Geum.ru

Матер І а л и науково-практичної конференції з міжнародною участю 1-2 березня 2007 року Під загальною редакцією проф. Малого В. П., проф. Кратенко І. С. Харків 2007

Вид материалаДиплом

Содержание


ПОГЛЯД НА ДІАГНОСТИКУ ТА ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ТОКСИЧНИХ ТА ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ Осьодло Г.В.
Подобный материал:
1   ...   101   102   103   104   105   106   107   108   ...   150

ПОГЛЯД НА ДІАГНОСТИКУ ТА ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ ТОКСИЧНИХ ТА ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ

Осьодло Г.В.

Українська військово-медична академія, м. Київ


Вступ. У зв'язку з неухильним зростанням частоти хронічних дифузних хвороб печінки, що характеризуються прогресуючим перебігом і несприятливим медико-соціальним прогнозом, актуальними є питання оптимізації базисної фармакотерапії цих захворювань.

Метою дослідження було проведення оцінки клінічної ефективності препарату біциклол при лікуванні хворих на хронічні токсичні та вірусні гепатити.

Матеріали і методи. Обстежено 34 пацієнти на хронічний гепатит: 15 хворих із хронічним токсичним гепатитом (ХТГ) алкогольної, радіаційної і медикаментозної етіології та 19 хворих із хронічним вірусним гепатитом С (ХВГС), яким не показана стандартна противірусна терапія. Діагноз хронічного гепатиту ставився на підставі анамнезу, скарг, огляду хворих, ультрасонографічного дослідження органів черевної порожнини, загальноприйнятих біохімічних проб крові. У всіх пацієнтів визначалася активність аргінази, орнитиндекарбоксилази, рівень оксипроліну й ТБК-ректантів та активність СОД крові. Усім хворим визначались маркери HCV- і HBV-інфекції; у 19 пацієнтів, у яких виявили наявність анти-HCV, визначали титр HCV RNA у сироватці крові, генотип HCV, показники анти-HCV IgМ і анти-HCV IgG. У процесі лікування рівень вірусного навантаження досліджували наприкінці 12-го і 24-го тижня терапії. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб, співставлених за віком та статтю.

Усі хворі отримували біциклол, що являється гепатопротектором-антиоксидантном, володіє противірусною активністю щодо вірусів гепатиту В й С, безпосередньо впливає на процеси фібротизації тканини печінки, пригнічуючи продукцію фактора некрозу пухлини (TNFa) і трансформуючого фактору росту (TGFb1). Хворі на ХТГ отримували біциклол 25 мг по 1 таблетці 3 рази в день через 2 години після їжі протягом 1-2 місяців, а хворі на ХВГС по 1-2 таблетки тричі за добу – протягом 6-9 місяців.

Результати дослідження. У всіх хворих на хронічний гепатит під впливом проведеного лікування зменшувались чи зникали основні синдроми та симптоми захворювання: астеновегетативний, диспепсичний синдроми, зменшувалася гепатомегалія, синдром цитолізу, холестазу та імунного запалення.

При цьому активність аргінази у хворих на ХТГ після лікування збільшилася до 1,190,17 ммоль\л.год. проти 0,470,16 ммоль\л.год. до лікування, Р0,05, при нормі 1,330,08 ммоль\л.год., тобто після прийому біциклолу спостерігалася майже повна нормалізація детоксикуючої функції печінки. Активність орнитиндекарбоксилази крові, що відображає білковосинтетичну функцію, у хворих цієї групи також підвищувалась з 0,850,08 нкат\л до 1,730,07 нкат\л, Р0,05, при нормі 1,960,09 нкат\л. Вільний оксипролін у крові після лікування біциклолом зменшувався з 2,950,3 мкг\мл до 2,390,25 мкг\мол, Р0,05, при нормі 1,40,2 мкг\мол, що свідчить про депресію процесу фібротизації печінки. При цьому зменшувалась концентрація ТБК-реактантів у крові з 2,150,05 мкмоль\л до 1,100,07 мкмоль\л, Р0,05, при нормі 0,310,02 мкмоль\л, що свідчить про значне зміцнення мембран гепатоцитів під впливом препарату. Активність СОД крові збільшилася з 1,120,07 до 2,450,05 УО/мл, Р0,05, при нормі 3,500,3 УО/мл.

У пацієнтів на ХВГС активність аргінази після лікування збільшилася до 1,140,11 ммоль\л.год. проти 0,370,15 ммоль\л.год. до лікування, Р0,05, при нормі 1,330,08 ммоль\л.год. Активність орнитиндекарбоксилази крові після лікування біциклолом також зросла майже до норми з 0,720,08 нкат\л до 1,600,07 нкат\л, Р0,05, при нормі 1,960,09 нкат\л. Вільний оксипролін у крові після лікування біциклолом зменшувався з 2,970,26 мкг\мл до 2,440,25 мкг\мл, Р0,05, при нормі 1,40,2 мкг\мл, що свідчить про депресію процесу фібротизації печінки під впливом препарату. При цьому концентрація ТБК-реактантів у крові зменшилась з 2,230,2 мкмоль\л до 1,200,1 мкмоль\л, Р0,05, при нормі 0,310,02 мкмоль\л. Вивчення активності СОД виявило її підвищення з 0,960,1 УО\мл до 2,310,08 УО\мл, Р0,05, при нормі 3,500,3 УО\мл.

При вірусологічному дослідженні у хворих цієї групи до лікування спостерігалася реплікативна фаза HCV-інфекції з низьким вірусним навантаженням (1,0102 – 5,0105 копій/мл). Рівень антитіл до лікування коливався в наступних межах: anti-HCV Ig M 0-115 од., anti-HCV IgG 134-195 од., при нормі до 10 од. Через 12 тижнів від початку лікування хворим проводилося чергове вірусологічне дослідження з кількісним визначенням HCV RNA у сироватці крові, що дозволило констатувати зниження титрів вірусу гепатиту С до 1,1-1,8103 копій/мл у 11 хворих, у 6 пацієнтів ПЛР РНК HCV була негативною, у 2-зросла на 1-2 порядки. До 24 тижня лікування у 11 з 19 пацієнтів при кількісному визначенні HCV RNA у сироватці крові не було виявлено наявності даного маркера HCV-інфекції, HCV RNA у низьких титрах була присутня у 8-х пацієнтів. При цьому рівень anti-HCV Ig G у всіх пацієнтів коливався від 71 до 135 од., при нормі до 10 од.

Висновки. Біциклол є високоактивним препаратом для лікування хворих на хронічні гепатити токсичної та вірусної етіології. Під впливом препарату усуваються клінічні і біохімічні синдроми ХТГ і спостерігається майже повна нормалізація детоксичної і білковосинтетичної функцій печінки, поліпшується стан антиоксидантної системи крові та знижується рівень перекисного окислювання ліпідів.

Під впливом біциклолу у хворих на хронічний вірусний гепатит С, яким не показана стандартна противірусна терапія, зменшуються чи зникають клінічні прояви захворювання, синдроми цитолізу, холестазу й імунного запалення, значно поліпшується детоксична і білковосинтетична функції гепатоцитів, знижуються процеси перекисного окислювання ліпідів та спостерігається рання вірусологічна відповідь у окремих пацієнтів.