Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон

Вид материала

Закон

Содержание 9.8. Скорочені силогізми (ентимема) Петренко — неповнолітній. Силогізм, у котрому пропущений один із засновків чи висновків, називається скороченим силогізмом, або ентимемою. Присвоение чинов осуществляется людьми. Заява про зникнення громадян до місцевої міліції не надходила. 9.9. Складні і складноскорочені силогізми Всі прямокутники Отже, він ідеаліст Будь-яке кримінальне каране діяння — аморально. Дарування є договір. Дарування є цивільно-правова угода. Гокленіївський сорит Дія Іваненка є хабарем Підробка цінних паперів підноситься до категорії державних злочинів. Відстоювання гласності сприяє утвердженню демократії. Відстоювання гласності є захистом прав людини. Відстоювання гласності є захистом прав людини.

Подобный материал:

• Маляренко Світлана Олексіївна, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». «Нестандартні, 102.6kb.
• В. М. Захарова Використання інтерактивних методів навчання на урок, 682.45kb.
• Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель математики вищої категорії,, 1763.48kb.
• Програма для вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за спеціальністю, 2244.39kb.
• Вданій роботі подано методичні рекомендації, щодо використання методу проектів у курсі, 231.92kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Кияниця Ніна Віталіївна викладач української мови та літератури вищої категорії Тема,, 153.54kb.
• Довідка про підсумки проведення міських предметних олімпіад, 318.23kb.
• Формування ужиткових компетенцій при викладанні хімії Ряшина С.І., викладач вищої категорії,, 2216.75kb.
• Узгоджено: затверджую, 594.17kb.

9.8. Скорочені силогізми (ентимема)

Силогізми складаються із трьох частин: двох засновків і висновку. Але в практиці мислення ми рідко висловлюємо їх у повному вигляді. Звичайно користуються скороченими си­логізмами, такими, в котрих висловлюється не три частини, а тільки якихось дві. Наприклад, замість того, щоб сказати:

Усі неповнолітні не мають виборчих прав.

Петренко — неповнолітній.

Отже, він не має виборчого права —

ми говоримо: "Петренко не має виборчого права, тому що він неповнолітній". Тут ми висловили висновок і менший засно­вок; більший засновок виявився пропущеним.

Силогізм, у котрому пропущений один із засновків чи висновків, називається скороченим силогізмом, або ентимемою.

"Ентимема" — слово грецьке, у перекладі на українську мову означає "в умі", "у думках". Ця назва показує, що та чи інша частина силогізму не висловлюється, але мається на увазі.

Оскільки в скорочених силогізмах важко виявити по­милки, то доводиться їх (силогізми) відновлювати. Необхі­дною умовою відновлення силогізму є виявлення пропуще­ного судження. Відновлюючи скорочений силогізм, треба насамперед з'ясувати, що в ньому пропущено, один із зас­новків чи висновок.

Щоб розв'язати це завдання, треба враховувати харак­тер логічного взаємовідно-шення наявних в ентимемах суд­жень, який часто проявляється у специфіці їх синтаксич­ного зв'язку. В етимемі з пропущеним засновком одне суд­ження виступає як логічна підстава, а друге — як його наслідок. Судження-підстава і є засновком, а судження-наслідок — висновком. Такий вид ентимеми (скороченого си­логізму) виражається складнопідрядним, як правило, при­чинним реченням. Зовнішніми ознаками, які вказують, чим є те чи інше судження — засновком чи висновком, — ви­ступають відповідні сполучники. Так, слова «отже», «тому», «таким чином» передують висновку, а засновок знаходить­ся після слів «бо», «оскільки», «тому що».

Якщо ж сполучних слів у скороченому силогізмі немає, доводиться звертатися до інших засобів, зокрема до пере­творення наявних у цих силогізмах суджень-речень на за­питання. Ці запитання, як правило, починаються зі слова «чому?». Те з них, яке має відповідь у другому реченні, виражає висновок силогізму, а друге — засновок. Наприк­лад: «Сім» — просте число. А відомо, що всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе». Перетворивши перше речення на запитання «Чому «сім» є простим чис­лом?», сформулюємо відповідь: «Тому що прості числа діляться лише на «одиницю» і самі на себе». А речення «Сім» — просте число» не може бути відповіддю на запи­тання «Чому всі прості числа діляться лише на одиницю і самі на себе?».

Якщо ж судження в ентимемі не залежні одне від од­ного і виражені складносуряд-ним реченням, то в ній про­пущено висновок.

З'ясувавши, яка частина силогізму пропущена, можна приступати до його відновлення. Простіше всього відновити силогізм, у якому пропущено висновок. Відомо, що ви­сновок робиться з крайніх термінів. Причому менший термін стає суб'єктом висновку, а більший — предикатом. Так, висновком скороченого силогізму «Всі студенти повинні відвідувати заняття, а Петренко — студент» буде суджен­ня «Отже, Петренко повинен відвідувати заняття», оскіль­ки «Петренко» — це менший термін, а «ті, хто повинен відвідувати заняття» — більший. За необхідності можна було б довести, що цей силогізм відповідає всім загальним і спе­ціальним правилам категоричного силогізму.

Дещо складніше відновити силогізм, в якому пропуще­но один із засновків. Знаючи, що суб'єкт висновку береть­ся з меншого засновку, а предикат висновку — з більшого, можна визначити, який засновок відсутній у тій чи іншій ентимемі. Скажімо, в ентимемі «Будь-яке поняття має зміст; отже, й поняття «абсолютно чорне тіло» має зміст» відсутній менший засновок. Висновком тут є судження «Отже, й по­няття «абсолютно чорне тіло» має зміст, оскільки цьому судженню передує слово «отже». До того ж тут просте­жується залежність цього судження від попереднього, яке на цій підставі може вважатися засновком, причому — більшим, бо предикат висновку «ті, що мають зміст» взя­тий саме з цього засновку. Суб'єктом відсутнього в цій ен­тимемі меншого засновку є поняття «абсолютно чорне тіло», оскільки воно займає місце суб'єкта висновку, а він, як відомо, береться з меншого засновку. Предикатом меншого (тобто відсутнього в цій ентимемі) засновку виступає по­няття, яке відсутнє у висновку і наявне в більшому за­сновку, тобто те, що виконує роль середнього терміна. Отже, відновлений силогізм набуває такого вигляду:

Будь-яке поняття має зміст.

«Абсолютно чорне тіло» — поняття.____________

Отже, й воно («абсолютно чорне тіло») має зміст

Трапляються й вельми непрості ентимеми, відновленню яких передує уточнення змісту й обсягу термінів, наявних в ентимемі. Це, в першу чергу, стосується ентимем, узя­тих з художніх текстів. Розглянемо та спробуємо відновити одну з них: «Чины людьми даются, а люди могут обмануть­ся» (А. Грибоедов, «Горе от ума») .

На перший погляд здається, ніби до складу цього міркування входять такі терміни, «чиньї», «даваемое людьми (то, что дается людьми)», «люди» та «могущие обмануться (те, кто может обмануться)». Оскільки ж перелічених термінів тут чотири, напрошується такий висновок: або це мірку­вання не є силогізмом (а якщо і є, то неправильним), або ми неправильно визначили терміни.

Якщо збагнути дух, а не букву слів О Грибоєдова і надати їм відповідної інтерпретації, то в результаті такого підходу одержимо міркування, в якому є тільки три термі­ни (реконструйоване міркування при цьому втратить ху­дожню виразність, але виграє в логічній визначеності). Ось це міркування (ентимема): «Давание» (присвоение) чинов осуществляется людьми, а осуществляемое людьми может бьіть ошибочным, результатом того, что они (люди) «обма­нулись».

Відносна незалежність наведених суджень, синтаксич­на будова відповідного речення (це речення — складносу­рядне) свідчать, що в цій ентимемі пропущено висновок, а отже, наявні обидва засновки.

Відновити цей скорочений силогізм (ентимему) раціональ­ніше у формі першої фігури, для цього варто поміняти місця­ми засновки. Тоді названа ентимема набуде такого вигляду:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным. Присвоение чинов осуществляется людьми».

Переконавшись у наявності середнього терміна («осу­ществляемое людьми»), можна зробити відповідний висно­вок. При цьому суб'єктом висновку стане менший термін, крайній термін меншого засновку («присвоение чинов»), а предикатом — більший термін, крайній термін більшого засновку — «то, что может быть ошибочным». В результаті таких дій ми одержимо повний силогізм:

«Осуществляемое людьми может быть ошибочным.

Присвоение чинов осуществляется людьми.______________

Следовательно, присвоение чинов может быть ошибочным»

Цей силогізм суперечить як правилу середнього термі­на, так і одному з правил першої фігури. Логічна недоско­налість цього силогізму наочно виявляється і в його гра­фічному зображенні (схема 1).

Уже три вказаних можливості зображення відношення обсягів термінів «присвоение чинов» і «могущее быть ложным» свідчать про неправильність цього силогізму. А таких можливостей є понад три. Та слід врахувати, що в наведе-



Схема 1.

ному силогізмі немає категоричного наполягання на тому, що «присвоение чинов всегда ошибочно или ошибочно в данном случае» В ньому йдеться лише про те, що «при­своение чинов может быть ошибочным». А при графічному зображенні термінів силогізму трапляються випадки, коли обсяг терміна «присвоение чинов» збігається тією чи іншою мірою з обсягом терміна «могущее быть ошибочным». Це й зрозуміло. Дотепні вирази, як правило, далекі від катего­ричності «Що, він має високий чин? Так, чини ж людьми даються, а люди... самі знаєте...»

До речі, засновки наведеного силогізму можна було й не міняти місцями. Тоді відновлений силогізм набув би фор­ми не першої, а четвертої фігури. Це відповідно вплинуло б на структуру силогізму, хоча зміст висловлювання авто­ра загалом зберігся б.

Отже, за способом утворення розрізняють три види ентимем. 1) ентимема з випущеним більшим засновком. Наприклад: "Колективне господарство — юридична особа, отже, мас спе­ціальну правоздатність"; 2) ентимема з випущеним меншим засновком, наприклад: "Будь-яка купівля-продаж призводить до здобуття права власності на куплену річ, отже, слід ви­знати, що Петренко здобув право власності на цей будинок"; 3) енти-мема з випущеним висновком. Наприклад: "Майно, нажите подружжям протягом шлюбу, вважається спільним їхнім майном, а автомобіль "Волга" нажитий Щитовим про­тягом шлюбу".

Усі наведені приклади є ентимемами, здобуті від катего­ричного силогізму. Ллє у вигляді ентимем можна вислов­лювати також умовний та розподільний силогізми. У судовій практиці найчастіше користуються скороченими формами умовно-категоричного силогізму. Наприклад: "Відсутність у місцевої міліції заяв про зникнення громадян свідчила про те, що вбитий не є місцевим жителем". У цій ентимемі випу­щений більший засновок. Якщо його вставити, то умовивід матиме таку форму:

Якщо вбитим с місцевий житель, то до місцевої міліції мала б надійти заява про зникнення убитого.

Заява про зникнення громадян до місцевої міліції не надходила.

Отже, вбитий не є місцевим жителем.

Досить часто в скороченій формі висловлюється також суто умовний силогізм. Випущеним у таких ентимемах є, звичайно, висновок. Наприклад:

"Якщо робочий день Григоренка закінчується пізніше, ніж у Петренка, то Григорепко повертається додому пізніше, ніж Петренко. Але якщо Григоренко повертається додому пізніше, ніж Петренко, то він не міг бачити, як Петренко повертається додому з пакунком".

У розподільно-категоричному силогізмі трапляється два види ентимем: 1) ентимема з випущеним більшим заснов­ком. Наприклад: "Під час розслідування причин загоряння було встановлено, що ні електропроводка, ні електроприлади не могли стати причиною загоряння. У зв'язку з цим скла­лася версія, що пожежа виникла унаслідок зумисного підпа­лу"; 2) ентимема з випущеним висновком. Наприклад: "Пет­ренко міг перебувати 5 травня або в Києві, або в Харкові. Але встановлено, що 5 травня в Харкові його не було". Менший засновок у розподільно-категоричному силогізмі не вислов­лювати не можна.

Дилема у практиці мислення трапляється звичайно в скороченому вигляді, у повній формі дилема — явище рідкісне.

Розрізнюють два види дилем-ентимем:

1. Дилеми-ентимеми, побудовані за такою формою:

Або А є В, тоді А є N.

Або А є С, тоді А є М.

Прикладом цього виду дилеми-ентимеми є такий умо­вивід: "Одне з двох: або слова, що розкриваються в остан­ньому слові, обставини не нові або несуттєві, і тоді відновлен­ня судового слідства взагалі зайве, або ці обставини нові і суттєві для справи, тоді суд не може, не порушуючи принци­пу повноти і всебічності дослідження справи, не відновлюва­ти судового слідства".

2. Дилеми-ентимеми, що мають формулу:

АбоАєВ, або С є D.______

Отже, або Е є F, або К є L.

Наприклад, "Одне з двох: або кворум є, або кворуму не­має, отже, треба або розпочинати зібрання, або відмінити".


9.9. Складні і складноскорочені силогізми

Складним силогізмом, або полісилогізмом, називається умовивід, який складається з одного або двох силогізмів.

Полісилогізм — це ланцюг силогізмів. Будується він та­ким чином, що висновок попереднього силогізму (просилогіз­му) стає засновком наступного силогізму (епісилогізму) і т. д.

Полісилогізм має таку схему:

АєВ

ВєС - просилогізм

АєС

просилогізм

СєD - епісилогізм.

АєD

ЄП1СИЛОГ13М.

Приклади полісилогізму:

Всі паралелограми — чотирикутники

Всі прямокутники — паралелограми.

Отже, всі прямокутники — чотирикутники.

Всі квадрати — прямокутники.__________

Отже, всі квадрати — чотирикутники.

Перші три судження у своєму взаємозв'язку станов­лять просилогізм. Використавши висновок просилогізму як засновок, додавши до нього ще один засновок («Всі квадрати — прямокутники») і одержавши висновок, ми тим самим побудували наступний простий силогізм — епісилогізм. Разом ці два прості силогізми становлять собою складний силогізм (полісилогізм).

В одних випадках вдаються до простих силогізмів, в інших — до складних. Це залежить від мети автора мірку­вання. Скажімо, спростовуючи твердження, ніби Кант — матеріаліст, оскільки визнає об'єктивність матеріального світу, можна використати простий силогізм:

Всі агностики — ідеалісти,

а Кант —агностик.______

Отже, він ідеаліст.

Коли ж ставлять перед собою іншу мету, скажімо, до­вести, що Кант визнавав творчий характер свідомості, то можуть вдатися до складного силогізму:

Всі агностики — ідеалісти, а Кант—агностик.

Всі ідеалісти визнають творчий характер свідомості:

Отже, він ідеаліст¹.__________________________

Отже, Кант визнавав творчий характер свідомості.

¹ Оскільки висновком просилогізму тут є одиничне судження, то воно розглядається як менший засновок епісилогізму і відповідно ста­виться на друге місце.

Неважко уявити ситуацію, за якої автору цього мірку­вання довелося б продовжити силогізм, наприклад за спро­би довести, що Кант негативно ставився до матеріалістич­ного розуміння свідомості як відбиття дійсності.

Існує два види полісилогізмів: прогресивні та. регресивні.

Прогресивними (поступальними) називаються такі полісилогізми, у кот­рих висновок попереднього силогізму є більшим засновком наступного(епісилогізму) при цьому міркування відбуваеться від більш загального до менш загального. Прикладом прогресивного полісилогізму є та­кий умовивід:

1. Будь-який злочин кримінально караний.

Будь-яке кримінальне каране діяння — аморально.

Отже, будь-який злочин аморальний.

2. Будь-який злочин аморальний.

Спекуляція — злочин._______

Отже, спекуляція аморальна.

Регресивними(зворотний) називаються такі полісилогізми, у котрих висновок попереднього силогізму стає меншим засновком наступного(епісилогізму), а думки рухаються від менш загального до більш загального.

Прикладом регресивного полісилогізму є наведене нами міркування про погляди Канта. Правда, щоб визнати, що в цьому (як і в інших подібних) міркуванні думки рухаються від менш загального до більш загального, треба брати до уваги не висновки (проміжні й кінцевий), а ступінь загаль­ності тих положень, які використовуються як додаткові засновки.

Наприклад:

1. Будь-який договір є цивільно-правова угода.

Дарування є договір.___________________

Отже, дарування є цивільно-правова угода.

2. Будь-яка цивільно-правова угода регулюється нормами цивільного права.

Дарування є цивільно-правова угода._________________

Отже, дарування регулюється нормами цивільного права.

У практиці мислення ми рідко маємо справу із повними полісилогізмами, користуючись звичайно скороченими фор­мами. Нолісилогізм, в котрому пропущені деякі засновки, називається сорипгом. "Сорит" — грецьке слово, в перекладі на українську мову означає "купа" засновків.

Сорит (нагромаджений, купа) — складноскорочений силогізм, в якому не висловлюються, а тільки маються на увазі більші або менші засновки і всі висновки, крім останнього.

Є два види соритів: гокленіївський(прогресивний) та аристотелівський(регресивний).

Гокленіївський сорит здобувають із прогресивного по­лісилогізму, випускаючи в ньому всі більші засновки, крім першого, та всі проміжні висновки (більші засновки епісилогізмів), крім останнього.

Традиційний приклад:

Тварина є субстанція.

Чотириноге є тварина.

Кінь є чотириноге.

Буцефал є кінь.

Буцефал є субстанція.

В гокленієвському сориті в першому засновку є термін, який відіграє роль предиката у висновку, а в останньому засновку — термін, який займає місце суб'єкта у висновку.

Якщо відновити цей складноскорочений силогізм, то ми одержимо цілу низку простих силогізмів, поєднаних в один полісилогізм:

1. Тварина є субстанція.

Чотириноге є тварина.

Чотириноге є субстанція.

2.(Чотириноге є субстанція).

Кінь є чотириноге.

Кінь є субстанція.

3.(Кінь є субстанція).

Буцефал є кінь.

Буцефал є субстанція.

Схема гокленіївського сориту:

D є Е

С є D

В є С

А є В

А є Е.

Приклад гокленіївського сориту:

Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне.

Хабар — злочин.

Дія Іваненка є хабарем__________________

Отже, дія Іваненка є суспільно небезпечна.

Аристотелівський сорит — скорочена форма регресив­ного полісилогізму, в котрому випущені всі менші засновки, крім першого і всі висновки, крім останього. Схема цього сориту така:

А є В

В є С

С є D

D є Е

А є Е.

Традиційний приклад:

Буцефал є кінь.

Кінь є чотириноге.

Чотириноге є тварина.

Тварина є субстанція.

Буцефал є субстанція.

В аристотелівському сориті суб'єкт висновку береться з першого засновку, а його предикат — з останнього.

Відновивши цю різновидність складноскороченого си­логізму (аристотелівський сорит), одержимо такі складові полісилогізму:

1. Кінь є чотириноге.
   

Буцефал є кінь.

Буцефал є чотириноге.

2. Чотириноге є тварина.
   

(Буцефал є чотириноге).

Буцефал є тварина.

2. Тварина є субстанція.
   

(Буцефал є тварина).

Буцефал є субстанція.

Приклад аристотелівського сориту:

Смерть потерпілого заподіяна цією кулею.

Ця куля випущена із пістолета зр. 1933 р. (ТТ) № 12437.

Із пістолета зр. 1933 р. (ТТ) № 12437 стріляв тільки Петренко.

Отже, смерть потерпілого заподіяна тільки Петренком.

У категоричному силогізмі ми здобуваємо нове знання в результаті зв'язку двох найближчих класів: роду й виду або окремого предмета цього роду. Проте у процесі пізнання дово­диться пов'язувати якийсь клас предметів або окремий пред­мет не тільки з найближчим, а й найвіддаленішим родом. У таких випадках користуються не категоричним силогізмом, а полі силогізмом, котрий створює можливість завдяки ряду про­міжних класів установити зв'язок того чи іншого класу (або окремого предмета) із найвіддаленішим класом, дає змогу пе­реходити від знання одного явища де знання другого, з ним пов'язаного, від нього — до знання третього явища і т. д.

Ця особливість полісилогізмів є основою для широкого їх використання в пізнанні, і особливо в судовому дослідженні.

У слідчій практиці полісилогізм часто служить формою переходу від факту безпосередньо даного через ряд проміжних фактів до головного, шуканого факту. У наведеному прикладі безпосередньо даним, вихідним є встановлений експертизою факт: "Смерть потерпілому заподіяна цією кулею". Від цьо­го факту зроблено перехід до знання другого факту, пов'я­заного з першим: "Ця куля випущена із пістолета (ТТ) № 12437". Від цього проміжного факту до нового проміжно­го факту: "Із цього пістолета стріляв тільки Петренко", а від нього вже перейшли до головного факту: "Смерть потерпіло­му заподіяна Петренком".

Полісилогізм виступає засобом визначення головної при­чини злочинної події. У таких випадках слідчий, установив­ши безпосередню причину, шляхом умовиводу переходить до причини, котра її викликала, від неї — до причини цієї причини і т. д. Наприклад:

Причиною падежу худоби було виснаження організму тварин. Виснаження організму тварин стало наслідком нестачі кормів. Нестача кормів стала результатом їх розбазарювання. Отже, причиною падежу худоби стало розбазарювання кормів.

Сорит є нерідко формою міркування під час юридичної кваліфікації заподіяного. Наприклад:

У. підробляв лотерейні квитки.

Лотерейні квитки є цінні папери.

Підробка цінних паперів підноситься до категорії державних злочинів.

Отже, дії У. є державним злочином.

До складноскорочених умовиводів відносяться також і епіхейрема. Епіхейремою називається такий складноскорочений си­логізм, до складу якого входять два засновки, у котрому, принаймі одон з яких є ентимемою. Приклад епіхейреми:

Скупка і перепродаж легкових автомобілів з метою наживи

кримінально карана, оскільки вона є спекуляцією.

Дії Петренка є скупка і перепродаж легкових автомобілів з метою

наживи, оскільки Петренко скуповує і продає автомобілі систематично.

Отже, дії Петренка кримінально карні.

Наприклад:

Захист прав людини — благородна справа, оскільки він сприяє

утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини, бо воно сприяв

утвердженню демократії._________________________________

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Перший засновок цієї епіхейреми після її відновлення (розгортання в повний силогізм) набуде такого вигляду:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є благородною справою.

Захист прав людини сприяє утвердженню демократії._________

Отже, захист прав людини — благородна справа.

Другий засновок названої епіхейреми розгортається в такий повний силогізм:

Все, що сприяє утвердженню демократії, є захистом прав людини. Відстоювання гласності сприяє утвердженню демократії.______

Отже, відстоювання гласності є захистом прав людини.

Зв'язавши засновки-ентимеми, одержимо такий висно­вок: «Отже, відстоювання гласності — благородна справа». Правда, для того, щоб такий висновок випливав з необхід­ністю, треба до більшого засновку додати слово «будь-який» — «Будь-який захист прав людини...», оскільки більший засновок, згідно з правилом першої фігури, пови­нен бути загальним.

Щоб переконатися в тому, що епіхейрема може скла­датися не лише з ентимем, а й, скажімо, з однієї ентиме-ми і звичайного простого судження-засновку, звернемося до попереднього прикладу, залишивши від другої ентиме-ми лише одне судження (висновок). Виявиться, що і в та­кому разі ми одержимо той самий висновок:

(Будь-який) захист прав людини — благородна справа, оскільки

він сприяє утвердженню демократії.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.____________

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Як бачимо, висновок в епіхейремі фактично робиться з двох простих суджень, які у засновках-ентимемах викону­ють роль висновків:

Будь-який захист прав людини — благородна справа.

Відстоювання гласності є захистом прав людини.

Отже, відстоювання гласності — благородна справа.

Всі останні судження (і наявні, і пропущені) безпосеред­ньо не включені в процес міркування. Виникає запитання: для чого вони? Яку роль вони відіграють? Можливо, вони зайві і лише обтяжують процес міркування? На нашу дум­ку, вони потрібні лише для того, щоб надати достовірності тим судженням, які безпосередньо задіяні в цих міркуван­нях. З іншого боку, кожний повний простий категоричний силогізм можна розгядати як епіхейрему, з котрої вилучили ті судження, що надавали достовірності судженням-заснов-кам. Вилучеш судження можна розглядати як своєрідне «риш­товання», необхідне на певний час у ході побудови мірку­вань із суджень, що потребують обґрунтування.

Якщо врахувати все сказане, то епіхейрема, з одного боку, є скороченою формою умовиводу, а з іншого — чи­мось протилежним, «невиправдано» ускладненою формою простого категоричного силогізму.

Отже, дії Петренка кримінально карані.