Інститут держави І права ім. В. М. Корецького національної академії наук україни
| Вид материала | Документы |
- Нститут держави І права імені В. М. Корецького національної академії наук україни, 3120.32kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
- Національна академія наук україни, 312.32kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького гуманітарний, 2839.8kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 289.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 607.49kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
- В. М. Корецького удк 341 347. 79 (497. 1) Бойович войо міжнародно-правові аспекти забезпечення, 281.56kb.
- Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
На правах рукопису
ТАРАСЕНКО ЛІДІЯ ВАЛЕНТИНІВНА
УДК 347.42
ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ЗА ПОРУШЕННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник: Єрьоменко Галина Вікторівна,
кандидат юридичних наук
Київ – 2006
ЗМІСТ
ВСТУП . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
РОЗДІЛ 1
ГРОШІ ТА ГРОШОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
1.1. Гроші як об’єкт цивільних прав . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11
1.2. Поняття грошового зобов’язання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 41
1.3. Особливості виконання грошового зобов’язання . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62
РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПІДСТАВИ
ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ ЗА ПОРУШЕННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
2.1. Поняття та форми цивільно-правової відповідальності . . .. . . . . . . . . . . . 85
2.2. Підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошових
зобов’язань . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . 104
2.3. Межі цивільно-правової відповідальності за порушення грошових
зобов’язань. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . 120
РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО – ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
ЗА ПОРУШЕННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
3.1. Правова природа процентів за грошовим зобов’язанням (ст. 536
та ч. 2 ст. 625 ЦК України) та їх співвідношення між собою . . . . . . . . . . . . 135
3.2. Співвідношення процентів за грошовим зобов’язанням (ст. 536 та ч. 2
ст. 625 ЦК України) з формами цивільно-правової відповідальності . . . . . . 155
3.3. Правова природа сплати боргу з урахуванням індексу інфляції . . . . . . 173
ВИСНОВКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 194
ДОДАТКИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 212
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Гроші є основою будь-якої економіки та її чудовим індикатором, адже за тим як здійснюється їхній обіг або як він утруднюється, за тим як грошей не вистачає, можна впевнено судити про всю діяльність людей. Недаремно перші економічні перетворення в нашій країні були пов’язані зі зміною ролі грошей у функціонуванні господарського механізму. На сучасному етапі розвитку економіки гроші повною мірою реалізують свої найважливіші властивості – здатність виступати загальним засобом обігу і загальним еквівалентом вартості. В соціалістичному суспільстві роль грошей була іншою, вони слугували засобом для досягнення певної, чітко поставленої мети економічної політики, не будучи при цьому загальною мірою вартості і універсальним засобом задоволення потреб.
Відновлення економічних властивостей грошей, а також посилення ролі зобов’язально-правової форми регулювання суспільних відносин призвело до зростання кількості грошових зобов’язань як зобов’язань, які можуть замінювати собою будь-який предмет боргу. Поширеність та значущість грошових зобов’язань неминуче тягнуть за собою необхідність ефективних механізмів забезпечення прав та законних інтересів учасників цих зобов’язань. Одним з таких механізмів є сплата процентів як плати за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК України – новела і позитивне в Цивільному кодексі України. Однак найважливішим механізмом, який покликаний зміцнити зобов’язальні грошові правовідносини, є цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов’язань. Даний інститут не належить до числа новел Цивільного кодексу України і був відомий попередньому законодавству. Однак дослідження цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання набуло особливого значення за Цивільним кодексом України, який по-новому підійшов до регулювання грошових зобов’язань, зокрема, встановивши принцип відплатності за користування чужими коштами. Саме тому визначення місця ст. 625 ЦК України, а також ст. 536 ЦК України в системі норм цивільного права взагалі і норм про цивільно-правову відповідальність зокрема є вкрай актуальним.
Науково-теоретична основа дослідження базується на працях дореволюційних, радянських та сучасних вчених-цивілістів з проблем об’єктів цивільних прав, загальної теорії зобов’язань, інституту цивільно-правової відповідальності та спеціальних дослідженнях грошей і грошових зобов’язань у цивільному праві.
Перш за все необхідно відзначити монографічні дослідження Л.А. Лунца про гроші та грошові зобов’язання в цивільному праві, які деякою мірою обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
Теоретичні розробки проблем, пов’язаних з темою роботи, проводилися М.М. Агарковим, Б.С. Антімоновим, І.А. Безклубим, В.А. Бєловим, Д.В. Бобровою, Т.В. Боднар, М.І. Брагінським, Є.О. Васильєвим, О.В. Васьковским, В.В. Вітрянським, Г.В. Єрьоменко, Л.Г. Єфімовою, О.С. Іоффе, Н.С. Кузнєцовою, І.М. Кучеренко, Д.Г. Лавровим, М. Литовченком, В.В. Луцем, Г.К. Матвеєвим, Л.О. Новосьоловою, О.О. Отрадновою, О.П. Печеним, О.П. Подцерковним, І.А. Покровським, В.Д. Примаком, М.Г. Розенбергом, Є.О. Сухановим, А.Л. Ткачуком, Ю.К. Толстим, П.П. Цитовичем, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневичем, Л.С. Ельяссоном та іншими. Серед вчених інших країн світу слід згадати дослідження Е. Годеме, Г. Дернбурга, Ф.К. Савіньї, Р. Саватьє, Л. Еннекцеруса. Також автор зверталась до фундаментальних економічних досліджень грошових відносин П. Самуельсона, Ф. Хайєка, В. М. Усоскіна.
Слід відзначити, що у наукових дослідженнях, присвячених грошовим зобов’язанням або окремим питанням цивільно-правової відповідальності, містяться лише окремі положення про відповідальність за порушення грошових зобов’язань (зокрема, у роботах таких вітчизняних науковців як, О.В. Кривенди „Цивільно-правове регулювання позикових відносин в Україні” (2003); О.О. Отраднової „Неустойка в цивільному праві” (2002); О.П. Печеного „Прострочення виконання договірного зобов’язання” (2002); О.П. Подцерковного „Грошові зобов’язання і розрахункові правовідносини в Україні” (2005) тощо). Однак комплексного дослідження цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання з урахуванням впливу особливостей предмету грошового зобов’язання (грошей) на інститут цивільно-правової відповідальності не існує. Сучасний стан наукової розробки даної проблеми відстає від вимог практики та зміненого цивільного законодавства, оскільки переважна більшість досліджень проводилася до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Результатом даного дослідження стануть рекомендації, спрямовані на заповнення прогалин у правовому регулюванні цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань.
Все вищевикладене обумовило актуальність теми дисертаційного дослідження як для науки цивільного права, так і для українського цивільного законодавства.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України „Приватноправові засади нового цивільного законодавства України” (державна реєстрація за № РК 0102 V 007078).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань, які зумовлюються специфічними властивостями грошей як об’єкту цивільних прав і розробка на цій основі науково-теоретичних рекомендацій щодо правового регулювання цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань.
Для досягнення даної мети були поставлені такі основні завдання: 1) з’ясувати правову природу грошей і визначити їх місце в системі об’єктів цивільних прав; 2) визначити поняття грошового зобов’язання та деякі особливості його виконання; 3) окреслити межі цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань; 4) дослідити правову природу процентів за грошовим зобов’язанням (ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України) та їх співвідношення між собою, а також з формами цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань (неустойка, відшкодування збитків); 5) на основі проведеного аналізу розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання грошових зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за їх порушення.
Об’єктом дослідження є цивільні відносини, які виникають у зв’язку з цивільно-правовою відповідальністю за порушення грошових зобов’язань.
Предметом дослідження є особливості цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань, що зумовлені специфічними властивостями грошей як предмету грошового зобов’язання.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано такі методи дослідження: діалектичний, історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний. Діалектичний метод сприяв виявленню ідеї обумовленості особливостей цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання специфічними властивостями грошей як предмету зобов’язання, за порушення якого настає цивільно-правова відповідальність. За допомогою історичного методу проведено дослідження, зокрема, стадій розвитку грошей, обов’язку сплати процентів за грошовим зобов’язанням, питання вини як підстави відповідальності за порушення грошових зобов’язань та інші. При визначенні окремих понять та тлумаченні цивільно-правових норм було використано правила формальної логіки і мови (формально-логічний метод). Значний обсяг в дисертаційному дослідженні займає порівняльний аналіз аналогічних норм та інститутів законодавства України, Росії, інших країн СНД та зарубіжних країн, метою використання якого є правильне розуміння та застосування відповідних норм та інститутів (порівняльний метод). Всі цивільно-правові категорії, які є предметом дослідження (зокрема, це стосується грошей як об’єкту цивільних прав, грошових зобов’язань, процентів за грошовим зобов’язанням) розглядаються системно – із визначенням їх місця в системі цивільного права, що зумовлено використанням системно-структурного методу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в розробці цілісної концепції цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань з урахуванням специфічних властивостей грошей як предмету грошового зобов’язання. Вибраний підхід дозволив провести комплексне дослідження природи грошей і грошового зобов’язання з метою встановлення особливостей цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
В результаті проведеного дисертаційного дослідження отримано такі наукові положення, що виносяться на захист:
1. Додатково аргументовано висновок про те, що гроші як готівкові, так і безготівкові є єдиним об’єктом цивільних прав – річчю. Слід розмежовувати сутність грошей і їх функціональні форми (готівкова, безготівкова), які є продуктом тривалого історичного розвитку. В ході історії гроші змінювали лише свою форму, але зберігали свій зміст. ЦК України визначає гроші як єдиний об’єкт цивільних прав – річ, тим самим закріплюючи їхній зміст – бути законним платіжним засобом, а формі грошей, як явищу змінному, не надає правового значення. Висловлена пропозиція про недоцільність вживання термінів „готівкові гроші” або „безготівкові гроші” саме як правових термінів.
2. Дістало подальший розвиток вчення про мету (causa) грошового зобов’язання. Аргументовано, що грошове зобов’язання може мати мету як causa solvendi (погашення зобов’язання), так і causa credendi (зустрічне задоволення). Мета грошового зобов’язання – погашення зобов’язання – не є специфічною ознакою цього зобов’язання, за допомогою якої розмежовують грошове зобов’язання і негрошове зобов’язання, предметом якого є гроші.
3. З огляду на необхідність ствердження принципу свободи договору обгрунтовано доцільність диспозитивної дії принципу номіналізму. Надано пропозицію в ч. 2 ст. 198 ГК України дозволити учасникам господарських відносин визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
4. У дисертації запропоновано вирішення проблеми поєднання принципу повного відшкодування збитків та принципу номіналізму при визначенні розміру збитків, які відшкодовуються в судовому порядку. Надано пропозицію в ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України встановити обов’язок суду задовольняти вимогу кредитора про визначення розміру збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення судового рішення.
5. Грунтуючись на проведеному аналізі особливостей грошей, вини як підстави цивільно-правової відповідальності та неможливості виконання грошового зобов’язання зроблено пропозицію щодо меж цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань. Оскільки цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов’язань за своїм характером є абсолютною, і такою, що закріплена імперативно в ч. 1 ст. 625 ЦК України, її межі охоплюють всі випадки порушення грошових зобов’язань і виключають будь-яку можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення грошових зобов’язань.
6. Додатково аргументовано, що проценти за користування чужими коштами за ст. 536 ЦК України є самостійною цивільно-правовою категорією – платою за користування чужими коштами. В цих процентах закріплено економічну суть процентів за грошовим зобов’язанням – слугувати винагородою за користування чужими коштами. В конструкції процентів за ст.536 ЦК України відсутні ознаки та підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Проценти за користування чужими коштами сплачуються одночасно з основним боргом і ніяким чином не входять до складу збитків кредитора в юридичному їх розумінні як категорії, що обумовлює застосування відповідної форми цивільно-правової відповідальності і завжди є наслідком порушення зобов’язання.
7. Обгрунтовано доцільність внесення змін до ст. 536 ЦК України в частині встановлення законного проценту за користування чужими коштами. Аргументами внесення такої пропозиції слугують: 1) неможливість встановлення договірного проценту за користування чужими коштами в деяких випадках (у разі безпідставного одержання чи збереження грошей); 2) відсутність законного проценту за користування чужими коштами, як це передбачено ч. 2 ст. 536 ЦК України, внаслідок чого втрачається імперативний характер вимоги сплачувати проценти за користування чужими коштами (для юридичних осіб); 3) невиправданість застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 1048 ЦК України) через необгрунтоване ускладнення найпоширеніших правовідносин зі сплати грошей.
8. У дисертації дістали подальший розвиток положення щодо правової природи процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Обгрунтовано, що проценти річні за ч. 2 ст. 625 ЦК України є законною неустойкою (пенею), що стягується за прострочення грошових зобов’язань. Через порівняння ознак процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України з ознаками інших форм цивільно-правової відповідальності зроблено висновок, що стосовно процентів річних цивільним законодавством встановлено такий правовий режим, який нічим не відрізняється від правового режиму законної неустойки.
9. Вперше сформульовано висновок, що особливість цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань можна визначити через співвідношення різних форм цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань: 1) збитків, завданих простроченням грошового зобов’язання; 2) процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України як законної неустойки; 3) збитків, заподіяних знеціненням національної валюти (як складової частини збитків, заподіяних простроченням грошового зобов’язання), – з процентами як платою за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України).
Вперше запропоновано встановити в ст. 625 ЦК України: 1) право кредитора вимагати від боржника відшкодування збитків та (або) сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у частині, що перевищує суму процентів, належних йому відповідно до ст. 536 ЦК України; 2) сплату штрафної неустойки (пені) у розмірі трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір неустойки (пені) не встановлений договором або законом.
10. Аргументовано висновок про необхідність розрізнення індексації грошового зобов’язання і стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції. Відмінність між ними полягає в тому, що сплата боргу з урахуванням індексу інфляції за ч. 2 ст. 625 ЦК України має місце лише в разі прострочення зобов’язання і є заходом цивільно-правової відповідальності, на відміну від індексації, застосування якої відбувається за належного виконання грошового зобов’язання і лише у випадках, передбачених законом або договором, що пояснюється дією принципу номіналізму.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в роботі сформульовані висновки, пропозиції та рекомендації, спрямовані на удосконалення законодавства про цивільно-правову відповідальність за порушення грошових зобов’язань. Ці висновки можуть бути використані в правотворчій діяльності щодо удосконалення інституту цивільно-правової відповідальності та правозастосовчій діяльності як судовими органами при розгляді судових справ, так і суб’єктами цивільних правовідносин при укладенні та тлумаченні договорів.
Окремі положення та висновки роботи використовуються дисертанткою в процесі підготовки і проведення практичних занять з курсу „Цивільне право”, а також під час читання лекцій з курсу „Господарське законодавство” в Міжгалузевому інституті управління (м. Київ).
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена на засідання відділу проблем цивільного, трудового та підприємницького права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Основні результати дослідження знайшли своє відображення в доповідях на науково-практичній конференції „Проблеми і перспективи розвитку та реалізації законодавства України” (м. Київ, 19 квітня 2001 р.) та Міжнародній науковій конференції молодих вчених „Четверті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 21-22 жовтня 2005 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у наукових фахових виданнях згідно з вимогами ВАК України та 2 тез доповідей на наукових конференціях.
РОЗДІЛ 1
ГРОШІ ТА ГРОШОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
- Гроші як об’єкт цивільних прав
Значення грошей в економічному житті суспільства важко переоцінити. Історичний досвід свідчить про те, що при порушенні функцій грошей в економіці держави настає соціально-економічна криза. Разом з тим, питання про сутність грошей є настільки складним, що дає підстави охарактеризувати його як “кабалістику, досяжну розумінню небагатьох”. [53, с. 501]
Економічна наука завжди приділяла велику увагу дослідженню грошей як економічної категорії. Для пояснення природи грошей існує значна кількість економічних теорій. Але їх дослідження не буде наведено в роботі, оскільки наш аналіз за необхідностю буде обмежений загальною метою даної роботи: нас цікавить в першу чергу правова природа грошей, місце грошей в системі об’єктів цивільних прав, особливості грошового зобов’язання та врешті-решт вплив природи грошей на інститут цивільно-правової відповідальністі за порушення зобов’язань за їх участю.
Вищенаведене не означає, що аналізуючи особливості грошей як об’єкта цивільних прав ми не будемо звертатися до економічного базису та економічних властивостей грошей. Безумовно, що особливості правового режиму грошей обумовлені специфічними властивостями грошей як об’єктів економічного обороту. Ідеї економічної обумовленості визначали роботи цивілістів, які розвивали вчення про гроші в науці цивільного права, та цивілістів-сучасників, які розроблюють цю тему. [217, 117, 225, 118, 119, 112, 44, 141, 155]
В діючому законодавстві України не існує визначення поняття „гроші”. Л.А. Лунц, досліджуючи питання грошей в цивільному праві, зазначав, що “для юридичної теорії виникає завдання дати визначення правового поняття грошей, яке б заповнювало прогалини діючого закону”. [118, с. 3; 119, с. 153]
Хоча, на нашу думку, відсутність у законодавстві поняття грошей не повинно розглядатись як прогалина. Адже існує економічне поняття грошей, яке використовує законодавство, надаючи грошам певних правових властивостей. Тому доцільно виявити саме ці правові властивості, які розкривають природу грошей як об’єкту цивільного права.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Справді, неправильно ігнорувати поняття грошей в більш широкому значенні і стверджувати, що норми цивільного законодавства застосовуються лише до грошей як законного платіжного засобу. Але на нашу думку, в цивільному законодавстві вживається поняття грошей перш за все як законного платіжного засобу, адже саме цивільне законодавство найповніше відбиває правову властивість грошей як законного платіжного засобу. Питання про застосування конкретної норми цивільного законодавства до зобов’язань в іноземній валюті потрібно вирішувати шляхом тлумачення кожної окремої норми цивільного законодавства через призму спеціального валютного законодавства. Тому, доцільно повністю підтримати Л.А. Лунца, який зазначав, що “при вивченні спеціальних норм, встановлених для грошей як особливого виду об’єктів цивільного обігу, необхідно в кожному окремому випадку ставити питання, чи розповсюджується та чи інша норма на іноземну валюту”. [118, с. 95]
Належність грошей до об’єктів цивільних прав закріплено статтею 177 ЦК України, яка відносить гроші до речей. Недивлячись на однозначність тлумачення норми данної статті, в літературі в даний час ведеться активна дискусія стосовно грошей як об’єкта цивільних прав. В першу чергу дискусія обумовлена тим, що законодавець, відносячи гроші до різновиду речей, не називає, що розуміється під грошима як речами: гроші готівкові чи безготівкові, або те і інше разом. Існують різні точки зору на це питання, різне обгрунтування цих точок зору, однак одностайності в цьому питанні не існує.
На нашу думку, щоб отримати правильне уявлення про гроші як об’єкт цивільних прав і як предмет грошового зобов’язання, слід розглядати гроші як такі, як цілісний правовий феномен без їх поділу на гроші готівкові і безготівкові. А обгрунтування своєї позиції стосовно грошей як об’єкта цивільних прав, слід почати, перш за все, з дослідження правового поняття “речі”.
Як відомо, речі серед об’єктів цивільних прав є найважливішими. Це обумовлено їх найбільшою розповсюдженістю, і, що є головним, виникненням з приводу речей правовідносин власності. ЦК України під річчю розуміє предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки (ст. 179 ЦК України).
Під річчю розуміється будь-який матеріальний (або тілесний) об’єкт (предмет), який не є особою. [184, с. 428] Речі – це предмети зовнішнього світу, частини природи. [186, с. 174] Вони можуть створюватися працею людини або створюватись самою природою і використовуватись людиною в своїй діяльності (земля, корисні копалини). При цьому, вчені одноголосні в тому, що основною ознакою речей, завдяки якій вони і стають об’єктами цивільних прав, є їх здатність задовільняти ті чи інші потреби людей. Як зазначав Г.Ф. Шершеневич, речі - це предмети матеріального світу, які можуть слугувати засобом здійснення інтересу. [223, с. 94]
Слід звернути увагу, що юридичне розуміння речей не співпадає з звичайним уявленням про них. З точки зору законодавства, речами визнаються не тільки традиційні речі, а й живі істоти (тварини), різні види енергії (наприклад теплової, електричної, атомної і т. д.), рідкі і газоподібні речовини ( наприклад, вода і газ в резервуарах) [74, с. 173] Саме тому справедливо зазначав Л. Еннекцерус: “Чи є предмет тілесним, тобто річчю, вирішується за переконанням обороту, а не за вченням фізики”. [226, с. 12]
Таким чином, можна зробити висновок, що річчю в правовому розумінні є не тільки наявні предмети зовнішнього світу, якими володіє людина, а й інші матеріальні предмети (явища), фізичні властивості яких в даному випадку не мають значення, а має значення їх об’єктивне існування і дійсність господарська і, звісно, їх здатність задовільняти потреби людей та бути у володінні людей.
Більшість вчених визнають речову природу грошей, відносячи їх до родових, замінних і подільних речей, наділяючи їх певною відмінністю від інших речей такого роду. [218, 117, 225, 37, 118, 119, 188, 186] Такою відмінністю є те, що гроші мають значення в цивільному обороті “не за своїми фізичними властивостями, а виключно за числовим відношенням до певної абстрактної одиниці”. Тому специфічною властивістю, що відрізняє гроші від всіх інших родових предметів, є їх “циркуляторна” функція: здатність слугувати загальним знаряддям обігу. [118, с. 95]
Це ж зазначали В. Ф. Маслов, О.А. Пушкін, вказуючи, що особливість грошей полягає в тому, що вони визначаються не кількістю грошових знаків, а кількістю грошових одиниць, що в них виражені, тобто, грошовою сумою. [186, с. 178]
В. А. Рясенцев вважав, що “гроші належать до речей, визначених родовими ознаками і є речами замінними. Однак, на противагу іншим замінним речам, вони визначаються не за кількістю окремих купюр, а за грошовими одиницями, які в них містяться.” [188, с. 188].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
А от з іншим твердженням Л.Г. Єфімової, що предметом вказаного зобов’язання є безготівкові гроші, які існують в вигляді запису на рахунку, ми погодитись не можем, з підстав, що будуть наведені нижче. Зазначимо лише, що, на нашу думку, предметом вказаного зобов’язання є саме гроші, сума яких обліковується за допомогою запису на рахунку.
Повертаючись до аргументації теорії безготівкових грошей як права вимоги, проаналізуємо такі твердження на користь цієї теорії як відсутність у клієнта права слідування на передані банку готівкові гроші, неможливість віндикації безготівкових грошей та відсутність у них матеріального носія.
Як ми вже зазначали, гроші, з юридичної точки зору є речами замінними. Крім цього, від інших замінних речей гроші відрізняються, по-перше, своєю абсолютною однорідністю, по-друге, несуттєвістю матеріальної субстанції. Перша властивість грошей виключає будь-яку можливість їх індивідуалізації, розрізнення за якістю чи індивідуальним ознаками ( в даній ситуації не мають значення окремі випадки, коли гроші індивідуалізують за їх номерами). Саме замінність і подільність грошей, як суть їхньої природи, забезпечують їх використання в якості засобу платежу і роблять необов’язковою, більше того, непотрібною їх індивідуальну визначеність. Відповідно, про наявність права слідування мова йти не може як стосовно готівкових так і безготівкових грошей, оскільки істинне і правильне споживання грошей полягає в їх витрачанні, яке виключає будь-яке подальше домагання на їх попереднього власника цілком так само, як і матеріальне споживання. [173, с. 303]
Що стосується другої властивості грошей – несуттєвості їх матеріальної субстанції, то про це вищезазначалося, хотілося лише підкреслити, доцільність такої „несуттєвості”. Як вказував Л.А. Лунц, та обставина, що цивільний оборот розрізняє грошові знаки не за фізичними властивостями, а по відношенню їх до певної грошової одиниці, має величезне значення для всієї техніки сучасних грошових розрахунків. Сучасний обіг не міг би миритися з грошима, що володіють фізичними властивостями. [118, с. 104]
Прекрасно спростовується вищенаведена теза на користь теорії безготівкових грошей як права вимоги й наступними висновками П.П. Цитовича. В зобов’язаннях грошових менш за все виступає особистий зв’язок між кредитором і боржником. Для кредитора байдуже, хто здійснить дію, тобто платіж (відрахує і передасть); набагато важливіше інше, - щоб своєчасно і в належному місці відбулося отримання суми, яка складає предмет його вимоги, тобто щоб збільшилось його наявне майно (каса) настільки ж, наскільки через це зменшиться його майно боргове. З іншого боку, для боржника цілком байдуже, хто здійснить дію – прийняття суми (візьме гроші): набагато важливіше інше – зменшити пасив свого майна, позбавитись боргу. Звідси можливе для боржника право внесення суми на рахунок кредитора. Зв’язок з особою кредитора в грошових зобов’язаннях до того слабий, що вони можуть бути передані не тільки за наказом, але й на пред’явника. Передаваємість грошових зобов’язань є naturale цих зобов’язань і різницю між ними з цього боку складає лише техніка передачі. [218, с. 8]
Якщо трактувати буквально наступне твердження в обгрунтування зобов’язальної природи грошей: відносини за банківським рахунком відповідають відносинам позики, тому власником безготівкових засобів є банк, а клієнт має до банку лише право вимоги, то, на нашу думку, воно взагалі протирічить викладеному вище аргументу (відсутність у грошей матеріального носія). Якщо немає матеріального носія, відповідно немає речі як об’єкту речевих прав, як можуть існувати відносини позики між клієнтом і банком? Зрозуміло, якщо відсутня річ, у банка не може виникнути право власності на неї. При цьому слід врахувати, що здійснення операцій по рахунку в основному не пов’язане з передачею банку готівкових грошових засобів, які, все ж таки, багатьма авторами розглядаються як об’єкт речевих прав. Крім цього, як справедливо зазначає К. Дьомушкіна, позика, на відміну від договору банківського рахунку не передбачає виконання зобов’язання боржником (позичальником) за першою вимогою позикодавця, якщо тільки така можливість не буде передбачена в договорі. [83, с. 70]
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
По-третє, важливо розмежовувати сутність грошей і їх функціональні форми, які є продуктом тривалого історичного розвитку. Сучасні гроші пройшли довгий шлях розвитку від так званих товарних грошей, коли один товар ставав загальним еквівалентом і виконував функції грошей до металевих грошей у формі злитків, а потім у вигляді монет. У різних народів в різні епохи грошима слугували худоба, хутро, сіль, какао, чай, тютюн, дошки, метали: залізо, мідь, бронза та інші, залежно від того, який товар був найбільш відомим і найчастіше застосовувався для обміну, і цінність якого найменш змінювалась порівняно з іншими товарами. [117, с. 10] З розвитком товарно-грошових відносин товарні гроші були витіснені металевими, які спочатку виступали у формі зливків срібла, золота, міді, які потрібно було у кожній платіжній операції зважувати, визначати пробу, ділити їх на частини, а згодом - у формі монети, яка з’явилась в III тисячолітті до н.е. Держава стала виготовляти за встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчувала своїм штемпелем. [79, с. 18; 80, с.15]
Найбільшого розвитку монета досягла в період золотого монометалізму, формою існування якого був золотомонетний стандарт. Нині у всіх країнах карбують неповноцінну, білонну чи розмінну монету. Головна її відмінність полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу. Л.А. Лунц зазначає, що після початку першої світової війни ( в США – до весни 1933 р.) золоті монети повсюди зникли з обігу. [119, с. 228]
Процес демонетизації золота, тобто втрата ним функцій грошей в даний час завершено, що було юридично закріплено статутом Міжнародного валютного фонду (1978 р.), яким відмінено офіційну ціну золота і золотий вміст грошових одиниць. [105, с. 31]
Паперові гроші історично з’явились як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст. У Європі паперові грошіз’явились значно пізніше, у Франції їх емісія розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії – з 1769 р. для фінансування війни з Туреччиною. [80, с. 18] Спочатку паперові гроші належали до обміну на золоті чи срібні монети за номіналом, тобто, на ту їх кількість, яка була на них позначена. Під час “великої депресії” 1929-1933 рр. Більшість країн припинили такий обмін і в обігу з’явились нерозмінні на золото чи срібло паперові гроші. На цьому розвиток форм грошей не зупинився. Паралельно відбувався процес дематеріалізації грошового обігу. Із створенням національних банківських систем відпала необхідність передавати із банку в банк готівкові гроші кожен раз, коли здійснювались розрахунки між їхніми клієнтами. Просто банк, який здійснював переказ так званих “безготівкових грошей” був зобов’язаний збільшити залишок коштів на рахунку свого кореспондента в розмірі суми, що належала до передачі. При цьому гроші стали вважатися переданими вже з того моменту, коли здійснювалось таке збільшення. Тобто, насправді готівкові гроші не передавались, однак банки домовились вважати їх переданими. [90, с. 185]
З кінця XIX ст. безготівкові розрахунки успішно замінюють платежі готівкою і на даний час охоплюють в розвинутих країнах до 90% товарообігу. [105, с. 31]
Тобто, з вищевикладеного можна зробити висновок, що безготівкові гроші – це одна з форм, яку прийняли гроші в процесі їх тривалої еволюції. В ході історії гроші змінювали лише свою форму і зберігали свій зміст. Тому позиція законодавця є виваженою і обгрунтованою: законодавство вірно згадує лише термін “гроші” (в Цивільному кодексі ми не знайдемо терміну “безготівкові гроші” чи “готівкові гроші”) і визначає гроші як єдиний об’єкт цивільного права – річ, цим закріплюється їхній зміст – бути універсальною мірою корисності товару та законним платіжним засобом, а формі грошей, як явищу змінному, не надається виключного правового значення. Разом з тим, оскільки гроші існують об’єктивно в різних формах, законодавство встановлює для них відповідні правила, як того вимагає господарській обіг.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Вищенаведені висновки мають законодавче підгрунтя: згідно норми п. 3.1. ст. 3 Закону України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні”: “Гроші існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).[10]
- Поняття грошового зобов’язання.
З метою визначення поняття грошового зобов’язання, перш за все необхідно окреслити сутнісні ознаки зобов’язання, які нададуть можливість відокремити зобов’язальне правовідношення від інших цивільних правовідносин. Аналіз наукової літератури, що присвячена висвітленню проблем зобов’язання, дозволив виявити наступне.
По-перше, зобов’язання як різновид цивільних правовідносин є завжди майновим правовідношенням, оскільки оформлює процес товарообміну і опосередковує процес переходу майна від одного учасника товарообміну до іншого. Саме ця ознака дозволяє відокремити зобов’язання від цивільних правовідносин немайнового характеру. При цьому, повністю можна погодитись з Н.С. Кузнєцовою, яка зазначає, що дана ознака не виявляє специфіки зобов’язань щодо інших цивільно-правових майнових відносин. [216, с. 610]
По-друге, зобов’язання відмежовуються від абсолютних майнових правовідносин, тим, що уповноваженій особі кореспондується певний зобов’язаний суб’єкт, відомий уже на момент виникнення зобов’язання та головний зміст обов’язку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, зміст яких конкретизується в законодавстві чи договорі, при цьому утримання від дій є лише додатковим елементом. [215, с. 458]
І нарешті вирішальною, на нашу думку, особливістю зобов’язання є “надана управомоченому суб’єктові можливість вимагати певної поведінки від зобов’язаної особи”. [216, с. 610]
Як зазначає Є.О. Суханов, сутність зобов’язання зводиться до зобов’язання конкретних осіб до певної поведінки в рамках майнового (цивільного) обороту, тобто до тих чи інших форм товарообміну. Для зобов’язання характерний “стан зв’язанності однієї особи по відношенню до іншої” [73, с.14]
Г.Ф. Шершеневич взагалі визначав зобов’язання через наведену останню ознаку, вказуючи, що під зобов’язанням розуміється таке юридичне відношення, з якого виявляється право однієї особи на певну дію іншої визначеної особи. [223, с. 265] При цьому Г. Ф. Шершеневич зазначав, що найбільше відповідає істинному значенню вживання терміну зобов’язання в якості відношення, що начебто обв’язує (vinculum juris) осіб, що беруть в ньому участь (звідси старовинний звичай зв’язування рук осіб, що між собою домовлялися, та вираз “суплетка”, який вживається Псковською Судною Грамотою, ст. 103, для визначення зобов’язання, яким сторони сплітаються. [223, с. 265]
При цьому, зрозуміло, особа боржника чи кредитора має другорядне значення, як вдало висловлювався Є. Годеме: “…сучасне право вимоги і борг є відношенням між двома майнами ще в більшій мірі, ніж між двома особами; кредитор і боржник є тільки юридичними представниками свого майна”. Але це не означає, що зобов’язання перестає бути відношенням між особами, тільки індивідуальність цих осіб не має значення для суті відношення: кредитор чи боржник можуть змінитися без знищення чи зміни права вимоги чи боргу.” [68, с. 22]
Названі ознаки зобов’язання в сукупності з особливістю предмета грошового зобов’язання дозволять нам сформулювати поняття грошового зобов’язання з метою його ідентифікації серед інших видів зобов’язань.
Слід підкреслити, що для цілей даної роботи дуже важливо окреслити межі грошового зобовязання серед інших зобов’язальних правовідносин і дати визначення, яке ж правовідношення є грошовим зобов’язанням. Адже виконання грошового зобов’язання регулюється певними специфічними правилами і тягне за собою специфічні юридичні наслідки, які пов’язані з невиконанням цього зобов’язання. Перш за все це стосується відповідальності за порушення грошових зобов’язань, яка різниться від відповідальності за порушення інших зобов’язань. Тому правильне визначення, чи є певне зобов’язання грошовим, дозволить вірно застосувати відповідальність за його невиконання.
Цивільний кодекс України не містить поняття грошового зобов’язання, хоча виділяє його як окремий вид зобов’язання і досить широко використовує його в такому розумінні (ст. ст. 532, 533, 534, 535, 549, 613, 625, 1102 ЦК України).
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Л.О. Новосьолова вважає, що при таких розбіжностях, які здаються незначними лише на перший погляд, в третьому випадку вводиться додатковий критерій - мета передачі грошових засобів, що передаються за зобов’язанням, визначаючи при цьому платіж як дію, спрямовану на погашення існуючого грошового боргу. Відповідно, при відсутності такої мети зобов’язання не може бути визнане грошовим, навіть якщо предметом його будуть грошові знаки. [141, с. 24] В зв’язку з цим вона визначає грошове зобов’язання як зобов’язання за яким “боржник зобов’язаний передати у власність кредитора грошові знаки в певній або визначеній сумі грошових одиниць з метою здійснення платежу”. [140, с. 24]
На нашу думку, здійснення платежу з метою погашення боргу, по-перше, не означає мети всіх грошових зобов’язань, що буде обгрунтовано нижче. По-друге, термін “платіж” в такій самій мірі вказує на мету грошового зобов’язання як і “сплата”. Поряд з терміном “платіж”, як і з терміном “сплата”, не потрібно вживати термін “гроші”, оскільки терміни “платіж” та “сплата” у вузькому їх розумінні є характерним саме для грошових відносин. Так, Д. І. Мейєр згадує про можливість застосування терміну “платіж” в широкому розумінні, вказуючи, що задоволення за будь-яким зобов’язанням також називають платежем. Слово „платіж” в розумінні задоволення за зобов’язанням стали використовувати у нас за прикладом римського права, в якому слово solutio (платіж) вживається взагалі для позначення виконання зобов’язання. [126, с. 470] Тому можливе, хоч і не є характерним для сучасного цивільного права, вживання терміну “платіж” в широкому розумінні як дії, направленої на виконання будь-якого зобов’язання. Тому, керуючись вже тільки цим, невірно вказувати на платіж як критерій розмежування грошових і негрошових зобов’язань.
І.А. Безклубий визначає платіж як дію боржника, спрямовану на виконання або часткове виконання грошового зобов’язання шляхом сплати безпосередньо кредиторові певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок. [42, с. 61] Слід підкреслити, що сплата або передача грошей в якості законного платіжного засобу також є дією боржника, спрямованою на виконання грошового зобов’язання. До речі, термін “передача грошей” може характеризувати не лише грошове зобов’язання (наприклад, передача грошей на зберігання до банківського сейфу), тому вживаючи термін “передача грошей” для означення грошового зобов’язання слід чітко розуміти передачу грошей в якості законного платіжного засобу. В зв’язку з цим можна погодитися з В.А. Бєловим, який поставив знак рівності між поняттями “сплата”, “платіж” і “передача грошей”: „Грошове зобов’язання являє собою цивільне правовідношення, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому юридичний обов’язок боржника здійснити сплату або платіж, тобто дію (або дії) по передачі певної (визначеної) суми грошей (валюти).” [44, с. 9]
І.А. Безклубий, надаючи визначення грошового зобов’язання, також використовує терміни “сплата” та “платіж” як тотожні: “Грошове зобов’язання – це правовідносини, в яких боржник зобов’язується сплатити на користь кредитора певну грошову суму шляхом розрахунку у формі, що передбачена законом або правочином, а кредитор має право вимагати від боржника здійснення відповідного платежу”. [42, с. 63]
Шершеневич Г.Ф., досліджуючи договір позики, зазначав, що виконання за позиковим зобов’язанням виражається в платежі грошей, в поверненні тієї кількості замінних речей, яка була взята. Повне задоволення кредитора носить назву платежу, часткове виконання називається сплатою. [223, с. 335]
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Така позиція знайшла своє відображення і в практиці господарських судів. Так, в огляді практики вирішення спорів, пов’язаних з розрахунками, наведено приклад судової справи про перерахування банком залишку коштів підприємства згідно заяви підприємства про закриття рахунку і перерахування залишку коштів на новий рахунок підприємства в іншому банку на підставі наданих платіжних доручень. [19]
Банк не виконав зазначені платіжні доручення у зв’язку з відсутністю коштів. Вищий господарський суд зазначив, що судом першої інстанції було встановлено несвоєчасність перерахування банком залишку коштів, тобто прострочення виконання боржником грошового зобов’язання, у зв’язку з чим суд правомірно застосував до спірних відносин норму ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР.
Існують приклади, навпаки, невірної позиції вищих судових органів щодо розуміння поняття грошового зобов’язання. Так, в деяких випадках суд не визнавав грошовим зобов’язанням зобов’язання з виплати страхових сум за договором страхування. На вимогу заявника стягнути страхову суму з урахуванням індексу інфляції і трьох процентів річних за ст. 214 ЦК УРСР Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що в разі виплати страхової суми не має місце прострочення боржника за грошовим зобов’язанням і тому ст. 214 ЦК УРСР застосовуватись не повинна. [27]
Звісно ми не вважаємо таке рішення вірним. Відповідно до ст. 9 Закону України „Про страхування” страхова виплата – це грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. [11] Зобов’язання з виплати страхової суми за договором страхування, на нашу думку, є грошовим зобов’язанням.
Як ми вже зазначали, основною особливістю грошового зобов’язання, яка дозволяє розмежувати грошові і негрошові зобов’язання є дії боржника – зобов’язання боржника перед кредитором, яке полягає в сплаті (передачі) грошей на користь кредитора. При цьому при здійсненні такої дії боржником гроші в зобов’язанні повинні реалізовувати свою правову природу – слугувати законним платіжним засобом. Якщо в цивільно-правовому зобов’язанні гроші при їх передачі кредитору не виконують функцію законного платіжного засобу – таке зобов’язання не є грошовим. Тобто, для ідентифікації грошового зобов’язання необхідна наявність двох вищезазначених критеріїв, відсутність хоча б одного з них дає підстави визначити зобов’язання негрошовим, хоча б його предметом були гроші.
Таким чином можна визначити грошове зобов’язання у вузькому (власному) його розумінні як цивільне правовідношення, в якому боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора суму грошей, які виконують функцію законного платіжного засобу, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання його обов’язку. В свою чергу грошове зобов’язання в широкому розумінні – це цивільне правовідношення, в якому боржник зобов’язаний сплатити на користь кредитора суму грошей, які виконують функцію законного платіжного засобу, якщо не обумовлений платіж іншим видом грошей, а кредитор вправі вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Слід зазначити, що в Цивільний кодекс України включено нове положення, які дозволяють замінити практично будь-яке зобов’язання його грошовим еквівалентом, чим значно розширено можливість виникнення вторинних грошових зобов’язань. При цьому ми не стверджуємо, що принцип реального виконання зобов’язання, який був дуже актуальний за Цивільним кодексом Української РСР 1963 р. (ст. 207), взагалі втратив своє значення. За ч. 1 ст. 622 ЦК України в якості загального правила встановлено обов’язок виконання зобов’язання в натурі, тобто виконання боржником тих дій, які складають об’єкт конкретного зобов’язання, якщо інше не встановлено договором і законом. Крім значного обмеження принципу реального виконання зобов’язання вищенаведеною вказівкою ч. 1 ст. 622: “якщо інше не встановлено договором і законом”, ч. 2 ст. 622 містить конкретні випадки звільнення боржника від обов’язку виконати зобов’язання в натурі. Тобто є всі підстави говорити про збереження лише деяких елементів принципу реального виконання зобов’язання, які застосовуються до окремих випадків. На нашу думку, такі зміни в правовому регулюванні є обгрунтованими, оскільки обумовлені втіленням принципу свободи договору, вільного волевиявлення сторін і врахуванням інтересів сторін. Тому слід повністю підтримати В.В. Вітрянського, який вказував, що нічим не обмежене застосування до договірних зобов’язань заходів, які примушують боржника до виконання зобов’язання в натурі, не відповідає новим умовам майнового обігу. Принцип реального виконання зобов’язання був доречний в умовах жорсткого централізованого планування виробництва і розподілу матеріальних цінностей, а також монополізованого майнового обігу, коли суб’єкти господарювання могли досягти належного матеріально-технічного забезпечення виробництва лише на підставі фондового сповіщення (наряду, плану прикріплення). [51, с. 497-498]
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Таким чином вчені-правознавці вважають зобов’язання з відшкодування збитків, а також зі сплати штрафу, пені повноцінними грошовими зобов’язаннями. Даного ми не оспорюємо, справді, за своєю суттю такі зобов’язання будуть грошовими, оскільки передбачають обов’язок однієї сторони сплатити на користь другої сторони певну суму грошей, які передаються як законний платіжний засіб. Але, на наш погляд, необхідно розмежовувати грошове зобов’язання, за порушення якого настає цивільно-правова відповідальність і цивільно-правову відповідальність як таку, яка носить майновий характер і, як правило, полягає у сплаті грошових сум, тобто за своєю суттю є грошовим зобов’язанням. Тому, зважаючи на предмет даної роботи, ми не будемо розглядати вищезазначені зобов’язання як грошові, лише як форми цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання. Чому ми зробили такий висновок. Перш за все, керуючись предметом даної роботи і практичним втіленням такого підходу: якщо визнати зобов’язання з відшкодування збитків, яке є формою цивільно-правової відповідальності, або зобов’язання зі сплати неустойки грошовим – необхідно застосовувати спеціальні санкції як за порушення грошового зобов’язання в разі прострочення його виконання. Що на нашу думку є неприпустимим – на цивільно-правову відповідальність накладати ще одну цивільно-правову відповідальність.