Geum.ru

Нститут держави І права імені В. М. Корецького національної академії наук україни на правах рукопису Майданник Олена Олексіївна

Вид материалаДокументы

Содержание


Для доставки полной версии работы перейдите по
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

3. Проведений розгляд й аналіз напрямів парламентського контролю в Україні, положень Конституції та законів України, що регламентують діяльність Верховної Ради України по здійсненню контрольної функції у відмічених напрямах дають підстави для висновку про наявність, серед всіх напрямів парламентського контролю, основних напрямів контрольної діяльності парламенту. Існування основних напрямів парламентського контролю об'єктивно зумовлено тим, що, як показав аналіз питань парламентської діяльності у різних країнах світу, серед всіх функцій парламенту можна виділяти абсолютні, тобто такі, що безумовно притаманні парламентові, мають здійснюватися виключно ним і ні за яких обставин не можуть виконуватися іншими органами, і такі, що можна визначити як відносні, тобто такі, що обумовлюються формою правління, яка існує в державі, іншими чинниками, які , за певних обставин, можуть делегуватися парламентом на певний час іншим органам державної влади. До абсолютних функцій парламентів, як прийнято вважати, належать, зокрема, законодавча, бюджетно-фінансова, забезпечення додержання прав і свобод людини. Аналіз зарубіжного законодавства показав, що навідь у країнах, де застосовується практика делегованого законодавства, у законодавстві завжди передбачається певний порядок видання актів делегованого законодавства. При цьому, противагою обмеження законодавчих повноважень парламенту є його контрольні повноваження щодо нормотворчої діяльності уряду. У класичному ж розумінні, здійснення законодавчої функції є пріоритетним правом парламенту і лише він, за певних обставин, може делегувати здійснення певних законодавчих повноважень з вирішення окремих питань іншим органам.

Таким чином, виходячи із того, що законодавча функція належить до числа провідних парламентських функцій, а реалізація прийнятих парламентом законів у значній мірі залежить від забезпечення контролю за їх виконанням, є підстави для висновку, що контроль за реалізацією законів становить пріоритетний напрям діяльності Верховної Ради України.

Права людини, визначаючи сферу свободи особи, параметри взаємовідносин людини, суспільства і держави, їх взаємну відповідальність, забезпечують демократичний розвиток держави та суспільства. З огляду на це, одним із найважливіших завдань у діяльності органів державної влади у сфері прав людини є вироблення власних дієвих механізмів щодо їх забезпечення.

У діяльності Верховної Ради України найефективнішим інструментом забезпечення прав людини в Україні є парламентський контроль у розглядуваній сфері. Зважаючи на визначальну роль прав людини у розвитку і утвердженні демократичних засад життєдіяльності суспільства і держави, контроль парламенту за додержанням прав людини як напрям його контрольної діяльності охоплює майже усі сфери життєдіяльності людини. Питання про права людини по суті проходить через всі форми контрольної діяльності парламенту. Зазначене дає підстави для висновку, що контроль за додержанням конституційних прав людини в Україні становить один із пріоритетних напрямів контрольної діяльності Верховної Ради України.

Забезпечення Верховною Радою парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади є необхідною умовою утвердження демократичних засад розвитку Української держави. Надзвичайно важливе значення такого контролю з боку парламенту України обумовлено тим, що закони та інші прийняті Верховною Радою рішення, реалізуються передовсім саме через діяльність виконавчої влади. Поряд із тим, коли не застосовується відповідний контроль стосовно додержання законності у діяльності цієї гілки влади, вона швидко перетворюється в узурпатора всієї влади. Зазначене дає підстави для висновку про те, що забезпечення Верховною Радою, як законодавчого органу, реального контролю за діяльністю органів виконавчої влади є одним із пріоритетних напрямів функціонування Українського парламенту.

Прийняття закону про державний бюджет України належить, відповідно до Конституції України, до виключних повноважень Верховної Ради України. Необхідною умовою успішної реалізації будь-якого із прийнятих Верховною Радою законів, в тому числі – Закону Про Державний бюджет України є забезпечення дійового контролю за впровадженням його в життя та за неухильним виконанням закону всіма суб'єктами суспільних відносин. Цілком логічно, що повноваження по здійсненню контролю за виконанням державного бюджету Конституцією покладено на орган, яким затверджується Державний бюджет – на парламент України.

Виходячи із виключно важливого значення державного бюджету як основного фінансового плану, який забезпечує реалізацію завдань і функцій держави, зважаючи на те, що парламентський контроль виступає одним із найважливіших чинників у забезпеченні належного виконання державного бюджету у повному обсязі, є підстави для висновку, що контроль за виконанням державного бюджету України становить один із пріоритетних напрямів діяльності Верховної Ради України.

Таким чином, проведене дослідження приводить до висновку, що серед всіх напрямів контрольної діяльності Верховної Ради України, основними слід вважати:

- контроль за виконанням прийнятих парламентом законів України та інших нормативно-правових актів;

- контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина;

- контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

- контроль за виконанням Державного бюджету України, надходженням коштів до державного бюджету та їх використанням.

Такий висновок ґрунтується на аналізі положень вітчизняного законодавства з питань реалізації Верховною Радою України функції контролю та законодавства зарубіжних країн щодо парламентської діяльності по здійсненню контрольної функції.

Інші напрями парламентського контролю тим чи іншим чином охоплюються названими провідними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради України.

4. Напрями контрольної діяльності Верховної Ради України обумовлені предметами її відання та охоплюють певний обсяг, встановленийх у законодавстві, контрольних повноважень українського парламенту. Аналіз положень статті 6 та статті 19 Конституції України приводять до висновку, що основні напрями контрольної діяльності Верховної Ради України безумовно мають визначатися, насамперед, Конституцією України та, на її основі – законами України, оскільки вони опосередковують зміст її роботи по реалізації контрольної функції.

На основі проведеного аналізу положень Конституції та законів України, праць вчених, запропоноване таке авторське визначення поняття "основні напрями парламентського контролю": основні напрями парламентського контролю в Україні – це напрями контрольної діяльності Верховної Ради України, які обумовлені соціальним призначенням даного органу та відповідають основним сферам його суспільної і державної діяльності.

5. Контроль Верховної Ради України за належною реалізацією прийнятих нею законів та інших рішень виступає одним із важливих засобів втілення їх у життя. Розглядуваний напрям парламентського контролю поширюється фактично на переважну більшість сфер діяльності різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування у розумінні визначення відповідності діяльності цих органів законам та іншим, прийнятим парламентом актам. Здійснюючі контроль за виконанням законів, постанов та інших прийнятих парламентом актів, Верховна Рада перевіряє дотримання їх вимог Президен­том України, органами всіх гілок державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими особами у їх практичній діяльності. Ефективний парламентський контроль у розглядувано­му напрямі діяльності Верховної Ради, становить реальну гарантію того, що влада в Україні діє відповідно до вимог, мети і змісту законів Верховної Ради України.

Водночас, як показав проведений аналіз, через здійснення Верховною Радою України контролю за виконанням прийнятих нею законів та інших актів, визначається ступінь ефективності регулювання прийнятими парламентом законодавчими актами відповідних суспільних відносин. Тим самим, парламент, реалізуючі контрольні повноваження щодо дотримання законів підконтрольними йому суб'єктами, з другого боку, здійснює оцінку результатів реалізації ним законодавчої функції на основі визначення ступеню дійовості законодавчої регламентації суспільних відносин.

Аналіз змісту статей Конституції України, де встановлені повноваження Верховної Ради у законодавчий сфері та контрольні повноваження українського парламенту дав підстави для визначення окремих складових названого напряму контрольної діяльності Українського парламенту, до яких належать:

- контроль за виконанням прийнятих парламентом законів та інших актів у діяльності Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

- контроль за виконанням прийнятих парламентом законів та інших актів у діяльності Президента України;

- контроль за виконанням законів та інших, прийнятих парламентом актів у діяльності органів державної влади, посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються Верховною Радою України або за її згодою;

- контроль за виконанням законів та інших, прийнятих парламентом актів, органами Автономної республіки Крим, органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

Зазначені складові охоплюють контроль за виконанням законів всіма органами державної влади та місцевого самоврядування у різних сферах суспільного і державного життя.

Зважаючи на те, що діяльність Верховної Ради по здійсненню контролю за виконанням чинних законів є найбільш всеосяжною, її необхідно розглядати як основний напрям парламентського контролю в Україні. Проведений аналіз приводить до висновку, що вдосконалення контрольної діяльності Верховної Ради України обумовлює необхідність приділити особливу увагу питанням здійснення нею контролю за реалізацією законів, за ефективністю регулювання ними суспільних відносин, як найбільш всеосяжному напряму парламентського контролю. Особлива увага має бути приділена вдосконаленню законодавчого регулювання, поряд із всіма напрямами реалізації парламентом України контрольної функції, здійсненню ним контролю за реалізацією законів та інших актів, як основного напряму парламентського контролю. При цьому надзвичайно важливим є оптимальне вирішення таких найбільш принципових питань, якими є, зокрема:

- встановлення на конституційному рівні, що здійснення контролю за виконанням законів та інших, прийнятих Верховною Радою України актів, належить до виключної компетенції парламенту України;

- чітке визначення напрямів та меж компетенції контролю українського парламенту за виконанням законів України та інших, прийнятих ним рішень.

Враховуючи, що комітети Верховної Ради України є органами, які забезпечують безперервність функціонування парламенту, необхідно чітко визначити в Конституції напрями контрольної діяльності парламенту та його комітетів. При цьому, необхідно встановити на конституційному рівні, що контроль за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України віднесено до виключної компетенції парламенту, а його комітети мають здійснювати контрольні повноваження у розглядуваному напрямі контрольної діяльності відповідно до їх профілю, спеціалізації. Існує також нагальна потреба усунути розбіжності і неузгодженості між Конституцією України та законами України, якими передбачено здійснення Верховною Радою України контрольної функції у різних сферах.

6. Світовий досвід розвитку суспільства переконливо доводить, що здобуття демократії, побудова правової держави та її соціально-економічне процвітання неможливе без визнання та забезпечення прав і свобод людини. Повага до прав людини та їх додержання є гарантією недопущення всевладдя і свавілля державних структур.

Верховна Рада України, як орган, який представляє весь Український народ, що обумовлено порядком її формування безпосередньо народом, який обирає своїх представників до парламенту і уповноважує їх здійснювати державну владу від імені народу, займає особливе місце серед органів, на які покладено повноваження по забезпеченню прав людини. Найбільш ефективним інструментом забезпечення прав людини у діяльності Верховної Ради України виступає парламентський контроль у розглядуваній сфері.

Контроль Верховної Ради України за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина реалізується нею у процесі:

- прийняття законів України та інших нормативно-правових актів з питань прав людини;

- обговорення і затвердження Державного бюджету України;

- обговорення і затвердження загальнодержавних програм економічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища;

- під час заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- при заслуховуванні щорічних доповідей Уповноваженого про стан додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні;

- при розгляді і прийнятті рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- при заслуховуванні і обговоренні звіту Кабінету Міністрів України про виконання Державного бюджету України та прийнятті рішення про його виконання;

- при розгляді депутатських запитів;

- при прийнятті рішень з інших питань своєї компетенції, що стосуються прав людини та ін.

Функція парламентського контролю у розглядуваному напрямі реалізується Верховною Радою безпосередньо, через діяльність спеціалізованих комітетів парламенту, його тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій, депутатів, через Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, через проведення парламентських слухань, днів уряду в парламенті, направлення депутатських запитів та звернень, проведення розслідувань з зазначених питань та ін.

7. Розгляд й аналіз питань контрольної діяльності Верховної Ради України за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина показав, що потенціал парламентського контролю у сфері прав людини реалізується не у повній мірі.

Запровадження на конституційному рівні в Україні інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стало важливим фактором, що забезпечує утвердження і розвиток України демократичною, правовою державою. Це посприяло розвитку демократичних процесів у нашій державі, що спрямовані на реалізацію конституційного положення, за яким людина визнається найвищою соціальною цінністю, посилення гарантій реалізації прав і свобод людини і громадянина. Однак, як показав аналіз, функціонування розглядуваного інституту, через який здійснюється парламентський контроль у сфері забезпечення прав людини, який водночас є інститутом правового захисту, що доповнює існуючі засоби захисту та забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в системі правозахисного державного механізму, вимагає подальшого вдосконалення. Насамперед, потребує істотного вдосконалення Закону "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", а також - інших законів, що регулюють діяльність парламентського омбудсмана, усунення прогалин, неузгодженостей і суперечностей між ними. З іншого боку, необхідне підвищення ефективності діяльності самого Уповноваженого, більш чітке виконання ним у повному обсязі передбачених Законом прав та обов'язків.

Проведений аналіз показав, що відсутність у Уповноваженого з прав людини права на законодавчу ініціативу позбавляє його дієвої форми захисту та контролю за додержанням прав людини. З огляду на це, уявляється доцільним внести доповнення до статті 93 Конституції України, якими передбачити наявність права законодавчої ініціативи у Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Забезпечення дійового і ефективного парламентського контролю за додержанням прав людини на всіх рівнях та у різних сферах обумовлює потребу запровадження представників Уповноваженого з прав людини на місцевому рівні та його представників з певних питань. Це забезпечить можливість своєчасно і оперативно виявляти першочергові проблеми у реалізації та захисті прав людини в Україні, визначати шляхи їх розв'язання.

Завдання щодо забезпечення ефективного контролю з боку Верховної Ради України за додержанням прав людини в Україні обумовлюють, насамперед, здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що відповідатиме засадам державної політики України в галузі прав людини. Визначені завдання вимагають підвищення також ефективності взаємодії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із комітетами українського парламенту, його тимчасовими спеціальними та слідчими комісіями, народними депутатами України по здійсненню контролю щодо додержання конституційних прав людини в Україні.

8. Забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина, у великій мірі залежить від якості контрольної діяльності структур українського парламенту, а саме комітетів, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій.

З огляду на те, що комітети Верховної Ради, в силу свого правового статусу забезпечують безперервність її функціонування, контрольна їх діяльність у розглядуваному напрямі парламентського контролю сприяє підвищенню ефективності здійснення Верховною Радою контрольної функції.

Аналіз Положень Конституції та Закону "Про комітети Верховної Ради України" свідчить, що правове регулювання контрольних повноважень та форм контрольної діяльності комітетів парламенту вимагає значного вдосконалення. Насамперед, потребує вдосконалення Закон "Про комітети Верховної Ради України". В Законі необхідно, зокрема, чітко визначити повноваження комітетів щодо здійснення контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, врегулювати питання і порядок взаємодії комітетів з іншими органами і структурами, що уповноважені забезпечувати права і свободи людини в Україні. З метою вдосконалення Закону "Про комітети Верховної Ради України" стосовно посилення ролі комітетів парламенту у здійсненні контрольних повноважень за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні, уявляється доцільним внести зміни до деяких його статей. Зокрема, п. 1 ст. 10 Закону доцільно викласти у такій редакції:

"1. Комітети, під час здійснення своїх функцій, мають право в порядку контролю за додержанням Конституції і законів України, інших правових актів, прийнятих Верховною Радою України, контролю за дотриманням конституційних прав і свобод людини в Україні, контролю за законністю, економністю та ефективністю витрат, що здійснюються з державного бюджету, заслуховувати Першого віце-Прем'єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів України, керівників державних комітетів, відомств, інших органів державної виконавчої влади і організацій, профспілкових органів, а також органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян, окремих громадян."; п. 2 ст. 17 Закону необхідно викласти у такій редакції:

"2. Засідання комітетів проводиться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться закрите засідання. Закрите засідання комітету не може проводитися у випадку, якщо на ньому розглядається питання стосовно порушень прав людини. Для здійснення звукозапису, кіно- і відео- зйомок, трансляції засідання по радіо і телебаченню потрібна згода комітету."; п. 2 частини першої ст. 19 необхідно викласти у такій редакції:

"2) рекомендації – щодо розгляду Верховною Радою України питань, які вносяться особами і органами, що мають право законодавчої ініціативи, а також щодо контрольної діяльності комітетів, у тому числі у сфері прав людини;"; п. 5 ст. 22 доцільно викласти у такій редакції:

"5. Додатково до порядку денного засідання комітету можуть бути включені лише питання, що стосуються організації роботи його підкомітетів, робочих груп і членів комітету, а також захисту прав людини, якщо на цьому наполягає не менш як половина присутніх на засіданні його членів.".

Важливу роль у механізмі здійснення Верховною Радою України функції парламентського контролю за додержанням прав людини покликані відігравати тимчасові слідчі комісії. Однак, діяльність названих комісій не можна визнати достатньо ефективною і результативною. Не достатньо ефективна діяльність тимчасових комісій є наслідком того, що законодавча база, яка регламентує діяльність таких комісій є дещо застарілою і недостатньо досконалою, що проявляється, зокрема, у відсутності санкцій за невиконання вимог комісії, а також тим, що зазначені комісії не у повній мірі використовують свої повноваження щодо здійснення контролю.

Проведений аналіз показав, що у реалізації функції парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина найбільш високий рівень ефективності досягається при умові тісної взаємодії між всіма суб'єктами, які уповноважені законом на здійснення такого контролю. Здійснюючи контрольні повноваження, комітети Верховної Ради України, її тимчасові спеціальні та слідчі комісії мають тісно взаємодіяти та співпрацювати із Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, його представниками та консультативною радою Уповноваженого. До кола питань, у яких зазначеним суб'єктам доцільно співпрацювати, як показує аналіз, належать, зокрема: законотворча діяльність Верховної Ради України у питаннях законодавчого забезпечення прав і свобод людини і громадянина, доопрацювання законопроектів та інших актів парламенту, що безпосередньо стосуються забезпечення прав і свобод; при виявленні, отриманні, обміні інформацією з питань забезпечення прав і свобод людини; при здійсненні розслідування фактів порушення основних прав і свобод людини і громадянина в Україні; при організації і проведенні парламентських слухань з питань прав людини; при організації і проведенні днів уряду в парламенті тощо. З метою підвищення ефективності взаємодії між парламентськими комітетами, комісіями та Уповноваженим Верховної ради з прав людини уявляється доцільним:

- детально, всебічно врегулювати на рівні законів відносини між Уповноваженим і структурами Верховної Ради України під час здійснення ними контрольних повноважень;

- законодавчо встановити порядок взаємодії зазначених інституцій;

- розробити і прийняти єдину державну концепцію забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні з тим, щоб діяльність усіх інституцій механізму забезпечення прав і свобод особи здійснювалася на єдиній основі, мала єдині мету та напрямки роботи у цій сфері суспільних відносин.

9. В утвердженні демократичних засад розвитку і функціонування Української держави визначальне значення має послідовне й ефективне здійснення Верховною Радою України функції парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади і, насамперед – уряду України, як найвищого органу в системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади є невід'ємним елементом державного механізму, який покликаний забезпечувати ефективне й раціональне управління у відповідних сферах суспільного і державного життя України. Через виконавчу владу, насамперед, реалізуються закони та інші прийняті Верховною Радою рішення. Досвід свідчить, що в умовах, коли не передбачений у законодавстві і не застосовується на практиці контроль парламенту стосовно додержання законності у діяльності виконавчої влади, вона перестає виконувати своє функціональне призначення, швидко перетворюючись у монополіста всієї влади. Зазначене дає підстави для висновку, що забезпечення Верховною Радою реального ефективного контролю за діяльністю органів виконавчої влади є одним із найважливіших завдань та одним із пріоритетних напрямів функціонування Українського парламенту.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

1) законопроектна робота, яка включає організацію розробки за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою України, попередній розгляд та підготовку висновків і пропозицій щодо законопроектів, внесених іншими суб'єктами законодавчої ініціативи, доопрацювання та редагування за дорученням Верховної Ради України чи з власної ініціативи окремих законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях, визначення завдань щодо розробки законопроектів чи їх структурних частин, узагальнення зауважень і пропозицій, що надійшли внаслідок їх всенародного обговорення;

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що належать до компетенції комітетів, організація слухань з цих питань, в тому числі на засіданнях Верховної Ради України;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції комітетів, підготовка та подання відповідних висновків на розгляд Верховної Ради України;

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів;

6) попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур;

8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб.

У статті 8 відміченого Закону встановлено, що:

"1. Комітети з питань, що належать до їх відання, здійснюють контроль за виконанням Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України центральними органами державної виконавчої влади та місцевої влади, підприємствами і організаціями незалежно від форм власності, а також контроль за законністю, економністю та ефективністю витрат з державного бюджету. Результати цієї роботи повинні бути письмово оформлені і доведені до відома відповідних органів та посадових осіб.

2. Комітети у межах своєї компетенції вивчають практику застосування, впровадження та виконання прийнятих законів або їх окремих положень та ефективність їх дії.

3. Комітети розглядають будь-які пропозиції, що свідчать про потребу у прийнятті нових законодавчих актів або у внесенні змін і доповнень до чинних законодавчих актів, і в разі необхідності готують відповідний висновок на розгляд Верховної Ради України.

4. Комітети можуть також проводити дослідження тенденцій та прогнозування розвитку ситуації стосовно питань, що належать до їх компетенції.

5. Усі органи державної виконавчої влади, підприємства, установи і організації, їх посадові особи зобов'язані виконувати законні вимоги комітетів щодо надання їм оригіналів необхідних матеріалів і документів та їх копіювання.

6. Рекомендації комітетів підлягають обов'язковому розгляду органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та об'єднань громадян, підприємствами, установами і організаціями. Про результати розгляду та вжиті заходи повинно бути повідомлено комітетам у встановлений ними строк.".

Під час здійснення своїх функцій, комітети, згідно із ст. 10 Закону, мають право, в порядку контролю за додержанням Конституції і законів України, інших правових актів, прийнятих Верховною Радою України, контролю за законністю, економністю та ефективністю витрат, що здійснюються з Державного бюджету, заслуховувати Першого віце-Прем'єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів України, керівників державних комітетів, відомств, інших органів держав­ної виконавчої влади і організацій, профспілкових органів, а також органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян, окремих громадян. На пропозицію комітету, керівники названих органів та організацій, інші посадові особи, зобов'язані прибути на його засідання та дати роз'яснення щодо питань, які розглядаються цим комітетом в порядку виконання контрольних повноважень. За нез'явлення на засідання комітету, надання недостовірної, неповної інформації, відмову надати інформацію або за навмисне її приховування вони несуть відповідальність відповідно до законодавства України. Це положення не поширюється на інформацію, що становить державну таємницю, доступ до якої регулюється спеціальним законодавством. Комітети, відповідно до зазначеної статі Закону, мають право вимагати присутності названих вище посадових осіб, керівників установ та організацій на засіданні Верховної Ради України під час розгляду відповідного питання.

В процесі здійснення своїх контрольних повноважень, комітети мають право доручати відповідним органам проведення оперативно-розшукових дій, передбачених статтями 2, 5, 6 та пунктами 1, 3, 4 статті 8 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" ( 2135-12 ).

Комітети парламенту України можуть проводити на своїх засіданнях слухання з різних питань своєї компетенції, проведення яких є однією із форм контролю. Питання організації підготовки і проведення слухань у комітетах Верховної Ради України регулюється Законом "Про комітети Верховної Ради України", Регламентом Верховної Ради України.

Так, статтею 18 Закону передбачено, що за рішеннями комітетів на їх засіданнях можуть проводитися слухання з питань, що належать до їх компетенції. Метою слухань – є отримання всебічної інформації щодо питань, які розглядаються, їх вивчення і обговорення. Для участі у слуханні комітет може залучати осіб, зазначених у статті 10 Закону, а саме: Першого віце-Прем'єр-міністра, віце-прем’єрів, міністрів України, керівників державних комітетів, відомств, інших органів державної виконавчої влади і організацій, профспілкових органів, а також органів місцевого самоврядування і об'єднань громадян, окремих громадян. На вимогу не менш як трьох членів комітету, шляхом подачі письмового запиту на ім'я Голови відповідного комітету, на засідання комітету від його імені повинні бути викликані додатково особи з питання, що заслуховується. З питань, віднесених до компетенції комітетів Верховної Ради, вони мають право звертатися до Голови Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, а також керівних органів, які утворюються або затверджуються Верховною Радою України, інших установ, закладів, організацій і підприємств незалежно від форм власності. Їх звернення розглядаються в порядку, передбаченому Законом України "Про статус народного депутата України". Комітети мають право звертатися до Конституційного Суду України. Перелік питань і порядок звернення до Конституційного Суду України визначаються законодавством про конституційне судочинство, ст. 12, 14 Закону "Про комітети Верховної Ради України".

Інформація, отримана під час слухань, використовується членами комітету Верховної Ради України при прийнятті рішень з питань, що належать до компетенції комітету Верховної Ради України, та поширюється серед народних депутатів України.

Відповідно до статті 13 Закону "Про комітети Верховної Ради України", комітети мають право вносити пропозиції щодо заслуховування на сесії Верховної Ради України звіту Кабінету Міністрів України про його роботу в цілому або з окремих питань, а також звітів керівників міністерств України та керівників інших органів державної виконавчої влади.

Таким чином, із аналізу змісту статей Конституції України, Закону України "Про комітети Верховної Ради України" видно, що до компетенції комітетів парламенту України віднесено значний комплекс контрольних повноважень. Контрольні повноваження здійснюються комітетами практично у всіх напрямах діяльності Верховної Ради України по реалізації функції парламентського контролю, про що свідчить аналіз положень Закону про комітети. До такого ж висновку приводить розгляд і аналіз діяльності комітетів в окремих напрямах контрольної діяльності Верховної ради, що детально розглядалося у попередньому розділі даного дисертаційного дослідження.

Встановлення на рівні Конституції України контрольної функції за комітетами, забезпечує підвищення ефективності їх роботи та відповідальності у галузі здійснення ними контрольних повноважень. З другого боку, це відхиляє будь-які заперечення щодо конституційності їх контрольної діяльності.

На жаль, як показує аналіз діяльності комітетів, вони не достатньо належним чином виконують передбачені законом свої контрольні повноваження. Недоліками контрольної діяльності комітетів, як вже зазначалося, є, зокрема, вибірковість такої їх діяльності, її несистематичність, не використання комітетами своїх контрольних повноважень у повному обсязі тощо. Причинами тому є як недостатня увага з боку самих комітетів до виконання контрольних повноважень, так і недоліки законодавства, що регулює діяльність комітетів.

Аналіз положень Закону "Про комітети Верховної Ради України" приводить до висновку, що, особливо після внесення змін до Конституції України, він потребує істотного вдосконалення. Зокрема, в названому Законі необхідно передбачити, що контрольні повноваження, які охоплюються функцією парламентського контролю, здійснюються комітетами відповідно до напрямків їх роботи, профілю, спеціалізації, які мають відповідати основним напрямам реалізації Верховною Радою України функції парламентського контролю. Важливим питанням, яке вимагає вирішення у Законі, є також визначення юридичної сили актів комітетів Верховної Ради України, які приймаються ними після дослідження того чи іншого питання, в тому числі й під час проведення парламентських слухань.

Відповідно до статті 89 Конституції України, Верховна Рада вправі утворювати в разі необхідності тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії. Мета створення і характер діяльності тимчасових комісій свідчать, що ці органи фактично беруть участь у здійсненні, поряд із іншими функціями Верховної ради України, також функції парламентського контролю. Так, відповідно до статті 89 Конституції, для підготовки і попереднього розгляду питань, Верховна Рада, в межах своїх повноважень, може створювати тимчасові спеціальні комісії, а з метою проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові слідчі комісії. Крім того, ч. 3 статті 111 передбачена можливість створення спеціальної тимчасової слідчої комісії у випадку ініціювання процедури імпічменту Президента України. Згідно із статтею 111 Конституції, для проведення розслідування питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту Верховною Радою України створюється спеціальна тимчасова слідча комісія, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Таким чином, парламентське розслідування можна вважати однією з найрадикальніших форм парламентського контролю, для здійснення якого можуть створюватися спеціальні комісії.

Запровадження інституту парламентського розслідування є позитивним надбанням українського державотворення. До того ж правом проводити парламентське розслідування може скористатись парламентська меншість, оскільки для прийняття такого рішення достатньо 150 голосів народних депутатів України. Це право одне із визначальних в існуванні опозиційних сил у парламенті, за допомогою якого вони здатні ефективно контролювати дії виконавчих структур, що мають підтримку парламентської більшості.

Таким чином, утворення і діяльність тимчасових спеціальних і слідчих комісій об'єктивно обумовлюється здійсненням відповідних повноважень, що охоплюються контрольною функцією парламенту.

Нормативною основою парламентського розслідування в Україні, окрім Конституції України, є Регламент Верховної Ради України (глава 16). З метою встановлення правової визначеності щодо такої форми парламентського контролю, як парламентські розслідування, підготовлено законопроект Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України № 0900 від 14.05. 2000 р. Аналіз норм законодавства, що регулює питання організації і діяльності тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій показує, що правове забезпечення функціонування відмічених органів вимагає подальшого вдосконалення.

Важливим є питання щодо можливості створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з тих питань, які вже є предметом досудового слідства чи судового розгляду. В цьому питанні необхідно виходити з того, що в деяких випадках співіснування парламентського розслідування та розслідування спеціальних слідчих підрозділів правоохоронних органів виконавчої влади та прокуратури може бути доцільним та ефективним.

В зв’язку із цим, якщо законодавство передбачатиме можливість створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з тих питань, які вже є предметом досудового слідства чи судового розгляду, та у випадках утворення зазначених комісій, у законі необхідно передбачити відповідальність членів тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України за навмисне розголошення даних попереднього слідства, які стали їм відомі в ході паралельного розслідування, якщо органи попереднього розслідування своїм мотивованим рішенням завчасно заборонять їм робити це з причин необхідності нерозголошення для подальшого успішного розслідування справи.

Необхідність підвищення ефективності, результативності роботи слідчих комісій Верховної Ради, обумовлює доцільність, як уявляється, вивчення, узагальнення, аналіз та врахування позитивного досвіду правової регламентації розглядуваного питання в законодавстві інших країн.

У статті 89 Конституції зазначено, що висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства з питань утворення і діяльності слідчих комісій показує, що питання стосовно діяльності слідчих комісій, їх висновків у законодавстві зарубіжних країн регламентуються дещо по іншому.

Так, наприклад, відповідно до статті 82 Конституції Італійської Республіки, кожна палата може проводити розслідування по питаннях, які становлять державний інтерес. З цією метою вона призначає зі своїх членів комісію у пропорції, яка відображає співвідношення різних фракцій. Комісія по розслідуванню проводить дослідження та перевірки з такими ж повноваженнями та обмеженнями, як і судова влада.

Аналогічним чином зазначене питання регламентується в законодавстві ряду зарубіжних країн, зокрема, ФРН, Австрії, Японії та ін. 44

Виходячи із аналізу зарубіжного досвіду законодавчого регулювання діяльності тимчасових комісій, враховуючи вітчизняну практику організації і діяльності розглядуваних органів можна зробити висновок про те, що одним із засобів підвищення результативності роботи слідчих комісій є, як уявляється, визначення в Законі України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії" такого правового статусу цих органів, який забезпечував би їм право збирати докази у порядку, що встановлений чинним кримінально процесуальним і адміністративно-процесуальним законодавством та обов'язкове врахування результатів їх діяльності органами слідства і суду. Вбачається, що одним з найбільш ефективних засобів отримання інформації є допит свідків по справі та затребування необхідних для розслідування документів і матеріалів. Уявляється, що законом мають бути передбачені такі можливості і для тимчасових слідчих комісій, із підкріпленням їх певними гарантіями. До того ж тимчасовим слідчим комісіям необхідно також надати повноваження щодо призначення експертиз, а також перевірки обставин події на місцях. Підвищенню ефективності діяльності тимчасових слідчих комісій як органів парламентського розслідування сприятиме надання їм права звертатися з пропозицією до Президента України, уряду, керівництва органів виконавчої влади про притягнення винних осіб до відповідальності.

Доцільно також, щоб Український парламент мав право, за результатами розгляду висновків слідчої комісії, подавати власні обґрунтовані висновки безпосередньо на розгляд суду. Це сприятиме вдосконаленню порядку реалізації висновків комісій і підвищить дійовість цієї форми парламентського контролю.

Важливою формою парламентського контролю в Україні є діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – українського омбудсмана, його перевірки, звернення, подання, конституційні подання тощо. Омбудсман є спеціальною посадовою особою, до компетенції якої належить розгляд звернень громадян, іноземців, апатридів, щодо порушення прав людини з боку органів державної влади та посадових осіб.

Дослідженню інституту омбудсмана, виявленню характерних рис і особливостей Українського Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, його правового статусу, форм діяльності та інших питань присвячено ряд праць вітчизняних вчених . 45

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України розглядалася у попередньому розділі даного дисертаційного дослідження, при аналізі такого важливого напряму парламентського контролю, яким є контроль Верховної Ради України за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Згідно із Конституцією України (ст. 101), "Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини" (далі Уповноважений). Правовий статус Уповноваженого, його компетенція, коло суб'єктів, яким можуть бути адресовані його акти реагування щодо порушень положень Конституції і законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина та інші питання діяльності Уповноваженого врегульовані, на основі Конституції України, у Законі "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", у Законі України "Про державну службу" ( 3723-12 ), в інших правових актах.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, відповідно до ст. 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, що проголошені Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина громадянами України, незалежно від місця їх перебування, іноземцями, особами без громадянства, які перебувають на території України, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Здійснюючи повноваження, що охоплюються функцією парламентського контролю, Уповноважений, відповідно до ст. 13 названого Закону, має право:

"1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

- про відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

- про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров`я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність".

Визначені Законом повноваження Уповноваженого безумовно мають важливе значення у реалізації парламентського контролю щодо додержання прав людини в Україні.

До числа адресатів подань Уповноваженого належать практично всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності та їх посадові і службові особи. 46 Таким чином, коло адресатів Українського Уповноваженого є досить широким.

Уповноважений, згідно із статтею 85 Конституції, щорічно представляє доповідь Верховній Раді про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. Так, відповідно до п. 17 статті 85 Конституції України, статті 18 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" 6 липня 2005 року Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини була подана парламенту Щорічна доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні. У виступі із доповіддю на засіданні Верховної Ради Уповноважений Н. Карпачова наголосила, що у зв’язку із очікуваним вступом України до Світової організації торгівлі, Верховна Рада України, уряд та інші державні органи передусім мають виробити ефективні запобіжні заходи, які дадуть змогу реально захистити соціальні, трудові права громадян України та власного товаровиробника. У Щорічній доповіді, Уповноважений внесла ряд пропозицій стосовно подальшого вдосконалення законодавства України щодо дотримання та захисту прав і свобод людини. 47

Парламент, за результатами розгляду доповідей Уповноваженого, може приймати відповідні рішення, у яких давати відповідні доручення комітетам Верховної ради, уряду України, іншим органам державної влади розглянути внесені Уповноваженим пропозиції, вжити необхідні заходи впливу до порушників законодавства. Так, заслухавши, відповідно до пункту 17 статті 85 Конституції України та статті 18 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" представленим Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини Н. І. Карпочової Щорічну доповідь про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, Верховна Рада України прийняла Постанову, якою доручила: комітетам Верховної Ради, Кабінету Міністрів, розглянути внесені Уповноваженим Верховної Ради з прав людини пропозиції стосовно подальшого вдосконалення законодавства України щодо дотримання та захисту прав і свобод людини. Конституційному Суду України, Верховному Суду України, Генеральній прокуратурі України, Державному департаменту України з питань виконання покарань, Службі безпеки України, іншим органам державної влади рекомендовано розглянути внесені Уповноваженим Верховної Ради з прав людини висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшення стану забезпечення прав і свобод людини, а також пропозиції щодо вдосконалення правозастосовчої практики в галузі прав і свобод людини. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, об’єднанням громадян, Установам та організаціям незалежно від форм власності, їх посадовим і службовим особам запропоновано звернути увагу на необхідність неухильного додержання вимог Конституції та законів України щодо прав і свобод людини і громадянина. 48

У той же час, практика показує, що з боку Верховної Ради не завжди проявляється належна увага і реакція на результати діяльності Уповноваженого. Хоча, із аналізу норм законодавства можна побачити, що саме парламент, а не Уповноважений має можливість застосовувати більш вагомі засоби впливу на владні державні та самоврядні органи й структури при порушені ними прав людини.

Аналіз законів України, що регулюють діяльність Уповноваженого Верховної ради показує, що багато із його положень потребують доопрацювання і вдосконалення, оскільки ряд важливих питань у сфері забезпечення прав людини в Україні залишаються без належного законодавчого забезпечення. Так, вивчення зазначеного питання показує, що безпосередньо Уповноважений немає у своєму розпорядженні достатніх важелів впливу на суб'єктів, що порушили права людини. Це проявляється, зокрема, в тому, що акти реагування Уповноваженого мають переважно рекомендаційний характер. Необхідно зазначити, що у нашому законодавстві не передбачено ні організаційних, ні юридичних наслідків, які мають наступати у результаті діяльності Уповноваженого для органів і посадових осіб, що допустили порушення прав людини.

В Законі України Про Уповноваженого відсутнє положення щодо компетенції Уповноваженого стосовно забезпечення прав військовослужбовців, що сьогодні є значною проблемою. Як уявляється, з метою розв'язання зазначеної проблеми, доцільно вивчити досвід діяльності інституту військового омбудсмана у Швеції, Норвегії, ФРН та інших країнах і передбачити у законодавстві України створення аналогічного інституту в Україні.

Зазначене свідчить про потребу значного вдосконалення норм законодавства, що регулюють діяльність Уповноваженого з прав людини, з метою усунення зазначених та інших недоліків і прогалин в ньому, а, отже, і забезпечення більш дійового парламентського контролю у цій сфері.

Важливим напрямом парламентського контролю, як вже було з’ясовано у попередньому підрозділі даного дослідження, є контроль за діяльністю виконавчої влади. Такий контроль, як правило, полягає у повноваженнях парламенту здійснювати перевірку і реагувати на дії підконтрольних органів та посадових осіб, застосовувати до них, у випадках виявлення порушень законодавства, відповідні правові санкції. У країнах із парламентськими і змішаними формами правління такою санкцією, як відмічалося раніше, є відставка, як засіб колективної або індивідуальної відповідальності уряду перед парламентом. Разом з тим, наслідком здійснення парламентського контролю може бути застосування й інших видів юридичної відповідальності, зокрема кримінальної. У таких випадках парламентський контроль спричиняє також відповідні дії інших уповноважених органів державної влади. 49

Згідно із Конституцією України, парламент здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів (п. п. 11, 13 ст. ст. 85, 87, 115). Аналіз реалізації Верховною Радою контрольних повноважень щодо діяльності Кабінету Міністрів показує, що парламент здійснює контрольну функцію через застосування різних форм контролю. Так, Верховна Рада вправі заслуховувати звіти уряду про його роботу в цілому або з окремих питань його діяльності. Парламентом вивчаються питання щодо доцільності та ефективності дій уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб. Верховна Рада здійснює контроль за виконанням Державного бюджету з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів. З цією метою у парламенті, зокрема, проводиться "День уряду", запровадження якого забезпечує можливість систематично розглядати зазначені питання, а отже, і здійснювати контроль за діяльністю виконавчої влади.

Важливими формами парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади є заслуховування звітів Кабінету Міністрів України, міністрів, інших органів виконавчої влади про їхню діяльність. Аналіз норм Конституції України показує, що Парламент України вправі заслуховувати звіт уряду щодо виконання Державного бюджету України. Водночас, права Верховної Ради України заслуховувати звіт про виконання Кабінетом Міністрів України програми його діяльності в ній не передбачено. Отже, Конституцією не встановлене право парламенту здійснювати контроль за виконанням урядом зазначеної програми. На основі зазначеного можна зробити припущення, що відповідальність Кабінету Міністрів за виконання, схваленої парламентом, програми його діяльності може відбутися лише теоретично, поза здійсненням парламентом контролю, через рік після схвалення парламентом Програми діяльності уряду. Підставою для такого висновку є проведення аналізу статті 87 Конституції, за якою питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися парламентом протягом року після схвалення Верховною Радою програми діяльності уряду України. Відповідальність уряду за виконання програми своєї діяльності не передбачалася і у Регламенті Верховної Ради, що діяв до прийняття Верховною Радою у 2006 році нового Регламенту.

Виходячи із того, що Конституцією України передбачений обов'язок уряду подавати програму своєї діяльності, яка має бути схвалена парламентом, він зобов’язаний керуватися схваленою парламентом програмою протягом всього періоду своєї роботи. Саме у програмі уряд викладає своє бачення підходів до розв'язання існуючих у державі і суспільстві проблем, підвищення рівня економічного, соціального, культурного, духовного життя в країні. Отже, вся діяльність уряду має базуватися на представленій ним Верховній Раді та схваленій парламентом програмі його діяльності.

Уряд, подаючи звіт про свою роботу, має довести, що його дії відповідають, схваленій парламентом, програмі його діяльності. У новому Регламенті Верховної Ради України ( ст. 223 ) встановлено , що Верховна Рада один раз на рік розглядає звіт Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання схваленої нею Програми діяльності Кабінету Міністрів України. Звіт про хід і результати виконання Програми діяльності подається Кабінетом Міністрів України у 45-денний строк після закінчення календарного року.". Після заслуховування звіту Кабінету Міністрів України про хід і результати виконання Програми його діяльності та співдоповідей комітетів проводиться обговорення звіту, за підсумками якого Верховна Рада приймає відповідну постанову.

Не узгодження дій Кабінету Міністрів із програмою його діяльності може означати, що уряд не спроможний діяти відповідно до своєї програми, а отже, не виконує своє функціональне призначення. Зазначене має бути підставою для порушення у парламенті питання про його відповідальність. Згідно із статтею 223 Регламенту, у разі якщо діяльність Кабінету Міністрів України визнана незадовільною, Верховна Рада, за умови додержання вимог статті 87 Конституції України, може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

Вище викладене дає підстави для висновку, що з метою забезпечення найбільш дійового контролю парламенту України за діяльністю Кабінету Міністрів та Приведенні у відповідність із Конституцією України положень Регламенту Верховної Ради, до Конституції України доцільно внести доповнення, яким передбачити повноваження парламенту щодо здійснення контролю за виконанням Кабінетом Міністрів програми своєї діяльності та обов'язок уряду звітувати про хід виконання названої програми.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Основна роль методів, незалежно від сфери їх застосування, полягає в тому, що вони виступають засобом досягнення відповідних цілей. Отже, проблема методів, це проблема співвідношення цілей і засобів їх досягнення. Стосовно ж контролю – це співвідношення цілей контролю та засобів, що застосовуються для їх досягнення.

Виходячи із цих загальних положень, метод контрольної діяльності – це засіб практичної реалізації завдань, які поставлені перед конкретним органом, що уповноважений здійснювати контроль. Методи державного контролю являють собою прийоми і засоби здійснення контрольної діяльності. Через діяльність відповідного контролюючого органу, за допомогою певних, визначених прийомів і засобів, досягаються мета і реалізуються завдання контролю. Закономірності розвитку інтересів і потреб суб'єкту, який уповноважений здійснювати контрольну функцію, визначають форми і методи його контрольної діяльності. З іншого боку, об'єкт контролю, закономірності його розвитку, впливають на форми і методи контролю 50.

Базуючись на загальних визначеннях понять "метод", "метод державного контролю" та виходячи із того, що парламентський контроль є одним із видів державного контролю, уявляється можливим сформулювати таке визначення поняття "методи парламентського контролю":

Метод парламентського контролю – це обумовлений метою контролю засіб практичної реалізації завдань парламенту, прийом, спосіб здійснення парламентом, його органами, структурними підрозділами та парламентаріями повноважень, що охоплюються контрольною функцією парламенту.

Методи парламентського контролю втілюються у відповідних конкретних засобах і прийомах діяльності парламенту в цілому, кожного із його органів і структурних підрозділів, народних депутатів по реалізації контрольних повноважень. Вони відображають зміст діяльності суб'єктів, які уповноважені здійснювати парламентський контроль. А отже, методи парламентського контролю необхідно розглядати у зв'язку із напрямами його здійснення. Від методів парламентського контролю, від оптимальності їхнього вибору, залежить своєчасність виявлення допущених порушень законодавства підконтрольними суб'єктами, застосування до них відповідних заходів впливу, а від цього, в решті решт, залежить ефективність здійснення контрольної функції парламенту.

Аналізуючи методи парламентського контролю необхідно виходити із того, що існує безпосередній зв'язок між змістом методу контролю, який застосовується та об'єктом контролю, стосовно діяльності якого використовується даний метод. Зміст методу парламентського контролю, як одного із видів державного контролю, характеризується наявністю взаємодії між суб'єктом, що здійснює контроль, тобто парламентом, його органами і структурними підрозділами, народними депутатами та об'єктом контролю, яким є функціонування і результати діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших державних і суспільних інституцій стосовно яких парламент уповноважений здійснювати контроль.

Однією із визначальних рис методів парламентського контролю, через які розкривається їхня сутність, є те, що розглядуваним методам притаманний владноорганізуючий вольовий характер. Такий їх характер обумовлений тим, що ці методи застосовуються у процесі здійснення державної влади, реалізації парламентом визначених Конституцією України його державно-владних повноважень. Отже, методи парламентського контролю характеризуються тим, що у них закладена воля державної влади. Зміст цих методів визначається повноваженнями парламенту, які мають державно-владний характер.

Реалізація парламентом контрольної функції обумовлює необхідність застосування різноманітних методів здійснення контролю. Застосовуються загальні методи контролю, які притаманні парламентові в цілому та спеціальні методи, що використовуються окремими органами і структурними підрозділами парламенту, як то Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, парламентські комітети, апарат Верховної Ради, тимчасові спеціальні і слідчі комісії тощо. До найпоширеніших методів парламентського контролю слід віднести регулятивний, документальний, науково-аналітичний, науково-експертний, статистичний, прогностичний, евристичний методи, методи аналізу, синтезу, порівняння, співставлення, узагальнення.

Як правило методи парламентського контролю застосовуються в комплексі. Наприклад, при здійсненні парламентського контролю за виконанням Державного бюджету України, зокрема контролю за використанням бюджетних коштів, використовуються всі форми і методи контролю, починаючи із заслуховування й аналізу звіту про виконання Державного бюджету, аналізу стану бюджету, і до проведення перевірок, ревізій, експертиз стосовно доцільності використання його коштів. Проте, оскільки методи контролю завжди відображають специфіку тієї сфери суспільних відносин, стосовно якої парламент здійснює контроль, то і перевага, в залежності від цього, віддається певним методам контролю. Так, коли здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, застосовуються одні методи контролю, а при здійсненні контролю за діяльністю Кабінету Міністрів, перевага віддається іншим. Те ж саме можна сказати і про контроль парламенту щодо виконання Державного бюджету України. Хоча при його здійсненні можуть застосовуватися будь-які форми і методи парламентського контролю, все ж найпоширенішими серед них у бюджетно-фінансовій сфері є експертизи, аналіз, співставлення тощо.

Таким чином, вибір певного методу обумовлюється цілями і завданнями парламентського контролю, сферою суспільних відносин, стосовно якої здійснюється контроль. В решті решт, перевага віддається тим методам, які з найбільшою повнотою здатні забезпечити виконання завдань парламенту та його органів і структурних підрозділів у сфері контролю. В той же час, всі методи парламентського контролю тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють один одного. Тому можна стверджувати, що методи парламентського контролю носять комплексний характер, а їх розмежування є досить умовним і має суто теоретичне значення.

Використання в роботі парламенту електронно-технічних засобів дало можливість більш оперативно використовувати при реалізації функції парламентського контролю різноманітних методів здійснення контрольних повноважень та отримання результатів цієї діяльності. Це безумовно, сприяє підвищенню ефективності здійснення парламентського контролю, забезпечує більш ґрунтовне його проведення, а отже і підвищення його якості.

Таким чином, при здійсненні парламентом контрольної функції, застосовуються різноманітні методи контролю, від оптимальності вибору яких залежить своєчасність виявлення допущених порушень законодавства підконтрольними суб'єктами, застосування до них відповідних заходів впливу. Від цього в кінцевому підсумку залежить ефективність здійснення контрольної функції парламенту. Зазначене свідчить про існування об'єктивної необхідності визначення і законодавчого оформлення методів, що застосовуються парламентом при здійсненні функції контролю. Така необхідність обумовлена тим, що саме за допомогою використання відповідних методів забезпечується реалізація завдань парламенту у сфері контролю.

Підсумовуючи розгляд питань щодо організаційно-правових форм здійснення Верховною Радою України, її постійними та тимчасовими органами парламентського контролю необхідно зазначити, що реалії сьогодення вимагають від Верховної Ради пошуку і відпрацювання нових для нашої країни форм та методів здійснення парламентського контролю, які б відповідали вимогам часу.