Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.
| Вид материала | Книга |
- Диво-дитина”. Загальні положення, 118.72kb.
- Указу Президента України від 18. 06. 1994 р. №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення, 185.61kb.
- Звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, 251.68kb.
- Заходи проведені в містах та районах донецької області до дня матері та міжнародного, 194.28kb.
- Пухлини легені актуальність теми, 96.98kb.
- Положення про дитячий будинок сімейного типу, 138.41kb.
- Системи координат”, 95.8kb.
- Звіт про виконання річного плану державного нагляду у сфері цивільного захисту, техногенної, 163.67kb.
- Рішення Львівської міської ради №109 від 05., 66.12kb.
- Медико-генетичне консультування членів родин з сімейним раковим синдромом, 49.94kb.
Заборона принижуючого гідність поводження і покарання
„Ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання” – Загальна декларація прав людини, Ст.5.
„ Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Ст.3.
„Держави учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину” – Конвенція про права дитини, Ст.19.
„ Держави-учасниці забезпечують, щоб:
а) жодна дитина не піддавалась катуванням та іншим жорстоким, нелюдським або принижуючим гідність видам поводження чи покарання (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.37.
„ Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (…)” – Конституція України, Ст.28.
„Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини (…)” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.10.
„(...) Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається (...)” – Цивільний Кодекс України, Ст. 289.
На питання про покарання охоче відповідали і батьки-вихователі, і діти, проте відповіді дітей були більш розгорнуті і проілюстровані великою кількістю прикладів. Очевидно, що покарання мають право на існування. Але вони повинні відповідати певним правилам: чітке визначення для дітей що можна, а що ні, тобто межі допустимої поведінки і логічні наслідки. Покарання не повинні шкодити ані фізичному, ані психічному здоров’ю і якщо є сумніви в тому карати чи ні, то слід не карати. Крім того, покарання повинні бути без приниження, а фізичні покарання засуджуються в кожному суспільстві. Треба пам’ятати, що через особливі умови функціонування ДБСТ вимоги до покарань, які можуть бути використані по відношенню до вихованців, значно вищі, ніж у звичайних сім’ях.
Психологи стверджують, що покарання має три завдання. По-перше, воно повинно виправити шкоду, заподіяну поганою поведінкою – дитина повинна прибрати розкидані речі, попросити пробачення, якщо можна полагодити зламану річ. По-друге, покарання сприяє тому, щоб такі дії не повторювались, має застережний сенс. Але третє, і головне – це зняття провини. Провина являє собою певне відчуження, перепону, невпевненість у взаєминах з винним, майбутнє покарання має „змити провину”.
Загальний каталог покарань в ДБСТ вражає своєю різноманітністю. Можна стверджувати, що різні види покарань використовуються у всіх ДБСТ, хоча батьки-вихователі в 2-х ДБСТ стверджували, що вони покарань не використовують, „дітей виховують, як рідних” – в цих ДБСТ всі вихованці дошкільного або молодшого шкільного віку. Умовно покарання можна поділити на фізичні, психологічні, додаткові обмеження деяких прав і обмеження у задоволеннях (нагородах). Всі вони відрізняються не тільки за типом, а й за тяжкістю, дієвістю і причинами. Найчастіші покарання: „висварити” (11 ДБСТ), „поставити у куток” (9 ДБСТ), „не пустити гуляти” (10 ДБСТ), „обмежити перегляд телевізора” (10 ДБСТ). Очевидно, що сварка – неефективний спосіб покарання. Краще за все слухають того, хто говорить неголосно, постійні гримання діти пропускають між вух. Індивідуальні розмови і виховні бесіди підходять більше, але їх вживають лише у 3-х ДБСТ, а в 1-му все обговорюють на сімейній нараді. І навпаки, „куток” – одне з найефективніших покарань, особливо для малих дітей. У винного є час на роздуми над своєю поведінкою і осмислення того, що так робити не треба. Наступного разу при спробі здійснити який-небудь проступок у нього будуть спливати у пам’яті ті негативні наслідки, які обов’язково наступлять. Аналогічну дію будуть мати „залишення у кімнаті на самоті” і „лягай спати і подумай” (по 3 ДБСТ). Але треба бути впевненими, що дитина дійсно „думає про свою поведінку”, а не використовує цей час для розваг (ігор, перегляду телевізора, тощо). Покаранням не може бути позбавлення сну. Для старших дітей стати у куток може бути значним приниженням, тоді покарання може подіяти у протилежному боці. Напевно різні форми бойкоту для них підходять більше. Такі покарання використовують батьки-вихователі в 4-х ДБСТ: „мовчання зі сторони батьків”, „перестаю розмовляти”, „за те, що не хотіла підмести, мама сказала, що обійдеться без мене”, „не спілкуються зі мною, ображаються”. Але бойкот – одне з найсуворіших психологічних покарань, і треба пам’ятати, що не кожна дитина може його винести, крім того, це важкий іспит для всіх оточуючих. Обмеження у прогулянках і перегляді телевізора відносяться до обмежень у задоволеннях. Для більшості дітей це значимі розваги і позбавлення їх може бути дієвим. Використовується і обмеження доступу до інших значимих розваг: „не пускаємо кататися на велосипеді” (2 ДБСТ), „забороняємо грати на комп’ютері або приставці” (2 ДБСТ), „обмежуємо контакт з друзями” (2 ДБСТ), „не дозволяємо гратися іграшками” (1 ДБСТ з дітьми дошкільного віку).
Менш поширене використання залишення вдома під час якогось дуже важливого для дитини заходу: „не взяти в кіно або пікнік разом з усіма”, „не пустити на свято”, загроз „взагалі на випускний не дозволити піти” і „не поїдеш до Італії” – для дітей, які кожного літа їздять у сім’ї до Італії у рамках гуманітарної програми для українських сиріт. Для дітей це дуже сильні покарання (особливо два останні, якщо вони реалізуються, а не залишаються погрозами) і їх використання повинно бути адекватним провині. Зазначені покарання призначались „за куріння”, „за невиконання розпоряджень батьків”. Користь від таких покарань викликає значні сумніви. Виходячи з того, що покарання повинні бути реалістичними, залякування не можуть бути дієвими – бо на них або не звертають уваги (діти з дорослішанням навчаються відрізняти погрози від реальних намірів), або вони можуть призвести до суттєвих психологічних травм і не передбачуваних наслідків. Батьки-вихователі користуються ще й такими методами залякування: „казала, що віддам у притулок, навіть речі зібрала, це була тригодинна вистава”, „погрожувала повернути до інтернату”, „приводив міліціонера”. До обмеження доступу до задоволень можна віднести і „залишення без солодощів”, особливо морозива. Таке покарання використовується в 4-х ДБСТ. Але воно вже стоїть на межі з покаранням позбавлення їжі, яке зустрічається теж у 4-х ДБСТ: „залишитись без їжі”, „не дають вечерю або обід”, „залишають без їжі на якийсь час поки не зроблю що треба було”. Дітей не можна залишати без їжі, бо це вже неприпустиме порушення їхніх прав. У 6-ти ДБСТ винуватим вихованцям надають додаткову роботу або примушують робити уроки: „незаплановане чергування по господарству, миття посуду”, „повторне чергування по кухні”, „попасти індиків”, „дати завдання по дому”, „вчити уроки, коли всі відпочивають”, „займатися російською літературою”, і навіть „не пускають до школи один день, а дають багато додаткової роботи по дому і городу”. Надмірне використання таких покарань має поганий виховний вплив – можна перетворити всіляку працю і навчання на важкий обов’язок, який виконують із огидою. А покарання працею малюків взагалі може виробити у них стереотип, що праця це завжди покарання – малюкам навпаки треба подавати працю у грі, як приємну і необхідну справу.
В одному з ДБСТ використовують систему штрафів: „мінусую з щомісячних кишенькових грошей, наприклад, 50 коп. за неприбрану постіль, 1 грн. за невиконання уроків”. Якщо така система складена всіма разом, прийнята і зрозуміла, то її використання може бути ефективним. Не дивлячись на неприпустимість фізичних покарань у 10 ДБСТ їх застосовують: від „легенько по-материнські вдарити”, „дати ляпас” (в 3-х ДБСТ) до „тато бив двох дітей батогом за те, що вони вкрали у гостей гроші і втекли”, побиттям паском карають у 3-х ДБСТ, ще в одному – „якщо прийдеш у нетверезому стані, мама тобою буде відкривати двері”. Ще в одному ДБСТ „віджиманням з рахуванням до 100 разів, звичайно з перервою – Петрик, 5 років, полежить, полежить і рахує”, до речі в цьому ж ДБСТ батьки-вихователі скаржились на необхідність хірургічного втручання для лікування одного з вихованців: „Петрик потребує операції – пупкова грижа”. Не можна карати тим, що шкодить здоров’ю дитини – неприпустимо „годувати сигаретами за куріння”.
В 2-х ДБСТ застосовують дуже сильні психологічні покарання: відверто принижуюче людську гідність символічне „прив’язування на бантик до ганебного стовпа”, яке використовується в ДБСТ з психічно хворими і розумово відсталими дітьми, а також „відбирання у хлопчика імені – почала називати іншим іменем і наказали всім вихованцям так робити, діти і зараз після повернення продовжують іноді його так називати”, що є порушенням права дитини на ім’я, бо незалежно від того „погана” чи „хороша” дитина в ній повинно бути те, на що не можна нікому посягнути – ім’я.
25% вихованців вважають, що в їхніх ДБСТ трапляються випадки, коли принижується людська гідність, на думку 8% це трапляється часто: „конфлікти мами з одним із дорослих нових вихованців”, „при попередніх батьках взимку вночі пішла на двір у туалет, а тато закрив двері, і я мусила просити, щоб пустив додому, він мене потім вдарив, бо через мене двічі встав з ліжка”.
Часто вихованці мають різні психологічні проблеми і особливості, які не властиві „домашнім” дітям. Треба дуже обережно обирати для кожного вихованця покарання, бо іноді жодними покараннями ситуацію змінити не можливо, а необхідне втручання спеціалістів чи лікування. Слід обов’язково з’ясувати причину поганої поведінки дитини, можливо вона залежить від, наприклад, вікових особливостей, або погані оцінки можуть залежати від особливостей мислення, пам’яті, сприйняття. Отже для визначення покарань і нагород для кожної дитини потрібна індивідуальна робота і консультації психологів, активізація соціального супроводу ДБСТ.
Важливо зазначити, що найбільш суворі покарання застосовуються при провинах, на які покарання взагалі мало впливають: куріння, вживання алкоголю, крадіжки, брехня, втечі з дому, пропуски занять у школі, надмірна потреба в сексуальних стосунках, підліткова агресія. Саме в цих випадках важливі не покарання, а допомога спеціалістів, до яких батьки-вихователі звертаються рідко. Також у 11-ти ДБСТ вихованців карають за погані оцінки. Але найчастіше до покарань призводять різні прояви неслухняності і „невиконання розпоряджень батьків”, наприклад, „не слухаю маму і не прибираю вдома, або їм полуниці без дозволу”.
Неможливо дати універсальну відповідь на питання як правильно розподіляти покарання і нагороди. Нагорода – це не завжди те, що дорослі вважають такою, а те, що сприймається дитиною як нагорода. В ідеалі вона повинна викликати приємне відчуття задоволення, яке хочеться довше утримати і частіше переживати у майбутньому. Очевидно, що нагорода більш дієва, ніж покарання – якщо покарання лише зупиняє погані дії, то нагорода орієнтує на добрі і закріплює їх. Значно краще мати розвинену систему нагород, в якій покаранням є те, що можна залишитися без нагороди. А якщо за кожну помилку дитину очікує покарання і нічого більше, дитина не зможе навчитися правильній поведінці. Вона буде боятися особу, яка карає, і буде намагатися обдурити цю особу аби запобігти покаранню. Жодні докори і екзекуції не зроблять школу привабливішою для не дуже талановитої дитини. Але якщо за кожний маленький успіх хвалять і підтримують, з’явиться надія, що дитина буде працювати із задоволенням і повною віддачею. Під нагородою не можна розуміти цукерки, футбольний м’яч або велосипед за шкільні успіхи. Найкраща нагорода для дитини – розуміння того, що вона принесла радість людям. А подарунок на додаток лише символізує це.
На жаль щодо заохочень батьки-вихователі демонструють значно менший спектр варіантів ніж щодо покарань. 11 вихователів взагалі не відповіли на питання про нагороди, які вони використовують. Найвище батьки-вихователі цінують допомогу і успіхи в школі: „нагадала мамі, що треба годувати курчат, бо вона забула, сама нагодувала – отримала банан”, „мені дали шоколадку за те, що приніс гарну оцінку”, „приберемо у домі – тато дає гроші, приблизно 2 грн.”, „за велику допомогу можна піти на море”. Прикро, але більшість заохочень нагадують цирк: за добру поведінку, слухняність дітям дають солодощі (морозиво, цукерки), або фрукти (банани, мандарини, яблука). Така практика існує в 15 ДБСТ. В 4-х ДБСТ у якості нагород додатково застосовують розваги: „можу піти кататися на велосипеді”, „гуляю на вулиці скільки схочу”, „граю на приставці або дивлюся телевізор”. Невеличкі матеріальні подарунки („олівці, розмальовка”, „маленькі іграшки”, „книжки або косметика”), або навіть „грамоту” чи „диплом” можуть отримати вихованці з 8-ми ДБСТ, хоча в одному випадку зустріли більш суттєві подарунки („годинник, велосипед”). У 4-х ДБСТ вихователі застосовують грошові заохочення – кілька гривень в залежності від поступку. В одному ДБСТ є „система стипендій: за кожну добру справу нараховуються бали, за певний час підводяться підсумки і за кількістю балів надаються нагороди у вигляді речей, які бажають отримати діти”. У 4-х ДБСТ нагороджують додатковою поїздкою, наприклад, „поїздка до Києва”, „їдемо у місто у цирк”, „їхати на канікулах до бабусі Валі і дідуся Вані”. У 6-х ДБСТ батьки-вихователі називають нагородами ті блага, які вихованці отримують від держави, тобто здійснюється розподіл того, що має отримувати кожна дитина. Це поїздки до табору „за гарні оцінки і допомогу” і нові речі: „гарне взуття, якщо добре працював і вчився”, „новий одяг за допомогу”, „мені купують добрі речі”. Така система веде до порушення прав дітей-сиріт, бо гроші виділяються на одяг і відпочинок для всіх і не мають залежати від суб’єктивної оцінки вихователями поведінки дитини. І все ж у 14 ДБСТ активно використовуються нематеріальні нагороди, похвала, подяка: „в основному хвалять, це найвища нагорода”, „погладить по голівці і скаже ‘молодець, доця’”, „можу отримати вислови, побажання. підтримку”, „можу отримати подяку від батьків за навчання, виконання своїх обов’язків, за працю”, „у нагороду за допомогу можу отримати похвалу”, „за кожний вчинок – своя нагорода, а сама найбільша, яку я отримую кожного дня і завжди – це любов”.
Покарання і нагороди повинні бути систематизовані, треба заздалегідь обговорити санкції і заохочення, які можуть бути застосовані до дітей, а не вигадувати все спонтанно. Необхідні внутрішні правила, які мають бути встановлені і узгоджені у загальному колі членів ДБСТ. Важливо детально обговорити всі можливі види покарань і нагород. Ці правила повинні бути чіткими, однозначними і зрозумілими. Як було зазначено вище у розділі Право знати свої права, внутрішні правила в більш-менш чіткому визначені є у 18 ДБСТ. У 15-ти ДБСТ в них відображена система покарань і нагород. Але в 8-ми ДБСТ наявність системи відмітили лише діти. Тобто скоріш за все в оформленому вигляді її не існує, а можна говорити тільки про самі факти покарань і нагород, або що якусь систему у діях батьків-вихователів діти побачили, хоча з ними дорослі нічого не обговорювали. З 7-ми ДБСТ, які залишились, в 6-ти система складена батьками-вихователями, які „проінформували про неї дітей” або „діти погодились”, і лише в 3-х – при загальному обговоренні дітей і дорослих, на „сімейних нарадах”. У 3-х ДБСТ відмічали наявність лише системи нагород, але в 2-х ДБСТ це означає, лише що покарання не систематизовані. За нашими спостереженнями майже у всіх випадках наявні системи фактично не є системами – відсутні чіткість, логіка і послідовність, велика частка довільності, яка залишається на розсуд або батьків-вихователів, або сімейних нарад. Діти не мають заздалегідь чіткого уявлення щодо можливої кари або нагороди, вони лише можуть очікувати сам факт першого чи другого в залежності від своїх дій. На нашу думку відсутність системи покарань і нагород вважається батьками-вихователями ознакою звичайної сім’ї, тим, що відрізняє ДБСТ від інтернатного закладу. Але такі системи важливі як для звичайних сімей, особливо для великих, в яких мешкає 5 осіб і більше, так і для ДБСТ.
Захист від втручання в особисте життя
„Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість житла, таємницю його кореспонденції або честь та репутацію. Кожна людина має право на захист від такого втручання або таких посягань” – Загальна декларація прав людини, Ст.12.
„1. Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.
2. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Ст.8.
„1. Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання” – Конвенція прав дитини, Ст.16.
„Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, використання та поширювання конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (…)” – Конституція України, Ст.32
„ Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов (…) Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом (…)” – Конституція України, Ст.31.
Перше, з чим асоціюється приватне життя, це особисті речі і те, наскільки ці речі відповідають особистості. Всі діти мають щось власне, приватне, так відповіли майже 99% проанкетованих вихованців, але у кожному випадку це щось інше. Зрозуміло, що в більшості випадків важко перелічити всі особисті речі вихованців, але перелік тих, що називають у першу чергу, є дуже показовим. Так діти і вихователі переважно називають одяг (у 22-ти ДБСТ) і взуття (у 14-ти ДБСТ), але є випадок, коли діти вказували, що частина одягу в них спільна, в іншому випадку деякі речі передаються „у спадок” від старших дітей до молодших, але „обмінюватися одягом” батьки-вихователі забороняють. До особистих речей у 17-ти ДБСТ відносять іграшки (м’які іграшки, ляльки, тетріс, м’яч, „улюблена іграшка, яку мені подарувала ще рідна мама”), а в 12-ти – альбоми з фотокартками, ці альбоми самі діти із задоволенням демонстрували членам моніторингових груп. 13 вихованців вказали, що мають власну апаратуру: радіоприймач, плеєр, програвач або магнітофон чи фотоапарат, а 4 дитини назвали касети або диски. В 4-х вихованців у розпорядженні є особисті велосипеди, а в 1-го – ролики. В 8-ми ДБСТ дівчата мають індивідуальні прикраси і навіть коштовності, в 4-х – парфуми, а в 6-ти – власну косметику. 11 дітей вказали, що в них є свої гігієнічні засоби, а 16 має різне шкільне приладдя (олівці, ручки, зошити, підручники, блокноти, портфелі і рюкзаки), в 9-ти ДБСТ власністю дітей вважаються книги. Були ще названі різні дрібниці: по 1-й дитині назвали парасольку, лампу, чашки, календарики і журнали, по 2 – калькулятор, окуляри, гребінець і наклейки, 7 дітей мають власні годинники. 2 дитини на час навчання у музичній школі мають музичні інструменти, також 2 дитини мають інструменти столярні: „викрутки, молотки”. Ще 5 дітей вважають власними свої ліжка, а 2 – шафи, але не зрозуміло чи дійсно вони є у повній власності вихованців, і чи зможуть діти, наприклад, забрати їх з собою після випуску з ДБСТ. Так само можна сказати і про власну кімнату, яку вважають своєю 3 вихованця. В 1-му з ДБСТ 2 дитини назвали ікони і образи. Були й такі відповіді: „я вважаю, що все, що є в нашому домі, – це власні речі всіх дітей”. Цікаво, що серед власних речей вихованців в 2-х ДБСТ було названо кишенькові гроші.
Діти зберігають свої речі в своїх кімнатах у тумбочках, на поличках, у шафах, „дещо під ліжком”, „фото дівчини можу сховати під матрацом”. Але вони не завжди є власними. Часто один письмовий стіл, одну тумбочку або шафу поділяють між собою кілька вихованців. Отже речі одного стають зовсім доступними для інших – „тримаю речі у власному відсіку в спільній шафі”, так 93% вихованців вважають, що місце для своїх речей вони мають, з них 12% впевнені, що це місце є загальнодоступним. Є навіть такі відповіді: „не маю, що ховати від своїх”, „я не ховаю, навіщо, нехай беруть інші”. Лише 24% дітей вважають, що їх речі ніхто переглянути не може – „речі не переглядають – не митниця”, 16% думають, що це може зробити кожен бажаючий, а 55% що батьки-вихователі, 5% – звинувачують у переглядах братів і сестер. Декілька вихованців написали, що „перегляд може бути здійснено лише в моїй присутності і під моїм наглядом”. Щодо підстав для перегляду, то головні це крадіжка чи втрата якоїсь речі, безлад у шафі або тумбочці, а також прання і генеральне прибирання: „батьки-вихователі і інші бажаючі можуть переглянути, коли щось вкрали, у пошуках втраченої речі”, „у будь-який час мамочка може все перевірити або викинути речі з тумбочки бо там безлад”, „речі в мене не перевіряють, окрім випадків крадіжки, тоді це роблять батьки-вихователі”, „перегляд можуть здійснити брати і сестри у день генерального прибирання”, „можуть переглянути батьки-вихователі, якщо щось цінне пропало і при перевірці порядку у речах”, „перед пранням”, „коли у суботу ми пораємося, мама переглядає наш одяг”, „якщо в когось загубилась якась футболка або щось таке, мої речі можуть переглянути, взагалі це може зробити кожен бажаючий”.
Крадіжки залишаються типовим явищем для ДБСТ – у 12-ти ДБСТ вони існують, у 5-ти були раніше, а перегляд речей є досить поширеним методом боротьби з їх наслідками – використовують в 7-ми ДБСТ. З інших методів використовують розмови, різновиди дізнання і покарання потенційних винних: „мама сказала, що це ваші гроші і ви себе чимось обділили”, „тато просить зізнатися хто це зробив, а потім довго говорить з винним – сварить, говорить що це недобре”, „Наталя краде, мама з нею розмовляє, але не при всіх – решта підслуховують під дверима”, „сказала, що в мене пропали гроші і що я збиралася купувати взуття 3-м вихованцям, тепер купити не можу, в трійку включила підозрюваних”, „не суворі покарання, бесіди, час на осмислення”, „розбираємо на сімейній нараді, якщо з’ясовується хто винний – мама і тато розмовляють з ним індивідуально”, „це головна проблема, бесідуємо, зверталися до УВС; батьки обшукують, розпитують, кричать”, „обговорюємо на сімейних зборах і відшкодовуємо збиток за рахунок власних речей вкрадача”, „зібрали усіх і мама питала, хто узяв гроші, якщо не скажете – ніколи не дам вам грошей, якщо скажете (треба самому зізнатися) – то я не буду карати”. У кількох ДБСТ батьки-вихователі заздалегідь знають хто може скоїти крадіжку, бо є діти з ознаками клептоманії, але в жодному ДБСТ вихователі такий діагноз прямо не підтвердили. Взагалі всі названі процедури визначення винного в крадіжці, окрім надання можливості для особистого зізнання або анонімного повернення вкраденого, викликають сумніви в об’єктивності і з високою вірогідністю принижують гідність дитини. Батькам-вихователям треба пам’ятати, що вони не є слідчими, а перегляди речей вихованців у пошуках вкраденого безперечно порушують право дитини на приватність.
Інші прояви особистості, це зачіска і одяг. 75% вихованців вказали в анкетах, що завжди можуть самостійно обирати собі одяг і зачіску, а 20% вказали, що тільки іноді. Із зачіскою все трохи простіше – вихователь або дозволяє дитині орієнтуватися на власний смак, або нав’язує свої погляди: „все демократично, роби, як забажаєш, але з певного віку”, „маленькі – за моїм смаком, старші – за їх бажанням”, „домовляються з батьками, з віком це вже їх діло, можемо покритикувати”, „я хотіла постригтися коротше, мама мене відмовляла, але я наполягла на своєму”, „просять дозволу, але вирішують самі”, „роз’яснюються рамки, все повинно бути в міру”, „аби було б скромно і акуратно”, „вирішують батьки, головне – акуратно, зручно”. До знайомого обмеження, пов’язаного з віком вихованців, додається ще вимога акуратності, скромності і зручності – відверто суб’єктивні категорії, бо не завжди те, що зручно вихователю зручно дитині і навпаки. У 2-х ДБСТ батьки-вихователі сказали, що питання зачіски вихованців діти повністю вирішують самі. Питання вибору одягу вже більш залежить від грошей і відповідно має більше обмежень: „якщо купуємо, то діти можуть брати участь у процесі”, „я з мамою вибираю що мені подобається”, „мама вміє шити, тому діти одягнені гарно, смак дитини враховується”, „намагаюсь врахувати побажання дітей і власні можливості”, „діти обирають самі але за моєю підказкою, іноді купую сама”, „коли привозять речі, я сам вибираю собі, якщо мама купляє, то зі мною”, „старшим іноді дають гроші і вони самі їдуть робити покупки, діти повинні аргументувати що вони хочуть купити і захистити свою покупку”, „повна демократія, самі йдуть на ринок, прицінюються, старші самі й купують, молодшим купую я, пропоную свій варіант, купуємо, якщо дитині сподобалось”. В 3-х ДБСТ питання вибору одягу майже повністю вирішують вихователі: „за віком – батьки”, „частіше підбираю на свій розсуд, використовую допомогу друзів”, „не висловлюють побажань – ‘що купите – то й буде’, ’все одно, що носити’” – в першому діти замалі, в другому вихованців забагато, в третьому тільки-но змінилися батьки-вихователі.
Важливо цікавитись особистим життям вихованців, але з повагою і без надмірного втручання. Крім того, для кожної дитини межа цього своя (для одного це втручання у сферу приватності, а для іншого розумна допомога „старшої і розумнішої” людини): „прийду з синцем на обличчі, тоді починаються розпитування і пропонування допомоги”, „граюся з ким хочу, але іноді мені пояснюють, що це поганий хлопчик”, „багато чого забороняється”, „особисті відносини з хлопцем, з рідною мамою”, „тато каже брату ‘не ходи гуляти з друзями’, а це його приватне життя”. За даними анкет 40% вихованців вважають, що батьки-вихователі коментують їхні особисті справи, з них 15% говорять, що вихователі роблять це постійно, а 25% – що іноді.
На нашу думку праву дітей на особисте життя не приділяється належної уваги. Так з боку державних органів, які фінансують ДБСТ, не виділяється достатньо коштів на придбання індивідуальних меблів для вихованців (шаф, тумбочок, письмових столів) і створення власних кімнат для кожного вихованця. Як наслідок, тільки 3% від загальної кількості вихованців мають окремі кімнати. З 24 представників медичних закладів тільки 6 вказали, що у дітей питають згоду на обстеження, всі інші – „за медичними показниками”, „за згодою батьків”, „якщо обстеження необхідне, то воно все одно проводиться”, „діти малі”, а результати повідомляють в першу чергу батькам-вихователям – „якщо діти питають, то їм повідомляється”. Але це право одне з небагатьох, для дотримання більшості аспектів якого не потрібно витрачати додаткові гроші, а треба просто поважати особисте життя дитини, її право на приватність. Так інтимність користування спальнею, туалетом, ванною кімнатою забезпечується наявністю дверей (без скляних вікон і широких щілин), які зачиняються на гачок чи щось подібне. Не завжди організовано навіть це. У 3-х ДБСТ не забезпечена інтимність користування спальнями, відсутні гачки та навіть двері, діти стукають у двері, коли їм треба увійти, попереджують, коли переодягаються, в 2-х поламані гачки на дверях в ванну і туалет, „вішаємо табличку ‘до ванної не заходити’, витаскуємо ручку з дверей, щоб закритися”. Добре, що батьки-вихователі не зачиняють спальні і діти можуть піти полежати при необхідності – у вихованців доступ до своїх спалень вільний.
Охорона здоров’я і соціальна безпека
„Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої (…)” – Загальна декларація прав людини, Ст.25.
„Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення (…) і вживають необхідних заходів для досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством” – Конвенція про права дитини, Ст.26.
„Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.27.
„1. Держави-учасниці визнають право дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров'я.
2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів для: (...)
в) забезпечення надання необхідної медичної допомоги і охорони здоров'я всіх дітей з приділенням першочергової уваги розвитку первинної медико-санітарної допомоги; (...)
f) розвитку просвітницької роботи і послуг у галузі профілактичної практики, що негативно впливає на здоров'я дітей (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.24.
„ Громадяни мають право на соціальний захист (…)” – Конституція України, Ст.46.
„Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе (…), що включає достатнє харчування, одяг, житло” – Конституція України, Ст.48.
„Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування (…) Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя” – Конституція України, Ст.49.
„Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає: (…) забезпечення належних умов для охорони здоров'я, …, фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічній адаптації та активної життєдіяльності (…)” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.4.
„(… )Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.6.
„ Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку (…)” – Закон України Про охорону дитинства, Ст.18.
Кожний ДБСТ закріплено за місцевою медичною установою (поліклініка, амбулаторія). Згідно з діючими нормами медичні працівники повинні проводити повний профілактичний огляд кожної дитини-сироти не менш 2-х разів на рік. Лікарі з цією нормою ознайомлені, лише в одному випадку було вказано, що огляд проводився один раз, але цей ДБСТ існує тільки півроку. Батьки-вихователі і діти не завжди підтверджували таку частоту профілактичних оглядів. Так 17% вихованців в анкетах вказали, що лікар оглядає їх раз на рік, або рідше, 35% – два рази на рік, а 48% – частіше. Недостатню кількість медичних оглядів підтвердили вихователі 2-х ДБСТ: „в селі слабке медичне обслуговування, тому возимо дітей раз на рік на профілактичний огляд у місто, використовуємо особисті контакти і домовленості з лікарями, у місцевій амбулаторії здійснюється лише формальний супровід: щеплення, довідки”, „медобстеження проводиться лише раз на рік”.
За нашими спостереженнями на рівень медичного обслуговування вихованців ДБСТ впливає багато чинників, наприклад, місце розташування ДБСТ, наявність і кваліфікація необхідних фахівців у місцевому медичному закладі, можливість провести платне лікування для дітей з особливими потребами. Майже всі лікарі відмітили „надмірне навантаження, дільничний лікар обслуговує весь район, у тому числі і ДБСТ, якщо знизити навантаження, то медичне обслуговування ДБСТ було б ефективніше”, „дуже великі дільниці, відсутність тимчасових лікарів для заміни, нема окремого медичного обслуговування ДБСТ”, „відсутність транспорту”. Також „відірваність амбулаторії від спеціалізованої дитячої поліклініки і лікарні, які знаходяться у місті”, „забезпеченість амбулаторії медикаментами мінімальна”. Але головну роль, як і у більшості питань щодо вихованців, відіграють батьки-вихователі. Саме вони вирішують в яких ситуаціях звертатися до лікаря, наприклад, „викликають лікаря додому у розпал хвороби, а не на початку”, часто самі обирають спосіб лікування, від їх наполегливості залежить організація лікування дітей з особливими потребами.
19% вихованців сказали, що лікують їх лише батьки-вихователі, майже по 42% вказали, що їм завжди викликають лікаря і що батьки-вихователі лікують лише у нескладних випадках. Всі вихователі відмітили, що першу медичну допомогу здійснюють вони самі, часто потім і самі лікують після консультацій зі спеціалістами. Лікаря викликають тільки у важких випадках: „діти хворіють рідко, тому і лікаря викликаємо рідко, у простих випадках лікую сама, у складних викликаємо швидку допомогу”, „лікує мама якщо болить голова, невелика температура, а якщо щось серйозне – лікар”, „всю необхідну допомогу надаю сама, в екстрених випадках викликаю лікаря”, „вихователі у неважких випадках (нежить, кашель, ранки), у складних випадках – лікар, травмпункт, медичне обстеження”, „лікує мама, якщо синець чи мала рана, якщо температура – викликають лікаря”, „перша медична допомога надається дома – є медичний довідник”. У 4-х ДБСТ використовують народні засоби і засоби нетрадиційної медицини: „лікуємо народними засобами”, „діти загартовуються – обливаються водою, отримують вітаміни”, „я противник ліків, використовуємо домашні методи (бігаємо по снігу), хворіємо тільки глобальними хворобами, а не грипом чи застудою”. В усіх інших ДБСТ батьки-вихователі покладаються на домашню аптечку, в одному ДБСТ вихователі скаржилися на недостатню її комплектацію – „хотілося б більше ліків”, і теж лише в одному ДБСТ „діти можуть самі користуватися аптечкою, але питають”. Всі ДБСТ самі забезпечують собі склад аптечки – від „йод, зеленка, жарознижуюче, мазі” до „ампули і шприци”. Зауваження – жоден вихователь ДБСТ не має медичної освіти.
Багато проблем викликають діти, які потребують спеціалізованого лікування. Вони є в 15-ти ДБСТ: „Оля – періодичний гайморит, лікується амбулаторно”, „зір, ходимо на процедури”, „дитина з неконтрольованими емоціями, лікувалася в психіатричній лікарні”, „гастрит, панкреатит”, „є діти на психоневрологічному обліку, 4 особи періодично перебувають в стаціонарі”. В 3-х ДБСТ є діти, які потребують операційного втручання чи платної терапії: „4-м зроблено хірургічні операції”, „проблема вирішується силами вихователя на загальних умовах, є 3 дитини з гепатитом С, мама сплачувала лікування російськими ліками – 73$ за 10 ампул”. Лікарі стверджують, що таким дітям надається вся необхідна допомога: „дитина ставиться на облік, або після сумісного з батьками рішення госпіталізується”, „при виявленні захворювання діти обстежуються, проводиться лікування, при необхідності консультуємося в обласній дитячій лікарні, забезпечуються санаторно-курортним лікуванням, у подальшому ставляться на облік у лікаря-спеціаліста”, „обстеження і лікування проводяться безкоштовно амбулаторно або в стаціонарі”. Є один випадок, коли „гроші на операцію надали спонсори –‘Надія і житло для дітей’ ”.
Багато батьків-вихователів (в 10 ДБСТ) не були повною мірою ознайомлені зі станом здоров’я дітей, коли брали їх на виховання: „все з’ясувалося пізніше”, „дають тільки виписку з історії хвороби, не дають саму історію, треба було консультуватися зі спеціалістами”, „з інтернату – первинна інформація, потім проводили обстеження”, „за документами ознайомлена, за життям – проводилася корекція”. „довідки в 4-х випадках з 5-ти не відповідали дійсності”, „було багато сюрпризів, хвороби виявлялися пізніше при обстеженнях”, „довідки про стан здоров’я отримала через півроку”. Ці факти свідчать про неякісну підготовку документів при передачі дитини на виховання в ДБСТ і про порушення прав батьків-вихователів (батьки-вихователі мають право отримати повну інформацію про стан здоров’я дитини, щоб бути впевненими, що впораються з її вихованням).
Спостерігається тенденція звертатися до лікаря лише у крайньому випадку (аналогічна тенденція поширюється і на звернення до соціальних працівників, і до психологів), мабуть це пов’язано з давньою традицією все вирішувати в сім’ї, але треба пам’ятати, що вихованці залишаються „державними” дітьми, і батьки-вихователі несуть за них значно більшу відповідальність, ніж за власних дітей, у тому числі і за стан їхнього здоров’я.
Вихованці ДБСТ мають проходити щорічне оздоровлення, першочергово забезпечуватися санаторно-курортним лікуванням, виїжджати на море, в табори відпочинку. В 3-х ДБСТ це не робиться: „в цьому році тільки школярі поїдуть у табір”, „в цьому році нічого не запропонували”, „раніше давали путівки, а в цьому році – ні”. Путівками забезпечують Управління у справах сім’ї та молоді, ЦССМ, Управління науки і освіти, часто за направленням лікаря, в одному випадку – Карітас-Spas, в 4-х випадках батьки також намагаються самі оздоровлювати дітей: „їздимо на автомобілі до Криму з палатками”.
91% вихованців назвали в анкетах рівень якості харчування достатнім, 8% – задовільним і 1% – низьким: „дуже смачно”, „тепер добре, аж забагато”, „супер”, „нормально, хотілося б краще”, „добре, якби були б кошти можна було б і краще”. В 2-х ДБСТ триразове харчування, ще в 6-ти ДБСТ 3 рази обов’язково і 1 раз за бажанням (переважно „перекуси”, „3 рази обов’язково і ще за бажанням підвечірок” і „за гроші в школі чай і булочка” – хоча школи повинні організовувати безкоштовне харчування цієї категорії дітей), в 10-ти – чотириразове (наприклад, „3 рази вдома і 1 раз безкоштовно у школі”), в 3-х ДБСТ кількість разів харчування чітко не встановлена („3 – 4 і більше за бажанням”, „3, 4, 5 – тобто скільки діти забажають”, „4 – 5”), в 3-х – п’ятиразове або більше, якщо необхідно за віком. В 22-х ДБСТ організовано харчування дітей між прийомами їжі. Переважно воно довільне – „можу їсти все з холодильника, можна їсти фрукти з саду, але спершу треба помити”. В 4-х ДБСТ є спеціальна їжа для перекусів: „мінеральна вода, напої, печиво, вафлі”, „солодощі, напої, яблука”, „п’ємо чай, молоко – в нас своя корова”, „є спеціальна категорія їжі, яка лежить зверху для перекусів – чай, мед, пироги”, а в 3-х – є певні обмеження: „з дозволу мами можу з’їсти все що схочу з холодильника, але це не зовсім прийнято”, „якщо захочу, але питаю маму, або чергового по кухні”, „мама каже, яку їжу не можна їсти (залишила дітям, які не поїли)”. За даними анкет доступ до їжі і напоїв між прийомами їжі мають 88% вихованців. В одному ДБСТ всі діти вказали, що доступу до перекусів не мають, а в іншому вже мати-вихователь відмітила – „з цим зараз борюся, бо це заважає повноцінному харчуванню”.
Було виявлено великі розбіжності в грошових еквівалентах денного раціону харчування на одну дитину в різних ДБСТ (навіть в одному регіоні). Він коливається від 5 грн. до 11,02 грн., а в середньому – 7,44 грн., хоча й повинен складати чітко визначену суму, яка змінюється у відповідності до натуральних норм. Але більшість вихователів про це не знає, або погоджується з отриманням тієї суми грошей, яку їм дають, не вступаючи у боротьбу з бюрократичною машиною. Також можна стверджувати, що і бухгалтерії відповідних відділів освіти, які здійснюють фінансування ДБСТ, не діють ефективно. Вихователі 7-ми ДБСТ взагалі не змогли назвати денну грошову норму харчування, переважно через те, що „не підраховували, все береться оптом на базарі”, а також „нема кошторису – освіта не надає”, або мають лише загальні дані: „на місяць – 3000 грн. на всіх”, „445 грн. на одного на 30 днів”, „приблизно 300 грн. на місяць на дитину”. Але у переважній більшості випадків реальна сума грошей, які витрачаються на харчування дітей, значно перевищує норми, середній показник – 11,28 грн. Зрозуміло, що це можливо лише за рахунок додаткових джерел: власних сил і допомоги знайомих – „зарплатня батьків, старшого сина, сусідів”, присадибної ділянки – „заготовляємо з осені овочі, консервуємо овочі і фрукти”, а також спонсорської допомоги – „іноді спонсори, фірма ‘Білонг’, 100 грн. на продукти харчування, талони”, „гуманітарна допомога з Німеччини, рідко медикаменти і маленькі грошові суми від американців”, „80% фінансує Карітас”. Виняток – 4 ДБСТ: „додаткових джерел немає, кошти використовуються раціонально”, „використовуються виключно бюджетні кошти”, „харчування здійснюється за безготівковим розрахунком, відповідно до кошторису та накладних баз, які обслуговують кільцевий завіз продуктів в заклади”.
Їжу в ДБСТ готують і планують батьки-вихователі, хоча до готування активно залучають дітей, а при плануванні враховуються їх побажання: „готує мама і два чергових по кухні, планує мама”, „готує і планує мама, у вихідні – разом, усю підготовку овочів роблять хлопці вранці”, „готують мама і старші діти, планує мама”, „планує мама, а готує разом з помічниками, питає, що хочуть, часто діти самі готують вечерю”. Є ситуації, коли розподіл здійснено по-іншому: „планує мама, готують старші сестри”, „готують самі діти на цілий день, а я допомагаю”. В одному ДБСТ приготуванням і плануванням їжі займається сестра монахиня.
Вмінню вихованців готувати приділяється значна увага у всіх ДБСТ, всі діти старшого віку готувати вміють. Але для підготовки до самостійного життя важливо не тільки вміти готувати, а ще вміти планувати бюджет, зокрема у галузі харчування. Цьому питанню увага практично не приділяється. У 10-ти ДБСТ діти зовсім не беруть участі у плануванні бюджету – або замалі, або батьки-вихователі не вважають за потрібне, або самі діти цим не цікавляться. Ще в 10-ти – вихованці беруть досить пасивну участь, тобто з ними інколи радяться і враховують їхні побажання, коло питань для обговорення досить обмежене: „вихователі іноді радяться з дітьми на сімейній раді”, „інколи залучаю старших дітей”, „ми інколи обговорюємо на що витрати гроші, коли і що найнеобхідніше слід купити”, „тільки коли треба зробити вибір – поїздка до Карелії або купити одяг”, „вихователь планує, розказує дітям те, що вони можуть зрозуміти”, „оплачую відразу рахунки, віддаю борги якщо треба, відкладаю гроші на харчування, а потім вирішуємо що і кому купити на те, що залишилося”. В 4-х ДБСТ значні обмеження в плануванні мають і самі батьки-вихователі, особливо у ДБСТ, які фінансуються безготівково: „державна частина запланована заздалегідь, одержуємо кошторис”, „сім’я – заклад, фінансується за безготівковому розрахунку у відповідності до щомісячного кошторису районного відділу освіти за статтями витрат, які можуть профінансувати”, „планує бухгалтерія РВНО, а нас ставлять перед фактом”, „район з урахуванням побажань батьків”. Є спроби навчити дітей раціонально користуватися грошима: „мама дає гроші, каже, що купити і скільки це коштує, а ми ходимо за покупками”, але й тут „все планує мама”. За нашими враженнями самі батьки-вихователі не завжди вміють ефективно планувати бюджет: так при майже однакових умовах (кількість вихованців, місце проживання, суми на утримання) в одному ДБСТ грошей вистачає на все, а в іншому – всі скаржаться на брак коштів.
Більшість дітей час від часу отримують якісь гроші, 25% дітей стверджують, що отримують гроші регулярно, 52% - отримують кишенькові гроші іноді, а 23% грошей не отримують. Але переважно це не кишенькові гроші, а гроші „на булочку в школі” , „на батарейки” або на проїзд, „коли їду на змагання” – „намагаємося, щоб це був необхідний мінімум” . І хоча це теж непогано, бо діти все одно вчаться розпоряджатися грошима, у більшості ДБСТ немає системи видачі кишенькових грошей. Знов найпоширеніше обмеження – вік дітей. Від нього залежать і суми, які батьки-вихователі видають дітям. В 2-х ДБСТ кишенькові гроші використовують, як заохочення і нагороди: „регулярно – 50 коп., якщо слухаюсь – 1 грн.”, „на морозиво, як винагорода”. Діти можуть отримати від 25 копійок до кількох гривень, найчастіше це не більше 1 грн. на особу на день. Як виняток треба відмітити ДБСТ, де діти „щомісячно отримують 10 грн. і 25 грн. на потреби, з відрахуваннями, якщо є штрафи”, а також ДБСТ, в якому „діти гроші заробляють – сплачую їм кожну суботу за прибирання в костьолі (по 3 грн.), іноді частину грошей віднімаю через борг дитини (з різних причин), в результаті діти отримують біля 10 грн. щомісяця”. В 2-х ДБСТ кишенькові гроші ніколи не видаються, ще в одному – „діти отримують тільки ті гроші, які заробляють на підсобних роботах або за ремонт велосипедів, за ліплення фігурок, за сувеніри”. Кілька дітей, 4 особи, вказали, що гроші заробляють самостійно, наприклад, „я вже працювала в клубі, викладала танці”.
За даними дослідження в ДБСТ допомога батькам вважається головним обов’язком вихованців. Всі діти, навіть маленькі, мають багато зобов’язань щодо роботи по господарству. Це прибирання, викидання сміття, допомога у ремонті, прання, прасування – „прибирати свою кімнату, робоче місце, прати свій одяг”, робота у дворі, посадка квітів, робота на городі і в саду, „садити, копати, носити воду”, догляд за тваринами і худобою, догляд за молодшими, готування їжі, чистка картоплі, ранкова чистка овочів, миття і розкладання посуду, невеличкі покупки в магазині, прибирання снігу. Навіть „всі роботи по дому виконують вихованці”, часто „хлопці допомагають татові, а дівчата - мамі”. Є графіки чергування, постійні і тимчасові обов’язки: „Сеня може готувати вечерю, а Наташа – повинна, Наташа може прибирати за коровою, а Сеня повинен”. Розподіл здійснюється батьками-вихователями, за їх словами „з урахуванням віку, вміння і інтересу дитини”, „статі, фізичного розвитку, стану здоров’я”, але в одному випадку діти говорили про примус. За матеріалами Тематичної державної доповіді про становище дітей в Україні: „Права дітей в Україні”, підготовленої Українським інститутом соціальних досліджень у 2001 році, „діти, що виконують роботу в домашньому господарстві, тривалість якої перевищує 24 години на тиждень: догляд за членами сім’ї, робота на присадибній ділянці, заготівля кормів, догляд за худобою, тощо (...) вважаються зайнятими економічною діяльністю”.
Хоча на одяг і взуття дітей виділяються гроші, проблеми із забезпеченням ними дітей лишаються – норми залишаються „мертвими”, можуть не відповідати реальним потребам – „одяг, а особливо взуття швидко зношуються”, не завжди вчасно робиться перерахування згідно зі змінами натуральних норм. Кілька ДБСТ отримують гуманітарну допомогу. Особлива проблема з взуттям – „одяг є для всіх сезонів, постійна проблема із взуттям”, якщо одяг часто вживається поношений, або second hand, то взуття з таких джерел не має достойного вигляду і носиться недовго: „у коридорі близько 20 пар взуття – поношене, проте не порване, одяг скоріш за все вживаний, але чистий і попрасований”, „у хлопчиків чисті і цілі шкарпетки, у всіх дітей охайний домашній одяг”, „лише саме необхідне, дуже доброго немає – немає можливості”, „не вистачає кедів, шкарпеток, натільної білизни”. Батьки-вихователі намагаються дати кожній дитині індивідуальні речі. Діти, у більшості, задоволені якістю свого вбрання – „жадоба – річ безмежна, але у межах розумного – всього достатньо”, хоча багатьом „хотілося б моднішого”. Є 10 ДБСТ, в яких всі повністю задоволені одягом і взуттям вихованців, навіть – „кожен має одяг для дому, для школи і для свят, ми ще передаємо свій одяг, іграшки і книжки у дитячий будинок”. Особливе питання – забезпечення старших дітей і випускників. У деяких ДБСТ їм намагаються створити особливо якісні умови: „завдяки власній праці і допомозі спонсорів є можливість придбати модний одяг і взуття старшим дітям і випускникам”.
Згідно з Положенням про ДБСТ діти забезпечуються засобами гігієни з державного утримання. 97% вихованців вважають, що забезпечені всім на достатньому рівні. В 18-ти ДБСТ засобів гігієни вистачає: „зубна паста Blendamed, Лісовий бальзам, шампунь Panten PRO V, мило Tet-a-Tet, Camey”, „всього навалом”, „все імпортне, красиве”, „всього вистачає з урахуванням екологічної безпеки і задля здоров’я дітей”. Доступ вільний: „все стоїть на видному і доступному місці”, „закупаю, а діти беруть самі, коли закінчується”, „все є у ванній у спеціальному ящику і в підвалі”, в одному випадку забезпечення здійснюється за рахунок спонсорів. Серед тих ДБСТ, де батьки або діти відмітили недостатній рівень забезпечення засобами гігієни в 5-ти випадках не використовують прокладки: „прокладки діти купують самі”, „все є, крім прокладок – дорого, обходимося замінювачами”, „всього вистачає окрім прокладок, які коштують дорого”, „прокладки не використовуються – премо ганчір’я”. Але треба пам’ятати, що прокладки є однією з ознак сучасного життя, і через велику інтимність питання їх застосування у дівчат, які ними не користуються, можуть виникнути значні психологічні проблеми із соціальною адаптацією до дорослого життя. Знов, вихователям в цих ДБСТ треба робити перегляд пріоритетів при плануванні бюджету.
При розмові про соціальну безпеку окремим питанням постають проблеми випускників. Вихователі вказували, що особливо важко забезпечити всіх житлом, а по закінченні навчання – роботою, тому багато випадків, коли випускники залишаються в ДБСТ і допомагають батькам-вихователям. Тим, хто вже самостійно влаштовує своє життя батьки-вихователі продовжують надавати допомогу: „всі працюють, мають житло, якщо виникають труднощі – приходимо на допомогу (як у сім’ї), допомагаємо продуктами, порадою”, „на час навчання допомагаємо у харчуванні, одязі і житлі”, „що можемо те й віддаємо: одяг, речі, посуд, завжди допомагаємо вирішувати проблеми”, „по можливості допомагаю чим можу, під розписку віддаю носильні речі, які числяться на бухгалтерському обліку, особисті речі”, „весілля, вступ до вузу – матеріальна допомога, гроші, продукти”, „допомога по захисту їх прав, приїжджають лікуватися”, „матеріальну і речову, випускники – часті гості у батьків, допомагаємо чим можемо – грошима, продуктами, одягом, а вони допомагають фізично”, „все, що потребують – навчання, житло, весілля, онуки, все як у звичайній сім’ї”, „живуть у родині, або біля родини, допомагаємо продуктами, грошима”, „діти вийшли заміж, одружилися, одна з двома дітьми живе в нашій сім’ї, повністю їй допомагаємо в житлі, в харчуванні”, „всі випускники мешкають в родині, самі створили фермерське господарство і допомагають ДБСТ”. Підтримка випускників здійснюється виключно батьками-вихователями, а потрібні державні програми соціальної адаптації випускників. На наш погляд в ДБСТ не завжди спрацьовує норма, за якою дітям-сиротам по закінченні виховного закладу (у даному випадку після випуску з ДБСТ) надаються у визначеній кількості одяг і м’який інвентар або їх грошовий еквівалент. Про всіх випускників вихователі продовжують збирати інформацію: вони або живуть неподалік і „про них все відомо”, або „знаю все, як про рідних дітей, їх діти, мої онуки, постійно тут бувають”, „маю всю інформацію, бо це ж мої діти”, „постійно приходять, провідують”. Батьки-вихователі стверджують, що „випускники ДБСТ приховують своє сирітство, в училищі стороняться сиріт з інтернату”.
Щодо соціального супроводу, який повинен підтримувати соціальну безпеку вихованців і батьків-вихователів, то його рівень залишається недостатнім і часто лише формальним. Переважну більшість ДБСТ соціальні працівники відвідують раз на місяць, а 3 ДБСТ – навіть рідше, тільки 4 ДБСТ відвідуються раз на тиждень. Як наслідок 29% дітей не змогли назвати приблизну дату останнього спілкування з соціальним працівником. На жаль більшість соціальних працівників відвідують ДБСТ за власним планом, а не на запрошення вихователів чи вихованців. Є одна скарга на надмірне втручання соціальних працівників у життя ДБСТ: „навіть меблі без дозволу переставити не можемо”. Напрямки супроводу: „консультації психолога, юридична допомога, поздоровлення на свята, тренінги, ігри”, „тренінги, працюють залучені фахівці – гінеколог, ендокринолог”, „надання агітаційно-методичної літератури”, „освітня діяльність, соціально-культурні заходи, профілактика негативних явищ”, „психолог, валеолог, юрист”, „залучення спеціалістів – соціальний педагог, психолог, надання соціально-економічних, інформаційних, правових, психологічних консультацій, тренінги, лекції, рольові ігри, планується залучення гінеколога”, „статеве виховання, підготовка до сімейного життя, працюють психологи, валеологи, олігофрено-педагог, дефектолог”, інше. Соціальні працівники скаржилися, що не можуть ефективно здійснювати супровід через брак кадрів в ЦССМ, для роботи з ДБСТ потрібен окремий спеціаліст. Крім того, часто ДБСТ розташований далеко від ЦССМ, гроші на проїзд соціального працівника не виділяється, що не сприяє систематичному здійсненню соціального супроводу. Інша проблема – недостатній рівень методичних матеріалів у віддалених районних ЦССМ і відсутність можливості регулярно підвищувати свою кваліфікацію.
Відпочинок, дозвілля
„Кожна людина має право на відпочинок і дозвілля (…)” – Загальна декларація прав людини, Ст.24.
„1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті і займатися мистецтвом.
2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті та сприяють наданню їй відповідних і рівних можливостей для культурної і творчої діяльності, дозвілля і відпочинку” – Конвенція про права дитини, Ст.31.
Не зважаючи на те, що у більшості ДБСТ існує досить чіткий розпорядок дня, є й певні відступи від розкладу, так, наприклад, 64% дітей можуть снідати у неділю в обраний за власним бажанням час, а 27% можуть робити це іноді. Зазвичай відступи стосуються прийомів їжі або часу відходу до сну і пов’язані з нетиповими ситуаціями: хвороба дитини – „якщо я хворий, мені приносять їжу в ліжко”, поїздки – „коли разом їдемо на відпочинок, обід беремо з собою”, змагання, екскурсії, „переносимо обід або вечерю, якщо ідемо в театр”, різні „заходи у школі або музичній школі”, іноді на свята, „в канікули і вихідні ідемо спати коли захочемо”, „у вихідні маю більш вільний розклад”. Рідше відступи бувають через бажання – небажання дитини: „коли хтось не хоче їсти, його не примушують – потім поїсть” або відсутність контролю: „як мама кудись їде, то приходить Марта (біологічна дочка виховательки), тоді вона не наказує, можна не робити уроки”.
Через велику кількість обов’язків вільного часу в вихованців небагато, дев’ятеро навіть назвали „допомогу мамі”, „вивчення уроків”, „прогулянки з молодшими”, „підмітання вулиці” і „прибирання в кімнаті” у якості дозвілля. Вихователі часто називали відвідування різних гуртків, як засіб проведення вільного часу дітьми: „музична школа, спортивні секції”, „відвідують гуртки за інтересами, займаються бісероплетінням”, але самі вихованці не відносили гуртки і секції до вільного часу (виняток – „граю на трубі”, „займаюся музикою, граю на фортепіано”, „вишиваю”). Цікаво, що один вихователь вважає, що у вільний час вихованці „розмовляють”, тоді виходить, що весь інший час розмовляти вони не мають можливості.
Діти всі різні, тому і вільний час вони проводять по різному, але кажуть, що можуть робити „все, що забажають”. Є такі, хто „малює, слухає музику, пише вірші”, або хто „переважно проводить час зі своєю дівчиною”. В 20 ДБСТ дозвілля проводиться активно: „катаємося на велосипеді”, „ролики, скутери, скейти”, „граємо у футбол”, „займаюсь спортом”. Більшість вихованців проводить свій вільний час перед телевізором (діти з 16-ти ДБСТ) або грається на комп’ютері чи приставці (діти з 9-ти ДБСТ). Не менше – на свіжому повітрі: в 15 ДБСТ вихованці багато гуляють, зокрема „ходять на річку”, „жарять на дворі шашлики”, в 2-х ДБСТ діти „доглядають свої грядки” або „саджають дерева”. Діти з 8-ми ДБСТ „спілкуються з ровесниками”, „грають і гуляють з подругами”, „ходять до друзів у гості”. На диво багато вихованців надає перевагу читанню книг – в 15-ти ДБСТ, а в 11-ти ДБСТ діти люблять малювати. Ще в 12-ти ДБСТ улюблене заняття – грати, наприклад, „у шахи з батьками” чи нарди. В 4-х – слухають музику, в інших 3-х – справляють релігійні обряди: „ходимо на месу до костьолу”, „відвідуємо церкву”, „читаю Біблію”, а в 2-х – „відпочиваю”, „сплю”. В 2-х ДБСТ діти у вільний час відвідують екскурсії або ходять у кіно.
Як видно, частка спільного дозвілля у варіантах проведення вільного часу не значна. Воно переважно стосується канікул, вихідних і свят, і безпосередньо залежить від місця розташування ДБСТ, наприклад, кілька ДБСТ знаходяться недалеко від моря, або річки чи озера. А також наявності автотранспорту, бензину і вільних грошей в вихователів: „їздимо на екскурсії”, „часто організуємо вікенди на природі”, „виїжджаємо на дачу, жаримо шашлики”, „ходимо в ліс, парк, цирк, на концерти”, „їздимо в ліс, на море, ходимо в театр”, „виїжджаємо на авто з палатками”, „їздимо на природу, жаримо сосиски, відвідуємо всі вистави в цирку і театрах, що приїжджають”, „рибалка на дачі у рідних дітей”, „гуляємо по парку, відвідуємо церкву”. В 2-х ДБСТ інколи „ставляться концерти” або „грають у КВК”. З повсякденних розваг знов лідирує перегляд телевізора, інколи „перегляд і обговорення фільму”. В 3-х ДБСТ грають у „настільні ігри”: „лото”, „карти, Ерудит, нарди, шахи”. Ще в одному перевага надається спортивним іграм – „футбол, комп’ютер, хокей, лижі”. Також в ДБСТ разом гуляють, малюють, читають, готуються до концертів і конкурсів на кращу сім’ю, „збираються разом за круглим столом, спілкуються”. В 5-ти ДБСТ – святкуються свята, зокрема, дні народження і дні іменинників. Лише в одному ДБСТ зовсім нема спільного дозвілля – він „існує тільки півроку”. 56% вихованців мають безпосередній вплив на організацію спільного дозвілля: „моя думка завжди враховується”, „а як же, пропоную всім поїхати до моря”, „ми кажемо мамі куди хочемо йти або їхати”, 36% можуть впливати лише іноді: „не все від мене залежить, вказують де краще відпочивати”, „мама пропонує – діти погоджуються”, а 8% такого впливу не мають взагалі.
Організація канікул переважно співпадає з організацією оздоровлення вихованців. Діти влітку їздять до таборів і санаторіїв, врегулюванням цього питання займаються Управління у справах сім’ї та молоді, соціальні служби, в одному випадку – представники Карітас. Особливого вибору немає, діти можуть вирішувати тільки їхати чи ні („зобов’язують лише при рекомендації лікаря”), і тільки якщо путівки надані, а це робиться не завжди. Про вибір місця відпочинку і час поїздки мова йде дуже рідко – „на який час будуть путівки, тоді й їдемо”, „я не можу вибирати табір, бо тато і мама приносять путівки”. Іноді альтернатива з’являється у вигляді „християнського табору”. Якщо путівки не надані, то діти залишаються вдома, або їдуть до родичів. Аналогічна ситуація і в час, коли діти не в таборі. За власний кошт батьків-вихователів дітей вивозять на відпочинок лише у 7-ми ДБСТ. В одному ДБСТ влітку діти за гуманітарною програмою для дітей-сиріт їздять відпочивати у сім’ї до Італії, в іншому – вихованці вказали, що влітку працюють. 80% вихованців влітку відпочивають в таборах відпочинку, 8% відвідують родичів (це не тільки біологічні родичі, а й родичі батьків-вихователів), а 4% їздять до знайомих, 5% залишаються вдома, всі інші (3%) не змогли відповісти.
92% вихованців можуть святкувати свій день народження, інші – тільки іноді. Регулярно отримують подарунки 84% дітей, час від часу – 16%. Зазвичай на день народження готується святкова вечеря і подарунки. Рівень, різноманіття і кількість витрачених грошей залежить від сімейних традицій. Діти можуть розраховувати на „торт і невеликий подарунок”, „накривають стіл, мама пече торт, дарують подарунки, фотографують”, „іноді подарунки на замовлення, наприклад, футбольний м’яч, годинник”, „це велике сімейне свято – чай, торт, свічки, подарунки, намагаємось подарувати щось з бажаних серйозних подарунків, намагаємось, щоб кожен щось подарував”, „подарунки, смачна вечеря, дискотека”. Подарунки – індивідуальні, а пиріг – для всіх, цукерками діти діляться. У 9-ти ДБСТ день народження не тільки сімейне свято – діти можуть запросити друзів, а в одному ДБСТ „старшим за 18 років на додаток до вечері і подарунка даю ще по 100 грн. на святкування з друзями”. У 2-х ДБСТ день народження вихованці можуть святкувати ще й в школі. В інших 2-х ДБСТ подарунки не дарують: „торт та напій, подарунки не даруємо, даруємо квіти, старший брат може подарувати гроші”, „частіше чаювання з тортом, подарунки узагальнюємо до свят, використовуються подарунки від спонсорів, які розтягуємо на довгий час”, ще в одному ДБСТ є „дні іменинника з невеличкими подарунками з боку ЦССМ, мама – по мірі можливості”, а в іншому діти вказали, що рівень святкування дня народження це своєрідна нагорода „при гарній поведінці”.