Geum.ru

Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.

Вид материалаКнига
Дотримання прав людини в дитячих будинках сімейного типу україни
Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення у здійсненні цього права на підставі рівних м
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ В ДИТЯЧИХ БУДИНКАХ СІМЕЙНОГО ТИПУ УКРАЇНИ

Право на освіту



„Кожна людина має право на освіту (…)” – Загальна декларація прав людини, Ст. 26.

„(…) Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Протокол №1, Ст.2.

„ Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення у здійсненні цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

в) заохочують розвиток різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей та вживають таких заходів, як введення безоплатної освіти і надання у випадку необхідності фінансової допомоги;

с) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на підставі здібностей кожного за допомогою всіх необхідних засобів;

d) забезпечують доступність інформації й матеріалів у галузі освіти і професійної підготовки для всіх дітей;

е) вживають заходів для сприяння регулярному відвіданню шкіл і зниженню кількості учнів, які залишили школу (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.28.

„Кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (…)” – Конституція України, Ст.53.

„Кожна дитина має право на освіту. (…) Держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів (…) дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, (...) за умови наявності у них достатнього рівня підготовки” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.19.

Виходячи зі схеми підпорядкування, фінансування і контролю діяльності ДБСТ можна зробити висновок, що реалізації права на освіту вихованців ДБСТ приділяється найбільша увага. Це підтверджується тим, що право на освіту серед відомих їм прав називає 54% проанкетованих вихованців і більшість батьків-вихователів, також найважливішим його вважають спеціалісти з охорони дитинства, на яких покладено здійснення контролю рівня захисту прав дитини в ДБСТ. Майже 48% вихованців вважають навчання ще й головним своїм обов’язком. Але значна увага, яка приділяється праву на освіту не виключає існування проблем з його реалізацією.

Загальний рівень забезпечення права на освіту вихованців ДБСТ майже співпадає із середнім рівнем забезпечення цього права всіх інших, „домашніх” дітей в Україні. Тобто ті порушення, які зустрічаються, найчастіше пов’язані з недосконалістю всієї системи освіти і стосуються всіх категорій дітей. Наприклад, багато проблем дотримання права на освіту пов’язані з місцем проживання дитини: з відомих причин цих проблем часто більше в сільській місцевості ніж у великих містах. Але є й певні особливості, які ґрунтуються на тому, що держава по відношенню до дітей-сиріт і зокрема вихованців ДБСТ фактично бере на себе більше обов’язків у сфері реалізації їх права на освіту, ніж по відношенню до всіх інших дітей. Так при створені ДБСТ завдяки правильному вибору місця розташування, вдалому підбору батьків-вихователів можна запобігти порушенню деяких аспектів права на освіту.

За результатами дослідження встановлено такий відсотковий розподіл вихованців за місцем навчання:



Серед „інше”: один вихованець служить в армії, а другий, 1983 ріку народження, ніде не навчається, інша вихованка залишила ПТУ, але збирається вступати до іншого, ще одна не навчається через стан здоров’я і лише формально числиться у школі

У переважній більшості випадків питання про вибір школи вирішують батьки-вихователі, однак діти відмічали, що їх думка теж враховується. Згідно з Законом України Про освіту „вихованці (...) мають гарантоване державою право на (...) вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять” – Стаття 51, в той же час „батьки, або особи, які їх замінюють мають право вибирати заклад освіти для неповнолітніх дітей” – Стаття 60. Не завжди всі діти з одного ДБСТ вчаться в одній школі, є ряд випадків, коли частина дітей вчиться в гімназіях, або ліцеях з поглибленим вивченням кількох предметів. В одному з ДБСТ двоє дітей навчаються навіть у платній гімназії і мати-вихователь оплачує навчання. Тобто враховуються побажання і здібності дітей. Іноді у виборі навчального закладу беруть участь соціальні працівники, або лікарі, коли діти потребують спеціалізованого навчання. Але часто фактично вибору немає: обирається або найближча до ДБСТ школа (6 випадків), або взагалі у місті розташування ДБСТ школа лише одна (5 випадків). Всі ДБСТ розташовані так, що до найближчої школи можна дістатися пішки і не більше ніж за 30 хвилин. На нашу думку при створенні ДБСТ треба враховувати не тільки наявність поблизу школи, а й можливість надання поглибленої освіти талановитим дітям і дітям, які потребують особливої уваги через стан здоров’я.

Індивідуальне навчання хворих дітей організовано так, що з дітьми проводяться заняття з усіх предметів, незалежно від того проводяться заняття вдома чи в школі. Слід зауважити, що індивідуальна форма навчання передбачає не тільки індивідуальний підхід до дитини з боку школи, а й величезну домашню роботу, яку виконує дитина за допомогою батьків. При великій кількості дітей у одному ДБСТ, які навчаються індивідуально (є випадки коли таких дітей до 17 в одному ДБСТ), виникають значні сумніви у спроможності реалізувати батьками-вихователями індивідуальний підхід до кожної дитини і створити умови для повноцінного використання ними права на освіту. Треба обережно використовувати індивідуальне навчання, а у разі його безперечної необхідності посилювати соціальний супровід ДБСТ саме у сфері реалізації права на освіту.

Підручниками дітей забезпечує школа. „В першу чергу підручники надаються у школі цій категорії учнів”. Але не всі школи можуть забезпечити вихованців підручниками на 100% через відсутність нових надходжень у шкільні бібліотечні фонди. В 10-х ДБСТ батьки-вихователі докуповують потрібні підручники – „є загальна нестача підручників – не виділяються”. В 1-у ДБСТ забезпечувати дітей підручниками допомагає районний відділ освіти. 12% вихованців відповіли, що не мають власних підручників, а 32% – що мають лише з кількох предметів. За відповідями батьків-вихователів і вчителів в 4-х ДБСТ можна вважати рівень забезпечення дітей підручниками недостатнім.

За відповідями дітей, батьків-вихователів і вчителів можна зробити висновок, що рівень забезпечення вихованців канцелярським приладдям (зошитами, олівцями, ручками) достатній – „є все необхідне”, „все необхідне купують батьки”, „забезпечені, але за власний рахунок, іноді до 1 вересня дарують зошити та інше, але не багато”. У Положенні про ДБСТ не вказано окремо про виділення коштів на підручники та канцелярське приладдя для вихованців.

Допомога невстигаючим дітям у різних ДБСТ організована по-різному і в значній мірі залежить від особистого ставлення батьків-вихователів до цієї проблеми і їх власних можливостей. Підходи можна поділити на три найтиповіших – допомога надається лише силами школи, допомога організована в ДБСТ старшими вихованцями або батьками, допомога здійснюється через залучення репетитора. Ось кілька прикладів: „в школі є практика надання сильнішими учнями допомоги слабшим – в школі створено товариство відмінників, котрі допомагають іншим, є ще й вчителі, що теж допомагають”, „допомагають батьки-вихователі, рідше старші діти”, „старші діти і мама у крайньому випадку”, „усі допомагають один одному, старші допомагають молодшим”, „мама систематично займається з дітьми”, „малюки займалися з репетитором при підготовці до гімназії”, „дітям допомагає репетитор – вчитель-пенсіонерка”, „вчитель додатково займається вдома”, „допомагає найнятий вчитель-репетитор”. На наш погляд, найбільш вдалий підхід, який ми зустріли в кількох ДБСТ з великою кількістю вихованців, це залучення вчителя-репетитора, як залученого фахівця ЦССМ, через програму соціального супроводу ДБСТ і сплату його послуг через ЦССМ. Взагалі у 6-х ДБСТ залучення репетиторів використовувалося для різних потреб: від підготовки до школи малюків і допомоги невстигаючим до занять з абітурієнтами. Традиційно успіхам у навчанні приділяється значна увага, так, в 9-ти ДБСТ вони є одним з джерел стягнень і заохочень.

Організація робочого місця дитини залежить від розміру помешкання, в якому знаходиться ДБСТ. У переважної більшості дітей робочі місця індивідуальні: „у кожного є письмовий стіл і шафи у своїй кімнаті”, „в моїй кімнаті є великий стіл зі стільцем, є книжкові полиці, мені ніхто не заважає”, „вдома є клас для навчання, у кожного в ньому індивідуальне місце”. Гірша ситуація в 7-и ДБСТ – „стіл один на двох”, „в спальні за столом, але на 2-3 дітей одне крісло”, „не на всіх вистачає відразу – визначеного місця не маю”, і хоча діти стверджують, що „можу займатися у будь-який час через те, що сусід по кімнаті мало займається” або „у нас різні зміни з братом”, очевидно, що в організації підготовки уроків є певні труднощі і що у такій ситуації дитина не може вільно обирати час для занять. Крім того, вихованцю може не вистачати того часу, який йому надають. Ці проблеми треба відслідковувати при здійсненні соціального супроводу і враховувати при плануванні бюджету ДБСТ.

Стосовно всебічного розвитку дітей – у позашкільний час вони відвідують музичні, художні школи, хореографічні студії, спортивні секції, будинки дитячої творчості, різноманітні гуртки і факультативи при загальноосвітніх школах. Більше уваги приділяється розвитку творчих здібностей дітей, їх фізичному вихованню і навчанню прикладним вмінням (в’язання, вишивання). Менша увага – предметним гурткам таким як гуртки іноземних мов, комп’ютерним курсам, математичним гурткам. Відвідування творчих гуртків сприяє успішній участі у щорічних конкурсах на кращу сім’ю, яким приділяють значну увагу в більшості ДБСТ. Майже 30% вихованців, які брали участь в анкетуванні, відмітили, що не мають можливості відвідувати позакласні заняття, гуртки або факультативи. Серед перешкод для відвідування позакласних занять діти і батьки-вихователі називають повну відсутність гуртків або гуртків, які б цікавили дітей, у місцевостях розташування ДБСТ (у 4-х ДБСТ) – „в школі немає гуртків”, „хочу танцювати, але в селі немає такого гуртка”, „хочу відвідувати комп’ютерні курси, але таких немає”, брак грошей (в 3-х ДБСТ) – „не вистачає грошей продовжувати займатися футболом, треба було купити м’яча, зараз ніхто нікуди не ходить”, релігійні переконання батьків-вихователів (у 3-х ДБСТ) – „хочу гурток танцю, але нам не дозволяють танцювати батьки, бо наша віра не дозволяє”, „гуртки не відвідуємо, але відвідуємо недільну школу при євангельській церкві баптистів ЄХБ”. Очевидно, що у сільській місцевості є менше можливостей для різнобічного розвитку дітей. Зазвичай лише шкільні гуртки є загальнодоступними, проте вони не відрізняються великою різноманітністю: „діти ходять на футбол – єдиний діючий гурток, в селі можна займатися лише спортом”. Наявність належної інфраструктури: гуртків, студій, центрів дитячої творчості слід враховувати при створені нових ДБСТ. Щодо релігійних переконань батьків-вихователів, то їхній вплив на дотримання прав вихованців, як вже відмічалося вище, потребує окремого дослідження. Але вже зараз можна сказати, що баланс між свободою батьків-вихователів сповідувати віру за власним розсудом і правами вихованців повинен бути зафіксований у правовому полі і мати своє відображення у Угоді, яка укладається з батьками-вихователями при створенні ДБСТ. Серед названих перешкод було названо брак грошей, не зважаючи на те, що у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №226 від 05.04.1994 р. вихованці ДБСТ „звільняються від сплати за навчання у державних, дитячо-юнацьких спортивних школах, дитячих школах естетичного виховання та гуртках, студіях і секціях при дошкільних, позашкільних і культурно-освітніх закладах незалежно від їх відомчої підпорядкованості (...)”. Це є наслідком недостатньої обізнаності батьків-вихователів стосовно прав вихованців, а також низького рівня соціального супроводу. Саме соціальні працівники повинні допомагати батькам-вихователям у вирішенні проблем при влаштуванні дітей до різних гуртків, або запобігати не приділенню достатньої уваги всебічному розвитку дитини з боку батьків-вихователів.

З питанням відвідування позакласних занять пов’язане й питання відвідування підготовчих курсів, бо тут теж часто звучить фраза „немає коштів” як виправдання того, що діти такі курси не відвідують, наприклад, „хотів піти на підготовчі курси залізничного технікуму, але безкоштовно не взяли”. Інша проблема, коли ДБСТ розташований у сільській місцевості і на дорогу до підготовчих курсів треба витрачати дуже багато часу. Хоча скарга на це була лише одна.

У 5-ти ДБСТ діти не мають можливості користуватися домашньою бібліотекою, користуються лише шкільною. Це відбувається тому, що домашньої бібліотеки „немає”, „попередні батьки-вихователі забрали всю літературу, у відділі освіти обіцяють щось дати, але ще не надали”, „у домашньому фонді тільки духовна література”, „бібліотека є, але її фонд невеликий”. Є й протилежні випадки, коли домашня бібліотека дуже добра, навіть „150 книжок подарували школі”, „за книгами звертаються навіть зі школи”, а в школі „бібліотечний фонд недостатній, нема нових книжок, у тому числі і методичних”. Ми не зустріли ситуації, в якої дитина не мала б повноцінного доступу до літератури ні вдома, ні в школі. 24% опитаних дітей, які відповіли, що не відвідують бібліотеку, пояснили це невеликою тягою до читання, яку відмічали і батьки-вихователі. Питання поповнення фондів бібліотек ДБСТ не повинно залишатися поза увагою, бо література є важливим елементом розвитку дитини, а організація доступу до неї – елементом реалізації права на освіту.

Не менш важливим елементом є й доступ до комп’ютера. Лише 21 % вихованців відповіли, що мають регулярний доступ до комп’ютера, 36% – мають його час від часу, а 43% – не мають взагалі. В 13-ти ДБСТ комп’ютера немає, і діти працюють на комп’ютері лише у школі, що відразу ж обмежує доступ до нього за віком (у більшості шкіл уроки інформатики починаються з 10-го класу), і за часом (лише під час уроків і іноді за графіком). В інших ДБСТ комп’ютери є, але вихованці мають вільний доступ до них лише в 7-и ДБСТ, хоча й тут є певні обмеження, бо „бажаючих багато” і „треба спочатку зробити уроки”. Не можна вважати доступ вільним, коли „кімната з комп’ютером зачинена на ключ, який можна взяти у батьків”, або ж взагалі „комп’ютер вдома згорів і зараз не працює”, чи „комп’ютер подарував мер, але він недоукомплектований, ще потрібні запчастини”. Є випадок, коли формально ДБСТ комп’ютера не має, але власний комп’ютер є у дорослого сина вихователів, який проживає разом з ними у ДБСТ, діти мають „доступ до цього комп’ютера з дозволу батьків”. На нашу думку комп’ютер у ДБСТ повинен бути не тільки джерелом розваг для дітей, а по-перше джерелом нової інформації і нових знань. На жаль, переважна більшість вихователів самі не вміють працювати на комп’ютері і не приділяють навчанню вихованців саме працювати, а не гратися на комп’ютері, достатньої уваги. У більшості сімей комп’ютер є лише джерелом розваг. Але навіть ігри формують у дитини елементарні вміння спілкуватися з комп’ютером, хоча зрозуміло, що його можна використовувати більш ефективно.

Можна сказати, що ДБСТ і школи мають налагоджений контакт: скарг на непорозуміння не було, всі батьки-вихователі досить регулярно відвідують школу – в 13 ДБСТ батьки-вихователі відвідують всі батьківські збори в класах всіх вихованців і роблять індивідуальні відвідування вчителів, в інших – окремі батьківські збори або регулярно індивідуально спілкуються з вчителями.

Особливу увагу слід приділяти випускникам ДБСТ, а саме плануванню їхнього подальшого життя і продовження освіти. Згідно з Положенням про дитячий будинок сімейного типу при продовженні навчання за ними залишається статус вихованця і після 18 років. Серед всіх випускників ДБСТ (загальна кількість – 105 осіб), в яких проводився моніторинг, тільки 15 вихованців отримали вищу освіту, або навчаються у вузах зараз. Однак більшість вихованців надає перевагу отриманню середньої спеціальної освіти – 53 випускники.



Саме продовження навчання, зокрема отримання вихованцями вищої освіти, більшість батьків-вихователів, вчителів і соціальних працівників відмічали, як одну з невирішених проблем: „потрібен дієвий закон, який би забезпечував право дитини вступити до навчальних закладів різних рівнів на пільгових умовах”, „потрібна допомога в отриманні подальшої освіти випускниками ДБСТ”, „треба зробити право на освіту доступним, більше шансів для бюджетної сфери”, „дітям-сиротам держава повинна створити умови для отримання освіти і професії на бюджетній основі”, „треба щоб ДІЯВ закон про надання пільг цій категорії громадян для подальшої освіти”, „потрібні пільги при вступі до вузів всіх рівнів акредитації забезпечені державою”, „потрібне надання пільг на освіту”, „треба забезпечити дієвість безоплатного навчання дітей цієї категорії”. Але згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 226 „абітурієнти з числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, приймаються до навчальних закладів поза конкурсом”, а також у відповідності до Закону України Про охорону дитинства „держава забезпечує пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних , віщих навчальних закладів (...) дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, (...) за умови наявності у них достатнього рівня підготовки” – Стаття 19. Тобто на законодавчому рівні пільги на отримання вищої освіти вихованцями ДБСТ закріплені, а на практиці вони не завжди реалізуються. На наш погляд це відбувається через недостатню обізнаність зацікавлених сторін (батьки-вихователі, вихованці, соціальні працівники, представники адміністрацій вузів) як з самим законодавством стосовно дітей-сиріт, так і з механізмами його практичного застосування, а також через відсутність ефективної взаємодії між різними гілками влади, які відповідальні за дотримання права на освіту вихованців ДБСТ. Потребує вдосконалення механізм реалізації пільг, а не надання додаткових пільг. Очевидно зайвою є пропозиція організації вступу дітей-сиріт до вузів без іспитів, оскільки єдиним критерієм потрапляння дитини до певного вузу стане лише її бажання, а не наявність відповідної підготовки.

Вибір шляху подальшої освіти і планування життя вихованців в значній мірі залежить від батьків-вихователів. Діти часто обирають собі шлях у житті, беручи за взірець досвід батьків-вихователів або старших дітей. Не завжди в повній мірі враховуються індивідуальні здібності дитини. Тому в питанні вибору подальшої освіти випускників активну роль мають відігравати соціальні працівники, а саме приділяти більшу увагу підготовці вихованців до самостійного життя і максимально допомагати батькам-вихователям у плануванні подальшого життя кожної дитини.