Geum.ru

Поезія

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
1   ...   55   56   57   58   59   60   61   62   ...   67

Тих Поліщуків, які хотіли “пощупати”, цю біду, давно немає в живих



Закінчувався квітень 1986 року, самий мінливий і нестабільний місяць року- на Закарпатті його називають “дурним апрелем.”

25-го квітня разом з донькою Людмилою приїхав на Батьківщину, в своє рідне поліське село, що знаходиться по прямій від Чорнобиля десь за 150 км. Якось так клалося, що в день нашого приїзду, нікого не виявилось на обійсті, а на городі лежав недорозкиданий гній. Я,щоб дещо допомогти батьку, відразу ж взявся за роботу, а моя донька знайшла березовий віник і як могла, старанно замітала двір.  Потім знайшлась, ще якась невеличка робота, якої в селі безліч, що не переробиш ніколи.Так, в маленьких сільських клопотах прийшов вечір.




Скільки щастя світилося в очах моїх батьків, коли вони побачили зроблене нами. Мама тільки бідкалась, що дуже жаль роботи моєї доньки, бо завтра будемо саджати картоплю, і всі її старання будуть зведені нанівець. Донька ж задоволена, що її хвалять, пообіцяла: -”Нічого бабусю, я ще раз підмету…”
Наступного дня встали ранесенько, бо орачів обмаль-до обіду необхідно засадити картоплею ділянку площею з гектар. Здивувало, що ранок якийсь незвичайний, не такий, був не по весінньому задушливий, з якимось незрозумілим маревом з боку Києва.
До обіду саджали картоплю. Діти були біля нас. А після такої тяжкої роботи помились в річечці, що протікає в сотні метрів від обійстя.
Прийшов Першотравень. Відсвяткували його на маївці. Хто гуляв. а хто займався городом, не знаючи , який страшний, невидимий ворог панував вже над ними.
4-го травня  всі поїзди, що поверталися з Києва на Закарпаття перевірялись на вміст радіації /це ми зараз знаємо, а тоді…/. Тільки-но ми зійшли з поїзда,як до нас підійшли двоє незнайомих людей і без пояснень відвезли в місцеву лікарню на обслідування. Нічого не пояснювали, але мене тоді дуже здивувало, що на приладі, яким щось міряли, стрілка зашкалювала і чогось прилад весь час пищав. В лікарні сказали,що все нормально,а от одяг необхідно спалити. Більш-менш здогадався,чого ж то нас з донькою забрали прямо з поїзда в лікарню ,коли подивився Новини – на Чорнобильській АЕС сталася аварія.
Наступного року село здивувало мене асфальтованими вулицями і наявністю дозиметрів “Прип”ять” в кожній хаті.
Поїхали з братом подивитись на наслідки радіації в лісі, на в”їздах до якого були встановлені попередження “Заборонено”. Не передати словами мого здивування від побаченого – ожина була у два рази більша від звичайної, ягоди /чорниці/, мов сливи, а папороть сягнула під два метри. На лісовій доріжці натрапили на вбитого вужа,  трішечки  тоншого від пожежного шланга.  Багато дерев, особливо листяних, були неприродньо скривлені. Зовсім не було чути співу пташок…
   А що ж люди в селі? Ніхто із селян не звертав належної уваги на небезпеку, адже її не видно,а українці не повірять, поки не пощупають. За радянського часу в селі  давали сяку-таку допомогу продуктовими пайками та платили “гробові”. При черговому приїзді в село спостерігав таку кумедну сцену; діти поверталися зі школи,котили ногами кавуни,як футбольні  м”ячі, бо руки були зайняті мішечками з лимонами, апельсинами й іншою всячиною.
Зараз ,  через 25-років після Чорної біди, переважної більшості тих Поліщуків, які хотіли “пощупати”, цю біду, давно немає в живих. І що найстрашніше – біда косить молодих, чим до корення нищить і без того мало-чисельний поліський генофонд.

І на додаток