С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Jiri Morawetz J.E. Purkyne University, Czech Republic Волинський національний університет Еколого- безпечні основи досягнення конкурентоспроможності промислових підприємств у процесі їх реструктуризації Пріоритетні заходи на шляху до сталого розвитку

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Jiri Morawetz

J.E. Purkyne University, Czech Republic

CURRENT TRENDS IN THE ENVIRONMENTALLY-FRIENDLY MODES OF TRANSPORTATION IN THE CZECH REPUBLIC


Transportation plays an important role in business and private life. Recently, environmental aspects of transportation receive an increased public attention. The share of transportation in air and noise pollution and greenhouse gas emissions is rising in many regions. There are some public policy measures and, perhaps, also some technological solutions that could decrease the negative effects. Effective public policies of promoting environmentally-friendly modes of transportation should reduce pollution and related negative health effects, as well as alleviate traffic congestion.

The modes of environmentally-friendly transportation are considered the following: rail transportation, public transportation and bike & walk. In our study, we assessed the available data from the year 1990 till the year 2008, and, understandably, were interested in the most recent years´ development. The source data were published by the Czech statistical services.

The question „Is the share of environmentally-friendly modes of transportation increasing ?“ has to be answered mostly negatively for the Czech Republic. The individual car transport is increasing, also in the most recent years, as well as the air transport. The rail freight was decreasing in the recent years (till 2008). Interestingly, the public transportation held steady in 2006-2008, with neither substantial decrease nor increase.

One of the reasons for the increase of the freight car transport, as well as decrease in rail freight, is the government policy of intense highway construction, and the neglect of railway transportation. Furthermore, the spread of multinational retail chains is accompanied by regular flows of goods across Europe. Also, the Czech Republic due to its geographical location became a major road transportation corridor for transient international traffic, with all associated negative environmental effects (air, noise, soil and water pollution, barrier effect, congestion), as well as increased highway maintenance costs. The road freight transportation kept to be heavily subsidized from public resources, through both construction and road maintenance costs. However, it needs to be acknowledged that the railroad transport has not exhibited much organisational innovation, and keeps to be inflexible. Also, there seem to be some resistance from the old establishment to allow newcomers into the railroads business, as the case of Students Agency transportation company suggests. The international air transportation continued to enjoy the unfair advantage of not paying the VAT tax, and its growth reflects the increasing affordability of air travel.

Some changes may be on the way, though. More public costs will be shifted onto the road users. The costs of maintaining roads for both the international and the domestic traffic seem to become excessive. In 2011, the Czech government came with a proposal to charge fee for a larger share of Czech roads (not only highways, but also minor roads). This politically unpopular measure is not motivated by an effort to reduce negative environmental externalities, but it is an effort to improve the public budget. In addition, if this measure becomes correctly implemented, it could have some positive environmental effects, and it also may help some local producers. The question of taxing the international air transport is still unresolved; there are some contradicting pressures within the European Union itself. The bicycle transportation still plays a very minor role in the Czech cities (compared to some other countries such as Holland or Denmark). We have no reliable countrywide data on the quality of foot transportation (the extent of pedestrian zones in the cities, sidewalks in the villages, safe and comfortable crossings, etc.).

1. ISSaR Information System of Statistics and Reporting (online: ссылка скрыта)
   

Караїм О.А.

Волинський національний університет

імені Лесі Українки


Роль та значення ландшафтного управління в системі забезпечення екологічної безпеки


Досягнення перспектив сталого розвитку України, з урахуванням економічних проблем, передбачає забезпечення екологічної безпеки, збереження, невиснажливе використання і відтворення ландшафтів. Запорукою вирішення поставлених цілей виступає ландшафтне управління.

Фундаментальною базою даного дослідження є праці таких науковців, як О.Ф. Балацький, М.Д. Гродзинський [2], В.М. Гуцуляк, Л.Г. Мельник, В.С. Кравців, Н.В Павліха, В.І. Павлов, О.Г.Топчієв та інші.

Ландшафтний потенціал виступає важливим фактором соціально-економічного піднесення. Від його спадщини залежить господарське забезпечення країни та її регіонів. Сучасний розвиток України повинен поєднувати як економічні, так і екологічні чинники. Важливим у цьому питанні виступає впровадження досвіду розвиненіших країн. Практичні результати суттєвої зміни стратегічних підходів до виваженого використання ландшафтного потенціалу демонструє Європа, реалізовуючи Всеєвропейську стратегію збереження ландшафтного і біотичного різноманіття, яка була прийнята на конференції “Довкілля для Європиˮ (Софія, 1995), що заклала початок нових стосунків у загальноєвропейському природоохоронному співробітництві [1].

Актуальною сьогодні є концепція оптимальної організації території, наукові розробки положень якої розпочались в Європі з 60-х років в контексті ландшафтно-екологічних досліджень. Це були “ландшафтні планиˮ у ФРН, “ландшафтно-екологічні планиˮ у Чехословаччині, “територіальні комплексні схеми охорони природиˮ в СРСР. На них ґрунтувалось оптимальне розміщення різних функціональних зон, найприємливіша локалізація різного роду угідь, схеми охорони природи як обов'язкові при плануванні соціально-економічного розвитку регіону.

У вересні 2005 р. Україна ратифікувала Європейську ландшафтну конвенцію. Впровадження її положень потребує чіткого законодавства, зокрема на даному етапі не має повного відображення проблематика управління ландшафтним потенціалом природоохоронних територій. Не опрацьовані такі питання, як понятійний апарат, типізація та класифікація ландшафтів, зміст та принципи ландшафтної політики. Не розкриті особливості обліку ландшафтів. Відсутні методологія, система показників та нормативів, які необхідні для здійснення оцінки ландшафтного потенціалу. Немає визначення прав та обов'язків фізичних та юридичних осіб, які є суб'єктами природокористування, по відношенню до ландшафтів.

Для реалізації стратегічних цілей в Україні, першочергово необхідною є розробка та впровадження дієвого механізму управління ландшафтами, яке здійснюватиметься методами характерними для управління в цілому, а саме, реалізацією функцій планування, організації, мотивації та контролю. У той же час ландшафтному управлінню властиві свої особливості, оскільки кожен ландшафт є індивідуальним, а кожна ландшафтна система володіє своїм ландшафтним потенціалом. Принцип ландшафтного управління враховує усі складові ландшафтної політики, а саме економічну, соціальну, екологічну, демографічну, науково-технічну, регіональну, національну, міждержавну.

До основних завдань ландшафтного управління входить збереження, відтворення та охорона ландшафту. Збереження ландшафту – це забезпечення цілісності ландшафтів та екосистем, їх відновлюваності і сталого розвитку. Відтворення комплексного розвитку ландшафтів забезпечує відтворення природних ресурсів, а також відновлення порушених (деградованих) екосистем до природного стану. Охорона ландшафту [3] включає систему заходів (адміністративно-правових, економічних, технічних, просвітницьких і пропагандистських), націлених на збереження можливості виконання ландшафтом основних соціально-економічних функцій, а також функцій відтворення ресурсів і формування сприятливого для біоти та людини середовища. Впровадження дієвого механізму управління ландшафтами сприятиме переведенню природокористування на засади збалансованого розвитку, відновленню порушених ландшафтів, ощадливому використанню ландшафтного потенціалу, збереженню біо- та ландшафтного різноманіття, створенню сприятливих умов для життєдіяльності населення та забезпеченню екологічної безпеки в цілому.

1. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. – К.: Авалон, 1998. – 52 с.
   
2. Гродзинський М.Д. Основи ландшафтної екології: Підручник / М.Д. Гродзинський - К.: “Либідь”, 1993. - 224 с.
   
3. Проект закону України про ландшафти [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   

Кліменко О.В.

Сумський державний університет


інвестиційні передумови екологізації економіки


В умовах розвитку ринкових відносин в економіці України однією з головних складових забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств є інвестиції, від якісних та кількісних характеристик яких залежить ефективність господарської діяльності підприємства та благоустрій держави. Розвиток українських промислових підприємств супроводжується збільшенням навантаження їх діяльності на навколишнє природне середовище, що суперечить концепції сталого розвитку.

Сучасний етап економічних перетворень і кризова екологічна ситуація є важливими факторами, що визначають напрям вкладання інвестиційних ресурсів та обмежують прийняття екологічно ефективних та доцільних інвестиційних рішень.

Між непродуманими інвестиційними діями, проектами та негативними екологічними наслідками існує часовий лаг, який охоплює відрізки часу різної тривалості, але екологічні втрати від інвестиційної діяльності можуть навіть перевершити економічні результати від її реалізації [1].

Для створення сприятливих передумов економічного, соціального, фінансового та екологічного розвитку обов’язковою умовою є інвестиційна політика, яка повинна бути спрямована на вирішення таких важливих задач, як забезпечення стабільного розвитку виробництва, зниження споживання ресурсів, визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів, забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємств та ін. 2, с. 50.

Враховуючи те, що інвестиційні процеси взаємозалежні не тільки з виробничими, але й з іншими процесами, що комплексно відбуваються в еколого-економічній системі, мінімально достатньою умовою подолання обмежень (економічних, екологічних, соціально-демографічних) щодо переходу України та її регіонів до сталого розвитку є інвестиційна база, яка повинна бути спрямована на послідовне їх вирішення.

Мінімізувати екологічні обмеження можливо лише за умови створення сучасного конкурентоспроможного та інноваційно спрямованого техніко-технологічного підґрунтя. Внаслідок подібного розв’язання еколого-економічних проблем має відбутися покращання соціально-демографічної ситуації, яка залежно від успішності попередніх перетворень є чинником підвищення добробуту населення та визначає траєкторію подальшого розвитку національної економіки.

До основних інвестиційних передумов екологізації економіки, на нашу думку, необхідно віднести: впровадження інноваційних технологій, спрямованих на узгодження еколого-економічних інтересів суб’єктів економічних відносин; активний розвиток національного ринку конкурентоспроможних екологічних товарів та послуг; урахування екологічного фактора при розробленні різномасштабних проектів та програм (особливо довгострокових); належне інвестиційне забезпечення суспільно значущих програм та проектів у сфері екологізації економіки.

Питання сучасного розвитку України, у тому числі у сфері природокористування, нерозривно пов’язані з підвищенням рівня інвестиційної активності промислових підприємств, які є провідною ланкою в системі взаємодії «суспільне виробництво – природне середовище», оскільки саме на рівні підприємства відбувається технологічний і в цілому виробничий процес, вплив на екосистему. Тому, на думку авторів [4, с. 418], лише суб’єкти господарювання здатні запобігати негативній дії на довкілля і знижувати ресурсоспоживання за допомогою техніко-технологічних, організаційних і соціально-економічних заходів щодо вдосконалення всіх процесів, що впливають на довкілля.

В Україні на сучасному етапі інвестиційне забезпечення охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів перебуває на низькому рівні, має місце стійка тенденція до зменшення загальних обсягів екологічних витрат, насамперед капітальних.

Темп зростання капітальних вкладень на охорону навколишнього природного середовища та раціональне природокористування у 2009 році порівняно з 2001 роком скоротився майже на 45% [4].

Таким чином, впровадження процесів екологізації усіх складових економіки повинно призвести не тільки до покращення стану навколишнього природного середовища, а й відтворити природно-ресурсний потенціал країни, що сприятиме досягненню оптимальних умов життєдіяльності нинішнього й майбутніх поколінь.

1. Рассадникова С. И. Современная инвестиционная политика: предпосылки экологизации : монография / С. И. Рассадникова. – О. : ИПР ЕЕД НАНУ, 2004. – 208 с.
   
2. Козьменко С. Н. Инвестиционный решения и управление НТП : монография / С. Н. Козьменко. – Сумы : ИТД «Университетская книга»; ООО «Деловые перспективы», 2005. – 158 с.
   
3. Сталий розвиток та екологічна безпека суспільства в економічних трансформаціях : монографія / Н. Н. Андрєєва, Є. В. Бєлашов та ін. ; за науковою редакцією д.е.н., проф. Є. В. Хлобистова. – Сіферополь : ПП «Підприємство Фєнікс», 2010. – 582 с.
   
4. Довкілля України за 2008 рік: Статистичний збірник / [за ред. Ю. М. Остапчука]. – К., 2009. – 548 с.
   

Кислий В.М., Бондар Т.В.

Сумський державний університет


ЕКОЛОГО- БЕЗПЕЧНІ ОСНОВИ ДОСЯГНЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У ПРОЦЕСІ ЇХ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ


Реструктуризація промислових підприємств є важливою вимогою сучасного етапу суспільного розвитку в умовах неврівноваженості еколого-економічних відносин. Процеси реструктуризації створюють основи досягнення еколого-безпечного базису розвитку та конкурентоспроможності підприємств. Збагачення змісту цих процесів на основі використання положень загальносистемного підходу надає можливість сформувати основи життєздатності промислових підприємств в умовах забезпечення екологічно сталого розвитку суспільства. Актуальність досягнення екологічно-безпечних основ розвитку знаходить своє відображення у твердженні Г.Г. Малинецького [1], який зазначає, що світ-система у цілому може мати декілька сценаріїв розвитку. Одним з таких сценаріїв був побудований Дж. Форрестером ще у 1971 р., у якому зазначається, що у 2050р. відбудеться колапс економіки, якщо все залишиться без змін.

У рамках сучасної парадигми суспільного розвитку дослідження зв’язку конкурентоспроможності із еколого-безпечними її основами мають несистематичний характер. Так, у джерелі [2] автори наголошують на необхідності страхування екологічних ризиків для ефективного управління конкуренцією та для забезпечення конкурентоспроможності підприємств. Але здебільшого конкурентоспроможність підприємств розглядається з точки зору економічної вигоди. Постає необхідність перепроектування підприємств, проведення реструктуризації їх діяльності для забезпечення органічної цілісності інтегрованої еколого-економічної системи (підприємства). Реструктуризація є відправною точкою, ініційованим імпульсом до проектування такої природи підприємства, яка б мала загальносистемну спрямованість на шляху до сталого розвитку у наддовгостроковому періоді.

Виходячи із актуальності окресленої проблеми, метою дослідження є уточнення сутності категорії реструктуризації промислових підприємств з позицій загальносистемного підходу; визначення мети процесів реструктуризації. Об’єктом дослідження постає підприємство як система у контексті його зв’язків із екологічними та економічними системами вищих рівнів ієрархії. Предметом дослідження є науково-методичні підходи реструктуризації підприємств для досягнення еколого-безпечних основ їх розвитку з урахуванням об’єктивно існуючих загальносистемних законів.

Реструктуризація підприємств у нашому розумінні повинна мати загальносистемний і, разом з тим, – конкретно-цільовий характер. Поняття реструктуризації має відношення до таких категорій: «життєздатність», «розвиток» та «конкурентоспроможність» підприємства. Реструктуризація – це неперервний процес, у ході якого керівництво приходить до усвідомлення необхідності перетворення підприємств на основі проектування його нового життєвого циклу. Таке перетворення має свою логічність і неявний потенціал досягнення досконалості у процесі еволюції підприємства. Пізнання неявного потенціалу досконалості має здійснюватися на основі ідентифікації елементів структури підприємства,закономірності їх внутрішньої єдності та її обумовленості зовнішніми зв’язками на різних ієрархічних рівнях існування систем у їх багатоаспектності та у силу їх природної багатоманітності. Реалізація потенціалу досконалості підприємства ґрунтується на зовнішніх системних імпульсах, енергія яких трансформується у внутрішню структурну цілісність. Стан досконалості підприємства є його локальною самодостатністю у глобальній мережі природних та суспільно необхідних процесів.

Урахування екологічного фактору у процесі становлення та функціонування соціально-економічних систем створює протиріччя, яке є стереотипним і перебуває лише у нашій викривленій свідомості, не узгоджуючись із фундаментальними основами життя та розвитку. У процесі поточного функціонування системи її логічність знаходиться у неявному вигляді, оскільки вона ще або непізнана або ж як слід не досліджена. Метою реструктризації є трансформування логічності зовнішніх по відношенню до підприємства систем у його внутрішній потенціал досконалості та його структурній детермінації для ідентифікації відповідного вектору розвитку, проектування життєвого циклу. Досягнення потенціалу досконалості підприємства виступає критерієм його реструктуризації. У свою чергу, реалізація потенціалу досконалості (життєздатності) відбувається у процесі розвитку підприємства, критерієм якого є конкурентоспроможність, яка є станом досконалості підприємства, що не втрачає своєї закономірності під час його позиціонування у зовнішньому середовищі у наддовгостроковому періоді. Критерієм завершення наддовгострокового періоду є зміна всього технологічного укладу та концепції виробу. У такому разі має сенс зміна парадигми розвитку і формування нових його основ, оскільки створюються нові зв’язки, відносини.

1. Малинецкий Г. Сложность, нестабильность и судьба России [Электронный ресурс] / Г. Малинецкий. − [Клиодинамика]. − Федеральный образовательный портал: экономика, социология, менеджмент. − Режим доступа: ссылка скрыта
   
2. Сааджан В.А., Сааджан И.А., Изотов С.А. Конкурентоспособность предприятия и экологический риск / Х.А. Сааджан, С.А. Изотов // Одесский государственный политехнический университет – 1998-1999 – Режим доступа: v.gov.ua/portal/1999_3/7_11.php
   

Костюченко Н.М.

Сумський державний університет


ПРІОРИТЕТНІ ЗАХОДИ НА ШЛЯХУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ


На сьогодні в Україні не існує офіційного формально закріпленого інституту сталого розвитку, а отже, і не існує політики досягнення сталого розвитку.

Національна екологічна політика реалізується через цільові національні, державні, регіональні програми, а також через національні та державні програми розвитку галузей економіки [1].

Головні перешкоди для проведення політики інтеграції суперечливих інтересів обумовлені різним сприйняттям завдань різними інституційними організаціями і відповідно неузгодженістю дій та виникненням конфліктів. Питання досягнення сталого розвитку часто пов’язані з непередбачуваними довготерміновими ефектами. Тому до вирішення зазначеної проблеми мають бути залучені різні зацікавлені сторони: органи державної і виконавчої влади різного рівня, партії, спеціалізовані об'єднання, підприємці та громадяни. Їхні інтереси часто не збігаються, а пошук компромісів наштовхується на опір окремих соціальних груп. Ці суперечливі інтереси здатна скорегувати саме інституційна система [2].

Серед пріоритетних заходів і напрямів розвитку з метою досягнення сталого розвитку мають стати [3]:

1. Створення міжгалузевих органів, відповідальних за координацію діяльності в галузі збалансованого розвитку, зокрема за інтеграцію галузевих політик.
   
2. Розробка системи програмних і прогнозних документів збалансованого розвитку.
   
3. Щорічна підготовка і видання «Національної доповіді про сталий розвиток України», яка, зокрема, включатиме індикатори сталого розвитку.
   
4. Регулярне проведення професійного аналізу урядової політики, зокрема вивчення можливих наслідків альтернативних рішень у коротко- і довготерміновій перспективі.
   
5. Проведення експертизи чинного законодавства щодо його відповідності принципам збалансованого розвитку з метою створення адекватного правового поля і стимулюючих фінансово-економічних механізмів.
   
6. Розробка організаційних процедур для забезпечення широкої підтримки урядової політики реформ, а також процедури участі громадськості в процесі прийняття політичних рішень.
   
7. Організація системи моніторингу за ключовими показниками стану довкілля, населення і господарства.
   
8. Формування інтеграційних систем і розвиток співробітництва на локальному, міжгалузевому, національному та міждержавному рівнях.
   
9. Перехід від управління, що ґрунтується на державно-адміністративному поділі, до басейнового управління, що передбачає розробку та впровадження територіальних планів дій для переходу на модель сталого розвитку в межах річкових, озерних та морських басейнів як природних функціональних систем.
   
10. Отримання технічної допомоги розвитку з боку міжнародних організацій не у вигляді готових рекомендацій, а у вигляді програм навчання українських чиновників із розробки якісних стратегічних рекомендацій політикам; використання технічної допомоги на формування інституційних можливостей.
    

Складність структури екологічної політики і потреби охорони навколишнього середовища вимагають також особливої уваги до регіональної специфіки. Сутність та зміст екологічної політики необхідно розглядати крізь призму більш широкого поняття  – регіональної політики. Водночас, держава не повинна знімати з себе відповідальність за соціально-економічний та екологічний стан регіонів, незважаючи на деяке зміщення акцентів. Звичайно, в такому випадку виникає проблема пошуку компромісу між регіональними інтересами держави і місцевими інтересами регіону. Саме на балансі цих інтересів і повинна засновуватися регіональна політика. А така політика буде ефективною лише за умови, що [4]:

• регіони визнають пріоритет державних інтересів;
  
• держава створить сприятливі умови для реалізації місцевих інтересів силами регіонів;
  
• будуть забезпечені гарантії державної підтримки розвитку регіонів.
  

Крім того, одним з найбільш суттєвих викликів, на які має реагувати держава шляхом формування та реалізації нової державної регіональної політики, є недосконалість системи правового, інституційного, кадрового забезпечення формування державної регіональної політики та механізмів її реалізації [5].

Ці та інші обставини демонструють, що питання формування інституційних засад політики сталого розвитку є дійсно актуальними як на рівні держави, так і на регіональному рівні.

1. Национальный доклад Украины о гармонизации жизнедеятельности общества в окружающей природной среде / под ред. П. Н. Гвоздецкого. – Киев: Новый друк, 2003.
   
2. Процес „Довкілля для Європи” (за матеріалами ЄЕК ООН). – Режим доступу : e.com.ua/url?sa=t&source=web&ct=res&cd=1&ved=0CBcQFjAA&url=http%3A%2F%2Fwww.menr.gov.ua%2Fdocuments%2FProtces_Dovkilla_dlya_Evropy.doc&ei=wpvoS4GoGIqwnQOhnbHSBA&usg=AFQjCNHKa44tr6vTWHkxVtW4614A6J-_8A&sig2=duQ_TTCjEGLr-iPuAxyWrQ.
   
3. Пріоритети національної стратегії збалансованого (сталого) розвитку України: погляд НУО. – Режим доступу : org.ua/prioriteti-nacionalnoyi-strategiyi/.
   
4. Кравців В. С. Регіональна екологічна політика в умовах становлення ринкової економіки в Україні (теорія, методи, практика) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора екон. наук : спец. 08.00.06 «Економіка природокористування та охорони навколишнього середовища» / В. С. Кравців. – Київ, 2007. – 43 c.
   
5. Концепція державної регіональної політики. – Режим доступу : gionbud.gov.ua/index.php?id=895.
   

Кравець О.О.

Донецький національний університет