Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, протокол №3 від 25 квітня 2007 р. Київ 2007

Вид материала

Документы

Содержание Розвиток мотивів виборуробітничих професій – головний чинник запобігання безробіття Проблеми і перспективи професійного навчання інвалідів в умовах сучасного ринку праці Таблиця 1 Динаміка показників навчання і працевлаштування випускників школи „Надія” Неповна загальна

Подобный материал:

• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 3186.06kb.
• Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, 4237.56kb.
• Методичні рекомендації, 87.62kb.
• А. М. Поповський, доктор філологічних наук, професор (Дніпропетровська юридична академія, 1578.44kb.
• Дудар Н. П., Филипович Л. О. Д81 Нові релігійні течії: український контекст (огляд,, 6232.65kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 829.58kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 547.21kb.
• Соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості, 770.49kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 3024.54kb.
• Міністерство праці та соціальної політики україни інститут підготовки кадрів державної, 1765.7kb.

УДК 37.015.3)

РОЗВИТОК МОТИВІВ ВИБОРУРОБІТНИЧИХ ПРОФЕСІЙ – ГОЛОВНИЙ ЧИННИК ЗАПОБІГАННЯ БЕЗРОБІТТЯ

Н.І.Литвинова

(м. Київ)

Перехід до ринкової економіки, постійне зростання вимог щодо професіоналізму майбутніх фахівців різних галузей виробництва, динамізм сучасних виробничих технологій, виникнення підприємств різних форм власності, інтеграція в світову економічну співдружність викликає необхідність впровадження нової парадигми професійної підготовки особистості майбутнього спеціаліста.

Сучасний фахівець будь-якого профілю сфери виробництва все частіше повинен діяти в нестандартних ситуаціях, в умовах невизначеності, а отже, досконало володіти творчими прийомами і методами вирішення проблемних ситуацій, які виникають в процесі його діяльності (І.А.Зязюн, В.Г.Кремень, Н.Г.Ничкало, В.О.Моляко, В.О.Радкевич, В.В.Рибалка, С.О.Сисоєва).

Однак слід зазначити, що система навчання та виховання учнівської молоді, яка склалася як в загальноосвітніх навчальних закладах, так й в ПТНЗ, на жаль, не сприяє становленню та розвитку творчої особистості, формуванню стійких мотивів вибору робітничих професій, підготовки її до діяльності, яка притаманна сучасному виробництву. І, як наслідок такого становища, лише незначна частка учнівської молоді планує обирати робітничі професії.

І як наслідок такого становища, ринок праці постійно відчуває гостру потребу у фахівцях сфери виробництва. Тому розвиток в учнівської молоді стійких мотивів вибору робітничих професій є однією з основних передумов забезпечення сфери виробництва робітничими кадрами, які конче потрібні на ринку праці. Саме мотиви є системоутворюючим явищем, найважливішим регулятором життєдіяльності людини, знаходиться в тісному взаємозв‘язку з іншими підсистемами, які регулюють поведінку особистості.

Отже, підготовка учнівської молоді до вибору майбутньої сфери діяльності залежить від багатьох складових, в тому числі від сформованості стійких мотивів вибору професії.

Щоб мати уяву про те, що ж собою являє сутнісна характеристика феномену „мотив”, зупинимося на розкритті сутності даного феномену.

В ряді досліджень мотив розглядається як потреба, тому саме вона являється збудником щодо дій, діяльності, поведінки людини у відповідному напрямку. При цьому, вважають вчені, потреби - це стимул для виникнення мотиву. Між потребою і мотивом можливі як опосередковані так і неопосередковані взаємозв’язки. Потреби перетворюються в мотив після їх опредмечування, тобто після того, як суб‘єкт знаходить предмет, який спроможний вдовольнити потребу (А.Г.Асєєв, О.С. Гребенюк, В.О. Семиченко).

Деякі вчені мотив ототожнюють з інтересом (А.Г.Здравомислов, Г.С.Костюк, С.П.Крягдже, В.О.Семиченко). При цьому, вважають вчені, конструктивний вплив на розвиток особистості здійснює структура інтересів, яка включає різні соціально значущі інтереси, серед яких один виділяється як головний і групує навколо себе всі інші інтереси. Стійкість інтересів виявляється у тривалому і позитивному емоційному ставленні до відповідного об‘єкту або виду діяльності, потязі активно взаємодіяти з ним.

Інші вчені розглядають мотив як ціль (предмет задоволення потреби). При цьому, потреба досить часто визначається як стан внутрішньої напруги, яка виникає внаслідок відображення в свідомості необхідності розв‘язання проблеми. Це збуджує активність, яка пов‘язана з цілеполяганням. І саме ціль являється саме тим мотиваційно-збуджуючим змістом свідомості, яке конкретизує, чого хоче і до чого прагне суб‘єкт діяльності (В.О.Семиченко).

Отже, ведучим стимулом активності становиться предмет задоволення потреби, яка усвідомлюється людиною (А.Н.Леонтьєв). Між мотивом і ціллю можуть виникати складні взаємозалежності. Одна й та ж сама ціль може мати в своєї основі різни мотиви, а один й той же самий мотив може породжувати цілий спектр цілей. А.Н.Леонтьєвим запропонована схема зсуву мотиву на ціль. Спочатку здійснюється „запуск” відповідної активності, особистість мобілізує свої фізичні і духовні резерви з метою досягнення результату; надалі сама процедура уявлення бажаної цілі, яка є емоційно привабливою, перетворюється в самоцінність, тобто виникає мотив як „смисл цілі”.

Таким чином, більшість вчених розглядають мотиви як збудник зусиль, які спонукають особистість діяти у напрямку щодо досягнення мети (В.К.Вілюнас, О.С.Гребенюк, І.Н.Ільїн, А.К.Маркова).

Однак відсутність строгості у використанні даного поняття призвело до того, що за мотив стала прийматися як будь-яка причина, яка викликала збудження, так і саме збудження. Внаслідок такого підходу дуже важко було відокремити мотиваційні і не мотиваційні причини, тобто спонукання і стимули. В той же час мотив – це не будь-яке, а лише внутрішнє усвідомлене спонукання, яке передбачає відповідну готовність людини до дій.

Деякі вчені розглядають мотив як намір (Л.І.Божович, П.І.Іванов, К.Левін, К.О.Обуховська та ін.). Так, Л.І.Божович, розглядає наміри як збудники поведінки в умовах прийняття рішення. Наміри виникають з потреб в тому випадку, коли вони не можуть бути задоволені прямо і потребують ряду проміжних дій, які не мають збуджуючої сили.

Не викликає сумніву й твердження вчених про те, що мотив відображає відповідний стан особистості, який спонукає її до дій у напрямку досягнення мети. Саме така „модель потрібного стану”, вважає А.М.Меерович, і являється мотивом діяльності, який відображає те, заради чого вона здійснюється.

В деяких працях мотив ототожнюється з емоціями (Б.І.Додонов, О.Мауер та ін.). Доведено, що збуджуюча сила потреби на суб‘єктивному рівні проявляється як позитивне або ж негативне емоційне переживання (О.Мауер). Емоційно забарвленим є й сам механізм виникнення потреби: протиріччя між дійсністю і бажаним. Отже, між мотивом і емоцією спостерігається тісний взаємозв‘язок, тобто будь-який мотив має емоційну складову й будь-яка емоція може виступати у ролі відповідного мотиву (Б.І.Додонов).

А.Г.Асеєв, А.Г.Ковальов, П.М.Якобсон притримуються точки зору, що в якості мотиву може виступати задоволення або стан задоволеності. Саме задоволеність, впливає на прийняття рішення щодо продовження діяльності, вважають вчені.

Незважаючи на різні підходи щодо розкриття сутнісної характеристики феномену “мотив”, слід зазначити, що вчені притримуються єдиної думки, що мотив – це збудник активності, є першопричиною дій і включає будь-які зовнішні або внутрішні обставини, при яких здійснюється досягнення мети (Е.Н.Ільїн, А.Н.Леонтьєв, В.Ф.Моргун та ін.)

Психологічну сутність мотиву складає єдність й нерозривність інтелектуальних, емоційних і вольових процесів. Причому, інтелектуальний компонент на першому рівні сприяє накопиченню знань й готує підґрунтя для подальшої успішної діяльності в сфері, яка зацікавила особистість. Тобто, мотив створює позитивне ставлення до діяльності і регулює пізнавальну спрямованість особистості. Суттєво змінюються і вольові зусилля, які виявляються в подоланні труднощів у ході виникнення проблемних ситуацій.

Крім того вчені притримуються єдиної точки зору стосовно складових, які входять до структурних компонентів мотиву, а саме:

1. Пізнавальна спрямованість, яка виявляється в потягу пізнати особливості сфери діяльності, проникнути в її суть, з‘ясувати які професійні якості визначають успішність діяльності тощо.

2. Активно-вольові дії, які спрямовані на придбання знань, вмінь і навиків в галузі діяльності, досягнення позитивних результатів в процесі вирішення різних проблем (знаходження адекватних варіантів використання різних прийомів і засобів при втіленні власних задумів у конкретний продукт тощо).

3. Емоційна забарвленість і захопленість процесом створення матеріального продукту (радість від досягнутої мети, задоволення результатами своєї діяльності, придбаними знаннями, вміннями в галузі виробничої діяльності).

Аналіз наукових джерел також свідчить, що розвиток мотивів вибору професії здійснюється поетапно. На першому етапі мотив насичений емоціями, які спрямовують діяльність учнів у відповідному руслі. При відповідних умовах ситуативний мотив перетворюється в стійкий глибокий мотив до конкретної сфери діяльності ( у нашому випадку – мотиву вибору робітничих професій). Тобто, коли цей мотив підтримується, то емоційно-імпульсивний мотив становиться усвідомленим, який викликає активність суб‘єкта, захопленість, потяг обов‘язково проникнути у сутність діяльності. При цьому увага, воля, відчуття індивіда зливаються воєдино, а діяльність становиться потребою особистості. Тому, своєчасне визначення в учнів мотиву щодо професії, яку він планує опановувати в майбутньому, є тією першоосновою, яка при створенні відповідним умов, буде в подальшому сприяти її набуттю.

По яким же показникам можна судити о наявності в учнівської молоді стійкого і глибокого мотиву вибору робітничої професії?

Це, перш за все їх усвідомленість. Під усвідомленістю ми розуміємо поняття особистістю значущості робітничих професій для суспільства, наявність у свідомості учня потреби набути робітничу професію.

Саме показник усвідомленості детермінує рівень „зрілості”, ставлення учнів до виробничої сфери, детермінує поведінку, тобто є „мотиваційним ядром”. Отже, показник спрямованості мотиву є наступним важливим показником наявності в учнів мотиву щодо обрання робітничої професії.

Наступним показником наявності в учня даного феномену є яскраво виражена потреба щодо набуття робітничої професії (активно-вольові дії, спрямовані на досягнення поставленої мети).

І, нарешті, четвертим показником наявності в учня мотиву вибору робітничої професії є емоційна захопленість процесом надбання всіх тих професійних якостей, вмінь і навичок, які визначають успішну професійну адаптацію майбутнього фахівця сфери виробництва.

Отже, спираючись на загально психологічні положення, які викладені вище, ми дійшли до висновку, що розвиток мотиву вибору робітничих професій – це складний процес, який залежить від багатьох факторів і умов. При цьому суттєве значення має як перший етап – виникнення ситуативного мотиву щодо даного виду діяльності, так і його подальший розвиток з метою перетворення його в стійке особистісне утворення.

Так, виникнення ситуативного мотиву щодо вибору робітничої професії починається з зацікавленості сферою виробництва, тобто з виникнення емоційного ставлення до неї, що в свою чергу забезпечує засвоєння відповідних знань. Надалі при відповідних умовах з‘являється потяг щодо активного оволодіння вміннями і навичками, які в майбутньому будуть сприяти ефективної діяльності у сфері виробництва. Тобто, усі три компонента, які входять в структуру мотиву вибору робітничих професій взаємопов‘язані і по різному проявляються на різних етапах його розвитку.

Емоційний компонент або ж безпосереднє переживання значущості праці у сфері виробництва – це та ланка, яка дозволяє учню при відповідних умовах більш цілеспрямовано долати труднощі, виникаючи у процесі діяльності, досягати цілей, які ставляться при оволодінні майбутньою робітничою професією, відчувати насолоду при досягненні позитивних результатів, коли вдається втілити власний задум в конкретний матеріальний продукт, знайти неординарний, оригінальний шлях щодо розв‘язання проблемної ситуації. Саме творчій пошук, насолода від процесу його протікання, радість від досягнутої мети створюють передумови перетворення ситуативного мотиву щодо обрання робітничої професії в стійке бажання опанувати її, набути ті професійні якості, які дозволять долати труднощі і перепони, котрі можуть виникнути в процесі діяльності.

Фіксація наявного рівня розвитку в учнівської молоді мотиву вибору робітничих професій може здійснюватися наступними параметрами (змістовне наповнення цих параметрів здійснено з урахуванням ведучих складових, які входять в їх структуру). Розглянемо детальніше кожний з виділених параметрів, розкриваючи при цьому їх змістовну сторону.

Параметри, які характеризують інтелектуальний компонент мотиву вибору робітничих професій виявляються: у наявності високої пізнавальної активності у ставленні до робітничих професій, до сфери виробничої діяльності; швидкості та легкості засвоєння нової інформації про робітничі професії, про працю у сфері виробництва; наявності різноманітних знань про робітничі професії, умови праці, техніку та устаткування сучасного виробництва, яких знань, вмінь і навичок, а також професійних якостей необхідно набути, щоб бути конкурентоспроможним на сучасному ринку праці; готовності до саморозвитку, самовдосконалення, придбання ведучих професійних якостей, які сприяють ефективної діяльності на підприємстві.

Параметри, які характеризують емоційний компонент мотиву вибору робітничих професій виявляються: у наявності позитивного ставлення до вибору робітничих професій; переживанні за досягнення позитивних результатів в процесі опанування робітничою професією; радості відкриття того, що і в сфері виробництва можна знайти застосування своїх нахилів, здібностей, інтересів, психофізіологічних особливостей тощо; радості від усвідомлення того, що й робітничі професії відкривають можливості щодо професійного зростання та творчості.

Параметри, які характеризують вольовий компонент мотиву вибору робітничих професій виявляються: у яскраво вираженої потреби щодо набуття робітничої професії; інтенсивності зусиль щодо опанування тими знаннями, вміннями та навичками, які будуть сприяти опануванню робітничою професією; цілеспрямованості, настирливості; рішучості щодо досягнення поставленої мети.

Спираючись на вищезазначені параметри, які розкривають сутнісну характеристику кожного з виділених структурних компонентів, можна судити про рівень розвитку в учнівської молоді мотиву вибору робітничих професій. При цьому ми притримуємося точки зору, що при аналізі мотивів необхідно враховувати їх інтенсивність і форму виразу. Так, один учень може цікавитися сферою виробництва заради простої зацікавленості і власного задоволення, а інший – може проявляти активність у напрямку здобуття необхідної інформації щодо умов праці у сфері виробництва, яких знань, вмінь і навичок потребує сучасний фахівець цієї сфери, від яких професійно важливих якостей залежить не лише ефективне опанування робітничою професією, але і його конкурентоспроможність на ринку праці.

Таким чином, приступаючи до розвитку в учнівської молоді мотивів щодо вибору робітничих професій необхідно спочатку виявити загальну тенденцію в спрямованості мотивів та інтересів учнів щодо різних сфер діяльності, встановити наскільки вона значима для них, що конкретно роблять учні для оволодіння нею, визначити які умови і фактори сприяють їх становленню і розвитку.

Ми вважаємо, що загострення уваги на діагностуванні вищезазначених компонентів, дозволить визначити змістовну характеристику мотивів вибору робітничих професій, виявити психологічні детермінанти, які сприяють їх формуванню, проаналізувати внутрішні і зовнішні умови їх розвитку.

Основними критеріями для аналізу вищезазначеного служитимуть: усвідомленість, яка детермінує поведінку суб‘єкта; чітка виражена потреба в оволодінні робітничою професією (активно-вольові дії, які спрямовані на досягнення цілі); емоційна захопленість у процесі творчого пошуку шляхів при досягненні мети.

Слід зазначити, що успіх реалізації завдань щодо розвитку в учнівської молоді мотивів вибору робітничих професій залежить від багатьох складових, в тому числі і від того, наскільки цілеспрямовано здійснюється профорієнтація учнів, виходячи з сучасних реалій (Н.А.Кондратова, Н.А.Побірченко, В.В.Синявський, Б.О.Федоришин). Як вважає один з ведучих фахівців в галузі психології профорієнтації Н.А.Побірченко, саме особистість у процесі проведення профорієнтації повинна виступати як суб‘єкт діяльності. Відповідно засоби профорієнтаційної роботи при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до набуття певних знань професійного напрямку щодо професії, яку вона планує обрати в майбутньому.

Отже, саме профорієнтація має озброїти людину умінням обирати професію, оволодівати професією, адаптуватися в професії, змінювати професію, тобто, профорієнтація повинна надати людині ідеологію, методологію і технологію планування і здійснення свого професійного і кар’єрного розвитку.

Таким чином, вихідною позицією в розробці нової системи професійної орієнтації повинно бути бачення особистості насамперед не як об‘єкта, а як суб‘єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку повинен бути покладений в основу формуючої функції профорієнтації. Тобто, особистість у процесі проведення профорієнтації повинна виступати як суб‘єкт діяльності. В цьому зв‘язку профорієнтаційні засоби, зазначає Н.А.Побірченко повинні передбачати організований супровід неперервного розвитку в особистості професійної майстерності. Застосування профорієнтаційних засобів, наприклад, в шкільному віці повинне сприяти набуттю учнівською молоддю досвіду щодо: організації і упорядкування знань, вмінь; визначення власних прийомів навчання: уміння самостійно реалізовувати проблему професійного визначення. На етапі професійно-технічного навчання їх застосування сприятиме набуттю учнями ПТНЗ досвіду: здійснювати пошук і отримувати інформацію щодо професії, яка набувається; вміти протистояти власній невпевненості і труднощам; приймати рішення; адаптуватися до змін в професійному середовищі; встановлювати зв‘язки з роботодавцями.

Крім цього, у процесі розвитку в учнівської молоді мотивів щодо вибору робітничих професій слід передбачити також за допомогою профорієнтаційних засобів активне формування в учнів психологічних знань щодо оцінки своїх психофізіологічних особливостей тощо. При цьому, одним з головних напрямків роботи педагогічного персоналу з учнівською молоддю в умовах сьогодення, є збудження в неї потягу до самопізнання, до активізації внутрішньої позиції щодо опанування майбутньою робітничою професією.

Враховуючи те, що наявність стійких мотивів є однією з головних передумов щодо успішного обрання майбутньої професії, а також те, що ринок праці відчуває гостру потребу у висококваліфікованих і конкурентоспроможних фахівцях робітничого профілю, розвиток в учнівської молоді мотивів вибору робітничих професій засобами профорієнтації, є однією з головних передумов забезпечення ринку праці висококваліфікованими робітничими кадрами та головним чинником запобігання безробіття.

Література.

1. Вилюнас В.П. Психологические механизмы мотивации человека. – М., 1980. – 288 с.
   
2. Здравомыслов А.Г. Потребности, интересы, склонности, ценности. – М., 1985. – 145 с.
   
3. Зязюн І.А. Світоглядні пріоритети педагогіки. - В кн.: Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. - Київ-Вінниця, 2002.-С. 10-16.
   
4. Костюк Г.С. Роль професійного самовизначення в формуванні особистості // Питання професійної орієнтації учнів. – К., 1969. – С. 3-14.
   
5. Кондратова Н.О. Профорієнтація в неперервній освіті. – В кн.: Стан і перспективи професійної орієнтації, трудового і профільного навчання та підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів. – Бориспіль, 2001.
   
6. Крягдже С.П. Психология формирования профессионального интереса. – Вильнюс, 1986. – 195 с.
   
7. Левитов Н.Д. Психология труда. – М., 1963. –165 с.
   
8. Леонтьев А.Н. Личность. Мотив. Деятельность. – М., 1970. – 141 c.
   
9. Маслоу А. Мотивация и личность. – СПб., 1999 – 478 с.
   
10. Моляко В.О. Концепція виховання творчої особистості //Рад.школа, 1991. – №5. – С. 47-51.
    
11. Ничкало Н.Г. Неперервна професійна освіта – тенденція світова //Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. – Ч.П.Зб. наук. праць до 10-річчя АПН України. – Харків: ОВС, 2002.
    
12. Побірченко Н.А. Психологічний супровід неперервної професійної орієнтації учнівської молоді // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002. Ч ІІ. Зб. наук. праць до 10-річчя АПН України. – Харків, 2002. – С. 231-241.
    
13. Психологія праці та професійна підготовка особистості /Під ред. П.С.Перепелиці та В.В.Рибалка. – Хмельницькій, 2001. – 330 с.
    
14. Рибалка В.В. Психологія розвитку творчої особистості. – К., 1996. – 235 с.
    
15. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. – К., 2004. – 521 с.
    
16. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность в 2 т. – М., 1986. Т. 1. – 406 с. Т. 2. – 392 с.
    

ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ІНВАЛІДІВ В УМОВАХ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ

ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

Коляденко Н.В. (м.Київ)

Здоровенко Н.В. (м.Київ)

Активний процес створення і консолідації європейського простору освіти, зближення систем освіти різних європейських країн потребує відповідної перебудови освітніх систем і методів організації набуття знань. Болонський процес вимагає відповідності навчання суспільним потребам, що змінюються, і прогресу наукових знань, проголошуючи необхідність освіти і навчання впродовж життя як невід’ємного елементу Європейського простору вищої освіти [7]. Стратегії навчання впродовж життя необхідні в суспільстві, основу якого складатимуть знання, необхідні для того, щоб забезпечити конкурентоспроможність в складних економічних умовах, рівні можливості та покращення якості життя, сприяти зміцненню соціальної єдності [7].

Незважаючи на те, що Болонський процес має на увазі реформування вищої, насамперед університетської освіти, принцип навчання впродовж життя стосується всіх видів та рівнів навчання, бо передбачає зміну самої концепції освіти, роблячи набуття нових знань однією з основних потреб людини будь-якого віку. Таким чином, концепція навчання впродовж життя охоплює всі рівні освіти і всіх людей, від наймолодших до найстарших [7].

Стратегії навчання впродовж життя відповідають потребам глобальної економіки, дозволяючи збільшити конкурентоспроможність в умовах економічної кризи і зростання безробіття.

Отже, навчання впродовж життя визнане необхідним для всіх, і тому має бути доступним для всіх. Усвідомлення необхідність забезпечення рівних можливостей спонукає зосередити увагу на такій категорії населення, як особи з обмеженими можливостями.

„Інвалід” - це особа, яка не може самостійно забезпечувати повністю або частково потреби нормального особистого та (чи) соціального життя з причин вад – вроджених чи ні – його або її фізичних чи розумових здібностей [1].

Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів прийняті Генеральною Асамблеєю ООН в 1993 році та відображені у відповідних конвенціях Міжнародної Організації Праці [2; 6]. Прагнення наблизити соціальну політику України до світових стандартів спонукало до прийняття відповідних законів та інших нормативно-правових документів, які стосуються працевлаштування інвалідів, їх професійної і трудової реабілітації. Права інвалідів на отримання соціальної допомоги та реабілітації закріплені у законі "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (1991р. зі змінами та доповненнями) [1]. Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів" було затверджено Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів [5], а Постановою від 28 грудня 2001 року № 1767 "Про затвердження порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів" визначено механізм сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" [1; 6]. Цим же законом (доповнення від 14.10.1994р. № 204/94-ВР) встановлені нормативи бронювання робочих місць для працевлаштування інвалідів не менше 4% від загальної чисельності працюючих.

Указом Президента України від 13 липня 2001 року № 519 було затверджено Національну програму професійної реабілітації та зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на 2001-2005 роки [6], спрямовану на забезпечення соціального захисту осіб з обмеженими фізичними можливостями, їх професійної реабілітації, зайнятості, максимальної адаптації до суспільного життя. Відповідно до цього указу, до вирішення проблеми професійної реабілітації були залучені відповідні Міністерства, спілка промисловців та підприємців, підприємства всіх форм власності, Фонд соціального захисту інвалідів, державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, Центри Міністерства праці та соціальної політики зайнятості та громадські організації інвалідів.

Існуючі на сьогодні форми та методи взаємодії установ, які входять до моделі державної системи професійної реабілітації інвалідів, включають сумісну участь у роботі позавідомчого органу - Ради у справах інвалідів при облдержадміністрації та у роботі координаційної Ради з питань професійної орієнтації населення, у тому числі інвалідів, у атестації робочих місць для інвалідів на підприємствах, у розробці переліків професій для навчання інвалідів центрами зайнятості і підприємствами;; сумісну роботу по розробці регіональної програми зайнятості населення по розділу зайнятості осіб з обмеженою працездатністю, законодавчих і нормативних актів місцевого значення з питань професійної реабілітації інвалідів, по створенню центрів соціально-трудової реабілітації інвалідів, у яких комплексно вирішувалися б питання профорієнтації, професійного навчання і працевлаштування інвалідів; сумісний контроль за реалізацією регіональної програми зайнятості інвалідів, внесення необхідних коректив у ході її виконання; сумісні наради з питань стану і подальшого удосконалення роботи з професійної реабілітації та зайнятості інвалідів, у тому числі по підсумках за рік; взаємне забезпечення даних служб необхідною для роботи інформацією про інвалідів, які потребують працевлаштування або професійної підготовки, про можливості працевлаштування і навчання; взаємодію у рішенні питань контролю за правильністю використання праці інвалідів у відповідності до індивідуальних програмам реабілітації, за раціональністю їх працевлаштування, у складанні списків професій та посад для переважного працевлаштування інвалідів; сумісні пошуки можливостей для розширення виробничої бази для працевлаштування інвалідів, виявлення на підприємствах цехів, дільниць і робочих місць, доступних для використання праці інвалідів, в тому числі інвалідів I і II груп, які потребують працевлаштування у спеціально створених умовах [6].

Таким чином, функції всіх учасників процесу професійної реабілітації досить розгалужені, що для забезпечення ефективного результату щодо вирішення проблеми працевлаштування інвалідів вимагає їх діяльності на основі принципу партнерства, тісної узгодженої співпраці. Разом з тим, чітке визначення функцій служби зайнятості на другому етапі процесу професійної реабілітації інваліда, зокрема, щодо працевлаштування інвалідів, надання їм соціальних послуг щодо профорієнтації та професійного навчання є основою для організації відповідної роботи і забезпечення її результативності, відшукання і залучення потрібних ресурсів для здійснення профорієнтації, професійного навчання і працевлаштування інвалідів в системі державної служби зайнятості України.

Відповідно до Концепції розвитку професійно-технічної освіти, серед основних соціально-економічних орієнтирів професійно-технічної освіти, визначених програмою діяльності Уряду " Назустріч людям" [3; 4], проголошувалось створення належних умов для забезпечення країни якісним трудовим потенціалом шляхом професійної самореалізації особистості, задоволення її потреб у професійних освітніх послугах, надання якісної професійно-технічної підготовки впродовж усього життя з урахуванням вимог ринку праці, забезпечення трудоресурсної безпеки країни. Сучасна професійно-технічна освіта має на меті створення належних умов для забезпечення країни якісним трудовим потенціалом шляхом задоволення потреб особистості, суспільства і держави в освітніх послугах з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації різних категорій населення з урахуванням вимог ринку праці; забезпечення якісної і безоплатної первинної професійно-технічної освіти, соціального захисту учнівської молоді, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітників; формування творчої, духовно багатої особистості з урахуванням її потреб, інтересів і здібностей.

На сьогодні у системі професійно-технічної освіти існує ряд істотних проблем, що потребують негайного вирішення, зокрема, питання оновлення матеріально-технічної бази професійно-технічних училищ, незадовільний стан будівель і споруд системи професійно-технічної освіти, запровадження у професійно-технічних навчальних закладах енергозберігаючих технологій; питання соціального захисту учнівської молоді. Також нагальною необхідністю є вдосконалення галузь професійно-технічної освіти відповідно до вимог реалізації концепції навчання впродовж життя, зокрема, сприяння розвитку професійно-технічних навчальних закладів різних типів та форм власності, професійному навчанню персоналу на виробництві, створення навчальних закладів нового типу із впровадженням інноваційних технологій на базі діючих професійно-технічних навчальних закладів за галузевим спрямуванням, забезпечення їх новими зразками техніки, обладнання, інструментом, тощо. Впровадження концепції навчання впродовж життя вимагає оновлення змісту професійно-технічної освіти, приведення її форм та методів у відповідність до сучасних вимог.

Однак досі розгляд питань реформування системи професійно-технічного навчання в Україні залишав поза увагою забезпечення навчання людей з особливими потребами, створення для інвалідів необхідних умов та забезпечення можливостей набуття знань.

Можливості досягнення конкурентоспроможності в сучасних умовах ринку праці для інвалідів базуються на дійсній реалізації принципу рівних можливостей, доступності професійного навчання, покращенні якості і ефективності систем освіти і навчання для того, щоб виробити необхідні трудові навички, сприяти їх вдосконаленню, забезпечити інвалідам спроможність працевлаштування.

Забезпечення професійного навчання інвалідів потребує створення відповідного навчального середовища, яке повинне відповідати специфічним потребам інвалідів з урахуванням типу дефекту, мають бути створені комфортні та безпечні умови для перебування і навчальної діяльності людей з обмеженими можливостями.

Реалізація концепції навчання впродовж життя у відношенні до інвалідів вимагає забезпечення їм рівних можливостей набуття знань з дитячого віку до кінця життя. Особливо це стосується розуміння потреби людини з обмеженими можливостями в набутті професійних знань, умінь та навичок. В умовах швидких економічних. технологічних інноваційних змін, трансформацій на ринку праці, люди з обмеженими можливостями потребують володіння інструментом соціального захисту для забезпечення їх конкурентоспроможності щодо працевлаштування. Таким інструментом є здатність до професійного навчання, набуття таких професійних якостей, які забезпечать впевненість та успішність у конкурентній боротьбі на ринку праці. Тому питання професійної орієнтації, професійного навчання з урахуванням перспективи працевлаштування щодо інвалідів має вирішуватись одразу після виявлення вад здоров’я, що дозволить забезпечити інваліду, особливо дитині-інваліду найповніше розкриття особистісного потенціалу, надасть можливість реалізуватись в соціумі.

Нами було проаналізовано ситуацію щодо професійного навчання і працевлаштування інвалідів – випускників середньої загальноосвітньої школи „Надія” для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку протягом 1997 – 2006 рр. Результати відображені в таблиці 1.


Таблиця 1

Динаміка показників навчання і працевлаштування

випускників школи „Надія”

для дітей з вадами фізичного та розумового розвитку

№	рік	Кількість випускників	Рівень набутої освіти					Працевлаштувались
			Неповна загальна середня освіта	Свідоцтво про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи (допоміжна)	Атестат про повну загальну середню освіту	Поступили до вищих навчальних закладів	Посупили до ПТУ або інша середня професій на освіта
1	1997- 1998	1	1	0	0	0	0	0
2	1998- 1999	4	3	1	0	1	0	0
3	1999- 2000	12	10	2	0	2	0	1
4	2000- 2001	5	3	2	0	1	0	0
5	2001- 2002	15	6	2	7	7	0	0
6	2002- 2003	22	13	5	4	4	0	0
7	2003- 2004	19	8	6	5	5	0	0
8	2004- 2005	17	2	6	9	2	3	1
9	2005- 2006	26	9	10	7	0	8	0

Наведені дані ілюструють динаміку набуття освіти дітьми-інвалідами протягом майже 10 років. Прослідковується поступове зростання кількості випускників, що свідчить про збільшення доступності шкільної освіти для дітей-інвалідів. Деякі з них, особливо за умови підтримки батьків, створення необхідних умов, стають спроможними реалізувати інтелектуальні здібності, продовжують навчання у вищих навчальних закладах. Останні роки більш доступної стає професійна освіта, не лише в професійно-технічних навчальних закладах, а й на базі школи чи реабілітаційних центрів, що сприяє адекватній соціалізації дітей з обмеженими можливостями. Втім, рівень працевлаштування інвалідів залишається низьким, серед 121 випускника працевлаштовані лише 2, причому обидва в соціальних закладах для інвалідів.

Таким чином, аналіз ситуації щодо навчання і працевлаштування дітей-інвалідів опосередковано свідчить про відсутність належних можливостей працевлаштування, недостатню конкурентоспроможність інвалідів на ринку праці навіть при наявності освіти. Тому необхідне створення системи професійного навчання інвалідів, на основі концепції навчання впродовж життя, із забезпеченням наступності навчання і працевлаштування людей з обмеженими можливостями.

Література:

1. Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів” від 21.03. 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №21, ст.252(зі змінами і доповненнями);
   
2. Конвенція 159 Міжнародної організації праці „Про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів” ратифікована Законом України від 6 березня 2003 року №624-ІУ;
   
3. Концепція державної системи професійної орієнтації населення, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1994 року № 48.- Збірник нормативних, інструктивних та методичних матеріалів з питань професійної орієнтації незайнятого населення та інших категорій громадян. - К., 1997.- с.31-40;
   
4. “Назустріч людям”: Програма діяльності Кабінету Міністрів України //Урядовий кур’єр, 11.11.2005.- с.6 – 12;
   
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 341 „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”;
   
6. Права інвалідів в Україні.- Збірник правових документів.- К.: Сфера, 1998.- 300 с..
   
7. Степко М.Ф., Клименко Б.В., Товажнянський Л.Л. Болонський процес і навчання впродовж життя: Монографія.- Харків: НТУ „ХПІ”, 2004.- 112 с.
   

розділ ІV

стратегії та технології профілактики безробіття