С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Прямі іноземні інвестиції як інструмент транснаціоналізації технологій Стратегії інвестиційної діяльності глобальних пенсійних фондів в посткризовий період Підходи до підрахунку величини невдачі промислової інноваційної продукції на ринку Епоха інновацій Теоретичні аспекти удосконалення інноваційної політики у добувній промисловості україни Беда не в том, что экономисты не умеют предсказывать, а в том, что политики требуют слишком оптимистических прогнозов. ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ

Процеси глобалізації і лібералізації світової економіки не залишили осторонь й інноваційну діяльність. Головна перевага транснаціоналізації інноваційної діяльності полягає в можливості (а сьогодні вже і необхідності) здобувати потрібні технологічні рішення на єдиному глобальному ринку результатів інтелектуальної діяльності, а не створювати їх за рахунок своїх внутрішніх ресурсів (силами власних НДДКРР). Можна виділити чотири найбільш поширені форми придбання інтелектуальної власності у практиці транснаціональної інноваційної діяльності: ліцензування; прямі іноземні інвестиції (ПІІ); спільні підприємства; злиття.

Розглянемо детальніше аспект ПІІ. Borenszteіn[3] та співавт. встановили, що ПІІ - важливий інструмент для передачі технологій, який сприяє зростанню в більшій мірі ніж внутрішні інвестиції. Ряд авторів стверджує, що ПІІ стимулюють економічний ріст через ефект передачі технології і людського капіталу. Наприклад, постійне збільшення обсягу ПІІ в Індії є більш очевидним з моменту проведення на початку 90-х років реформ в сфері патентів і товарних знаків. Подібний ріст у Бразилії є більш наочним, якщо врахувати збільшення обсягу ПІІ після вступу в силу в 1996 р. нового законодавства в сфері промислової власності (з 4,4 млрд. доларів США в 1995 р. до 32,8 млрд. доларів США в 2000 р.)[1].

Передані права у випадку використання промислової власності мають майновий вираз. Але особам, яким належать об'єкти промислової власності, оплата їх вартості не здійснюється. Права промислової власності повинні бути вкладені в об'єкти інвестиційної діяльності. Прибуток від цієї діяльності, а не від використання безпосередньо об'єкта промислової власності, одержує іноземний інвестор.

Відповідно до законодавства України іноземною інвестицією можуть вважатися виключно права інтелектуальної власності, вартість яких підтверджена відповідно до законів країни інвестора або міжнародними торгівельними звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані авторські права, права на винаходи, корисні моделі, знаки для товарів і послуг, промислові зразки тощо, які вкладені саме в об'єкти інвестиційної діяльності. Права інтелектуальної власності як вид іноземної інвестиції повинні бути чітко визначені. Об'єкт інтелектуальної власності підлягає правовій охороні як у країні інвестора, так і в країні-реципієнті.

Іноземні інвестиції у вигляді майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть здійснюватися по-різному. Майнові права на об'єкт інтелектуальної власності можуть бути інвестиційним внеском як при створенні юридичної особи, так і для зареєстрованої. Вони можуть мати місце у всіх видах створюваних підприємств з іноземними інвестиціями – як з участю українського учасника, так і тих, які належать іноземному інвестору. Але якщо у другому випадку це залежить від волі самого іноземного інвестора, то в першому потрібна згода інших учасників. В результаті інвестор одержує або частину виключних прав на створювані в ході проекту об'єкти інтелектуальної власності або певну частку від продажів продукції, виробленої згодом за отриманою технологією. Така форма надає інвесторові значний контроль над процесом створення нової технології і його результатом при невеликій небезпеці витоку технічної або комерційної інформації. Однак ця форма не може забезпечити швидке проникнення на іноземні ринки внаслідок високих витрат на організацію закордонного виробництва та системи просування і реалізації товару на ринку. Крім того, високі ризики економічного та політичного походження[2].

Навіть коли ПІІ супроводжуються переносом у країну більш ефективних технологій, це не обов'язково веде до переносу цих технологій на інші місцеві підприємства. Результатом може стати технологічне розшарування економіки.

Сукупність факторів, що визначають характер впливу ПІІ на економічний розвиток конкретної приймаючої країни, одержує вираження в понятті "абсорбційна здатність" економіки сутність якої в тому, що:

1. вона здатність залежить від ступеня забезпеченості національної економіки людським і фінансовим капіталом, оскільки лише досить компетентні працівники можуть освоїти і запозичити технології, які приходять разом з ПІІ, а для придбання закордонних технологій національними компаніями потрібні певні засоби;
   
2. новітні виробництва вимогливі до поставок матеріалів і комплектуючих;
   
3. технологічний супровід ПІІ залежить від рівня інституціонального розвитку країни, включаючи захист інтелектуальної власності: при слабкому захисті іноземні інвестори остерігаються несанкціонованого «запозичення» ввезених технологій.
   

1. Ідріс К. Інтелектуальна власність - потужний інструмент економічного зростання [Електронний ресурс] - Режим доступу: ссылка скрыта
   
2. Юлдашев, О.X. Міжнародне приватне право: Академічний курс: Пiдруч. для студ. вищ. навч. закл. / О.X.Юлдашев. - К: Концерн «Видавничий Дiм «Iн Юре», 2004. - 528 с.
   
3. Borensztein, E., De Gregorio, J., & Lee, J-W. (1998). How does foreign direct investment affect economic growth? // Journal of International Economics, 45, pp. 115-135.
   

Мудра – Рудик Я.А.

Тернопільський національний

економічний університет


СТРАТЕГІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЛОБАЛЬНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД


Фінансова криза 2008 – 2009 років змінила ряд інвестиційних орієнтирів на пенсійних ринках світу. Більшість глобальних пенсійних фондів переглянули свої інвестиційні портфелі. За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) станом на початок 2010 року ринкові інструменти пенсійних фондів зосереджувалися на короткострокових доходах. Дослідження показують, що кошти недержавних пенсійних фондів вважаються ідентичними вкладанню коштів для отримання прибутку [1, c.5].

За даними інформаційного агентства Reuters глобальний пенсійний капітал зріс на 8% і досягнув суми в 31,1 трлн. дол. США на кінець 2010 року, проте розмір пенсійних активів ще не досягнув об’ємів кінця 2007 року, тобто докризового періоду. Протягом 2009 року зростання становило 11%. 63% пенсійних активів продовжує належати США. В свою чергу, Великобританія посідати чільне 2 –ге місце в світі за величиною активів на загальну суму 1625 млрд. фунтів станом на кінець 2009 року [2].

IPE¹ провела дослідження серед 117 інституційних інвесторів країн Європи, загальна сума активів яких становила 477 млрд. євро (станом на кінець 2009 року). Результати дослідження показали нові тенденції інвестування в сторону розміщення активів в пайових фондах і фондах хеджування. Ряд компаній (КУА²) мають намір зменшити розміщення своїх активів у приватні акції (18%) і збільшити розміщення у вищеназвані фонди (13%) [3].

Володіння корпоративними облігаціями станом на початок 2010 року складає 18% від загального обсягу портфелю цінних паперів. На грошові кошти припадає 10% активів в порівнянні з попереднім періодом до досліджуваного.

Провідні пенсійні ринки такі як Японія, Великобританія, США продовжують тенденцію інвестування в класичні цінні папери: акції, облігації. Дотримуючись стабільних виважених рішень, розміщення в облігації коливатиметься в межах 50 – 70%, в акції власних емітентів 15 – 20%, на іноземні акції припадатиме 8 -10% [4]. За даними дослідження, проведеному керівництвом компанії ВАМ³ у Великій Британії в системі 21 КУА, кожний третій фонд зацікавлений у тому, щоб вкладати свої кошти на ринках, що розвиваються. Серед тих компаній, які вже здійснюють інвестування на нових ринках 90% здійснюють таку діяльність в Китаї, 76% - у Східній Європі та Латинській Америці [5].

Серед тих, хто вкладає кошти в нові ринки, 48% інвестують в один ринок, а 43% здійснюють інвестиції у різні ринки, що є частиною їх глобального портфелю акцій [6, с.4].

В протилежному напрямку від позицій провідних пенсійних фондів здійснюється стратегія відносно менших фондів, яка є менш гнучкою і не такою послідовною як у великих. По – перше, більшість пенсійних фондів інвестують відносно мало у класи альтернативних активів, окрім акцій та облігацій, і як результат отримують обмежену диверсифікацію активів. Другою тенденцією є округлення обсягів стратегічного розміщення активів до найближчого числа кратного 5%. По – третє, малі фонди віддають перевагу здійсненню інвестицій переважно у своєму регіоні і тим самим обмежено користуються перевагами диверсифікації на міжнародних ринках капіталу [7, с.5].

Таким чином, спостерігається протилежна тенденція у виборі стратегій інвестування пенсійними фондами. Великі пенсійні фонди глобального типу, володіючи виваженою інвестиційною політикою вкладають кошти в стабільні інструменти у відомі ринки, проте користуються перевагами ринків, що розвиваються. В свою чергу малі пенсійні фонди дотримуються поступальної політики в перевірені і без ризикові фінансові інструменти.

1. ОЕСР: Пенсійні фонди треба оцінювати за довгостроковим критеріями //Міжнародний пенсійний вісник. – 2009. - №11 – 12. – С.5 -6.
   
2. Pension Markets 2011 [Режим доступу: ссылка скрыта]
   
3. Strategically Speaking [Електронний ресурс] - IPE [Режим доступу: ссылка скрыта]
   
4. Kondo Masaki, Kanno Kenichiro. Japanese Bonds Fall, Complete Biggest Weekly Loss Since 2008 [Електронний ресурс] Bloomberg - Режим доступу: ссылка скрыта]
   
5. Barings [Електронний ресурс] - Режим доступу: ссылка скрыта]
   
6. Велика Британія: Пенсійні фонди знову цікавляться новими ринками// Міжнародний пенсійний вісник. – 2010. - №13 – С.3 - 4.
   
7. Нідерланди: Менші фонди йдуть на менший ризик, на менш складні варіанти// Міжнародний пенсійний вісник. – 2009. - №7 – 8. – С.5 -6.
   

Нагорний Є.І., Нагорна Г.І.

Сумський державний університет


ПІДХОДИ ДО ПІДРАХУНКУ ВЕЛИЧИНИ НЕВДАЧІ ПРОМИСЛОВОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦІЇ НА РИНКУ


З численних літературних джерел відомо, що подальший розвиток вітчизняних промислових підприємств повинен базуватися на створенні, виробництві та просуванні на ринку інноваційних продуктів. Однак даний напрям розвитку супроводжується підвищеними ризиками не сприйняття інноваційної продукції ринком. Маркетингові дослідження, проведені в індустріально розвинених країнах світу, свідчать, що 30-80% нових та інноваційних продуктів, які виводяться на ринки цих країн, зазнають на ринку невдачі. Такі значні розбіжності у підрахунку величини невдачі зумовлюють визначити, що ж таке взагалі «невдача» та як вона визначається.

У роботі Ф. Котлера [1] наводяться такі види провалів нових продуктів: 1) абсолютний – має місце, коли доходи від продажів нового продукту не покривають всіх витрат, як змінних так і постійних, що були понесені на його створення, виробництво і реалізацію на ринку; 2) частковий – має місце, коли доходи від продажів нового продукту повністю покривають змінні витрати та певну частку постійних витрат; 3) відносний – має місце, коли доходи від продажів нового продукту повністю покривають змінні і постійні витрати, але прибуток від продажу продукту менше за встановлений плановий коефіцієнт окупності. Основним недоліком даного методу є те, що незрозуміло, за який період потрібно брати розрахунки обсягів продажу нового продукту – за кілька місяців, рік, або кілька років. Сфера використання методу – продукти споживчого призначення зі стабільним та відновлюваним попитом, а також виробничо-технічна продукція великосерійного виробництва.

Певним чином нівелює попередні недоліки підхід, що запропонував К.Дж. Кленсі [108], за яким новий або інноваційний продукт вважається успішним, якщо він залишається на ринку, тобто є в наявності на полицях магазинів, та приносить прибуток протягом трьох років після його виведення. За інших умов продукт вважається провальним. Однак і він не позбавлений недоліків, і в першу чергу це фіксований термін, протягом якого новий продукт повинен залишатися на ринку – три роки. Цей метод просто неможливо використовувати для продуктів з коротким життєвим циклом.

На жаль, обидва розглянуті методи належать до американської школи досліджень та розробок, і тому не пристосовані до умов вітчизняної практики. Якщо певним чином об’єднати ці два методи і дещо вдосконалити, отримаємо власний підхід до визначення невдачі. Його суть зводиться до такого. Невдача на ринку є складною економічною категорією, що містить наступні складові успіху/невдачі інноваційної продукції, які визначають її значення. Фінансова складова визначається шляхом порівняння витрат на розроблення, виготовлення і реалізацію інноваційної продукції з доходами від її продажу за планований термін окупності; маркетингова – порівняння планових та фактичних обсягів продажу або часток ринку, що планувалося завоювати і реально захоплено; технічна – перевищення порогів дефектності та бракованості продукції – непередбачуване зростання різних проблем, які виникають у споживачів під час експлуатації продукції та не були вчасно виявлені виробником, що негативно вплинуло на комерційні результати інноваційного проекту; стратегічна – оцінка, наскільки інноваційна продукція вдало вписалася у продуктовий портфель підприємства: за часткою в обсязі продажу, за часом перебування в портфелі, рівнем прибутковості.

Залежно від комбінацій складових успіху/невдачі інноваційної продукції має місце абсолютна, часткова, відносна невдача, або виникає ситуація її ринкового успіху. Взаємозв’язки між видами невдач наведені в табл. 1.

Таблиця 1 – Підходи до визначення видів невдач

Вид невдачі	Складова успіху/невдачі інноваційної продукції
	Фінансова	Маркетингова	Технічна	Стратегічна
Абсолютна невдача (має місце «провал» продукції на ринку)	−	+	+	+
		−	+	+
		+	+	−
		+	−	+
		−	−	+
		+	−	−
		−	+	−
		−	−	−
Часткова невдача	+	−	+	+
		+	+	−
		+	−	+
		−	−	+
		+	−	−
		−	+	−
Відносна невдача	+	−	−	−
Ситуація ринкового успіху	+	+	+	+

Примітки: «−» - невдача, «+» - успіх

1. Котлер Ф. Маркетинговий менеджмент : підручник / Ф. Котлер, К.Л. Келлер, А.Ф. Павленко та ін. – К. : Вид-во «Хімджест», 2008. – 720 с.
   
2. Моделирование рынка : как спрогнозировать успех нового продукта / Кевин Дж. Кленси, Питер С. Крейг. – Москва : Вершина, 2007. – 272 с. : ил., табл.
   

Романюк Т. Ф.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»


ЕПОХА ІННОВАЦІЙ


Загальну характеристику сторіччя, що настало, особливо першу його половину можна визначити двома словами — епоха інновацій, глибокої трансформації всіх сторін життя суспільства, що визначає долю й вигляд людства на найближче сторіччя [1].

Структура масштабу і природа нинішньої світової фінансово-економічної кризи не мала раніше аналога. Одночасно збіглися цикли трьох криз. Кон'юнктурна криза (цикл 5 років), криза відтворення (цикл 10 років), криза виробництва (цикл 50 років), якщо перших два цикли можна вирівняти за рахунок фінансових інструментів, то третій 50 літньої можливо подолати тільки через здійснення інноваційного прориву до нового шостого технологічного укладу. Якщо це не зробити багато держав не будуть допущені до інтелектуальної світової квазиренти. Тому потрібно запропонувати нову грошово-кредитну політику по здійсненню переходу на інноваційно-інвестиційну модель розвитку.

Дана криза не тільки фінансова, економічна і соціальна. Це також криза існуючих теорій і концепцій, способу мислення, моральних цінностей, духовності й у першу чергу свідомості [2].

Крім трьох економічних циклів, збіглися ще три цикли цивілізаційного рівня. На зміну шостої – індустріальної цивілізації прийшла сьома постіндустріальна, на зміну четвертого покоління локальних цивілізацій прийшло п'яте покоління, а також настав час третього світового суперциклу.

Але якщо перших три кризи під силу подолати інноваційній економіці, то других три цивілізаційні кризи здатна подолати тільки ноосферна економіка.

Будучи географічною й соціокультурною ланкою, що зв'язують, що інтегрується в Європу й країни що розвиваються Азіатсько-Тихоокеанського регіону, держави - учасники СНД (пострадянські країни), виходячи із прогнозу глобальних викликів людству, у тому числі кліматичних, використовуючи переваги міждержавного економічного співробітництва, повинні зайняти гідне місце в загальносвітовому поділі праці [3].

Людей, які здатні відрізнити неправильний шлях від дійсного, здатний побудувати розумне щасливе життя, яке стане третім етапом перехід до ноосферної моделі економіки.

Основний висновок з вищевикладеного: які б сучасні інноваційні моделі економічного розвитку не були впроваджені, вони не здатні захистити державу і його громадян від завоювання й поневолення, якщо ми не зможемо опанувати сучасними геофінансовими технологіями.

Потрібно створювати нові правила гри, виходячи з національних і загальнолюдських інтересів, і вириватися зі світової фінансової «павутини».

1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт.-упоряд.: Г.О. Андрощук, І.Б. Жиляєв, Б.Г. Чижевський, М. М. Шевченко. – Парламентське вид-во, 2009. – 632 с.
   
2. Мунтіян В.І. Основи теорії інформаціогенної моделі економіки. – Київ: Видавництво «КВІЦ». – 368 с.:10 іл.
   
3. Россия стратегия инновационного прорыва / Б.Н.Кузык, Ю.В.Яковец. – М.: ЗАО «Издательство« Экономика», 2004. – 632 с.
   

Сухіна О.М.

ДУ “Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку НАН України”


ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ УДОСКОНАЛЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ У ДОБУВНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ




Нестача інвестицій призводить до спаду гірничодобувного виробництва. Це, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей добувних підприємств для впровадження інновацій. Вивести гірничодобувну промисловість із цього замкнутого кола і забезпечити якісний ріст ефективності діяльності гірничодобувних підприємств може науково обґрунтована інвестиційно-інноваційна політика держави. Тому особливої актуальності набуває дослідження проблем інноваційного забезпечення добувних підприємств України та шляхів їх вирішення.

За останніми даними Державної служби статистики України інноваційною діяльністю у добувній промисловості у 2009 році займалося 35 підприємств (обстежених Службою). У 2001 році таких підприємств було 43, у 2005 році – 29. Питома вага обстежених підприємств добувної промисловості, що впроваджували інновації, в загальній кількості підприємств добувної промисловості у 2009 році становила 5,5 %. Питома вага підприємств добувної промисловості, що впроваджували інновації, в загальній кількості інноваційно-активних промислових підприємств України складала 2,5 %.

Обсяг витрат на інновації у добувній промисловості в 2009 році склав 461487,2 тис. грн.; у т.ч.: на внутрішні НДР (науково-дослідні роботи) – 4336,6 тис. грн. (впроваджувало 2 підприємства); зовнішні НДР – 15876,5 тис. грн. (8 підприємств); придбання машин, обладнання, та програмного забезпечення – 436133,7 тис. грн. (19 підприємств), придбання інших зовнішніх знань – 803,8 (2 підприємства); навчання та підготовку персоналу (10 підприємств); ринкове запровадження інновацій – 3 підприємства, інші роботи – 4336,6 тис. грн. (5 підприємств). Як і в попередні роки, найбільша частка фінансування інноваційної діяльності добувних підприємств припадає на власні кошти – 83,2 % загального обсягу витрат (384145,6 тис. грн.), їх використовувало 25 підприємств; кошти держбюджету використовувало 1 підприємство (795,4 тис. грн.); кошти вітчизняних інвесторів – 3 підприємства (8123,8 тис. грн.); кошти іноземних інвесторів – 3 підприємства (21269,6 тис. грн.); кредити – 1 підприємство (47152,8 тис. грн.).

В Україні інтенсифікацію технологічних процесів від пошуку та розвідки родовищ корисних копалин до їх реалізації проводять лише великі корпорації: НАК “Нафтогаз України” (в тому числі НГВУ “Охтирканафтогаз” та ВАТ “Укрнафта”), ТОВ “МЕТІНВЕСТ ХОЛДИНГ”.

Основними стримуючими факторами впровадження нових технологій у виробництво є: недостатня фінансова підтримка держави, нестача власних коштів, високий економічний ризик, тривалий термін окупності нововведень, нестача кваліфікованого персоналу, відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями, недосконалість законодавчої бази та ін. Низький рівень активізації інноваційної діяльності гірничодобувних підприємств пов’язаний і з тим, що в Україні переважно дешева робоча сила, тому для підприємств і надалі економічно вигідним буде використання застарілого устаткування.

Досить гостро стоїть проблема старіння наукового персоналу не лише через матеріальні труднощі, а тому, що перспективна наукова молодь (яка б могла робити відкриття) змушена лишати наукові установи для реалізації власного наукового потенціалу у інших сферах національного господарства через 75–85-річних учених, які не дозволяють молоді здобувати наукові ступені, щоб самим залишитись на посадах. При цьому самі вже нічого не розробляють, тому що їм це вже не потрібно.

Розробка теоретико-методологічних підходів до поліпшення диверсифікації інноваційного розвитку добувної промисловості України є важливою сферою науково-практичних досліджень. Необхідною є, на думку автора, розробка методики оцінки ефективності впровадження інновацій, і в тому числі екологічних інновацій, що буде сприяти визначенню розміру платежів для нормалізації стану навколишнього природного середовища (запропонованих автором). Доцільно також розробити модель для розподілу прибутку між підприємством та інвестором; методику визначення прийнятного співвідношення між прибутковістю добувного підприємства та рівнем ризику.

На думку автора, на даний час пріоритетними напрямами державної підтримки інноваційної діяльності будуть: пряма фінансова підтримка інноваційної діяльності; сприяння формуванню в Україні потужних транснаціональних корпорацій (ТНК), і, зокрема, створення інституту ТНК; створення венчурних фондів на основі інвестицій недержавних інвесторів; формування інноваційних технологічних кластерів; зменшення ставок оподаткування інноваційної продукції; страхування інноваційних ризиків; залучення кваліфікованих фахівців з-за кордону; стажування вітчизняних фахівців за рубежем та ін.


Шаблиста Л.М.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»