С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Природнича термінологія у теорії менеджменту Шляхи зниження викидів в атмосферу залізничним транспортом Чинні методичні підходи до екологічного коригування валового внутрішнього продукту Екологічний туризм в контексті охорони навколишнього середовища Економіка та менеджмент: перспективи розвитку

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

ПРИРОДНИЧА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ТЕОРІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ:

ПРИЧИНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ


За останні десятиліття у економічній науці набуває все більшої популярності природничий підхід. В його основі лежить розуміння, що процеси між людьми в організаціях є частиною ширших процесів у природі. На думку деяких вчених, природнича термінологія у нетрадиційних сферах застосування, як, наприклад, у менеджменті, додає світосприйняття і можливості побачити за окремими фактами ширшу картину процесу [1]. Вона створює певні аналогії між процесами, що відбуваються у природі, у техніці, і процесами в організаціях. Наприклад, структура організації. Жорстко ієрархічно побудовані організації уподібнюються механічній системі, механізму, кожен з елементів якого виконує свою, чітко визначену і деталізовану роль. Організацію, що є гнучкою і постійно пристосовується до змінних умов навколишнього середовища, називають організмом. І перша, і друга аналогії визначають ключові риси того ти чи іншого типу організаційних структур.

Зокрема, психолог Дж. Ф. Мур з Гарвардського університету у книзі «Смерть конкуренції» [2] (1996 р.) ввів поняття «екосистема підприємництва». У природі екосистема являє собою складну групу взаємозалежних живих (флора, фауна, комахи і мікроорганізми) і неживих (ґрунт, вода, клімат) елементів, які постійно взаємодіють одне з другим і отримують вигоду одне від одного у межах чітко визначеної території [3, с. 41 ]. По аналогії з природою, екосистема у ринковій економіці розглядається як складна група компаній і покупців, постачальників, конкурентів, дистрибуторів, які здійснюють вплив на бізнес осіб і груп, а також партнерів, що отримують вигоду одне від одного. В екосистемі покупців ринкова діяльність (інвестиції, спільне розроблення товарів, ринкова комунікація, логістика і трансакції) здійснюються і контролюються не стільки постачальниками, як споживачами [4, с. 61 ].

Задля обмеження чи уникнення безпосередньої конфронтаційної боротьби, підприємства в екосистемі можуть шукати нові точки диференціації, нове позиціонування, намагатись залучити нових клієнтів тощо. Втім, на «зрілих» ринках у довгостроковому періоді ці нововведення забезпечують надто малий приріст обсягів продаж. Інколи спостерігається явище «канібалізму», коли товари однієї товарної групи «знищують» товари іншої. Вчені Чен Ким і Рене Моборн у науковій праці «Стратегія блакитного океану» [5], використовуючи також порівнянні економічної системи з природою, образно називають конкурентні ринки «яскраво-червоними океанами», повними крові конкурентів, що «вчепилися» один в одного. На противагу «червоним океанам» вчені розробили концепцію стратегії „блакитного океану”, яка стала результатом дослідження понад тридцяти галузей за останні сто років. Дослідники заохочують створювати свої „блакитні океани” – нові ідеї та ринки, уникаючи таким чином конкуренції.

Здійснення інноваційної діяльності передбачає не тільки протистояння конкурентам, але й співробітництво з іншими контрагентами ринку, насамперед, споживачами, постачальниками, посередниками, іншими групами впливу. Розвиваючи теорію Дж. Ф. Мура американський вчений Рон Аднер запровадив поняття «екосистема інновації», під якою розуміє такі форми співпраці, у рамках яких організації об’єднують свої індивідуальні пропозиції у інтегровані рішення, що готові до використання споживачем на ринку [6, c. 60 ]. Завдяки використанню інформаційних технологій, які радикально знижують витрати комунікації та координації дій, екосистеми інновації стали фундаментами стратегії зростання підприємств багатьох видів діяльності.

Можна згадати інші широковживані у менеджменті терміни, що запозичені з природничих наук, зокрема, турбулентність ринку, діагностика підприємства, барометр конкурентоспроможності тощо. Причину активізації такого використання за останні роки слід шукати у змінах, які відбуваються у самому бізнес-середовищі. Радикальні зміни у зовнішньому середовищі обумовлюють потребу у зміні базових посилань в рамках провідної теорії науки – парадигми. При цьому, за теорією відомого історика науки Томаса Куна, яку він детально висвітлив у монографії «Структура наукових досліджень» (1962 р.), зсув парадигми передбачає «…як співставлення обох парадигм з природою, так і порівняння парадигм друг з другом…» [7]. Таким чином, мова йде про трансформацію парадигми менеджменту під впливом зміни сучасного середовища та ринкових вимог.

1. Де закінчується асфальт? / Інтернет-портал для управлінців: [Електронний ресурс ] ссылка скрыта
   
2. Moore J.F. The Death of Competition / J.F. Moore. – N.-Y.: Doubleday, 1996.
   
3. Шнипко О.С. Конкуренція як специфічна форма конфлікту і співіснування суб’єктів ринку / О.С. Шнипко // Економіка і прогнозування. -2008.- № 1. – с. 33-44.
   
4. Юданов А.Ю. Конкуренція: теорія и практика / А.Ю. Юданов / 3-е узд. испр. и доп. – М.: Гном и Д, 2001. – с. 61-62.
   
5. Chan Kim W., Mauborgne R. Strategia błękitnego oceanu. – Warswawa: MT Biznes, 2005. –336 S.
   
6. Adner R. Ekosystem innowacji: co może zawieść? // Harvard Business Review Polska. - Wrzesień, 2009. - с. 60-72.
   
7. Кун Т. Структура научных революций. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 608 с.
   

Шапочка М.К., Рибіна О.І.

Сумський державний університет


ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИКИДІВ В АТМОСФЕРУ ЗАЛІЗНИЧНИМ ТРАНСПОРТОМ


Сталий розвиток залізничного транспорту необхідно реалізувати з дотриманням екологічних вимог. За останнє 10-річчя проблема негативного впливу транспорту в цілому, залізничного зокрема, на стан навколишнього середовища отримала глобальний масштаб.

Хоча залізничний транспорт володіє системними перевагами перед іншими видами транспорту, ця проблема особливо актуальна для України, так як по щільності залізничної мережі і вантажонапруженості вона перевищує багато інших країн Центральної Європи.

Структура негативного впливу залізничного транспорту на довкілля включає порушення стійкості природних ландшафтів транспортної інфраструктури шляхом розвитку ерозії та зсувів;постійне зростання рівня забруднення землі нафтою, свинцем, продуктами видування і осипання сипких вантажів (вугілля, руда, цемент); забруднення атмосфери відпрацьованими газами.

Як зазначалось вище, залізничний транспорт є одним із джерел забруднення повітряного басейну. Проте відзначимо, що науково обґрунтованих заходів щодо зниження викидів в атмосферу дотепер не розроблено. Як заходи для зниження негативного антропогенного впливу на повітряний басейн використовуються:

• електрифікація залізниць;
  
• будівництво нових газових котелень та переведення діючих на газове паливо;
  
• впровадження сучасних систем пиловловлювання від основного обладнання виробництва та котелень;
  
• реконструкція та будівництво вентиляційних систем цехів і котелень, впровадження фільтровентиляційних агрегатів;
  
• впровадження систем автоматизованого контролю та регулювання концентрації шкідливих речовин у повітрі;
  
• впровадження нових більш економічних локомотивів, заміна пристроїв системи тягового електропостачання на екологічно чисті тощо.
  

Проте, як показує практика, ці заходи не забезпечують зниження викидів до допустимого санітарними нормами. Все це потребує обґрунтування як методологічних основ, так і розробки практичних рекомендацій конкретного характеру з метою підвищення дієвості природоохоронної діяльності на залізничному транспорті.


Шлапак М.Ю.

Державна установа «Інститут економіки природокористування

та сталого розвитку НАН України»


ЧИННІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ЕКОЛОГІЧНОГО КОРИГУВАННЯ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ


Традиційні макроекономічні показники мають на меті відстеження економічного зростання, але не можуть надати повної картини динаміки суспільного розвитку та зростання добробуту населення, який залежить від багатьох інших чинників, зокрема, від стану навколишнього природного середовища. Тому виникає об’єктивна потреба в екологічному коригуванні традиційних макроекономічних показників, насамперед, основного показника економічного зростання – валового внутрішнього продукту (ВВП), яке здійснюється завдяки розрахунку „зеленого” ВВП. Зелений ВВП – це показник, який дає можливість репрезентувати наслідки взаємодії економічної діяльності та навколишнього природного середовища у цифровому вимірі протягом певного періоду часу.

Зазначимо, що дотепер відсутня чітко визначена єдина методика розрахунку зеленого ВВП, зважаючи на три основні чинники, які необхідно враховувати при розрахунку екологічно скоригованого ВВП. Йдеться про: 1) зменшення запасів природних ресурсів в результаті економічної діяльності; 2) витрати на охорону навколишнього природного середовища, які направлені на ліквідацію шкоди заподіяної економічною діяльністю; 3) шкоду довкіллю внаслідок економічної діяльності, яка не була належним чином нейтралізована та призвела до деградації навколишнього природного середовища. В свою чергу, на заваді коректного врахування цих чинників постає низка методологічних перешкод, зокрема, недостатній розвиток методів грошової оцінки негативного впливу економічної діяльності на стан довкілля та здоров’я людей, методів визначення вартості елементів природного капіталу, для яких не характерні ринкові транзакції, методів визначення ресурсної ренти тощо.

Водночас слід відмітити, що фахівцями визначаються загальні підходи до методики розрахунку екологічно скоригованого ВВП, комбінації яких можуть бути застосовані при його практичних розрахунках [1]. На сьогодні сформовані такі основні методичні підходи.

Першим напрямом розрахунку екологічно скоригованого внутрішнього продукту є стандартна для системи національних рахунків процедура врахування споживання основного капіталу та визначення в результаті чистого внутрішнього продукту (ЧВП). Надалі, за схожим підходом, враховується зменшення запасів природного капіталу, наприклад, внаслідок видобування корисних копалин. На цьому ж етапі може бути враховане й збільшення запасів природного капіталу за рахунок відкриття нових покладів природних ресурсів чи переоцінки запасів раніше відомих. Тут, на наш погляд, слід звернути увагу на наукові висновки, обґрунтовані Hill R.J. та ін., які в своїх працях довели, що виключення збільшення природного капіталу завдяки відкриттю нових родовищ корисних копалин приводить до значного скорочення непостійності та мінливості скоригованого ЧВП, сприяючи, таким чином, одержанню більш точної інформації щодо сталості економічного зростання [2].

Другим методичним підходом до розрахунку екологічно скоригованого ЧВП є врахування деградації навколишнього середовища внаслідок накопичення в ньому забруднюючих речовин та відходів. Якщо раніше вважалося, що екосистемні (екологічні) послуги є чимось невичерпним і вигоду від них можна буде отримувати постійно, то нині дедалі частіше мова йде про обмеження впливу економічної діяльності на навколишнє середовище для збереження можливості отримувати вигоди від чистого довкілля та цілісних екосистем і в майбутньому. Зросло суспільне розуміння того, що деградація довкілля впливає на економічну діяльність, стан природних ресурсів, ресурсів, створених людиною, та власне на стан людського здоров’я, а тому й має бути належним чином відображена в основних показник розвитку країни.

За третім напрямком методики розрахунку екологічного скоригованого внутрішнього продукту враховуються витрати, спрямовані на боротьбу із деградацією довкілля. Тоді витрати на охорону навколишнього природного середовища, які в традиційній системі національних рахунків включаються до кінцевого споживання, мають в екологічно скоригованих національних рахунках відображатися залежно від їх впливу на природний капітал. Іншими словами, оскільки ці витрати покликані покращити стан певного елементу природного капіталу, остільки вони повинні вилучатися при розрахунку екологічно скоригованого валового внутрішнього продукту, переміщуючись із категорії кінцевого споживання до категорії проміжного споживання, тоді як економічний ефект від таких витрат, якщо може бути оцінений, повинен додаватися до даного показника.

Отже, як показує проведене дослідження, навіть за відсутності єдиної чіткої та узгодженої методики для розрахунку „зеленого” ВВП, цей показник базується на зрозумілих теоретичних підходах, будучи корисним інструментом для статистично достовірної оцінки наслідків впливу економічної діяльності на навколишнє природне середовище. Особливо важливим та практично цінним є здійснення розрахунку екологічно скоригованого ВВП для тих країн, чия економіка у великій мірі залежна від використання природних ресурсів, до яких належить і Україна.

1. Handbook of National Accounting: Integrated Environmental and Economic Accounting 2003 // Studies in Methods. – 2003. – №61, Rev.1. – 598p. – (Series F).
   
2. Hill R. J. A new conceptual approach to the measurement of capital gains, depletion and net national product / Hill R. J., Hill T. P. // [Електронний ресурс] / Режим доступу: ссылка скрыта
   

Щербакова І.В.

Сумський державний університет


ЕКОЛОГІЧНИЙ ТУРИЗМ В КОНТЕКСТІ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА


Екологічний стан навколишньогоприродного середовища у світі погіршується протягом усього існування та розвитку людства. Спостерігається дегуманізація свідомості суспільства, яка пов’язана з понадмірнимспоживанням природних ресурсів. Безжалісна експлуатація має катастрофічні наслідки: мутує флора та фауна планети, які, таким чином, змушені пристосовуватись до нових умов життя, а деякі рослини і тварини знаходяться на межі знищення. Відбувається надмірне забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель. Такі наслідки впливають і на біологічно-генетичну деградацію населення. Саме тому екологічні проблеми так гостро постали перед людством.

Погіршення стану навколишнього природного середовища зобов’язує вести пошук альтернативних напрямів використання природних ресурсів, які повинні зменшувати шкідливий вплив на природу.

Насьогодніодним з напрямків людської діяльності,який спрямований на взаємопорозуміння людини та навколишнього природного середовища, що її оточує є екотуризм. Функції екотуризмуорієнтовані на підвищення екологічної свідомості суспільства.

Природоохоронна функція полягає в першу чергу в необхідності дотримання природоохоронного режиму та мінімізації негативних наслідків впливу туризму на природні комплекси. Вона досягається завдяки чіткій регламентації форм і видів туристичних занять, визначенні допустимих норм рекреаційного навантаження, відповідному облаштуванню туристичних маршрутів та стежок тощо [2]. Екологічний туризм характеризується відносно слабким негативним впливом на природне середовище. Не рідко його називають «м'яким туризмом», тому що його метою ємаксимально дбайливе використання природних ресурсів регіону та за можливістю їх відтворювання.

Еколого-освітня функція екотуризму – важлива складова у формуванні нової екологічної свідомості та становленні екологічної культури особистості. Відвідуючи місця з відносно незайманою природою з метоюотримання уявлення про природні особливості певної території, важливим чинником єнепорушення цілісності екосистеми.

Просвітництво – невід'ємна складова екотуризму. Пізнаючи природу, туристи усвідомлюють необхідність дбайливого ставлення до неї. Вклад екотуризму у формування екологічної культури безцінний [1]. Для збільшення позитивного впливу екотуризму на навколишнє середовище необхідною є пропаганда на державному рівні здорового способу життя та високих стандартів відношення до природи.

Отже, можна стверджувати, що екологічний туризм являє собою перспективний напрям охорони навколишнього середовища. Він передбачає сукупність ресурсозберігаючого природокористування та підвищення здоров’я населення. За допомогою екологічного туризму відбувається екологізація свідомості суспільства. Негативні наслідки, які мають екологічний та соціокультурний характер, зводяться до мінімуму. Результатом розвитку екологічного туризму є запобігання негативноговпливу на навколишнє природне середовище. Екологічний туризм також передбачає підтримку екологічної стійкості навколишнього природного середовища.

1. Коваленко Н.Г. Развитиеэкологическоготуризма / Н.Г. Коваленко // ЭкономикаКрыма. – 2008. – №23. – С.78–81.
   
2. Кучинська І.В. Екотуристичний потенціал природоохоронних територій українських Карпат: сучасний стан, проблеми і перспективи використання / І.В. Кучинська // Вісник Львівського інституту економіки і туризму. – 2009. – №4. [Електронний ресурс] – Режим доступу: gov.ua/portal/Soc_Gum/Vliet/2009_4/6/3_Kuchynska.pdf.
   

Наукове видання


Економіка та менеджмент: перспективи розвитку


Тези доповідей

Міжнародної науково-практичної конференції

(Суми, 18-20 травня 2010 року)


Відповідальний за випуск О.В. Прокопенко

Комп’ютерне верстання Є.Ю. Рожкової


Формат 60х84/16. Ум.друк.арк. 10,46. Обл.-вид. арк 14,98. Тираж 300 пр. Зам. №


Видавець і виготовлювач

Сумський державний університет,

вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми, 40007

С


відоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 3062 від 17.12.2007.