Нститут держави І права імені В. М. Корецького національної академії наук україни на правах рукопису Майданник Олена Олексіївна
Вид материала | Документы |
СодержаниеРозділ I. Загальна теорія контрольної функції Верховної Ради України – парламенту |
- Нститут держави І права ім. В. М. Корецького нан україни на правах рукопису кубальський, 472.16kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 310.53kb.
- Інститут держави І права ім. В. М. Корецького національної академії наук україни, 1071.01kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 883.69kb.
- Національна академія наук україни, 312.32kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 289.15kb.
- Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 607.49kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 1256.66kb.
- Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 906.95kb.
Розділ I. Загальна теорія контрольної функції Верховної Ради України – парламенту
1.1. Поняття контрольної функції Верховної Ради України – парламенту
Відповідно до Конституції України (ст. 6) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову гілки. Закріпивши принцип поділу державної влади, Конституція встановила, що органи, які уособлюють кожну з гілок влади, мають здійснювати свої повноваження виключно у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6, ст. 19).
Одним із проявів єдиної верховної влади, згідно із теорією поділу влади, є законодавча влада. За Ш. Монтеск'є, законодавча влада являє собою першу владу і є однією із трьох самостійних, формально незалежних гілок влади.
Згідно із теорією поділу влади, яка в тій чи іншій мірі знайшла своє відображення у конституціоналізмі будь-якої демократичної країни, парламент, як носій верховної законодавчої влади, займає домінуюче місце у системі органів державної влади. У переважній більшості країн світу парламент має статус загальнонаціональної, виборної, законодавчої установи держави, що відображено у їхніх конституціях. Як орган, що увібрав у себе зазначені визначальні якості й характеристики, парламент втілює засади представництва інтересів різних груп і прошарків суспільства, а отже, виступає у якості однієї із провідних інституцій в державному механізмі кожної країни.
Таким чином, парламент – це найвищий загальнонаціональний, представницький орган влади, який обирається народом країни – її громадянами (виборчим корпусом), а інколи частково призначається, і який здійснює визначені законодавством повноваження у різних сферах суспільного і державного життя, провідними серед яких є повноваження законодавчого, установчого і контрольного характеру.
На сьогоднішній день, за даними Міжпарламентського союзу, парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності, як відомо, вони є насамперед органами законодавчої влади. Але, законодавча діяльність становить лише один із найважливіших напрямів роботи парламенту. Поряд із законодавчою діяльністю, практично всі сучасні парламенти здійснюють важливу функцію, що виступає у різних проявах, але може бути зведена до однієї синтетичної ідеї і іменується функцією парламентського контролю.
Таким чином, змістом діяльності парламенту є, поряд із здійсненням законодавчої функції, забезпечення також ефективного парламентського контролю щодо виконання законів та інших актів, які ним прийняті, щодо відповідності законодавству діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших державних і суспільних інституцій, які є підконтрольними парламентові.
Сам термін "парламент" походить від латинського слова "parlare", буквально – говорити, розмовляти. Отже, цей термін вживається для найменування органу, в якому говорять, обговорюють. Парламент являє собою невід'ємний атрибут кожної демократичної держави, його наявність, поряд із іншими факторами, є показником, зокрема, свободи людини і суспільства.
У процесі історичного розвитку парламенту було значно розширено спектр конституційних і наукових найменувань цього органу. "Парламент" отримав ряд інших визначень: "законодавчі збори"; "законодавчий орган"; "орган народного представництва"; "загальнодержавний представницький орган народу"; "легіслатура". Остання назва – "легіслатура" походить від латинських слів "lex (legis)" – закон і "latus" – внесений, встановлений.
У статті 75 Конституції України визначено, що "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України".
В історії вітчизняної конституційної правотворчості інституювання загальнодержавного представницького органу Українського народу – Верховної Ради України – парламентом, вперше відбулося із прийняттям Конституції України 1996 року (ст. 75). Визначення в Конституції України Верховної Ради парламентом є відображенням і втіленням фундаментальної цінності світової цивілізації.
Таким чином, визначення в Конституції України Верховної Ради України парламентом має надзвичайно велике значення, як необхідна конституційна передумова і, водночас, гарантія утвердження Верховної Ради, як парламенту і тим самим – становлення і розвитку українського парламентаризму.
За історично короткий строк Верховна Рада України утвердилась як єдиний загальнонаціональний, виборний, представницький, колегіальний, однопалатний, постійно діючий орган законодавчої влади. Як представницький орган всього Українського народу, парламент України покликаний забезпечувати консолідацію Українського народу, зміцнення громадянської злагоди в Україні, сприяти послабленню і усуненню конфліктів в суспільстві і державі. Аналіз змісту положень Конституції України приводить до висновку, що за характером своєї діяльності парламент України є багатофункціональним.
Розвиток демократичних процесів у суспільстві і державі, досягнення у теорії і практиці парламентаризму знаходять прояв у функціях парламенту, які здійснюються ним відповідно до визначених законом основних напрямів його діяльності.
Підвищення ролі парламентів в державному механізмі, зміни в їх структурі, розвиток їх функцій, обумовили зміни у співвідношенні цих функцій, зростання актуальності проблем теорії функцій парламентів. Розвиток суспільних систем і структур у період значних суспільних трансформацій, як правило, не встигає адекватно за розвитком функцій відповідних суспільних інститутів. Суспільні інститути за таких умов знаходять свій вияв переважно в їх ролі, діяльності, функціях. Іншими словами, як зазначає В. Ф. Погорілко, стабільні періоди у розвитку суспільства є переважно періодами систем і розвитку відповідних теорій, а трансформаційні й перехідні - є насамперед періодами розвитку функцій як у теорії, так і в практиці. 2
На нинішньому етапі, місце і роль парламенту у державному механізмі країни характеризується рядом факторів, насамперед призначенням представницького органу народу та переглядом "класичних" концепцій парламентських функцій. Парламент в сучасних умовах відіграє нову роль, яка, насамперед, обумовлена здійсненням ним нових функцій. Отже, покладення на парламент нових функцій, їх реалізація стало одним із найважливіших факторів, що сприяли підвищенню ролі загальнодержавних представницьких органів.
Все зазначене є беззаперечним свідченням того, що одне із основних місць у вітчизняній теорії парламентаризму займає наукова розробка теорії функцій парламенту.
Питання про теорію функцій парламенту є одним із найважливіших у розробці і розвитку теорії парламентаризму. Наукова розробка названого питання обумовлює необхідність проведення наукового дослідження й аналізу проблем теорії світового парламентаризму та теорії парламенту України - Верховної Ради України. Зазначене зумовлено рядом чинників. Насамперед, така необхідність обумовлюється тим, що, як зазначалося, будь-які досягнення в теорії і практиці демократії та парламентаризму, зрештою, знаходять свій прояв у функціях парламентів, тобто у напрямах та видах їх діяльності. Потреба таких досліджень обумовлена також істотною зміною ролі і призначення Верховної Ради України, як й переважної більшості сучасних парламентів багатьох країн у зв'язку зі зміною їх функцій. Саме у функціях парламентів проявляються їх сутність та соціальне призначення.
Як соціальне явище, парламент характеризується надзвичайною багатоманітністю зовнішніх проявів своєї сутності, що розкривається через напрями і види його діяльності. Це зумовлено як різноманітністю питань, що вирішує парламент у всіх сферах суспільного і державного життя, так і багатоманітністю повноважень, які має парламент для вирішення цих питань, а також форм, методів та засобів здійснення парламентської діяльності. При цьому будь-які форми, способи і засоби діяльності парламенту певним чином взаємодіють між собою, а всі разом, вони залежать від багатьох факторів внутрішньої та зовнішньої життєдіяльності суспільства і держави.
Все зазначене характеризує парламент як досить складне соціальне явище, пізнання й дослідження сутності якого здійснюється насамперед через пізнання його функцій. Визначення поняття функцій Верховної Ради України дає можливість зрозуміти конституційно-правову природу парламенту України, виділити його функції серед функцій інших елементів державного механізму. Саме після визначення поняття та характерних ознак функцій Верховної Ради України, є можливість скласти уявлення про зміст функції парламентського контролю, як однієї із основних функцій парламенту.
Традиційно функції органів державної влади, зокрема парламентів, визначаються в науці як основні напрями і види їх діяльності. Водночас, зустрічається визначення функцій парламентів лише як видів їхньої діяльності. Як уявляється, слід погодитись з тими авторами, які вважають таке визначення поняття функцій парламентів дещо поверховим 3.
Для визначення більш конкретного змісту поняття функцій парламентів взагалі та функцій парламенту України, зокрема, його контрольної функції, для визначення ознак, які характеризують правову природу функцій, необхідно провести методологічний аналіз такої дефініції, як "функція".
"Функція", як і багато суспільнознавчих понять, не є власне юридичним та політичним поняттям. Воно запозичене з інших наук. З цього приводу деякі вчені (А. Б. Венгеров, М. В. Жигульонків, М. В. Тесленко) зазначають, що одна із властивостей юридичної термінології – запозичення понять в інших сферах життєдіяльності суспільства, наукових сферах та наповнення їх своїм специфічним, особливим юридичним змістом. Часто цей зміст є зрозумілим переважно для спеціалістів у цій галузі. З поняттям "функція", коли воно входить до юридичного понятійного апарату, відбувається цей же процес – процес наповнення юридичним змістом. Отже, виникає необхідність звернутися до першоджерел походження терміну "функція" та його лінгвістичного значення.
В. Даль визначає математичне значення терміну "функція" як "обозначение действий над количествами" 4.
У математиці, фізиці поняття "функція" виражає залежність однієї змінної величини від іншої, тобто ту залежність, коли при зміні однієї величини інша величина також змінюється певним чином.
При аналізі та визначенні філософського змісту дефініції "функція", насамперед, слід зазначити, що це поняття запроваджено у науковий обіг Г. Лейбніцем. В подальшому, у філософії інтерес до функцій, як однієї із фундаментальних категорій, збільшувався у залежності від розповсюдження у різноманітних сферах науки функціональних методів дослідження. У найбільш розкритій формі функціональний підхід був реалізований Е. Кассирером, який розробив теорію понять, чи "функцій". Ця спроба побудови теорії пізнання на основі функціонального підходу безумовно вплинула на філософське уявлення про функцію. Досліджуються проблеми обґрунтування, припустимості та доказовості функціональних висловів та роз'яснень, що широко використовується у біологічних та соціальних науках, особливо у зв'язку з вивченням цілеспрямованих систем.
В сучасному розумінні, у традиційному філософському значенні "функція" (лат. functio – виконання, здійснення), діяльність, обов'язок, робота; зовнішній прояв властивостей якого-небудь об'єкта в даній системі відношень 5.
Функція визначається з точки зору наслідків (позитивних чи негативних - дисфункціональних чи нейтральних – функціональних), спричинених зміною одного параметру в інших параметрах об'єкта (функціональність), чи взаємозв'язку окремих частин у рамках певного цілого ( функціонування) 6.
У соціології, яка знаходиться у тісному взаємозв'язку з правовими науками, зокрема, з наукою конституційного права, "Функція" визначається, як роль, яку виконує певний соціальний інститут або приватний соціальний процес відносно потреб суспільної системи більш високого рівня організації чи інтересів складових її класів, соціальних груп та індивідів. Наприклад, функції держави, її органів, сім'ї, мистецтва і т. ін. відносно суспільства. При цьому, виділяються певні види функцій соціальних інститутів. Та, Р. Мертон, американський соціолог, теоретично розрізняє явні функції, тобто такі, що збігаються з відкрито проголошеними цілями та завданнями інститутів чи соціальної групи, та приховані латентні функції, тобто ті, що проявляють себе лише з часом та відрізняються від проголошених намірів учасників цієї діяльності 7. Таким є соціологічний підхід до змісту функцій будь-якого соціального явища (об'єкта).
На основі вище зазначеного, серед функцій органів державної влади, як політичних інститутів, тобто тих, що регулюють здійснення влади та доступ до неї, виділяються як явні, так і латентні функції. Явними функціями вважаються ті, що відображені у конституційно-правових актах, а латентними функціями – ті функції, що є похідними від первинних, правових функцій органів державної влади, які можна виділити у процесі функціонування того чи іншого органу держави 8.
Розгляд змісту поняття "функція" у різноманітних наукових значеннях показує, що, хоч ці поняття є досить різними за змістом, однак у них є багато спільного. Причинами їх неоднакового змісту є специфічні особливості наукової сфери. Як уявляється, диференціація поняття "функція" зумовлена й послідовністю виникнення тієї чи іншої науки. Так, термін "функція" в юридичному значенні є похідним поняттям від математичної, філософської, соціологічної тощо "функції". це підтверджується висловлюванням М. В. Жигуленкова, який зазначає, що категорія "функція" в юридичній науці має певну своєрідність, все ж, враховуючи методологічний характер філософії, наукова трактовка даного поняття повинна ґрунтуватися на філософському понятті цього терміну. Відмічений автор зазначає, що при уважному вивченні різних визначень функції, можна дійти висновку, що вони багато в чому співпадають. Розрізняється ж насамперед їх наукова мова 9.
У правовій науці термін "функція" використовується для визначення різних за змістом понять. Наприклад, функції держави, функції органів державної влади, законодавча функція, функція управління, судова функція, функція здійснення влади тощо. Аналіз змісту кожного із названих понять приводить до висновку про те, що функція визначає мету створення та діяльності певного об'єкту.
З позицій теорії держави і права, функція означає напрям, предмет діяльності того чи іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її правове забезпечення. Саме в такому розумінні говориться про функцію держави, уряду, міністерства, інших органів державної влади. Так, згідно із положеннями теорії держави і права, функції держави – це предмет та зміст діяльності держави, що розглядаються у комплексі та забезпечують засоби та способи цієї діяльності 10.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы перейдите по ссылке.
Зазначене дає підстави для висновку про те, що сутність діяльності парламенту по реалізації контрольної функції, як однієї із основних його функцій, полягає, насамперед, у: – виявленні об'єктивної і достовірної інформації щодо ситуації у тій чи іншій підконтрольній йому сфері життєдіяльності суспільства і держави; – у проведенні аналізу отриманої інформації; – у її співставленні із приписами законодавства та, на цій основі, – у оцінці такої інформації і, у випадках встановлення порушень законодавства з боку підконтрольних суб'єктів – у вжитті заходів щодо усунення виявлених порушень.
Здійснення парламентського контролю передбачає необхідність проведення перевірок стану виконання рішень парламенту та встановлених ним у прийнятих законах нормативних приписів, перевірок ходу виконання підконтрольними суб'єктами покладених на них завдань і функцій, нагляду за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина тощо. На основі здійснюваних контрольних дій, парламент формулює вимоги та пропозиції щодо усунення допущених підконтрольними суб'єктами порушень та недоліків у їхній діяльності. Отримані парламентом, в наслідок контрольної діяльності, результати є підставою для вдосконалення законодавства та розробки заходів, що мають запобігати у майбутньому допущенню аналогічних порушень.
Так, Верховна Рада України, здійснюючі контроль за виконанням прийнятих нею законів та інших нормативно-правових актів, перевіряє дотримання їх приписів всіма суб'єктами правовідносин у практичній діяльності, а також ступінь ефективності регулювання ними відповідних суспільних відносин. Тим самим парламент, реалізуючи контрольні повноваження щодо діяльності підконтрольних йому суб'єктів, водночас здійснює оцінку результатів реалізації своєї законодавчої функції на основі визначення ступеню дійовості законодавчої регламентації відповідних суспільних відносин. Наприклад, здійснюючи парламентський контроль за реалізацією виборчого права у процесі виборів Президента України у 2004 році, Верховна Рада 07 вересня 2004 року утворила тимчасову спеціальну комісію з питань здійснення моніторингу реалізації законодавства про вибори Президента України. В результаті проведення голосування на виборах Президента України 31 жовтня 2004 року було виявлено ряд недосконалостей законодавства про вибори, зокрема, стосовно порядку здійснення голосування по відкріпних талонах та ін. У результаті, на практиці такі недосконалості законодавства стали причиною, що створили проблеми при реальному визначенні підсумків голосування. Недоліки законодавства, що були виявлені при проведенні виборів Президента у 2004 році, стали підставою для висновку про необхідність вдосконалення Верховною Радою, як єдиним органом законодавчої влади, законодавства про вибори та розробки заходів, що мають запобігати у майбутньому допущенню аналогічних порушень.
Із викладеного вище можна зробити висновок, що завдання парламентського контролю, полягає не лише у встановленні відповідності Конституції та законам України діяльності підконтрольних суб'єктів на території України або в межах її інтересів за кордоном, але й у здійсненні інших дій, а саме:
- визначенні доцільності, соціально-економічної та політичної обґрунтованості діяльності підконтрольних суб'єктів;
- виявленні причин незаконної або недоцільної діяльності підконтрольних суб'єктів;
- розробка і вжиття засобів, спрямованих на вдосконалення, раціоналізацію їхньої діяльності;
- встановлення правових підстав і умов щодо притягнення підконтрольних суб'єктів, які допустили порушення законів, до відповідальності, згідно із повноваженнями суб'єкта, що здійснює контрольну функцію.
Таким чином, завдання контролю як функції парламенту полягає у здійсненні різного роду контрольних дій, за допомогою різноманітних, передбачених законом форм і засобів, відповідно до загальних та спеціальних напрямів діяльності підконтрольних суб'єктів та, при виявлені порушень – у застосуванні визначених у законодавстві заходів впливу з метою усунення допущених порушень.
Вище викладене дає можливість охарактеризувати зміст діяльності Верховної Ради України по здійсненню функції парламентського контролю через виявлення спрямованості такої діяльності. Отже, реалізація українським парламентом контрольної функції становить його діяльність, яка виступає у таких видах:
а) планування контрольної діяльності парламенту;
б) виявлення, отримання інформації щодо процесів, які відбуваються у різних сферах суспільного і державного життя, стосовно діяльності підконтрольних парламентові суб'єктів;
в) аналіз отриманої інформації;
г) співставлення отриманої інформації, даних щодо діяльності підконтрольних парламентові суб'єктів із приписами чинних законів та її оцінка;
д) встановлення невідповідності, порушень, відхилень від вимог законодавства з боку підконтрольних суб'єктів;
е) висування вимог та пропозицій щодо усунення допущених порушень та недоліків у діяльності підконтрольних суб'єктів;
ж) вдосконалення законів та розробка заходів, що мають запобігати у майбутньому допущенню аналогічних порушень.
Вище викладене приводить до висновку про те, що контрольна діяльність парламенту виступає водночас і у якості правоохоронної діяльності. Про такий її характер свідчить те, що діяльність парламенту по здійсненню контролю спрямована на виявлення і припинення неправомірних дій фізичних і юридичних осіб, застосування до порушників заходів державного впливу.
Слід зазначити, що реалізація функції парламентського контролю, як й інших функцій парламенту, здійснюється через певні процедури, чітке дотримання яких є обов'язковим як для парламенту, так і для всіх інших суб'єктів правовідносин з парламентського контролю. Здійснення таких процедур відбувається у визначеному законом порядку і проходить через певні стадії. Процес здійснення функції парламентського контролю базується на вихідних положеннях загальної теорії і практики державного контролю. Питанням правозастосовчого процесу реалізації парламентом України контрольної функції присвячено окремий підрозділ даного дисертаційного дослідження.
Діяльність парламенту по здійсненню контрольної функції спрямована на забезпечення постійної і ефективної перевірки стосовно виконання підконтрольними суб'єктами прийнятих ним законів й інших актів, відповідності виданих ними нормативно-правових актів та їхньої діяльності у різних сферах суспільного і державного життя законам, на застосування відповідних заходів впливу з метою припинення неправомірних їхніх дій.
Вище проведений розгляд й аналіз питань щодо контрольної функції Верховної Ради України, дає можливість визначити найбільш характерні ознаки та складові елементи розглядуваної функції, через які розкриваються її основні властивості. До них слід віднести наступні:
- плановий характер контрольної діяльності парламенту;
- цільове призначення парламентського контролю;
- здійснення парламентського контролю у чітко визначених Конституцією і законами України межах;
- спрямованість на виявлення та збір інформації стосовно діяльності підконтрольних суб'єктів з метою встановлення ступеню її відповідності приписам законів;
- обов'язковість узагальнення й аналіз отриманої інформації;
- обов'язковість співставлення отриманої інформації щодо діяльності підконтрольних парламентові суб'єктів із приписами чинних законів;
- обов'язковість об’єктивної оцінки отриманої інформації щодо діяльності підконтрольних суб'єктів;
- встановлення невідповідності, порушень, відхилень від вимог законів з боку підконтрольних суб'єктів, оцінка виявлених порушень;
- спрямованість на формулювання вимог та пропозицій щодо шляхів усунення допущених порушень і недоліків у діяльності підконтрольних суб'єктів;
- спрямованість на вжиття визначених законами України заходів щодо усунення виявлених порушень, допущених підконтрольними суб'єктами та притягнення винних у порушенні суб'єктів до відповідальності;
- спрямованість на розробку заходів щодо запобігання у майбутньому допущенню порушень законів України.
Таким чином, сенс парламентського контролю полягає у тому, щоб за допомогою різноманітних організаційно-правових форм та засобів встановити, чи є діяльність підконтрольних суб'єктів правомірною, чи немає у їх діяльності відхилень від вимог чинного законодавства. У разі, коли в результаті здійснення парламентського контролю встановлюється, що у діяльності підконтрольних суб'єктів мають місце порушення та відхилення від приписів і вимог правових норм, завданням парламенту є вжити заходів щодо своєчасного усунення виявлених порушень та притягнення винних у порушенні суб'єктів до відповідальності.
Виходячи із визначеного вище поняття "функції Верховної ради України" та виявлених основних ознак парламентських функцій можна зробити висновок, що функція парламентського контролю охоплює, передбачені Конституцією та законами, основні напрями та види контрольної діяльності парламенту, через які проявляються його сутність, зміст та соціальне призначення. Слід зазначити, що парламентський контроль є однією із найважливіших і відповідальних функцій самого парламенту як колегіального органу влади, а не функцією його структурних складових: комітетів та комісій, депутатів тощо. Органи, структурні підрозділи парламенту, народні депутати, здійснюючи встановлені у законах, контрольні повноваження, мають спрямовувати свою діяльність на забезпечення реалізації розглядуваної парламентської функції.
Контроль, що здійснюється парламентом, є одним із проявів реалізації ним державної влади, є виявом його владної діяльності. Цей вид державного контролю охоплює різні сфери діяльності органів виконавчої влади, глави держави, а також й інших органів державної влади. Необхідно підкреслити також, що парламентський контроль не вичерпується контролем лише щодо відповідності нормативно-правових актів органів державної влади та місцевого самоврядування законам, а є, як вже зазначалося вище, значно ширшим. Тому є підстави стверджувати, що саме парламентський контроль за діяльністю глави держави та інших владних структур є однією із важливих гарантій конституційності функціонування всіх органів державної влади.
Аналіз й узагальнення характерних рис і ознак парламентського контролю, розгляд і аналіз питань щодо визначення поняття " функція" і, на цій основі, визначення поняття "функції Верховної Ради України" дало можливість запропонувати визначення поняття "функція парламентського контролю". Базуючись на понятті й виявлених вище основних ознаках функцій Верховної Ради України, виходячи із визначених характерних ознак й елементів функції парламентського контролю та спираючись на загальне розуміння контролю як певної цілеспрямованої, свідомої діяльності, можна сформулювати таке визначення поняття "функція парламентського контролю":
Функція парламентського контролю – це одна із основних функцій Верховної Ради України, що охоплює всі напрями і види її контрольної діяльності, реалізується у визначених Конституцією та законами України межах і проявляється у здійсненні парламентом юридично значимих діянь, спрямованих на визначення ступеню відповідності діяльності та правових актів підконтрольних суб'єктів законам України, шляхом виявлення, отримання, аналізу, узагальнення отриманих даних, інформації з питань контролю, її оцінки на основі співставлення із приписами закону, та, при виявленні порушень, – застосуванні встановлених у законодавстві санкцій та інших заходів впливу щодо усунення виявлених порушень та запобігання їх у майбутньому.
Таким чином, парламентський контроль здійснюється на основі норм законодавства і тягне юридичну відповідальність суб'єктів права за невиконання вимог правових норм. Він становить один із найважливіших видів державного контролю. Як невід’ємна складова частина цілісної системи державного контролю та однією із основних функцій будь-якого парламенту у демократичному суспільстві, парламентський контроль покликаний забезпечувати нормальну життєдіяльність всього суспільства. Саме він являє собою один із важливих каналів отримання громадянами країни інформації про економічні, соціальні та політичні процеси у суспільстві та державі, про діяльність органів державної влади, владних структур і установ.