Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон

Вид материала

Закон

Содержание Математична логіка Міркувати правильно Думки мають форму Зв'язок змістовних частин 1.11. Значення логіки для судового пізнання 1.12. Значення логіки для юристів Запитання до розділу Вправи та задачі Зразки відповідей

Подобный материал:

• Маляренко Світлана Олексіївна, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». «Нестандартні, 102.6kb.
• В. М. Захарова Використання інтерактивних методів навчання на урок, 682.45kb.
• Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель математики вищої категорії,, 1763.48kb.
• Програма для вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за спеціальністю, 2244.39kb.
• Вданій роботі подано методичні рекомендації, щодо використання методу проектів у курсі, 231.92kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Кияниця Ніна Віталіївна викладач української мови та літератури вищої категорії Тема,, 153.54kb.
• Довідка про підсумки проведення міських предметних олімпіад, 318.23kb.
• Формування ужиткових компетенцій при викладанні хімії Ряшина С.І., викладач вищої категорії,, 2216.75kb.
• Узгоджено: затверджую, 594.17kb.

1.10. Логіка формальна й діалектична


Математична логіка

Розрізняють логіку формальну й діалектичну. Засновни­ком традиційної формальної логіки є, як відомо, Аристотель. Термін "діалектична логіка" був уведений в науку німець­ким філософом, об'єктивним ідеалістом Г. Регелем (1770— 1831), який уперше на ідеалістичній основі виклав основні закони і принципи діалектичної логіки як учення про за­гальний розвиток абсолютного духу.

Діалектична логіка — вищий ступінь у розвитку логіч­ної науки, але вона не відміняє і не поглинає формальну ло­гіку, останню не слід розглядати як пройдений етап.

Діалектична логіка, як і формальна, вивчає мислення, але з іншого боку й іншими методами. Формальна логіка — це логіка, що вивчає структуру мислення, досліджує закони бу­дови нашої думки. Вона покликана дати відповідь, якою має бути структура думки, щоб вона була істинною і правильно відтворювала дійсність. Діалектична логіка досліджує те, як у абстрактному мисленні, що пізнає істину, діють спільні за­кони діалектики. Діалектична логіка вивчає природу логіч­них форм, їхню пізнавальну суть, розкриває зв'язок форм і законів мислення із законами об'єктивного світу. Формаль­на логіка досліджує структуру готових, що склалися, логіч­них форм, не цікавлячись їхніми генетичними зв'язками і взаємо переходами, діалектична ж логіка вивчає форми мис­лення у їхніх зв'язках, переходах, у розвитку, русі.

Обмеженість формальної логіки полягає в тому, що до­тримання одних лише її законів для пізнання не достатньо, а не в тім, нібито вона застосовується тільки для пізнання яки­хось елементарних зв'язків і відношень, а при дослідженні складних явищ і зв'язків її закони ніби й не діють. У про­цесі пізнання на ступені абстрактного мислення має місце постійне поєднання двох моментів — формального дотри­мання в кожнім акті думки і діалектичного спрямування думки в цілому. І формальна, і діалектична логіка діють усюди, при пізнанні будь-яких об'єктів, як простих, так і складних, при пізнанні як відносно нерухомих предметів, так і пред­метів, що рухаються, змінюються.

Не існує якоїсь особливої галузі елементарних відношень, котрі б пізнавалися за допомогою тільки формальної логіки, а діалектична логіка до них була б незастосовна, як не існує і такої галузі пізнання, де мислення підлягає лише законам діалектичної логіки і де необов'язкове дотримання вимог формальної логіки. Там, де дотримуються законів формаль­ної логіки, справді діалектичне мислення стає неможливим, там діалектика підмінюється софістикою й еклектикою. Фор­мальна логіка забезпечує визначеність, ясність, послідовність мислення, те, без чого мислення як логічний процес по суті неможливе.

Складним є питання про співвідносність формальної і математичної логіки. Існують різні точки зору. Одні вважа­ють, що сучасною формальною логікою є математична логіка і жодної з інших (загальна, традиційна, класична), окрім ма­тематичної, у наші дні не існує. Математична логіка, що ви­никла з потреб математики, як гілка традиційної логіки, увібрала усе цінне, досягнуте останньою, і є новим, вищим етапом розвитку формальної логіки.

Інші виходять з того, що існує загальна формальна логіка і логіка математична, що це хоч і близькі, але різні науки і їх не можна ототожнювати. Кожна з цих наук має свій пред­мет, свої завдання і методи. Прибічники цього погляду вва­жають, що математична логіка не охоплює всіх проблем фор­мальної логіки, тому вона не може бути зведеною до матема­тичної логіки, підмінена нею.

Деякі вчені відносять математичну логіку до математи­ки і вважають її логікою у власному розумінні.

Більшість сучасних логіків визнають першу точку зору, вважають, що формальною логікою на сучасному етапі роз­витку логічної науки є математична (символічна) логіка. Наведемо висловлювання з цього питання окремих авторів. Б. Рассел, наприклад, зазначає: "Основне положення... поля­гає в тому, що математика і логіка тотожні, і я ніколи не бачив жодного приводу до зміни цієї точки зору".

Цієї ж точки зору дотримується і Г. Клаус. Він зазначає, що "існує тільки одна логіка, вилучення математичної логі­ки зі складу формальної логіки неможливе і будь-яка така спроба пов'язана з повним запереченням сучасної логіки — усе стале, усе цінне, наявне в традиційній логіці, знаходить собі місце в сучасній логіці і саме за її допомогою може бути зрозумілим краще й глибше"

Дж. Шенфільд, навпаки, вважає, що "логіка вивчає ті типи умовиводів, котрими користується математика". Такої ж точки зору дотримується і Е. Мендельсон: "Глибокі й спус­тошливі результати Гегеля, Тарського, Рассела, Кліні та бага­тьох інших були багатою нагородою за вкладену працю і завоювали для математичної логіки положення незалежної гілки математики". Подібного погляду на математичну ло­гіку дотримується і Р. Л. Гудстеїн: "Математична логіка має за свою мету вияв і систематизацію логічних процесів, що вживаються в математичному міркуванні, а також роз'яснення математичних понять. Сама вона є гілкою математики, яка використовує математичну символіку й техніку...". "Пред­метом логіки як філософської науки, — зазначає Б. Фогараші, — є не тільки математичне, а все людське мислення. Але логіка має математичні основи, а математика — логічні".

Мислення людини не зводиться і не може бути зведене до математичного мислення, а отже, і логіка, як наука про мислення, не може бути зведена до математичної логіки.

Міркувати правильно

Чим відрізняється формальна логіка від всіх інших теорій мислення, що пропонувалися?

Найзагальніша відповідь на це питання проста: предметом свого дослідження і тими методами, які використовуються при його вивченні.

Є декілька сотень визначень цієї науки. Розрізняючись деталями, більшість з них співпадає в тому, що основним її завданням є відділення хороших способів міркування — або виводу, висновки — від поганих і, строго кажучи, правильних від неправильних.

Правильні виводи називають також обґрунтованими, послідовними або логічними.

Правильним є наступний вивід, що використався як стандартний приклад ще в Стародавній Греції: Всі люди смертні; Сократ — людина; отже, Сократ смертний.

Перші два твердження — це посилки засновку, третє, — його висновок.

Правильним буде, очевидно, і таке міркування: Всяка людина — жива істота; Сократ — людина; значить, Сократ — жива істота.

Відразу ж можна відмітити схожість даних двох виводів не тільки в змісті вхідних в них тверджень, але і в характері зв'язку цих тверджень між собою. Можна навіть відчути, що з погляду правильності ці виводи абсолютно ідентичні: якщо правильним є один з них, то таким же буде і інший, і притому через ті ж самі підстави.

Ще два, декілька громіздкіших, прикладу правильних виводів: Всі широколистяні рослини — рослини з опадаючим листям; всі виноградні лози — широколисті рослини; отже, всі виноградні лози — рослини з опадаючим листям. Цей вивід загалом нагадує вже приведені вище, але разом з тим в деталях відрізняється від них. Мова йде, звичайно, не про схожість змісту — очевидно, що воно різне у всіх трьох випадках, — а про схожість будови виводів, їх структури, характеру руху думки.

Якщо Земля обертається навколо своєї осі, річки на її поверхні підмивають один зі своїх берегів; Земля обертається навколо своєї осі; значить, річки на її поверхні підмивають один зі своїх берегів. Як протікає це міркування про Землю і річки? Спочатку встановлюється умовний зв'язок між обертанням Землі і підмиванням річками берегів. Потім констатується, що Земля дійсно обертається. З цього виводиться, що річки насправді підмивають один з берегів. Цей висновок витікає з якоюсь примусовою силою. Воно як би нав'язується всім, хто прийняв посилки міркування. Саме тому можна було б сказати також, що річки повинні підмивати один з берегів, з необхідністю роблять це.

Хід даного міркування простий: якщо перше, то друге; має місце перше, значить, є і друге.

Принципово важливим є те, що, про що б ми не міркували по такій схемі — про Землю і річки, про людину або хімічні елементи, про міфи або богів, — міркування залишиться правильним.

Читач може тут же переконатися в цьому, підставивши в схему замість слів «перше» і «друге» два твердження з будь-яким конкретним змістом.

Змінимо декілька цю цікаву схему і міркуватимемо так: якщо перше, то друге; має місце друге, значить, є і перше. Наприклад: Якщо йде дощ, земля є мокрою; земля мокра, отже, йде дощ. Цей вивід, очевидно, неправильний. Вірно, що всякий раз, коли йде дощ, земля мокра. Але з цього умовного твердження і того факту, що земля мокра, зовсім не витікає, що йде дощ. Земля може виявитися мокрою і без дощу, її можна намочити, скажімо, з шланга.

Ще один приклад міркування по останній схемі підтвердить, що вона здатна приводити до помилкових висновків: Якщо у людини підвищена температура — він хворий; він хворий, значить, у нього підвищена температура.

Проте такий висновок не витікає з необхідністю: люди з підвищеною температурою дійсно хворі, але далеко не у всіх хворих така температура.

Відмітна особливість правильного виводу полягає в тому, що він від дійсних посилок завжди веде до дійсного висновку.

Цим пояснюється той величезний інтерес, який логіка проявляє до правильних виводів. Вони дозволяють з вже наявних істин отримувати нові істини. І притому за допомогою чистого міркування, без жодного звернення до досвіду, інтуїції і тому подібне Правильне міркування як би розгортає і конкретизує наші знання. Воно дає стовідсоткову гарантію успіху, а не просто забезпечує ту або іншу — мабуть, і високу — вірогідність дійсного висновку. Відправляючись від дійсних посилок і міркуючи правильно, ми обов'язково у всіх випадках отримаємо істину.

Якщо ж посилки або хоч би одна з них є помилковими, правильне міркування може давати у результаті як істину, так і брехню.

Так само і неправильні міркування можуть від дійсних посилок вести як до дійсних, так і до помилкових висновків. Ніякої визначеності тут не немає. Логічно необхідний висновок витікає тільки у разі правильних, обґрунтованих виводів.

Думки мають форму

Формальна логіка відокремлює правильні способи міркування від неправильних і систематизує перші. Її можна визначити, таким чином, як науку про правильне міркування. Вона займається, звичайно, не тільки зв'язками тверджень в правильних виводах, але і іншими темами. У числі останніх проблеми сенсу і значення виразів мови, різні відносини між поняттями, визначення понять, ділення і класифікація, імовірнісні і статистичні міркування, софізми і парадокси. Але головна і домінуюча тема формальної логіки — це, поза сумнівом, аналіз правильності міркування, дослідження «примусової сили мов».

Своєрідність формальної логіки пов'язана перш за все з її основним принципом, відповідно до якого правильність міркування залежить тільки від форми цього міркування.

Цей принцип представляється на перший погляд досить простим. Але він далеко не так простий, як здається.

В усякому разі, він не простіше вхідного в його формулювання поняття форми міркування.

Найзагальнішим чином форму міркування можна визначити як спосіб зв'язку вхідних в це міркування змістовних частин.

Щоб зробити це визначення зрозумілим і корисним, треба розкрити сенси всіх вхідних в нього понять і показати на прикладах, як виявляється логічна форма конкретних думок, міркувань. Надалі ми якраз і займемося цим. Зараз же зробимо декілька загальних зауважень, пов'язаних так чи інакше з поняттям логічної форми.

Міркування — це ланцюжок тверджень, або висловів, певним чином зв'язаних один з одним. І само міркування, і що входять в нього тверження є актами нашого розуму, або, як то кажуть, нашими «думками». Слово «думка» не відрізняється особливою ясністю. Проте для наших цілей можна без всяких побоювань замість терміну «форма міркування» використовувати термін «форма думки».

І ще одне термінологічне зауваження. У логіці прийнято говорити не «на мові», а «в мові»: «формулюється в певній мові», «доводиться в мові» і тому подібне.

Основний принцип формальної логіки припускає — і це слід спеціально підкреслити, — що кожне наше міркування, кожна думка, виражена в мові, має не тільки певний зміст, але і певну форму. Передбачається також, що зміст і форма відрізняються один від одного і можуть бути розділені. Зміст думки не робить ніякого впливу на правильність міркувань, і від нього слід тому відвернутися. Для оцінки правильності істотною є лише форма думки. Її необхідно виділити в чистому вигляді, щоб потім на основі однієї «беззмістовної» форми вирішити питання про правильність даного міркування.

Як відомо з філософії, всі предмети, явища і процеси мають як зміст, так і форму. Наші думки не є виключенням з цього загального правила. Те, що вони володіють визначеними, змінними від однієї думки до іншої змістом, відоме кожному. Але думки мають також форму, що зазвичай вислизає від уваги.

Формальна логіка не цікавиться змістом наших думок. Її увага цілком прикована до форми, бо тільки від форми залежить правильність міркувань.

Здавалося б, все просто. Проте просто тільки в ідеалі і абстракції.

Відмінність між формою і змістом не є абсолютною. Те, що в одному випадку вважається таким, що відноситься до форми, в іншому може виявитися змістовним компонентом міркування, і навпаки. Зіставлення форми думці її змісту є відносним і вірним лише в певних межах. Отже інтерес формальної логіки тільки до форми не означає абсолютного відвернення від всякого змісту. В принципі таке повне роз'єднання форми і змісту взагалі недосяжно, оскільки форми, абсолютно позбавленої зміст, немає. Нормаль-на логіка, досліджуючи логічну форму, аналізує і зміст, з необхідністю присутнє в ній.

Цей зміст є досить своеобразным. Іноді його називають «формальним», щоб відрізнити від «конкретного змісту», вмісту в звичайному сенсі цього слова. Але ясно, що якийсь зміст — хай і не зовсім звичайне — в логічній формі все-таки є.

Тому положення, що формальна логіка цікавиться однією формою міркувань, потребує важливої конкретизації. Воно вимагає прояснення самого поняття такої форми.

Зв'язок змістовних частин

Поняття логічної форми, форми міркування, або форми думки, є украй абстрактним. Сенс його краще всього розкрити на прикладах.

Порівняємо два твердження: «Всі коні їдять овес» і «Всі річки впадають в морі». За змістом вони абсолютно різні, до того ж перше з них є істинним, а друге помилковим. І проте схожість їх поза сумнівом. Це схожість, а точніше кажучи, тотожність їх будови, форми. Щоб виявити подібну схожість, потрібно відвернутися від змісту тверджень, а значить, і від обумовлених ним відмінностей. Залишимо тому осторонь коней і овес, річки і моря. Замінимо всі змістовні компоненти тверджень латинськими буквами, скажімо, S і Р, що не несуть ніякого змісту. У результаті отримаємо в обох випадках одне і те ж: «Все S є Р».

Це і є форма даних тверджень. Вона отримана в результаті відвернення від конкретного їх змісту, від якого в ній не залишилися ніяких слідів. Але сама ця форма має все-таки деякий зміст. З неї ми дізнаємося, що у всякого предмету, що позначається буквою S, є ознака, що позначається буквою Р. Воно не особливо багате, але все-таки зміст, «формальний зміст».

Цей простий приклад добре показує одну з особливостей підходу формальної логіки до аналізу міркувань — його високу абстрактність.

Насправді, все почалося з очевидної думки, що твердження про коней, які їдять овес, і про річки, що впадають в морі, абсолютно різні. І коли б не цілі логічного аналізу, на цій відмінності ми і зупинилися б. Саме так і поступив герой однієї з розповідей А. Чехова, що не побачив нічого спільного між висловами «Коню їдять овес» і «Волга впадає в Каспійське море».

Відвернення від змісту і виявлення форми привело нас, проте, до прямо протилежної думки: дані твердження мають одну і ту ж логічну форму, і, отже, вони повністю співпадають. Почавши з думки про повну відмінність тверджень, ми прийшли до висновку про абсолютну їх тотожність.

Ніякої непослідовності у всьому цьому не немає. Два твердження, різні з погляду свого змісту, виявилися невиразними з погляду своєї логічної форми. Але наскільки абстрактним повинен бути підхід формальної логіки, щоб дати можливість побачити за досконалою відмінністю повний збіг!

Легко зрозуміти, що таке просторова форма. Скажімо, форма будівлі характеризує не те, з яких елементів воно складене, а тільки те, як ці елементи зв'язані один з одним. Будівля однієї і тієї ж форми може бути і цегляним і залізобетонним.

Достатньо прості також багато непросторових уявлень про форму. Говорять, наприклад, про форму класичного роману, що припускає поступову зав'язку дії, кульмінацію і, нарешті, розв'язку. Всі такі романи незалежно від їх змісту схожі в своїй формі, способі зв'язку своїх змістовних частин.

По суті, ненабагато складнішим для розуміння є і поняття логічної форми. Наші думки складаються з деяких змістовних частин, як будівля з цегли, блоків, панелей і тому подібне. Ця «цегла» думки певним чином зв'язана один з одним. Спосіб їх зв'язку і є формою думки.

Наша увага направлена зазвичай тільки на зміст. Логічна форма залишається поза увагою. Вона починає якось цікавити нас лише в тих не особливо частих випадках, коли ми сумніваємося в правильності своїх міркувань і маємо намір проконтролювати їх.

Для виявлення форми треба відійти від змісту думки, замінити змістовні її частини якими-небудь порожніми пропусками або буквами. Залишиться тільки зв'язок цих частин. У звичайній мові вона висловлюється «и», «або», «якщо, то», «не», «все», «деякі» і тому подібне. Чи часто ми замислюємося над ними? Навряд чи.

Чи знаємо ті правила, яким підкоряється їх вживання?

Досить смутно. Але це означає, що нас зазвичай мало займає логічна форма наших міркувань, що представляється цими, зовсім непомітними слівцями.


1.11. Значення логіки для судового пізнання


Судове дослідження, як і будь-яке пізнання, підлягає не тільки законам діалектики, діалектичної логіки, воно відбу­вається також за законами і правилами формальної логіки. З огляду на це знання законів формальної логіки і свідоме їх використання мають для судового пізнання виняткове зна­чення.

Предметом судового пізнання є, як правило, подія, що мала місце в минулому і недоступна безпосередньому сприйман­ню. Судове пізнання — це в основному пізнання опосередко­ване, вивідне. Головна роль тут належить логічним засобам пізнання, і насамперед — умовиводу. Так, судове досліджен­ня, спрямоване на установлення об'єктивної істини за кар­ною справою, відбувається у формі висування і доказу судо­вих версій. Щоб установити істину за справою, необхідно зібра­ти факти (докази), що відносяться до злочинної події, логіч­но їх опрацювати, висунути версії, розвинути їх, перевірити і довести істинність однієї версії і хибність останніх.

Уся розумова діяльність слідчого і судді відбувається в певних логічних формах, підлягає законам і правилам логі­ки. Дотримання їх є необхідною умовою пізнання об'єктив­ної істини за судовою справою. Без дотримання правил ло­гіки не може бути установлена об'єктивна істина за спра­вою. Нігілістичне ставлення до законів логіки і процесу роз­слідування може мати вкрай шкідливі наслідки для прак­тичної слідчої роботи.

Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, прищеплює вміння оперувати поняттями й судженнями, за­стерігає від можливих логічних помилок. Незнання законів і правил логіки, невміння користуватися ними у процесі судо­вого пізнання нерідко призводять до різноманітних логіч­них помилок, котрі в судовій практиці із логічних перетво­рюються в судові помилки. Помилки ж у судовій практиці, оскільки вони позначаються безпосередньо на долі конкрет­ної людини, особливо неприпустимі. Мабуть, немає іншої сфери суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправиль-них умовиводів, приведення хибних аргументів могли б заподіяти такої суттєвої шкоди, як у галузі права. Тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, перевести їх до ран­гу нормативних вимог.

Логічна грамотність — необхідна риса освіченості. Юрист у своїй діяльності широко користується такими логічними категоріями, як поняття, судження, умовивід, дедукція, індук­ція, аналогія, версія, доказ і заперечення, знання яких значно підвищують культуру мислення, професійний рівень дослід­ження правових явищ. Культура мислення — необхідна умова культури дослідження, пізнання, культури обґрунтування здобутих висновків, висунутих положень. Логіка, підвищую­чи культуру мислення, безпосередньо впливає на процес пізнан­ня судової істини, на розслідування і розгляд судових справ.


1.12. Значення логіки для юристів


Питання про значення логіки для права, про співвідно­шення цих двох наук довгий час привертало увагу логіків, філософів, юристів. Протягом багатьох віків видавалися пра­ці, присвячені його дослідженню. Так, ще наприкінці XVI ст., у 1588 році, була видана книга Абраама Франца «Пра­вова логіка», основна мета якої полягала у демонстрації тісного зв'язку логічних і правових знань.

Відтоді минуло багато часу, але інтерес до цього питання не зник. Воно й сьогодні запишається актуальним, про що свідчить його активне обговорення науковцями на сторінках багатьох видань як правової, так і логічної спрямованості.

Саме юристи неодноразово підтверджували велике значення логічних знань для правознавців.

Так, наприклад, на початку XX ст. література була на­сичена їх висловами про необхідність знань з логіки для правової діяльності. Правознавець В. Д. Катков у 1913 році висловлювався за те, що зв'язок юриспруденції та логіки на­стільки очевидний, що було б так само дивно сумніватися в ньому, як і доводити його.

Цю точку зору підтримував юрист Є. В. Васьковський, який у праці «Керування до використання та тлумачення за­конів юристами-початківцями» (1913) писав: «Можна пра­вильно мислити без поняття про логіку, можна добре гово­рити будь-якою мовою без знання її граматики. Але логіка та граматика навчають мислити та говорити свідомо й зна­ходити помилки у себе та інших».

Більшість вчених-юристів нашого часу в своїх працях та­кож підкреслюють тісний зв'язок логіки та права. Наведемо для прикладу ще одне свідоцтво. Правознавець В. М. Кудрявцев зазначає, що «немає ніякої іншої царини суспільного життя, де порушення законів логіки, побудова неправильних міркувань спричиняє таку суттєву шкоду, як у царині пра­ва».

Значний інтерес до логічних досліджень виявляли також такі теоретики права, як С. С. Алексєєв, О. М. Васильєва, М. Ф. Черданцев та інші.

Логіки, як і юристи, також завжди стверджували велику значимість логічного знання для правознавців, ефективність дослідження правової проблематики засобами логіки.

Так, ще в 1672 році видатний німецький філософ, логік, математик, правознавець Г. Лейбниць написав працю, яка мала назву «Еlеmеnta jurіs nаturаlis», де спробував визна-чити основні модальності права (jurіs mоdalia) та з'ясувати логічні відношення між ними.

Вважається, що саме ця праця започаткувала народження нового напрямку логічних досліджень, а саме деонтичної логіки, або, як її ще називають в літературі, логіки норм.

Окрім цього напрямку логічних досліджень, безпосереднє відношення до права мають також такі розділи сучасної ло­гіки, як темпоральна логіка, епістемічна логіка, логіка дії, логіка взаємодії, логіка запитань та відповідей та інші.

З'ясуємо тепер, у чому ж полягає значення такої науки як логіка для юристів?

По-перше, значення цієї дисципліни формує логічну ку­льтуру правознавця, допомагає йому в складних ситуаціях правової діяльності мислити правильно, швидко знаходити логічні помилки у своїх міркуваннях та у міркуваннях інших людей, грамотно їх спростовувати.

Звичайно, дехто вважає, що і без логіки його міркування є бездоганними, і вивчення цієї науки навряд чи принесе йому велику користь. Дійсно, кожна людина володіє стихій­ною, інтуїтивною логікою. Без неї вона була б неспроможна міркувати та спілкуватися з іншими людьми. Однак логічна інтуїція ніколи не зможе замінити людині логічного знання. Так, інтуїтивна логіка не завжди з успіхом вирішує ті проб­леми, які постають перед нею. Вона частіше за все виявля­ється недостатньою для критики неправильних міркувань. З її допомогою можна тільки констатувати якусь помилку у міркуванні, але пояснити її неможливо.

Наведемо такий приклад для демонстрації необхідності логічних знань для людини. Порівняємо особу, яка вивчає логіку, з бігуном. Спортсмен може бігти і без знання спеці­альної техніки бігу, тих фізіологічних процесів, які від­буваються в процесі бігу у нього в організмі, психологічних чинників успішного подолання дистанції. Але якщо ця лю­дина хоче досягти значних результатів у спорті, то вона буде вимушена ознайомитися з усім цим. Інакше успіху в цій справі вона ніколи не досягне.

Так і з логікою. Якщо людина хоче бути інтелектуально розвиненою, навчитися грамотно міркувати, із знанням, а не стихійно застосовувати закони й правила логіки, вивче­ння цієї науки для неї повинне стати обов'язковим.

Логіка — це своєрідне знаряддя для тренінгу розуму.

По-друге, значення логіки для студентів-юристів полягає у тісному зв'язку сучасних логічних досліджень із дослід­женнями в галузі інформаційних технологій.

Нема сумніву, що без засвоєння ідей інформатики, над­бання комп'ютерної грамотності в наш час сучасна освіта неможлива. Ця задача найбільш успішно може бути виріше­на на шляху вивчення загальних понять та уявлень, пов'я­заних із логічним аналізом природної мови та побудови різ­них штучних мов логіки. Отже, вивчення логіки надає мож­ливість більш ефективно вирішити проблему комп'ютерної освіти молоді, у тому числі й студентів юридичних факуль­тетів та юридичних вузів.

По-третє, значення логічних знань для юристів полягає у тому, що методи сучасної логіки сьогодні з успіхом можуть бути використані для дослідження наукових проблем у пра­вознавстві. Завдяки їм стає можливим логічне моделювання правової проблематики, що дозволяє перевести змістовні міркування з тієї чи іншої проблеми з неточної природної мови на точну мову логіки. Таким чином, змістовна модель досліджуваної проблеми уточнюється та спрощується, а зміст концепту проблемної ситуації отримує точне й чітке вираження. Саме у цьому смислі можна говорити, що мето­ди сучасної логіки входять до складу методології правознавства.

Як бачимо, вивчення логіки для майбутніх юристів має як практичне, так і теоретичне значення.

ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ

1. Яке значення має термін «логіка»? Що є предметом вивчення логіки як науки? Чим відрізняється сучасна логіка від традиційної? Чим різняться поняття «мислення», «міркування», «роз­мірковування» ?
   
2. Які міркування називаються правильними?
   
3. Яка думка називається істинною?
   
4. Чи може правильне міркування мати хибний висновок? Якщо так, то за якої умови?
   
5. Чи може неправильне міркування мати істинний ви­сновок? Якщо так, то за якої умови?
   
6. За яких умов можна одержати істинні висновки з допо­могою міркувань?
   
7. Чим відрізняються логічні помилки від фактичних?
   
8. Що таке форма мислення?
   
9. У чому полягає сутність методу формалізації?
   
10. Які операції передбачає формалізація (думок, мірку­вань)?
    
11. Яке значення має формалізація?
    
12. Чим відрізняється штучна мова від природної?
    
13. Яку роль відіграє логіка як наука?
    
14. Яке значення має знання логіки?
    

ВПРАВИ ТА ЗАДАЧІ

1. Що в цих міркуваннях є істинним, що хибним, а що неправильним:

а) Є три типи темпераментів — сангвінічний, флегма­тичний і холеричний. Встановлено, що мій темперамент не належить ні до сангвінічного, ні до флегматичного. Отже, він холеричний;

б) У скоєнні злочину ікс підозрювалися громадяни А., В. і С. У ході слідства було встановлено факт причетності до цього злочину громадянина А. Отже, громадяни В. і С. до злочину ікс не причетні;

в) Всі квадрати мають рівні діагоналі. Дана геометрична фігура має рівні діагоналі. Отже, вона належить до квад­ратів;

г) Деякі люди талановиті. Отже, деякі з талановитих є людьми;

д) Кожен іменник відповідає на питання «хто?» або «що?»

Слово «він» відповідає на питання «хто?» Отже, це сло­во — іменник.

2. Визначте, які помилки, логічні чи фактичні, наявні в цих думках і міркуваннях:

а) Місяць — штучний супутник Землі;

б) Оскільки вулкани — гори, а гейзери — вулкани, то гейзери належать до гір;

в) Тварини мислять, бо вони відчувають;

г) Всі метали тонуть у воді;

д) Студент Н. заслуговує на позитивну оцінку з логіки, оскільки він кілька разів прочитав підручник із цієї дис­ципліни;

є) Іменники виконують у реченні роль підмета. Займен­ники не належать до іменників, тому вони не можуть виконувати в реченні роль підмета;

є) Деякі хімічні елементи належать до складних речо­вин. Звідси випливає висновок: деякі хімічні елементи не є нескладними речовинами;

ж) Це — тварина, оскільки всі тварини дихають кис­нем.

ЗРАЗКИ ВІДПОВІДЕЙ

1 а. Наведене міркування складається з трьох думок-суджень. Перше судження («Є три типи темпераментів — сангвінічний, флегматичний і холеричний») хибне, оскіль­ки крім трьох названих існує і меланхолічний темперамент. Іншими словами, це судження хибне, оскільки його зміст не відповідає дійсності. Друге судження («Мій темперамент не належить ні до сангвінічного, ні до флегматичного») може бути істинним. Визначити висновок цього міркування («Отже, він холеричний») як істинний чи хибний неможли­во, оскільки він може бути як холеричним, так і меланхо­лічним.

Однак вважати дане міркування, тобто зв'язок між зас­новками і висновком, неправильним немає підстав, оскіль­ки з названих думок-засновків з необхідністю випливає саме такий висновок, недосконалість якого пояснюється не відсутністю логічних знань, а хибністю першого засновку, в якому перелічено не всі альтернативи.

1 в. На прикладі цієї задачі з'ясуємо, чим відрізняється характер розв'язання логічних задач на рівні буденної форми свідомості (стихійно сформованої логіки) від розв'язання цих самих задач засобами логічної науки. Аргументація, що ґрунтується на стихійному засвоєнні вимог логіки: «Це мірку­вання неправильне, оскільки рівні діагоналі можуть мати не лише квадрати».

Аргументація, яка ґрунтується на знанні логічної на­уки: «Це міркування неправильне, оскільки воно здійсню­ється у формі простого категоричного силогізму, в якому порушено правило як щодо термінів, так і щодо фігури. Згідно з правилами термінів, середній термін (в даному разі — «ті, що мають рівні діагоналі») має бути розпо­діленим принаймні в одному із засновків. Проте в цьому силогізмі він є нерозподіленим у жодному засновку, оскіль­ки не повністю включається в обсяг інших термінів («квад­рати» і «дана геометрична фігура»). Формальним показни­ком нерозподіленості середнього терміна є те, що він ви­ступає в ролі предикатів в обох судженнях-засновках. А з точки зору суто формально-логічного підходу раціональні­ше вважати предикати стверджувальних суджень нерозпо­діленими, хоча фактично вони іноді можуть бути і розпо­діленими.

До того ж у цьому міркуванні порушено правило щодо другої фігури (а воно здійснюється у формі саме цієї фігу­ри), згідно з яким один із засновників має бути запереч­ним. У цьому міркуванні обидва засновки є стверджуваль­ними судженнями».

2. З'ясовуючи, які помилки є фактичними, а які — ло­гічними, треба брати до уваги, що фактичні помилки сто­суються істинності чи хибності думок (насамперед суджень), а логічні — правильності чи неправильності зв'язків між думками у формі міркувань. Так, судження «Місяць — штучний супутник Землі» містить фактичну помилку, ос­кільки ця думка не відповідає дійсності. А міркування про вулкани, гори і гейзери містить логічну помилку, оскільки в ньому ототожнюються вулкани як результати вивержен­ня у вигляді лави з вулканами як процесом виверження у вигляді води чи пари.