Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.
| Вид материала | Книга |
| Свобода висловлювання переконань Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (…)” – |
- Диво-дитина”. Загальні положення, 118.72kb.
- Указу Президента України від 18. 06. 1994 р. №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення, 185.61kb.
- Звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, 251.68kb.
- Заходи проведені в містах та районах донецької області до дня матері та міжнародного, 194.28kb.
- Пухлини легені актуальність теми, 96.98kb.
- Положення про дитячий будинок сімейного типу, 138.41kb.
- Системи координат”, 95.8kb.
- Звіт про виконання річного плану державного нагляду у сфері цивільного захисту, техногенної, 163.67kb.
- Рішення Львівської міської ради №109 від 05., 66.12kb.
- Медико-генетичне консультування членів родин з сімейним раковим синдромом, 49.94kb.
Свобода висловлювання переконань
„Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення (…)” – Загальна декларація прав людини, Ст.19.
„Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію і ідеї без втручання органів державної влади (…) Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язано з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким (…) обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, або громадської безпеки, для охорони порядку, або запобігання злочинам, для охорони здоров'я, або моралі, для захисту репутації, або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації (…)” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Ст.10.
„Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію й ідеї будь-якого роду (…) Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:
а) для поваги прав і репутації інших осіб або
в) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я, або моралі населення” – Конвенція про права дитини, Ст.13.
„1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.12.
„ Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (…)” – Конституція України, Ст.34.
„Кожна дитина має право на вільне висловлювання особистої думки, формування власних поглядів, розвиток власної суспільної активності (…)” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.9.
Вище зазначалось, що батьки-вихователі не приділяють достатньої уваги свободі висловлювання переконань і навіть не назвали її серед прав вихованців. Але не можна стверджувати, що дефініція свободи слова їм не знайома. Так для вихователів свобода висловлення думки означає: „говорити все, що хочу”, „я можу висловити думки будь-кому, а вихованці можуть висловити свої думки”, „відносно будь-яких питань висловлювати свою думку, не боячись бути за це покараним”, „кожен має право виказувати свою думку, діти це право реалізують часто”, „всі можуть вільно висловити свою думку”, „право висловлюватися вільно про дії інших – всі рішення приймаємо всією сім’єю, і дитина в обличчя вихователю може все сказати”, „кожна людина має право на висловлення думки – і велика, і маленька, діти можуть висловлювати всілякі думки”. На жаль не всі вихователі розуміють, що цю свободу мають і вони самі, а не тільки їх вихованці: „даю дітям можливість виказувати думку і про вихователів, у чому вони (батьки) бувають не праві”, „діти вільно висловлюють свою думку на всіх рівнях: батьки, школа, церква”, „кожна дитина має можливість висловити свою думку, яку вона хоче”, „діти вільно виказують свою думку”.
Відразу з’являються певні обмеження, які пов’язані в першу чергу з формою виказування думки. Так забороняється вживати ненормативну лексику, лаятись, а також висловлювати образливі думки: „можеш говорити що думаєш, але без хамства – мова і так багата”, „ввічливість – межа висловлення, нема сварки”, „кожен може висловити свою думку, якщо цією думкою він не образить оточуючих, ініціюємо обдумувати свою думку перед виказуванням, забороняємо сваритись (мама дає по губам)”, „можна говорити все, що не зашкодить іншим, діти мусять не ображати одне одного і не хаміти”, „повинна висловлюватися думка, яка не ображає інших”, „кожен має право мати свою думку і її виказувати, але у конкретній формі, дітям це роз’яснюється, надаються наочні уроки”. За винятком факту покарань за форму висловлювань, можна сказати, що такі обмеження мають право на існування. Але у кожному випадку треба пам’ятати, що первинна свобода висловлення думки, а не її форма і що висловлена думка може інколи ображати інших (особливо, якщо це стосується вертикальних взаємин вихованці – вихователі). Хоча не треба казати образи заради образ – „бажано не принижувати гідність одне одного”, але це вже переважно горизонтальні взаємини, які регулюються нормами моралі і базуються на принципах толерантного ставлення до свого оточення. Немотивованим обмеженням є вік дитини: „якщо дитина в змозі зрозуміти, то їй можна все виказувати, частіше з 12 років”, при чому батьки-вихователі вважають, що в їхніх ДБСТ „обмежень в висловлюваннях немає ні для дітей, ні для батьків”. У 3-х ДБСТ батьки-вихователі не змогли дати визначення терміну „свобода висловлення думки”.
Свободі слова діти приділяють значно більшу увагу. Вихованці вказали: „це моє право, я можу говорити все, що мені спаде на думку”, „вільна людини – можу висловлювати все, заборон немає”, „прямо в голос можу висловити все, що думаю”, „говорю, що на душі”, „що думаю, то можу виказати”, „людина вільна в своєму слові”, „вільний говорити, що думаєш”, „говорити про все і не боятися”. Навіть у 2-х з тих ДБСТ, де самі вихователі називали обмеження свободи виказувань, діти говорили: „можу висловлювати всі думки, вільно все говорити”, „що хочу те й кажу”. До речі, слово „вільно” у висловленнях вихованців щодо свободи слова зустрічається постійно на відміну від батьків-вихователів. Були труднощі із наведенням конкретних прикладів (простіше сказати „можу висловлювати всі думки”), їх всього шість: „важко сказати, про що можна вільно висловлюватись, може про школу, або про вибір одягу”, „можу запропонувати поїздку, але не можу відмовитися від своїх обов’язків”, „що мама нас багато годує і ми станемо грубими, що сестра ‘підлизувалась’ до вихователів в інтернаті і тому її віддали в ДБСТ”, „можна висловлювати думки, що стосуються праці, одягу, іншого”, „можу розказати те, що думаю і бажаю, щоб дізналися інші”, „можу висловлювати бажання їсти, гуляти, дивитися ТБ, слухати музику”. Про обмеження згадало 8 вихованців. Більшість з них суттєво не відрізняються від обмежень, наведених вихователями: „все, окрім поганих слів”, „говориш те, що думаєш, але не ображаєш інших, не матюкаєшся, не піскуєш”, „забороняється говорити погано про інших”. Вже іншу забарвленість мають такі обмеження: „не можу говорити про інших, засуджувати їх”, „не можу просити кишенькових грошей”, „не все можна говорити, що думаєш”. Серед визначень дітей є такі, які говорять більше про свободу думки, ніж про свободу виказувань „особисте право кожного мислити, як бажаєш і говорити”, тобто можливість саме висловлення викликає деякі сумніви, аналогічні дефініції є і у вихователів. Діти не завжди розуміють різницю між „можу” і „хочу”, так напевно коли дитина каже, що „можна казати все, окрім особистого життя” мається на увазі, що про особисте життя в ДБСТ вона говорити не хоче, а не те, що їй це забороняють. Аналогічна ситуація стосовно таємниць: „я можу висловлювати всі свої думки, в мене не має таємниць”, „не можу говорити батькам про дівчину, яка мені подобається, бо це наша таємниця”. Не знають визначення свободи висловлювань або не змогли відповісти 14 вихованців.
Наведені дітьми приклади щодо думок, які можна висловлювати, не повністю ілюструють можливість дітей вільно говорити, коли вони не згодні з думкою вихователів або їх рішенням. Серед вихованців, які брали участь в анкетуванні, 71% відповіли, що можливість висловити власну думку при незгоді з рішенням вихователя в їх ДБСТ є звичним, а інші 29% вважають, що можуть висловлюватися, але це нічого не змінить. Десять вихователів вказують, що „випадків не було”, тобто вважають, що діти завжди згодні з їхньою думкою. Але у 6-ти з цих ДБСТ діти наводили приклади, коли вони висловлювали свою думку, а батьки-вихователі її враховували: „батьки хотіли, щоб я пішла кудись вчитися, але я хотіла йти в школу, батьки мене послухались – якщо рішення не влаштовує, то говорю про це”, „купуємо одяг на ринку, мамі сподобалося, а мені – ні, кажу свої аргументи і одяг не купують – мені ходити з цією стрижкою, мені носити цей одяг”, „висловлю свою думку, або її врахують, або кожен поступає по своєму”, „я сказав, що хочу в школу на екскурсію, а тато просив допомогти, він мене послухав”, „всі йдуть на прогулянку, а я не хочу і кажу про це – мене залишають вдома”, „я не хотів їхати разом з усіма в ліс, бо хотів малювати, мене залишили вдома, якщо не влаштовує рішення батьків, то можу про це їм сказати”. Інші вихователі кажуть, що діти можуть „сказати, що це несправедливо”, „плачуть, дуються”, „заперечують, доводять, сперечаються”, „відмовляються робити або погоджуються”, „можуть говорити на підвищених тонах, хлопнути дверима, доводити свою правоту”, „помовчать, покричать, потім у бесіді намагаюся їх переконати”, „намагаються змінити рішення”, „раніше втікали з дому”, „поведінка може бути і неординарною”. В цих ДБСТ вихованці кажуть, що для впливу на рішення батьків-вихователів вони використовують такі форми виказування своєї думки: „можу не погоджуватися і поговорити з мамою”, „можу сказати ‘ні’ і все вирішено”, „можу висловитися, спробувати переконати”, „можу попросити, подискутувати”, „можу заперечити, доводити”, „можу оскаржити рішення”, „можу виказати незадоволення рішенням вихователя прямо в вічі”, „тато насварив мене, бо думав, що я кажу неправду, та я довела, що права, він вибачився”. Лише в одному ДБСТ зазначено, що батьки-вихователі і діти „спільно приходять до однієї думки”, вихованці кажуть – „завжди говорю все, сварюся з татом і мамою, якщо їх рішення мене не влаштовує”, а батьки з розумінням ставляться до такої форми виказування думки і намагаються все урахувати. У 4-х ДБСТ батьки-вихователі незгоду з власним рішенням розглядають як непокору. У двох випадках за це навіть передбачені покарання і примусові дії. В одному з цих ДБСТ діти сказали, що сперечатися з вихователями не можуть – „частіше з друзями розмовляю”, але „можу судитися”. І ще одна показова ситуація: „стосовно гуляння тато нам виказує свою думку”.
14 дітей вважають, що реального впливу на остаточне рішення вони не мають, не можуть оскаржити рішення вихователів і нічого у цій ситуації зробити не можуть. 7 кажуть, що оскаржити рішення можуть, але не було випадків. За даними анкет 46% вихованців вважають, що мають вплив на остаточне рішення вихователів щодо себе і інших вихованців, 26% – тільки на рішення стосовно себе, а 6% вважають, що впливу не мають, ще 22% не змогли відповісти на це питання. Окрім одного, у всіх ДБСТ батьки-вихователі цікавляться думкою вихованців щодо їхніх особистих справ і життя в ДБСТ: „ініціюємо виказування, вислуховуємо, даємо оцінку, виказуємо свою думку”, „самі все розказують”, „якщо вони самі прийдуть і скажуть”, „прямо не питають”. Скарг з боку вихованців на надмірне втручання у їхнє приватне життя не було: „в душу не лізе, готова допомогти, якщо попрошу”, „мама все бачить і питає мене якщо щось не так”. Через те, що діти не завжди відверті батьки-вихователі інколи використовують непрямі методи: „раз на півріччя малюємо ‘Життєве поле’, називаємо ‘Чубриками’, це більш інтуїтивний тест, ніж науковий”, „все видно і так”, „знаю і відчуваю серцем”, „це можна побачити з їхньої поведінки, дій”, а також індивідуальні розмови.
Враховуючи все вищезазначене можна сказати, що певний вплив на остаточні рішення стосовно себе і життя в ДБСТ діти мають і їхня думка враховується: „іноді прислуховуюсь, а іноді вирішую вольовим рішенням”, „приблизно 50% на 50% можна вирішувати самостійно або переконувати, іноді навмисно даю можливість зробити помилку для досвіду”, „більшість вирішуємо разом, наприклад, чи брати нову дитину, чи витратити гроші на поїздку до Карелії або купити кросівки”, „перше слово за дитиною, а ми коригуємо”, „рішення, як правило, приймаються разом”, „іноді діти своїм рішенням змінюють рішення матері”, „вони висловлюють свої побажання, я кажу, що хочу я, і ми приходимо до чогось, першою висловлюється дитина, своє ‘ні’ я завжди обґрунтовую, я теж часто йду на поступки, не стаю у позу, вмовляю”, „при вирішенні серйозних питань враховується думка дитини, непринципових - авторитарно”. Найбільший вплив на остаточне рішення батьків-вихователів відбувається у ситуації, коли всі діти в ДБСТ „не згодні з якимось рішенням мами і говорять їй про це, тоді вона змінює рішення”. Також вживаються умовні: „якщо думка дитини розумна”, і вікові обмеження. Вплив дитини на прийняття рішення у першу чергу залежить від самого питання. Так, переважно в табір їдуть усі не залежно від бажання. Щодо самого рішення, то дітей завжди інформують про нього.
У більшості ДБСТ можливість виказувати свою думку залежить від взаємин між вихованцями і батьками-вихователями. За відповідями дітей ці взаємини розподілені таким чином:
Аналогічна картина і з горизонтальними взаєминами між вихованцями, але „взаємну байдужість” вказало 4% вихованців, а „важко відповісти” – 28%.