Geum.ru

Поезія

Вид материалаДокументы

Содержание


ТОДІ Крали, а воно все було
Колись і у нас було добре?
Подобный материал:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   67

На кожен аргумент є контраргумент…


Як же багатьом з нас хочеться, щоб навколо все було добре і навіть чудово, щоб благодать була, але при цьому щоб нічого не робити самим, а щоб тільки хтось, хто, нібито, зобов’язаний або за покликом совісті міг би, але тільки не ми самі.

Їдучи з Ужгорода, у Мукачеві я підібрав попутчицю років сорока. Вмостившись, жіночка починає щось говорити. Щось з області педагогіки. Банальності. Щоб не вислуховувати все це, кажу, що сам був колись педагогом, і ці речі мені відомі. Але жінка стрепенулася, з жаром ділиться наболілим: чому діти нині такі невиховані, ну і, стаючи дорослими, теж залишаються невихованими, це – вина вчителів, які не виховують, як колись, коли ми були ще дітьми.

Кажу, що багато чого у нас не так, як було раніше. Майже у всіх областях, та й у сучасній школі довго не стояло завдання виховання, а лише навчання. Потім повернули завдання виховання, але кого?

Вона ж чомусь обурилась: “Як це? Завжди виховували!” Між іншим, кажу їй, батьки навіть можуть пред’явити претензії вчителеві, якщо він виховує дитину, бо його виховання не відповідає їх установкам. Учитель хоче виховувати чесними, справедливими, готовими прийти на допомогу товаришеві і поділитися з ним кращим, а батькам потрібні зовсім інші життєві орієнтири у свого чада. Ви вчите допомагати ближньому, проявляти безкорисливість, некористолюбство, а батьки – акули капіталізму, готові за Марксом за 300% прибутку перебити всіх в радіусі 1000 кілометрів. Одним словом, завдання виховання перед вчителем не варто.

Жінка закликає: “Ну, так ви все одно виховуйте! Потай від школи. Хто ж буде виховувати, якщо не вчителі? Батьки? Їм то ніколи, то вони в демократію з дитиною грають, не хочуть конфліктувати, але при цьому хочуть, щоб хтось був замість них суворіше з дитиною “.

Відповідаю: навіщо ж вчитель буде займатися тим, що на нього не покладено як обов’язки? Навряд чи знайдеться в наш час людина, яка звалила б на себе додаткове нелегкий тягар, та ще й, ризикуючи отримати стягнення, робила би це потай. Процес виховання не обходиться без конфлікту: ти вимагаєш, наставляєш, наказавши, а це не всім подобається. Навіть власні батьки не завжди знаходять спільну мову з дітьми. А тут в період вседозволеності тебе обмежують у чомусь. Навіщо вчитель буде це робити? Тим більше, якщо на цьому грунті виникне конфлікт, то звинувачений буде якраз вчитель: він займався не поставлений йому обов’язками, перевищив повноваження. Тобто, його “конкретно взгріють” за добровільне звалювання на себе нелегкої додаткової роботи.
Однак жінка впевнено стояла на своєму: вчитель повинен брати відповідальність на себе, не боятися, що його звинуватять у перевищенні. Адже суспільству, ось їй конкретно, потрібно, щоб оточуючі були вихованими. А хто буде виховувати? Питаю, а чи вона пробувала виховувати оточуючих… Чи  робила вона коли-небудь комусь з оточуючих зауваження?

“Але я ж не зобов’язана наводити порядок”. – Так і вчитель не зобов’язаний. Навіщо він буде робити те, що не зобов’язаний? “Але совість-то є у вчителя: є? Отож, нехай-но подбає про суспільство”. – А у вас совість є? “Звичайно!” – То чому ви не дбаєте? “Я – не вчитель”.

Питаю, хто вона за фахом. Кухар-офіціянт. Прекрасна професія! Дуже гуманна і надзвичайно затребувана. Чому б вам не годувати бездомних та й будь-яких людей, які бажають поїсти, безкоштовно готувати з власних продуктів, адже у кого, як не у кухаря-офіціянта це вийде найкращим чином? “З якого дива?” – Вскипіла попутниця. Бо совість у вас є? Люди голодні, в період кризи погано харчуються, от і годуєте їх. У відповідь чую: не зобов’язана, не повинна, це зовсім інша справа. А чому ж інше? В принципі – те ж саме. Водій як ніхто може краще всіх підвозити на дачу та інше, маляр – фарбувати стіни. Без оплати, а тільки у відповідь на заклики до совісті.

Жінка, звісно дуже розпалилися. Кажу їй: мовляв, якщо навіть людина чудово вихована, але голодна, то може повести себе невиховано і навіть стати на шлях злочину – вкрасти буханець хліба. І тому винною буде саме вона, що може нагодувати, але цього не робить. Жінка даремно намагалася знайти  відповідні  аргументи, щоб зняти з себе всяку відповідальність за такий стан. Не  виходило! Бо на кожен аргумент є контраргумент…

ТОДІ Крали, а воно все було




Спільна кормушка...

Всім кому за сорок п”ять добре пам”ятають, в СРСР процвітало  повальне злодійство всього і вся. “Ти тут господар,бери – все твоє” і таке інше.
Отже чи були взагалі крадіжки?… Перш ніж переходити власне до теми крадіжки зроблю короткий відступ. З самим поняттям крадіжки слід було б розібратися. Крадіжка,тоді, коли мова йде про це нібито “типове” при радянському ладі явище, мається на увазі в чітко юридичному сенсі, в тому ідеальному розумінні і з точки зорунинішніх реалій.
Адже, строго кажучи – це поняття не в абстрактному, а в побутовому сенсі має дещо інший вимір, мінливий від супутніх умов.
Будь-який соціум, будь-який лад має свої способи адаптації до реальності. Наприклад, підходячи казуїстично, ми повинні будемо визнати, що привласнення додаткового продукту капіталістом – безперечне злодійство. Тим паче – лихварство. Але нині чомусь ніхто не ловить “бізнесмена” на ринку і не тягне в міліцію, навпаки – він, безперечно, шанована людина і почесний член суспільства. Просто методом консенсусу визнали, що спекуляція – це добре, і закрили очі на те, що по суті це – крадіжка. Всі задоволені і совість не мучить. Власне, явище “несунів” – з тієї ж серії.

Те ж саме і з цим горезвісним злодійством. Спочатку були створені і обгрунтовані всі умови для цього злодійства, а потім, по ідеальним сферично-вакуумним мотивами влада взялася боротися з ним, роздуваючи і створюючи міфологію цього злодійства. Під злодійство підвели все: і що їм було, і те, що в трактуванні загального несвідомого, традиційного їм не було і спроба заборонити викликала здивування. Ну, якщо дійти до гротеску й абсурду, то ситуація виходила як у Чехова в “Зловмиснику”, тільки тут грала роль не темнота народна, а ситуація, спровокована і створена самою ж владою і в повній відповідності з її ж деклараціями, але просто в іншій частини.

Типова ситуація з колгоспами. Приватне подвір’я колгоспника давало чималий відсоток у сільськогосподарському виробництві, особливо в частині “ексклюзиву”, а у доходах цих самих колгоспників мало ще більший відсоток. Влада, в цілому, були не проти, і навіть вітали таку “добавку до пенсії”. Ще б пак, добробут і вгодованість населення зростали, при цьому від держави нічого не вимагали, та й міські ринки заповнювалися тим, до чого у плановиків не доходили руки. Причому, умови були створені такі, що існування цього приватного подвір’я без допомоги колгоспу була неможлива. А така допомога однозначно трактувалося як крадіжки, з яким боролися з усією пролетарською запалом.

Елементарний приклад: тракторист Василь за”бутилку” оре на колгоспному тракторі тітці Палажці офіційно виділені колгоспом сотки “під картоплю”. Прокурор, побачивши таку картину повинен одразу хапати Василя з Палажкою і тягнути в “кутузку” за розкрадання. Хоча, якщо розібратися – то ніяких розкрадань немає. І трактор, і солярка в ньому – колгоспні. Тобто оплачуються працею самих колгоспників – тієї ж тітки Палажки. Якщо б вона одна в селі цей діяльністю займалася, то зрозуміло – отримання доходів тіткою Палажкою або Мотроною з кишені інших, але цим займалися всі, і просто своєю працею оплачували якусь можливість користуватися трактором для особистих потреб, в рівній і справедливої ​​мірою. Тобто ніякого злодійства ні у використанні техніки, ні колгоспних кормів для відгодівлі теляти чи кнура – не спостерігається.

Треба розуміти, що крадіжками може вважатися діяння, пов’язане з вилученням з поцупленими основного доходу. Або, хоча б – значного. А ось тут справа саме було зовсім інакше. В СРСР просто відсутні механізми вилучення такого доходу, принаймні для “широких верств населення”, бо говоримо ми зараз не про махінаторів і цеховиків, а про міф “повального злодійства” саме у тих колгоспників, тягнучи мішок комбікорму або слюсаря, “стирившого” гайковий ключ із заводу.

І якщо поглянути на статистику, скільки тирять нині і в “цивілізованих” країнах, наприклад, працівники фінансових установ – то це небо і земля в порівнянні з СССРом. Та й торгові мережі супермаркетів, звітуючи, наводять цифри винесеного покупцями повз каси – вельми красномовні і свідчать проти будь-яких фолк-психологічних смоктаннь пальця на тему крадіжки, як унікальної і природно-властивою рисою соціалізму.


АлМаС

КОЛИСЬ І У НАС БУЛО ДОБРЕ?

Колись у нас була гігантська промисловість і немалі досягнення в галузі науки і техніки.
Сьогодні ми завозимо майже все, включаючи молотки та кувалди, з Індії та Китаю, свердла з Польщі, кронштейни для поличок з Англії та Іспанії, цвяхи і шурупи з Тайваню.  Кращі з наших бойових літаків є сучасними тільки в комплекті з індійською електронікою.

“Сатана” розроблялася в середині 60-х. М. К. Янгель помер в 1970 р., і його спадщина, основа нашої ракетної мощі, старіє і активно списується; його дітище, український “Південмаш”, уклав сьогодні договір з американцями на створення нових надпотужних ракет …

В Африці серед трьох осіб з вищою освітою (на багатомільйонне населення) один стає вождем, ставить цілі розвитку, і визначає процес розвитку із залученням тисяч функціонерів, які починають працювати і вчитися … Самі дикі куточки планети розвиваються і перетворюються. Весь світ, успішно чи не дуже, йде вперед!

Звісно і в нас ідей багато! Багато і нешкідливих, розумних і корисних.  Але! Для кого робити? Для чого? Для забезпечення економії передвиборних витрат на ЗМІ і надефективного гноблення масової свідомості? Хто замовник? Хто платник? Їх цілі? Граната в руках дитини менше руйнівна.

Припустити, що люди, які спровокували (якщо не створювали) небачену за масштабами і тривалості економічну кризу, багато років штучно підтримують режим стагнації (що легко підтверджується елементарним аналізом управлінських рішень у фінансовій сфері), що продовжують передавати пакет за пакетом ключових галузей економіки в руки нерезидентів, проявили безумовний корисливий інтерес при підготовці практично всіх, по суті антинародних, державних актів останніх двадцяти років.  Час надій на перетворення зверху, хоча б у рамках здорового глузду, час компромісів і толерантності пройшов. Або – або, тенденції очевидні, передбачуваний результат – теж.

Жебрача країна з кількома мільйонами фахівців з вищою освітою, незважаючи ні на що, продовжує по інерції інтелектуально конкурувати з іншими країнами і народами, все більше відсуваючись при цьому на узбіччя.

Русь згасає. Нам випала  роль згасаючої російської цивілізації. І це згасання очевидне, очевидний відхід зі шляху науково-технічного прогресу. Надії на духовне відродження в землянках можуть бути перекреслені практикою канібалізму. Немає ніяких організаційно-технічних передумов відродження! Немає жодної позитивної організуючоюї ідеї, немає організацій, немає лідерів. І бути не може за нинішнього маразматичному облаштуванні суспільства. Прийде час і нас стануть добивати, як відсталих або кинуть агонізувати.