Geum.ru

Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007

Вид материалаДиплом

Содержание


ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ПЕЧІНКИ ВІД ЖИВОГО РОДИННОГО ДОНОРА Котенко О.Г., Попов О.О., Коршак О.О., Гриненко О.В., Гусєв А.В., Федоров Д.А
Подобный материал:
1   ...   65   66   67   68   69   70   71   72   ...   150

ТРАНСПЛАНТАЦІЯ ПЕЧІНКИ ВІД ЖИВОГО РОДИННОГО ДОНОРА

Котенко О.Г., Попов О.О., Коршак О.О., Гриненко О.В., Гусєв А.В., Федоров Д.А.

Інститут хірургії та трансплантології АМН України


Трансплантація печінки від живого родинного донора сьогодні одержала широке поширення в багатьох розвинених країнах миру. В Японії живе родинне донорство служить єдиною реальною можливістю здійснення трансплантації печінки в силу релігійних міркувань й особливостей сформованої суспільної думки. У країнах східної Азії, де система трупного донорства розвинена недостатньо, трансплантація печінки від живого донора є домінуючої. Вивчення досвіду провідних клінік миру по використанню живого донорства в трансплантації стало вагомим аргументом для розробки програми трансплантації печінки від живого родинного донора в Україні. З 2002 року ця програма реалізується в Інституті хірургії й трансплантології АМН України.

Метою дійсного дослідження з'явилося вивчення результатів трансплантації печінки від живого родинного донора за період 2002 - 2006 р.

Матеріал і методи дослідження. Досліджено результати перших 44 трансплантацій печінки від живого родинного донора, виконаних з 2003 по 2006 р. Показанням до трансплантації печінки з'явилася термінальна стадія хронічного захворювання печінки. Потенційні реципієнти і їхні родини були інформовані про необхідність виконання трансплантації печінки. При цьому визначалася можливість живого родинного донорства серед членів родини без специфічної конкретизації вибору кращого донора печінки. По особистому бажанню членів родини донірувати частину печінки донорові пропонували пройти попереднє обстеження.

Планування дати операції й можливості забезпечення інтенсивною терапією, заготівля відповідних обсягів компонентів крові, оформлення згоди донора про забір частини печінки й переливанні компонентів крові.

Обсяг трансплантата розраховували за допомогою обробки зрізів комп'ютерної томографії печінки донора, а також математичним методом по відомих формулах. Вважали, що достатнім є співвідношення маси трансплантата до маси тіла дорослого реципієнта (GRBW) 0.8 і більше. Рівень стеатозу, установлений за результатами пункційної біопсії печінки, зіставляли з GRBW. Макро- і мікровезикулярний стеатоз в еквіваленті впливав на планований обсяг трансплантата. Якщо стеатоз перевищував 30%, пацієнт виключався з потенційних донорів. Ангіографію виконували всім донорам для вивчення анатомічних особливостей будови артеріального, портального й печіночного венозного русла планованих до забору частин печінки.

Абсолютними протипоказаннями до донорства вважали високий ризик розвитку ускладнень (наявність діабету, серцево-легеневих захворювань, порушення функції нирок і т.д.), онкологічні захворювання, несумісність по групі крові, позитивні результати серологічних досліджень по гепатиті, активні інфекційні захворювання, захворювання печінки. Протипоказаннями до трансплантації з боку донора є неадекватні розміри трансплантата, значний стеатоз печінки, що супроводжується неприйнятно низьким GRBW.

Результати. З 2003 по 2006 р. виконано 44 трансплантацій печінки від живого родинного донора у відділенні трансплантації й хірургії печінки ИХТ АМН України. . З них в 31 випадках виконана трансплантація правої напівпечінки, в 11 - лівій латеральній секції, в двох випадках лівої напівпечінки, в одному – ретрансплантація печінки Середній вік реципієнтів склав 20,2 ± 8 роки (від 7 мес до 28 років), вага 60,5 ± 7 кг. Показами для трансплантації стали - вірусний гепатит В, вірусний гепатит С, вірусний гепатит В+С, аутоимуний гепатит, біліарная атрезія, криптогений цироз печінки, хвороба Киари, синдром Алажилля, рецидив гепатобластоми.

Всі реципієнти відповідали С класу по Child-Pugh порушення функціонального стану печінки. Середній показник інтегрального функціонального стану печінки склав 12,5 ± 1,2 бали. Резистентний асцит відзначався в 17 хворих, в 9 випадках спостерігалися рецидивуючі епізоди спонтанного бактеріального перитоніту, в 7 хворих мав місце гепаторенальний синдром 2 типу. У двох хворих відзначений правобічний асцитоторакс, в одного - лівосторонній асцитоторакс. Варикозне розширення вен стравоходу й шлунка виявлено в 34 випадках, в 19 з них в анамнезі мало місце рецидивуюча кровотеча з варикозних вен стравоходу. У 6 хворих виявлена портальна гастропатія 2 ступеня. В 12 випадках відзначалася клінічна енцефалопатія. Середня тривалість хвороби з моменту встановлення діагнозу “цироз печінки” до обігу в ИХТ АМН України склала 2,5 ± 0,5 роки. Всі реципієнти віднесені до статусу 2В UNOS терміновості виконання трансплантації печінки. Передопераційна діагностика й підготовка хворих до трансплантації печінки проводилася відповідно до модифікованих протоколів Pittsburgh University 2001 (Th.Starzl, J.Fung), Kyoto University 2002, 2003 (K.Tanaka). До операції 2 хворих одержували стероїди. Середня крововтрата під час операції склала 8.5 ± 7 л. Операція тривала в середньому 18 ± 6 ч. Тривалість холодової ішемії склала 50 ± 15 хв, теплової ішемії - 45 ± 10 хв.

Середня тривалість післяопераційного періоду в реципієнтів склала 43 ± 14 днів. Імуносупресія проводилася відповідно до протоколу, що включає пероральне застосування неорала (у початковій дозі 8 мг/кг маси тіла з наступною корекцією для підтримки концентрації Со 300-350 нг/мл), микофенолат мофетила 2г у добу, преднізолону за схемою.

При підготовці до трансплантації нами обстежені 49 потенційних донорів для 44 реципієнтів. З них в 5 випадках виявлені протипоказання до донорства у вигляді анатомічних особливостей будови артеріального русла печінки, наявності вираженого стеатоза печінки, хронічного гепатиту, гіпертонічної хвороби, недостатньої розрахункової маси трансплантата. Середній вік донорів склав 37.3 ± 17 років (20 - 56 років), вага 62,5 ± 7 кг. Середня интраоперационная крововтрата склала 680 ± 530 мл (від 220 до 1950 мл). Час операції в донора було в середньому 8,0 ± 2,7 ч, маса графта правої напівпечінки - 870 ± 170 г (діапазон 630 – 1220 г). Перед забором трансплантата всім донорам стандартно внутрівенно вводили 1000 мг метилпрелнізолона. Тривалість перебування донора в стаціонарі в післяопераційному періоді склала 14 ± 3 днів. У жодному випадку в донорів не відзначено важких ускладнень у післяопераційному періоді.

Обговорення. Не дивлячись на значні досягнення сучасної трансплантології й велика кількість виконуваних операцій, основною проблемою залишається недостача донорських органів. При високому рівні державних програм трансплантації в розвинених країнах миру кількість трансплантацій печінки з використанням органів трупних донорів залишається стабільно однаковим, що вказує на обмежені можливості трупного донорства. Іншим способом, що дозволяє істотно розширити пул донорських органів, є трансплантація частини печінки від живого донора. Ми при рішенні питання про можливості донації частини печінки керуємося Законом про трансплантації в Україні. У цей час потенційними донорами вважаємо членів родини реципієнта, позитивно розглядаючи перший і другий ступінь споріднення, підтверджену відповідними документами. З огляду на досвід резекцій печінки, виконаних із приводу онкологічних захворювань й особливості роботи з дорослим контингентом хворих, ми почали реалізацію програми в ИХТ АМН України із трансплантації правої напівпечінки. У міру нагромадження досвіду роботи з дітьми у віці до 1 року в 2004 році була відкрита програма трансплантації частини печінки дітям грудного віку.

Таким чином, трансплантація печінки від живого родинного донора є єдиним радикальним й ефективним методом лікування термінальних стадій захворювань печінки різної етіології.