Поезія
Вид материала | Документы |
СодержаниеНіякого татаро-монгольського іга не було |
- Україна: поезія тисячоліть: Антологія, 26.28kb.
- Пугачов Володимир Григорович Нестримна пам’яті ріка (поезія, пісні) книга, 1290.94kb.
- На зламі ХІХ-ХХ ст російська поезія, як І західна, теж переживає бурхливий розвиток., 284.56kb.
- Фонетична І граматичнаструктурамов, 881.2kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Конкурс проводився у номінаціях: проза, поезія (секція літературної творчості), журналістика, 2146.69kb.
- Українська поезія Криму, 140.26kb.
- Поезія Ліни Костенко у формуванні національної самосвідомості учнів // урок, 37.35kb.
- Літературна кіровоградщина литературная кировоградщина поезiя проза гумор сатира публiцистика, 1632.69kb.
- Поезія І містика, 104.74kb.
Ніякого татаро-монгольського іга не було
Безперечно, історія древніх світових цивілізацій надзвичайно цікава і її знання таке ж корисне, але невже нецікаво знати, що було ЩЕ раніше, – раніше, ніж ці цивілізації змогли відбутися. Які їхні витоки і що їх об’єднує?
Всі земні цивілізації мають одне спільне першоджерело. Наші душі і моя душа зокрема колись втратили зв’язок з цим Джерелом,яке знаходиться глибоко в історії мого народу, моєї землі, моєї мови.Історія душі народу, до якого я належу, історія душі землі, на якій я живу, історія душі мови, якою я розмовляю, – все це ІСТОРІЯ МОЄЇ ДУШІ!
Коли людина починає вивчати історію своєї душі, перед її здивованими очима постає те, що вона просто не помічала: культурна спільність і релігійна спорідненість всіх що населяють Землю людей і народів.
В даний час моя Україна переживає справжній бум так званої духовності. При цьому кожен розуміє слово духовність по-своєму.
Невже у наших предків не було своєї власної релігії ? Звичайно, була, і цього ніхто не приховує. Кажуть, що ця релігія - язичницька, «погана»,мовби, позбавлена духовності. Кажуть, що язичники, наївні, думали, що «птахи – це душі померлих предків». Але було б, щонайменше, дивно, якби язичник (дитя Природи, її уособлення) не бачив, «звідки беруться діти» птахів – майбутні птиці. У цьому твердженні правди стільки, скільки і в твердженні, що «вертольоти є душами підбитих танків».Кажуть, що язичники, наївні, поклонялися ідолам, вважаючи ЇХ богами. Але було б, щонайменше, дивно, якби язичник, витесав чергового такого «бога», думав би, що саме цей бовдур (твір його рук!) створив землю, природу і зірки.
При уважному аналізі сучасного уявлення про стародавню вже історію наших предків, починає валитися, здавалося б, така струнка система як історія язичництва стародавніх (і не дуже древніх) слов’ян. Перш за все, вражає наше дрімуче неуцтво відносно культури наших предків. Ніби й не було у них ніякої культури! Прикладом тому може служити наше з вами знання (точніше, повне незнання) слов’янської міфології. Що стосується грецької міфології, – завжди будь ласка! Ми знаємо їх богів в обличчя. Ми знаємо, які функціональні обов’язки вони виконували, хто кого народив і хто в кого перетворився. Ще один яскравий приклад – римська міфологія. Добре йдуть справи з єгипетською і особливо добре з індійською: з цієї тематики видаються сотні тисяч примірників книг. Інтерес до них не тільки не згасає, але, як не дивно, навіть зростає … Цей інтерес підхльостує заїжджими святителями і просвітителями. А що стосується інтересу до національної культури, то до недавнього часу (всього лише 5-10 років тому) вважалося, що наче й не було у нас ніякої культури, – до тих пір, поки її не експортували з-за кордону!. . Сьогодні ситуація змінилася.
Цікавитися язичництвом стало начебто як модно. Але з’явився інший перекіс! Поверхневе, до побутового примітивне сприйняття зовнішньої форми язичницької культури.На рівні обряду, деяких символів, предметів побуту … Ідеологи неоязичництва навперебій пропонують свої трактування нашого славного минулого (піди перевір, як все було насправді!). Ніби змагаючись між собою у красномовстві, вони всіляко ідеалізують, наділяючи чарівними, надприродними здібностями наших предків.
Припустимо, що так воно і було. Але де тоді ці волхви і маги, здатні керувати стихіями? Чому перевелися доблесні богатирі, здатні ловити на льоту стріли противників…
Фахівці не знають не тільки, як вимовляти імена богів, вони навіть не знають, яких саме богів позначають ті чи інші збережені імена, і, більше того, позначають вони – саме богів, а не яких-небудь інших персонажів слов’янського епосу. Фахівці не можуть точно сказати і за що ці боги відповідали. А навколо деяких богів твориться просто-таки неймовірна плутанина: хтось колись дуже добре попрацював, замітаючи сліди, що ведуть в сьогодення.
Сьогодні важко з упевненістю сказати, скільки ж було богів у слов’янському пантеоні. Принаймні, сміливо можна відкинути усталене зі століттями уявлення про те, що всі відомі нам імена належать такому ж числу богів. Основних богів було небагато, щоправда, це не дає нам поки підстав називати слов’янське язичництво «немногобожіем»: все залежить від визначення, хто такий або що ж таке «слов’янський язичницький бог».
Слов’янське язичництво визнавало одного Єдиного Бога – і безліч божеств. У слов’янському язичництві, як і в християнстві, Єдиний Бог шанувався Вищою Силою і Абсолютним Авторитетом, в Тоді як язичницькі боги були лише проявами цієї Великої Сили. Язичницькі божества, як і ангели в християнстві, – це сили природи або інформаційно-енергетичні сутності (так звані егрегори).
Насторожує загальноприйнята думка істориків, які стверджують, що зміна релігії була «просто необхідна і абсолютно неминуча для проведення державних, соціальних і культурних реформ ». Чому насторожує? Та тому що ці ж самі історики визнають, що соціально-політичний устрій у Київській Русі на момент прийняття нової державної релігії являвся на той час мало не найвищим у Європі і рівень виробничих відносин вважався тоді передовим. Торгівля процвітала, так і військові успіхи, здається, завжди супроводжували київським війську.Так на кого з іноземців повинна була рівнятися Русь? Хіба було ще щось, чого не вистачало князям київським? Уявіть собі, було ТЕ, чого у них не було: – ВЛАДИ! Київським князям, як і взагалі російським князям того часу, не вистачало одного – влади, бо практично вся влада в той час належала … як би це сказати … – народу!
До цього моменту у всій Європі панувала монархія … Для того щоб прикрити непривабливу роль руських князів, а, згодом, і царів, у боротьбі з власним же народом , був придуманий жахливий за своїми масштабами і за своїм впливом на хід подальшої історії міф, – міф про татаро-монгольське ярмо. У наш час все більше дослідників цього смутного періоду історії все частіше схиляються до думки про те, що татаро-монгольське іго є історичною містифікацією.Таким чином, вони розглядають «історію татаро-монгольської навали» як спробу ПРИХОВАТИ реальні події минулого, а саме – братовбивчу війну руських князів, що вступили в боротьбу за переділ влади. За «татаро-монгольським іноземним вторгненням» стоять князівські міжусобиці. Справа в тому, що не всі князі «на місцях» «з радістю підтримали» прагнення московських князів до абсолютизації їхньої влади, та й в народі це теж не викликало «одноголосного схвалення». Ще б пак, адже йшлося про зміну суспільно-політичного ладу і навіть основ світогляду слов’ян, що сягають своїм корінням у глибину тисячоліть!
Подібні реформи, справжньою метою яких було тотальне викорінення язичництва як основи народовладдя, вилилися в тривалу громадянську війну, – в ту саму, якої згодом було присвоєно ім’я «Татаро-монгольське іго» …