Geum.ru

Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Аналогією називається такий умовивід, в якому від схо­жості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предмет
А має ознаки аbсd
А має ознаки аbсd.
Аналогія відносин
Точною аналогією
Проста аналогія(нестрога)
11.2. Аналогія в судовому пізнанні
Аналогія права
Аналогія закону
Запитання до розділу
Вправи та задачі
Зразки відповідей
Подобный материал:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   52

Розділ12. АНАЛОГІЯ

12.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією

Аналогією називається такий умовивід, в якому від схо­жості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів і в інших ознаках.

Умовивід за аналогією відбувається так: якщо, порівню­ючи два предмета, встановлюють, що предмет А має ознаки аbсd, а предмет В має ознаки аbс, то роблять здогадний висно­вок про те, що предмет В має й ознаку d.

Схематично структуру умовиводу за аналогією можна записати так:

А має ознаки аbсd.

В має ознаки аbс.

Отже, В має ознаку d.

Приклад. Під час розслідування кримінальної справи про пожежу на складі слідчим було встановлено, що пожежа виникла перед ревізією; у день пожежі завідувач складу був у від'їзді; на складі, через систематичні крадіжки, утворила­ся велика нестача товарів; пожежа виникла унаслідок на­вмисного підпалу складу сторонньою особою, котра отримала винагороду за підпал від завідувача складу. Розслідуючи іншу справу про пожежу на складі, слідчий установив, що тут, як і в першому випадку, пожежа виникла перед ревізією; у день пожежі завідувач складу був у від'їзді, на складі було вияв­лено велику нестачу товарів, яка виникла внаслідок краді­жок протягом тривалого часу; пожежа виникла в результаті навмисного підпалу. На підставі схожості названих ознак другого випадку з ознаками першого випадку висунуто при­пущення (версію) про те, що у другому випадку до пожежі на складі причетний завідувач складу.

Аналогія — це такий умовивід, у якому рух думки відбу­вається від окремого до окремого, від часткового до частково­го. Вихідним знанням в аналогії є знання про окремий предмет. За допомогою умовиводу за аналогією ознаки, що нале­жать одному одиничному предмету, переносяться на інший одиничний предмет: у нашому прикладі ознака ("до підпалу складу причетний завідувач складу"), установлена під час розслідування одного випадку, перенесена на інший випа­док. Аналогія, таким чином, є умовиводом від відомого до невідомого, її висновок є нове знання про окреме, здобуте шляхом опосередкування.

Аналогія, як і будь-яка логічна форма, є відображенням певних зв'язків і відношень предметів реальної дійсності. Можливість умовиводів за аналогією зумовлена необхідним, закономірним характером зв'язку ознак предметів. Якби між ознаками предмета не існувало якогось зв'язку і кожен предмет містив у собі сукупність випадкових властивостей і ознак, то від знання ознак одного предмета не можна було б перейти до знання ознак і іншого предмета. Але оскільки між ознаками предмета існує стійкий зв'язок і залежність, то від схожості двох предметів в одних ознаках природне при­пущення щодо схожості цих предметів і в інших ознаках. У багатовіковій практиці людина переконувалася, що якщо в одного предмета, котрий має ознаки аbс, існує й ознака d, то й інший предмет, з ознаками аbс, може мати ознаку d. Мільяр­ди разів відображаючись, такий зв'язок предметів і їхніх оз­нак закріпився у нашій свідомості у формі умовиводу за ана­логією.

Безпосередньою або логічною основою висновків за ана­логією є таке положення: якщо два предмети схожі в одних ознаках, то вони можуть бути схожими і в інших ознаках, виявлених в одному із порівнювальних предметів.

Аналогія дає висновки не достовірні, а тільки ймовірні. Пояснюється це тим, що порівнювані предмети, наскільки б вони схожими не були між собою, мають завжди подібні оз­наки і відмінності. І може так трапитись, що ознака d, притаманна предмету А, є саме такою ознакою, котрою предмет А відрізняється від предмета В і тому предмет В її не містить. У такому випадку висновок "В має ознаку d" буде хибним.

Ступінь імовірності висновків в умовиводах за аналогією залежить від ряду умов:

1. Від кількості порівнюваних предметів. Чим більше встановлено подібних ознак у предметів, тим вищий ступінь імовірності висновку за аналогією. Але лише одна кількість ознак, що збігаються, не є вирішальною. Кількість ознак порівнюваних предметів може бути значною, але якщо ці озна­ки другорядні, випадкові, то аналогія буде хибною.

2. Тому однією з важливих умов підвищення ступеня імовірності висновку в аналогії є характер зіставлюваних ознак. Чим більше схожих ознак і чим вони істотніші, тим імовірніший висновок. Висновок за аналогією тим цінніший, чим менше ознак, котрими різняться порівнювані предмети, і чим менше вони істотніші.

3. Третьою важливою умовою логічної переконливості висновку в умовиводах за аналогією є зв'язок порівнюваних ознак. Імовірність висновку тим більша, чим тісніше зв'я­зані між собою схожі ознаки (аbс) і чим істотніший їхній зв'язок із ознакою (d), котра переноситься на досліджуваний предмет.

4. Ознака (d), що переноситься, має бути якомога однотип-ніпіою з ознаками (аbс), на основі котрих один предмет уподібнюється іншому.

5. Якщо предмет, стосовно якого ми робимо умовивід за аналогією, має ознаку, несумісну з тією ознакою, котра йому приписується, то аналогія неможлива.

Аналогія посідає важливе місце в науковому дослідженні. Особливо плідно використовується вона на початкових ста­діях пізнання. Аналогія с одним із засобів логічного опра­цювання фактичного матеріалу і висування гіпотез. Історії науки відомо чимало випадків, коли наукові висновки було здобуто за допомогою умовиводів за аналогією. Наприклад, за аналогією з хвилями на поверхні води було відкрито зако­ни поширення звуку і світла; аналогія між поширенням теп­лоти і поширенням електрики дала змогу перенести порівнян­ня, розроблені для явищ теплоти, на явища електрики; ана­логія, проведена між рухом пружних кульок і рухом моле­кул газу, створила можливість вирахувати тиск газу тощо.

Аналогія широко застосовується не тільки у природо­знавстві під час вивчення явищ природи, а й у суспільних науках під час вивчення явищ суспільного життя.

Дехто з логіків розрізняє аналогію предметів і аналогію відносин.

Під аналогією предметів розуміють такий умовивід, в якому вживаються два одиничні предмети, а переносною оз­накою виступає властивість одного з цих предметів. Коли, наприклад, два порівнювані предмети мають групову схожість ознак і нову ознаку, виявлену в одного з предметів, перено­сять на другий предмет, то такий висновок буде мати анало­гію предметів.

Аналогія відносин — це такий умовивід, у котрому упо­дібнюють один одному не два окремі предмети, а два відно­шення між предметами. Наприклад, Ф. Енгельс уподібнює відношення між формальною і діалектичною логікою відно­шенню між арифметикою і вищою математикою.

Розрізняють також точну(строга) аналогію і просту (неточну) аналогію.

Точною аналогією називають аналогію, у якій висновок робиться на основі знання того, що переношувана ознака (d) перебуває в залежності від ознаки схожості (аbс).

Проста аналогія(нестрога) — це така аналогія, коли невідомо, чи перебуває переношувана ознака (d) в залежності від ознак схожості (аbс) чи ні.

Точна аналогія дає висновки вищого ступеня ймовірності, що наближуються до достовірних, ніж проста аналогія, ви­сновки котрої можуть бути найменшої ймовірності.

Аналогія є логічною основою висновків, здобутих за допо­могою методу моделювання.

Метод моделювання полягає в тому, що при пізнанні пев­ного об'єкта використо-вують другий об'єкт, що заміняє пер­ший.

Об'єкт, що безпосередньо цікавить дослідника і заміняєть­ся другим об'єктом, називають оригіналом. А об'єкт, котрим заміняють оригінал, називають моделлю. Метод моделюван­ня дає змогу вивчити предмет не безпосередньо, а опосередко­вано, через інший предмет (модель). Під час моделювання, як і в аналогії, знання з одного предмета (моделі) переноситься на другий предмет (оригінал). Логічною формою такого ви­сновку є умовивід за аналогією. На основі належності моделі ,S ознак аbсd і належності оригіналу -S1 властивостей аbс роблять висновок про те, що виявлена в моделі S властивість d теж належить оригіналу S1.


11.2. Аналогія в судовому пізнанні

Умовивід за аналогією використовується у судовому до­слідженні досить широко. Слід, проте, мати на увазі, що анало­гія застосовується не на всіх етапах судового пізнання, а тільки на початку судового дослідження, на стадії попереднього розслідування кримі-нальних і цивільних справ. На стадії ж розгляду справ у суді аналогія не застосовується.

Оскільки аналогія дає висновки тільки ймовірні, пробле­матичні, а не достовірні, то вона не може бути формою дока­зу. Висновки, здобуті за аналогією, не можна вважати доведе­ними. За аналогією не можна обґрунтувати винність обвину­вачуваного, передати його під суд. Вирок, в основі якого зна­ходяться висновки за аналогією, визнається незаконним і підлягає скасуванню. За аналогією не може вважатися об­ґрунтованим жоден остаточний висновок у справі.

На стадії попереднього розслідування кримінальних справ аналогія поряд із дедукцією та індукцією є одним із найпо­ширеніших способів логічної обробки фактичного матеріалу і висування версій.

Найчастіше аналогія використовується під час розсліду­вання кримінальних справ за способом їхнього скоєння. Схожість двох чи більше злочинів за способом їхнього скоє­ння є основою для висновку за аналогією про те, що всі ці злочини скоєні однією й тією ж особою (або однією групою осіб).

Приклад. Протягом кількох років у двох суміжних районах міста Л. мало місцо кілька вбивств та пограбувань, схожих одне на одне за обставинами і способами скоєння. Цими схожими обстави­нами були такі: 1) всі убивства скоєні в двох суміжних районах міста Л.; 2) злочинець чи злочинці в усіх випадках діяли вдень, зухвало, відкрито, раптово, жорстоко і без будь-якого приводу вби­вати або намагалися вбити всіх осіб, котрі перебували в приміщен­нях, на які вони нападали; 3) в усіх випадках метою вбивства було пограбування; 4) злочинці не гребували нічим, викрадаючи в окре­мих випадках цукерки, малоцінні речі, незначні суми грошей; 5) у чотирьох із п'яти випадків злочинець чи злочинці для вбивства застосовували пістолет ТТ; 6) усі вбивства були скоєні в будинках, окремо розташованих.

На основі схожості в усіх випадках перелічених ознак за аналогією дійшли висновку про схожість цих злочинів і в такій ознаці, як суб'єкт злочину, тобто висновок про те, що всі злочини скоєні однією й тією ж особою чи однією й тією ж групою осіб.

Важлива роль належить аналогії під час планування слідства. Тут вона застосовується як метод визначення того, які обставини і факти можуть мати відношення до цієї спра­ви, і, отже, мають бути включені до плану розслідування.

Висновок про факти, що підлягають включенню до плану розслідування, роблять на основі схожості цієї кримінальної справи з кримінальними справами, раніше розслідуваними. Так, якщо під час розслідування справи про крадіжку в до­статній кількості даних про те, що в магазині широко практи­кувався обман покупців продавцями, а утворені лишки при­своювалися, то слідчий, виходячи з досвіду розслідування подібних злочинів, включає до плану розслідування цієї справи такі факти, котрі мали місце під час скоєння уже розкритих злочинів, якщо в тих випадках доводилося проводити пере­вірку лічильників кас, штучних відділів магазину і т. д., то й під час розслідування цього злочину необхідно включити до плану розслідування перевірку таких фактів.

Взагалі у слідчій практиці аналогія має певне значення всюди, де є можливість порівняти на основі схожості ознак один злочин із іншим. Тому вдаються до аналогій під час розслідування кримінальних справ досить часто.

У правовій теорії і судовій практиці користуються таки­ми поняттями, як аналогія права та аналогія закону.

Аналогія права — це поширення загальних принципів права на такі життєві факти і відносини, котрі не передба­чені певною формою права. Так, у випадку відсутності зако­ну, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює схожі відносини, а за відсутності такого закону суд виходить зі змісту законодавства. Аналогія права за своєю логічною структурою є висновком за аналогією та дедуктив­ним умовиводом. Як великий засновок при аналогії права береться те чи інше загальне положення права. Меншим за­сновком виступає конкретний випадок, непередбачений нор­мою права, але потребує правового врегулювання. Остаточ­ний висновок — це висновок про даний конкретний випадок на основі загального принципу права.

Аналогія закону — поширення норми права, встановле­ної для одного виду відносин, на інші, не передбачені зако­ном відносини, але схожі з тими, котрі врегульовані даною нормою права.

Аналогія закону за логічною структурою є умовиводом не дедуктивним, як аналогія права, а висновком за аналогією у власному розумінні цього слова. Аналогія закону в логіч­ному відношенні є умовиводом за аналогією. Аналізуючи закон, переносять ознаку з одного випадку (передбаченого законом) на інший випадок (непередбачений законом) на підставі схожості цих випадків у ряді інших істотних ознак. Аналогія закону і аналогія права є методами поповнення прогалин права. Під прогалинами права розуміють відсутність у діючому праві норми права, під яку б підпадав даний випа­док. Наявність прогалин у праві пояснюється тим, що жоден закон, яким би повним він не був, не може заздалегідь пе­редбачити всю різноманітність явищ суспільного життя, що потребують правового регламентування. Тому, коли в праві відсутня стаття, на основі якої має бути врегульований існу­ючий у дійсності конкретний випадок, вдаються до аналогії права або аналогії закону. Аналогія права й аналогія закону застосовуються переважно в цивільному праві. У криміналь­ному праві аналогія права та аналогія закону неприпустимі, оскільки за діючим законодавством немає злочину, не перед­баченого законом.


ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ
  1. Що таке міркування за аналогією?
  2. Чому аналогія дає лише ймовірні висновки?
  3. Які види аналогії ви знаєте?
  4. Які умови правомірності міркувань за аналогією?
  5. Яка роль правдоподібних міркувань у теоретичній і практичній діяльності юриста?
  6. Як можна підвищити ймовірність висновків за анало­гією?
  7. Що таке атрибутивна аналогія (аналогія властивостей) Наведіть приклади.
  8. Що таке реляційна аналогія (аналогія відношень)? На­ведіть приклади.
  9. Що таке аналогія наслідків? Наведіть приклади.
  10. Дайте загальну характеристику іншим видам аналогії (ка­узальній аналогії, функціонально-структурній аналогії, струк­турно-функціональній аналогії тощо). Наведіть приклади.
  11. Запишіть схеми основних видів міркувань за аналогією.
  12. Розкрийте зв'язок між аналогією і моделюванням. Як співвідносяться поняття «аналогія», «модель», «гіпотеза»?
  13. Чому міркування за аналогією називається правдопо­дібним?
  14. Чи може міркування за аналогією мати достовірний вис­новок?
  15. Сформулюйте основні умови підвищення ступеня імо­вірності висновків у міркуваннях за аналогією.
  16. Які найтиповіші помилки припускаються в міркуван­нях за аналогією?
  17. Як можна визначити занадто далеку аналогію? Наведіть приклади.
  18. Що таке хибна аналогія? Наведіть приклади.
  19. Що таке фігуральна аналогія? Наведіть приклади.
  20. Як ви ставитесь до історичних аналогій? Чи завжди вони слушні? Наведіть конкретні приклади.
  21. Проаналізуйте застосування методу аналогії в політиці, мистецтві, праві, філософії, астрономії, фізиці, біології та інших гуманітарних та природничих науках.


ВПРАВИ ТА ЗАДАЧІ

1. Визначте структуру такої аналогії:

Той, хто захоплюється практикою без науки, нагадує керманича, що приходить на корабель без руля або компаса; в нього ніколи немає впевненості в тому, куди він пливе (Леонардо да Вінчі).

2. На якій підставі деякі французькі філософи порівнюва­ли людину з машиною?

3. Що є подібного в електричній іскрі та блискавці, які з цього можна зробити висновки?

ЗРАЗКИ ВІДПОВІДЕЙ

Аналізуючи вправи 1—3, головну увагу слід зверну­ти на визначення структури аналогій. Звернемося до аналі­зу структури відомої аналогії Б. Франкліна. Зразком ана­логії тут є електрична іскра від машини (бо зразок аналогії — це об'єкт, ознаки якого переносяться на другий об'єкт, що називається суб'єктом). Суб'єктом цієї аналогії є блискавка, а основою (ознаками, які одночасно характерні для зразка та для суб'єкта і служать підставою для перене­сення ознаки зразка на суб'єкт) є такі ознаки:

— проходять по одних і тих же провідниках і легко перескакують на металеве вістря;

— намагнічують і розмагнічують металеві тіла;

— плавлять метали;

— мають подібне світло й тріск, однаковий запах;

— мають миттєвий характер;

— вбивають усе живе;

— здійснюють механічне руйнування. Висновок: природа блискавки, ймовірно, та сама, що й природа електричної іскри.


ЗАВДАННЯ

1. Проаналізуйте наведені тексти. З'ясуйте, в яких з них зустрічаються міркування за аналогією. Визначте їх вид, вста­новіть їх правильність. У прикладах, де немає висновку, спро­буйте навести його.

• Припустимо, ми порівнюємо двох людей: обидва вони народилися в одному й тому самому році, ходили до одного дитячого садка, закінчили одну й ту саму школу, причому з усіх предметів отримали однакові оцінки, обидва неодружені. Про одного з них відомо, що він майстер спорту з футболу. Отже...

• «Витвори людських рук, що використовуються як зна« ряддя та інструменти, певною мірою є продовженням людсіі-кого тіла. Застосування мікроскопа та телескопа наділяє лю­дину надзвичайним зором. Одяг виконує деякі із захисних функцій хутряного покрову у тварин. Антибіотики іноді роб« лять те, чого не можуть зробити антитіла, що знаходяться в крові людини і запобігають інфекціям. Гейгерівський лічилії» ник дає людині додаткові відчуття, аналогів яких у неї взагалі немає, — він дозволяє реєструвати, наприклад, рентгенівське гама-випромінювання. Подібні інструменти іноді називають «зовнішніми органами».

Очевидно, що ці органи зазнають повільних змін, що відбу­ваються впродовж сторіч, які можна назвати «еволюцією». Існує багато паралелей між природною еволюцією та еволю­цією «зовнішніх органів» людини. Наприклад, в обох ви­падках можна знайти рудиментарні органи, які вже давно не виконують ніяких функцій: волосся на обличчі людини та ґудзики, що вперто нашиваються на вилоги жакетів. Існують і більш серйозні паралелі, наприклад, еволюційні зміни в обох випадках відбуваються не одночасно у всіх в популяції: спо­чатку вони виникають в обмеженої кількості її членів і лише потім поширюються на всю популяцію.

Так, велосипеди й автомобілі були спочатку лише в неба­гатьох, але поступово стали загальнодоступними» (П. іДж. Ме-давар «Наука про живе»);

• В історії фізики є приклади дуже своєрідних аналогій, що зіграли разом з цим важливу роль у розвитку цієї науки. Так, І. Кеплер, який відкрив закони руху планет, уподібню­вав тяжіння небесних тіл до взаємного кохання;

• І. Кеплер відкрив, що Марс описує навколо Сонця трає­кторію у формі еліпса. Знаючи, що між Марсом і Меркурієм, Венерою і Землею, Юпітером і Сатурном є багато спільного, Кеплер дійшов висновку, що ці планети Сонячної системи рухаються по еліптичних орбітах;

• «І. Кеплер писав про те, що Земля, подібно до людини, має внутрішню теплоту, в цьому переконує нас вулканічна діяльність. Відповідно до судин живого тіла, на Землі є ріки. Існує ще цілий ряд відповідностей. Але людина — жива істота, яка має душу. Отже, за І. Кеплером, Земля також має душу» (ф. Розенберг «Історія фізики», Ч. II);

• Давні філософи, послідовники Піфагора, які займалися істрономією, відмовлялися припустити існування безладу се-ед планет і визнати, що вони рухаються інколи швидше, (нколи повільніше, інколи й зовсім залишаються нерухоми­ми. Адже ніхто не потерпів би такої «метушливості» у рухах Поважної людини. Тому вона неприйнятна і в рухах планет;

• Ще у піфагорійців зустрічається аналогія: 8/6 = 12/9 ;

• Вчені XVII ст. полюбляли порівнювати людське тіло з зем-ІНою кулею: шкіра людини — це поверхня Землі, її кістки —Скелі, судини — великі потоки, а сім головних частин тіла відповідають семи металам, схованим у рудних жилах;

• Коли у 20-ті роки нинішнього сторіччя було висунуто гіпо­тезу, що атомне ядро складається лише з протонів і нейтронів, багато хто не міг зрозуміти: як можна твердити, що у ядрах Немає електронів, якщо всі бачать, що вони вилітають із ядер? В. Гейзенберг, який одним із перших висунув гіпотезу, згаду­вав, як колись він намагався пояснити свою теорію групі ко­лег. Запальна суперечка розпочалася прямо в університетській кав'ярні, розташованій поряд з басейном. Вичерпавши всі аб­страктні фізичні докази, Гейзенберг закликав на допомогу більш наочні уявлення;

— Подивіться у вікно! — гукнув він колегам. Ви бачите, як до приміщення басейну входять люди. Вони одягнуті. Але, невже, ви гадаєте, що і в басейні вони будуть плавати в паль­то? Звідки ж береться така впевненість, що з ядра виходять точно такі самі частинки, що були всередині?

• Було виявлено, що геологічна структура Південно-Африканського плоскогір'я має багато спільного з геологічною структурою Східно-Сибірської платформи. В алмазних жи­лах Південної Африки знаходили блакитний мінерал. Випад­ково знайшли такий самий блакитний мінерал у гирлі однієї з річок Якутії. Зробили висновок, що, ймовірно, і в Якутії є алмази. Цей висновок підтвердився. Тепер в Якутії здійснюєть­ся промисловий видобуток алмазів;

• У філософії існує відома проблема чужої свідомості, яку ще Джордж Берклі (1685—1753) запропонував вирішити за допомогою міркування за аналогією. Ми не можемо безпосе­редньо встановити наявність свідомості в іншої людини, а повинні виявляти це лише за зовнішніми ознаками — за її діями та за її мовленням. Наше міркування в цьому випадку має такий вигляд. Із внутрішнього досвіду нам відомо, що наша власна свідомість пов'язана з: 1) володінням членороз­дільним мовленням; 2) адекватною реакцією на мовлення інших людей; 3) адекватною реакцією на дії інших людей. Якщо все це ми спостерігаємо в іншої людини, то на цій підставі робимо висновок, що вона має свідомість;

• Прихильники ульгарного матеріалізму Л. Бюхнер, К. Фохт і Я. Молешотт стверджували, що як печінка виробу ляє жовч, так і мозок виробляє думку;

• Якщо три кути одного трикутника дорівнюють трьом ку­там другого, то такі трикутники подібні;

• Полководець Гедеон після виснажливого переходу привів військо до джерела. Перед рішучою битвою, бажаючи вибрати найбільш стійких бійців, він звелів стомленим воїнам напити­ся із джерела;

Деякі з них, ставши рачки і припавши губами до води, стали жадібно хлебтати її. Інші пили поважно, черпаючи воду пригорщами. Ці воїни і були взяті Гедеоном у бій, склавши відбірний загін.

Усі воїни Гедеона знаходилися в однакових умовах до ви пробування і після, отримали одне просте завдання. На підсташ поведінки в одній ситуації він зробив висновок про їх поведім ку в іншій ситуації — в бою: «Ті, що виявили витримку і здатність протистояти спокусі відразу і бездумно вгамувати спрагу, у битві виявляться більш надійними, ніж ті, що не змогли цього зробити»;

• Історія зберегла оповідання Плутарха з приводу неспо­діваного розлучення консула Павла Емілія: «Римлянин, роз­лучаючись із дружиною і чуючи осуд друзів, які твердили йому: «Хіба вона не цнотлива? Чи не гарна вона собою? Чи вона безплідна?» — виставив вперед ногу, взуту в черевик, і сказав: «Хіба він не гарний? Або стоптаний? Але хто з вас знає, де він мені тисне ногу?»

• Існує легенда про те, що коли одного разу в давньому Римі збунтувалися плебеї, сенатор Мененій Агріппа утихомирював їх так: «Кожний із вас знає, — говорив він, — що в Організмі людини існують різні частини, причому кожна з них виконує певну роль: ноги переносять людину з одного місця в інше, голова думає, руки працюють. Держава — це також організм, в якому кожна частина призначена для вико­нання своєї певної ролі: патриції — це мозок держави, плебеї - це її руки. Що було б із людським організмом, якщо б його окремі частини збунтувалися і відмовилися виконувати при-іначену для них роль? Якщо б руки людини відмовилися пра­цювати, голова — думати, тоді людина була б приречена на іагибель. Те ж саме трапиться і з державою, якщо її громадя­ни будуть відмовлятися виконувати те, що є їх природним обов'язком»;

• Уявімо собі караван, який іде по пустелі на захід сонця. Тіні, що падають на пісок, подовжені і деформовані. Але кож­ному положенню, кожному руху вершників і тварин відпові­дає певне положення і рух тіні на піску. Між людьми і вер­блюдами та їх викривленими тінями небагато подібності. Тва­рини і люди є тривимірними, кольоровими; тіні є плоскі, чорні, карикатурно подовжені. І разом з тим, між світом ре­чей і світом їх тіней є елемент подібності і навіть тотожності. Взаємні положення тіней такі самі, що й взаємні положення членів каравану. Кожному нахилу голови, кожному руху ноги вершника або верблюда відповідає точнісінько такий самий порух відповідної тіні на піску. Можна сказати, що поведінка тіней строго аналогічна поведінці тих об'єктів, які відкида­ють ці тіні;

• У романі А. Франса «Повстання янголів» є порівняння полум'я запаленого сірника із Всесвітом. У цьому полум'ї є частинки, подібні до зірок і планет; на деяких частинках живуть, подібно до людей, найдрібншіі істоти, яких нам ніколи не побачити; ці істоти закохуються, будують, сперечаються, і все це, доки людина, що запалила сірник, не дмухне на полу­м'я і не загасить його;

• У казці Л. Керолла «Аліса в дивосвіті» є діалог, в якому Аліса питає Чеширського кота:

— А звідки ви знаєте, що ви несповна розуму?

— Почнемо з того, що пес при своєму розумі. Згодна?

— Припустимо, — погодилася Аліса.

— Далі, — сказав кіт. — Пес бурчить, коли сердиться, а коли задоволений, махає хвостом. Ну, а я бурчу, коли задово­лений, і махаю хвостом, коли серджуся. Виходить, я неспов­на розуму;

• У книгодрукаря Д. Дантона був щасливий, але дуже ко­роткий шлюб: його молода дружина рано померла. Проте не­вдовзі, через півроку, він знову одружився. В історії свого життя Дантон виправдовував таку швидку утіху тим, що друга дружина була лише повторенням першої: «Я змінив лише об­личчя, жіночі ж чесноти у моєму домашньому колі залишив тими самими. Моя друга дружина — ніщо інше, як перша, але тільки в новому виданні, виправленому і розширеному, і я б сказав: заново переплетеному»;

• Клайв Льюїс був британцем, християнином, літературо­знавцем, професором Оксфордського університету, автором учених трактатів. Джон Толкієн також був британцем, хрис­тиянином, літературознавцем, професором Оксфордського університету, автором вчених трактатів. Клайв Льюїс писав чудові казки. Отже, імовірно, що Джон Толкієн також писав чудові казки;

• Одного разу, побачивши старого, виснаженого коня, Л. Толстой сказав І. Тургенєву: «Хочеш, розповім, що відчуває цей кінь?». І тут же почав яскраво описувати його довге і нелегке життя. Розповідь була настільки переконливою, що Тургенєв жартома запитав: «Колись Ви, Лев Миколайович, були конем?». Пізніше Л. Толстой написав повість «Холстомір» з підрозділом «Історія коня». У цій повісті старий кінь розпові­дає іншим коням про своє життя. Кінь начебто олюднюється і порівнюється з людиною;

• Із національного характеру англійців, який проявився в революції XVII ст., Л.Д. Троцький зробив висновок, що і в XX ст. англійці будуть попереду, здійснивши соціалістичну ре­волюцію. У газеті «ТНе Могпіп§ Розі» від 18.06.1925 р. була надана відповідь Л. Троцькому: «Троцький забуває, що Англія має за своєю спиною гіркий досвід революції. Помилка його аргументації полягає в тому, що він вважає «великий бунт» XVII ст. виявленням духовного складу англійців, тоді як у ньому належало би бачити тільки сумний досвід, який англійці швидко забудуть»;

• За часів республіки в Англії (1649—1660 рр.) захисники щорічних виборів до парламенту обґрунтовували свої докази на прикладі змії, яка щорічно змінює шкіру. «Подивіться на наймудрішу із тварин — на змію, емблему вічності і міцності державного устрою; кожного року вона змінює шкіру і зі свіжи­ми силами і оновленим життям виходить після кожної такої зміни. Британіє! Наслідуй змію. Оновлюй Палату Общин, твій державний покров, щорічними виборами. Тоді ти будеш жити в безпеці і закріпиш за своїми синами волю, яка залишиться непорушною до кінця сторіччя!»;

• Суб'єкти А, В, С, О перебувають між собою в таких відношеннях:

1) А є батьком неповнолітнього сина В;

2) С є дідусем і єдиним родичем неповнолітнього онука;

3) відомо, що у випадку батьківських відношень, батько повинен утримувати свого сина.

Звідси можна перейти до висновку, що дідусь також пови­нен утримувати неповнолітнього онука;

• Мандрівник з Європи, що прибув на Африканський кон­тинент, аби привернути увагу до себе і виявити байдужість до тубільців, почав читати газету. Згодом підійшло декілька тубільців і почали просити газету. Пізніше виявилося, що чи­тання газети вони сприйняли за лікування очей;

• Важко визначити, що таке демократія. Вона подібна до жирафи. Раз подивишся — і вже більше ні з чим не переплу­таєш;

• Один критик висловив судження про якусь книгу, про­читавши всього одну сторінку. Коли йому дорікнули за це, то він відповів: «Якщо я бажаю визначити смак вина у діжці, невже для цього я повинен випити усю діжку: однієї чарки цілком досить, щоб провести оцінку»;

• «Побачив я, що корисніше мудрість, ніж дурість, як ко­рисніше світло, ніж темрява» (Соломон);

• Езопу хтось сказав: «Про тебе говорять страшні дурни­ці», — і переказав йому все. Езоп відповів: «Вбивці — не ті, хто робить кинджали, а ті, хто застосовує їх вироби; так і про мене говорять дурниці не наклепники, а ти, якщо ти викори­стовуєш їх наклеп».

• «Те, що стискують, — розширюється. Те, що послаблю­ють, — укріплюється. Те, що знищують, — розквітає. Хто хоче відняти що-небудь у іншого, неодмінно втратить своє» (Лао-цзи);

• «Життя подібне до театру: в ньому часто досить дурні люди займають найкращі місця» (Піфагор);

• «Людське життя можна порівняти з ринком і Олімпійсь­кими іграми. На ринку є продавці й покупці, які шукають вигоду. На іграх їх учасники клопочуться про славу і попу­лярність. Але є ще глядачі, які уважно слідкують за тим, що там відбувається. Так і в людському житті. Більшість людей клопочеться про багатство і славу, все тут у погоні за ними, тільки деякі серед галасливого натовпу не беруть участі в цій погоні, але споглядають і досліджують природу речей і пізнан­ня істини полюбляють більш за все. Вони називаються філо­софами — любителями мудрості, а не софосами — мудреця­ми, бо тільки одне божество може осягнути всеосяжну мудрість, а людина може лише намагатися досягти її» (Піфа­гор);

• Історія знає дотепне висловлювання близького учня Кон-фуція на ім'я Цзи-Гун. Одного разу один його знайомий зая­вив, що Цзи-Гун розумом і освіченістю перевищує навіть сво­го Учителя, і тоді Цзи-Гун сказав у відповідь: «Мудрість лю­дини можна уподібнити до стіни. Моя стіна не вища за людсь­кий зріст, і тому кожний без зусиль роздивиться все, що з;і нею знаходиться. А мій Учитель подібний до стіни висотою декілька саженів. Хто не зможе знайти там ворота, той ніколи не дізнається, які прекрасні храми і палаци заховані за нею»;

• «Усе обмінюється на вогонь, і вогонь — на все, подібно до того, як золото обмінюється на товари, а товари — на золото» (Геракліт);

• «Одне світло затемнює інше, наприклад, сонце — світло свічки, подібно до того, як більш сильний голос заглушує інший, більш слабкий. Звідси випливає, що світло є мате­рією» (М.В. Ломоносов);

• «Мураха — сама по собі істота мудра, але в саду або на городі вона шкідлива. Точно так і люди, надмірно самолюбні, шкодять суспільству. Обери розумну середину між самолюб­ством і суспільним обов'язком...» (Ф. Бекон);

• «Подібно до того, як шлунок перетравлює, печінка виді­ляє жовч, нирки — сечу, Іезіісиїі — сім'я, так і мозок уявляє, риділяє уявлення. Таким чином, всі уявлення, все мислення і фізіологічною функцією мозку» (Шопенгауер);

• «Із стражданням справа така сама, як і з дорогоцінними уміннями, які світяться яскраво або тьмяно залежно від того, і яку оправу ми їх вставляємо; подібно до цього і страждання охоплює нас настільки, наскільки ми піддаємося йому» (Монень);

• «Причина помилок міститься не тільки в наших почут­тях, але й у самій природі людського розуму, який все собі уявляє за власним масштабом, а не за масштабом Всесвіту, і таким чином уподібнюється до дзеркала з нерівною поверх­нею, яке відображаючи промені яких-небудь предметів, ще примішує до них свою власну природу» (Ф. Бекон);

• Одного разу, коли віслюк Абу-Нуваса захотів пити, і не було з чого дати йому води, Абу-Нувас пішов до сусіди по­просити глечика. Взявши глечика, він повернувся додому і напоїв віслюка. Глечик залишався у Абу-Нуваса три дні. А на четвертий день він поклав у нього маленький глечик і відніс сусіді. Сусіда взяв глечик, заглянув у нього і побачивши ма­ленький глечик, вигукнув:

— Це не мій!

— Але я не злодій, і не хочу брати не своє, — відповів Абу-Нувас, — твій глечик родив у мене, і це його дитина.

Сусіда дуже зрадів...

Коли на третій день Абу-Нувас знову прийшов за глечи­ком, сусіда дав йому його, але Абу-Нувас не повернув глечик. Тоді сусіда прийшов до нього сам.

— Твій глечик помер, — сказав Абу-Нувас.

— Як, хіба глечик може померти? — вигукнув сусіда.

— А хіба він може народити? — запитав Абу-Нувас.

— Так. — відповів сусіда.

— Так ось, все, що народжується, — помирає, — сказав

Абу-Нувас.

Сусід запитав у вчених людей, і вони підтвердили це. Так глечик і залишився у Абу-Нуваса («70 казок народів світу»);

• У давній кхмерській легенді «Історія двох куріпок» роз­повідається про те, як героїня легенди загадує герою загадки. Ось одна з них.

Четверо молодих людей навчалися у чаклуна. Першого він навчив передбачати майбутнє, другого — стріляти так влуч­но, що він міг не цілитися, третього — жити під водою, а четвертого — оживляти мертвих. Якось під час прогулянки четверо хлопців вийшли на берег моря. Перший сказав, що опівдні над ними пролетить орел, який триматиме в пазурах тіло мертвої принцеси. Стрілець сказав, що він поцілить стрілою в орла. Третій товариш промовив, що якщо тіло прин­цеси впаде у воду, він зможе винести його на берег. Четвер­тий засвідчив, що в такому разі він оживить принцесу.

Усе відбулося саме так. Але виникло питання щодо того, хто саме серед чотирьох товаришів стане майбутнім чоловіком прин­цеси (бо вона, як свідчить легенда, була дуже привабливою, і кожен бажав одружитися з нею).

Герой легенди дає правильну відповідь. Він стверджує, що чоловіком принцеси повинен стати той, хто дістав принцесу з дна моря, бо він першим доторкнувся до неї і обійняв її. Той, хто оживив її, — відіграв материнську роль, а той, хто врятував її з орлиних пазурів, — роль батька. Зрештою, віщун міг би бути старшим братом, оскільки, хоча він і знав, що вона з'я­виться, але сам не мав відношення до її нового народження.

2. Визначте, у якому з кожної пари міркувань за анало­гією висновок буде більш імовірним.

I. • В оповіданні А. Конан-Дойля «Блакитний карбункул» мова йшла про крадіжку коштовностей, а головними героями були Шерлок Холмс і доктор Уотсон. Оповідання мені спо­добалося. Мабуть, мені сподобається й інше оповідання А. Ко-нан Дойла, де головними героями є Шерлок Холмс і доктор Уотсон, а мова йде про якусь крадіжку;

• У зв'язку з тим, що мені сподобалося оповідання А. Ко-нан Дойла «Блакитний карбункул», то, мабуть, мені сподо­баються й інші його оповідання;

II. • Порівнюючи дві квартирні крадіжки, слідчий зробив висновок, що вони обидві могли бути вчинені однією осо­бою. Це випливало, на його думку, з того, що обидві крадіж­ки були вчинені зранку, обидві квартири знаходилися на пер­шому поверсі, і злочинець потрапив до них через вікно. В обох випадках господарі квартир були відсутні;

• Висновок про те, що дві квартирні крадіжки могли бути вчинені однією особою, був отриманий слідчим на підставі таких даних. Обидві крадіжки були вчинені зранку. В обох випадках господарі квартир були відсутні. Обидві квар­тири знаходилися на першому поверсі, і злочинець потрапив до них через вікно, видавивши перед тим віконне скло;

III. • Ця книга може становити для нього інтерес, бо вона, як і та, яку він купив минулого разу, має відношення до біології. Вона має такі ж барвисті ілюстрації і фотографії;

• Ця книга може бути для нього цікавою, як і та, яку я бачив у нього, бо вона також має відношення до біології. У ній також багато барвистих ілюстрацій і фотографій, до того ж серед авторів цієї книги є один із тих, хто був серед авторів тієї книги, яку я бачив у нього;

IV. • Іваненко і Щербина обидва народилися в селі. Вони обидва — українці. Закінчили одну й ту саму школу. Обидва любили іграшки, коли були маленькі. Обидва бігали, катали­ся на велосипедах, гралися в м'яча. Іваненко має ознаку N. Отже, і Щербина також має таку саму ознаку;

• Іваненко і Щербина обидва народилися в селі. Обид­ва — українці. Обидва добре грають у футбол і волейбол. У дитинстві любили механічні іграшки і рухливі ігри. Закінчи­ли школу у 18 років. Іваненко має ознаку N. Отже, і Щерби­на — також.

3. Усім відомий вислів «Сова Мінерви вилітає вночі». Дай­те йому експлікацію, використовуючи міркування за анало­гією.

4. Чи можна ворожбу і пророкування розглядати як мірку­вання за аналогією?

5. Як ви вважаєте, чи був правий відомий російський поет В. Хлєбніков, який, зіставляючи дати знаменних подій, що відбулися в минулому, намагався вивести закон, який дозво­ляв би передбачати точний час, коли відбудуться майбутні великі події.

6. Чи є правомірними (слушними) такі аналогії:

• між рухом рідини по судинах і кровообігом;

• між звуковими хвилями і хвилями в рідині;

• між боротьбою за існування в природі і конфліктами та суперечностями в суспільстві;

• між електричними і магнітними явищами;

• між державою і людським організмом;

• між революціями 1848—1851 рр. на Заході, Паризькою комуною 1871 і революційними процесами в нашій країні їм початку XX ст.;

• між Тільзитським миром (1807 р.) і Брестським миром (1918 р.);

• між вчинками Зої Космодем'янської і Жанни Д'Арк.

7. Якого роду аналогії призвели до виникнення такої гіпо тези:

«Відомо, що ще задовго до подорожей Дежньова і Берінпі на венеціанських картах була зображена протока між Азією і Америкою. Звідки венеціанці про це знали? Над цим питанням довгий час думали багато істориків та географів. Було написа но чимало книг, в яких висловлювалися різноманітні припу щення. Переконливіше за всіх про це писав відомий вчений Лев Семенович Берг. Як відомо, на початку XVII ст. Магеллан здійснив своє перше навколосвітнє плавання і відкрив проте ку, яка з"єднувала Атлантичний океан з Тихим. Це було важ ливе відкриття, яке підтверджувало кулеподібність Землі.

Після цього деякі мореплавці і вчені почали висловлювати припущення, що, якщо на півдні американського материка протока, то подібна до неї протока повинна бути і на півноч' їх докази нагадували гіпотезу давніх греків і римлян про ве лику сушу в Південній півкулі, яка повинна урівноважувати великі материкові маси Північної півкулі». (С.В. Узин «Загад­ки материков и океанов);

8. Яка з наведених гіпотез найбільш правдоподібна і чому:

I. • На Марсі є життя;

• На Місяці є життя.

II. Щербаченко і Крижанівський навчалися в 1977—1982 рр. в Київському університеті ім. Т.Г. Шевченка.

• Вони були знайомі;

• Вони не були знайомі.

III. Щербаченко і Крижанівський навчалися на різних відділеннях філософського факультету.

• Вони були знайомі;

• Вони не були знайомі.

9. Як зміна фактів впливає на імовірність гіпотези:

• «Управляючий популярного ресторану, відчиненого до­пізна, повернувся до свого заміського будинку, як завжди, шачно пізніше півночі. Коли він зупинив автомобіль, щоб шдкрити двері свого гаража, його перестріли і пограбували /і.ва суб'єкти в масках. Поліція оглянула місце злочину і в гадку будинку жертви знайшла темно-сіру ганчірку. Ця ган­чірка могла бути використана одним з грабіжників як маска. Поліція опитала в містечку, що знаходилося поблизу, декіль­кох осіб. Один з опитуваних мав пальто з великою діркою в підкладці. Ганчірка, яку знайшли в садку, була з того самого матеріалу, що й підкладка, і точнісінько відповідала розмірам дірки. Хазяїн пальта був заарештований і звинувачений в участі V пограбуванні» (Д. Пойа «Математика и правдоподобньїе рассуждения»);

• Ті самі факти, тільки дірка на підкладці більшого розмі­ру, ніж знайдена на місці злочину ганчірка;

• Ті самі факти, тільки дірка на підкладці менших розмірів, ніж знайдена на місці злочину ганчірка;

• Ті самі факти, але на ганчірці знайдено відбитки пальців обвинуваченого;

• Окрім перерахованих фактів, на ганчірці були знайдені відбитки пальців, які не збігалися з відбитками пальців обви­нуваченого.

10. Тест «Аналогії»

У перших рядках кожного питання є пара слів, між якими існує певний взаємозв'язок або взаємовідношення. Ви повинні визначити, який зв'язок або відношення існує між цими двома словами, і вибрати із чотирьох запропонованих відповідей пару слів, між якими існує такий самий зв'язок або таке саме відно­шення. Позначте номер вибраної вами відповіді.

Зверніть увагу — порядок слів у кожній парі є важливим.

І. вигнання : завойовник

1. арешт : злодій

2. арешт: обвинувачений

3. арешт: суддя

4. арешт : адвокат

II. озеро : ванна

1. водоспад : калюжа

2. водоспад : труба

3. водоспад : вода

4. водоспад: душ

III. вулкан : лава

1. джерело : витік

2. око : сльоза

3. вогонь: вогнище

4. шторм : повінь

IV. рідкий : частий

1. рівний: різний

2. популярний : відомий

3. забутий: залишений

4. особливий : різний

V. велосипед : педаль

1. годинник: пружина

2. годинник: стрілка

3. годинник: ремінець

4. годинник : година

VI. жінка : дівчина

1. хлопчик : людина

2. хлопчик : юнак

3. хлопчик : немовля

4. хлопчик : хлопець

VII. прагнення : бажання

1. мрія : здійснення

2. свобода : воля

3. побоювання : переживання

4. петиція : гасло

Відповіді:

І - 2; II - 4; III - 2; IV - 1; V - 1; VI - 3; VII - 2.