Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Право на доступ до інформації

„Кожна людина має (…) свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами (…)” – Загальна декларація прав людини, Ст.19.

„Кожен має право (…) одержувати і передавати інформацію і ідеї без втручання органів державної влади (…) Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язано з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким (…) обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, або громадської безпеки, для охорони порядку, або запобігання злочинам, для охорони здоров'я, або моралі, для захисту репутації, або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації (…)” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Ст.10.

„Дитина має право (…) шукати, одержувати і передавати інформацію й ідеї будь-якого роду (…) Здійснення цього права може зазнавати деяких обмежень, проте ними можуть бути лише ті обмеження, які передбачені законом і необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб або

в) для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я, або моралі населення” – Конвенція про права дитини, Ст.13.

„(…) Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово, або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, або громадського порядку з метою запобігання заворушенням, чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації, або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно (…)” – Конституція України, Ст.34.

„Кожна дитина має право на (…) дотримання інформації, що відповідає її віку. Це право включає свободу розшукувати, одержувати, використовувати, поширювати і зберігати інформацію в усній, письмовій чи іншій формі, за допомогою творів мистецтва, літератури, засобів масової інформації, засобів зв’язку (комп’ютерної, телефонної мережі тощо) (…) Їй забезпечується доступ до інформації та матеріалів з різних національних та міжнародних джерел (…)” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.9.

При розгляді питання про доступ до інформації ми обмежилися інформацією, яка на нашу думку представляє найбільшу важливість для дітей-сиріт і зокрема вихованців ДБСТ. Це поінформованість щодо процедур оскарження власних прав, інформація про свій юридичний статус і відповідні пільги, а також інформація щодо підготовки до самостійного життя. Доступ до цих видів інформації дітям повинні забезпечити в першу чергу батьки-вихователі. Ми впевнені, що у цьому питанні батьки повинні займати активну позицію і „самі приходити до вихованців з інформацією”. Згідно з нашими спостереженнями ті обмеження, які виникають, пов’язані з нерозумінням вихователями важливості передачі відповідної інформації і організації вільного до неї доступу для подальшого розвитку дітей і набуття ними самостійності. Часто батьки-вихователі приховують від дітей інформацію через бажання їх захистити або ж вважають, що дітям це не цікаво, або що вони замалі, щоб все зрозуміти. Ще частіше відповідної інформації батьки-вихователі просто не мають, не має її і у відповідних соціальних служб, а що гірше – ніхто з відповідальних службовців не намагається таку інформацію знайти. Це значною мірою стосується інформації про біологічних родичів дитини.

З концепцією сім’ї важко в’яжеться процедура оскарження дітьми дій вихователів при порушенні прав дітей. Більш того, деякі взагалі вважають, що тільки вони самі можуть щось порушити (навіть свої власні права), а батьки-вихователі „безгрішні” – „я роблю так, щоб їх не порушувати, сім’ї довіряю повністю”. Вихованці погано уявляють до кого їм звертатися у випадках порушення їхніх прав, кажуть, що „нічого зробити не можуть”, або, що „не знають, що можна зробити”, або „можу обуритись, поскаржитись друзям”, „пожалітись”, або „винести питання на сімейну нараду”, „сказати, що це несправедливо”. Легше з ситуаціями, в яких порушниками виступають не батьки-вихователі, а школа чи інші державні установи, тоді діти скаржаться батькам: „висадили з тролейбусу з єдиним квитком, поскаржився батькам – з’ясовують в тролейбусному управлінні”, „якщо це вчитель в школі можу поскаржитись мамі і сама за себе можу постояти”. За нашими спостереженнями у тих ДБСТ, які соціальний працівник регулярно відвідує, думка, що у разі необхідності за захистом власних прав можна звернутися до нього, з’являється у дитини навіть якщо їй про це спеціально не говорили. З якимись процедурами оскарження знайомі 21% вихованців: „звернутися до комітету молоді”, „до суду, до районного виконавчого комітету, до ЦССМ”, „розказати соціальному працівникові”, „можу заперечити, звернутися до відповідної інстанції”. Найцікавіша відповідь – „не підкорятися”, до речі в цьому ДБСТ батьки-вихователі відповіли, що „цій категорії дітей інформація надається дозовано”. Вихователі вказували, що діти з процедурами оскарження знайомі: „знають координати усіх соціальних служб, мати постійно спілкується з психологом, соціальними службами”, „старші діти знайомі, іноді апелюють до прав дитини, знають, що над батьками є керівник”, „знають, що можуть звернутися до Управління освіти, до суду”, „діти особисто знають соціального працівника, інспектора з охорони дитинства, їх телефони”, „діти самі ходять до міського та обласного відділів освіти”. Але по відношенню до вихователів „випадків оскаржень не було”. Єдиний практичний приклад теж про єдиний квиток: „діти звертались до міського Управління освіти, коли в них відібрали єдині квитки, Управління освіти зв’язалося з Управлінням транспорту і квитки повернули”. Інші варіанти: „права не порушуються”, „діти замалі”, „демократія, але у розумних межах”, „скаржитись – не скаржились, але на початку просто утікали з дому”. Цікаво, що лише у 6-ти ДБСТ і вихованці, і вихователі підтвердили ознайомленість дітей з процедурами оскарження. Як результат, при конфліктах з вихователями 48% вихованців не звертаються ні до кого, 24% звертаються до друзів, 18% – до іншого вихователя, і по 5% звертаються до шкільних вчителів або інших осіб, причому серед останніх названі лише родичі – брати і сестри.

Про державні і недержавні організації, які захищають права дітей-сиріт, мають інформацію вихованці 14-ти ДБСТ. Були названі „Берег надії”, фонд „Надія і житло для дітей”, Християнський фонд, а також міськвиконком, Управління у справах сім’ї та молоді, ЦССМ, лікарня і школа, райдержадміністрація, відділ освіти, Центр реабілітації інвалідів, міліція, Служби у справах неповнолітніх, суд і партія „Жінки за майбутнє”. Очевидно, що механізми оскарження вихованцями дій вихователя не відпрацьовані, нема органу, відповідального за розгляд скарг вихованців і процедур передачі таких скарг. Але можна сподіватися, що цей обов’язок візьме на себе спеціаліст з охорони дитинства.

Важливою інформацією для дітей-сиріт є їхній статус і пільги, які з нього випливають. Зі своїм юридичним статусом ознайомлено 42% вихованців, ще 31% має цю інформацію частково, 27% дітей цієї інформації не мають взагалі. Такий рівень ознайомленості можливо пов’язаний з тим, що у 56% всіх вихованців не оформлені відповідні документи. Джерелом інформації найчастіше виступають батьки-вихователі: „мама зачитувала”, „батьки розповідали”, „інформація передається, щоб ніхто на вулиці не повідомив”, „показую особову справу”, „діти знають, що мама-вихователь не рідна”, або діти самі пам’ятають, що з ними трапилося – „сама все знаю”, чи вони отримали інформацію ще до потрапляння у ДБСТ – „розповідали в інтернаті”. Рідше інформацію надають юристи, психологи і соціальні працівники – такі розмови проводилися з вихованцями в 3-х ДБСТ. Є випадок, коли діти „знають батьків, але не знають, що батьки позбавлені батьківських прав, не знають, що батьки від них відмовились”, мати-вихователь просила про це дітей не питати. І, як один з результатів моніторингу: „мені розказала мама, через те що сьогодні прийде комісія, щоб я була готова”. Серед пільг, які пов’язані з юридичним статусом, діти називали: „безкоштовне харчування у школі, безкоштовний проїзд, відвідування кінотеатрів”, „єдиний квиток, життя в ДБСТ”, „дають гроші, одяг, путівки на море”, „пенсія по інвалідності”, „відпочинок, право на труд, лікування”, „на мене виділяються гроші”, „гроші на моє утримання, єдиний квиток”, „безкоштовне медичне обслуговування”, „вступ до вузу”. В 6-ти ДБСТ вихованці нічого про пільги сказати не змогли. Краща ситуація із передачею інформації щодо родичів дитини. Відомості мають 77% проанкетованих вихованців, а 8% мають часткові відомості. Такий значний відсоток пов’язаний з великою кількістю соціальних сиріт, старші діти найчастіше пам’ятають свою історію і можуть передати інформацію молодшим братам і сестрам, з якими разом виховуються, хоча, як зазначено вище, офіційні відомості про родичів є лише на 25% всіх вихованців. Джерела інформації різні, але батьків-вихователів, як джерело інформації, діти називають рідше, ніж при обговоренні юридичного статусу: „від свого брата, який мені розказав і якого я зустріла у санаторії”, „приїхав мій дядько і мені все розповів”, „від мами”, „знаю з дитинства”, „мене мама виховувала до 8 років і здала в інтернат”, „мене взяли вже у досить дорослому віці, тому я знаю все сама”, „у результаті пошуків своїх родичів”. Батьки-вихователі не рідко вважають, що „краще не казати нічого, ніж критикувати біологічних батьків”, „розповідаю лише про рідних братів і сестер, якщо вони є” або, що „діти не цікавляться”, хоча вихованці цього ДБСТ вказали, що „хотіли би щось знати” про рідних. 27% проанкетованих вихованців вказали, що мають недостатньо інформації про родичів.

Найчастішим обмеженням у передачі інформації щодо юридичного статусу і родичів є вік дитини – дітям дошкільного та молодшого шкільного віку така інформація в жодному з ДБСТ не передається: „поки що ні”, „інформація надається після 10 років”, „знайомлять по мірі соціальної зрілості”. На нашу думку вік не може бути перешкодою для надання інформації дитині про її юридичний статус, бо всі, навіть зовсім малі діти задають багато питань про себе і про те звідки вони. Також вік не повинен бути перешкодою при підготовці до самостійного життя, бо до цього комплексу входить й навчання самообслуговуванню, що можна починати зовсім змалку. Не слід думати, що „колись настане потрібний час і тоді ми все-все дитині розкажемо, тоді вона все зрозуміє”. Безумовно вигляд інформації повинен відповідати віку дитини. Потрібні рекомендації психологів щодо передачі такої інформації дітям різного віку, тобто як батькам-вихователям вести роботу по роз’ясненню дітям їх соціального і юридичного статусу, а також готувати до самостійного життя.

Краще ведеться підготовка вихованців до самостійного життя, зокрема передача інформації про здоровий спосіб життя, безпечну поведінку і секс, а також підготовка до усвідомленого вибору професії. За відповідями вихованців відсотковий розподіл рівня передачі дітям цієї інформації виглядає таким чином:

	так, регулярно	так, іноді	не отримую	важко відповісти
Здоровий спосіб життя	70%	13%	7%	10%
Безпечна поведінка, секс	60%	17%	10%	13%
Усвідомлений вибір професії	60%	13%	10%	17%

Знов основний інформаційний потік виходить від батьків-вихователів, на другому місці школа, вчителі і відповідні шкільні предмети. Але, як видно з нижче наведеної діаграми (більшість дітей називала кілька джерел інформації), при розгляді інформації щодо безпечної поведінки і сексу роль вихователів і школи знижується, і значно зростає роль наочної інформації: книг, відеофільмів, інформаційних брошур, журналів, газет і телевізійних передач – до 27%. Така інформація активніше передається і з боку різних спеціалістів: соціальних працівників, психологів, лікарів. Їх у якості джерела інформації назвали 24% вихованців. Для порівняння, частка ролі спеціалістів у інформуванні про здоровий спосіб життя складає 17%, а про професії – 10%. Майже 3% вихованців (до речі, всі вони виховуються в одному ДБСТ) відповіли, що про здоровий спосіб життя їх інформує міліція. Не можна вважати ефективним джерелом інформації друзів і родичів, бо друзі це зазвичай однолітки, а родичі – переважно рідні брати і сестри, які виховуються разом. Але у випадку вибору професії якраз власний досвід старших братів і сестер може виявитися дуже корисним. Очевидно, що за рахунок неефективних джерел інформації кількість вихованців, які не отримують необхідної інформації, вища, ніж їхня власна оцінка своєї поінформованості. В 3-х ДБСТ ніяка робота щодо підготовки до самостійного життя не ведеться через вік дітей – „діти малі, але їм розповідається про те, що треба любити своїх братів і сестер, маму і тата, не ображати маленьких”, „поки зарано планувати подальше життя, але сподіваємось забезпечити їм нормальну сім’ю”.

Кількісний розподіл відповідей вихованців щодо джерел інформації:

На думку батьків-вихователів їхня роль, роль школи і соціальних служб у інформуванні дітей щодо здорового способу життя, безпечної поведінки, сексу майже однакова. Методи інформування вихователями дітей майже не відрізняються: переважно це індивідуальні або групові бесіди. Дуже схожі і обмеження: робота ведеться переважно із старшими дітьми і частіше з дівчатами. Серед джерел інформації в одному ДБСТ названа ще церква. У виборі майбутньої професії для вихованців батьки-вихователі орієнтуються на свій досвід, фізичні і розумові можливості дітей: „розмовляємо разом, намагаюсь підказати рішення відповідно до здібностей”, „радимо, виходячи зі здібностей дитини”, „з урахуванням здібностей дитини і попиту на ринку праці, позиція реалістична”, лише в 1-у ДБСТ батьки-вихователі вказали, що виходять з побажань дитини. В 3-х ДБСТ при виборі професії дітей головна роль надається спеціалістам з профорієнтації, проводяться тестування вихованців. В 11 випадках до допомоги у виборі професії активно залучається школа: від „роботи психологів з профорієнтації і зустрічей зі спеціалістами ПТУ” до „загальних бесід про правила прийому в вузи і допомогу батькам одержати рекомендаційні листи на дітей до вузів”, але найчастіше це загальна робота школи з випускниками щодо профорієнтації, спеціалізованої цілеспрямованої роботи з вихованцями ДБСТ немає. В 10-и ДБСТ за словами вихователів робота з усвідомленого вибору професії не ведеться, знову ж таки переважно через вік дітей: „найстаршій дівчині 12 років, питання не виникало”. Хоча в 4-х ДБСТ самі діти мають певні плани і побажання щодо свого майбутнього: „напевно буду художником”, „буду музикантом”. Аналогічна і ситуація з плануванням подальшого життя дитини. Провідну роль відіграють батьки-вихователі, є навіть така ситуація „хто добре вчиться – допомагаємо і далі: клопочемо, державне забезпечення допомагає вчитися” – відразу виникає питання, а що ж з тими, хто вчиться погано? В 8-ми випадках відмічається взаємодія вихователів з дітьми і урахування побажань останніх. До планування в 5-ти ДБСТ залучені різні фахівці: медики, соціальні працівники, психологи, державна адміністрація. Серед проблем названо „брак взаємодії з чиновниками виконкому, зокрема у питанні забезпечення випускників житлом, відсутність у виконкомі кваліфікованого юриста”. В 7-ми ДБСТ робота з планування подальшого життя вихованців не ведеться.

Серед названих дітьми джерел інформації особливо треба відмітити ЗМІ через широкий спектр суспільно корисної інформації в них. Лише 4 вихованці вважають, що не мають доступу до преси, 20 мають обмежений доступ, 4 вказали, що не мають в цьому потреби. Найбільшою популярністю в ДБСТ користуються дитячий журнал „Вулик”, його передплачують в 7-ми ДБСТ. Серед інших видань ДБСТ виписують: „Відкрий світ з Воллі”, „Публічні люди”, „Бджілка”, газети „Психолог”, „Суми і сумчани”, „Аргументи і факти”, „Сім’я”, „Совершенно секретно”, „Євпаторійська здравниця”, „Наталі”, „Журавлик”, „Стежинка”. Частину преси купують: „Факти”, „З місця подій”, „Арт-мозаїка”, газети з кросвордами, „про кумирів і зірок”. Всі обмеження випливають з того хто вирішує що передплачувати і що купувати. Так, лише в 3-х ДБСТ діти і батьки-вихователі вказали, що ці питання вирішуються разом. 7 вихованців відмітили, що не мають доступу до телебачення, або мають зі значними обмеженнями, 17 вказали, що мають обмежений доступ. Батьки зазвичай не дозволяють „дивитися всі програми підряд”, „всі серіали”. Найпоширеніші обмеження – час, зміст передач і вік вихованців. Щодо обмежень у часі, то до них належать: „забороняємо дивитися після 9-ти вечора”, „лише до 22-ї години”, „дивимося телевізор у п’ятницю, суботу і неділю о 9-тій”, „дивимося телевізор лише у неділю”, „можу дивитися телевізор приблизно годину на добу, щоб електрика не накручувалась”. Якщо перші два обмеженні можна виправдати хоча б віком дітей і необхідністю у цей час лягати спати, то обмеження за днями викликають невпевненість в виправданості. А останнє обмеження взагалі не має права на існування – на оплату електроенергії для ДБСТ виділяються гроші і якщо їх не вистачає, то цю проблему треба вирішувати разом з відповідними службами, а не обмежувати права вихованців. Щодо перегляду телевізійних програм виключно у вихідні дні, то це пов’язано з релігійними переконаннями батьків-вихователів – прихильників неортодоксальної релігії. Існують обмеження за змістом програм: „обмеження – порно, дитячі садистські передачі”, „мати розумно обмежує програми”, тобто на власний розсуд вихователів. Вікові обмеження пов’язані з часом перегляду телевізора або зі змістом передач – дорослим дітям дозволяється більше. Є ще й такі обмеження: „з початку робота, а потім телевізор”, „телевізор дивлюся у вільний час, коли це не заважає іншим”. В релігійних сім’ях на відео діти дивляться переважно фільми з проповідями або християнськими сюжетами, наприклад, за словами батьків-вихователів „діти читають духовну літературу, дивляться записані на відео пізнавальні програми”, а діти зазначали, що „телевізор ми не дивимося, інколи тато вмикає відеомагнітофон з фільмами про тварин” – тобто доступу до ЗМІ в цих ДБСТ немає. Є й такі ДБСТ, де спочатку телевізора не було – релігійні переконання батьків-вихователів цього не дозволяли, а потім його придбали спеціально для вихованців.

Через те, що батьки-вихователі в ДБСТ уособлюють в собі майже всю владу для вихованців, брак інформації, значні обмеження у доступі до неї ставлять дітей у повну залежність від вихователів і сприяють поширенню порушень прав вихованців.

Blog

Право на доступ до інформації