Поезія
| Вид материала | Документы |
СодержаниеКаштанова осінь Студентська дружба |
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- Пугачов Володимир Григорович Нестримна пам’яті ріка (поезія, пісні) книга, 1290.94kb.
- На зламі ХІХ-ХХ ст російська поезія, як І західна, теж переживає бурхливий розвиток., 284.56kb.
- Фонетична І граматичнаструктурамов, 881.2kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Українська поезія Криму, 140.26kb.
- Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // урок, 37.35kb.
- Літературна кіровоградщина литературная кировоградщина поезiя проза гумор сатира публiцистика, 1632.69kb.
- Поезія І містика, 104.74kb.
Думки бушують
Думки бушують в голові,ссылка скрыта
І «бородаті», є й нові…
Навіть в подушці, навпаки-
Замість перини – лиш думки.
Північний час, та все дарма,
Бо сну нема, кругом пітьма …
І хоч молись, хоч не молись,
Хоч до подушки не тулись.
Кошмарна думка сон ляка,
Його до мене не пуска,
Немов на прив’язі той пес,
Солодкий сон – чудо з чудес.
Я знов пірнаю в вир свій дум,
Щоби щось світле йшло на ум:
Згадати юності часи –
Рожевих мрій, душі краси,
Кохання першого весну…
Втіка кошмар, таки ж засну…
Ф. Наконечний
02.07.2011 року
ссылка скрыта
ссылка скрыта
Ф. Наконечний
-----------------------------
Ще літо надворі, а в каштана осінь,
А звідки біда та, не знаємо досі…
Вже листя могуче чомусь побуріло
І землю довкола завчасно покрило.
У клена, що рядом, ще шати зелені,
ссылка скрыта
А каштан вже жовтий, не схожий на клена.
Стоїть і сумує в печалі, в зажурі –
Кругом лист зелений, а в нього вже бурий.
А в долі людській хіба ж так не буває?
Одному все в радість, а другий ридає…
Як долю благати, як долю молити,
Як щастя шукати, де радість зустріти?
Не дам вам поради, не дам, бо не знаю-
В житті заблудився, сам вихід шукаю.
Бо гірко дивитись, як каштан могутній-
Трима ще коріння, а лист вже відсутній.
Отож, любі друзі, таке зрозумієм:
Життю усміхаймось, як ще зеленієм!
ссылка скрыта
ссылка скрыта
Ф. Наконечний.
----------------------------------
Піввіку пройшло, наша юність минула…
Студентські роки – час весни, пік краси…
Й та дружба міцна досі нас не забула,
Теплом зігріва і в холодні часи.
Листва календарна невпинно шурхоче-
Вона обліта , мов те листя берез,
Коли, пожовтіле, ще втриматись хоче,
Хоч дощик осінній вже сипле з небес.
Життя рознесло нас, немов вітер те листя,
Довгі кілометри роз’єднують нас…
Та дружба ця гріє в пургу і ненастя,
Її не загасить негода, ні час.
Дзвінок телефонний – душа стрепенеться:
-Привіт, друже Федька, давно щось не чув…
-Спасибі, друг Колька, в житті все минеться,
Лиш дружба не в’яне, хоч де б ти не був.
ссылка скрыта-Щось Пашки не чутно…Як Зойка, Васятка?
Пішов від нас Вовка, вже й Борьки нема…
Земля хай їм пухом…А ми складем долі
Подяку велику, що нас ще трима.
Тож знову згадаєм роки ті чудові,
Тривогу від сесій і радість буття,
Пісні під гітару в часи світанкові…
Ця пам’ять не згасне все наше життя!
10.08.2011 року
ссылка скрыта
ссылка скрыта
ссылка скрыта
ссылка скрыта
Стоїть село, бо древнє тут коріння,
Росте село, тут молоді розмай…
Своїх дідів нащадки це - насіння,
Всміхнись їм доле, Боже помагай!
А згадка ця в дитинство переносить,
Є вулиця в селі, що Вістровом зовуть
Спогад про неї в душу щем привносить.
Тут починався мій життєвий путь.
Я пам’ятаю, ранньою весною
Лиш човен взмозі доплисти сюди…
Та не була та вулиця сумною,
Де лиш хати і верби край води.
Дитячий галас звично йшов луною,
Веснянки дзвінко по воді пливли,
Бо розпрощалися з зимою,
Сніги пройшли, надії ожили.
Дитинства спогад в Вістрів мене манить,
Тут просльозитись не боюсь…
Коли в село заглянуть поталанить,
Корінню верб старих тих поклонюсь.
Червень, 2011 року
| ссылка скрыта |
| |