Поезія
| Вид материала | Документы |
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- Пугачов Володимир Григорович Нестримна пам’яті ріка (поезія, пісні) книга, 1290.94kb.
- На зламі ХІХ-ХХ ст російська поезія, як І західна, теж переживає бурхливий розвиток., 284.56kb.
- Фонетична І граматичнаструктурамов, 881.2kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Українська поезія Криму, 140.26kb.
- Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // урок, 37.35kb.
- Літературна кіровоградщина литературная кировоградщина поезiя проза гумор сатира публiцистика, 1632.69kb.
- Поезія І містика, 104.74kb.
Не віриться, що мами вже немає
Схилилась на лавочці біля рідного дому
Тримає фото своїх синочків у руці,
Не зважає мати на біль і втому,
Та все одно, тече сльоза у неї по щоці.
Бо ж прилетіли Божі вже посли
Не спиться їй вже довгими ночами
Згадує, як синочки її росли,
І як прислухались до порад мами.
Я ж пам”ятаю ,як проводжала мене за село
У життя доросле проводжала,
А я дивився на її чоло,
Де перша зморшка борозну проклала.
І мамина натруджена рука
Мене три рази там перехрестила,
І соловей дивився з висока,
Як мама в світ дорослий відпустила.
Щось невідоме у душі моїй пекло,
Я оглядавсь, а мама все стояла,
І проводжала первістка за село
І все рукою в слід йому махала.
Пішов з Немович туди, де гори,
Марево пекуче обіймало,
Щоб пам’ятати все своє життя,
Як мама у дорогу проводжала
Пройшли роки,прийшов той час,
Під вікнами вже квіти не цвітуть,
Не всі живі вже й серед нас
Пуста оселя болем серце крає,
А був же час, жили колись отут -
Не віриться, що мами вже немає.
Над покуттю годинник занімів,
А шибкою не дощ – сльоза стікає
За всім, що зберегти я не зумів.
Не віриться, що мами вже немає.
Прости мені, життя, мою вину,
А я собі ніколи не прощаю
Того, що вчасно в дім не повернувсь.
Не віриться, що мами вже немає.
03.07.2011р. АлМаС
КАРПАТСЬКІ ЕТЮДИ
В нас в профкомі гарні хлопці й ділові дівчата.
Щоб утнути? Мудрували, бо йде кругла дата.
Конституцію найкращу святкує країна,
Бо живем, немов у казці, не життя – малина!
Інтернет, бач, під рукою, влізли в павутину –
Які б спогади лишити про святкову днину?
Профорг голову ламає, мабуть, що й молився,
А Наталка? Аж божилась – віщий сон приснився.
Що Карпати нас чекають, це майже під боком…
Тож десант тра готувати, зненацька, наскоком.
Звісно, з шефом погодила, колектив спитала,
Лиш з погодою проблема – щоб не підкачала.
Літо видалось капризне, до мокви все йдеться,
Але й дощ нам не завада – ліпш горілка п’ється.
Тож зібрались, вже й скупились, найняли автівку,
Звісно, дещо за профвзноси, дещо за готівку.
Честь жіночій половині! Всі були в ударі-
Всі крутились, всі мотались, немов на пожарі.
І Наташа і Надєжда дві ночі не спали:
Теля ціле пішло в діжку – замаринували.
В мужиків проблем не менше, теж прийшлось трудитись,
Щоб хватило гарно випить та ще й похмелитись.
Бутельок як заряджали – на всіх рахували,
Та дощисько все попутав – не було б щоб мало.
Хоч компанія строката на цей раз попала:
Половина – з дитсадочка, взяли й аксакала.
Зробив Шпичак перекличку – замісь шефа буде-
Взяв Наталку собі в поміч, на подхваті й Люда.
Доки їхали в Яремче три привали були:
Хто направо, хто наліво…Й в чарку заглянули.
Бутельок, що захватили, відра з три вміщає –
По дорозі зняли пробу, чи фальші немає?
Бо ж сказав Азаров прямо, веселіш щоб жити:
Щоби випить, похмелитись – досить вже тужити!
А ми, звісно, йому вдячні і його пораді,
Раз правитель таке каже – ми й старатись раді.
Тож Надія так старалась, аж стеля ходила:
Так співала «караоке»- голос загубила.
Протрезвитись захотіли, в Буковель чкурнули:
Повезла канатка в гори і про дощ забули.
Є три гори в Буковелі, далекі є й близькі…
Хоч Говерла таки вища, та й оці не низькі.
Ту Говерлу звідти видно – димкою покрилась,
Бо погода не ласкала, мабуть розізлилась.
Зігрівались потім грогом – це вино гаряче:
Душа гріється, радіє, хоч кишеня плаче.
**********
Ці дощі карпатські – горе, в Європі теж потоп-біда,
Доки вода дістанець моря, змете з землі все без сліда.
Мов знавіснів той Прут карпатський, несе не хвилі-буруни…
Мов динозаври в нім вселились, ревуть і чубляться вони.
Гірська вода руда, як кава, дрижать від неї аж мости…
Така стихія – не забава, скоріше б ноги унести.
Лиш Зайшлий в нас – хоробрий хлопець- у вир пірнути той все рвавсь,
Та ми серйозно запитали: це Прут, не Устья, розібравсь?
Я вже мовчу про наших Колі, їх в нас було чомусь аж два,
Вважали ми – це ангелочки, та є на світі ще дива.
Кров молода у жилах бродить, ключом енергія в них б’є,
Ще й часом рюмочка підводить, таки ж водій не часто п’є.
Та старт тоді ми взяли вдало, за мить Яремче-водопад,
Базар гуцульський небувалий, тут сувенірам кожен рад.
Проблем найбільше у Надєжди: онучці треба догодить…
І гарне щоб, і щоб практичне, ну, щоб таке отут купить?
Вкінець проблеми вже позаді, а грог смачний тут, як ніде,
Покупкам новим всі ми раді, автобус знов від нас гуде.
Знову пісні із «караоке», були і авторські рядки…
Ще й шашлики ласкали око – привал в лісочку, залюбки!
«За рюмкой – рюмочка, шашлик-закусочка,
навіть в раю такого не найдеш!
За чаркой чарочка, шашлик чи шкварочка
хай радість наша тут не має меж!»
Та шлях любий кінець свій має, раді ми в Рівне вже прибуть,
Хай пам’ять наша все тримає, ці дні чудові не забуть!
27.06.2010 року .Ф. Наконечний