Geum.ru

Поезія

Вид материалаДокументы

Содержание


Лист з минулого
Подобный материал:
1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   ...   67

Надії на “доброго царя” виявилися марними





Не просто так виник термін «промисловий феодалізм», і він чи не найкраще відображає ситуацію, яка раніше панувала у деяких регіонах Української держави та секторах вітчизняної економіки, а вже півтора року як ствердилася у масштабах всієї країни. В Україні де-факто владарюють, поділивши її на зони впливу, «вугільні барони», «царьки латифундій», «металургійні магнати» та, звісно, «газові королі». Ця олігархічна публіка – це аж ніяк не клас, це лише кілька десятків осіб, якщо рахувати з членами родин, на всю 46-мільйонну країну, чи максимально кілька сотень осіб, якщо родичів включити до складу групи. Недавно ще олігархія України нагадувала зажерливу, безконтрольну і майже всевладну магнатерію Речі Посполитої, – за виїмкою етосу поведінки, в якому на першому місці перебувала все-таки честь, а не постійно порушувані «понятія». При магнатерії, ясна річ, купчилася чимала шляхта, готова підтримати своїх володарів голосами у парламенті (як нардепи у Радах попередніх скликань) та галасливими акціями на вулицях і площах столиці в обмін на ласку та доступ до благ. А за потреби дрібна шляхта організовувала рейдерські набіги на маєтності сусідніх магнатів чи на землі посполитих, котрі раптом вирішили, що й від них у цій державі щось залежить. А перманентний регіоналізм, сваволя магнатів, роздирання країни на шматки – це вже точне відображення у минулому десятилітті характерних рис життя першої Речі Посполитої! І раптом… Хоча ні, аж ніяк не раптом. Просто 2004 року український, так би мовити, третій стан посмів підняти голови, прагнучи обмежити сваволю тих «баронів» та «герцогів». Але поклав при цьому надії на «доброго царя»… зрештою і надії не справдилися, й абсолютистська влада в країні ствердилася, щоб захистити статки новітніх феодалів.

Але, звичайно, сьогодні надворі не XVI століття. Хоча й тоді вільні городяни у спілці з собі подібними обстоювали свої права перед владою. А в результаті дещо пізніше все вилилося у цілу низку революцій. От і для подолання олігархічного ладу, як і феодалізму, потрібні революції, – стверджують в один голос західні дослідники зовсім не марксистського штибу. До того ж у сучасному світі «промисловому феодалізму» протистоять не лише певні суспільні групи, а вся об’єктивна логіка розвитку, яка підштовхує ті чи інші країни до цивілізованих типів капіталізму та реальної демократії. Хоча, звісно, само по собі в історії нічого не відбувається…


Хіба ж соловей каркає?


Творець визначив для кожної людини національність, мову і віру. Вони об’єднують людей у спільноту, у націю – і є саме такими, з якими душі найлегше буде спасатися. Це і є та істина, яку  осягнули зрілі народи.



“Чи чули ви коли-небудь, щоб соловей каркав, а ворона щебетала? Щоб горобець курликав, а журавель цвірінькав? Звісно, ні. Бо все у світі створено за мудрим принципом природовідповідності. Тому кожна пташка славить Бога своєю мовою, та к і ми, українці, повинні славити Бога свою рідною солов’їною мовою, як це задумав Творець, бо рідна мова – це шлях до Бога”, – так легко і просто пояснив Патріарх Мойсей на одній із своїх просвітницьких лекцій вагоме значення рідної мови в духовному житті кожної людини і нації в цілому.

У Господа все просто і досконало. Кожній людині як представнику певного етносу дано, крім рідної мови, ще й рідну землю і рідну віру. Ці важливі чинники формують її душу і є нерозривно пов’язаними між собою. Тож стає зрозуміло, чому на чужині так тужить серце за рідною домівкою, а кожне слово маминої мови змушує його трепетати солодкою мукою. І тому медикам і складно лікувати ностальгію за рідним краєм – важку хворобу, що має серйозну духовну причину, бо відірвано нитку, що прив’язувала душу до рідних координат. Та взірцем відданості і справжнього патріотизму для українців був і лишається птах лелека. Ця Божа пташина до вирію летить зі швидкістю 150 км на годину, а вертається до рідної клуні – удвічі швидше, долаючи тисячі кілометрів.

У Євгена Дударя знаходимо слушну, як на нас, розповідь. “Якось одного вельми заможного австралійця українського походження спитали:

- Тобі от, здається, не бракує й пташиного молока. Чи ж є щось, чого тобі не вистачає?

- Є. Рідного українського неба, – відповів той.

Його відповідь легко зрозуміти. І не тому, що доля закинула його предків на південну півкулю, що на австралійському небі немає ні Полярної зірки, ні Воза, навіть не тому, що місяць пливе по ньому із заходу на схід… Просто його душа прив’язана до землі в координатах рідного неба і рідної землі. Руси-України.”

Отже, із строго визначеними Всевишнім для кожної людини координатами місця пов’язано національність, мову і віру. Вони об’єднують людей у спільноту, у націю – і є саме такими, з якими душі найліпше буде спасатися. Це і є та істина, яку мають осягнути народи. Великий український філософ і справжній патріот Григорій Сковорода свою позицію щодо цього висловлював так: “Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно до того, коли б народилася людина з риб’ячим хвостом чи з собачою головою. Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус? Будь ним. Чи ти лях? Ляхом будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй… Все добре на своєму місці і в своєму образі, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкою, не перемішано…”

І немає гіршої чи кращої мови. Для кожної людини своя – найкраща, бо дана як дар Отцем Небесним. Мабуть, тому всі імперії і терпіли крах, що намагалися все це перемішати. І саме тому рано чи пізно були покарані люди, що зрікалися своєї мови, своєї нації. Вони не лише себе карали, а наражали на біду своїх нащадків. Така доля спіткала і наш народ. Виросло не одне покоління окрадених на своє рідне. Вони не мають прив’язки ні до землі, ні до неба. Гірко, бо навіть не підозрюють, що духовно скалічені і хворі, що їх зазомбовано проти свого, проти рідного.

Коли дитину хочуть завести на манівці, її відривають від рідної матері. Коли хочуть завести на манівці народ, його відривають від рідної мови. Усі мудрі люди, яким Небеса відкрили свої сокровенні знання, відають: мова – це дух, душа народу. І доки животворить Дух, тобто живе в ній Господь, доти й живе душа, а отже, живий і народ. Мова – один із видів енергії. Це сила, що підтримує і живить Космос. Завдяки слову людина може впливати і на стан Всесвіту, і на його гармонію. І відповідно – слово рідної мови допомагає нам підтримувати зв’язок із Всевишнім і творити власну долю. Красномовною ілюстрацією духовної природи слова є молитви, які чудотворно впливають на все живе – молитви саме рідною мовою. Згадаймо, як про це свідчив апостол Павло: “Коли я молюся чужою мовою, то хоча дух мій і молиться, але розум залишається без плоду” (1-Коринтян 14.14). Бо рідна мова – це голос душі, яку вдихнув у нас Творець. Тому в космічному оркестрі мов кожна струна має звучати відповідно, щоб не порушити гармонії. Доречно буде згадати, раз зайшла мова про космічний оркестр, про відкриття вітчизняних учених – фізиків професорів Національного університету ім.Шевченка Р.Фурдуя і Ю.Щвайдака. У результаті досліджень ними встановлено, що в мові українського, як, до речі, і єврейського, народу найточніше втілена космічна гармонія. Отже, ці мови здатні перетворювати хаос на гармонію.

“Рідна мова – шлях до Бога”, – навчає Патріарх Мойсей.

Тож через слово рідної мови пізнаваймо себе, волю Господа в собі – і ставаймо самими собою. Українським народом – духовним, шляхетним, сміливим і мудрим, яким нас задумав Творець.

Розділ 7. СПОГАДИ

Лист з минулого