Geum.ru

С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материалаДокументы

Содержание


Сучасні аспекти інноваційної діяльності в україні
Визначення ролі інтелектуального капіталу у формуванні інноваційної економічної системи
Нтуу «кпі»
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Підвищення ролі інтеграційних процесів у фінансуванні інвестиційних проектів в реальному секторі економіки


Для модернізації вітчизняної економіки на інвестиційній основі потрібні масштабні інвестиції, причому в найкоротші строки – до завершення структурної перебудови світового господарства. Цілком очевидно, що забезпечити виконання цього завдання самостійно Україна не зможе. "Ендогенні економіки країн, що відстали у своєму розвитку (а економіка України є саме такою – Л.Ш.), приречені на занепад [1, с. 3].

Суттєві зміни економічних, соціальних і науково-економічних умов діяльності підприємств, що відбуваються під впливом глобальної конкуренції, потребують докорінної перебудови системи господарських зв’язків підприємств у напрямі розвитку міжнародних інтеграційних процесів у формі транснаціональних об'єднань з метою об'єднання ресурсів, у т.ч. фінансових для реалізації спільних інвестиційних проектів. На сучасному етапі, поширення транснаціональних утворень – одна з головних особливостей розвитку світової економіки, що забезпечує синергію інвестицій і дозволяє максимізувати їхній вклад в економічний розвиток. Стратегічний характер транснаціональних об'єднань проявляється в тому, що вони націлені на досягнення довгострокових конкурентних переваг учасників цих об'єднань в рамках глобальної стратегії їх діяльності і мають підвищену стійкість до кризових потрясінь. Перевагою міжнародних інтеграційних структур є також те, що вони відкривають доступ до ресурсів іноземних держав, їхнього науково-дослідного потенціалу і виробничих потужностей.

В індустріальних економіках утворюються потужні ієрархічно побудовані технологічні системи, на яких, як правило, стоять крупні багатонаціональні транснаціональні концерни, що мають риси холдингу. Останні, акумулюючи великий обсяг ресурсів і продукції, виступають як своєрідні ретранслятори сигналів макроструктури в параметри ринкового регулювання на рівні окремих підприємств. Завдяки цим структурам економіка розвинених країн має змогу реагувати засобами фінансової і, зокрема, податкової політики на структурні зрушення в економіці.

Запроваджені в Україні схеми приватизації привели до розпаду корпоративної ланки економіки, що включала в себе господарські структури , що основані на внутрішніх договірних відносинах. Була упущена можливість створення крупних промислових, науково-промислових і промислово-фінансових структур, здатних взяти на себе вирішення завдань узгодження ринкових і планових механізмів управління в ринковій економіці. Тому сьогодні перебудова системи організаційної структури має стати одним з першочергових завдань держави по реформуванню економіки.

З позиції фінансового забезпечення конкретних інвестиційних проектів особливо привабливою формою транснаціональних об'єднань є міжнародні консорціуми. Особливість цієї форми інтеграції полягає в тому, що вона являє собою тимчасову угоду учасників на договірній основі для реалізації інвестиційних проектів в різних областях виробничо-господарської і фінансової діяльності. Учасники консорціуму зберігають юридичну і економічну самостійність. Майно, що представляється учасниками, не стає їхньою спільною власністю, управління ним найчастіше організовується шляхом спеціального інституту довірчої власності.

Важливого значення набуває формування міждержавних інтеграційних об'єднань у межах СНД. Найбільш перспективним напрямом у цьому плані є утворення корпоративних структур у високотехнологічних галузях, (авіаційній, суднобудівній, автомобільній), де необхідно забезпечити безперервність фінансування науково-конструкторських розробок, єдине управління вирішенням комплексу завдань. Пріоритетними інвестиційними проектами для реалізації Україною і Росією є розвиток кооперації у тракторобудуванні, паливно-енергетичному та агропромисловому комплексах, металургійній промисловості, в аерокосмічній, транспортній та інших сферах [2, с. 3; 3, с. 3].

Поки що процес створення транснаціональних об'єднань в Україні здійснюється надто повільно через відсутність ефективних інструментів міждержавної взаємодії і недоліки нормативно-законодавчої бази регулювання процесів створення та функціонування транснаціональних структур. У зв’язку з цим особливого значення набуває підвищення ролі державних органів у створенні умов для поширення перспективних типів транснаціональних формувань. Міждержавна взаємодія має забезпечити спільну розробку економіко-правових механізмів стимулювання розвитку прямих зв’язків між підприємницькими структурами країн, уніфікованих законів щодо регулювання спільних інтересів господарчих суб'єктів, використання з метою підтримки інтеграційних тенденцій сукупності заходів сучасної промислової політики, фінансово-інвестиційну участь у великих спільних проектах щодо підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

  1. ссылка скрыта Глобализация экономического пространства и сетевая несвобода / Л.Мясникова // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – N11. – С. 3–8.
  2. Україна–Росія: конкретика домовленостей і проектів // Урядовий кур'єр. – №234 від 15 грудня 2001 р. – С. 3.
  3. Горбулин В. Украина: политические и экономические вызовы // Зеркало недели – №42. – 27 октября 2001г. – С. 3.

Шалигіна І.В.

Сумський Національний аграрний університет


СУЧАСНІ АСПЕКТИ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ


Досвід провідних країн світу у сфері регулювання інноваційної діяльності свідчить про недостатню організованість політики стимулювання інноваційних процесів в Україні. Як результат – сучасна економічна ситуація в Україні характеризується низьким рівнем використання наукових знань, вкрай повільно відбувається нарощування інноваційного виробництва.

Інноваційний тип економічного розвитку дедалі більше стає тим фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. В свою чергу інноваційна діяльність є складним процесом трансформації новоотриманих ідей та знань в об’єкт економічних відносин. Зрозуміло, що такий процес становить складну багаторівневу систему економічних відносин щодо «уречевлення» знань, якій властиві специфічні взаємозв’язки та закономірності. З огляду на значну роль, яку інноваційні процеси відіграють в сучасній економіці, визначення та послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Відповідно, інноваційним, згідно з Законом, визнається продукт, який є реалізацією об’єкта інтелектуальної власності, на який виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів, який підвищує вітчизняний науково-технічний і технологічний рівень, який в Україні вироблений вперше, або, якщо не вперше, то який порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, є конкурентоспроможним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Тому виключно на інноваційній основі при активному використанні сучасних науково-інноваційних розробок стабільне соціально-економічне зростання в Україні може бути досягнуто. Лише в цьому випадку реалізуються плани на високу якість економічного зростання, ресурсозбереження, ефективність виробництва, виробництво конкурентоспроможної на внутрішньому і світовому ринках продукції, що в свою чергу призведе й до збільшення прибутковости підприємств.

Конкурентоспроможність української продукції на продовольчих ринках, особливо в умовах СОТ, може бути забезпечена за умови якісного переоснащення підприємств галузі, що потребує значних інвестиційних ресурсів. Відчутним недоліком теперішньої інноваційної політики в Україні є намагання проводити її для дуже широко окресленої інноваційної сфери. В Україні вже накопичено значний негативний досвід запровадження таких „широких” систем стимулювання у науково-технологічній сфері. Попередні спроби введення спеціальних систем стимулювання науково-технічної та інноваційної активності постійно наштовхувалися на інституційну непідготовленість їх впровадження – досить швидко надані пільги ставали не стимулюючим виключенням, а правилом для багатьох‚ і починали перевищувати бюджетні можливості держави‚ що призводило до скасування цих пільг [1].

Виходячи з того, що ефективні інноваційні технологічні зміни є головним фактором довгострокового соціально-економічного розвитку‚ всі розвинуті держави мають так звану «національну інноваційну систему»‚ що являє собою комплекс інституційних‚ правових та економічних заходів щодо стимулювання інноваційних технологічних змін у країні для забезпечення національних стратегічних переваг та ефективної міжнародної конкурентоспроможності як на внутрішньому‚ так і на зовнішніх ринках.

Інноваційний процес у сучасному розумінні не обмежується першою появою на ринку нового продукту, послуги або доведенням до проектної потужності нової технології. По мірі розповсюдження інновація вдосконалюється, стає більш ефективною, набуває раніше не відомих споживчих властивостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування, ринки, нових споживачів.

Практично, інновація являє собою зміну технології виробництва, яка безпосередньо впливає на продуктивність факторів виробництва та спосіб їхнього поєднання, а отже, забезпечує видозміну виробничої функції. За визначенням, інновація в соціально-економічній системі є способом якісно більш ефективного використання ресурсів. Отже, навіть за збереження наявної диспозиції факторів виробництва відбувається збільшення обсягів виробництва.

Активізація інноваційної діяльності в усіх галузях і сферах економіки залежить не тільки від сприятливості інвестиційного чи інноваційного клімату, який може створити держава, але і від ступеня готовності господарюючих суб‘єктів до розробки і впровадження нововведень, здатності аналізувати інноваційні проекти. Головним питанням, яке потребує негайного вирішення є знаходження джерел інвестиційних ресурсів (як власних так і залучених) та формування механізмів їх мобілізації. Недостатність фінансових ресурсів значно знижує інноваційну активність сучасних підприємств.

Завданням української державної політики є стимулювання інноваційного розвитку підприємств, виконання якого призведе до пожвавлення економіки країни. Для активізації інноваційної діяльності в Україні пропонується вживати наступні заходи:
  • розробити і впровадити механізм надання пільг інноваційно активним підприємствам;
  • здійснити середньострокове та довгострокове кредитування зі знижкою ставки інноваційної діяльності підприємств;
  • звільнити від оподаткування ту частини прибутку, яка спрямовується підприємствами до інноваційних фондів.

Формування механізму забезпечення інноваційної діяльності підприємств України повинно здійснюватись в комплексі національної інноваційної системи створення високотехнологічних виробництв і промислового освоєння результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Різке зниження сприйнятливості вітчизняної промисловості до інновацій обумовлене довгостроковим негативним впливом загальноекономічних проблем, пов'язаних із структурною деформованістю економіки країни, домінуванням в ній низькотехнологічних, сировинних виробництв, які об'єктивно малосприйнятливі до сучасних наукових досягнень, і набагато менш економічно ефективні, ніж виробництва високо-технологічної укладності. Економічні реформи (приватизація, трансформація податкової, кредитної та інших економічних систем) проводи- лись в Україні без врахування науково-технологічного фактору і його впливу на конкурентоспроможність вітчизняної продукції. В результаті цього, а також внаслідок послаблення дії інноваційних чинників за умов значного відставання інституціональних перетворень та надмірної відкритості економіки за роки реформ суттєво зросла структурна розбалансованість економіки [2].

Ще одним принциповим чинником, що впливає на стан розвитку інноваційної системи в Україні є і низький попит на інновації. Сила попиту, що виникає в суспільстві у відповідь на освоєння чергової інновації, відіграє дуже істотну роль. А нестача коштів – це фактор, що негативно впливає на технологічний рівень розвитку країни, в той час як у розвинених країнах світу інноваційний фактор в основному і забезпечує зростання економіки.

Аналізуючи систему впровадження інновацій, більшість дослідників частіше використовують лінійну модель, яка виглядає як поступовий процес переходу від розробки інновації, її доопрацювання або перевірки й впровадження інновації у виробництво. В Україні необхідно також збільшити рівень правового захисту інтелектуальної власності. Нині питання, які стосуються охорони інтелектуальної власності, в світі вийшли на перший план і стали вже не просто

юридичними або комерційними. Внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою, та вимагають стратегічних підходів до їх рішення. Процеси інтелектуалізації досягли надзвичайно високої інтенсивності.

Необхідні також впровадження та модернізація державного фінансування інноваційної діяльності:
  • програм фінансового стимулювання, підтримки національного виробника як з державного бюджету так і з місцевихбюджетів;
  • налагодження ефективного інвестування як за допомогою внутрішніх можливостей, так і із залученням зовнішніх інвесторів (державна політика інвестиційної привабливості);
  • державні пільгові кредити й гарантії;
  • державні гранти, різні види податкових пільг, митні пільги, амортизаційна політика, цінова політика, підтримка вітчизняного виробника при імпорті товарів, створення умов для розвитку венчурних фірм. [3]

Сучасний стан інноваційної діяльності в Україні визначається як кризовий. В основному інноваційну діяльність вітчизняних підприємств стримують такі чинники, як відсутність фінансування, високі кредитні ставки, недостатність інформації про ринки збуту, слабка зацікавленість виробників у впровадженні нових розробок, а також нестача коштів для розроблення та впровадження нововведень. В Україні основні перешкоди інноваційному розвитку пов’язуються з відсутністю реальних механізмів об’єднання наявних ресурсів, їх концентрації на найбільш значних та перспективних напрямах розвитку, механізму стимулювання приватних компаній до збільшення фінансування здійснюваних ними досліджень і розробок; чіткої інноваційної політики, спрямованої на вирішення конкретних економічних проблем тощо.

Кабінетом Міністрів України у травні 2008 року затверджено Державну цільову програму "Створення в Україні інноваційної інфраструктури" на 2009-2013 роки». Програмою передбачено розвиток в Україні мережі інноваційних структур, збільшити до 10 тисяч кількість суб'єктів малого підприємництва, що реалізують інноваційні проекти, підвищити не менш як на 5 відсотків інноваційну активність промислових підприємств, прискорити темпи виробництва інноваційної продукції не менш як на 20 відсотків, залучити близько 7 млрд. гривень інвестицій для реалізації інноваційних проектів.

За повідомлення Головного управління статистики у Сумській області, протягом 2010 рроку інноваційну діяльність здійснювали 42 промислових підприємства області, або 17,9% (по Україні – 13,8%) загальної кількості обстежених. За часткою інноваційно активних підприємств Сумщина посіла 3 місце серед регіонів України. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності у 2010р. залишались власні кошти підприємств – 213,3 млн.грн. або 97,6% загальної суми витрат на інновації. Крім того, на здійснення інноваційної діяльності підприємствами залучались також кредитні кошти (4,7 млн.грн. або 2,1%) та кошти іноземних інвесторів (0,2 млн.грн. або 0,1%). Також протягом цього року 13 підприємств області придбали 47 нових технологій (технічних досягнень). На цей напрямок інноваційної діяльності ними було витрачено 0,3 млн.грн. (0,1% від загальної суми витрат).

Якщо розглянути програму розвитку нашого регіону, то в поточному році визначено 12 інноваційно-активних підприємств по м. Суми, що складає 19,4 % до кількості активних підприємств. Вказаними підприємтвами реалізується інноваційної продукції 14,5 % до загального обсягу реалізованої продукції. [4].

  1. Андрощук Г.А. Стимулирование инновационной деятельности в Украине: финансово-кредитный механизм / Г.А.Андрощук // Проблеми науки. – 2005. – № 3. – С. 22-27.
  2. Говоруха Ж.А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України / Ж.А.Говоруха // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 8 – С. 107-115.
  3. Решетило В.П.Особливості та проблеми сучасного етапу інноваційного розвитку України [електронний ресурс] // name.edu.ua/
  4. y.ua/objects/ua/documents/project_doc/projects/projekt_program_soz_2011/Soz-ekonom_program_2011.soz-ekonom_program_2011.pdf



Школа В.Ю., Щербаченко В.О.

Сумський державний університет


ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ


В умовах посилення світових глобалізаційних процесів та прискорення темпів НТП визначальним чинником розвитку національної економіки є інформація та знання (інтелектуальний капітал), від яких залежить конкурентоспроможність як окремих підприємств, так і держави в цілому. Усвідомлення цього вимагає формування нової парадигми знань щодо створення, ефективного використання та збільшення інтелектуального капіталу, що стане фундаментом моделі інноваційної економічної системи. ЇЇ впровадження дозволить зміцнити світові позиції держави, підвищити рівень добробуту та якості життя її народу.

Проблеми формування та розвитку інноваційних систем досліджували такі вчені, як Л. Албакін, Д. Львов, Б. Кузик, Г. Надьон та ін. Особливий інтерес з точки зору спрямованості даного дослідження викликають праці зарубіжних вчених, в яких висвітлено роль інтелектуального капіталу у визначенні конкурентних переваг як окремого підприємства, так і держави в цілому [1, 2, 3].

На сьогоднішній день і в найближчому майбутньому єдиним фактором, розвиток якого має досить великий ресурс як за якісними параметрами, так і за кількісними, і часовими, є людський капітал. На думку багатьох вчених [1, 2], саме рівень і якість людського капіталу забезпечує стабільність зростання ВВП на душу населення та підвищення його добробуту, і є домінантою стабільного росту економік країн, що розвиваються.

На погляд авторів, інтелектуальний капітал – це сукупність людського, організаційного, споживацького та інформаційного капіталів, котрі взаємодіють один з одним. Його слід розглядати як комплекс взаємопов’язаних нематеріальних ресурсів та можливостей учасників виробничого процесу використовувати набуті знання та вміння для створення інноваційних продуктів, сприяючи розвитку національної економіки. Важливо зазначити, що недостатньо інвестувати в кожен із них окремо. Вони повинні підтримувати один одного, створюючи синергетичний ефект, і тоді відбувається перехресний вплив одних видів нематеріальних активів на інші.

К. Макконнелл і С. Брю [3] розглядали інвестиції у людський капітал як будь-яку дію, що підвищує кваліфікацію і здібності й, тим самим, продуктивність праці робітників.

Носіями інтелектуального капіталу можна вважати професіоналів, наділених унікальними і важко замінюваними здібностями, значимість яких для суспільства краще всього оцінюється в умовах ринку. Варто відмітити, що інтелектуальний капітал як економічна категорія може існувати лише в ринковій економіці, як й інші форми капіталу, оскільки здатність до праці є товаром, що приносить не лише вартість, а й додану вартість. Ринок платить за те, що наділене цінністю.

Сьогодні інтелектуальний капітал – це основа багатства, що визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку.

Обсяги інтелектуального капіталу як самого підприємства чи навіть регіону залежать від рівня інтелектуального потенціалу національної економіки в цілому. Інтелектуальний потенціал слід розглядати як сукупність інтелектуальних можливостей трудових ресурсів, їх здатностей до створення інновацій, що визначають спроможність країни призводити у відповідність до зовнішніх внутрішні можливості розвитку національної економіки з метою забезпечення економічного зростання.

Однією з найскладніших проблем ринкової трансформації економіки України є ефективне використання та подальший розвиток інтелектуального потенціалу суспільства. Перехід від командно-адміністративної до ринкової системи супроводжується скороченням обсягів фінансування установ освіти і науки, видатків на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, зменшенням частки продуктів інтелектуальної праці у структурі національного виробництва, відпливом науково-технічних працівників за межі держави.

Вивчаючи зарубіжний досвід формування національних інноваційних економічних систем, слід відмітити основні заходи держави, що будуть корисними і для України [4]: створення ділового клімату, що сприяє розвитку приватного сектора у сфері інновацій; інвестування у створення провідних технологій з метою підтримки промисловості й розвитку торгівлі; забезпечення розвитку висококваліфікованих інтелектуальних ресурсів; перегляд системи оподаткування прибутку, отриманого від реалізації інноваційних проектів тощо. Дотримання цих заходів сприятиме зміцненню конкурентних позицій країни на світовому ринку і, як наслідок, покращення рівня життя її громадян.

  1. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал: ключ к успеху в новом тысячелетии / Пер. с англ, под ред. Л. Н. Ковачин. – Питер, 2001 – 288 с.
  2. Гелбрейт Дж. Экономические теории и цели общества / Дж. Гелбрейт . – М.: Директ-Медиа, 2007. – 347 c.
  3. Макконнелл К. Р. Экономикс / К. Р. Макконнелл, С. А. Брю. – Изд-во: ИНФРА-М, 2009. – 944 с.
  4. Надьон Г. Зарубіжний досвід формування національних інноваційних систем / Г. Надьон // Механізм регулювання економіки.–2008. – Т. 2, № 3.– С.247 – 252.



Юхименко В.В., Шульгіна Л.М

НТУУ «КПІ»