Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон

Вид материала

Закон

Содержание Орієнтовний тематичний план 1. Логіка як наука. поняття про мислення Семінарське заняття 4. Основні закони мислення Семінарське заняття Логічний аналіз діяльності Семінарське заняття 8. Основи теоиї аргументації Семінарське заняття Об'єктивну закономірну послідовність речей і явищ Послідовність мислення. Науку, яка вивчає мислення. Поняття мислення

Подобный материал:

• Маляренко Світлана Олексіївна, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». «Нестандартні, 102.6kb.
• В. М. Захарова Використання інтерактивних методів навчання на урок, 682.45kb.
• Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель математики вищої категорії,, 1763.48kb.
• Програма для вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за спеціальністю, 2244.39kb.
• Вданій роботі подано методичні рекомендації, щодо використання методу проектів у курсі, 231.92kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Кияниця Ніна Віталіївна викладач української мови та літератури вищої категорії Тема,, 153.54kb.
• Довідка про підсумки проведення міських предметних олімпіад, 318.23kb.
• Формування ужиткових компетенцій при викладанні хімії Ряшина С.І., викладач вищої категорії,, 2216.75kb.
• Узгоджено: затверджую, 594.17kb.

Орієнтовний тематичний план

	Кількість годин
Назва теми	всього	у тому числі
		теоре-	семі-	самостійна
		тичні	нарські	робота
1. Логіка як наука.	4	4		-
Поняття про мислення
2. Поняття	8	4	2	2
3. Висловлювання	14	6	4	4
4. Основні закони	10	4	2	4
мислення
5. Міркування	20	8	4	8
6. Логічний аналіз	8	4	2	2
діяльності
7. Гіпотеза	8	2	4	2
8. Основи теорії	8	2	2	4
аргументації
Всього	80	34	20	26

1. ЛОГІКА ЯК НАУКА. ПОНЯТТЯ ПРО МИСЛЕННЯ

Визначення логіки як науки. Співвідношення мови і мислення. Принципи мислення. Форми і закони мислення як об'єкт логіки. Істинність і правильність мислення.

Мова логіки. Загальна характеристика штучної мови логіки, її семантична структура. Алфавіт штучної мови. Правильно побудовані вирази штучної мови. Особливості мови логіки висловлювань, предикатів та модальностей. Правила перекладу виразів природної мови штучною мовою логіки.

Історичні етапи розвитку логічного знання. Логіка Давньої Індії. Традиційна логіка Давньої Греції. Схоластична логіка Середньовіччя. Логіка епохи Відродження. Індуктивна логіка Нового часу. Сучасна логіка. Історія розвитку логіки в Україні.

Значення логіки, її соціальні функції. Роль логіки у формуванні логічної культури людини. Місце логіки в професійній діяльності юриста.

2. ПОНЯТТЯ

Загальна характеристика поняття як форми мислення. Поняття та уявлення. Поняття і слово (ім'я). Теорія імен. Денотат та концепт імені. Принципи іменування. Логічна структура поняття. Зміст та обсяг понять. Об'єктивний закон зворотного відношення змісту і обсягу понять.

Види понять. Поділ понять на види за обсягом: пусті і непусті, загальні та одиничні поняття. Класифікація понять за змістом: конкретні та абстрактні, позитивні та негативні, безвідносні та відносні поняття.

Логічні відношення між поняттями. Відношення між поняттями за їх змістом. Порівнянні і непорівнянні поняття. Відношення між поняттями за їх обсягом. Сумісні та несумісні поняття. Відношення сумісності понять: тотожності, підпорядкування, перетину. Відношення несумісності: співпорядкування, протилежності, суперечності. Кола Л.Ейлера як наочна система демонстрації відношень між поняттями.

Логічні операції з поняттями. Узагальнення та обмеження понять. Логічні дії з класами (множинами): додавання, множення та заперечення понять.

Визначення понять. Суть операції визначення. Види визначень. Прийоми, що заміняють визначення. Правила визначення понять. Помилки, що допускаються у визначенні.

Поділ понять. Суть операції поділу понять. Правила поділу. Помилки, що допускаються під час поділу. Види поділу. Класифікація.

Застосування понять в юриспруденції. Поняття, імена і терміни в загальній частині кодексів та законів. Зміст поняття і склад злочину. Логічна сутність кримінально-правової кваліфікації злочину. Логічні операції з поняттями на етапі попереднього слідства та в судовому пізнанні.

Семінарське заняття

3. ВИСЛОВЛЮВАННЯ

Загальна характеристика висловлювань. Структура висловлювань: кванторне слово, суб'єкт, логічний сполучник і предикат. Логічний зміст висловлювань. Значення висловлювання як форми мислення.

Класифікація висловлювань. Прості висловлювання, їх види і структура. Види категоричних висловлювань за якістю та кількістю. Об'єднана класифікація категоричних висловлювань за якістю і кількістю. Логічний квадрат.

Розподіленість термінів у висловлюваннях. Логічні перемінні та логічні постійні. Висловлювання і пропозиційна функція. Поняття про квантори.

Складні висловлювання, їх види і структура. Умовне висловлювання, його види і структура. Виділяючі і невиділяючі умовні висловлювання. Істинність та хибність умовних висловлювань.

Єднальні (кон'юнктивні) висловлювання, їх структура, істинність та хибність.

Розподільні (диз'юнктивні) висловлювання, їх структура, види, істинність та хибність.

Поняття про модальність висловлювань. Загальна характеристика та види модальностей. Алетична модальність висловлювань. Визначення алетичної модальності. Модальності необхідності, можливості, випадковості. Алетична логіка і теорія можливих світів. Основні закони алетичної логіки.

Епістемічна модальність висловлювань. Визначення епістемічної логіки. Епістемічні модальності. Епістемічна логіка і теорія можливих світів.

Деонтична модальність висловлювань. Визначення деонтичної логіки. Природа деонтичних висловлювань. Деонтичні модальності. Деонтична логіка й теорія можливих світів.

Темпоральна модальність висловлювань. Визначення темпоральної логіки. Темпоральні модальності. Темпоральна логіка і теорія можливих світів.

Логічні відношення висловлювань. Відношення простих висловлювань. Відношення між атрибутивними висловлюваннями. Порівнянні та непорівнянні висловлювання. Логічні відношення сумісності: еквівалентності, підпорядкування і часткової сумісності. Логічні відношення несумісності: протилежності, суперечності.

Логічні відношення між реляційними висловлюваннями: симетричність, несиметричність, транзитивність, рефлексивність.

Відношення складних висловлювань: порівнянні і непорівнянні складні висловлювання. Відношення сумісних складних висловлювань: еквівалентність, підпорядкування і часткова сумісність. Відношення несумісних складних висловлювань: протилежності і суперечності.

Логічні операції, з висловлюваннями: перетворення, обернення (просте та з обмеженням), контрпозиція та конверсія, протиставлення предикату, протиставлення суб'єкту, заперечення висловлювань.

Застосування висловлювань в юридичній практиці. Логічна структура висловлювань і тлумачення норм права. Використання висловлювань на етапі попереднього слідства. Висловлювання та операції з ними в судовому пізнанні.

Семінарське заняття

4. ОСНОВНІ ЗАКОНИ МИСЛЕННЯ

Поняття формально-логічного закону.

Основні формально-логічні закони: тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої підстави.

Співвідношення законів формальної та діалектичної логіки. Сфера дії діалектичних законів. Дія формально-логічних законів в узагальненій формі.

Значення законів логіки для судового дослідження.

Семінарське заняття

5. МІРКУВАННЯ

Загальна характеристика міркувань. Міркування та взаємовідносини предметів. Міркування та зв'язок речень. Типологія міркувань. Безпосередні та опосередковані міркування.

Дедуктивні міркування. Опосередковані міркування з простих суджень.

Простий категоричний силогізм, його визначення і склад. Аксіома та загальні правила категоричного силогізму. Фігури, їх правила і модуси категоричного силогізму.

Категоричні силогізми з виділяючими засновками. Категоричні силогізми, у яких більшим засновком є судження-визначення. Категоричні силогізми, побудовані із судження можливості. Категоричні силогізми з імовірними засновками.

Логічні помилки, які трапляються в категоричних силогізмах.

Роль дедуктивних висловлювань у судовому пізнанні.

Умовно-категоричні силогізми, їх логічна основа та модуси. Висновки з еквівалентних і одиничних умовних суджень.

Суто умовний силогізм.

Роль умовних висловлювань в аналізі та оцінці судових доказів.

Розподільно-категоричний силогізм. Умовно-розподільний сило­гізм. Скорочені силогізми.

Складні і складноскорочені силогізми.

Висновки із суджень про відношення.

Індуктивні міркування. Поняття про індукцію. Види індукції: повна, неповна (через простий перелік, через відбір фактів, наукова індукція).

Методи встановлення причинних зв'язків між явищами: єдиної схожості і різниці, супутніх змін, метод остач.

Індукція в суповому пізнанні. Спостереження та експеримент. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні. Зв'язок індукції і дедукції.

Традуктивні міркування (аналогія). Поняття та структура міркувань за аналогією. Умови підвищення ступеня ймовірності висновку за аналогією. Види аналогії. Аналогія предметів та аналогія відносин. Точна і проста аналогія.

Аналогія в судовому пізнанні. Аналогія права та аналогія закону.

Семінарське заняття 6.

ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

Теоретичні та практичні міркування. Дія і практичне міркування. Поняття про логіку дії. Зовнішні і внутрішні аспекти дії. Структура дії. Логіка дії Г.Х.Фон Врігта.

Взаємодія і практичне міркування. Типи взаємодії. Поняття про логіку взаємодії. Логіка норм, заснована на теорії взаємодії. Поняття про соціальну дію.

Загальна характеристика соціальних норм. Логіка санкцій.

Мовленнєва комунікація як різновид соціальної дії. Поняття про імператив. Логічний аналіз запитань і відповідей. Суть і логічна структура запитань. Види запитань. Правила постановки запитань. Роль запитань у судовому пізнанні. Суть і види відповідей.

Семінарське заняття

7. ГІПОТЕЗА

Поняття гіпотези і її структура. Етапи розвитку гіпотези. Види гіпотез.

Версія в судовому дослідженні. Висування версій. Перевірка версій.

Семінарські заняття

8. ОСНОВИ ТЕОИЇ АРГУМЕНТАЦІЇ

Поняття про аргументацію, її структура. Аргументація та суперечка.

Види аргументації: доказова та недоказова, пряма та непряма аргументація.

Поняття про критику. Спростування як окремий випадок критики.

Види критики. Правила і помилки в аргументації й критиці щодо тези, аргументів та демонстрації.

Логічні основи судового доказу.

Семінарське заняття


Розділ 1. ПРЕДМЕТ І ЗНАЧЕННЯ ЛОГІКИ


Термін "логіка" походить від грецького слова "логос", яке перекладається на українську мову як "слово", "мисль", "по­няття", "розум", "закономірність". Уперше термін "логіка" ввів у науку давньогрецький філософ Демокріт (бл. 460— 370 рр. до н. є.), назвавши свою працю "Про логічне, або про правила".

Зазначений термін має кілька значень. Його можна за­стосувати як до матеріальної дійсності, так і до мислення.

Під цим терміном розуміють:

1. Об'єктивну закономірну послідовність речей і явищ, наприклад, коли говорять "невмолима логіка речей", "логіка фактів", "логіка суспільного розвитку" тощо.

2. Послідовність мислення. Коли, наприклад, кажуть, що "мислення логічне", "в його міркуваннях залізна логіка" та ін., то це означає, що мислення вирізняється зв'язністю, визначеністю, послідовністю. Навпаки, якщо говорять, що "його міркуванням бракує логіки", "йому бракує логіки", "де ж ло­гіка?" і т. д., то це означає, що мислення є безладне, непослідов­не, суперечливе, тобто нелогічне.

3. Науку, яка вивчає мислення. Із цього можна дійти ви­сновку, що предметом логіки як науки є мислення людини. Логіка — це наука про мислення. Але таке визначення ло­гіки було б досить широким. Мислення — явище складне, різнобічне, є предметом вивчення багатьох наук. Тому недо­статньо сказати, що логіка вивчає мислення, необхідно ще з'ясувати, який бік мислення досліджує логіка, що в мисленні складає предмет саме логіки. Перш за все з'ясуємо, що таке мислення взагалі.

1. Поняття мислення
   

Мислення — властивість матерії, воно не існує поза нею. Мислення є функція людського мозку. Мозок — орган мис­лення людини. Але мислення за своєю природою суспільне. Воно виникає і розвивається разом із появою людини й людського суспільства. Поза людиною й людством мислення не існує. Вирішальна роль у виникненні мислення належить праці. Праця виділила людину з царства тварин, є основою виникнення і розвитку свідомості, мислення і мови.

Мислення є відбиття дійсності в думках людей у формі понять, суджень та умовиводів. Мислення — це вища форма відображення, пізнання. Воно суттєво відрізняється від та­ких форм віддзеркалення, як відчуття, сприйняття й уявлення.

Як відомо, пізнання є відображення в голові людини об'єк­тивного світу. Пізнання пов'язане з практикою, виникає з неї. Практика — мета пізнання і критерій істини. Пізнання — не окремий тимчасовий акт, а складний діалектичний процес проникнення людського розуму в суть речей, у їхні зако­номірні зв'язки і стосунки. Пізнання розпочинається із жи­вого споглядання, з відчуття, сприйняття і приводить до абстракт-ного мислення.

У пізнанні виділяють два ступені: чуттєвий і раціональ­ний (абстрактне мислення).

Чуттєве пізнання відбувається у формі відчуттів, сприй­мань, уявлень.

Відчуття — перша елементарна форма чуттєвого пізнан­ня зовнішнього світу. Відчуття дають безпосереднє відобра­ження дійсності. Предмети і явища навколишнього світу, діючи на органи чуття людини, викликають різні відчуття — зорові, слухові, дотикові тощо. Відчуття відображають окремі ознаки, властивості, якості речей. На основі відчуттів вини­кає сприйняття.

Сприйняття — це дещо складніша, ніж відчуття, форма пізнання дійсності. Сприйняття є віддзеркалення предметів і явищ у їх наочній цілісності. Воно виникає з різних відчут­тів, але не є механічною сумою відчуттів. У сприйнятті різно­манітні відчуття не ізольовані одне від одного, а органічно пов'язані, злиті в цілісний образ. Сприйняття, як і відчуття, є відбиття наочне і безпосереднє. Воно має місце лише тоді, коли предмет безпосередньо діє на наші органи чуття. На базі відчуттів і сприйняття виникають уявлення, в яких відтворюються відчуття і сприйняття.

Уявлення — це чуттєвий образ тих предметів і явищ, які людина сприймала раніше. Уявлення виникають із чуттєвих сприймань, але, на відміну від них, вони безпосередньо не пов'я­зані з предметами. Утворення уявлень не потребує безпосеред­нього впливу речей на органи чуттів у даний момент. Уявлен­ня з'являються на основі минулого сприйняття предмета, образ якого зберігся у пам'яті людини. Уявлення може виникнути внаслідок опосередкованого сприймання предметів. Нарешті, ми можемо уявити собі й те, що ніколи не існувало й існувати не може, наприклад русалку, біса, лісовика і т. д., але елементи, з яких складаються такі уявлення, беруться нами з реальності, з предметів сприймання.

Уявлення завжди індивідуальне, воно залежить від відчут­тя, сприйняття, пам'яті, емоцій, життєвого й професійного досвіду людини тощо. Так, уявлення про юридичну академію студента-випускника і студента-першокурсника будуть різні. Вони будуть різними і в однокурсників.

Уявлення — вища форма відображення дійсності на сту­пені чуттєвого пізнання. Вони містять у собі елементи уза­гальнення. В уявленні ми відокремлюємося від частини, менш суттєвих для нас ознак предмета і виділяємо загальні його ознаки й риси. Уявлення посідає нібито проміжне положен­ня між сприйняттям і мисленням, але в цілому воно, як і відчуття і сприйняття, є відображенням наочним і безпосе­реднім.

Мислення, на відміну від чуттєвого пізнання, є відобра­женням опосередкованим.

Якщо між відчуттям і предметом немає нічого проміжного (відчуття виникають унаслідок безпосереднього впливу пред­метів на органи чуття), то між предметом і мисленням зна­ходяться відчуття, сприйняття й уявлення. Мислення опосе­редковане чуттєвим пізнанням, воно виникає на основі відчуттів, є переробкою чуттєвого матеріалу. Тільки завдяки чуттєвому пізнанню мислення пов'язується із зовнішнім світом, відтворює його. Каналами, через які світ проникає до свідомості людини, с відчуття.

Мислення відображає не тільки властивості, безпосеред­ньо дані у відчуттях і сприйняттях, а й такі ознаки, сторони, зв'язки предметів, котрі виявляються безпосередньо розумом.

Мислення — відображення узагальнене.

Чуттєве пізнання відображає окремі елементи та явища, їхні зовнішні сторони і зв'язки. Глибокі зв'язки і відношен­ня предметів, закони їхнього розвитку чуттєвому сприйман­ню не доступні.

Мислення бере у предметів і явищ загальне, суттєве і відок­ремлюється (абстрагується) від другорядного, несуттєвого. Порівняно зі сприйняттям і уявленням мислення дає змогу глибше й повніше пізнати об'єктивний світ, розкрити най­важливіші, найістотніші сторони, зв'язки й закономірності дійсності. Чуттєве пізнання нездатне віддзеркалити сутність речей, процес розвитку руху. За допомогою мислення людина пізнає дійсність в усьому її розмаїтті, різноманітті зв'язків і опосередкованості.

Особливість мислення полягає також у тому, що воно є пізнанням активним і цілеспрямованим.

Відчуття і сприйняття виникає у нас під дією предметів і явищ на наші органи чуття незалежно від того, хочемо ми сприймати предмет або явище чи ні. Процес же мислення пов'язаний з постановкою певних пізнавальних завдань і проведенням різноманітних логічних дій і операцій. У про­цесі мислення ми висловлюємо судження, будуємо умовиво­ди, гіпотези, докази, створюємо поняття тощо.