Книга побудована на основі моніторингового дослідження 24 дитячих будинків сімейного типу України, що складає близько 20% від загальної кількості дбст по всій країні, у яких знаходяться на утриманні І вихованні 191 дитина-сирота.
| Вид материала | Книга |
- Диво-дитина”. Загальні положення, 118.72kb.
- Указу Президента України від 18. 06. 1994 р. №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення, 185.61kb.
- Звіт про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, 251.68kb.
- Заходи проведені в містах та районах донецької області до дня матері та міжнародного, 194.28kb.
- Пухлини легені актуальність теми, 96.98kb.
- Положення про дитячий будинок сімейного типу, 138.41kb.
- Системи координат”, 95.8kb.
- Звіт про виконання річного плану державного нагляду у сфері цивільного захисту, техногенної, 163.67kb.
- Рішення Львівської міської ради №109 від 05., 66.12kb.
- Медико-генетичне консультування членів родин з сімейним раковим синдромом, 49.94kb.
Міжнародне законодавство і міжнародні стандарти опіки над дітьми-сиротами і дітьми, ПОЗБАВЛЕНИМИ батьківСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
Міжнародні документи з прав людини підкреслюють роль сім’ї в сучасному суспільстві, проголошують обов’язок держави допомагати і захищати її:
„ Сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави” – Загальна декларація прав людини, Ст. 16, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Ст.23, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Ст.10.
„Сім'ї, як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей, мають бути надані необхідні захист і сприяння з тим, щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в межах суспільства” – Преамбула Конвенції про права дитини.
„ Сім’я як головний осередок суспільства має право на відповідний соціальний, правовий та економічний захист, який забезпечує її всебічний розвиток” – Європейська соціальна хартія ETS - 163, Частина 1, п.16.
„ Кожна держава повинна приділяти першочергову увагу благополуччю сім’ї і дитини” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.1.
А вимога поважливого ставлення держави до сімейного життя людини є однією з базових свобод особистості:
„ Ніхто не може зазнавати свавільне втручання в його особисте і сімейне життя (...) Кожна людина має право на захист законом від такого втручання (...)” – Загальна декларація прав людини, Ст.12, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Ст.17.
„ Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя (…)” – Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Ст.8.
Держава повинна взяти на себе додаткові обов’язки щодо забезпечення соціальної захищеності та допомоги сім’ї з дітьми:
„Держави-учасниці у відповідності з національними умовами і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів для надання допомоги батькам (...) у здійсненні права кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом” – Конвенція про права дитини, Ст.27.
„(...) Сторони зобов’язуються сприяти економічному, правовому та соціальному захисту сімейного життя такими засобами, як соціальна допомога та допомога сім’ям з дітьми, фіскальні заходи, надання сім’ям житла (...)” – Європейська соціальна хартія ETS - 163, Ст.16.
„ Кожна Договірна Сторона (...) забезпечує захищеним особам надання допомоги сім’ям з дітьми (...) Допомога включає
а) періодичну грошову виплату (...) чи
в) забезпечення дітям або стосовно дітей харчування, одягу, житла, відпочинку або домашньої допомоги (...) Загальна вартість допомоги (...) складає 1,5 % заробітку, що отримує пересічний повнолітній некваліфікований робітник чоловічої статі (...) помноженого на загальну кількість дітей усіх мешканців” – Європейський кодекс соціального забезпечення ETS - 048, Ст.39, 42, 44.
Права дитини випливають з прав людини, тому зазначені норми захисту відносяться і до дітей.
„ В усіх діях щодо дітей (...) першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини” – Конвенція про права дитини, Ст.3.
„Кожна дитина без всілякої дискримінації (...) має право на такі міри захисту, які потребуються в її становищі як малолітньої з боку її сім’ї, громади і держави” – Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Ст.24.
„ Діти та підлітки мають право на відповідний соціальний, правовий та економічний захист” – Європейська соціальна хартія ETS - 163, Частина 1, п.17.
Але через те, що для дитини владу уособлюють батьки або опікуни, то її права мають певні особливості. І хоча батьки мають широкі права щодо виховання дитини на власний розсуд, необхідність дотримання прав дитини накладає на них низку зобов’язань:
„Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов’язки батьків (…) належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних Конвенцією прав (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.5.
„ Піклування про дитину покладається в першу чергу на її власних батьків” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.3.
„Батьківська відповідальність є сукупністю обов’язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правового представництва та управління її власністю” – Рекомендація №R(84)4 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про батьківську відповідальність від 28.02.84, Принцип 1.
У ситуації, коли безпека і інтереси дитини знаходяться під загрозою, коли батьки зловживають своєю владою, або нехтують своїми обов’язками, держава мусить реагувати, обмежуючи право батьків на недоторканість сімейного життя, аж до вилучення дитини з біологічної сім’ї:
„ Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права і обов’язки її батьків(…)” – Конвенція про права дитини, Ст.3.
„Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають у відповідності із застосованим законом і процедурами, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини (...) наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини” – Конвенція про права дитини, Ст.9.
„Особливого захисту треба надавати дитині, благополуччю якої загрожує серйозна небезпека внаслідок відсутності піклування або будь-якого поганого фізичного чи психічного поводження (...)” – Рекомендація №R(91)9 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про невідкладні заходи у справах сім’ї від 09.09.91, Принцип 1.
„Якщо батьки не виявляють піклування про свою дитину або воно не є належним, то слід розглянути питання про піклування щодо неї з боку родичів батьків дитини, про передачу дитини на виховання в іншу сім’ю або про всиновлення, або, у випадку необхідності, про влаштування дитини у спеціальний заклад” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.4.
„Коли особи, які несуть батьківську відповідальність, здійснюють її, завдаючи при цьому шкоди основним інтересам дитини, уповноважений орган за своєю ініціативою або у відповідь на звернення має вжити відповідних заходів” – Рекомендація №R(84)4 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про батьківську відповідальність від 28.02.84, Принцип 4.
Згідно з Конвенцією про права дитини, Декларацією про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей ETS - 160, Рекомендаціями №R(84)4 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про батьківську відповідальність вилучення дитини з сім’ї біологічних батьків має бути крайньою мірою і відповідати наступним вимогам:
- здійснюватися виключно задля забезпечення інтересів дитини,
- відповідальні за вилучення особи, повинні мати належну підготовку,
- необхідно порадитись з дитиною, якщо її рівень зрілості дозволяє це зробити,
- рішення про вилучення повинно прийматися судом на підставі закону,
- розгляд справи судовим органом повинен відбуватися з дотриманням процесуальних прав дитини.
Також негайно діяти у захисті прав дитини держава повинна у випадку смерті батьків або їх тривалої відсутності. Коли держава встановлює опіку над дитиною, вона отримує частину обов’язків батьків, виконання яких повинно забезпечувати інтереси і безпеку дитини:
„(...) Сторони зобов’язуються (...) вживати всіх відповідних і необхідних заходів для (...) надання захисту та спеціальної допомоги з боку держави дітям і підліткам, які тимчасово або постійно полишені допомоги з боку їхніх сімей” – Європейська соціальна хартія ETS - 163, Ст.17.
„Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надається державою.
Держави-учасниці у відповідності зі своїми національними законами забезпечують зміну догляду за дитиною.
Такий догляд може включати, зокрема, передачу на виховання (…), всиновлення або при необхідності направлення у відповідні установи до догляду за дітьми (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.20.
Серед можливих видів державної опіки над дітьми перевага надається сімейним формам:
„ Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні (...)” – Преамбула Конвенції про права дитини.
У міжнародних документах визнається існування в правових системах світу різних суспільно-корисних інститутів, які передбачають заміну сімейної турботи про тих дітей, про яких не можуть піклуватися їх власні батьки. Але наголошується на необхідності їх функціонування згідно з універсальними принципами, які слід брати до уваги у національних принципах передачі дитини на виховання. Для державних форм сімейної опіки застосовується загальний термін „прийомна сім’я”:
„ Передача дітей на виховання повинно регулюватися законодавством” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.10.
„Передача дитини на виховання відбувається, коли дитина доручається (...) подружжю або одній особі (‘прийомним батькам’), котра піклується про дитину протягом тривалого або невизначеного відрізку часу, не має права законної опіки та не є одним із батьків дитини” – Додаток до Рекомендації №R (87)6 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про прийомні сім’ї від 20.03.87.
„Необхідно належним чином враховувати бажаність наступництва виховання дитини та її етнічне походження, релігійну і культурну належність і рідну мову” – Конвенція про права дитини, Ст.20.
„Виховання дитини в іншій сім’ї, хоча і є тимчасовим за своїм характером, може продовжуватися, у разі необхідності, до досягнення дитиною повноліття, але при цьому воно не повинно виключати можливості повернення дитини до її власних батьків або її всиновлення до набуття повноліття” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.11.
Держава повинна здійснювати дієвий контроль за належним дотриманням прав дитини в прийомній сім’ї і мусить втручатися, коли цього потребують інтереси дитини:
„Держави-учасниці визнають право дитини, яка віддана компетентними органами на піклування (...) на періодичну оцінку лікування, що надається дитині, та всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням” – Конвенція про права дитини, Ст.25.
„1. Національне законодавство має запровадити систему контролю за прийомними батьками, для того щоб гарантувати дотримання усіх моральних і матеріальних умов, необхідних для належного розвитку дитини, зокрема беручи до уваги особисті якості прийомних батьків, особливо їхню здатність виховувати дитину, та їхні житлові умови (...)
2. Контроль має ґрунтуватися на інформації, що подається прийомними батьками до уповноваженого органу (...)
3. Уповноважений орган повинен втрутитись і забезпечити підтримку, якщо цього потребують інтереси дитини” – Рекомендація №R (87)6 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про прийомні сім’ї від 20.03.87, Принцип 1.
„Компетентні органи або заклади мають нести відповідальність за контроль за забезпеченням добробуту дитини” – Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях, Ст.12.
До інших принципів здійснення сімейного виховання відносяться:
- прийомними батьками можуть бути близькі родичі дитини,
- у процесі прийняття рішення щодо передачі дитини на виховання в прийомну родину або припинення її перебування там мають брати участь всі зацікавлені сторони: прийомні батьки і, якщо це можливо, сама дитина і її власні батьки,
- інформація щодо дитини надається її рідній сім’ї, якщо це не шкодить основним інтересам дитини,
- дитина не повинна позбавлятися імені, громадянства або законного представника внаслідок її передачі на виховання,
- прийомні батьки мусять визнавати бажання дитини знати про своє походження, якщо це не шкодить основним інтересам дитини,
- дитина має право підтримувати контакт з рідними батьками, якщо це не суперечить основним інтересам дитини.
Прийомним батькам надаються певні батьківські обов’язки, пов’язані із забезпеченням прав дитини, а також деякі батьківські права, щодо виховання дитини і представлення її інтересів. Зокрема у Конвенції про права дитини прийомні батьки фігурують поряд з батьками і законними опікунами у вигляді „інших осіб, які відповідають за дитину за законом” і мають визначені права та обов’язки:
„Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов’язки (…) осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних в Конвенції прав (…)” – Конвенція про права дитини, Ст.5.
„Держави-учасниці вживають всіх необхідних (...) заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження і експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку (...) особи, яка турбується про дитину” – Конвенція про права дитини, Ст.19.
„(...) особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці (...) вживають необхідних заходів для надання допомоги (...) у здійсненні цього права (...)” – Конвенція про права дитини, Ст.27.
Згідно з Рекомендаціями №R (87)6 Кабінету міністрів Ради Європи Про прийомні сім’ї прийомні батьки:
- несуть ту батьківську відповідальність, яка необхідна для щоденного піклування про дитину або у нагальних випадках,
- мають можливість висловити свої погляди перед прийняттям будь-якого важливого рішення щодо дитини,
- мають визначену законодавством можливість звернутися до уповноваженого органу стосовно одержання додаткових повноважень для несення певної батьківської відповідальності, включаючи правову опіку, після адаптування дитини у прийомній сім’ї.
Ратифіковані міжнародні документи повинні бути імпламентовані в українське законодавство, але всі інші є також міжнародними стандартами, на які повинна орієнтуватись національна нормативно-правова база стосовно опіки і піклування над дітьми-сиротами.
Перелік міжнародних нормативно-правових актів. які були використані в огляді:
- Загальна декларація прав людини
- Міжнародний пакт про громадянські і політичні права
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права
- Конвенція про права дитини
- Декларація про соціальні і правові принципи, стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання і їх всиновлення на національному і міжнародному рівнях
- Конвенція про захист прав людини та основних свобод
- Європейська соціальна хартія ETS - 163
- Європейський кодекс соціального забезпечення ETS - 048
- Європейська конвенція про здійснення прав дітей ETS - 160
- Рекомендація №R(84)4 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про батьківську відповідальність від 28.02.84
- Рекомендація №R(91)9 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про невідкладні заходи у справах сім’ї від 09.09.91
- Рекомендація №R (87)6 Кабінету міністрів Ради Європи державам-членам Про прийомні сім’ї від 20.03.87