Geum.ru

Нститут держави І права імені В. М. Корецького національної академії наук україни на правах рукопису Майданник Олена Олексіївна

Вид материалаДокументы

Содержание


Висновки до розділу IV
Основними формами парламентського контролю в Україні є
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Висновки до розділу IV


1. Контрольна функція здійснюється парламентом у різних формах, за допомогою застосування різноманітних засобів, способів, методів її реалізації. Виходячи із того, що парламентський контроль є одним із видів державного контролю та базуючись на загальнотеоретичних положеннях щодо поняття й характеристики форм державного контролю, запропоноване таке авторське визначення поняття "форма парламентського контролю":

Форма парламентського контролю – це зовнішній прояв змісту контрольної діяльності парламенту в його конкретних контрольних діях, обумовлений повноваженнями парламенту, які встановлені в Конституції і законах України, що визначають порядок контрольної діяльності парламенту та юридичні її наслідки.

Форми та способи здійснення парламентського контролю, як показало дослідження теорії і практики діяльності парламентів різних країн, у значній мірі залежать від того, яка форма державного правління встановилася в тій чи іншій країні – парламентська, президентська, змішана. У залежності від цього розрізняються і форми здійснення парламентського контролю. Проведений аналіз показав, що організаційно-правові форми здійснення парламентського контролю є похідними від більш складних категорій і явищ, і насамперед від такого складного явища, яким є парламентаризм, як система взаємодії суспільства і держави. Застосування тих чи інших організаційно-правових форм парламентського контролю у різних країнах мають свої особливості, що обумовлені, насамперед формою державного правління, а також специфікою структури та організації парламенту. Однак, не зважаючи на всі відмінності у правовому статусі парламентів, в обсязі їхніх повноважень та інші особливості, що обумовлені, зокрема, формами державного правління, у світовій конституційній практиці, як показало дослідження, найбільш поширеними із форм, у яких здійснюється контрольна функція парламентів, вважаються:

- запити до уряду;

- інтерпеляції;

- запитання усні та письмові;

- вотум недовіри та резолюція осуду уряду;

- парламентські слухання;

- парламентські розслідування;

- скликання спеціальних засідань парламенту з метою здійснення контролю за діями виконавчої влади у надзвичайних ситуаціях;

- імпічмент щодо вищих посадових осіб – президента, інколи міністрів;

- діяльність парламентських комісарів та інших органів при парламенті – омбудсманів, рахункових палат, генеральних контролерів тощо.

Тісний зв'язок із здійсненням функції парламентського контролю має також процес формування або участь парламенту у формуванні уряду.

2. Парламентський контроль, здійснюваний Верховною Радою України, як один із видів державного контролю, не вичерпується лише проведенням перевірок. Він передбачає виявлення, отримання необхідних даних, інформації, встановлення фактичного стану справ стосовно діяльності підконтрольних парламентові суб'єктів, аналізу й оцінки отриманих даних, застосування, при виявленні порушень закону, встановлених у законодавстві санкцій. Питання, з яких здійснюється парламентський контроль в Україні належать, як свідчить аналіз законодавства, до числа найважливіших у життєдіяльності нашого суспільства і держави.

Парламент України, здійснюючі функцію контролю, заслуховує звіти Кабінету Міністрів України, доповіді парламентських комітетів, тимчасових спеціальних та слідчих комісій, дані та інформацію, отриману у результаті депутатських запитів та звернень, звіти Рахункової палати, доповіді Уповноваженого верховної Ради з прав людини, проводить парламентські слухання та розслідування тощо.

Аналіз конституційного законодавства України дав підстави для висновку, що Основними формами парламентського контролю в Україні є:

- депутатські запити;

- депутатські звернення;

- парламентські слухання;

- парламентські розслідування;

- звіти Кабінету Міністрів України з бюджетно-фінансових та інших питань його діяльності;

- "Дні уряду України";

- резолюція недовіри Кабінетові Міністрів України;

- звіти, доповіді органів, що формуються безпосередньо парламентом або за його участю;

- скликання позачергових сесій Верховної Ради України;

- імпічмент щодо президента України;

- діяльність комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних та слідчих комісій, звернення, запити, доповіді, висновки, рішення, рекомендації цих органів парламенту з питань їх контрольної діяльності;

- Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, його звернення, перевірки, подання, конституційні подання тощо, щорічні доповіді Уповноваженого Верховній Раді про стан дотримання і захисту прав і свобод людини в Україні;

- контрольна діяльність Рахункової палати Верховної Ради України та регулярні доповіді, що подаються нею Верховній Раді України, її комітетам про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних повноважень.

3. Важливою формою парламентського контролю в Україні є Запит народного депутата України. Запит депутата, що подається ним на сесії Верховної Ради України, є, як показало дослідження, безпосередньою формою контрольної діяльності Верховної Ради України, яка реалізується через відповідні повноваження членів парламенту. Він виступає формою здійснення парламентського контролю через індивідуальну контрольну діяльність депутата. Застосування названої форми парламентського контролю передбачає обов'язок суб'єктів, яким адресований запит, давати відповідь щодо результатів його розгляду та вжитих заходів. Зазначене свідчить, що цій формі парламентського контролю властивий імперативний характер.

Здійснення встановленого у законодавстві України права запиту народного депутата, обговорення запиту у парламенті об'єктивно може спричинити збір голосів депутатів на підтримку пропозиції стосовно розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів і, у Результаті - прийняття резолюції недовіри урядові, що має наслідком його відставку.

Аналіз законодавства України показав, що коло суб'єктів, яким може бути адресовано запит народного депутата України, є досить широким. Необхідно зазначити, що вивчення змісту ст. 86 Конституції України, ст. 15 Закону України "Про статус народного депутата України" приводить до висновку, що немає підстав для того, щоб визначати депутатський запит формою парламентського контролю лише за виконавчою владою, як це має місце інколи у науковій літературі. Ця форма контролю у рівній мірі може застосовуватися, як до органів і посадових осіб виконавчої влади, так і до інших суб'єктів, що визначені у законодавстві.

Проведений аналіз показав, що не зважаючи на те, що народні депутати України досить широко використовують право запиту, загалом стан контрольної діяльності у формі запитів не можна визнати достатньо задовільним. Аналіз практики реалізації депутатського запиту показав, що існує нагальна потреба підвищення його ролі і значення, насамперед у напрямку вдосконалення самої процедури реалізації депутатських запитів. Одним із шляхів вирішення зазначеної проблеми, як показало дослідження, є: по-перше – здійснення парламентом постійного контролю та аналізу стану реалізації запитів депутатів, по-друге – своєчасне і відповідне реагування на їх вимоги з боку суб'єктів, до яких вони адресовані. Необхідно також забезпечити беззастережне застосування передбачених у законодавстві засобів впливу і стягнення за порушення його норм щодо реагування на депутатський запит.

4. У ряді зарубіжних країн, як показало проведене дослідження, ефективним засобом парламентського контролю вважається інтерпеляція. Законодавством України така форма парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України, як інститут інтерпеляції не передбачено, що, як уявляється, є значною прогалиною в ньому.

Дослідження інституту інтерпеляції показало, що важко погодитися із твердженням деяких авторів, які ототожнюють депутатський запит з інтерпеляцією. Аналіз вітчизняного та зарубіжного законодавства приводить до висновку, що за всіма основними ознаками, окрім можливості звернення до членів уряду, інтерпеляція не відповідає критеріям депутатського запиту. Порівняльний аналіз норм законодавства України, якими регламентується інститут депутатського запиту, та законодавства зарубіжних країн, де передбачено інститут інтерпеляції показав, що по-перше, запит може бути адресовано до будь-якого із підконтрольних і підзвітних Верховній Раді органів та посадових осіб, в той час як інтерпеляція – лише до уряду; по-друге, на відміну від інтерпеляції, при застосуванні депутатського запиту суб'єкт, якому він адресований зобов'язаний дати та нього відповідь і не вправі відмовитись від цього.

Враховуючи позитивний зарубіжний досвід здійснення контролю з боку парламентів за діяльністю урядів та виходячи із вітчизняної практики реалізації парламентом України контрольних повноважень щодо функціонування Кабінету Міністрів України, є підстави для висновку про те, що встановлення в Україні серед форм парламентського контролю інтерпеляції сприятиме підвищенню ефективності проведення парламентом контролю щодо діяльності уряду, а отже, стане одним із вагомих засобів посилення дійовості парламентського контролю в цілому.

5. Важливою формою парламентського контролю є інститут депутатського звернення. Порівняльний аналіз названої форми парламентського контролю із депутатським запитом приводить до висновку про те, що ці форми контролю відрізняються, як за їх юридичною природою, так і за правовими наслідками. Зокрема, суттєва різниця виявляється у владному характері цих форм депутатської діяльності по здійсненню контролю. Якщо в випадку депутатського запиту мова йде про вимогу, то у випадку звернення – йдеться про пропозицію. Існує різниця також у процедурі застосування названих форм контролю. Якщо запит може бути надіслано лише за наявності відповідного рішення Верховної Ради України, то депутатське звернення не потребує такої процедури і може бути надісланим до адресата самим депутатом.

Розгляд й аналіз передбаченого Українським законодавством інституту депутатського звернення приводить до висновку, що цей інститут принципово відрізняється, насамперед за своєю природою, від традиційного інституту депутатського запитання, що існує в зарубіжних країнах. Зокрема, на відміну від традиційних депутатських запитань, коло суб'єктів, до яких може бути адресоване, передбачене Українським законодавством звернення не обмежується лише членами уряду, а є набагато ширшим.

6. Статус народного депутата України, як представника народу та члена найвищого представницького і єдиного законодавчого органу влади обумовлює необхідність чіткого законодавчого встановлення такого обсягу контрольних повноважень парламентарія, який би забезпечував Верховній Раді України можливість ефективно здійснювати функцію парламентського контролю. Вирішенню народним депутатом багатьох питань, що віднесені законодавством до його компетенції передує здійснення ним контрольних повноважень. Так, реалізація народним депутатом права законодавчої ініціативи здійснюється, як показав аналіз, на основі виявлення потреби у законодавчому регулюванні певних суспільних відносин, що встановлюється, як правило, в процесі здійснення контрольних повноважень парламентарія. Здійснення народним депутатом повноважень, що охоплюються установчою, бюджетно-фінансовою та іншими функціями парламенту, також пов'язане із реалізацією ним контрольних повноважень.

Дослідження показало, що в українському законодавстві в основному визначено обсяг контрольних повноважень народного депутата України, основні організаційно-правові форми їх реалізації. Народні депутати України беруть участь у здійсненні парламентського контролю безпосередньо на основі Конституції України та Закону України "Про статус народного депутата України", інших законодавчих актів, а також через органи Верховної Ради України, до складу яких вони входять та за дорученням спеціальних суб'єктів парламентського контролю. Серед повноважень народного депутата України, які забезпечують здійснення Верховною Радою функції парламентського контролю, слід виділити такі, зокрема, права парламентарія, як: – право порушувати питання про перевірку діяльності підприємств, установ і організацій, щодо яких є дані про порушення ними чинного законодавства; – право порушувати питання про проведення парламентських слухань, депутатських розслідувань з будь-якого питання; право народного депутата на запит і на звернення та ін.

Розгляд й аналіз питань діяльності народних депутатів України щодо здійснення контрольних повноважень приводить до висновку, що не зважаючи на досить широке коло повноважень українського парламентарія з контролю, потребують значного вдосконалення форми й процедура їх реалізації, запровадження нових форм контролю, зокрема, – інтерпеляції, вдосконалення чинного законодавства, що встановлює обсяг контрольних повноважень депутата та регламентує форми і порядок їх здійснення.

7. В діяльності Верховної Ради України по здійсненню контрольної функції велика роль належить її комітетам, контрольна діяльність яких є важливою формою парламентського контролю. Проведений аналіз питань діяльності комітетів Верховної Ради України, як однієї із форм здійснення парламентом функції контролю, законодавства, яке регулює питання такої діяльності комітетів показав, що визначення функціонального призначення комітетів, сфера їх діяльності значно розширені в результаті внесення змін до Конституції України (08.12.2004). На відміну від попередньої редакції статті 89 Конституції України, за якою до компетенції комітетів Верховної Ради належало здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, після внесення змін до Конституції (ст. 89), на комітети покладається здійснення контрольних повноважень.

Виходячи із того значення, яке відіграють комітети у забезпеченні безперервної і ефективної роботи парламенту України, встановлення в Конституції України норми, яка покладає на комітети Верховної Ради повноваження, що охоплюються функцією парламентського контролю, суттєво розширило можливості Верховної Ради України по здійсненню контрольної функції через застосування такої форми контролю, як діяльність її комітетів і, одночасно, усунуло значну прогалину в конституційному законодавстві. Встановлення на рівні Конституції положення, за яким до компетенції комітетів Верховної Ради віднесено здійснення контрольних повноважень, які охоплюються функцією парламентського контролю, забезпечує підвищення ефективності їх роботи та відповідальності у галузі здійснення ними контрольних повноважень, а отже, сприяє досягненню мети при реалізації Верховною Радою України функції парламентського контролю. З другого боку, це відхиляє будь-які заперечення щодо конституційності їх контрольної діяльності, які мали місце в період, коли на рівні Конституції здійснення комітетами контрольних повноважень не передбачалося, а Закон про комітети містив комплекс таких їх повноважень, які реалізувались ними у практичній діяльності.

Аналіз змісту положень Закону "Про комітети Верховної Ради України" показує, що на комітети покладається здійснення досить значного комплексу контрольних повноважень (ст. ст. 5, 8, 10, 13, 18 та ін. Закону). Контрольні повноваження здійснюються комітетами практично у всіх напрямах діяльності Верховної Ради України по реалізації функції парламентського контролю. Слід зазначити, що комітети, як показує вивчення практики їх діяльності у сфері контролю, не завжди достатньо належним чином виконують передбачені законом свої контрольні повноваження. Внаслідок цього знижується ефективність реалізації парламентом контрольної функції. Причинами такої ситуації є, з одного боку – не достатня увага з боку самих комітетів до виконання контрольних повноважень, а з другого – недоліки законодавства, що регулює діяльність комітетів. Проведений аналіз показує, що, особливо після внесення змін до Конституції України, Закон "Про комітети Верховної Ради України" потребує істотного вдосконалення. У Законі "Про комітети Верховної Ради України" необхідно передбачити, що контрольні повноваження, які охоплюються функцією парламентського контролю, здійснюються комітетами відповідно до напрямків їх роботи, профілю, спеціалізації, які мають відповідати основним напрямам реалізації Верховною Радою України функції парламентського контролю. Важливим питанням, яке вимагає вирішення у Законі, є також визначення юридичної сили актів комітетів Верховної Ради України, які приймаються ними після дослідження того чи іншого питання, в тому числі – у результаті проведення парламентських слухань, слухань у комітетах Верховної Ради.

8. Серед форм парламентського контролю в Україні важливе місце займає діяльність тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України. Мета створення і характер діяльності цих органів свідчать, що вони беруть безпосередню участь у здійсненні Верховною радою України, поряд із іншими її функціями, також функції парламентського контролю.

Запровадження інституту парламентського розслідування є позитивним надбанням українського державотворення. До того ж правом проводити парламентське розслідування може скористатись парламентська меншість, оскільки для прийняття такого рішення достатньо 150 голосів народних депутатів України. Це право одне із визначальних в існуванні опозиційних сил у парламенті, за допомогою якого вони здатні ефективно контролювати дії виконавчих структур, що мають підтримку парламентської більшості.

Аналіз норм законодавства, що регулює питання організації і діяльності тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій показує, що правове забезпечення функціонування відмічених органів вимагає значного вдосконалення.

Однією із важливих проблем, що вимагають вирішення на законодавчому рівні, є питання щодо можливості створення тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з тих питань, які вже є предметам досудового слідства чи судового розгляду. При вирішенні зазначеного питання необхідно виходити з того, що в деяких випадках співіснування парламентського розслідування та розслідування спеціальних слідчих підрозділів правоохоронних органів виконавчої влади та прокуратури може бути доцільним та ефективним.

В зв’язку із цим, у законі необхідно встановити, що у випадках утворення зазначених комісій, їхні члени несуть відповідальність за навмисне розголошення даних попереднього слідства, які стали їм відомі в ході паралельного розслідування, якщо органи попереднього розслідування своїм мотивованим рішенням завчасно заборонять їм робити це з причин необхідності нерозголошення для подальшого успішного розслідування справи.

Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної практики організації і діяльності тимчасових комісій парламенту, українського законодавства, зарубіжного досвіду законодавчого регулювання діяльності розглядуваних органів дає підстави для висновку про те, що одним із засобів підвищення результативності роботи слідчих комісій є, як уявляється, визначення в Законі України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії" такого правового статусу цих органів, який забезпечував би їм право збирати докази у порядку, що встановлений чинним кримінально процесуальним і адміністративно-процесуальним законодавством та обов'язок врахування результатів їх діяльності органами слідства і суду. Доцільно також щоб Український парламент мав право, за результатами розгляду висновків слідчої комісії, подавати власні обґрунтовані висновки безпосередньо на розгляд суду. Це сприятиме вдосконаленню порядку реалізації висновків комісій і підвищить дійовість цієї форми парламентського контролю.

9. Важливе значення у забезпеченні ефективного здійснення Верховною Радою України функції парламентського контролю належить парламентським слуханням. Вони вважаються однією з найбільш дійових форм здійснення парламентом контрольної функції , що обумовлено широкими і гнучкими зв'язками парламенту із громадськістю при їх проведенні. Однією з найсуттєвіших особливостей парламентських слухань, як форми парламентського контролю, є широке залучення громадськості до обговорення питань, що стають предметом слухань, широке залучення засобів масової інформації для висвітлення цього контрольного заходу. Завдяки цьому забезпечується можливість одержання достовірної інформації про стан справ у державі і суспільстві, наданні їй всебічної і об'єктивної оцінки, вироблення своєчасних рекомендацій щодо створення механізмів, здатних реально підсилити дію законів, забезпечити втілення їх норм у життя, запобігти порушенням при здійсненні повноважень органами виконавчої влади, органами судової влади та органами Прокуратури, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, керівництвом підприємств, установ тощо.

Аналіз питань реалізації розглядуваної форми парламентського контролю приводить до висновку, що "робочу активність" парламентських слухань доцільно перенести на рівень комітетів Верховної Ради України. Це забезпечить Верховній Раді України можливість проводити парламентські слухання із найбільш вагомих і значимих питань державного та суспільного життя. На користь такої позиції виступають наступні важелі:

- здійснення слухань профільним комітетом сприяє підвищенню професійності парламентського контролю, оскільки формування комітетів здійснюється за принципом фаховості кожного парламентаря – члена комісії;

- можливість розвантажити роботу самого парламенту, зосередити його діяльність на вирішенні законодавчих та найбільш важливих суспільних і державних питаннях;

- підвищення оперативності в організації роботи по підготовці і проведенні слухань.

Зважаючи на велике значення парламентських слухань, як форми парламентського контролю, уявляється доцільним і необхідним детально врегулювати питання її застосування у Законах України: "Про парламентський контроль в Україні", "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України" та ін.

Необхідно також надати повноваження щодо участі у організації і проведенні парламентських слухань, тимчасовим комісіям, що сприятиме підвищенню ефективності їх діяльності.

10. Аналіз контрольних повноважень Верховної Ради України щодо діяльності Кабінету Міністрів України показує, що вона застосовує різні організаційно-правові форми контролю у цій сфері, а саме: заслуховує звіти Кабінету Міністрів України з питань його діяльності, звіти міністрів, систематично проводить "День уряду України", проводить парламентські слухання з різних питань діяльності уряду та інших органів виконавчої влади, застосовує інші форми контролю. Парламентом вивчаються, аналізуються питання щодо доцільності та ефективності дій уряду України, інших органів державної виконавчої влади, їх посадових осіб.

Верховна Рада, згідно із Конституцією, затверджує Державний бюджет України та здійснює контроль за виконанням державного бюджету з метою забезпечення доцільності, економності та ефективності використання державних коштів. Здійснюючи парламентський контроль за виконанням державного бюджету, Верховна Рада використовує таку форму контролю, як заслуховування звітів уряду про його роботу в цілому або з окремих питань його діяльності. З цією ж метою парламентом застосовується така форма контролю, як "День уряду України", запровадження і регулярне проведення якого забезпечує можливість систематично розглядати зазначені питання, а отже, і здійснювати контроль за діяльністю виконавчої влади.

Аналіз реалізації Верховною Радою України функції парламентського контролю щодо діяльності Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади приводить до висновку, що здійснення парламентом контролю у зазначеному напрямі обумовлює доцільність застосування ним різноманітних форм контролю. Так, застосування такої форми контролю, як заслуховування звіту уряду про виконання Державного бюджету України, може обумовити необхідність порушити парламентом питання про відповідальність Кабінету Міністрів, а останнє - може привести до застосування такої форми парламентського контролю, як прийняття резолюції недовіри урядові, наслідком чого є, згідно із ст. 115 Конституції, відставка уряду. Таким чином, з метою забезпечення найбільш результативного й дійового контролю за діяльністю виконавчої влади, парламентові України досить часто доцільно застосовувати різні форми контролю у комплексі.

11. Важливою формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є, згідно із статтею 87 Конституції, право Верховної Ради України виносити резолюцію недовіри уряду в цілому, що має наслідком його відставку. Аналіз положень Конституції України та практики реалізації Верховною Радою контролю за діяльністю уряду України довів, що конституційна регламентація розглядуваного питання, яка існувала до внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 року, суттєво обмежувала можливості Верховної Ради здійснювати необхідний правовий вплив на Кабінет Міністрів, оскільки не передбачала правових форм відповідальності окремих його членів за виконання своїх обов'язків. Зазначене стало підставою для висновку про необхідність вдосконалення конституційно-правових форм і порядку здійснення парламентського контролю за діяльністю уряду. З цією метою, у новій редакції п. 12 статті 85 Конституції передбачено, що до повноважень парламенту України віднесено вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України. Однак, залишилося не достатньо чітко вирішеним на конституційному рівні питання щодо права Верховної Ради висловлювати недовіру окремим членам уряду. Не чіткість конституційного регулювання зазначеного питання проявляється в тому, що положення пункту 12 статті 85 Конституції не отримало розвитку у статтях 87 та 115 Конституції, які фактично деталізують контрольні повноваження парламенту стосовно діяльності уряду, визначають форми їх здійснення та наслідки, що наступають у результаті реалізації розглядуваної форми парламентського контролю. Статті 87 та 115 Конституції, навіть після внесених змін, не передбачають права парламенту висловлювати недовіру окремим членам уряду. Практика переконливо довела, що існуюча конституційна регламентація розглядуваного питання суттєво обмежує можливості Верховної Ради здійснювати контрольну функцію щодо діяльності членів уряду у повному обсязі і, що особливо важливо, не забезпечує можливостей парламенту здійснювати реальний правовий вплив на їхню діяльність щодо належної реалізації членами уряду своїх повноважень, стосовно виконання Кабінетом Міністрів програми його діяльності, щодо Забезпечення ним виконання Державного бюджету України, програм економічного та соціального розвитку країни.

Вырезано.

Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.

Уповноважений немає також у своєму розпорядженні достатніх важелів впливу на суб'єктів, що порушили права людини. Це проявляється, зокрема, в тому, що: – акти реагування Уповноваженого мають переважно рекомендаційний характер; – з боку Верховної Ради не завжди проявляється належна увага і реакція на результати діяльності Уповноваженого, хоча саме парламент, а не Уповноважений має більш вагомі засоби впливу на владні державні та самоврядні органи й структури при порушені ними прав людини.

Необхідно зазначити також, що у нашому законодавстві не передбачено ні організаційних, ні юридичних наслідків, які мають наступати у результаті діяльності Уповноваженого для органів і посадових осіб, що допустили порушення прав людини. Чинний закон не встановлює відповідальність цих осіб та право Уповноваженого порушувати проти них адміністративне провадження, або поставити питання про притягнення винних до кримінальної відповідальності у разі порушення їх діями чи рішеннями прав і свобод людини і громадянина. Відсутність таких санкцій знижує вірогідність того, що закон буде виконуватися адже безкарність сприяє беззаконню.

Зазначене приводить до висновку про потребу значного вдосконалення норм законодавства, що регулюють діяльність Уповноваженого з прав людини, з метою усунення зазначених та інших недоліків і прогалин в ньому, а отже і забезпечення більш дійового парламентського контролю у цій сфері.

Однак, незважаючи на те, що інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини працює ще не так ефективно, як хотілося, проте він сприяє органу представницької влади в реалізації парламентського контролю за діями органів влади щодо додержання і захисту прав і свобод людини в Україні.

16. Однією із форм здійснення Верховною Радою України, як і переважною більшістю парламентів зарубіжних країн, функції парламентського контролю, є усунення Президента України з поста у порядку особливої процедури (імпічменту), що застосовується при здійсненні парламентом контролю за діяльністю Президента України (п.10 ст. 85, ст. 111 Конституції України).

В юридичні літературі існують різні погляди стосовно функціональної належності процедури імпічменту. Ряд авторів вважають, що процедура імпічменту є судовою функцією парламенту.

Аналіз положень Конституції показує, що при застосуванні імпічменту, парламент не здійснює власне судову функцію, яка за Конституцією України, йому і не є притаманною. Він, відповідно до встановленої у статті 111 Конституції процедури, розглядає питання про відповідні діяння Президента, які, з точки зору Верховної Ради, є підстави розцінювати як державну зраду, або як інший злочин. Правову ж оцінку і кваліфікацію діянням Президента, у яких він звинувачується, дає, відповідно до Конституції, Верховний суд України, як орган судової влади.

Проведений аналіз привів до висновку про те, що немає підстав вважати імпічмент судовою функцією парламенту України, оскільки парламент, за Конституцією, не вправі здійснювати судову функцію, а дії, які він виконує за процедурою імпічменту, не є судовою функцією з точки зору праворозуміння змісту діяльності даного органу. Імпічмент є однією із форм парламентського контролю за діяльністю Президента України, як зовнішній прояв змісту контрольної діяльності Верховної Ради в її конкретних контрольних діях, які обумовлені встановленими в Конституції її контрольними повноваженнями, що визначають порядок контрольної діяльності парламенту та юридичні її наслідки.

17. При здійсненні парламентом контрольної функції застосовуються різноманітні методи контролю. Дослідження показало, що від оптимальності вибору методу при здійсненні контрольних дій залежить своєчасність виявлення допущених порушень законодавства підконтрольними суб'єктами, застосування до них відповідних заходів впливу. В кінцевому підсумку цим обумовлюється рівень дійовості парламентського контролю.

Базуючись на загальних визначеннях понять "метод", "метод державного контролю" та виходячи із того, що парламентський контроль є одним із видів державного контролю, сформульоване наступне авторське визначення поняття "метод парламентського контролю":

Метод парламентського контролю – це обумовлений метою контролю засіб практичної реалізації завдань парламенту, прийом, спосіб здійснення парламентом, його органами, структурними підрозділами та парламентаріями повноважень, що охоплюються контрольною функцією парламенту.

Методи парламентського контролю втілюються у відповідних конкретних засобах і прийомах діяльності парламенту в цілому, кожного із його органів і структурних підрозділів, народних депутатів по реалізації контрольних повноважень. Оскільки методи контролю завжди відображають специфіку тієї сфери суспільних відносин, стосовно якої парламент здійснює контроль, то і перевага в залежності від цього віддається певним методам контролю. Таким чином, вибір певного методу обумовлюється цілями і завданнями парламентського контролю, сферою суспільних відносин, стосовно якої здійснюється контроль. В той же час, всі методи парламентського контролю тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють один одного. Проведений аналіз дав підстави для висновку, що методи парламентського контролю носять комплексний характер.

Підсумовуючи розгляд питань щодо організаційно-правових форм здійснення Верховною Радою України функції парламентського контролю необхідно підкреслити, що загальне визначення в Конституції і законах України повноважень Верховної ради України в галузі парламентського контролю та організаційно-правових форм їх реалізації вимагає подальшого значного вдосконалення. Водночас слід відмітити, що аналіз розвитку українського парламентаризму на сучасному етапі, зокрема, еволюції контрольної функції парламенту України за час здійснення повноважень Верховною Радою 1-го, 2-го, 3-го та 4-го скликань свідчить, що, безумовно, є очевидний прогрес у цій сфері, незаперечний розвиток досягнутого попередніми парламентами. Однак, внаслідок стрімкого розвитку соціально-економічних процесів в Україні, перед Верховною Радою постали нові завдання, в тому числі і у здійснені контрольних повноважень, у розвитку та застосуванні форм парламентського контролю. Суть нинішнього етапу розвитку і вдосконалення контрольної функції Верховної Ради України полягає в тому, щоб, спираючись на незаперечні досягнення, опанувати нові форми і методи здійснення парламентського контролю, які були б адекватні вимогам часу.