С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Сучасний стан та проблеми регуляторної політики в Україні Роль бюджету розвитку місцевих бюджетів у реалізації інвестиційної політики регіону Розвиток олійно-жирової промисловості одещини Бюджетна політика як інструмент державного регулювання економіки в прикордонних регіонах Організаційно-економічні особливості ресурсно-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств Львівський державний інститут новітніх

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• Єпіфанов, ректор двнз «Українська академія банківської справи Національного банку України»,, 1134.49kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• Курс лекцій Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" економічних спеціальностей, 3134.39kb.
• Національний банк України Університет банківської справи нбу львівський інститут банківської, 208.22kb.
• Державний вищий навчальний заклад «українська академія банківської справи національного, 2462.21kb.
• Теоретико-методологічні засади формування стратегії соціально-економічного розвитку, 7143.04kb.
• А. В. Буряк метод финансовых коэффициентов как инстурмент оценки эффективности деятельности, 122.42kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.

Сучасний стан та проблеми регуляторної політики в Україні


Сьогодні державне планування, в тій чи іншій формі, практикується в більшості країн світу, де воно здебільшого набуває форми індикативного, тобто рекомендаційного, коли суб’єкти економіки підключаються добровільно до виконання державних соціально-економічних програм, одержуючи за це від держави певні економічні вигоди (пільги, дотації, субвенції тощо), успішно адаптовано до умов ринкового господарювання і відіграє нині принципово важливу роль в управлінні економікою.

Відсутність стабільної макроекономічної політики приведе до фактичної відсутності дійових економічних важелів регулятивного впливу держави на мікроекономічні процеси. В питанні регулятивної політики на регіональному рівні не можна цілком покладатися на стихійний механізм ринку [2]. А концентрація управлінської діяльності в центрі не може ефективно регулювати соціально-економічні процеси окремих адміністративно-територіальних одиниць.

Успішність соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць прямо залежить від управлінської діяльності місцевих органів самоврядування. Саме від цих органів у першу чергу залежить ефективне використання місцевих ресурсів, особливо використання тих капітальних ресурсів, які інвестуються в місцеву економіку.

Регулювання економіки на рівні адміністративно-територіального простору може практично вилитись у заходи, які мають супроводжувати процес реєстрації та ліцензування суб’єктів підприємництва. Невипадково розвиток підприємництва пов’язують з регуляторною політикою. А тому, підприємництво необхідно розглядати не лише як об’єкт державної політики, але як один із чинників національної безпеки.

Регуляторна політика в багатьох країнах світу є головним кроком цивілізованого державного регулювання підприємництва. Проте, державне регулювання бізнесу за даними міжнародної фінансової корпорації перемістилося з другого на сьому позицію серед факторів, що перешкоджають малому бізнесу.

Економіка України після економічної кризи 2008 року ще надто слабка, недостатньо структуризована, а ринкові механізми починають утверджують себе і тому вони, поки що, не здатні в повній мірі виконувати регулятивну функцію, особливо на мікрорівні.

Саме тому нині пріоритетна роль у забезпеченні цілісності та ефективності регулювання економічних процесів як на макро, так, особливо, на мікрорівні, належить державі.

Нова влада надає великого значення подальшому вдосконаленню державної регулятивної політики, суттєвим спрощенням процедури реєстрації бізнесу в Україні, тобто дозвільна система має діяти при значному (на 60%) скороченні кількості регуляторних документів, бо за існуючих нині перешкод 2/3 українців не можуть започаткувати свій бізнес [1].

Практика свідчить про те, що спорадичне, безсистемне реєстрування та ліцензування як юридичних, так і фізичних осіб, суб’єктів господарювання веде до великих втрат економічних ресурсів, унаслідок масових банкрутств, особливо малих та середніх суб’єктів підприємницької діяльності.

Для вдосконалення системи державної регулятивної діяльності на мікрорівні конкретні заходи передбачені Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, згідно з яким створюється єдиний державний реєстр підприємців. Переслідується мета значного спрощення самої процедури реєстрації та зменшення кількості реєструючих органів. Реєстрація нових суб’єктів підприємництва нині відбувається переважно за принципом „в одне вікно”.

Нині в усіх регіонах України здійснюється державна реєстрація суб’єктів підприємництва на новій законодавчій базі, згідно з якою безпосередньо здійснює реєстрацію суб’єктів підприємництва державний реєстратор. Але, на наш погляд, роль державного реєстратора, який діє від імені держави на самому старті підприємництва, не можна розглядати лише як діяльність звичайного клерка, бо від змісту діяльності цієї відповідальної посадової особи, напряму залежить майбутня ефективність започаткованих бізнесових структур. Мабуть, з погляду на це, діяльність державних регістраторів не може обмежуватися лише здійсненням самого акту реєстрації суб’єкта підприємництва та включенням його до єдиного державного реєстру [3].

Державна реєстрація має в першу чергу забезпечити певний юридично-правовий та господарсько-бізнесовий супровід кожного новоствореного бізнес-об’єкта. Це означає, що на робочому столі кожного державного реєстратора має бути детальна карта обслуговуваного ним адміністративно-територіального району з позначенням на ній діючих об’єктів підприємництва різного профілю спеціалізації.

Можливість практичного застосування таких економічних карт досліджено в монографії „Інфраструктура в умовах транзитивної економіки” [4].

Сутність корисності економічної карти залежить від її інформативної ємності, тобто кількісних та якісних елементів її змісту.

Користуючись такою картою, державний регістратор має можливість надати майбутньому підприємцю детальну характеристику вибраного ним місця розташування об’єкта підприємницької діяльності, попередивши про можливі ризики з боку більш сильного і досвідченого конкурента, а враховуючи бізнесові можливості останнього, запропонувати йому більш перспективні можливості розміщення об’єктів для підприємницької діяльності.

Враховуючи конкретні економічні особливості регіону, в якому відбувається реєстрація підприємців, слід розробити основні методичні рекомендації щодо ефективного розміщення новостворюваних бізнесових структур. У цих рекомендаціях потрібно враховувати коефіцієнт зайнятості населення, рівень його доходів, наявність сітки торговельних та інших підприємств по кожному профілю спеціалізації.

Державний реєстратор, дбаючи про економічний розвиток свого регіону, повинен дати обґрунтовані рекомендації по найбільш ефективному вибору профілю спеціалізації майбутньої підприємницької структури, на ефективне її територіальне розміщення з метою уникнення надмірної конкуренції.

Мабуть, у такій „опіці” з боку державного реєстратора може проявлятись ефективна державна регулятивна діяльність на мікрорівні.

Удосконалення регуляторної політики на мікрорівні є ринкоутворюючим чинником, стимулюючим наповнення місцевого бюджету, вирішення проблем безробіття, насичення ринку вітчизняними конкурентоспроможними товарами і послугами, забезпечення швидкої реалізації інновацій.

1. Економічні реформи: реальність та очікування українського бізнесу. Інформаційно-аналітичні матеріали парламентських слухань. – К.: Кабінет Міністрів України, № 11719/0/2 – 10 від 13 вересня 2010 р., – С. 40.
   
2. Кулішов В., Мустафін В., Сонько С. Сучасні особливості формування регіональних ринків / Економіка України. 2001. – № 7 – С. 40-43.
   
3. Кулішов В.В. Економічний довідник підприємця. Львів: «Магнолія 2006», 2009. – 162 с.
   
4. Сонько С.П., Скринько М.М. Інфраструктура в умовах транзитивної економіки. Монографія. – Харьків: «Екограф». 2004. – С. 250.
   

Пероганич О. В.

Львівська державна фінансова академія


РОЛЬ БЮДЖЕТУ РОЗВИТКУ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ У РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ РЕГІОНУ


Вирішення цілої низки економічних, соціальних та інших проблем держави та її регіонів безпосередньо залежить від ефективної реалізації державної інвестиційної політики. В умовах подальшого розвитку в Україні ринкових відносин особливу значущість набуває дослідження проблем інвестиційної діяльності саме на регіональному рівні.

Варто зазначити, що на сьогоднішній день основними формами здійснення державних інвестицій є: капітальні видатки державного та місцевого бюджетів, бюджетне фінансування державних цільових програм, інвестиційні вкладення за рахунок бюджету розвитку місцевих бюджетів. Можна стверджувати, що в Україні бюджет розвитку є інструментом цілеспрямованого впливу держави на інвестиційну діяльність в регіонах, оскільки відповідно до положень Бюджетного кодексу України, бюджет розвитку має цільове призначення – інвестиційне забезпечення виробничої та невиробничої сфер [1]. Так, кошти бюджету розвитку місцевих бюджетів спрямовуються на реалiзацiю програм соціально-економічного розвитку вiдповiдної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Роль бюджету розвитку місцевих бюджетів як інструмента реалізації регіональної інвестиційної політики полягає у виконанні ним функції стимулювання інвестиційних процесів регіону. Реалізація цієї функції забезпечується тим, що кошти з бюджету розвитку можуть надаватися інвесторам як пільгові кредити на реалізацію інвестиційних проектів, що пройшли конкурсний відбір, що є стимулюючим фактором для економічних суб’єктів, котрі планують здійснити інвестиції в ту чи іншу сферу [4].

Крім того, бюджетні інвестиції, які здійснюються з бюджету розвитку в розбудову соціальної та економічної інфраструктури регіону, сприяють відтворенню виробництва і його модернізації, що в свою чергу підвищує обсяги виробництва, і, відповідно збільшує податкові надходження до державного і місцевого бюджетів. Такий мультиплікаційний ефект створює умови для накопичення бюджетних доходів і подальшого їх залучення у нові інвестиційні проекти (на виконання місцевих програм капітального характеру).

Як бачимо, бюджет розвитку місцевих бюджетів може стати дієвим механізмом впливу місцевих органів влади на соціально-економічне зростання і пожвавлення інвестиційного процесу на підвідомчих їм територіях. Однак, на сьогоднішній день в Україні залишилася ціла низка проблемних питань у сфері бюджетного інвестування, таких як [5]:

• низька результативність бюджетних інвестицій;
  
• неповне використання можливостей нарощування інвестиційного потенціалу;
  
• низький рівень участі приватних підрядників у інвестиційно-інноваційних проектах;
  
• відсутність ефективної системи контролю за цільовим використанням коштів з бюджету розвитку місцевих бюджетів на реалізацію інвестиційних проектів;
  
• розпорошеність інвестиційних бюджетних ресурсів;
  
• відсутність комплексного підходу до конкурсного відбору інвестиційних програм і проектів;
  
• низька відповідальність органів місцевої влади за рішення, що приймаються ними при реалізації інвестиційних проектів за рахунок коштів бюджетів розвитку тощо.
  

Для вирішення цього комплексу проблем необхідно сформувати бюджетний механізм стимулювання довгострокового інвестиційного розвитку адміністративно-територіальних утворень, основними складовими якого мають стати:

• розширення джерел наповнення місцевих бюджетів розвитку;
  
• підвищення ефективності управління видатковою складовою місцевих бюджетів розвитку;
  
• побудова ефективної системи управління і контролю за реалізацією інвестиційних проектів, що фінансуються за кошти місцевих бюджетів розвитку.
  

Такий комплексний підхід до проблеми підвищення дієвості засобів бюджетного фінансування інвестиційних проектів забезпечить сталий розвиток як окремих адміністративно-територіальних утворень, так і держави вцілому.

1. Бюджетний кодекс України.- К.: Істина, 2010. – 126 с.
   
2. Про внесення змін до Бюджетного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України: Закон України № 2856-VI від 23.12.2010 // ЛІГА БізнесІнформ
   
3. Про місцеве самоврядування в Україні [Електронний ресурс]: закон України від 21.05.1997 р. № 280/97ВР зі змін. і доп. – Режим доступу: ссылка скрыта
   
4. Пилипчук В. В. Управление инвестициями. – Владивосток: Издательство дальневосточного университета, 2003. – С.76
   
5. Бюджетна система України та Євросоюзу: монографія / С. О. Булгакова, О. І. Барановський, В. Г. Барановська та ін.; за заг. ред. А. А. Мазаракі. – К.: центр підготовки навчально-методичних видань КНТЕУ, 2010. – 409 с.
   

Поліщук В.С.

Одеський державний економічний університет


РОЗВИТОК ОЛІЙНО-ЖИРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ОДЕЩИНИ


Олійно-жирова промисловість України це – одна з провідних галузей харчової промисловості. Вона є структурним підрозділом аграрно-промислового комплексу і пов’язана з наявністю сировинної бази, тому центрами виробничої діяльності в Україні виступають Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Вінницька, Полтавська, Харківська та Одеська області.

Зупинимось більш детальніше на Одеському регіоні. Це високорозвинена індустріальна область, промисловість якої відіграє значну роль у структурі реального сектору економіки країни. Природно-кліматичні особливості Одещини сприяють вирощуванню соняшнику та деяких інших олійних культур, що забезпечує їх високий валовий збір. У 2010 році виробництво соняшнику склало 348,8 тис. т., що на 118,3 тис. т. більше ніж у попередньому році; виробництво сої та ріпаку також збільшилось на 0,9 тис.т. та 50 тис. т. відповідно (табл.1). Це свідчить про те, що в регіоні зросли посівні площі під олійні культури та їх врожайність.

Олійно-жирова промисловість Одещини представлена п’ятьма основними виробниками: ВАТ «Одеський олійно-жировий комбінат», ТОВ «Одеський олійно-екстракційний завод», ЗАТ «Іллічівський олійно-екстракційний завод», ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія» (м. Іллічівськ) та ТОВ «Біоіл Універсал Україна», які виробляють і поставляють на промислові й споживчі ринки соняшникову та нерафіновану олію, маргарин, майонез та соуси. У 2010 році доля ринку виробників олії в Одеському регіоні склала 12,2% із загальнодержавного ринку.

Основний результат роботи олійнодобувних підприємств регіону – обсяги виробленої олії. У 2010 році підприємствами Одещини було вироблено 368042 т. соняшникової олії, що на 50106 т. більше ніж у попередньому році, з яких Одеського олійно-екстракційного заводу –78709 т., у 2009 році було вироблено 87380 т.; Іллічівського олійно-екстракційного – 65520 т., у 2009 році – 70634 т.; ТОВ «Українська Чорноморська Індустрія» – 187854 т., проти 128095 т. у 2009 році; ТОВ «Біоіл Універсал Україна» – 27396 т., проти 31032 т. у попередньому році [2, с.13]. Виробництво маргаринової продукції спеціалізованими підприємствами у 2010 році склало 11235 т., що на 9892 т. більше ніж у 2009 році. Єдиними найбільшими виробниками маргарину у нашому регіоні є ВАТ «Одеський олійно-жировий комбінат» – 6919 т. та ЗАТ «Іллічівський олійно-екстракційний завод» – 4316 т. Що стосується майонезу та соусів, то в минулому році на Одещині було вироблено 5285 т., що на 2960 т. менше ніж у 2009 році. Це пов’язано з тимчасовою зупинкою у 2010 році діяльності ВАТ «Одеський олійно-жировий комбінат», який переживав не найкращі часи у зв’язку зі складним фінансовим станом та залишається єдиним великим олійнодобувним підприємством цього виду продукції.


Таблиця 1 - Аналіз виробництва олійних культур Одеського регіону

за 2006-2010 рр., тис.т. (розраховано за даними [1])

Продукція	2007	2008	2009	2010	2010 до 2007,%
Соняшник	112,3	313,3	230,5	348,8	3,1
Соя	2,1	4,6	4,3	5,4	2,6
Ріпак	102,1	321,8	200,9	250,9	2,6

В останні роки склалась складна цінова ситуація на споживчому ринку країни, що не обминуло Одеський регіон. Поступово відбулося незначне підвищення цін на олію. Так, індекс споживчих цін у січні-червні 2010 року становив 105,4%, а у грудні 2009 року складав 101,7% [3]. Як свідчать дані Держцінінспекції наприкінці 2010 року спостерігалось зростання середніх роздрібних цін на олію на 4,8 % (з 10,42 до 10,92 грн./літр). За даними моніторингу цін, який проводився органами державного контролю цін, станом на 20 грудня 2010 року, порівняно з 10 грудня цього року на олію соняшникову їх середній рівень підвищився з 11,27 грн. / літр до 11,44 грн./ літр. У січні 2011 року ціна на соняшникову олію у роздріб значно зросла – з 12-14 грн./літр до 16-18 грн./літр. Така ситуація склалась у зв’язку з різким подорожчанням енергоносіїв, палива, мінеральних добрив та інших промислових ресурсів, рівнем торгівельних надбавок, інфляції. Для виходу з ситуації, що склалась необхідна чітко виважена державна політика регулювання цін.

Отже, підводячи підсумки, можна сказати, що розвиток олійно-жирової промисловості Одеського регіону стабільно позитивний, однак, для покращення її функціонування необхідно звернути увагу на фінансовий стан підприємств, провадження інновацій та підтримку держави.

1. Головне управління статистики Одеської області [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.od.ukrstat.gov.ua
   
2. Олійно-жирова галузь України: Інформаційно-аналітичний бюлетень олійно-жирової галузі України та Російської Федерації (Показники роботи за 2010 рік та січень 2011 року, 2010/11 МР). – Харків: ФОБ Герасімова Н.Є, 2011. – 109 с.
   
3. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
   

Прокопенко О.В., Фролов С.С.

Сумський державний університет


БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ В ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНАХ


Бюджетна політика є ефективним інструментом впливу на соціально-економічний розвиток держави, вагомою складовою фінансової та економічної політики. Від своєчасного визначення напрямів бюджетної політики багато в чому залежить функціонування бюджетної системи держави. В сучасних умовах без ефективної бюджетної політики неможливо подолати наслідки фінансової кризи, забезпечити реалізацію програм довгострокового розвитку країни, зростання добробуту населення, покращання діяльності суб’єктів господарювання.

Формування бюджетної політики неможливе без таких елементів, як визначення основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік, аналіз виконання бюджету за минулий рік і очікуване виконання за поточний рік, підготовка інструкцій про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік.

Але будь-які практичні розробки бюджетної політики у своїй основі повинні спиратися на науково обґрунтовані принципи. За цих умов бюджетна політика буде повною мірою досягати своїх концептуальних засад.

Перший принцип, якого необхідно дотримуватися, – це створення сприятливих умов розвитку пріоритетних галузей виробництва, які дозволяють у кінцевому підсумку підвищити життєвий рівень населення.

Другий принцип – це стимулювання підприємницької діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності з метою формування додаткових робочих місць, забезпечення створення умов для прибутковості діяльності.

Третій принцип ґрунтується на постійному вдосконаленні методів та форм мобілізації фінансових ресурсів держави щодо забезпечення різних видів соціальних гарантій.

Сумська область є типовою прикордонною територією, тому значне місце в її економічному і соціальному житті відіграють зовнішні відносини. Довжина кордону Сумської області з Росією є найбільшою в порівнянні з усіма іншими регіонами України.

Аналіз, проведений в роботі, показав, що Сумська область дуже залежна від зовнішньоекономічних відносин, оскільки основу її ВВП складають експортно-імпортні операції, що є типовим для прикордонної території. Російська федерація є головним економічним партнером Сумської області, при чому з роками її роль лише зростає. На сьогодні її доля в зовнішньоторговельному обороті складає майже 50%.

Необхідною умовою розвитку прикордонних територій є адекватне їх фінансування, основою якого є бюджет. Втім якісне бюджетне планування неможливе без оцінки можливостей прикордонних територій як з точки зору доходів бюджету, так і витрат, що в сукупності утворюють бюджетний потенціал регіону. На сьогоднішній день відсутні методики і наукові наробітки щодо оцінки бюджетного потенціалу прикордонних територій.

Таким чином, можна стверджувати, що формування бюджетної політики є надзвичайно складним механізмом, який потребує врахування багатьох факторів, залежить від концептуальних засад розвитку держави і суспільства, пріоритетів економічної та фінансової політики держави, виконання нею своїх основних функцій. На жаль, бюджетна політика переважно має тактичний характер і спрямована на подолання поточних проблем, що відображається у плануванні бюджету країни лише на один фінансових рік, тоді як практика розвинених країн свідчить про необхідність планування на 3-5 років з корегуванням показників, виходячи з тієї економічної кон’юнктури, яка сформувалася за роки цілеспрямованої реалізації економічної політики.


Труш Н.І.

Національний університет біоресурсів і природокористування України


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕСУРСНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ


На сучасному етапі розвитку агропромислового виробництва і освоєння ринкових відносин формування та реалізація державної політики розвитку матеріально-ресурсної бази набуває особливо актуального значення. Її основними напрямами слід вважати забезпечення сільськогосподарських товаровиробників високоефективною технікою переважно вітчизняного виробництва. Пріоритетного значення набувають завдання щодо створення і налагодження серійного виробництва високопродуктивних і недорогих зернозбиральних комбайнів, потужних і надійних в експлуатації тракторів, інших складних сільськогосподарських машин, ґрунтообробних знарядь тощо.

Із зміцненням і розвитком матеріально-технічної бази аграрних підприємств збільшується виробництво сільськогосподарської продукції. Кількісні і якісні показники сільськогосподарського виробництва, рівень задоволення попиту населення на продукти харчування цілком залежать від досягнутого рівня розвитку продуктивних сил аграрних підприємств. Проте зміцнення їх матеріально-технічної бази великою мірою залежить від розвитку галузей промисловості, які поставляють селу індустріальні засоби виробництва.

Варто зауважити, що парк сільськогосподарської техніки у підприємствах Київської області за 2000-2009 рр. має тенденцію до щорічного зменшення, що негативно позначається на виробництві сільськогосподарської продукції. Кількісна забезпеченість аграрних підприємств основними сільськогосподарськими машинами продовжує скорочуватися і становить сьогодні лише 50-65% від технологічної потреби. За результатами проведеного дослідження, тракторів всіх марок зменшилося на 41,1%, зернозбиральних комбайнів – на 40,1, кукурудзозбиральних комбайнів – на 64,8, кормозбиральних комбайнів – на 56,1, льонозбиральних комбайнів – на 69,2, картоплезбиральних комбайнів – на 65,8, картоплесаджалок – на 50,2, бурякозбиральних машин – на 48,1, жаток валкових – на 51,9, сівалок всіх видів – на 35,9, сінокосарок тракторних – на 44,1, дощувальних машин та установок (без поливних) – на 74,3, доїльних установок та агрегатів – на 59,6, роздавачів кормів для великої рогатої худоби та свиней відповідно на 55,4 і 56,4, транспортерів для прибирання гною – на 59, тракторних причепів – на 51,5% менше у 2009 р. порівняно з статистичними даними 2000 р. Крім того, не вся наявна в підприємствах сільськогосподарська техніка перебуває у справному стані. Великі труднощі виникають і з ремонтом техніки через відсутність запасних частин [1].

Одним із можливих шляхів розв’язання проблеми забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою може стати створення пунктів прокату техніки. Зважаючи на досвід закордонних та вітчизняних прокатних підприємств, можна стверджувати наступне: прокат техніки в будь-якій формі є важливою та невід’ємною частиною технічного сервісу; на невеликих обсягах та спеціальних видах механізованих робіт прокат техніки економічно доцільний для сільськогосподарських підприємств; на прокатних підприємствах найкращі умови для підвищення коефіцієнта використання машин, скорочення їх кількості і, звичайно, зменшення вартості механізованих робіт.

Кожне прокатно-технічне підприємство створюється для розв’язання конкретних завдань, що ставлять перед ним аграрні підприємства, і відповідно до цього формується певна виробнича програма. Залежно від неї визначається організаційна структура, в тому числі склад виробничо-технологічних ділянок, виробничих служб.

Одним з напрямів збільшення ресурсного потенціалу сільського-сподарських підприємств є поширення використання лізингу, який сприятиме вирішенню проблеми оновлення їх технічної бази. Щодо лізингу слід відзначити, що він забезпечує економію коштів порівняно як із звичайним кредитом до 10% вартості технічних засобів за весь період лізингу [2-3]. Тому він повинен стати пріоритетною формою технічного переоснащення аграрного сектора. Оскільки, на даний час, банки майже не забезпечують аграрних підприємств середньо - та довгостроковими кредитами, саме лізинг є одним із доступних й ефективних способів придбання сільськогосподарської техніки та устаткування. Здійснення перелічених вище заходів сприятиме зміцненню технічної бази сільськогосподарських підприємств, удосконаленню її складу, підвищенню на цій основі економічної ефективності їхньої діяльності та поліпшенню фінансового стану.

1. Київська область у 2009 р.: [стат. щорічник]. – Київ: Головне управління статистики у Київській області, 2010. – С. 531.
   
2. Домаскіна М.А. Організація пунктів прокату техніки для фермерських господарств / М.А. Домаскіна // Розвиток аграрного виробництва в умовах світової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – С. 198-202.
   
3. Томчук С.В. Лізингове кредитування агроформувань / С.В. Томчук // Розвиток аграрного виробництва в умовах світової фінансово-економічної кризи : матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (у заочній формі). – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – С. 414-417.
   

Фарат О.В., Комарницька Г.О.

Львівський державний інститут новітніх

технологій та управління ім. В.Чорновола,

Інститут регіональних досліджень НАН України