Geum.ru

В. М. Галицький (переднє слово), Л. Г. Авдєєв 4), А. В. Алєксєєва 10), О. В. Астахова 3), С.І. Бандур 1), О.Є. Баришнікова 6), Л. В. Бондарчук 4), О. Ю. Вілкова 6), М.І. Десненко 5), О. М. Діденко (

Вид материалаДокументы

Содержание


4.6. Професійне навчання безробітних осіб з інвалідністю
4.7. Особливості професійної інформації
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

4.6. Професійне навчання безробітних осіб з інвалідністю


Серед соціальних ризиків у демографічній сфері суттєве значення має високий рівень захворюваності населення. За даними Організації Об’єднаних Націй, у світі нараховується приблизно 450 мільйонів осіб з порушеннями фізичного та психічного розвитку, що становить майже десяту частину загальної кількості населення нашої планети. Інвалідність є соціальним феноменом, уникнути якого неспроможне жодне суспільство. Інваліди, залежно від наявних у них захворювань, мають обмежені можливості в різних сферах: сприйнятті оточуючого світу, пересуванні, спілкуванні, виборі професії тощо. Ці обмеження ускладнюють їх суспільне життя, створюючи перешкоди для формування особистості, яке неможливе без адекватної соціалізації. Професійне становлення сприяє гармонійному розвитку, реалізації особистісного потенціалу, дозволяє покращити якість життя і реалізувати творчий потенціал осіб із інвалідністю.

Наріжним каменем створення нормативно-правової бази щодо надання інвалідам можливості професійної самореалізації є Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. У ній вперше на міжнародному рівні було проголошене право кожної людини на освіту, працю та захист від безробіття. Право на освіту, навчання, працю, максимальний розвиток здібностей і можливостей розумово відсталих осіб віддзеркалене у відповідній декларації Генеральної Асамблеї ООН
від 20 грудня 1971 р.

Серед міжнародних документів стосовно прав інвалідів на освіту і працю особливої уваги заслуговують рекомендації МОП. Так, 30 червня 1950 р. на 33-й сесії Генеральної конференції МОП у Женеві було ухвалено Рекомендації МОП №88 щодо професійного навчання дорослих, включаючи інвалідів. В розділі V Рекомендацій, цілком присвяченому питанню професійного навчання інвалідів, його метою визначено створення умов для участі осіб з інвалідністю в економічному житті країни, використання ними професійних знань і здібностей з урахуванням перспективи зайнятості. Стосовно політики в галузі професійного навчання інвалідів, наголошується на необхідності тісного співробітництва між органами, що відають поновленням працездатності, соціальним забезпеченням, професійним орієнтуванням, навчанням і працевлаштуванням інвалідів, а також з організаціями роботодавців і працівників. Серед заходів щодо заохочення роботодавців у забезпеченні професійного навчання інвалідів вказується на надання, залежно від обставин, фінансової, технічної, медичної або професійної допомоги.

Конвенція МОП №142 “Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів”, прийнята в Женеві 4 червня 1975 р. і ратифікована Україною (ще у складі Радянського Союзу, але за окремого членства в міжнародних організаціях) 7 серпня 1979 р., орієнтує на всебічний та скоординований розвиток політики і програм професійної орієнтації та професійної підготовки, тісно пов’язаних із зайнятістю, зокрема через державні служби зайнятості, та надання змоги всім особам, в тому числі інвалідам, на основі рівності й без дискримінації, розвивати і застосовувати свої здібності до праці у своїх власних інтересах і відповідно до своїх прагнень, враховуючи потреби суспільства.

На основі міжнародних документів, що мають рекомендаційний характер, кожна держава відповідно до рівня свого розвитку формує власну соціальну та економічну політику, в тому числі по відношенню до інвалідів. Конституція України гарантує громадянам з інвалідністю рівні можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства. Законодавством України (закони “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про зайнятість населення”, “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про соціальні послуги”, Указ Президента України від 11.07.05 № 1 073/2005 “Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення на ринку праці в Україні” та Постанова Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”) професійне навчання інваліда визначається як процес оволодіння знаннями, навичками та уміннями в області професійної діяльності, що рекомендується інвалідам. Створення необхідних умов для професійного навчання з гарантованим подальшим працевлаштуванням дає інвалідам можливість вести повноцінний спосіб життя.

Особливістю забезпечення професійної самореалізації інвалідів є реабілітаційний зміст професійного навчання і працевлаштування. Сучасна ідеологія реабілітації інвалідів базується на концепції їх інтеграції в суспільство завдяки створенню системи всебічної законодавчої підтримки не тільки у сфері охорони здоров’я та соціальних послуг, але й освіти, професійного навчання й трудової діяльності.

Професійна реабілітація інвалідів забезпечується шляхом створення умов для набуття ними професій, у яких є потреба на сучасному ринку праці, а це у свою чергу, забезпечує реальну можливість раціонального працевлаштування. Професійна реабілітація інвалідів передбачає відновлення його знижених або втрачених професійних функцій, вибір професії та адаптацію до неї, поновлення його трудової діяльності за колишньою або новою професією. Трудова реабілітація стосується насамперед питання адаптації інваліда на робочому місці. Вона здійснюється відповідно до індивідуальних програм реабілітації інвалідів.

Професійне навчання і виховання (педагогічна реабілітація) є однією з основних ланок комплексу послуг та заходів повної професійної реабілітації інваліда. Від наявності всіх компонентів реабілітаційного процесу – навчальний, соціальний, психологічний, медичний – залежить якість та повнота його побудови в освітньому закладі або на виробничому підприємстві. Тобто професійне навчання інвалідів невід’ємно пов’язане з іншими складовими процесу реабілітації і дає особам з інвалідністю можливість професійної самореалізації, створення умов для повноцінного суспільного життя. В такому контексті професійне навчання безробітних інвалідів розглядається не лише як соціальна послуга, але і як ефективний інструмент реагування на поточні та перспективні потреби ринку праці, активний захід, спрямований на працевлаштування цієї категорії громадян на основі підвищення їх конкурентоспроможності, соціальної і професійної мобільності.

Основою професійного навчання інвалідів є підвищення пристосувальних можливостей організму, формування внутрішніх психологічних механізмів сприйняття, пам’яті, мислення, уяви, які є складовою закономірностей процесу оволодіння знаннями, вміннями та професійними навичками, що дозволяє успішно та якісно реалізовувати професійну діяльність. Найкращим чином забезпечити наступність між професійною і трудовою реабілітацією дозволяє професійне навчання у вигляді стажування на робочому місці. Процес навчання має бути спрямований не лише на оволодіння знаннями та навичками, але й містити соціально-психологічну компоненту для забезпечення його реабілітаційного змісту.

Професійне навчання традиційно спирається на дидактичні та виховні принципи, що склалися історично і відображають вимоги суспільства до науки та навчання. Зрозуміло, що стосовно навчання інвалідів ці принципи повинні мати певну специфіку. Однак професійне навчання інвалідів знайшло відображення в міжнародних правових документах лише в другій половині ХХ ст., а в Україні більш-менш активно розвивається протягом останніх 10–15 років. Нині відбувається інноваційний процес удосконалення нормативно-правової бази й створення науково-методичного забезпечення професійного навчання інвалідів, і розгляд особливостей застосування основних дидактичних принципів в організації професійного навчання осіб з інвалідністю є актуальним питанням, особливо важливим для розвитку методичних основ професійного навчання безробітних інвалідів.

Педагогічний процес як процес пізнання, керований педагогом, базується на єдності принципів навчання та виховання. В наданні професійних знань особам з інвалідністю, пізнавальна діяльність яких обмежена хворобою, виховання набуває особливого значення. Перед педагогом стоїть завдання формування в учнів не лише фахових знань та вмінь, але, насамперед, ціннісних орієнтацій, комунікативних навичок, практичної пізнавальної діяльності, творчих здібностей. Отже, здатність до здійснення цілісної педагогічної діяльності є необхідною професійною якістю викладачів, які навчають інвалідів.

Принцип цілеспрямованості навчально-виховної роботи передбачає досягнення всебічного розвитку особистості. У разі навчання інвалідів вирішення загальних завдань виховання потребує формування соціально активної особистості, здатної до продуктивного спілкування, мотивованої до праці, творчої професійної діяльності. Педагог має так організувати діяльність, щоб обмежені можливості інваліда не були перешкодою для досягнення поставлених цілей.

Інвалідизуючі захворювання нерідко призводять до обмеження можливостей пізнання оточуючого світу. Тому дотримання дидактичного принципу науковості набуває особливого значення як для роз’яснення ролі науки у формуванні світогляду, сутності наукового пізнання, так і для усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у природі та суспільстві. Формування наукового мислення привчає до побудови самостійних обґрунтованих умовиводів, відкриваючи перед особами з інвалідністю нові перспективи особистісного зростання.

Принцип доступності матеріалу, що викладається, відповідність змісту і методів навчання та виховання, обсягу матеріалу, що вивчається, віковим, фізіологічним, інтелектуальним та іншим особливостям суб’єктів навчання досягається в разі професійного навчання інвалідів забезпеченням розуміння важкого матеріалу шляхом використання адекватних форм навчання, наочністю викладення і детальним роз’ясненням складного матеріалу.

Принцип наочності, що спирається на використання чуттєвого досвіду суб’єктів навчання в процесі сприймання навчального матеріалу, при навчанні інвалідів потребує урахування наявних у них обмежень можливостей чуттєвого сприймання. Дослідження показали ефективність застосування в таких випадках розробленого нами способу синтетичної психотерапії, коли, спираючись на залучення провідних каналів сприймання, поступово розвивають інші, розширюючи можливості пізнання оточуючого світу.

Принцип свідомої активності вимагає забезпечення усвідомленого засвоєння знань шляхом активної діяльності суб’єктів навчання. Однак здатність до такої діяльності у осіб з інвалідністю у багатьох випадках є нерозвиненою. Виховання хворої дитини нерідко супроводжується гіперопікою з боку найближчого оточення, що призводить до невміння формулювати логічні умовиводи, нездатності до самостійних відповідальних вчинків у дорослому житті, соціальної дезадаптації, очікуванні готових відповідей на всі питання, наслідування поведінкових штампів. При інвалідизуючому захворюванні дорослої людини змінюється її світосприймання, трансформується система цінностей і стиль життя, що може бути пов’язане з депресивним способом реагування на фрустраційну ситуацію захворювання. В такому разі може відбутися маргіналізація особистості, втрата оптимізму, соціальної активності. Тому завданням навчального-виховної діяльності в такому разі має бути підтримка оптимізму, впевненості в успіху, формування вмінь щодо активного засвоєння знань, формулювання самостійних умовиводів, розуміння взаємозв’язку теорії та практики. Отже, важливою складовою навчально-виховного процесу має бути його психологічний супровід.

Специфічні потреби людей з інвалідністю вимагають модифікації принципів організації навчання. Слід по-іншому підходити до визначення тривалості робочого часу: для інвалідів, які швидко виснажуються, вона має бути меншою. Слід враховувати і психологічні особливості інвалідів, які бояться втратити пільги і пенсії в разі невдалої спроби працевлаштування. Особливо уважно треба підходити до організації навчання в умовах виробництва, щоб занадто ретельні спеціальні заходи контролю не посилили стигматизацію і соціальну ізоляцію інвалідів, які можуть образитись, втратити впевненість у власних можливостях, важко переживати через відчуття різниці між собою та іншими співробітниками. Потребує вирішення питання організації довгострокової підтримки після початкового періоду адаптації на роботі, особливо для осіб із психоневрологічними інвалідизуючими захворюваннями.

В процесі професійного навчання дорослих інвалідів слід спиратися на наявний у них практичний професійний і життєвий досвід, мотивувати до оволодіння новими знаннями, демонструючи можливості їх практичного застосування і спонукаючи до використання.

Враховуючи, що пізнавальна і професійна діяльність суб’єктів навчання є загальним базисом реалізації принципів професійного навчання, зміст навчальних програм для професійного навчання безробітних інвалідів має складатися на основі методичних закономірностей синтезу різних наук в структурі та змісті навчального матеріалу, професійної спрямованості процесу навчання, цілісності та систематичності навчально-виховного процесу при його обов’язковому медико-психологічному супроводі.

Безперервність навчального процесу впродовж всього життя досягається завдяки принципу систематичності та послідовності у вихованні та навчанні, який сприяє формуванню світогляду як системи знань і ставлень особистості до навколишнього середовища, що базується на моральній основі розуміння міжпредметних зв’язків і сутності особистісного буття.

У діалектичному взаємозв’язку в процесі професійного навчання безробітних інвалідів перебувають принцип індивідуального підходу і необхідність розвитку комунікативних навичок, вміння працювати в колективі, жити в суспільстві. Інвалід як суб’єкт професійного навчання має індивідуальні особливості, зумовлені його особистістю, наявною хворобою, а також трансформацією особистісних якостей і соціальних зв’язків, спричиненою інвалідизуючим захворюванням. Професійне навчання дозволяє допомогти особі з інвалідністю позбутися відчуття “інакшості”, стати рівноправним членом виробничого колективу, сформувати вміння та навички, необхідні для професійної діяльності та суспільного життя. Враховуючи, що процес професійного навчання і подальшого працевлаштування інвалідів має насамперед реабілітаційну сутність, набуває значення особистісна цінність кожної людини, яка має право на працю і здобуває можливість професійної самореалізації.

Сьогодні потрібна орієнтація професійного навчання на розвиток компетентності, забезпечення безперервного навчання та підвищення кваліфікації впродовж життя. Професійне навчання дає можливість реально підвищити конкурентоспроможність інвалідів на ринку праці. Для цього воно має бути спрямоване на вироблення стійких трудових навичок, мати випереджувальну складову, а форми і методи профнавчання – бути адекватними технологічним інноваціям на виробництві, сприяти всебічному соціальному й професійному розвитку працівників з інвалідністю протягом усього періоду їхньої трудової зайнятості, сприяти формуванню здатності швидко орієнтуватись в мінливому професійному середовищі.

Форми навчання – це види організації взаємодії слухачів у навчальних групах, мікрогрупах, окремих слухачів між собою і з викладачем у рамках того чи іншого виду занять. На практиці застосовуються колективна (фронтальна і групова) та індивідуальна (індивідуальна та індивідуально-групова) форми навчання.

Професійне навчання інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, організовується нею за погодженням з управлінням праці та соціального захисту населення відповідно до потреб ринку праці. Професійне навчання інваліда проводиться в професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування (за наявності в них ліцензії на надання освітніх послуг). На випадок, коли інвалід потребує спеціальних умов для професійного навчання відповідно до індивідуальних програм реабілітації, державна служба зайнятості організовує навчання в навчальних закладах, у яких для цього створені необхідні умови. За рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття здійснюється професійне навчання зареєстрованих у державній службі зайнятості безробітних інвалідів (за винятком інвалідів, що належать до незастрахованих осіб). Фінансування професійного навчання інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, які належать до незастрахованих осіб, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів.

Професійне навчання інвалідів може проводитись у разі: неможливості підібрати роботу через відсутність у інваліда необхідної кваліфікації; необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, що відповідає професійним навичкам інваліда; втрати здатності виконувати роботу за попередньою професією; відсутності професії; необхідності підібрати роботу інваліду, в тому числі з умовою виконання роботи вдома, відповідно до рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), наявної кваліфікації та з урахуванням його побажань.

Організація професійного навчання інвалідів здійснюється державною службою зайнятості в порядку, визначеному Мінпраці та Міністерством освіти і науки, за погодженням з місцевими органами праці та соціального захисту населення і відповідно до наявної кваліфікації з урахуванням вимог ринку праці, перспектив розвитку регіону, в тому числі для заняття підприємницькою діяльністю, за згодою інваліда на договірній основі між інвалідом та центром зайнятості.

Центри зайнятості, сприяючи організації професійного навчання безробітних інвалідів, спрямовують свою діяльність на досягнення реальних результатів професійної реабілітації, що проявляються у працевлаштуванні. Безробітним особам з інвалідністю надається можливість професійної підготовки, перепідготовки відповідно до вимог ринку праці. Їм пропонуються найбільш адекватні форми навчання – індивідуальна форма, дистанційне навчання, модульне навчання, професійне навчання безпосередньо на виробництві, активно впроваджуються його індивідуальні форми. Це дозволяє наблизити зміст навчання до потреб як безробітних інвалідів, так і роботодавців, використати в процесі навчання нову техніку, залучити кваліфікованих спеціалістів-наставників і завдяки набутій інвалідами професійній освіті сучасного рівня спростити для них процес пошуку роботи.

Надання державною службою зайнятості безробітним інвалідам послуг з організації професійного навчання та подальшого працевлаштування на основі дієвого спілкування, в умовах створення довірливої атмосфери розкриває для них перспективи професійної самореалізації, сприяє позбавленню соціальних стигм і негативних стереотипів,налаштовує на впевненість у власних силах, допомагає будувати товариські стосунки, взаєморозуміння та взаємодопомогу в навчально-виробничому колективі, забезпечуючи реальний реабілітаційний зміст професійного навчання в єдиному процесі медико-соціальної, професійної і трудової реабілітації.


4.7. Особливості професійної інформації

в державній службі зайнятості


Враховуючи той факт, що на ринку праці з кожним роком посилюється незбалансованість між пропозицією робочої сили та попитом на неї, загострюється й проблема конкурентоспроможності працездатного населення. У зв’язку з цим дедалі важливішого значення набуває повне та оперативне інформування незайнятих громадян з усіх аспектів вибору, зміни професії, підвищення професійного рівня та працевлаштування.

Як складова професійної орієнтації, професійна інформація (далі – профінформація) є одним із видів передбачених законодавством соціальних послуг, що надаються населенню, та є важливим напрямом забезпечення ефективної зайнятості останнього в умовах розбудови ринкової економіки держави. У Концепції державної системи професійної орієнтації професійну інформацію визначено як документовані або публічно оголошувані відомості про трудову діяльність та її роль в професійному самовизначенні особи, інформацію про стан, потребу і динаміку ринку праці, зміст та перспективи розвитку сучасних професій і вимоги до особи, форми та умови оволодіння ними, можливості професійно-кваліфікаційного зростання і побудови кар’єри. Профінформація спрямована на формування професійних інтересів, намірів та мотивації особи щодо вибору або зміни виду трудової діяльності, професії, кваліфікації, роботи.

Ринок праці, як й інші ринки, починає функціонувати належним чином тільки у тому випадку, коли всі учасники володіють оперативною, своєчасною та точною інформацією про зміни та процеси, що відбуваються на даний момент та відбуватимуться найближчим часом на самому ринку.

На міжнародному рівні питанню формування та розширення інформаційного простору з висвітлення проблем зайнятості приділяється особлива увага. Міжнародна організація праці спрямовує свою діяльність саме на вивчення міжнародного досвіду у галузі зайнятості, розробляє основні положення та рекомендації щодо цього. Конвенція №142 “Про професійну орієнтацію та професійну підготовку в галузі розвитку людських ресурсів” має безпосереднє відношення до інформаційного забезпечення зайнятості. Згідно з цією Конвенцією всім країнам, які її ратифікували, рекомендовано створювати та удосконалювати інформаційні системи щодо зайнятості. Такі системи повинні охоплювати питання вибору та зміни професії, професійної підготовки, стану й перспектив зайнятості, шляхів повернення до трудової діяльності для тих, хто втратив роботу, умов праці, перспектив у створенні власної кар’єри тощо.

У зв’язку з цим набуває актуальності вирішення проблеми адресного надання інформації, а також пошук адекватних джерел інформації, що здатні задовольнити запити аудиторії за цілим спектром інформаційних потреб. Роботодавці відмічають, що в них виникає потреба в інформації про напрями і форми роботи державної служби зайнятості, в оперативній інформації про стан та параметри ринку праці, про перспективи та умови формування майбуття економічного стану суспільства. Це дає підстави говорити про те, що різні категорії громадян потребують інформації різного змісту залежно від завдань, які стоять перед ними: для школярів – вибір професії, для дорослих безробітних – пошук конкретного місця роботи та оволодіння технологією працевлаштування, для роботодавців – побудова кадрової стратегії підприємства та участь у державних програмах сприяння зайнятості.

Показовим у даному напрямі є зарубіжний досвід – країн СНД та країн дальнього зарубіжжя. Так, у Росії для вирішення даної проблеми у 2001 р. на базі Державного центру професійної орієнтації та психологічної підтримки безробітних громадян та незайнятого населення Російської Федерації було створено Ресурсний відділ (Ресурсний центр), метою якого стали розробка та впровадження у практику традиційної профорієнтаційної діяльності нових підходів та форм професійного інформування громадян. Він забезпечує певні переваги, оскільки там зібрана професійна інформація, структурована під запит конкретних клієнтів, створені технічні умови для здійснення самостійного пошуку вакансій, а також надається планомірна консультативна допомога спеціалістом-профконсультантом. Мета діяльності центру – надавати оперативну системну інформаційно-консультативну допомогу всім верствам населення, чиї інтереси торкаються проблем зайнятості та розвитку людських ресурсів. Будь-який громадянин може отримати в Ресурсному центрі такі послуги: пошук варіантів працевлаштування за допомогою мережі Інтернет, довідкової літератури та ЗМІ; кваліфіковано скласти резюме та розмістити його на провідних сайтах Інтернету, а також розіслати у кадрові агентства Москви та кадрові відділи підприємств; створити адресу своєї електронної пошти, отримати відгуки від роботодавця на власне резюме; відвідати спеціаліста для отримання індивідуальної профорієнтаційної та психологічної консультації; взяти участь у групових консультаціях за технологією пошуку роботи, тренінгах щодо відпрацювання навичок самопрезентації, в сеансах релаксації для покращення психоемоційного стану.

Аналіз результатів працевлаштування громадян, які отримали інформаційно-консультаційну допомогу в Ресурсному центрі за період його існування, показав, що 40% клієнтів працевлаштувалися протягом 0,5 місяця; 30% – протягом місяця; 14% – протягом двох місяців; 12% – протягом трьох місяців; по 2% – протягом п’яти та шести місяців.

У цілому для служби зайнятості в Росії реалізація такого підходу можлива у разі об’єднання окремих інформаційно-технічних, технологічних та методичних ресурсів, які є в адміністративних округах, у єдину інформаційно-ресурсну систему. Намагаючись реалізувати принцип об’єднання ресурсів, служба зайнятості Москви вже створила шість ресурсних центрів, які об’єднані в єдину мережу типових окружних ресурсних центрів, включених у структуру центрів зайнятості м. Москви. Вони взаємопов’язані та взаємодіють на основі єдиного методичного підходу до надання профінформаційних послуг населенню м. Москви.

Одним із показових у напрямі підвищення ефективності надання профінформаційних послуг є інформаційне агентство обласної служби зайнятості по Воронежській області. При зверненні до цього агентства клієнту не потрібно подавати безліч обов’язкових документів, які вимагаються для реєстрації у службі зайнятості. Головне завдання агентства – сприяння населенню у пошуку оптимального варіанта зайнятості, а роботодавцям – у підборі потрібного працівника.

Функціонально в цьому інформаційному агентстві виокремлюють два сектори: з профорієнтаційної роботи та з підбору персоналу. Як правило, перший сектор відвідують підлітки та молодь. Для них є інформаційний зал з переліками професіограм, матеріали з інформацією про навчальні заклади, як державні так і комерційні, з відеофільмами про професії тощо. Сектор з підбору персоналу свої зусилля спрямовує на забезпечення сприяння зайнятості громадянам, які шукають роботу, та на допомогу роботодавцям у підборі кадрів. Працівники цього сектору здійснюють автоматизований підбір кандидатів та передають перелік з короткими даними про них роботодавцю. Потім він отримує докладні відомості про тих спеціалістів, які його зацікавили. Якщо роботодавець заочно підбирає кандидатів, які його задовольняють, спеціаліст сектору запрошує відібраних із їх числа на співбесіду.

Інформація, яка надходить кожного дня, фільтрується та систематизується. Переліки вакансій постійно змінюються та вміщуються на спеціально облаштованих стендах. Групуються вони окремо для жінок, чоловіків, молоді, за конкретними професіями. Кожного дня проводиться перевірка “живучості” вакансій. Заповнена, але не знята зі стенду вакансія розглядається як серйозний брак у роботі. Результатом нарощування інформаційного потоку завдяки створенню такого агентства є помітне зростання показників працевлаштування клієнтів служби зайнятості, зниження періоду безробіття та його рівня.

Аналіз отриманих результатів з проведення профінформаційної роботи в службі зайнятості Росії дозволив зробити висновок, що спеціально створені умови (організаційно-структурні, інформаційно-технічні та методичні) з надання профінформаційних послуг клієнтам служби зайнятості, забезпечення єдиного комплексного підходу до технологій професійного інформування значно підвищують ефективність послуг, що надаються службою зайнятості, і сприяють зменшенню періоду пошуку роботи громадянами.

У зарубіжних економічно розвинутих країнах, наприклад у Фінляндії, профконсультантами (психологами з профорієнтації) працюють спеціалісти, які мають базову психологічну освіту та пройшли спеціальну підготовку з профорієнтації. У Німеччині та Швеції профконсультанти працюють у парі з практичним психологом, який повинен мати університетську освіту та практику роботи не менше одного року. До складу бірж праці цих країн входять: відділ з працевлаштування, відділ з профконсультації, а в Німеччині додатково є ще й медична та психологічна служби.

Основними напрямами професійної орієнтації клієнтів служб зайнятості у Фінляндії, Швеції та Німеччині є профінформація, консультація та профреабілітація. Завданням служби інформації є забезпечення безробітних громадян та інших категорій населення інформацією про ринок праці, професії, галузі виробництва, професійне навчання тощо. Таку інформацію клієнт може отримати як самостійно, так і у бесідах зі спеціалістами біржі праці. У Фінляндії профінформаційною роботою займаються не профконсультанти, а спеціалісти служби інформації, в той час як профконсультанти із Швеції та Німеччини разом із спеціалістами з вакантних місць (служби зайнятості) обслуговують інформаційний зал. У залі на книжкових полицях можна знайти інформацію про різні професії у формі проспектів, є відеомагнітофони та відеокасети з інформацією про професії, про нове законодавство з питань ринку праці, про варіанти навчання, а також комп’ютери з інформацією про вакантні місця, сюди надходять щоденні газети та журнали з оголошеннями про вакантні місця. Тут же клієнт може скористатися телефоном, щоб зателефонувати роботодавцю або організаторам навчання для отримання додаткової інформації.

У США свого часу було створено національний координаційний комітет з питань професійної інформації. Він є федеральним міжвідомчим координаційним комітетом, члени якого – представники дев’яти агентств, які існують у межах міністерств праці, освіти, торгівлі, сільського господарства та оборони. На нього покладені завдання покращення зв’язку між розробниками та споживачами інформації про ринок праці, підвищення якості професійної інформації, що надається, надання допомоги штатам у використанні інформації про професії та ринок праці для забезпечення ефективної професійної освіти і реалізації програм у галузі зайнятості та професійної підготовки, у підготовці достовірної інформації з питань освіти, наявності вакантних місць, про професії та існуючі можливості для прийняття рішень з питань розвитку кар’єри. Вирішення поставлених завдань здійснюється за допомогою різних програм і систем.

Такі міжвідомчі координаційні комітети об’єднані у мережу міжвідомчих координаційних комітетів штатів з питань професійної інформації, в яких широко представлені розробники та споживачі інформації. За допомогою технічного і фінансового сприяння національного координаційного комітету в більшості штатів організовані профінформаційні системи на базі мікрокомп’ютерів. Вони обслуговують середні школи, коледжі, бібліотеки, центри профпідготовки, центри корекції і реабілітації, державні організації та приватні корпорації.

В Україні інформаційну підтримку суб’єктів ринку праці здійснює державна служба зайнятості. У центрах зайнятості на місцях, згідно з Єдиною технологією обслуговування незайнятого населення в Україні (ЄТОНН), всі бажаючі отримують послуги з професійної інформації.

Засади, принципи, форми впровадження профінформаційної роботи були змістовно відпрацьовані у минулому суспільстві, суспільстві з відносно повною зайнятістю населення. І тому теоретичні та практичні розробки інформаційного аспекту були присвячені переважно змісту інформації, що адресувалася молоді з метою їх підготовки до вибору професії. Професійна інформація розглядалася як відносно окремий самостійний елемент професійної орієнтації, що являє собою систему організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні, психологічні та психофізіологічні умови правильного вибору професії.

Становлення ринкових відносин у суспільстві створило спонукало до пошуку нових підходів до організації та впровадження профінформаційної роботи, адже сьогодні профінформаційних послуг потребують не тільки школярі, їхні батьки й учителі, а й громадяни, які втратили роботу або найближчим часом втратять її з тих чи інших причин. Остання категорія громадян є специфічною на ринку праці, адже дорослі люди мають різкі відмінності порівняно з молоддю, яка тільки-но починає свій професійний шлях. Однією з важливих особливостей безробітного дорослого громадянина є те, що він уже володіє сформованими та закріпленими в попередній діяльності знаннями, навичками, досвідом і головне – професійно важливими якостями. Тож методологічні засади профінформаційної роботи із школярами, розроблені за часів Радянського Союзу, для дорослої категорії населення не можуть бути прийнятними.

На практиці удосконаленню профінформаційного напряму в Україні сприяло створення центрів професійної інформації (ПІЦ). Такі центри добре зарекомендували себе у структурах служби зайнятості Німеччини і функціонують до цього часу. І тому, як передовий досвід, вони були запропоновані (у межах Міжнаціональної програми TACIS) нашій державі. Але між німецькою та українською моделями була суттєва відмінність. Німецька модель перш за все призначена для обслуговування учнівської молоді та інформаційно забезпечує етап професійного самовизначення (первинний вибір професії). Це підтверджується отриманими результатами проведеного свого часу в Німеччині вибіркового опитування. Було виявлено, що близько двох третин відвідувачів німецького ПІЦу – учні гімназій. Щодо української моделі, то тут увага зосереджувалася на роботі з дорослими людьми. Відповідно, масив інформації значно розширився за рахунок включення до нього таких необхідних аспектів зайнятості, як правове забезпечення, орієнтація на бізнес, шляхи адаптування до нових умов та підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці, напрями діяльності центрів зайнятості, заходи, що ними впроваджуються на підтримку шукачів роботи, тощо.

На сьогодні всі матеріали щодо профінформаційного забезпечення розташувались у профінформаційному секторі будь-якого центру зайнятості. Організація обслуговування клієнта в цьому секторі, його оснащення, зміст, характер профінформаційних матеріалів детально викладені в ЄТОНН як одному з чинних організаційно-правових документів у системі державної служби зайнятості.

За останні п’ять років згідно зі статистичними даними Державного центру зайнятості профінформаційні послуги становили 63% всіх профорієнтаційних послуг, що надаються службою зайнятості. Саме у профінформаційних послугах виникала найбільша потреба. Їх кількість зростала із середньорічним темпом 1,16 разу і досягла в Україні у 2009 р. 6805,6 тис. одиниць, що у 2 разу більше, ніж у 2003 році. Це свідчить про те, що жорсткі вимоги ринку праці й висока конкуренція змушує громадян шукати додаткові джерела інформації, що, у свою чергу, спричиняє зростання кількості відвідувачів центрів зайнятості, а отже й зростання обсягів профінформаційних послуг.

Але, незважаючи на обнадійливість наведених даних, статистичні показники з надання профінформаційних послуг, на жаль, не відображають якісної сторони цих послуг – характеру змін, які завдяки ним відбуваються у професійній поведінці клієнтів служби зайнятості, тобто, яким чином отримана послуга з профінформації впливає на подальшу професійну діяльність клієнта служби зайнятості. Визначити, наскільки ефективною та якісною є робота з надання профінформаційних послуг клієнтам служби зайнятості тільки за кількісними показниками неможливо.

Результати перевірок профінформаційних секторів спеціалістами відповідних підрозділів Державного центру зайнятості свідчать про те, що попит на інформацію, яка пропонується клієнтам служби зайнятості, мало вивчається, тобто ми не маємо даних про те, якого саме характеру профінформаційних послуг потребують клієнти служби зайнятості найчастіше і чи задовольняє їхні потреби та інформація, яку вони отримують від спеціалістів центру зайнятості.

У контексті розгляду питання підвищення якості та ефективності профінформаційних послуг у службі зайнятості цікавими виявилися результати опитування безробітних громадян, які перебували на обліку в центрах зайнятості України, з метою з’ясування стану профінформаційного забезпечення в службі зайнятості, виявлення напрямів та резервів удосконалення цього напряму.

Аналіз опитування показав, що:

- відвідувачами профінформаційного сектору є дорослі люди (старші за 29 років) з певним професійним досвідом (66%);

- кожний третій з опитаних шукає у профінформаційному секторі відомості про вільні вакансії, й тому основними носіями опитані визначили матеріали з описами професій (47% опитаних), газети та журнали з вакансіями (44% опитаних);

- найменш дієвими джерелами інформації були відеофільми (13,41%), Інтернет (6,10), і тільки 0,49% опитаних скористалися буклетами;

- інформація повністю задовольнила лише 61,78% опитаних, частково – 34,36% і не задовольнила – 4,18%. Найбільш задоволені безробітні інформацією про можливості участі в індивідуальній трудовій діяльності і підприємництві (80%);

- серед причин, що не задовольняють безробітних в отриманій інформації, виокремлюють: розмір заробітної плати, несприятливі умови праці, віддаленість від місця проживання, невідповідність рівня освіти.

Таким чином, безробітні громадяни використовують профінформаційний сектор в основному для пошуку вільних робочих місць.

У зв’язку з наведеними висновками пропонується посилити роз’яснювальну роботу серед клієнтів профінформаційного сектору щодо функціонального його призначення, а саме: у профінформаційному секторі наявні носії та джерела інформації в першу чергу необхідні для здійснення самостійного аналізу ринку праці області, тобто на які професій є попит, яких професійних, особистісних якостей від працівника вимагає роботодавець і, нарешті, що необхідно змінити в собі, щоб успішно працевлаштуватися. У зв’язку з цим нагальною потребою є наявність окремого спеціаліста, який би займався тільки наданням профінформаційних послуг.

Перспективним у напрямі вдосконалення змісту та надання профінформаційних послуг для клієнтів служби зайнятості стало створення на базі обласних центрів зайнятості ресурсно-інформаційних центрів, головною метою діяльності яких є надання інформаційно-консультаційних послуг розширеного формату всім категоріям населення, залучення широкого кола соціальних партнерів та громадськості до співпраці, що, у свою чергу, сприятиме вирішенню соціально-економічних проблем у регіоні через забезпечення раціональної та ефективної зайнятості, формуванню цивілізованого ринку праці, самозайнятості населення через започаткування власного бізнесу. У ресурсно-інформаційному центрі можна отримати повну інформацію про вакансії, переглянути паспорти підприємств області, навчальних закладів, навчальні програми, за якими здійснюватиметься підготовка та перепідготовка фахівців. До послуг відвідувачів – бібліотека економічної, правової літератури, консультації юриста та практичного психолога. На базі центру в багатьох регіонах розпочали свою роботу клуби роботодавців, клуби для жіноцтва, бізнес-клуби, молодіжні центри тощо.