Інститут держави І права ім. В. М. Корецького національної академії наук україни
| Вид материала | Документы |
- Нститут держави І права імені В. М. Корецького національної академії наук україни, 3120.32kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
- Національна академія наук україни, 312.32kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького гуманітарний, 2839.8kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 289.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 607.49kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
- В. М. Корецького удк 341 347. 79 (497. 1) Бойович войо міжнародно-правові аспекти забезпечення, 281.56kb.
- Національний науковий центр „інститут аграрної економіки” національної академії аграрних, 319.01kb.
Вчені виділяють принцип дозвільного спрямування цивільно-правового регулювання, це означає що норми права, які містяться в цивільному законодавстві, сформульовані на базі загального правила: «дозволено все те, що не заборонено законом». Другим проявом згаданого принципу є диспозитивність більшості норм цивільного права. [74, с. 15-16]Керуючись цим, можна дійти висновку: якщо законодавством чи договором не заборонено застосування одночасно двох форм цивільно-правової відповідальності (не визначено їх співвідношення) - їх застосування є можливим. 2.2. Підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання Не дивлячись на розбіжності в поглядах вчених, що досліджують питання цивільно-правової відповідальності, серед них існує одностайність – цивільно-правова відповідальність настає за вчинення цивільного правопорушення. Якщо немає правопорушення, немає і відповідальності. Г.К. Матвеєв вказує на найпростіше і разом з тим на найвичерпніше визначення правопорушення: „будь-яке цивільне правопорушення, як про це говорить саме слово, означає порушення діючого цивільного права, його норм”. [122, с. 23] В силу вчинення цивільного правопорушення виникає цивільно-правова відповідальність. На нашу думку, правопорушення є тим юридичним фактом, який, породжує відносини з цивільно-правової відповідальності. Тобто, загальною підставою виникнення цивільно-правової відповідальності є цивільне правопорушення.Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html В.В. Вітрянський має протилежні погляди. Він вважає, що відповідальність за порушення грошових зобов’язань повинна застосовуватись незалежно від наявності чи відсутності вини. В обгрунтування цієї позиції вчений посилається на особливості грошей в якості об’єкту цивільних прав як речей замінних, таких, що завжди наявні в майновому обігу, що не втрачають свої якостей в процесі використання. Саме тому в грошових зобов’язаннях виключається неможливість виконання, а відсутність у боржника необхідних грошових коштів ні при яких умовах, навіть при наявності обставин, які можуть бути кваліфіковані як непереборна сила (форс-мажор), не може слугувати підставою до звільнення боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Оскільки підставою припинення грошового зобов’язання є, за загальним правилом, його належне виконання, в тому числі і при форс-мажорних обставинах, проценти річні як особлива форма відповідальності за грошовими зобов’язаннями повинна застосовуватись з врахуванням цих факторів. В цьому й полягає специфіка цієї форми цивільно-правової відповідальності, що при стягненні процентів за невиконання грошового зобов’язання не повинні прийматися до уваги відповідні норми, що містяться в ст. 401 та 416 ЦК РФ. [51, с. 557] Ми повністю підтримуємо судження В.В. Вітрянського стосовно природи грошей і витікаючої з цього специфіки цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань. Однак, ця специфіка повинна знаходити своє відображення в законодавстві з тією метою, щоб можно було зробити висновок про відповідальність без вини, адже, як ми вже зазначили, випадки відповідальності без вини повинні чітко вказуватись в законі, а не витікати з природи зобов’язання. Тому, оскільки ЦК РФ не містить норми про відповідальність за порушення грошових зобов’язань незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, ми поділяємо точку зору тих дослідників, які вважають, що за ЦК Російської Федерації відповідальність за порушення грошових зобов’язань настає за наявності вини боржника (за виключенням грошових зобов’язань, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності, оскільки відповідальність за їх невиконання за загальним правилом про відповідальність при здійсненні підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 401 ЦК РФ) настає незалежно від вини). Хоча з наукової точки зору ми не схвалюємо відсутність в ЦК Російської Федерації норми про відповідальність за порушення грошових зобов’язань незалежно від вини, оскільки, по-перше, такий стан законодавства зовсім не враховує природи грошей і відповідно специфіки цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань, а по-друге, необгрунтовано протирічить історично складеному порядку відповідальності за порушення грошових зобов’язань незалежно від вини. Зокрема, за римським приватним правом відповідальність за прострочення грошових зобов’язань наставала незалежно від вини. [197, с. 97, 100] Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Така сама норма містилася в статті 212 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Трохи інше формулювання було в п. 1 ст. 119 ЦК РСФСР 1922 р.: „неможливість виконання не звільняє боржника від відповідальності… якщо предмет зобов’язання визначений родовими ознаками і доставлення майна такого ж роду не стало об’єктивно неможливим” Саме з приводу цієї норми, яка за своїм змістом є тотожною нормі ч. 1 ст. 625 ЦК України, точилася дискусія між відомими цивілістами того часу. Так, О. С. Іоффе, В.К. Райхер вважали, що дана норма не є випадком відповідальності без вини. [98, с. 433-434; 166, с. 215] І.Б.Новицький та Л.А. Лунц вважали норму п. 1 ст. 119 ЦК РСФСР 1922 р. виключенням з загального правила відповідальності за вину, зазначаючи при цьому щодо грошових зобов’язань: “Із п. 1 ст. 119 ЦК витікає, що неможливість виконання взагалі не може слугувати підставою припинення грошового боргу. Гроші в найбільшій мірі володіють властивістю родових речей: при вилученні з обігу одних грошових знаків вони замінюються іншими; при переході від однієї грошової одиниці до іншої між ними встановлюється певне платіжне співвідношення. Таким чином, всі минулі, теперешні і майбутні грошові знаки об’єднані відношенням до грошової одиниці і складають один і той же рід речей. Гроші завжди маються в обігу і, тому, об’єктивна неможливість сплати грошей в умовах нашого товорно-грошового господарства взагалі настати не може”. [135, с. 347-348] Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Однак, враховуючи, що дослідження необхідних підстав цивільно-правової відповідальності (наявність збитків та причинний зв’язок між порушенням зобов’язання боржником і збитками кредитора) у разі відшкодування збитків за порушення грошового зобов’язання, які є загальною формою відповідальності і застосовуються до всіх видів зобов’язань, а не лише грошових, на нашу думку, не дозволить виявити особливостей відповідальності саме за порушення грошових зобов’язань, тому ми не будемо проводити їх дослідження в межах даної роботи. На наш погляд, більш важливим та доцільним з точки зору розкриття поставленої теми є питання про співвідношення відшкодування збитків і процентів за грошовим зобов’язанням (за ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України), про що йтиметься в наступному розділі дисертаційного дослідження. 2.3. Межі цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань За законодавством України відповідальність за прострочку виконання грошового зобов’язання настає незалежно від вини боржника, боржник притягується до відповідальності за порушення грошового зобов’язання абсолютно у всіх ситуаціях, в тому числі в разі неможливості виконання грошового зобов’язання внаслідок непереборної сили чи інших обставин, які не залежать від боржника. Такий висновок ми зробили виходячи з особливостей предмету грошового зобов’язання та норми ч. 1 ст. 625 ЦК України. При цьому слід врахувати, що ця норма за своїм характером є імперативною, що означає, неможливість передбачити угодою сторін відповідальність за порушення грошового зобов’язання за наявності вини боржника. Значення вини, як спеціальної правової категорії, на нашу думку, полягає перш за все в тому, що вона дозволяє визначити межі застосування цивільно-правової відповідальності. Крім цього, ключове значення в даному питанні мають поняття непереборної сили і випадку. Слід відмітити, що під межею цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання взагалі, і грошового зокрема, ми розуміємо так звані „правові кордони” такої відповідальності, в яких боржник може бути притягнений до відповідальності за порушення зобов’язання. Поза цими „правовими кордонами” правопорушник звільняється від відповідальності за вчинене правопорушення. Так, при відповідальності за вину, особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України). Тобто, за загальним правилом, при відповідальності за вину межею відповідальності боржника виступає межа між виною і випадком, за який боржник відповідати вже не буде. При відсутності такої підстави відповідповідальності як вина, межею відповідальності боржника буде межа між випадком і непереборною силою. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 950 ЦК України професійний зберігач, відповідальність якого є відповідальністю за випадок, відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили. Норма ч. 1 ст. 625 ЦК України (як і норма ч.1 ст.229 ГК України), на перший погляд, виключає можливість звільнення боржника від відповідальності в зв’язку з будь-якою неможливістю виконання грошового зобов’язання, в тому числі з абсолютною неможливістю виконання грошового зобов’язання, не визнаючи таким чином будь-яких меж відповідальності за порушення грошового зобов’язання. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html П.П. Цитович взагалі заперечував застосування терміну “неможливість виконання” стосовно грошових зобов’язань: “До грошових зобов’язань не застосовується поняття (юридичної) неможливості, як воно застосовується до зобов’язань з іншим предметом. Для зобов’язань грошових може бути тільки утруднення ....” [218, с. 9] Таким чином є всі підстави стверджувати, що норма ст. 607 ЦК України, яка припиняє зобов’язання в зв’язку з об’єктивною неможливістю його виконання, до грошових зобов’язань не може бути застосована. У ч. 1 ст. 625 ЦК України, на нашу думку, термін „неможливість виконання” включає в себе і об’єктивну і суб’єктивну неможливість виконання грошового зобов’язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання як через відсутність у нього грошових коштів, хоч би така відсутність сталася без його вини, так і через неможливість взагалі вчинити відповідну дію, тобто в зв’язку з абсолютною неможливістю виконання грошового зобов’язання, яка, правда, на думку найвідоміших дослідників грошових зобов’язань, з якою ми повністю погоджуємося, не може статися ніколи. Враховуючи все вищевикладене, а також тісний зв’язок норм законодавства з природою грошей, слід дійти вірного, на нашу думку, висновку, що відповідальність за порушення грошових зобов’язань справді є необмеженою, в даних відносинах встановлюється „принцип абсолютної відповідальності, недивлячись ні на яку неможливість виконання”. [119, с. 314] Однак в деяких випадках боржник не може виконати зобов’язання в строк в силу прострочення кредитора. В.В. Вітрянський називає прострочення кредитора “істотною обставиною, яка може слугувати підставою до зменшення відповідальності боржника аж до повного звільнення боржника від відповідальності”. [51, с. 620] Тобто, звідси випливає висновок, що боржник звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов’язання, якщо таке порушення сталося внаслідок прострочення кредитора. За своєю суттю даний висновок буде вірним: боржник справді не буде нести відповідальності за порушення грошового зобов’язання, якщо воно сталося внаслідок прострочення кредитора, однак, на нашу думку, цей випадок не буде випадком звільнення від відповідальності. Розглянемо інститут прострочення кредитора та його вплив на долю грошового зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Як відомо, з зобов’язання випливають обов’язки не тільки для боржника, але й для кредитора. “Кредитор зобов’язаний прийняти належним чином запропоноване йому виконання. Він зобов’язаний – оскільки це необхідно з обставин справи – сприяти боржнику в виконанні останнім свого зобов’язання”. [99, с. 390] Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html 3. Окремо визначеній формі цивільно-правової відповідальності як особливому різновиду цивільно-правової санкції, конкретно в якій знаходить свій вираз цивільно-правова відповідальність, властиві всі ознаки цивільно-правової відповідальності. Форма цивільно-правової відповідальності може мати свої особливості в залежності від особливостей цивільно-правового інституту, за порушення норм якого вона встановлена. Зроблено висновок, що критеріями розрізнення форм цивільно-правової відповідальності від інших охоронних мір цивільного права є ознаки цивільно-правової відповідальності. 4. Запропоновано розглядати цивільне правопорушення як загальну підставу цивільно-правової відповідальності. В залежності від форми цивільно-правової відповідальності законом визначені підстави такої відповідальності. Тому пропонується саме передбачений законом склад цивільного правопорушення для кожної окремої форми відповідальності вважати підставою цивільно-правової відповідальності цієї форми відповідальності. 5. Грунтуючись на нормі ч.1 ст. 625 ЦК України, якою повністю враховані особливості грошей як об’єкту цивільних прав, що зумовлюють доцільність виключення вини як підстави цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання, та здійсненому історичному аналізі законодавчого регулювання вини у відносинах цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов’язань (на прикладі римського приватного права, норм ЦК РСФСР 1922 р., ЦК УРСР 1963 р.), обгрунтовано висновок про відповідальність за порушення грошових зобов’язань незалежно від вини. 6. Зроблено висновок, що як для стягнення неустойки за порушення грошових зобов’язань – спеціальної форми цивільно-правової відповідальності, так і для сплати процентів річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідна наявність єдиної підстави – прострочення боржником грошового зобов’язання. Для притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання в разі застосування загальної форми цивільно-правової відповідальності – відшкодування збитків – достатньо довести факт прострочення грошового зобов’язання, наявність збитків та причинний зв’язок між порушенням зобов’язання боржником і збитками кредитора. 7. Встановлено, що цивільно-правова відповідальність за порушення грошових зобов’язань за своїм характером є абсолютною, і такою, що закріплена імперативною нормою законодавства, тому її межі охоплюють всі випадки порушення грошових зобов’язань і виключають можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення грошових зобов’язань. При цьому, боржник, який не виконує грошового зобов’язання внаслідок прострочки кредитора і не несе відповідальності за таке невиконання, не порушує даного принципу, оскільки в силу норми чинного законодавства його дії не є протиправними. РОЗДІЛ 3 ОСОБЛИВОСТІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ГРОШОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ 3.1. Правова природа процентів за грошовим зобов’язаням (ст. 536 та ч. 2 ст. 625 ЦК України) та їх співвідношення між собою Як ми вже зазначали, однією з основних властивостей грошей є їх абсолютна господарська корисність – можливість завжди використовувати гроші як знаряддя обігу. Як вказує Л.А. Лунц, ця властивість грошей приводить до того, що для особи, яка користується “чужими грошима”, виникає обов’язок платити проценти за це користування.[118, с. 96] При цьому обов’язок платити проценти на суму грошового боргу в сучасному цивільному праві може бути пов’язаний з відповідальністю боржника за порушення грошового зобов’язання. А також може розглядатись як плата за користування чужими коштами. В Стародавньому Римі, наприклад, нараховувалися проценти, usurae, буквально – плата за користування капіталом, які, з урахуванням встановлення в законодавстві їх максимального розміру з метою боротьби з лихварством, були подібні законодавчому встановленню цін – в даному випадку на готівкові кошти. [167, с. 241; 87, с. 501] Тому Д. Г. Лавров після аналізу процентів в римському праві робить цілком вірний висновок, що в римському праві специфіка процентів як форми відповідальності боржника за невиконання грошового зобов’язання відсутня. [112, с. 94] Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Справедливо зазначають автори одного з коментарів ЦК України, що в цьому терміні є значна частка умовності, бо передані одним суб’єктом другому грошові кошти з моменту передання переходять до одержувача на праві власності і не можуть вважатись чужими. [132, 216] Справді, термін „користування чужими грошовими коштами” вживається в разі правомірного користування коштами кредитора, наприклад, за договором позики, тобто за умови, коли гроші переходять у власність позичальника і існує законна підстава їх отримання. Німецький вчений В. Рошер так пояснював цей правовий феномен: з юридичної точки зору боржник повинен вважатися власником позиченого грошового капітала (аpellata est mutui datio ab eo, quod de meo tuum fit: Paullus), однак якщо брати до уваги економічний бік явища – кредитор завжди залишається власником позичених грошей і звідси пояснюється належна йому сплата процентів [82, с. 6-7] Наведений вислів є цілком вірним, адже сплата процентів за користування грошима – це суто економічне явище, і чи сприйняте воно законодавцем – питання інше. Якщо воно знайшло відображення в законодавстві – воно не втрачає своєї економічної суті, право лише закріпило її в своїх нормах. Саме тому не слід ототожнювати проценти як плату і проценти як форму цивільно-правової відповідальності, які є різними за своєю правовою природою, що безпосередньо витікає з їх різної економічної природи. Про це ж говорить О. Шаповалова: „З економічної точки зору власником кредиту є кредитор, тому йому сплачується і повертається кредит. З юридичної точки зору позикодавець втрачає право власності на передану позику, а позичальник його набуває. Одночасно між ними виникають зобов’язальні відносини: у позикодавця зі спливом визначеного строку позики виникає право вимоги плати за переданий товар (позику), а у позичальника виникає обов’язок це виконати. На позичальника, як на власника отриманої позики, покладаються усі ризики випадкового знищення, прострочення, відсутності грошових коштів тощо.” [220, с. 90] Фактично даний термін привнесений в юриспруденцію з економічної науки і означає „такий капітал, який підлягає поверненню управомоченій особі”. [118, с. 97] На нашу думку, саме в такому значенні вживається термін “чужі грошові кошти” в ст. 536 ЦК України. При цьому розрізняють правомірне користування чужими коштами і неправомірне користування чужими коштами. Правомірне користування чужими коштами означає таке користування, коли у кредитора виникне право вимоги на кошти, якими користується боржник, в майбутньому. Неправомірне користування – право вимоги у кредитора на грошові кошти, якими користується боржник, вже виникло. Однак, дане розмежування фактично не має значення для застосування ст. 536, оскільки в ній вживається термін „чужі грошові кошти”, що відповідно передбачає випадки правомірного і неправомірного користування чужими коштами. Саме тому проценти за ст. 536 ЦК України повинні сплачуватися як за правомірне так і неправомірне користування чужими коштами. Правильність розуміння нами терміну „чужі грошові кошти”, який означає в тому числі й випадки правомірного користування боржником грошима кредитора, підтверджується висловом Г.Ф. Шершеневича стосовно процентів в позиковому зобов’язанні: “Під іменем процента розуміється винагорода за користування чужим (виділено автором. – Л.Т.) капіталом, що виражена в частці однорідних речей.” [223, с. 333] Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html Ми вважаємо такий підхід невірним з наступних підстав. По-перше, він протирічить змісту норми ст. 536 ЦК України, в якій вживається термін „проценти за користування чужими коштами”. Даною нормою врегульовано правову природу процентів за користування чужими коштами як прибутку, який боржник повинен сплатити кредитору саме за увесь час користування його капіталом. Оскільки в разі прострочення грошового зобов’язання факт користування чужими коштами не припинився, слід сплачувати проценти за користування чужими коштами по день фактичної сплати цих коштів кредитору. Така природа процентів як плати за користування чужими коштами не викликає сумнівів в юридичній літературі. При цьому характерною рисою цих процентів є те, що вини входять до складу основного боргу. Зокрема В.В. Вітрянський відмічає, що кваліфікація процентів як плата за користування чужими коштами з практичної точки зору означає, що при їх несплаті в добровільному порядку, сума належних кредитору процентів стягується з боржника судом за правилами стягнення основного боргу. [63, с. 220] М.Г. Розенберг називає наступні особливості процентів як плати за користування чужими коштами: 1) вимога про сплату таких процентів є грошовим зобов’язанням, яке є додатковим до основного боргу. До нього не застосовуються загальні правила про відповідальність. Воно не є ні вимогою про відшкодування збитків (реальних збитків та/або упущеної вигоди), ні вимогою про сплату неустойки; 2) проценти за користування чужими коштами сплачуються незалежно від того, користувався чи не користувався боржник коштами, які він повинен був передати кредитору. Для їх стягнення кредитор не повинен надавати докази розміру заподіяних йому збитків; 3) проценти за користування чужими коштами стягуються поруч з неустойкою (законною чи договірною), а їх розмір не може бути знижений судом. [169, с. 73] Поряд з обов’язком сплати процентів за користування чужими коштами ЦК України містить окрему норму ч. 2 ст. 625, якою передбачено відповідальність за порушення зобов’язання Тобто, якщо виник факт правопорушення – прострочення грошового зобов’язання – боржника слід притягти до відповідальності. Виникає зобов’язання, яке є самостійним відносно основного зобов’язання, і яке за своєю суттю є мірою цивільно-правової відповідальності. Ніякої трансформації процентів за користування чужими коштами в форму відповідальності бути не може. Допускати змішування різних правових категорій неприпустимо, оскільки це призводить до нівелювання їхньої суті. Є.О. Суханов, говорячи про сплату процентів в разі порушення позикового зобов’язання як форму цивільно-правової відповідальності, визнає ці проценти законною неустойкою і наступним чином встановлює їх співвідношення з процентами як платою: „Вони належать до сплати з дня, коли сума позики належала поверненню, до дня її фактичної сплати, і будучи законною неустойкою, стягуються поруч з визначеними договором або законом процентами як платою за кредит ( останні належать до сплати за весь час фактичного користування позичальником сумою позики.” [ 75, с. 209] По-друге, наша позиція підтверджується аналізом норм ЦК України, які встановлюють обов’язок сплати процентів за користування чужими коштами (ст. ст. 692, 693, 694 та ін.). Відповідно до них сплата процентів за користування чужими грошовими коштами за ст. 536 не перешкоджає притягненню до відповідальності за ч.2 ст. 625 ЦК України. В ЦК України не існує жодної норми, яка б забороняла стягувати з боржника проценти за ст. 536 ЦК України і притягувати його до відповідальності в разі прострочення грошового зобов’язання. Тобто, слід дійти висновку, що дані два види процентів, як абсолютно різні за своєю правовою суттю, ніяким чином не пересікаються, не взаємообумовлюють один одного і сплачуються автономно: проценти за користування чужими коштами сплачуються за весь час користування коштами незалежно від притягнення чи непритягнення боржника до цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання; проценти річні стягуються поряд зі сплатою процентів за користування чужими коштами але незалежно від них в разі наявності підстав притягнення до цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов’язання і з дотриманням правових норм і принципів цивільно-правової відповідальності, що стосуються даної форми відповідальності. Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.html При цьому, ми вважаємо, що за ГК України, як і за ЦК України, передбачено можливість сплати відсотків як плати за користування чужими коштами поруч зі сплатою штрафних санкцій, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України, в разі прострочення грошового зобов’язання. Підтверджує нашу позицію норма ч. 4 ст. 232 ГК України: “Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк”. На нашу думку, дана норма, встановлюючи відсотки як плату за неправомірне користування чужими коштами, підкреслює, що такі відсотки сплачуються за весь час користування чужими коштами, незалежно від сплати штрафних санкцій за ч. 6 ст. 231 ГК України. |