Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.
| Вид материала | Книга |
| Право знати свої права Комітет міністрів має наполегливо зобов'язати держави: (…) Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (...)” Право на освіту” |
- Диво-дитина”. Загальні положення, 118.72kb.
- Указу Президента України від 18. 06. 1994 р. №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення, 185.61kb.
- Звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, 251.68kb.
- Заходи проведені в містах та районах донецької області до дня матері та міжнародного, 194.28kb.
- Пухлини легені актуальність теми, 96.98kb.
- Положення про дитячий будинок сімейного типу, 138.41kb.
- Системи координат”, 95.8kb.
- Звіт про виконання річного плану державного нагляду у сфері цивільного захисту, техногенної, 163.67kb.
- Рішення Львівської міської ради №109 від 05., 66.12kb.
- Медико-генетичне консультування членів родин з сімейним раковим синдромом, 49.94kb.
Право знати свої права
„Держави-учасниці зобов'язуються, використовувати належні і дійові засоби, широко інформувати про принципи і положення Конвенції як дорослих, так і дітей” – Конвенція про права дитини, Ст.42.
„ Комітет міністрів має наполегливо зобов'язати держави: (…)
ііі. інформувати дітей (…) про права дітей шляхом широкої публікації та поширення тексту Конвенції про права дитини всіма доступними засобами (…) та введення предмету про права і обов’язки дітей до шкільних програм, починаючи з початкового рівня (…)
v. інформувати дітей про доступні для них засоби та прийоми у випадку порушення їхніх основних прав (…)” – Парламентська асамблея Ради Європи, Рекомендація 1286 (1996) Про європейську стратегію стосовно дітей, п.8.
„ Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (...)” – Конституція України, Ст.57.
Важливим містком між правом на освіту і правом на доступ до інформації є право знати свої права. З одного боку воно є складовою права на освіту, бо тільки через поінформованість і наявність знань про свої права можна говорити про ефективні засоби їх захисту. З іншого боку, як складова права на доступ до інформації рівень дотримання права знати свої права ілюструє доступність джерел правової інформації. Право знати свої права стосується не лише вихованців, а й батьків-вихователів. Очевидно, що у вертикалі прав в першу чергу батьки-вихователі уособлюють в собі владу по відношенню до вихованців, але по відношенню до батьків-вихователів владою є державні органи, які створили, фінансують та контролюють ДБСТ. Обов’язок вихователів – забезпечувати права вихованців. Але і по відношенню до вихователів влада має обов’язки. Все це повинно бути прописане і збалансоване у відповідних нормативно-правових актах. Але на практиці це не зовсім так. Іноді на плечі батьків-вихователів лягає забезпечення всього спектру прав вихованців, хоча багато відповідальності за дотримання прав вихованців несуть різні державні органи і установи. Слід розуміти, що вихователі мають щось отримувати взамін своїй праці. Щоб вимагати від них гарного виконання своїх обов’язків треба надати їм відповідні права, тобто формувати мотивацію. Через незбалансованість прав і обов’язків мають місце випадки коли вихователі беруть дітей на виховання задля власного збагачення, підвищення свого матеріального рівня життя або влаштування кращої долі для власних дітей за рахунок вихованців.
Ця незбалансованість унеможливлює чітко визначити джерело прав батьків-вихователів (не прав людини взагалі, а саме прав батьків-вихователів) і є основною причиною незнання вихователями своїх прав і документів де вони закріплені. На прохання перелічити свої права вихователі часто називають свої обов’язки по відношенню до вихованців, кажуть, що окрім Положення про ДБСТ вони закріплені в Конвенції ООН про права дітей. Але ж в Конвенції прописані права дітей, а не вихователів, тобто для вихователів з цієї Конвенції випливають лише обов’язки. Більшість вихователів взагалі не назвали свої права, а лише сказали, що вони їх знають. Серед названих прав: „право відстоювання інтересів дітей”, „мушу добре виховувати дітей”, „право на відпочинок”. До речі, через недосконалість законодавства і дефініцію „ДБСТ – сім’я” батьки-вихователі фактично позбавлені права на відпочинок. У Положенні про ДБСТ не прописано право на відпустку, а лише вказується: „щороку батькам-вихователям надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі їх місячного грошового утримання”. І хоча у Законі України Про відпустки у Статті 10 вказується: „(...) щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: (...) батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу (...)”, це не означає „відпочинок від вихованців”. Всі вихователі вказують, що прав у них набагато менше, ніж обов’язків.
Щодо прав вихованців, то з ними вихователі обізнані значно краще, а це вже викликає сподівання, що вони їх сприймають не тільки як каталог власних обов’язків і обов’язків влади, а й як певну інформацію, яку вони повинні донести до вихованців. Найбільш відомими є „право на освіту”, „право на охорону здоров’я і медичне забезпечення” і „право на відпочинок”. Серед інших прав вихованців, які назвали їхні батьки-вихователі, є й „право на доступ до інформації”, „право на безкоштовне харчування”, „право на гідне життя”, „право вільно висловлювати свою думку”, „право на оскарження всіх дій”, „право на житло”, „право на сон”, „право на соціальну безпеку”, „пільги сироти”, „право на пільгове працевлаштування і забезпечення житлом”.
„ Право на освіту” і „право на охорону здоров’я” є найважливішими і для спеціалістів з охорони дитинства місцевих відділів та управлінь освіти. Цим правам 11 з 18 спеціалістів приділяють основну увагу при здійсненні контролю за рівнем дотримання прав людини і прав дитини в ДБСТ. Від 3-х до 4-х спеціалістів вважають важливим для ДБСТ дотримання „житлових прав”, „соціальний захист неповнолітніх”, „права на відпочинок”. Такі права, як „свобода від ненасильницьких дій”, „право на охорону життя, умови проживання”, „право на повноцінне харчування”, „право на захист від психічного і фізичного насильства”, „право на свободу думки, совісті і релігії”, „право вільно висловлювати свої думки”, „право на інформацію”, „право на сім’ю”, „право на отримання роботи за професією” назвали по одному спеціалісту. Проте ні вихователі, ні спеціалісти з охорони дитинства не вживали термін „свобода” у переліку прав.
І з боку вихователів, і з боку спеціалістів з охорони дитинства традиційно більша увага приділяється соціальним правам: здоров’я, житло, соціальна безпека, безкоштовне харчування, умови проживання. Але саме ці права в більшості випадків повинні забезпечувати різні державні установи, а не батьки-вихователі. З досвіду нашої роботи з ДБСТ можна сказати, що часто відбувається навпаки і батьки-вихователі вимушені брати на себе вирішення проблем забезпечення саме соціальних прав вихованців, особливо по відношенню до випускників. На нашу думку у площині професійних обов’язків вихователів лежить у першу чергу забезпечення особистих прав дітей і відповідальність за їх дотримання, а соціальними правами повинні займатися супутні установи: ЦССМ, Служби у справах неповнолітніх, лікарні, школи і інші. На плечі батьків-вихователів повинна лягати тільки частина дотримання соціальних прав вихованців: створення належних санітарно-гігієнічних умов проживання в ДБСТ, повноцінне харчування, забезпечення первинної медичної допомоги, тощо. Нажаль серед батьків-вихователів розуміння важливості особистих прав для дітей-сиріт не набуло достатнього рівня, ці права продовжують знаходитися поза межами уваги.
Щодо спеціалістів з охорони дитинства, то вони продемонстрували майже повну необізнаність з каталогом особистих прав людини, внутрішніх і міжнародних стандартів їх дотримання, навіть з українською законодавчо-нормативною базою щодо дітей-сиріт. На наш погляд спеціалісти з охорони дитинства у своїй діяльності часто дублюють соціальних працівників. Тоді не зовсім зрозумілою є мета контролю за дотриманням прав людини, який вони здійснюють. Якщо вони здійснюють контроль за дотриманням соціальних прав, то географія їх діяльності повинна значно виходити за межі ДБСТ і поширюватись на всі ті державні органи, які несуть відповідальність за соціальну захищеність дітей і вихователів, – інакше діяльність не буде ефективною. Коло установ, з якими співпрацюють спеціалісти з охорони дитинства дуже обмежений: ЦССМ, Служби у справах неповнолітніх, Управління у справах сім’ї та молоді. Як виняток – ще суд, органи охорони здоров’я, Управління соціального захисту населення, відділ РАГСу. Жоден спеціаліст з охорони дитинства не співпрацює з НПО. З іншого боку вони одноосібно можуть без значних труднощів, здійснюючи лише регулярні відвідування ДБСТ, контролювати дотримання особистих прав вихованців. Відвідування ДБСТ відбувається раз на місяць і з метою „обстеження житлово-побутових умов, виховання і розвитку дітей”, „ознайомлення з умовами проживання вихованців, їх побутом, взаємовідносинами і навчанням”, „з метою надання методичної допомоги, вирішення питань відпочинку і оздоровлення дітей”. „консультації юридичного, психологічного напрямку, рекомендації щодо ведення господарчої діяльності по вихованню дітей”, „сприяння в реалізації соціальних пільг”. На нашу думку треба переглянути перелік обов’язків спеціалістів з охорони дитинства і розширити коло їх повноважень щодо впливу на відповідні державні органи.
Серед джерел прав і обов’язків вихованців батьки-вихователі найчастіше називали Конвенцію ООН про права дитини (11 вихователів) і Положення про ДБСТ разом з Угодою про створення ДБСТ (9 вихователів). Але були названі й „Закон України Про охорону дитинства, Постанови Кабінету Міністрів України і Ради Міністрів АР Крим, Верховної Ради України і Криму”, ”міжнародне і українське законодавство, Біблія”. Переважна більшість вихователів вважає, що діти зі своїми правами знайомі. 18 вихователів посилались на внутрішні правила ДБСТ: „підтримка чистоти, навчання обслуговувати самих себе”, „за правилами ДБСТ діти привчаються любити, бути чемними”, „правила висять на холодильнику, це правила бойскаутського табору: по дому діти самі складають графік чергувань, є графік по винесенню сміття і вигулу собак – це роблять хлопці, також по туалету – дівчата і хлопці окремо, по очищенню картоплі у ранці о 5-й годині – хлопці по черзі”, „самі себе обслуговують: постіль, своя тарілка, пилососять за бажанням”, „миють посуд, витирають пил, прибирають іграшки, вдягають менших”, „прибирання, розвішування білизни, прасування, догляд за молодшими, покупка хліба, періодичні доручення, догляд за тваринами”, „моральні принципи, негласний моральний кодекс”, „принципи: не втрачати доброго імені сім’ї, сумісна праця, хто бажає працювати шукає можливості, а хто не хоче – приводи”. Можна стверджувати, що внутрішні правила ДБСТ ілюструють лише обов’язки вихованців, прав в цих правилах ми не зустріли. Часто про внутрішні правила вихователі казали, що в них „все, як у звичайній сім’ї”.
На відміну від вихователів діти свої права знають набагато краще, хоча у відповідях вихованців досить часто зустрічались зовсім „незвичні” права. Так серед своїх прав 8 вихованців назвали „допомагати по господарству”, 7 – „слухатися тата і маму”, 4 – „не пити і не курити”, 3 – „готувати їжу”, по 2 вихованці своїм правом вважають „прибирати” і „нести відповідальність за свої вчинки”, а також „право на чергування”, „підкорятися дорослим”, „право не красти”, „право виконувати обов’язки”. 18 вихованців свої права назвати не змогли. При цьому майже 70% вихованців впевнені, що свої права вони знають. Плутати права і обов’язки властиво не тільки вихованцям ДБСТ, а й „домашнім” дітям (у порівнянні з даними „Моніторингу прав людини в школах”, СПГ), тільки самі обов’язки трохи відрізняються. Тобто це проблема не тільки виховання в ДБСТ, а всієї системи освіти, в якій вихованню у дусі прав людини приділяється недостатньо уваги. Але для дітей-сиріт знання своїх прав набуває зовсім іншого значення, бо часто від цього залежить їх виживання у дорослому світі.
Якщо розглядати каталог прав вихованців, складений за їхніми власними відповідями, то найбільш відомими виявились такі права (у дужках вказана кількість вихованців, які назвали це право):
- право на освіту (45)
- право на відпочинок (19)
- право на любов і піклування (19)
- право на життя (17)
- право на харчування (16)
- право на лікування і здоров’я (13)
- свобода слова (10).
За даними інших досліджень, „право на освіту” найвідоміше не тільки серед вихованців ДБСТ, а взагалі серед дітей шкільного віку. Серед інших прав, які назвали вихованці, „право на дружбу”, „право на працю”, „право на не вторгнення у сімейне і особисте життя”, „право на сім’ю і батьків”, „право на розвиток талантів”, „свобода сповідання віри”, „право на отримання і розповсюдження інформації”, „право захищати свої права”, „право любити сім’ю”, „право на власну думку”, „право на об’єднання”. „дітей не можна залучати до бойових дій”, „право на міжнародну допомогу”, „право на свободу”, „право на вибір”, „право на повагу гідності”, „право на незалежність”, „право на державну охорону”, „право на житло”. Можна сказати, що цей каталог прав відповідає духу прав дитини, навіть якщо у означеному формулюванні ці права не зустрічаються в нормативних документах. Частина з прав, зокрема „дітей не можна залучати до бойових дій”, „право на міжнародну допомогу”, явно запозичена з плакату з текстом Конвенції про права дитини, який висив на стінах у кількох ДБСТ. „Право на дружбу” і „право любити сім’ю” безпосередньо не є задокументованими правами людини, але їх можна трактувати, як право на особисте життя, тоді вони набирають певного сенсу. Щодо „права на сім’ю і батьків”, то це, очевидно, болюча потреба дитини-сироти, але нажаль держава не може цю потребу повністю вдовольнити, можна вести мову лише про сімейне виховання, що не завжди одне й теж саме. Аналогічне можна сказати про „право на любов і піклування” – якщо забезпечення піклування над дітьми-сиротами є одним з обов’язків держави, то любов держава ніяк і нікому не може забезпечити, але може оберігати від відвертих проявів нелюбові. Суперечливими є „право на свободу”, „право на вибір” і „право на незалежність”, бо не зрозуміло яка свобода, вибір чого і від кого незалежність. Напевно ці права є недосконалими відбитками кількох прав з Конвенції ООН про права дитини, в яких мова йде про свободу і вибір, а незалежність трактується теж як свобода. Каталог прав ілюструє недостатній рівень усвідомлення філософії прав людини, через вивчення лише Конвенції про права дитини і непорозуміння окремих її положень, бо в Конвенції часто записані не конкретні зобов’язання держави по відношенню до дітей, а завдання для держави і певні моральні цінності, які не можливо трактувати мовою обов’язків держави. Цьому непорозумінню часто сприяють плакати з Конвенцією, бо вони не передають саме філософію, а іноді взагалі невірно трактують окремі положення Конвенції. На нашу думку було б краще знайомити дітей з документами про права людини, зокрема з Європейською Конвенцією прав людини і основних свобод. На відміну від дорослих діти називають переважно особисті права, серед соціальних лише право на житло, здоров’я і харчування. Це підтверджує вище наведену думку про важливість для дітей саме особистих прав.
Якщо право на відпочинок діти назвали серед найвідоміших, то воно в них і найобмеженіше через велику кількість обов’язків. Майже 100% дітей вважають своїм зобов’язанням „допомагати батькам по господарству”. Допомога має різні форми: „прибирати дім, кімнату, кухню, доглядати молодших, доглядати домашніх тварин, ходити в магазин, працювати на городі, мити посуд, прати”. Інші обов’язки – „вчитися, слухатися батьків, поважати старших, не говорити поганих слів, не порушувати закон, не пити, не курити, не колоти наркотиків, не ‘піскувати’ (зневажливо говорити) до мами і робити зле людям”. Те що зобов’язання „вчитися і відвідувати школу” назвали більше 40 вихованців, тобто майже така ж кількість, яка назвала освіту своїм правом, свідчить і про велику увагу до цього права, і про не усвідомлення його правової суті, як з боку вихованців, так і з боку вихователів.
Джерелом прав і обов’язків діти вважають або усну домовленість між батьками-вихователями і дітьми чи внутрішні правила ДБСТ (18 вихованців), або Закони України і Конституцію (4 вихованці), або Конвенцію ООН про права дитини і Загальну Декларацію прав людини (3 вихованців). Але майже 50% вихованців не можуть назвати джерело своїх прав, а домовленість в ДБСТ, як і у випадку батьків-вихователів, найчастіше виступає джерелом обов’язків. На наш погляд все це говорить про суто теоретичне ставлення до прав дітей і з боку самих дітей, і з боку батьків-вихователів, але це загальна проблема викладання прав дитини і виховання у дусі прав людини в сучасному суспільстві. Ще було назване Євангеліє. Але воно містить перелік моральних норм і не може бути джерелом прав.