Комплексна програма перспективи аґропромислового комплексу та розвитку сільських територій
| Вид материала | Документы |
- Програма розвитку сільських територій сумської області на період до 2020 року суми, 1020.66kb.
- Програма розвитку сільських територій Сумської області на період до 2020 року Суми, 1261.3kb.
- 26. Які перешкоди заважають підвищенню прибутковості Вашого господарства, 4121.32kb.
- Магістерська програма «економіка аграрного сектора» Студентка: Карпенко Ірина Володимирівна, 1727.27kb.
- Протокол №2 від 29 квітня 2010 року за результатами позачергового засідання робочої, 38.5kb.
- Цільова комплексна програма „Фізичне виховання здоров’я нації про шляхи розвитку фізичної, 124.82kb.
- Районна програма розроблення (оновлення) містобудівної документації населених пунктів, 275.81kb.
- Програма розвитку агропромислового комплексу Хмельницької області на 2012-2016 роки, 683.35kb.
- Програма розвитку та вдосконалення системи цивільного захисту населення І територій, 167.43kb.
- Програма розвитку та збереження зелених насаджень у м. Алчевську на 2010-2015 роки, 369.31kb.
ПРОЕКТ
Міністерство аґрарної політики України
Івано-Франківська обласна державна адміністрація
Івано-Франківська обласна рада
Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника
Інститут аґрарної економіки Української академії аґрарних наук
КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА
перспективи аґропромислового комплексу
та розвитку сільських територій
Івано-Франківської області
у 2005-2010 роках та на період до 2015 року
Івано-Франківськ - 2005
ЗМІСТ
| | Стор. |
| 1. Загальна характеристика | |
| 1.1 Сучасний стан та проблеми | 3 |
| 1.2 Основні завдання | 5 |
| 1.3 Методи регулювання діяльності і розвитку аґрарного сектору | 5 |
| 2. Сільські території в системі новітнього етапу розвитку аґрарного сектору | |
| 2.1 Вихідні положення формування новітньої аґрарної політики | 6 |
| 2.2 Сільські території: концептуальні основи сутності та організації | 7 |
| 2.3 Сільські території з погляду відродження і сталого розвитку аґрарної сфери економіки | 9 |
| 3. Соціально-економічна спрямованість | 14 |
| 4. Забезпечувальні чинники | |
| 4.1 Головна мета формування програми | 16 |
| 4.2 Основні цілі, завдання та етапи реалізації програми | 16 |
| 4.3 Стратегічні орієнтири, інвестиційна та інноваційні моделі розвитку, створення структурної ефективності | 19 |
| 4.4 Створення умов економічного зростання на пореформеному етапі розвитку | 21 |
| 5. Раціональне використання і охорона земель | 29 |
| 6. Концепції стабілізації та розвитку основних галузей: | |
| 6.1 галузі рослинництва | 32 |
| 6.2 галузі тваринництва | 36 |
| 6.3 технічної політики | 44 |
| 6.4 галузі харчової і переробної промисловості | 49 |
| 6.5 баланси основних продовольчих ресурсів | 55 |
| 6.6 інфраструктура агарного ринку | 57 |
| 6.7 сільський “зелений” туризм | 60 |
| 7. Забезпечення рівня соціальної спрямованості комплексної програми | 63 |
| 8. Очікувані результати виконання комплексної програми | 67 |
| Додаток. Заходи з реалізації | 69 |
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
- Сучасний стан та проблеми
За роки незалежності на селі здійснено глибокі структурні реформи, докорінно перебудовано земельні й майнові відносини, створено організаційно-правові структури ринкового спрямування на основі приватної власності на землю та майно, індивідуальної, сімейної та колективної форм організації праці. Внаслідок паювання земель 202,7 тис. селян стали власниками сертифікатів на земельну частку (пай), середній розмір якої становить 1,1 га. З них 56 % вже оформили державні акти замість сертифікатів. Майнові свідоцтва на суму 242,8 млн. грн. отримали 165 тис. селян. Аґропромисловий комплекс (АПК) стає осередком підвищеної економічної активності, зростає його інвестиційна привабливість.
Водночас у розвитку аґропромислового комплексу залишається низка дуже складних проблем, які не лише перейшли у спадок від старої адміністративної системи, а й стали результатом окремих помилок у його реформуванні, недостатній послідовності у їх здійсненні.
До зазначених проблем належать такі:
- Деформації структури виробництва. У 2004 р. 90,7 % валової продукції сільського господарства вироблялося в господарствах населення. Проте ці господарства знаходяться на найнижчому щаблі суспільної організації виробництва: через малі розміри вони є консервативними до науково-технічного прогресу і сучасної організації аґробізнесу, не здатними формувати мінімально необхідні товарні партії стандартизованої продукції, яких потребує внутрішній і особливо зовнішній ринки.
- Низька ефективність сільськогосподарських підприємств. У 2003 р. збиток від діяльності сільгосппідприємств склав 4,0 млн. грн., а частка збиткових підприємств – 54,8 %.. Протягом останніх десяти років хронічно збитковим залишається тваринництво.
- Деформації цінових пропорцій – співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси, які споживаються в аґрарному секторі.
- Нераціональне використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення, особливо меліорованих, зниження родючості земель внаслідок недостатніх природоохоронних та аґротехнічних заходів у землекористуванні.
- Критична зношеність основних виробничих фондів. Рівень зношеності тракторів становить 80 %,, комбайнів – 95 %. Значна частина техніки застаріла не лише фізично, а й морально.
- Недосконалість механізмів інвестиційного забезпечення. Інвестиційні ресурси аґрарного сектору формуються головним чином за рахунок власних коштів підприємств, переважну частину яких складають амортизаційні відрахування. Залишається вкрай вузьким сегмент довгострокового кредитування АПК.
7. Відсутність реформування у соціальній сфері села. Зважаючи на низьку забезпеченість сільських поселень дільничними лікарнями, дитячими закладами, загальноосвітніми школами, на тлі депопуляційних процесів, міграційного відпливу сільської молоді кількість зайнятих у сільському господарстві за останні десять років значно зменшилася. Вкрай низькою залишається мотивація до праці сільськогосподарських товаровиробників. Середньомісячна заробітна плата в листопаді 2004 р. у сільському господарстві становила 294 грн., в харчовій промисловості – 358 грн., або відповідно 58,5 та 71,3 % до середньообласного показника. Проте частка заробітної плати у структурі сукупних дохідних ресурсів сільських сімей в середньому по області становить лише 23 %.
На державному рівні розпочалося вирішення питання щодо фінансового оздоровлення економіки аґроформувань. Затверджується ефективний механізм кредитування, передбачена фінансова підтримка селекційно-племінної роботи і насінництва, виробництва продукції рослинництва та тваринництва, заходів по боротьбі з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин, робіт з докорінного поліпшення земель аґропромислових підприємств, а також які знаходяться в особливо складних кліматичних умовах. Перехід сільського господарства на ринкові засади супроводжується початком розвитку ринкової інфраструктури, що забезпечить прозорість аґрарного ринку, скорочення обсягів бартерних операцій, моніторинг цін. Робочою групою при Кабінеті Міністрів розроблено загальнодержавну програму підтримки та розвитку українського села “Добробут через аґрарний розвиток” на 2005-2010 роки.
Враховуючи важливе значення сільського господарства для економіки області, його вплив на соціально-економічну ситуацію в регіоні, Івано-Франківська обласна державна адміністрація спільно з вченими наукових установ, фахівцями обласних управлінь і організацій із залученням спеціалістів районів та господарств розробили Комплексну програму розвитку аґропромислового комплексу та сільських територій Івано-Франківської області у 2005-2010 роках і на період до 2015 року.
Нею передбачається система заходів щодо докорінного підвищення родючості ґрунтів, зростання урожайності сільськогосподарських культур, стабілізації та розвитку всіх галузей тваринництва, оновлення матеріально-технічної бази реформованих господарств усіх форм власності. У результаті здійснення комплексної програми передбачається довести до 2015 року виробництво зерна до 500-520 тис. тонн, цукрового буряку – 400-450 тис. тонн, ріпаку – 15-20 тис. тонн, льону-довгунця – 2,5-3,0 тис. тонн, кормів – 45-50 центнерів кормових одиниць з 1 га кормових угідь, молока – до 835 тис. тонн, м’яса – до 130 тис. тонн.
В області буде вдосконалюватися система господарювання на засадах приватної власності на землю і майно, широко використовуватимуться можливості кооперації, інтеграції, оренди, економічних методів управління, що забезпечить фінансову стабільність усіх організаційних форм сільськогосподарського виробництва. Буде сформовано стабільний, повноцінний продовольчий ринок, що відповідатиме споживчому попиту населення регіону.
Втілення в життя цієї комплексної програми дозволить відродити село, перетворити АПК у передовий сектор економіки регіону, підвищити добробут сільського і міського населення, його зайнятість у сфері виробництва, забезпечить зростання добробуту всіх мешканців області, істотне покращання соціально-економічної ситуації в регіоні.
- Основні завдання
- Визначення взаємоузгодженої політики з показниками Державної стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр.;
- створення основи для розроблення програм районів та міст області;
- забезпечення прозорості прийняття розпоряджень обласної державної адміністрації, рішень обласної ради щодо розвитку сільського господарства регіону і можливостей для громадського контролю;
- докорінного поліпшення добробуту населення регіону, стабілізації та забезпечення подальшого зростання рівня споживання сільськогосподарської продукції;
- створення нових робочих місць, поліпшення зайнятості сільського населення та підвищення його доходів;
- забезпечення дієвості громадських організацій по захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників всіх форм господарювання.
- Методи реґулювання діяльності і розвитку аґрарного сектору
Регіональне регулювання у сфері аґропромислового комплексу має забезпечувати:
- своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення, суспільного виробництва у продуктах харчування та отриманні послуг;
- захист прав громадян під час їх роботи на підприємствах аґропромислового комплексу та при наданні послуг;
- захист інтересів власників землі і майна;
- безпечне функціонування підприємств;
- додержання необхідних темпів і структурних пропорцій розвитку аґропромислового комплексу області;
- створення рівних умов для розвитку господарської діяльності усіх суб’єктів аґропромислового комплексу;
- обмеження монополізму та розвиток конкуренції;
- координацію роботи галузей аґропромислового комплексу;
- охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу;
- удосконалення діяльності громадських організацій з питань розвитку сільського господарства та захисту інтересів сільськогосподарських товаровиробників.
2. Сільські території в системі новітнього стану розвитку аґрарного сектору
2.1 Вихідні положення формування новітньої аґрарної політики
2.1.1 Започаткування породженого Майданом політичного оновлення України означає одночасно настання новітнього етапу розвитку сільського господарства. За своєю сутністю, механізмами здійснення і кінцевими результатами він покликаний стати відроджувальним. Мається на увазі не відновлення того, що у тій чи іншій формі колись вже було, а винятково виведення сільського господарства, села і сільського способу життя на істотно, незрівнянно вищі рівні порівняно з тим, що маємо наразі.
2.1.2 Ставши спадкоємцями згубної щодо сільського господарства, села і селянства аґрарної політики недавно держава в особі її найвищих владних структур взяла на себе зобов’язання і відповідальність за те, що новітній етап розвитку сільського господарства матиме у своїй основі новітню аґрарну політику.
2.1.3 Найважливішими відмінностями новітньої державної аґрарної політики від усього того, що видавалось за аґрарну політику ще недавно і результати якої країна та її громадяни відчувають, мають стати наступні. Передусім гармонізація в аґрарній політиці інтересів країни і зайнятих у сільськогосподарському виробництві селян, за якої інтереси селян були б не віртуальними, декларативними, а реальними повинна включати:
- запуск в дію функціонування всієї необхідної низки політичних, правових, соціальних, економічних, організаційних, управлінських та інших складових, кожна з яких і всі вони разом будуть діяти на найсучасніших властивих їм механізмах.
- усвідомлення того, що подолати системну аґрарну кризу можна лише шляхом консолідованого багатофакторного активного впливу на все те, що її спричинило і гальмує вихід з неї.
Відповідно до закону Лібіха кінцевий результат залежить від фактора, що знаходиться в мінімумі, тобто недооцінка здавалось би найменш важливого фактора негативно впливає на кінцевий результат. Цей закон сформований до фізіологічних основ формування врожаю сільськогосподарських культур, має право на сприйняття його в аґрарній економіці.
Не ставши на шлях системного забезпечення потреб сільського господарства, ми дуже швидко спричинимо ще більшу поразку в цій галузі, ніж маємо зараз.
2.1.4 Ще один аспект системності новітньої аґрарної політики базується на вченні видатного радянсько-російського економіста-аґрарника О.О. Ніконова про сільськогосподарське виробництво як про надскладну біолого-соціально-економічну суперсистему, або, по-іншому кажучи, про нерозривну єдність у ній біологічної, соціальної і економічної підсистем.
З огляду на те, що в сучасних умовах у цій суперсистемі все помітніше місце посідає (точніше, вже посіла) її екологічна складова, її виправдано розглядати як біолого-соціально-екологічно-економічну. Якщо ж у цьому відношенні йти далі, прийдемо до висновку, що її серцевиною є соціальна складова (людина, соціум), заради інтересів якої вона (суперсистема) формується і діє, а її функціонування знаходиться у повній залежності від соціального чинника, сукупності громадян (певної величини соціуму), які живуть і працюють у ній, формують і розвивають, забезпечують її конкретну соціально-економічну результативність.
Похідним від цього є висновок щодо того, що винятково важливою у новітній аґрарній політиці має стати забезпечення оптимальної співвідносності її соціального, біологічного (у даному випадку її можна розглядати як сукупність усього того, що становить безпосередньо виробничо-господарську діяльність і використання землі, вирощування сільськогосподарських рослин і тварин тощо), екологічного і економічного елементів (складових). Кожний з них у свою чергу є поліформний, що у кінцевому рахунку зумовлює велику складність забезпечення ефективного розвитку аґропродовольчого сектора економіки.
2.1.5 Винятково важливим у розробленні і функціонуванні новітньої аґрарної політики має стати її наповнення і виведення у ній на чільні місця нетрадиційних для нашої науки і практики економічних категорій: управління по результатах, сталий розвиток сільського господарства, людський капітал села, сільські території. Якщо перші з них у тій чи іншій мірі вже досліджено, то цього не можна сказати про категорію сільська територія (сільські категорії, сільські місцевості).
2.2 Сільські території: концептуальні основи сутності та організації
Категорія “сільські території” настільки стрімко входить у нашу діяльність, що за нею не встигають ні наука, ні, тим більше, практика. Хоч в її розумінні, формуванні та особливостях функціонування зроблено ще дуже мало, все ж є підстави вести мову про те, що маємо справи з новою гілкою аґрарно-економічної науки, яка порівняно швидко може привернути увагу все більшої чисельності зацікавлених у її вивченні.
Поки ж що наша країна істотно (на кілька десятиліть) відстає від світової науки і практики. У ній широко відомі дослідження з цієї проблеми Віденського Міжнародного інституту системних досліджень, одного з структурних наукових підрозділів у Чеській республіці та інших країн. Проблема вийшла за межі науки і все більше входить у практику, в тому числі в частині державного управління. Мається на увазі те, що у ряді зарубіжних країн традиційна назва Міністерства сільського господарства доповнюється словами “і сільських територій” чи “розвитку сільських територій”.
У нашій країні переважає фрагментарне вивчення окремих питань цієї проблеми, що не дає підстав вести мову про її системне вивчення.
Вперше системний підхід до вивчення сільських територій започатковано у 2004 році в Національному науковому центрі “Інститут аґрарної економіки УААН”.
2.2.1 Сільська територія не ототожнюються з територіально-просторовим утворенням. Вона розглядається як системне явище (утворення), яке крім певної території як такої охоплює собою (включає в орбіту свого буття), все те, що у тій чи іншій формі функціонує на ній або є її “фізичною” складовою.
2.2.2 Сільська територія включає в себе наступні складові:
- сільську громаду (общину) як визначальний соціальний осередок функціонування сільської території. Вона об’єднує всіх без винятку громадян, які проживають на даній території, незалежно від того, де вони працюють – на даній території чи поза її межами;
- село (сільське поселення) як соціально-побутовий, а також у тій чи іншій мірі безпосередньо виробничий осередок, адміністративний і соціально-культурно-побутовий центр, своєрідна “столиця” кожної даної сільської території;
- органи місцевого самоврядування та інші громадські організації (структури), що розташовані і діють на даній сільській території;
- соціальну і виробничу інфраструктуру, що діє на даній сільській території і забезпечує потреби її функціонування і розвитку;
- сільськогосподарські угіддя, на яких здійснюється виробництво продукції рослинницьких, включаючи багаторічні насадження, галузей;
- тваринницькі та інші виробничі приміщення, незалежно від місця їх розташування – у сільському поселенні чи поза його межами;
- зрошувальні, осушувальні та інші споруди;
- природоохоронні (екологозабезпечуючі) та інші лісові насадження, включаючи власне лісові ділянки;
- заготівельні, переробні та інші підприємства та організації, що є безпосередньо виробничими або обслуговуючими структурними утвореннями, незалежно від того, у чиїй власності вони знаходяться;
- сільськогосподарські підприємства різних форм власності та інші виробничі, управлінські, господарюючі структури, незалежно від форм власності, на яких вони засновані, організаційно-правових типів, спеціалізації тощо;
Жодна державна, комунальна чи будь-яка інша структура не може діяти на даній сільській території без дозволу сільської громади (общини) і тим більше діяти на них “по-своєму”, з порушенням визначених нормативно-правових положень.
2.3 Сільські території з погляду відродження і сталого розвитку аґрарної сфери економіки
Велика сукупність негативних об'єктивних і суб'єктивних причин і обставин , які склалася в останні роки у сільському господарстві України загалом і на селі зокрема, їх подолання вимагає вивчення і втілення у практику нетрадиційних для вітчизняних умов практичних кроків. Серед них особливе місце посідає своєрідний організаційний і соціальний тандем, що охоплює собою, з одного боку - відродження аґропромислового виробництва у всій його масштабності, у тому числі сільського господарства і села, і з іншого - переведення аґрарного сектора економіки на засади сталого (стабільного) розвитку.
Різні за природою і соціально-економічною сутністю і конкретно-цільовим індивідуалізованим призначенням, вони у кінцевому відношенні у взаємодії з іншими чинниками покликані забезпечити досягнення загальної кінцевої триєдиної мети: перевести українське сільське господарство і село з руїни, у якій вони не з власної волі опинилися, на засади істотно вищого, порівняно з тим, що має країна наразі, у соціальному, організаційному, економічному та у всіх інших відношеннях рівня розвитку; сформувати досконаліший і результативніший спосіб життя на селі; створити у ньому достойні селянства та інших жителів села умови проживання, праці і відпочинку.
Новітній характер цих категорій зумовлює доцільність розгляду їх сутності.
Відродження, тобто піднесення чого-небудь, що було в стані занепаду або на низькому рівні розвитку, його своєрідне воскресіння, повернення до життя. Особливо важливим тут є орієнтація не на те, що вже колись мало місце, а винятково на побудову в процесі відродження досконалішого, нового.
Категорія сталого (стабільного, стійкого) розвитку, це така організація і соціально-економічна результативність, за яких кожне сучасне покоління формує не лише якомога кращі умови для себе, а й дбає про те, щоб їх мали також наступні покоління. По-іншому кажучи, сталий розвиток всією своєю сутністю, формами організації і механізмами здійснення поступально спрямовується в стратегічне майбутнє. У такому розумінні цієї категорії сконцентрована принципово нова якість відносин не просто між людьми, а й між поколіннями. Це, крім усього іншого, засвідчує розвиток глобалізації світових відносин досконалішого типу: не лише міждержавної в інтересах сьогодення, а й глобалізації, зорієнтованої в оглядове і більш віддалене майбутнє в інтересах гарантування добробуту і процвітання поколінь. У всій його повноті це стосується проблем сталого розвитку сільського господарства.
У практичному відношенні це означає, що все необхідне для сталого розвитку галузі: нарощування обсягів виробництва галузевої структури і одержання продукції вищої якості має базуватися на найновіших високо технологічних і екологічно безпечних засадах.
Це вимагає додаткових, у тому числі значних матеріальних, фінансових та інших витрат. Інтереси сьогодення і майбутніх періодів варті цього.
Таку поступальність розвитку аґропродовольчого сектора економіки вже освоїло чимало країн, інші прискорено активізують подібні процеси. Тепер настає черга України. Одна з найбільших її проблем у цій частині полягає у тому, що відповідну роботу вона змушена починати в умовах глибокого соціально-економічного занепаду сільського господарства і села і обмеженості їх ресурсного забезпечення. Вирішення цієї проблеми даватиметься складно і важко, вимагає багато різного роду зусиль і часу.
Першоосновою подолання ускладнень, з якими Україна зустрічатиметься на цьому шляху, є її сучасне політичне очищення (є підстави вірити, що назавжди) під впливом відомих політичних подій в країні наприкінці 2004 року. Є підстави сподіватися, що після них настане період обнадійливого системного політико-правового, соціально-економічного, організаційно-управлінського, ресурсного, інноваційного та всього іншого оновлення країни, у тому числі села. Надання таким процесам поступальності набуває значення визначального чинника зростання аґрарного виробництва, виведення на якісно вищий рівень розвитку села, подолання у ньому бідності, створення істотно кращих умов для проживання, роботи і відпочинку, поліпшення побутових умов, відновлення втраченої і примноження досконалішої виробничої і соціальної інфраструктури і всього того, що забезпечуватиме відродження села і властивого йому способу життя.
Стратегічна орієнтація аґрарної політики країни і всієї системи аґрарних відносин на сталий розвиток сільського господарства і АПК все очевидніше набуває значення визначального чинника, здатного забезпечити використання їх потенціалу (того, що зберігся і того, що буде примножений) для виконання аґрарним сектором, у тому числі і перш за все селом, їх багатофункціонального цільового призначення, найважливішими складовими якого є:
- виробництво в необхідних для внутрішніх і експортних потреб країни обсягах продовольства і сільськогосподарської сировини для переробних та інших виробництв;
- модифікація стосовно нових умов особливостей і сільського способу життя, включаючи його духовні, культурні, звичаєві та інші надбання сіл;
- формування істотно привабливішої, порівняно з тим, що має українське село, наразі, соціальної облаштованості кожного сільського поселення;
- створення передумов для розширеного відтворення сільського населення з одночасним формуванням достатньо привабливих для нього умов проживання, праці і відпочинку;
- забезпечення соціального захисту територій, включаючи збереження та підтримання на належному рівні наявних і створення нових природних ландшафтів, формування мережі структур з цільовим призначенням надання соціально забезпечуючих рекреаційних послуг;
- розвиток екологічно надійного виробництва на селі з одночасною підтримкою екологічної рівноваги у довкіллі.
Така масштабність і невичерпність завдань, розв'язанню яких має підпорядковуватися сталий розвиток аґрарного сектора економіки, зумовлює необхідність, з одного боку, розглядати сільську територію у її розширеному (глибшому) розумінні і, з іншого, включення у виконання цього складного завдання всієї сукупності таких територій. У конкретно прикладному відношенні це означає перехід від переважаючого наразі розгляду сільської території як територіально-просторового явища до розуміння її як системного соціально-виробничого, формалізованого утворення багатоцільового призначення. До його складових належать:
Сільська громада (община), як визначальний соціальний осередок функціонування сільської території. Вона охоплює собою усіх без винятку тих, хто проживає на ній, незалежно від того, у якій сфері виробництва і обслуговування вони зайняті: у сільському господарстві, у соціальній сфері, у наданні послуг, у збереженні довкілля тощо. Незалежно також від того, де вони працюють – безпосередньо на даній сільській території чи у будь-якому іншому місці і на будь-якій роботі поза її межами, вона (сільська громада, община) покликана розвивати дану сільську територію передовсім у власних інтересах. Навіть якщо вона виконує роботу, результати якої передаються споживачам поза її межами, все ж інтереси даної сільської громади (общини) і кожного з її члена є визначальними.
Село (сільське поселення) як соціально-побутовий, виробничий осередок, адміністративний і соціально-культурно-побутовий центр, своєрідна "столиця " кожної даної сільської території. Воно охоплює собою все, що має місце, діє чи просто функціонує у кожному сільському поселенні, розміщеному на даній сільській території. Крім житлових і присадибних господарських будівель, сюди належать соціальна і виробнича інфраструктура сільських поселень, природні чи штучно створені ландшафтні (рекреаційні) ділянки: ставки, озера, лісові та інші насадження.
Важливе значення матиме запроваджувана адміністративна реформа –об'єднувана навколо однієї сільської ради сільська територія, в яку входить два і більше сільських поселень, кожне з яких виділяє (формує) "індивідуалізовану" (стосовно кожного даного сільського поселення) сільську територію. Такі локалізовані території будуть одночасно складовими даної загальної, сукупної сільської території.
Сільськогосподарські та інші угіддя поза межами сільських поселень з розташованими на них виробничими об'єктами: тваринницькими приміщеннями, зрошувальними і осушувальними спорудами, полезахисними (екологозабезпечуючими) та іншими лісонасадженнями тощо. Незалежно від того, кому вони належать – окремому власникові чи знаходяться у колективному (груповому) використанні, обробляються (використовуються) індивідуально чи на орендній основі, знаходяться в активному господарському обігу чи тимчасово не використовуються або використовуються не за призначенням – всі вони є складовими конкретної сільської території і входять у коло інтересів даної сільської громади (общини). Крім їх виробничого використання (експлуатації), на неї покладається відповідальність за їх ефективну експлуатацію, догляд за ними, бережливе і екологічно безпечне використання, здійснення всього задля їх збереження від шкідливих природних та інших впливів.
Органи місцевого самоуправління та інші громадські організації (структури), що діють на даній сільській території. Незалежно від сфери їх впливу, вони можуть діяти лише в межах Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обов'язково враховуючи специфічні інтереси конкретних сільських громад. Жодна державна чи будь-яка інша структура не може діяти на даній сільській території без дозволу сільської громади (общини) і тим більше діяти на них "по-своєму", з порушенням визначених нормативних положень.
Сільська територія у сучасному розумінні являє собою складну і багатофункціональну природну, соціально-економічну і виробничо-господарську структуру і характеризується сукупністю властивих кожній з них особливостей: площею земельних угідь, на яких вона розміщена; чисельністю проживаючих і зайнятих у виробництві чи обслуговуванні людей; обсягами і структурою виробництва; розвитком соціальної і виробничої інфраструктури; формою зайнятості проживаючих на ній та іншими рисами. У зв'язку з цим, загальноприйнятим сільські території у нашій країні слід вважати щонайменше три визначальні обставини.
По-перше, кожна окремо взята сільська територія є середовищем буття сформованого, динамічно і цілеспрямовано діючого на ній мікросоціуму з його конкретними інтересами і потребами. Згідно цьому розвиток кожної з них повинен підпорядковуватись передовсім їх задоволенню у зростаючих обсягах.
По-друге, він (мікросоціум) є єдиною і найважливішою складовою кожної даної сільської території, здатної включити в дію всі чинники, спроможні забезпечити її ефективне функціонування, збереження і збагачення потенціалу. Крім того, саме від нього в дуже великій мірі або й переважно залежатиме сучасне і майбутнє даної території або сукупності територій.
По-третє, при всій специфічності окремо взятих сільських територій вони виконуватимуть спільну для них функцію забезпечення сталого розвитку кожної і всієї аґропродовольчої сфери країни..
Кінцева результативність розвитку сільських територій, крім усього іншого, залежатиме від того, як, з якою віддачею будуть враховуватись ці обставини в практиці кожної з них.
Найважливішою передумовою виконання цієї стратегічної мети слід вважати одночасне включення в процес практичного втілення великої сукупності соціальних, правових, економічних, організаційних, управлінських, кадрових та всіх інших чинників, кожний з яких окремо взятий і всі вони разом мають підпорядковуватись досягненню необхідного кінцевого результату.
Визначальною складовою досягнення такої мети повинно стати опрацювання національної стратегії стійкого розвитку українського села та правової основи організації всієї подальшої роботи по її практичному втіленню. Весь попередній досвід розвитку пострадянських аґрарних відносин вказує на те, що без чітких стратегічних орієнтирів досягнення очікуваної кінцевої мети надміру ускладнюється і не гарантує очікуваних результатів. Тим більше, коли в сучасних умовах стійкий розвиток сільського господарства, села і сільських територій набув значення одного з найважливіших пріоритетів розвитку аґрарного сектора економіки. Можливі два варіанти вирішення цієї проблеми: передбачити відповідний матеріал складовою стратегії розвитку сільського господарства і АПК, що розробляється, або опрацювати спеціалізовану відповідну розробку. З огляду на новітній і до кінця ще не усвідомлений характер проблем розвитку сільських територій другий варіант за певних умов міг би вважатися більш прийнятним.
Багатоцільовий характер функціонування сільських територій з одночасною участю в ньому соціальних і виробничих структур різного адміністративного підпорядкування зумовлює необхідність не лише недопущення вузьковідомчого підходу до проблем їх розвитку, а навпаки, вимагає консолідації для цієї мети фінансових, економічних та інших зусиль різних виробництв і відомств. Консолідуючою ланкою практичного досягнення такої мети можуть бути органи місцевого самоврядування відповідних рівнів або спеціально створювані для цієї мети муніципальні структури.
Винятково важливим аспектом організації розвитку сільських територій є об'єднання відповідних державних, регіональних і безпосередньо місцевих фінансових, матеріальних та інших зусиль і можливостей. Кожний з цих рівнів виконуватиме у цій роботі властиву йому (визначену для нього) функцію. Чи не найбільша проблема полягає в їх узгодженні і цілеспрямованому регулюванні. Одним з найважливіших кроків по цьому шляху має стати здійснення кожним суб'єктом покладених на нього чи взятих на себе завдань у визначені строки і у встановлених обсягах. По-іншому кажучи, безпідставно сподіватися, що відповідальність за необхідний рівень розвитку сільських територій повністю візьме на себе держава. Не під силу це і конкретній сільській громаді (території). Успіх можливий лише на шляху його надійного "вертикального" забезпечення.
Для вирішення проблем розвитку сільських територій винятково важливе місце необхідно відводити:
- організації розвитку сільських територій на основі спеціально опрацьовуваних для кожної або спільних для їх певної сукупності у них стратегій;
- диверсифікації виробництва на них як однієї з основ формування альтернативних джерел зайнятості сільського населення і розвиток внаслідок цього додаткових, у тому числі нетрадиційних для кожної даної сільської території, робочих місць з наступним зменшенням безробіття, підвищенням доходів населення тощо;
- забезпеченню ефективного функціонування і виведення на якісно вищий у всіх відношеннях рівень розвитку сільського господарства як переважно головної галузі сільських територій, та всіх інших виробничо-господарських структур;
- прискореному відтворенню (відродженню) соціальної інфраструктури сільських поселень як однієї з найважливіших передумов їх збереження від соціальної і виробничої деградації, передовсім у частині збереження і поступового нарощування людського капіталу;
- удосконаленню соціальних, економічних та всіх інших механізмів підтримання виробничої активності і зацікавленості сільського населення у всебічному використанню виробничого і ресурсного потенціалу сільських територій та його примноження;
- підтримання екологічної надійності сільських територій збереження природних особливостей кожної з них, у тому числі шляхом захисту від згубних впливів людської діяльності і негативних погодних впливів.
Найбільш загальною передумовою забезпечення ефективного розвитку сільських територій є відповідна переорієнтація державної аґрарної політики. Відповідним аспектам має відводитися належне місце також у програмах розвитку галузей і регіонів. Їх практичне втілення має базуватися на розроблюваних на всіх рівнях програми розвитку сільських територій.
Розробка “Комплексної програми розвитку аґропромислового комплексу та сільських територій Івано-Франківської області у 2005-2010 роках та на період до 2015 року” великою мірою викликана не лише гірким становищем сільського господарства, а й проведенням в державі адміністративно-територіальної реформи. Оскільки мета останньої – максимізувати повноваження владних структур на місцях, то логічним є включити в дану програму ряд заходів відносно управління сільськими територіями. Завданням таких заходів є підвищення ефективності функціонування сільських власників і господарів. Більшість із них повинні бути реалізовані органами місцевого самоврядування. До таких заходів належать:
- допомога у видачі державних актів на право приватної власності на землю;
- надання пільг суб’єктам зайнятим у сільському господарстві;
- ініціювання формування обслуговуючого кооперативу та кредитної спілки;
- надання системного характеру становленню сільських власників і господарів;
- підтримка становлення дорадчих служб та послуг.
3. Соціально-економічна спрямованість
Територія області становить 13,9 тис.км2.
Адміністративно-територіальний устрій - 14 районів, 5 - обласного підпорядкування, 804 сільських населених пунктів.
Населення – 1395,1 тис. чол., в тому числі у містах 584,0 тис. чол. (41,9 %), сільського – 811,1 тис. чол. ( 58,1 %).
Аґропромисловий комплекс області - це майже 1,1 тис. підприємств і організацій всіх форм власності, включаючи 127 великих підприємств харчової та переробної промисловості. В цілому у аґропромисловому комплексі зайнято близько 147,9 тис. чоловік, з них 121,9 в особистих господарствах населення.
Сільськогосподарські, переробні і промислові підприємства АПК області виробляють близько третини всієї валової доданої вартості регіону. Вони формують основну частку продовольчих ресурсів регіону.
В усьому світі все більше уваги привертається до аґрарного сектору. У розвинутих країнах люди живуть заможно в першу чергу завдяки розвинутому сільському господарству. Високий рівень сільськогосподарського виробництва є запорукою продовольчої безпеки та успішного розвитку інших сфер матеріального виробництва.
Аналіз світових тенденцій свідчить про збільшення у 1980-2000 роках обсягів виробництва основних видів аґропромислової продукції: по молоку на 20 %, по зерну на 65 %, по м’ясу на 95 %. При цьому значно посилився вплив аґрарнорозвинутих країн на міжнародний продовольчий ринок.
В цілому по Україні, і, зокрема, в Івано-Франківській області за ці роки виробництво зменшено майже на половину. Внаслідок цього, зменшилось споживання населенням основних видів продуктів харчування. Значно зменшилась калорійність раціону харчування, особливо скоротилась частка продуктів тваринного походження.
Виконання Комплексної програми дасть змогу у 2015 році в області наблизити споживання продуктів харчування до раціонального рівня: м’яса та м’ясопродуктів - 67 кг на душу населення, молока та молочних продуктів – 395 кг, яєць - 245 шт., риби та рибних продуктів - 15 кг, хлібопродуктів - 104 кг, картоплі - 123 кг, овочів - 110 кг, плодів та ягід - 43 кг, цукру - 38 кг.
У раціоні споживання зросте питома вага найбільш цінних продуктів харчування – м’яса, молока, яєць, овочів, риби.
Докорінне поліпшення продовольчого забезпечення населення регіону високоякісними та дешевими продуктами харчування власного виробництва буде здійснюватись за рахунок інтенсифікації та підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у регіоні.
Розроблена в області “Комплексна програма розвитку аґропромислового комплексу та сільських територій Івано-Франківської області на 2005-2010 рр. та на період до 2015 р.” забезпечить призупинення спаду, стабілізацію та нарощування обсягів аґропромислового виробництва, досягнення рекомендованих норм споживання населенням харчових продуктів, визначення основних напрямів реформування економічних, організаційних, соціальних та правових відносин, створення необхідних економічних умов для розширеного відтворення у всіх галузях аґропромислового комплексу, формування економічного механізму рівноправного функціонування усіх форм власності і організаційно-правових структур.
Значна увага в Комплексній програмі приділяється створенню належних умов для життя на селі, забезпеченню зайнятості сільської молоді, підвищенню рівня її професійного навчання та профорієнтації, відновленню культурно-національних традицій Прикарпаття.
Виконання заходів, передбачених програмами розвитку землеробства, тваринництва, технічної політики, дозволить стабілізувати та суттєво збільшити обсяги виробництва сільськогосподарської продукції.
Будуть створені умови для фінансової стабілізації і беззбиткової роботи галузей та господарств усіх форм власності і господарювання, перетворення сільського господарства у конкурентоспроможний сектор економіки регіону.
- ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНІ ЧИННИКИ
4.1. Головна мета формування програми
Головна мета розвитку сільського господарства полягає у створенні сучасного конкурентноздатного аґропромислового комплексу, який характеризується такими критеріями:
- ефективне застосування нових сільськогосподарських машин, матеріальних ресурсів, технологічних систем;
- випуск конкурентоспроможної продукції, здатної задовольнити потреби всіх секторів економіки;
- здатність виробництва до широкого впровадження науково-технічних досягнень, домінування в аґропромисловому комплексі наукоємних галузей;
- значний рівень розвитку дорадчої діяльності, інфраструктури аґрарного ринку;
- раціональне використання земель, впровадження ресурсозберігаючих та відновлювальних технологій;
- високий рівень екологічної безпеки;
- досягнення ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств.
4.2. Основні цілі, завдання та етапи реалізації програми
Для забезпечення головної мети розвитку сільського господарства області, виходячи з повноважень органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, визначена наступна система цілей:
Цілі визначені на державному рівні:
- формування конкурентоспроможного аґропромислового комплексу;
- прискорення структурної перебудови аґропромислового комплексу;
- адаптація підприємств аґропромислового комплексу з урахуванням вступу України в СОТ та інтеграції в ЄС;
- орієнтація виробництва продукції сільського господарства на прискорений розвиток внутрішнього ринку;
- збільшення обсягів експорту продукції сільського господарства включаючи продукцію харчової та переробної промисловості;
- значне підвищення рівня життя, умов праці та посилення соціальної захищеності працівників аґропромислового комплексу.
- досягнення стабільного економічного зростання шляхом забезпечення умов для розвитку ефективного підприємництва в аґрарному секторі;
- підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного аґропромислового сектору на внутрішньому та зовнішніх ринках на базі нарощування обсягів інвестицій та їх інноваційного спрямування;
- створення цивілізованих умов для проживання в сільській місцевості як основи припливу працездатних верств; формування дієздатних сільських територіальних общин.
Цілі галузевого рівня:
- забезпечення стабільно високих темпів розвитку галузей аґропромислового комплексу;
- реалізація інноваційного розвитку галузей аґрарного сектору економіки, суттєве збільшення частки наукоємних, ресурсозберігаючих виробництв.
Цілі обласного рівня:
- формування структури аґропромислового комплексу області, здатної забезпечити ефективне використання трудових та природних ресурсів;
- вирішення екологічних проблем та завдань соціального розвитку області, зокрема гірських населених пунктів;
- оптимізація використання кадрового потенціалу області;
- залучення фінансових, енергетичних, матеріальних та інших ресурсів області для вирішення завдань розвитку аґропромислового комплексу.
Враховуючи, що стратегія охоплює досить тривалий період і потребує суттєвих інвестицій, її цілі і завдання структуровані за трьома періодами.
Перший етап – підготовчий
В системі першочергових заходів, де вирішальними мають стати 2005-2007 рр., ставиться завдання створити необхідні умови для активізації зусиль на обласному рівні щодо розвитку аґропромислового комплексу.
Для цього передбачається:
- розвивати інфраструктуру збуту сільськогосподарської продукції та механізмів державного впливу на кон'юнктуру аґрарних ринків за допомогою економічних важелів;
- розробити і реалізувати комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення діяльності і поліпшення координації роботи органів виконавчої влади щодо розвитку і трансформації аґропромислового комплексу;
- сформувати систему цільових програм та інвестиційних проектів з метою розвитку окремих галузей аґропромислового комплексу;
- посилити стимулюючі та регулюючі функції щодо заохочення ділової активності підприємців у відродженні та розвитку сільськогосподарського виробництва, харчової і переробної промисловості.
Другий етап – середньостроковий ( 2008 - 2010 роки).
На цьому етапі забезпечується подальша реалізація основних трансформаційних процесів, спрямованих на перетворення аґропромислового комплексу у високоефективну систему, здатну до стабільного прискореного розвитку. Основні завдання цього етапу передбачають:
- прискорення формування ефективної структури аґропромислового виробництва з поглибленням потенціалу науково-технологічної системи;
- забезпечення реалізації інноваційної моделі розвитку аґропромислового комплексу, створення його оптимальної інфраструктури з повним інноваційно-інвестиційним циклом;
- формування оптимальної маркетингової системи, спрямованої на розвиток підприємництва, створення умов для прибуткового господарювання в аґрарному секторі, стимулювання внутрішнього попиту;
- розвиток соціальної сфери села - забезпечення підвищення життєвого рівня сільського населення як основи поліпшення демографічної ситуації та розвитку трудового потенціалу;
- розвиток ринку землі та іпотечних операцій, створення на цій основі сприятливих умов для залучення інвестицій та припливу кредитних ресурсів в аґрарний сектор.