Geum.ru

Й суд миколаївської області управління юстиції в миколаївській області визначальні тенденції генезису державності І права збірник наукових праць миколаїв 2007

Вид материалаДокументы

Содержание


Особенности применения специальных знаний при квалификации преступлений, связанных с нецелевым использованием бюджетных денежных
Проблеми визначення предмету злочину у кримінальному праві україни
К вопросу о правовой политике рф по декриминализации общественных отношений
Подобный материал:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   56
В.Н. Шевчук

ОСОБЕННОСТИ ПРИМЕНЕНИЯ СПЕЦИАЛЬНЫХ ЗНАНИЙ ПРИ КВАЛИФИКАЦИИ ПРЕСТУПЛЕНИЙ, СВЯЗАННЫХ С НЕЦЕЛЕВЫМ ИСПОЛЬЗОВАНИЕМ БЮДЖЕТНЫХ ДЕНЕЖНЫХ СРЕДСТВ

Одной из основных форм регулирования экономических отношений, как известно, является система распределения материальных ценностей и благ, правовая регламентация которой не имеет формально определённых законодательством признаков, однако частично проявляется в различных отраслях законодательства Украины – бюджетном, налоговом, уголовном и др.

Квалификация деяний, связанных с нарушением законодательства о бюджетной системе Украины, производится с учётом положений статьи 210 Уголовного кодекса Украины (далее – УК), предусматривающей уголовную ответственность за те деяния, предметом которых были денежные средства в крупных (ч. 1 ст. 210 УК) или особо крупных размерах (ч. 2 ст. 210 УК).

Особое значение в производстве досудебного следствия и установления фактов нецелевого использования бюджетных денежных средств, лиц, являвшихся непосредственными их распорядителями, размера бюджетных денежных средств, занимают специальные познаниям в области судебной бухгалтерии и экономики, применяемые в форме назначения и производства судебно-экономической экспертизы по данной категории дел.

Так, коммунальное предприятие «Херсонкоммунтрассервис» (далее – КП «ХКТС») осуществляло деятельность, связанную с предоставлением услуг по перевозке льготных категорий граждан, как в городской, так и пригородной местности. Действующее законодательство предусматривает полную компенсацию убытков пассажирского перевозчика от льготных перевозок и за перевозки по урегулированным убыточным тарифам за счёт средств соответствующих бюджетов [2, ст. 40]. Денежные средства, составляющие компенсацию убытков КП «ХКТС» по перевозке льготных категорий граждан в городской и пригородной местности, являются целевыми бюджетными денежными средствами, их размер должен соответствовать реальному количеству предоставленных услуг, а факт их предоставления должен быть подтверждён соответствующими документами.

Судебно-экономическим исследованием предоставленных документов КП «ХКТС» необходимо было установить обоснованность целевого использования бюджетных денежных средств, выплаченных КП «ХКТС» за период с 01. 09. 2004 г. по 31. 12. 2004 г., в связи с осуществлением этим предприятием услуг по перевозке льготных категорий граждан.

Исследованием было установлено, что льготными категориями граждан являются такие категории граждан как ветераны войны и труда, ветераны военной службы, ветераны органов внутренних дел, рядового и начальствующего состава уголовно-исполнительной системы, государственной пожарной охраны, реабилитированные граждане, которые стали инвалидами вследствие репрессий, или пострадали вследствие Чернобыльской катастрофы и другие категории, отнесенные к льготным [4, ст. 2].

Расчёт количества перевезённых пассажиров составляющих льготную категорию граждан осуществляется в соответствии с Единым порядком учёта количества перевезенных пассажиров и пассажирооборота общественного транспорта в городском, пригородном и междугороднем сообщении [3] (далее – Приказ № 150), а порядок расчёта компенсации транспортным предприятиям, в том числе и КП «ХКТС», за предоставление услуг по перевозке льготных категорий граждан, регламентируется решением исполкома Херсонского горсовета № 166 от 26. 04. 2004 г. «О Порядке расчета компенсационных выплат транспортным предприятиям за льготную перевозку отдельных категорий граждан за счет субвенций из государственного бюджета …» (далее – Порядок № 166). Пункт 1 Порядка № 166 предусматривает порядок проведения расчёта компенсации убытков от льготной перевозки отдельных категорий граждан автомобильным транспортом в части перевозок на садовые участки. Он состоит в том, что объем потерь доходов определяется на основе суммирования реализованных (по свидетельствам, которые дают право бесплатного проезда) бесплатных билетов строгой отчетности и стоимости проезда одного платного пассажира, установленного в соответствии с законодательством.

Согласно пункта 2 Порядка № 166 объем потерь доходов транспортных предприятий при городских перевозках определяется на основании утвержденных, в соответствии с действующим законодательством, тарифов для одного пассажира как количества перевезенных платных пассажиров и коэффициента соотношения бесплатных пассажиров и платных пассажиров в общественном транспорте городского сообщения.

Пункт 3 Порядка № 166 установлено, что расчет компенсационных выплат автомобильного транспорта пригородного сообщения проводится в соответствии с распоряжением главы Херсонской областной государственной администрации (далее – ОГА) № 215 от 02. 03. 2002 г. «О Порядке учета и контроля для обеспечения расчетов по расходам на компенсационные выплаты за льготный проезд отдельных категорий граждан на автомобильном транспорте пригородного сообщения» (далее – Порядок № 215).

В процессе исследования кассовых отчетов, билетно-учетных листов предприятия за указанный период было установлено, что КП «ХКТС» искажало информацию в своих заявках-расчетах о затратах, понесенных при перевозке льготных категорий граждан. Эту информацию предприятие подавало в управление транспорта и связи Херсонской ОГА, завышая реальную потребность в компенсациях, а Херсонская ОГА, не проверяла предоставленные расчеты.

Заявленная потребность предприятия по возмещению понесенных убытков при перевозке льготных категорий граждан за период с 01. 09. 2004 г. по 31. 12. 2004 г. превысила реальную потребность в 7 раз, таким образом, предприятие завысило сумму компенсации за перевозку льготных категорий граждан на сумму превышающую 1400 необлагаемых минимумов доходов граждан.

Проведенными исследованиями установлено, что финансирование КП “ХКТС” за счет бюджетных средств целевым назначением документально не обосновано. Также, было установлено, что распорядителем полученных бюджетных средств является КП «ХКТС» в лице его директора, что даёт основание квалифицировать его деяния по ч. 2 ст. 210 УК Украины, поскольку законодатель определяет в качестве основания для привлечения к ответственности виновных лиц наличие в их деяниях состава правонарушения, осуществлённого распорядителем или получателем бюджетных средств, руководителя предприятия или других ответственных лиц в соответствии с характером осуществлённых ими действий [1, ст. 121 п. 2]. В свою очередь деяния должностных лиц управления транспорта и связи Херсонской ОГА можно рассматривать как бюджетное правонарушение, так как проверка правильности предоставляемых КП «ХКТС» заявок-расчётов на компенсацию убытков от перевозки льготной категории граждан составляло круг их непосредственных обязанностей [1, ст. 22 п. 4 пп. 5].

Таким образом, правильная квалификация преступных деяний в сфере бюджетных правоотношений, требует установления и доказывания таких специальных признаков как непосредственного распорядителя бюджетных денежных средств, должностного лица субъекта-распорядителя, обоснованности целевого использования бюджетных денежных средств и другие.

Литература:
  1. Бюджетный кодекс Украины № 2542 – III от 21. 06. 2001 г. // ВВР. – 2001. - № 37 – 38. – Ст. 189.
  2. Закон Украины «Об автомобильном транспорте» № 2344 – ІІІ от 05. 04 2001 г. // ВВР. – 2001. – № 22. – Ст. 105.
  3. Инструкция о прядке учета пассажиров, которые перевозятся общественным транспортом на маршрутах, утвержденная приказом Министерства статистики Украины № 150 от 27. 05. 1996 г.
  4. Порядок финансирования местных бюджетов на осуществление мероприятий по выполнению государственных социальной защиты населения за счет субвенций из государственного бюджета, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины № 256 от 04. 03. 2002 г.



Ананьєва О.В.

ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗЛОЧИНУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Питання предмета злочину є одним з найменш вивчених і розроблених, а тому і найбільш суперечливим у теорії кримінального права. Слід зазначити, що ця проблема належить і до найскладніших щодо розробки і розуміння у зв’язку з по’єднанням у катгорії «предмет злочину» філософських, правових та інших питань. У загальноприйнятому розумінні предметом злочину є об’єкти зовнішнього світу, через які (шляхом дії на які) вчиняється посягання на об’єкт злочину.

Предмет злочину має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визначення ступеня суспільної небезпеки злочину. Як зазначає М. Й. Коржанський, «фізичні чи соціальні властивості предмета злочину в багатьох випадках служать підставою для розрізнення суміжних злочинів, а також для відмінності злочину від незлочинних дій».

Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовчій діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Предмет злочину має значення при вирішенні питання про: розташування деяких статей в Особливій частині КК України відповідно до об’єктів посягання, частиною яких є сам предмет злочину; для відмежування його від предмета суспільних відносин, предмета злочинного впливу, знарядь і засобів вчинення злочину; для створення передумов більш глибокого теоретичного дослідження класифікації предметів об’єктивного світу у контексті вчення про предмет злочину; при здійсненні кримінально-правової кваліфікації та вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності у випадку встановлення предмета злочину; у кримінальному процесі (при визнанні речовим доказом та у процесі доказування в кримінальній справі, для вирішення питання про речові докази тощо); в криміналістиці (при криміналістичній ідентифікації та групофікації предметів злочинів, вивченні механізму вчинення злочину тощо); дослідження предмета злочину значною мірою впливає на розвиток вчення про склад злочину.

Перешкодою на шляху до пізнання, точного встановлення предмета злочинів є певні недоліки у вченні про предмет злочину:
    1. У кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об’єкта посягання, об’єктивної сторони тощо).
    2. Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину.
    3. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, – про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 КПК).
    4. Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів.
    5. Нагальним видається аналіз тлумачення речей як предмета злочину, що згадуються у законах, інших нормативно-правових актах і науковій літературі. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.

Отже, сучасний стан наукових розробок, що стосуються предмета злочину, не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими.

Утім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях їх автори, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Можна стверджувати, що у цьому напрямку накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у контексті цілісного вчення про предмет злочину.

У зв’язку з даною проблемою постає необхідність наукової розробки нових концептуальних положень вчення про предмет злочину. Також можна сформулювати такі головні завдання: узагальнити погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на проблеми об’єкта і предмета злочину, зокрема, щодо визначення поняття предмета злочину та його місця серед інших ознак складу злочину; виявити притаманні предмету злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від знарядь і засобів вчинення злочину; розв’язати найбільш важливі питання про зв’язок і розмежування предмета й деяких інших ознак складу злочину; вдосконалити наукову класифікацію предметів злочинів; проаналізувати найбільш важливі питання кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення окремих норм кримінального законодавства України.

Не можна не погодитися з науковцями, які пропонують ввести у науковий обіг поняття основний, додатковий і альтернативний предмет злочину. Основний предмет злочину – це матеріальні цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують основний безпосередній об’єкт злочину. Додатковий предмет злочину – це матеріальні цінності, визначені у диспозиції кримінально-правової норми і характеризують додатковий безпосередній об’єкт злочину. Поряд з основним і додатковим необхідно також виділяти альтернативний предмет злочину – матеріальні цінності, що визнаються основним чи додатковим, але не єдиним серед інших предметів даного злочину.

Більшість науковців дотримуються думки, що предмет злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких або шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння.

Також, варто звернути увагу на те, що предмет злочину має лише йому притаманні ознаки: фізичну, соціальну та юридичну. Фізична ознака характеризує матеріальність предмета злочину. Матеріальними слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами. Визначення у такий спосіб поняття матеріальності дає змогу визнавати предметом злочину ті цінності, матеріальність яких юристами здебільшого категорично заперечувалася (чи заперечується), а також надає можливість чітко відмежовувати ці предмети від тих явищ, які можуть лише усвідомлюватися людиною. Соціальна ознака характеризує предмет злочину як цінність – те, що оцінюється, тобто включено у систему відносин між людьми. Речі або інші матеріальні утворення, які не мають цінності (не оцінюються), не можуть бути предметом злочину. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. Юридичну ознаку предмета злочину визначають: наявність злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей або спрямованих безпосередньо на них; підпорядкованість предмета об’єкту злочину; суб’єктивне ставлення злочинця до предмета; форма визначення та факультативність.

На підставі наведених ознак можна запропонувати такі правила визначення предмета злочину: предмет злочину – це матеріальні цінності, що фіксуються органами чуття людини або спеціальними технічними засобами; предмет злочину є складовою об’єкта злочину та нерозривно пов’язаний із суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом; предмет злочину пов’язаний з об’єктивною стороною – з приводу предмета вчиняються злочинні діяння та (або) здійснюється безпосередній злочинний вплив на нього, а також предмет відрізняється від “активних” ознак – знарядь і засобів вчинення злочину своєю “пасивністю” і зв’язком з об’єктом злочину; предмет злочину пов’язаний з метою злочинця певним чином на нього вплинути (саме з приводу цього предмета вчиняється злочин); предмет злочину є факультативною ознакою об’єкта злочину (якщо він визначений у законі або логічно випливає з його змісту, – предмет стає обов’язковою ознакою конкретного складу злочину). При вирішенні питання про визнання певних матеріальних цінностей предметом злочину зазначені правила необхідно застосовувати у їх сукупності.


Баландина Н.В.

К ВОПРОСУ О ПРАВОВОЙ ПОЛИТИКЕ РФ ПО ДЕКРИМИНАЛИЗАЦИИ ОБЩЕСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ

«Организация надлежащего противодействия преступности стала

настолько злободневной и актуальной проблемой, что выдвинулась

в ряд основных, первоочередных задач государства и общества.

В связи с этим важно понять, выстроить и принять реальные меры

по защите общества от криминального натиска, и, прежде всего,

речь идет о существенной корректировке … правовой политики

государства, которое заметно ослабило рычаги влияния

в важнейших сферах жизнедеятельности общества».

С.И.Герасимов[1, С.5]

Рассмотрение вопроса о перспективах осуществления правовой политики по декриминализации общественных отношений в современной России следует начать с замечания о том, что «с усложнением социально-экономических отношений роль государства как их гаранта и координатора неизмеримо возрастает. Основной формой социального управления и выражения политики государства становится право. В области борьбы с преступностью праву отводится ведущее место и как регулятору общественных отношений, и как средству выражения охранительных задач и функций по защите прав и интересов личности, общества и государства, и как нормативной юридической основе по реализации … ответственности, применению наказания и государственного принуждения» [2, С.248].

По-нашему мнению, правовая политика по вопросам криминализации и декриминализации общественных отношений есть целенаправленная, основанная на нормах права, планомерная деятельность субъектов гражданского общества и органов государственной власти в сфере правового регулирования правомерного и противоправного поведения, сущность которой заключается в выработке и практической реализации правовых идей о предупреждении и борьбе с криминализацией общественных отношений, которая должна осуществляться в правотворческой, правоприменительной, правоинтерпретационной, правореализационной, информационно-воспитательной, организационно-технической и иных формах.

Предположительно можно выделить два основных направления данного вида правовой политики РФ:
  • профилактика криминализации общественных отношений;
  • борьба с криминализацией общественных отношений.

Профилактика криминализации общественных отношений означает своевременное осуществление обществом и государством предупредительных мер, направленных против причин, условий и факторов ее возникновения и роста и имеющих в качестве основной цели декриминализацию (оздоровление) общественных отношений. В.В. Путин подчеркнул на заседании Госсовета 29 июня 2006 г., что "и зарубежный, и наш собственный опыт показывают, что именно на этапе профилактики можно эффективно противодействовать практически всем видам преступлений. И что особенно важно - оградить от втягивания в криминальное болото молодежь и людей, которые оказались в трудной жизненной ситуации".

Борьба с криминализацией общественных отношений как направление правовой политики по данному вопросу представляет собой совокупность оперативных правовых мер, мероприятий, осуществляемых обществом и государством и направленных на борьбу с уже получившими распространение проявлениями криминализации общественных отношений. Особенность данного направления заключается в непосредственном воздействии на участников криминализованных (криминальных и потенциально криминальных) общественных отношений любыми законными способами, приемами и средствами, в том числе и при помощи правового принуждения, с целью прекращения их неправомерной деятельности, разрушения между ними криминальных связей и восстановления нормальных общественных отношений, т.е. их декриминализация.

Цель правовой политики РФ по данному вопросу – декриминализация общественных отношений.

Задачи правовой политики РФ по данному вопросу:
  • выработка и научное обоснование среднесрочных и краткосрочных программ правового развития правовой политики по данному вопросу;
  • устранение пробельности российского законодательства, обусловливающей криминализацию общественных отношений, и повышение степени согласованности в системе нормативно-правовых актов;
  • совершенствование правовых механизмов, обеспечивающих декриминализацию общественных отношений;
  • формирование полномасштабной и эффективной системы профилактики и борьбы с криминализацией и декриминализацией общественных отношений;
  • обеспечение эффективной защиты прав, свобод и законных интересов граждан;
  • соблюдение законности при профилактике и борьбе с криминализацией и декриминализацией общественных отношений;
  • обеспечение надлежащего состояния общественной безопасности;
  • совершенствование профилактической деятельности;
  • осуществление целенаправленной социально-правовой профилактики правонарушений;
  • повышение заинтересованности граждан в борьбе с преступностью, криминализацией общественных отношений;
  • надлежащее информационное освещение борьбы с преступностью;
  • совершенствование кадровой работы правоохранительных и иных государственных органов;
  • расширение международного сотрудничества в борьбе криминализацией общественных отношений.

Принципы российской правовой политики по вопросам криминализации и декриминализации общественных отношений - основополагающее идеи, установки (исходные положения), это идеи, установки, составляющие нравственную и организационную основу формирования, осуществления и развития правовой политики РФ по указанным вопросам, позволяющие в своей совокупности выстроить идеальную модель декриминализованных общественных отношений. Четкое определение принципов правовой политики РФ – важная задача современности, т.к., по справедливому замечанию В.А. Рудковского, «правовая политика в реальной действительности часто бывает малоэффективной, ненаучной, недальновидной и т.д., т.е. несоответствующей ее организационным принципам». [3, С.31]. Коррекция указанного недостатка – одна из перспектив правовой политики РФ по вопросам криминализации и декриминализации общественных отношений. К таким принципам следует отнести: принцип демократизма, принцип приоритета общественных интересов, принцип непрерывности, постоянного совершенствования государственного механизма, принцип непрерывности борьбы с криминализацией общественных отношений, принцип гласности, принцип законности, принцип справедливости, принцип обеспечения четкой необходимой и достаточной правовой регламентации общественных отношений, принцип научной обоснованности, принцип социально-политической обусловленности принцип легитимности, принцип приоритетности прав и основных свобод человека и гражданина, учет общественного мнения, нравственно-ценностных устоев и культурных традиций общества, принцип согласованности с международными стандартами правового регулирования при учете национальных интересов, принцип прогнозирования, планомерность и поэтапность, реалистичность, ориентация на достижимые результаты, комплексный подход к решению проблем.

При этом следует помнить, что эффективность правовой политики зависит не только от степени ее научной разработанности, обоснованности, содержания и качества, но и от степени ее реализации, т.е. от того, как она воплощается в действительность.