Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007

Вид материалаДиплом

Содержание


МОЖЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ С У ХВОРИХ З ЦМВ-ІНФІКУВАННЯМ Архій Е.Й., Дербак М.А., Москаль.О.М., Брич Н.І.
Значение урогенитальных инфекций (иппп) и привычных интоксикаций для состояния печеночного барьера и формирования бесплодия у му
Владивостокский государственный медицинский университет, клиника «ДВ-Диагностик»
Подобный материал:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   150

МОЖЛИВОСТІ ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО ГЕПАТИТУ С У ХВОРИХ З ЦМВ-ІНФІКУВАННЯМ

Архій Е.Й., Дербак М.А., Москаль.О.М., Брич Н.І.

Ужгородський національний університет


Вступ. Хронічний гепатит С (ХГС) за останні 5 років по захворюваності та важкості ускладнень вийшов на перше місце серед хронічних вірусних уражень печінки. У структурі захворюваності ХГ у країнах Західної Європи на долю HCV-інфекції припадає 60-80 % випадків, тоді як на HBV- інфекції 10-30%.

Зацікавлення викликає перебіг хронічного гепатиту С у хворих з цитомегаловірусною інфекцією (ЦМВ). Особливістю ЦМВ, є його здатність викликати імунодепресію, понижуючи кількість Т-хелперів в організмі хворого. Активація ЦМВ завжди виникає на фоні імунодефіцитних станів різної етіології і залежить від багатьох факторів. У хворих на ХГС з супутнім інфікуванням CMV достовірно частіше спостерігається клінічно маніфестний перебіг із синдромом холестазу, який супроводжувався збільшенням рівня загального та прямого білірубіну, лужної фосфатази, холестерину.

На сьогоднішній день отримано чимало даних щодо лікування ХГС, але проблема не може вважатись вирішеною так як значна частина хворих на ХВГ, із самого початку не реагує на лікування препаратами інтерферону. Відсутність стабільних результатів етіологічної терапії змушує продовжувати пошук нових нетрадиційних підходів до лікування ХВГ.

Метою наших досліджень було вивчити можливість використання урсохолу у лікуванні хворих на ХГС з ЦМВ-інфікуванням.

Матеріали і методи. Для виконання поставленої мети були обстежені 87 хворих на хронічний гепатит С. Вік хворих коливався від 18 до 65 років. Діагноз хвороби встановлювали на основі епідеміологічних, клінічних, лабораторних даних та підтверджували виявленням специфічних серологічних маркерів з допомогою імуноферментного аналізу.

Етіологічну верифікацію вірусного ураження та встановлення фази вірусного процесу здійснювали за допомогою серологічних маркерів анти-HCV IgM, анти-HCV Ig сум., анти- CMV IgM, IgG, які визначали методом імуноферментного аналізу (ІФА).

З біохімічних показників вивчалися активність трансаміназ, вміст білірубіну, холестерину, лужної фосфатази, провести УЗД органів шлунково-кишкового тракту.

Основні результати та їх обговорення. Обстежено 87 хворих на хронічний гепатит С. У результаті проведених досліджень антитіла до ЦМВ IgG виявлені у 64 (73,56%) хворих на ХГС, причому у 8 (12,5%) із них виявлені IgM до ЦМВ. Чотирьохкратне наростання титру IgG до ЦМВ виявлено у 19 (29,68%) хворих на ХГС.

Для подальшого вивчення, згідно поставленого нами завдання, до дослідження були включені 27 хворих на ХГС із поєднаною активною ЦМВІ.

В залежності від призначених схем лікування хворі були розподілені таким чином :

перша група - 13 хворих отримували урсохол по 2 капс. ввечері у комплексі з базисною терапією; друга група - 14 хворих - призначали тільки базисну терапію

Клінічна картина майже в усіх хворих була малоспецифічна і невизначена. Так, у переважної більшості хворих домінуючим був астено-вегетативний синдром, зокрема у 9 хворих першої групи – 69,23% та 14 (78,57%) хворих другої групи. Клінічно у 12 (92,3%) хворих першої групи та 12 (85,7%) хворих другої групи відмічалась субіктеричність слизових оболонок, свербіж шкіри. Диспепсичний синдром зустрічався у 10 хворих (76,9%) та у 11 хворих ( 78,57%) відповідно. Артралгії спостерігались у хворих першої групи - у 53,8% осіб, а у хворих другої групи - у 57,1% осіб.

Основною об’єктивною ознакою ХВГ була гепатомегалія з ущільненням печінки. Збільшення розмірів печінки спостерігалось у 12 (92,3%) хворих першої групи та у 13 (92,8 % ) хворих другої групи.

Із біохімічних показників найбільш характерними були такі: підвищення рівня білірубіну у 76,9% хворих першої групи та у 85,7% хворих другої групи, значне підвищення лужної фосфатази у 84,6% та 85,7% хворих відповідно, незначно підвищений рівень АлАТ, а саме у 1,5 раз у 53,8% першої та у 57,1% хворих другої групи відповідно. Загальний білок визначався в межах норми, але спостерігалось збільшення -глобулінової фракції у 12 ( 92,3% ) та 13 (92,8%) хворих відповідно. Підвищеним виявилось значення тимолової проби у 10 (76,9 %) хворих першої групи та у 11 (78,57%) хворих другої. Т-лімфоцитопенія спостерігалась у 8 та 7 осіб, що склало 61,5% і 50,0 % відповідно.

До кінця курсу стаціонарного лікування (на 18-21 день) у всіх хворих, у комплексну терапію яких було включено урсохол, мала місце позитивна динаміка у клінічній картині захворювання. Повністю ліквідувати скарги вдалось у 12(92,3%) хворих, які приймали урсохол та у 61,42% хворих, що лікувались тільки базисною терапією. Вивчення динаміки біохімічних показників крові показало, що застосування урсохолу приводило до нормалізації функціонального стану печінки і біохімічних показників.

Висновки.

1. Отримані нами результати дозволяють стверджувати, що використання урсохолу в поєднанні з базисною терапією є ефективним, і зумовлює більш швидке клініко-біохімічне покращення у хворих на ХГС з ЦМВ-інфікуванням.

2. Результати досліджень є вагомим аргументом в дискусіях про доцільність терапії важкого захворювання - ХГС з ЦМВ-інфікуванням, з включенням у лікування урсохолу, як гепатопротектора багатовекторної дії.


ЗНАЧЕНИЕ УРОГЕНИТАЛЬНЫХ ИНФЕКЦИЙ (ИППП) И ПРИВЫЧНЫХ ИНТОКСИКАЦИЙ ДЛЯ СОСТОЯНИЯ ПЕЧЕНОЧНОГО БАРЬЕРА И ФОРМИРОВАНИЯ БЕСПЛОДИЯ У МУЖЧИН

Атюшев Г.П., Вавренчук В.В., Мотавкина Н.С.

Владивостокский государственный медицинский университет, клиника «ДВ-Диагностик»


Бесплодие у мужчин приобрело в последние годы большое значение во многих государствах мира. Россия в этом неблагоприятном процессе также не является исключением. Это негативно отражается на демографическом статусе страны, ее обеспечении трудовыми ресурсами, общем народонаселении и сохранении национального генетического фонда.

Причин для развития мужского бесплодия очень много, но главными из них являются многочисленные вредные факторы, действующие непосредственно на человека, разрушающие его защитные барьеры + в том числе центральный печеночный, гематоэнцефалический, половой. Среди них особо важную роль играют многочисленные привычные ядовитые вещества: алкоголь и алкоголизм, никотин при курении, наркотики и, конечно, инфекции, особенно урогенитальные инфекции группы ИППП. Рост распространения последних в немалой степени определяется поведенческими реакциями первыми из них.

Другим важным моментом в формировании бесплодия мужчин в вышеупомянутых условиях является, с одной стороны, разрушительное и мутагенное действие на барьерные органы, особенно на печень с ее вторичным повреждающим эффектом от влияния противопеченочных цитотоксических аутоантител (Вавренчук В.В., 2006), с другой, - чрезвычайно высокая чувствительность к пропускаемым пораженной печенью ядам органов репродуктивной системы – яичка, простаты, семенных пузырьков, зреющих и зрелых половых клеток (Михайличенко В.В., Тиктинский О.Л., 1999).

Цель исследования и сообщения – освещение результатов иммунологического обследования мужчин, страдающих бесплодием в сочетании с хроническими урогенитальными инфекциями (ХУГИ) и систематически подвергающимися действию различных ядов и токсических факторов.

Под нашим наблюдением находились 2 группы больных. Первую из них составили 104 больных УГИ ИППП, включающие лиц с разной этиологией болезни (хламидиоз, мико - и уреаплазмоз, трихомониаз, гонорея, герпес ВПГ I и ВПГ II, цитомегалия), систематически курящих и употребляющих алкоголь. Во вторую группу вошли наркозависимые пациенты, состоящие на учете в ПКНД (контроль противопеченочных антител). Частота интоксикации в первой группе зарегистрирована в 87% случаев, но была умеренной (постоянное курение, алкоголь периодический), в контрольной обособленной группе наркоманов – систематическая нарастающая по частоте и дозам – в 100%.

Изучение противопеченочных антител в контроле показало их 100% присутствие в сыворотках крови в титрах от 1:(135±16) до 1:(312±27,8). Антиспермальные антитела при этом не определялись.

В группе больных УГИ с банально-привычными отравлениями обнаружены антиспермальные антитела (АСАТ) в титрах от 23,4 E/ML до 126,5 E/ML в зависимости от этиологии болезни, длительности курения и приема алкоголя, продолжительности бесплодного брака при полном отсутствии причин для женского бесплодия. При этом наличие АСАТ у бесплодных мужчин четко и негативно отразилось на качественно-количественных показателях спермограммы: количестве сперматозоидов, их морфологии и подвижности.

Таким образом, даже умеренное поражение функций болезненных органов, в частности, центрального – печени – и периферических – (яичек и простаты) ведет к тяжелому поражению репродуктивной системы мужчин.