Акціонерне Товариство " Європейський банк раціонального фінансування"

Вид материалаДокументы
Основні принципи, методи управління та вимір операційно-технологічного ризику.
Методи управління операційно-технологічним ризиком
Вимір операційно-технологічного ризику.
Ризики дебіторської заборгованості, принципи формування резервів
Стратегічний ризик
Основні цілі
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Основні принципи, методи управління та вимір операційно-технологічного ризику.


Процес управління операційно-технологічним ризиком передбачає дотримання принципів виваженості, участі, безперервності, обережності.
  • Принцип виваженості спрямований на досягнення оптимального співвідношення між ризикованістю і прибутковістю проведених Банком операцій.
  • Принцип участі полягає в обов’язковому залученні в процес управління операційно-технологічним ризиком керівників підрозділів, спеціалістів.
  • Принцип безперервності полягає в тому, що управління операційно-технологічним ризиком здійснюється поетапно (попередня оцінка, моніторинг, контроль) і постійно, тому що змінюються стан Банку та стан його клієнтів і контрагентів.
  • Принцип обережності обумовлений тією обставиною, що оцінка операційно-технологічного ризику проводиться в умовах невизначеності та динамічності фінансових ринків, а також прийняттям певних допущень, пов’язаних із імовірнісним характером ризику. Кожна проведена Банком операція несе в собі ризик і повинна бути супроводжена проведенням операції, що хеджує, страхує або обмежує ризик цієї операції.


Методи управління операційно-технологічним ризиком:
  1. проактивний - до виникнення ризику;
  2. реактивний - після виникнення ризику.

Методи контролю і зниження операційно-технологічного ризику.

Оцінка, контроль і управління даним видом ризику досить затруднені. На відміну від ринкового і кредитного ризиків, фактори операційно-технологічного ризику в значній мірі є внутрішньобанківськими і чіткої математичної або статистичної залежності між окремими факторами ризику, з одного боку, і імовірністю та масштабами операційних збитків з іншого, тут відсутні. Для контролю і зниження рівня операційно-технологічного ризику застосовуються такі методи:

Внутрішній контроль - розглядається як основний засіб контролю операційно-технологічного ризику. Внутрішній контроль є головним інструментом в управлінні операційно-технологічним ризиком, який здійснюється в ЗАТ «ЄБРФ» відповідно до вимог Положення «Про організацію операційної діяльності в установах ЗАТ «ЄБРФ». При цьому внутрішній контроль розуміється в традиційному змісті – як порядок авторизації угод, поділ обов'язків, ясні лінії підзвітності та адекватні операційні процедури (наявність та дотримання технологічних карт здійснення операцій). Внутрішній контроль розглядається як найважливіший засіб управління операційно-технологічним ризиком. При цьому як методи внутрішнього контролю використовуються такі методи: поділ службових обов'язків; чіткі структури управлінської підпорядкованості; адекватні операційні процедури (технологічні карти); наявність, кількість, причини та характер порушень процедур адміністративного і облікового контролю.

Внутрішній аудитор - важливий елемент управління операційн-технологічним ризиком. Так, ідентифікація потенційних проблем, незалежне підтвердження управлінських самооцінок і відстеження процесів вирішення проблемних ситуацій можуть розглядатися як напрямки, важливі з погляду управління операційно-технологічним ризиком.

Інформування керівництва про виникнення операційно-технологічного ризику для прийняття рішень по його хеджуванню.

Страхування банківського майна, готівкових грошових коштів в операційній касі Банку та безготівкових – на коррахунках (від пограбування, в т.ч. хакерами).

Встановлення антивірусних програм.

З метою уникнення помилок при здійсненні вводу даних можливе – розроблення програмного забезпечення, котре допомагає виявляти помилки; верифікація, тобто повторне введення даних; додаткова перевірка інформації, що вводиться керівником.

З метою уникнення залежності від порушення зовнішнього електропостачання обладнання серверної Банка, забезпечення робочих місць АРМ НБУ джерелами безперервного постачання, що дозволяє в межах відповідного часу правильно завершити роботу програмного обладнання.

Залучення зовнішніх аудиторів та різних органів регулювання, що сприяють створенню механізму контролю операційно-технологічного ризику.

Нормативна база. Існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління операційно-технологічним рищиком, затвердженої відповідним органом Банку, виходячи з принципів корпоративного управління.

Обсяг операцій. Кількість та складність обробки операцій у порівнянні рівнем розвитку і потужністю операційних і контрольних систем та перспективи подальшого вдосконалення.


Вимір операційно-технологічного ризику.


Цей ризик характеризується малою імовірністю настання, однак, наслідки операційно-технологічного ризику, якщо він реалізується, можуть бути руйнівні. У цього ризику занадто конкретні причини, пов'язані в кожнім випадку з конкретними недоглядами в системі та організації управління. Відповідно, рідкість втрат, викликаних у кожнім випадку особливими причинами, не дає можливості витягти значущі уроки для майбутнього. Недогляд, що у минулому призвело лише до незначних втрат, у майбутньому може – при інших конкретних обставинах – привести до руйнівних втрат.

Вимір операційно-технологічного ризику включає оцінку імовірності втрат і потенційної величини втрат на основі історичного досвіду. Відображення настання цього ризику у бухгалтерському обліку проводиться через рахунки дебіторської заборгованості, тому оцінка ризиків дебіторської заборгованості є кількісною мірою операційного ризику, що фактично наступив.

Ризики дебіторської заборгованості, принципи формування резервів

Кількісна оцінка операційно-технологічного ризику являє собою формування адекватних резервів під дебіторську заборгованість, віднесену до визначеної групи ризику. Критерії віднесення до групи ризику визначаються вимогами діючих нормативних актів.

Формування резерву здійснюється відповідно до вимог Положенням про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості (затверджене ссылка скрыта від 13.12.2002 г), а також Положення «Про порядок формування і використання установами ЗАТ «ЄБРФ» резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості».


Звітність. Загальні вимоги до звітів з операційно-технологічного ризику :
  • Звіти повинні складатись на підставі даних аналітичного бухгалтерського обліку;
  • Інформація наведена в звітах, повинна повністю співпадати з балансовими даними Банку;
  • Управління операційно-технологічним ризиком здійснюється постійно;
  • Відображена у звітах інформація має бути достовірною;
  • Форма звітності має забезпечити інформативність представленої інформації та легкість її обробки;
  • Інформація має надаватись періодично, у встановлений термін без затримок.


Звіти про результати операційної діяльності повинні містити дані щодо цих результатів, котрі можуть бути оцінені кількісно та описують стан операційної діяльності. Звіти про результати операційної діяльності мають складатися та регулярно надаватися операційним підрозділам та керівництву.

Звіт про виявлені операційно-технологічні порушення. Мета цього звіту полягає в накопиченні та аналізі випадків порушення правил та процедур Банку, збоях ІТ-систем, впливу зовнішніх подій та дії людського фактору.

Довідка про виявлені порушення обліково-операційної діяльності. Мета цього звіту полягає у встановленні дотримання Банком вимог Національного банку України.

Звіт про формування резервів під дебіторську заборгованість. Мета цього звіту полягає у визначенні та формуванні резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, що виникає в процесі діяльності Банку.


Стратегічний ризик

Банк розуміє стратегічний ризик як наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неправильні управлінські рішення, неналежну реалізацію рішень і неадекватне реагування на зміни у бізнес-середовищі. Цей ризик виникає внаслідок несумісності:
  • стратегічних цілей банку;
  • бізнес-стратегій, розроблених для досягнення цих цілей;
  • ресурсів, задіяних для досягнення цих цілей;
  • якості їх реалізації.


З метою впровадження ефективного управління стратегічним ризиком ЗАТ «ЄБРФ» (далі Банк) та з метою встановлення чіткого розподілу обов’язків між профільними комітетами та налагодження бізнес-процесів між структурними підрозділами Банком розроблена Політика управління стратегічним ризиком.


Ресурси, необхідні для реалізації бізнес-стратегій, можуть бути, як матеріальними, так і нематеріальними. До них належать канали взаємодії і обміну інформацією, операційні системи, мережі надання послуг та продуктів і управлінський потенціал та можливості. Внутрішні характеристики організації мають оцінюватися з точки зору впливу економічних, технологічних, конкурентних, наглядових та інших змін зовнішнього середовища.

Стратегічний ризик виникає внаслідок:
  • недостатнього урахування можливих погроз зовнішнього середовища для банківської діяльності;
  • неправильного або недостатньо обґрунтованого визначення стратегічних напрямків діяльності, розвиваючи які банк може досягти переваг перед конкурентами;
  • наявності недостатньої кількості ресурсів (трудових, фінансових, матеріально-технічних, інформаційно-технологічних);
  • відсутності або прийняття помилкових управлінських рішень, що повинні забезпечити досягнення стратегічних цілей банку;
  • наявності ризику репутації (виникає у випадку негативної суспільної думки).
  • Стратегічний ризик називають також ризиком невірної стратегії, що визначається як ризик утрати частини доходів або капіталу в зв'язку з невірними рішеннями або неналежним виконанням цих рішень.


Основні цілі управління стратегічним ризиком в ЗАТ «ЄБРФ»: стандартизація роботи Банку з оцінки та контролю стратегічного ризику, мінімізація витрат Банку, пов'язаних з проведенням банківських операцій, і підвищення ролі контролю стратегічного ризику у банківській діяльності.

Основні задачі:
  • забезпечення своєчасної ідентифікації стратегічного ризику;
  • оцінка стратегічного ризику та прийняття заходів стосовно його оптимізації;
  • оптимізація процесу контроля стратегічного ризику на всіх організаційних рівнях;
  • ефективна взаємодія підрозділів на всіх організаційних рівнях у процесі управління стратегічним ризиком та формування резервів на покриття можливих збитків;
  • вирішення конфлікту інтересів, що виникають у процесі діяльності, у частині управління стратегічним ризиком.