Под общей редакцией проф. Малого В. П., проф. Кратенко И. С. Харьков 2008

Вид материала

Диплом

Содержание Основные возбудители госпитальной ожоговой инфекции Цыганенко А.Я., Ткаченко В.Л. Функції шлунка при шигельозі та вплив на них лікувальних середників Чемич М.Д., Ільїна Н.І.

Подобный материал:

• Учебник под редакцией, 9200.03kb.
• Під загальною редакцією проф. Малого В. П. проф. Кратенко I. С. Харків 2006, 5907.56kb.
• Р. А. Хальфин 08. 12. 2006 г. N 6530-рх методические рекомендации, 1062.91kb.
• Программа студенческой олимпиады мгмсу по стоматологии 30. 10., 33.94kb.
• Оао «Сильвинит» "ахиллес" соль древнего пермского моря пермь Соликамск. 2001 ббк. 65., 502.69kb.
• Удк 37 ббк 74. 05, 475.58kb.
• М. А. Рыбалко (отв редактор), проф, 973.68kb.
• Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007, 7242.75kb.
• Реферат циклу підручників «Україна в світовій політиці», 148.74kb.
• Колективу авторів у складі: проф. Гаращенко Ф. Г., проф. Закусило О. К., проф. Зайченко, 259.94kb.

Основные возбудители госпитальной ожоговой инфекции

Цыганенко А.Я., Ткаченко В.Л.

Харьковский национальный медицинский университет

Несмотря на непрерывный поиск новых антибактериальных препаратов, разработку новых хирургических приемов и внедрение современных медицинских технологий проблема борьбы с гнойно-септическими хирургическими инфекциями остается наиболее сложной и актуальной. Это связано, в частности, с изменениями в этиологической структуре госпитальных гнойно-септических инфекций (ГГСИ), а также с быстрым развитием и распространением множественной антибиотикорезистентности среди циркулирующих в стационарах штаммов микроорганизмов.

Микробный «пейзаж» инфицированных ран и открытых гнойных процессов разнообразен и вариабелен, но все чаще в качестве этиологического фактора выступают грамотрицательные микроорганизмы и в частности P.aeruginosa. Удельный вес синегнойной инфекции постоянно возрастает, особенно у пациентов с ожогами. Ожоговая инфекция, обусловленная P.aeruginosa является причиной сепсиса в 76-80%, а летальность среди септических больных достигает 50-90%.

Для определения роли и места синегнойной палочки в структуре ГГСИ нами была изучена их этиология у пациентов ожогового отделения многопрофильного стационара г. Харькова.

От 547 больных, находившихся на лечении в ожоговом отделении неинфекционной клиники г.Харькова, было выделено 690 штаммов условно-патогенных микроорганизмов, которые идентифицировали как Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis, Bacillus subtilis, Pseudomonas aeruginosa, Escherichia coli, Klebsiella pneumonia, Proteus vulgaris, Proteus mirabilis, грибы рода Candida.

При анализе этиологической структуры ГГСИ у больных с термической травмой установлено, что возбудителями большинства (96,8% выделенных штаммов) ожоговых инфекций являются бактерии. Анализ микробного пейзажа ожоговых ран пациентов показал незначительное преобладание грамположительной микрофлоры (57,5%) над грамотрицательной (42,5%). Среди грампозитивных микроорганизмов ведущее место занимают стафилококки (42,4%), а среди грамнегативных - синегнойная палочка (28,6%).

Отмечается превалирование моноинфекции (76,5%) над смешанной (23,5%). Наиболее часто изолируются следующие ассоциации микроорганизмов: S.aureus с P.vulgaris, K.pneumonia или E.coli; P.aeruginosa со S.aureus или K.pneumonia.

Анализ чувствительности выделенной микрофлоры к антибактериальным препаратам показал, что P.aeruginosa обладает высокой резистентностью к применяемым в данной клинике антибиотикам. Количество резистентных штаммов синегнойной палочки к большинству исследованных антибиотиков колебалось от 85,5% до 100,0%.

Таким образом, поиск новых способов профилактики и лечения синегнойной ожоговой инфекции остается актуальной проблемой современной медицины.

Функції шлунка при шигельозі та вплив на них лікувальних середників

Чемич М.Д., Ільїна Н.І.

Сумський державний університет, медичний інститут, кафедра інфекційних хвороб

Дослідження функціонального стану шлунка при шигельозі (Ш) має важливе значення для виявлення характеру його враження, розробки раціональних методів патогенетичного лікування і дієтотерапії, направлених на швидше відновлення функції шлунка і профілактику хронічних патологічних процесів.

З метою вивчення змін кислотоутворювальної (КУ), кислотонейтралізуючої (КН) та скоротливої (СК) функцій шлунка після перенесеного Ш у період пізньої реконвалесценції було обстежено 29 осіб. Усі вони були госпіталізовані в стаціонар з середньотяжким Ш, обстежені, проліковані та виписані на (9,620,48) день із клінічним видужанням. Серед обстежених чоловіків було 16 (55,2 %), жінок – 13 (44,8 %). Вік склав (33,462,45) років. Обстежені в стаціонарі отримували загальноприйняте лікування і такі препарати: перша група – ентеросорбенти – 12 (поліфепан – 4, сунамол – 8); друга група – ентеросорбенти і один антибактеріальний препарат – 7 (ципротин+поліфепан – 6, фуразолідон+поліфепан – 1); третя група – два антибактеріальні препарати – 10 (фуразолідон+фталазол – 6, ампіцилін+гентаміцин – 4). Обстеження проведене з дотриманням усіх вимог: зранку, натще; заборона приймання будь-яких засобів і харчових продуктів, що впливають на досліджувані показники; у стані фізичного спокою. Дослідження проведено на (60,54,8) день після виписування зі стаціонару.

При огляді обстежуваних першої групи скарг не було, будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів і систем відсутні, всі вважали себе повністю здоровими. Друга група: скарги на відчуття тяжкості в епігастрії після надмірного споживання їжі – 3 особи; будь-які патологічні відхилення зі сторони внутрішніх органів та систем відсутні; всі вважали себе повністю здоровими. Третя група: скарги на відрижку повітрям (3 особи), печію (2 особи), тяжкість у епігастрії після їжі (3 особи); болючість у епігастрії при пальпації виявили у 3 осіб; повністю вважали себе здоровими 6 осіб.

У всіх обстежених у період пізньої реконвалесценції були однакові вихідні дані: в усіх незалежно від наступної терапії була підвищена КУ функція шлунка, знайдено порушення КН функції, різке зменшення лужного часу. Показники внутрішньошлункового рН (ВШрН) як базального, так і стимульованого, знаходились на одному рівні у відповідних відділах шлунка та не залежали від групи обстежених.

ВШрН базальний у всіх обстежених не повертався до норми у кардіальному відділі та середній третині тіла шлунка, де він був нижче норми, тобто рН був кислішим (Р<0,05-0,001). У пілороантральному відділі рН збільшувався, тобто відбувалось залуження цього відділу. Хоча в кардіальному відділі та середній третині шлунка і не відбувалось нормалізації рН, але цей показник значно відрізнявся від даних гострого періоду хвороби: внутрішньошлунковий рН у середній третині переходив з різкокислої зони у кислу, в кардіальному – продовжував залужуватись.

У осіб першої групи ВШрН базальний у пізню реконвалесценцію позитивно змінювався в усіх відділах, хоча досягав норми лише в пілороантральному відділі. Слід відмітити, що в них КН функція пілороантрального відділу була достатньою. У середній третині тіла шлунка рН знаходився в кислій зоні, не виходячи з неї весь період дослідження. рН кардіального відділу був слабкокислим, досягаючи нижньої межі здорових осіб. Показники цих відділів були кращими за показники усіх обстежених.

У другій групі обстежених відбувались подібні зміни, що й в попередній, лише з тією різницею, що показники не відрізнялись від показників загальної групи.

Найгірша в прогностичному плані картина спостерігалась у обстежених третьої групи. У них натще виявляли безперервне КУ підвищеної інтенсивності, порушення КН функції пілороантрального відділу. Крім того, у половини виявляли гастроезофагальний рефлюкс. Показники рН у всіх відділах шлунка були нижчими за показники, отримані у лікованих ентеросорбентами (Р<0,05-0,001).

Існувала пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації базального ВШрН та використанням лікарських середників під час перебування в стаціонарі: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,98, 15,75.

Після стимуляції відбувалось зменшення показника ВШрН у кардіальному відділі та середній третині тіла шлунка (Р<0,05-0,001). Не змінився рН у пілороантральному відділі. Співставляючи показники стимульованого рН усіх обстежених та здорових осіб, встановлено, що нормалізація рН відбулась лише в пілороантральному відділі. В кардіальному відділі та середній третині тіла шлунка цей показник хоча і збільшувався відносно гострого періоду обстежених, але не досягав норми (Р<0,05-0,001). КН функція пілороантрального відділу була порушена, лужний час не відрізнявся від норми.

Найкращі в прогностичному плані дані отримані в першій групі пацієнтів. Показник рН у кардіальному відділі стійко знаходився у слабкокислій зоні, гастроентерофагального рефлюкса не було. У середній третині ВШрН стимульований знаходився в кислій зоні, мінімальні показники рН перебували на рівні максимальних гострого періоду хвороби. КН функція пілороантрального відділу достатня. Лужний час у межах норми. Усі показники цієї групи були кращими, ніж у всіх обстежених (Р<0,05-0,001).

У другій групі обстежених відбувалось покращання даних ВШрН стимульованого порівняно з гострим періодом (Р<0,05-0,001), хоча і в цій групі нормалізація настала лише в пілороантральному відділі шлунка. КН функція цього відділу була достатня. Лужний час не відрізнявся від часу здорових осіб. рН кардіального відділу слабкокислий, в одного пацієнта виявлено гастроезофагальний рефлюкс. У середній третині тіла внутрішньошлунковий вміст кислий і коливався від різкокислого до кислого.

Найгірші в прогностичному плані показники стимульованого ВШрН були виявлені в пацієнтів третьої групи. КУ було безперервним, підвищеної інтенсивності, з порушенням КН функції пілороантрального відділу шлунка, зменшенням лужного часу, виявленням у 80 % гастроезофагального рефлюксу. Показники рН у всіх відділах не наближались до норми і були на рівні показників гострого періоду, нижче від показників усіх обстежених та лікованих з використанням ентеросорбентів (Р<0,05-0,001).

Пряма сильна кореляція між ступенем нормалізації стимульованого ВШрН та використанням медикаментозних препаратів зберігалась: рН ентеросорбція « антибактеріальна терапія – ρ=0,99, 23,42.

У всіх обстежених незалежно від групи, в яку вони були включені в періоді пізньої реконвалесценції, при госпіталізації був порушений ритм в однаковій мірі, частота скорочень і амплітуда знаходились на одному рівні та значно перевищували норму (Р<0,05-0,001).

Вивчаючи СК функцію шлунка в період пізньої реконвалесценції в осіб, які перенесли Ш, прийшли до висновку, що перистальтика у великої кількості обстежених була аритмічною в обох відділах органа. Частота скорочень хоча і зменшувалась порівняно з гострим періодом, але в середній третині тіла була інтенсивнішою, ніж у здорових. Амплітуда скорочень також зменшувалась відносно даних при госпіталізації, продовжуючи залишатись у середній третині тіла високою.

В осіб першої групи спостерігали перистальтичні хвилі ритмічного характеру (однакової тривалості, періодичності, інтенсивності). Частота та амплітуда скорочень значно зменшувались порівняно з періодом госпіталізації в обох відділах шлунка (Р<0,05-0,001) і повертались до норми в пілороантральному. У середній третині тіла шлунка ці показники були вищими, ніж у здорових осіб. Необхідно також відмітити, що і частота скорочень, і амплітуда в обох відділах шлунка були значно нижчими, ніж у всіх обстежених осіб у пізню реконвалесценцію (Р<0,05-0,001).

Серед обстежених другої групи, кількість осіб з порушеною перистальтикою була незначною. Скорочення носили ритмічний характер, виникали з однаковою періодичністю, були однакової тривалості та величини. І частота, і амплітуда в середній третині тіла шлунка та в пілороантральному відділі значно зменшувались порівняно з гострим періодом (Р<0,05-0,001) та повертались до норми в останньому. Амплітуда скорочень у пілороантральному відділі була навіть нижчою, ніж у всіх обстежених у цей період. У середній третині тіла шлунка частота скорочень і їх амплітуда значно перевищували нормативні показники.

У третій групі обстежених не відбувалась нормалізація ритму скорочень. Перистальтичні хвилі були різної тривалості, величини, виникали через нерівні проміжки часу і лише у 2 осіб, як і в гострому періоді, були ритмічними. Частота скорочень і амплітуда хоча зменшувались порівняно з гострим періодом хвороби, але були значно більшими порівняно із середніми даними усіх обстежених (Р<0,05-0,001) за винятком частоти скорочень у середній третині тіла шлунка. Крім того, частота скорочень та амплітуда були значно вищими у всіх відділах шлунка від норми та показників, отриманих у лікованих ентеросорбентами (Р<0,05-0,001).

Отже, навіть у період пізньої реконвалесценції не відбувається повна нормалізація СК функції шлунка. Вона залишається порушеною в більшості обстежених у середній третині тіла шлунка. Нормалізація СК функції шлунка тісно пов’язана з терапією, яка проводилась у гострому періоді. Негативний віддалений вплив має застосування для лікування декількох антибактеріальних препаратів. Сприятливий вплив виказують у нормалізації СК функції шлунка ентеросорбенти.

Таким чином, антибактеріальні препарати спричиняють негативний вплив на відновлення функції шлунка в період пізньої реконвалесценції. Це підтверджується змінами базального та стимульованого ВШрН, який не має позитивної динаміки у групі хворих, лікованих з використанням двох антибактеріальних препаратів. Підвищення КУ, недостатня КН функції шлунка в поєднанні з інтенсивною СК функцією шлунка є несприятливим чинником, що може спричиняти порушення цілісності слизової оболонки шлунка.