Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон

Вид материала

Закон

Содержание 10.11. Зв'язок індукції і дедукції Запитання до розділу Вправи та задачі Зразки відповідей Ця земля (суша) звідусіль оточена водою. Ця земля (суша) звідусіль оточена водою. Розділ 11. логічний аналіз діяльності Сократ — людина. 11.2. Дія й практичне міркування. Поняття про логіку дії 11.3. Поняття про дію. Зовнішні і внутрішні аспекти дії 11.4. Структура дії

Подобный материал:

• Маляренко Світлана Олексіївна, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». «Нестандартні, 102.6kb.
• В. М. Захарова Використання інтерактивних методів навчання на урок, 682.45kb.
• Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель математики вищої категорії,, 1763.48kb.
• Програма для вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за спеціальністю, 2244.39kb.
• Вданій роботі подано методичні рекомендації, щодо використання методу проектів у курсі, 231.92kb.
• Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
• Кияниця Ніна Віталіївна викладач української мови та літератури вищої категорії Тема,, 153.54kb.
• Довідка про підсумки проведення міських предметних олімпіад, 318.23kb.
• Формування ужиткових компетенцій при викладанні хімії Ряшина С.І., викладач вищої категорії,, 2216.75kb.
• Узгоджено: затверджую, 594.17kb.

10.11. Зв'язок індукції і дедукції

Індукція і дедукція у процесі пізнання перебувають у не­розривному зв'язку і єдності. Проте в домарксистській філо­софії і логіці індукція і дедукція метафізично розвивалися і протиставлялися одна одній, одна форма умовиводу переоці­нювалася за рахунок применшення ролі другої. Деякі логі­ки (так звані всеіндуктивісти — В. Уевель, Д. С. Мілль та ін.) абсолюту вали індукцію і заперечували пізнавальне зна­чення дедукції, розглядали останню лише як момент індукції. Всеіндуктивісти вимагали в пізнанні йти тільки одним шля­хом — від одиничного до загального, тому індукцію вони оголосили єдиним і безгрішним методом. Ця лінія веде до емпіризму в науці, заперечення ролі теорії і світогляду в ціло­му. Інші логіки, навпаки, возвеличували дедукцію і принижу­вали індукцію, применшуючи роль досвіду, практики в пізнанні фактів дійсності і тим самим відривали мислення від об'єктив­ного світу, зводили пізнання до суто умогляду.

Індукція і дедукція — це дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання, обидві вони важливі і необхідні, одна без другої втрачає своє значення і не може служити дієвим зна­ряддям пізнання.

Без попередньої індукції не була б можлива ніяка дедук­ція. Щоб здобути дедуктивний висновок, треба мати загаль­не положення, більший засновок. Ллє загальне положення не дане нам у готовому вигляді, воно є результатом дослі­дження і узагальнення одиничних фактів. У формуванні за­гального положення або правила завжди так чи інакше бере участь індукція. Тому у відомому розумінні можна сказати, що індукція передує дедукції. У свою чергу, індукція немож­лива без дедукції. В індуктивному узагальненні фактів зав­жди бере участь і дедукція: під час дослідження і потім уза­гальнення часткових фактів ми обов'язково орієнтуємося на те чи інше загальне положення. Так, щоб зробити загальний висновок про те, що всі метали проводять електрику на ос­нові дослідження, наприклад, заліза, міді, цинку, олова, срібла, слід уже мати знання того загального, що всі перелічені хімічні елементи відносяться до класу металів. Саме таке узагаль­нення окремих фактів під час розслідування кримінальної справи припускає знання того, що зібрані факти відносяться до цієї злочинної події, є її ознаками. Щоб розібратися у зібра­ному фактичному матеріалі і зробити з нього узагальнюю­чий висновок, слід керуватися певною теорією, вихідними принципами. Слідчий, наприклад, вивчаючи й узагальнюю­чи окремі факти під час розслідування злочину, обов'язково керується законом, положенням науки і судової практики. Просте індуктивне узагальнення фактів втрачає всякий смисл, якщо воно не пов'язується з їхнім глибоким теоретичним аналізом, не підтверджене раніше установленими і перевіре­ними на практиці іншими положеннями, законами науки.

Отже, не буває такого, щоб пізнання здійснювалося тільки індуктивно або тільки дедуктивно. Кожен більше чи менше складний мислений процес є завжди індуктивно-дедуктив-ним. Але в конкретному пізнавальному акті індукція і де­дукція можуть по черзі виступати на перший план. Так, слідчий, маючи на початку розслідування кримінальної справи первісні факти — сліди злочину, має відтворити на їхній ос­нові злочинну подію в цілому досить часто у формі індукції. Ллє, висловивши індуктивним шляхом припущення про те, що таке ця злочинна подія, ким вона вчинена, він неминуче користується потім дедукцією: з цього припущення виво­дить наслідки (інші факти — ознаки злочинної події), котрі перевіряють потім на практиці.




Те ж саме ми спостерігаємо, коли порівняємо два такі моменти, як висування версії і юридичну оцінку (правову кваліфікацію) учиненого. Висування версії відбувається до­сить часто у формі індукції. Кримінально-правова кваліфі­кація учиненого — це процес дедуктивний і не може відбу­ватись у формі індукції. Ллє й тут індукція і дедукція не "вільні" одна від одної, не відірвані, а взаємопов'язані. Без дедукції не було б завершено процесу пізнання, який розпо­чався у формі індукції. У свою чергу, без попередньої індукції була б неможлива і дедукція


ЗАПИТАННЯ ДО РОЗДІЛУ

1. Що характерне для повної індукції?
   
2. В чому полягає сутність математичної індукції?
   
3. Яка індукція називається неповною?
   
4. Що характерне для популярної індукції?
   
5. Яка індукція називається науковою?
   
6. Які ви знаєте методи встановлення причинних зв'язків між явищами?
   
7. В чому полягає суть методу єдиної подібності?
   
8. Як формулюється метод єдиної відмінності?
   
9. Які переваги має поєднаний метод подібності й відмінності?
   
10. Що ви знаєте про метод супутніх змін?
    
11. Як формулюється метод залишків?
    
12. Як можна підвищити ймовірність висновків за неповною індукцією?
    
13. Яку роль відіграє індукція в процесі пізнання і перетво­рення дійсності?
    

ВПРАВИ ТА ЗАДАЧІ

1. Пливучи на човні, ви зустрічаєте землю (сушу) і, руха­ючись навколо неї, досягаєте того пункту, звідки по­чали рух навколо цієї землі. Тоді ви робите висновок, що ця суша є островом. Визначте, з допомогою якого умовиводу ви дійшли такого висновку, — індуктивного чи дедуктивного. Сформулюйте засновки і висновок.

2. За допомогою якого умовиводу робиться висновок, що після літа настає осінь? Назвіть засновки і висновок.

3. У наведених прикладах:

а) знайдіть висновок;

б) визначте, який метод встановлення причинних зв'язків тут застосовано (і чи правильно застосовано);

в) визначте, достовірний тут висновок чи ймовірний.

3. 1. Шукаючи вівцю, Магнус відчув, що його чоботи при­липають до голого каміння. Торкнувся Магнус руками каменя — останній виявився сухим і до рук не липнув. Роззувся пастух. Торкнувся шкіряною частиною чобота до каменя — не прилипає, торкнувся тим місцем чобо­та, де були цв'яхи, — прилипає, торкнувся тим кінцем палиці, який був оббитий залізом, — прилипає. У такий спосіб Магнус відкрив магніт.

Додаткові запитання:

а) порівнюючи які предмети, Магнус виявив їх єдину подібність?

б) порівнюючи які предмети, Магнус виявив їх єдину відмінність?

в) як Магнус довідався, що ці камені називалися маг­нітом?.

3. 2. Щоб зробити висновок про те, що залізо покриваєть­ся іржею на повітрі, помістимо шматок заліза в каме­ру, з якої викачано повітря. У цьому випадку залізо не ржавіє. Звідси робимо висновок, що повітря є необхід­ною умовою утворення іржі.

3. 3. У 1839, 1848, 1859, 1870 рр. було зафіксовано по­мітне збільшення кількості сонячних плям. У ці ж роки спостерігалося частіше й більш інтенсивне північне сяй­во. На цій підставі було зроблено висновок про причин­ний зв'язок між цими явищами.

3. 4.Четверо друзів-грибників, наслухавшись про ко­рисність і добрий смак рядовок, назбирали різних рядо-вок, приготували кожен вид окремо і спробували їх на смак. Невдовзі один з них захворів: у нього спостерігав­ся шлунково-кишковий розлад. Який вид рядовок є от­руйним, якщо: Петро споживав рядовку зелену, тем­но-сіру, червону, травневу і залишився здоровим; Віктор — темно-сіру, травневу та червонувату і зали­шився здоровим; Михайло — тополеву, зелену, черво­ну та червонувату і залишився здоровим; Іван — зеле­ну, темно-сіру, коричневу та червону і зазнав отруєння.

3. 5. Інші четверо друзів не сумнівалися в їстивності пече­риць (всіх видів печериць) і всі постраждали — зазнали отруєння. Який вид печериць спричинив отруєння, якщо вони споживали такі види печериць: Віталій — степо­ву, рудіючу, тротуарну і садову. Василь — садову, сте­пову, рудіючу і польову. Сергій — польову, рудіючу і тротуарну.

Володимир — рудіючу, польову, тротуарну і степову.

3. 6. Різної форми маятники, виготовлені з різного матер­іалу, за різних інших умов, мають однаковий період коливання, якщо їх довжина однакова. Отже, період коливання маятника залежить лише від його довжини.

3. 7. Один дослідник умістив горщик з посадженою квасо­лею в колесо, яке оберталося в горизонтальній площині (вісь обертання була перпендикулярною до Землі), вер­хівкою стебла рослини до центру колеса. Коли колесо перебувало в спокої, корінь рослини повертався під пря­мим кутом вниз, а стебло — під прямим кутом угору. А коли колесо оберталось із швидкістю 80 обертів на хвилину, корінь починав рости ігід кутом 45° униз, а стеб­ло — під кутом 45° угору. Коли ж колесо робило понад 300 обертів на хвилину, то стебло починало рости в напрямку до центру колеса, а корінь — у зворотному напрямку. З цього було зроблено висновок, що ріст стебла вгору, а кореня вниз (геотропія) зумовлюється дією земного тяжіння (при обертанні колеса воно було врівноважене відцентровою силою).

3. 8. Як можна з допомогою індуктивного методу встано­вити причину протягу в кімнаті?

3. 9. Сріблясто-чорні лисиці линяють двічі на рік. З настан­ням осені вони легкий хутряний покрив міняють на теп­лий зимовий, а коли приходить зима — навпаки. Біоло­ги дійшли думки, що причиною линяння є зміна темпе­ратури навколишнього повітря. Для перевірки цього при­пущення було проведено такий дослід. З великої партії сріблясто-чорних лисиць, яких утримували у відповід­них умовах, влітку одну групу тварин помістили в клітку, в якій штучно підтримувалася досить низька температура. Всі інші умови догляду були однаковими. Лисиці не линяли. А коли настала осінь, тварини, яких утримували в клітках зі зниженою температурою, по­чали линяти одночасно з тими, що утримувалися у зви­чайних умовах. Стало зрозумілим, що зміна темпера­тури навколишнього повітря не могла бути причиною линяння лисиць.

Пізніше з двома групами лисиць провели інший дослід. Одній групі тварин штучно скорочували світловий день (поступово), а другій — штучно його продовжували. Че­рез деякий час всі лисиці першої групи почали линяти серед літа і вбиратися в зимовий одяг. А лисиці другої групи не линяли навіть тоді, коли почалася зима. Звідси було зроблено висновок, що причиною линяння тварин є тривалість світлового дня.

4. Визначте вид цих індуктивних умовиводів:

а) Гострий кут має вершину. Прямий кут має вершину. Тупий кут має вершину. Отже, всі кути мають вершину;

б) Перша фігура силогізму має спеціальні правила. Дру­га фігура силогізму має свої спеціальні правила. Третя фігура силогізму має свої спеціальні правила. Отже, всі фігури силогізму мають свої спеціальні правила.

в) Сонце має кулясту форму, Земля має кулясту фор­му, Місяць має кулясту форму. Отже, всі небесні тіла мають кулясту форму.


ЗРАЗКИ ВІДПОВІДЕЙ

1. Розв'язання цієї й подібних вправ зумовлює певні труднощі, які можна пояснити принаймні двома обставина­ми. По-перше, тут пропущені (хоч і маються на увазі) деякі думки. А по-друге, цей текст містить думки, що безпосе­редньо входять до «тканини» міркування, і ті, в яких опи­суються відповідні людські дії. Скажімо, висловлювання «Пливучи на човні, ви зустрічаєте землю (сушу) і, рухаю­чись навколо неї, досягаєте того пункту, звідки почали рух навколо цієї землі» не входить до міркування. Воно лише є об'єктивною основою для судження, що береться до уваги в цьому міркуванні, хоч у явній формі не вира­жається — «Ця земля (суша) звідусіль оточена водою».

Щоб завершити відновлення цього міркування, треба здогадатися, які знання необхідно ще мати, аби, переко­навшись у тому, що ця земля звідусіль оточена водою, зро­бити висновок: «Ця земля є островом». Відповідь: необхідно знати визначення поняття острів, яке мається тут на увазі, хоч у явній формі й не висловлене.

Оскільки в міркуванні, яке тут аналізується, знання рухаються від загального (визначення поняття «острів») до одиничного («Ця земля — острів»), то ми маємо справу з дедуктивним умовиводом.

Вправу розв'язано, вид умовиводу визначено, але аналіз міркування не завершено. Залишається повністю відновити це міркування. А його можна відновити як правильно, так і неправильно.

Якщо відновлене загальне судження набере форми «Всі острови звідусіль оточені водою», то міркування (простий категоричний силогізм) виявиться неправильним:

Всі острови звідусіль оточені водою.

Ця земля (суша) звідусіль оточена водою.

Отже, ця земля (суша) — острів.

У цьому силогізмі порушено правило середнього тер­міна (в обох засновках цей термін є нерозподіленим) і пра­вило другої фігури, згідно з яким один із засновків пови­нен бути заперечним.

Якщо ж відновлене загальне судження набере форми «Будь-яка звідусіль оточена водою земля (суша) є остро­вом», то міркування буде правильним:

Будь-яка звідусіль оточена водою земля (суша) є островом.

Ця земля (суша) звідусіль оточена водою._______________

Отже, ця земля (суша) — острів.

3.4. Щоб виявити причину отруєння Івана, треба спо­живання ним кожного виду рядовки розглядати як одну з обставин, що передували його отруєнню. Далі мають зніма­тися підозри в отруйності з тих рядовок, які споживалися товаришами Івана. Зрештою, виявиться, що коричневу рядовку споживав лише він. Звідси випливає такий висно­вок: «Ймовірно, споживання коричневої рядовки було при­чиною отруєння Івана».


РОЗДІЛ 11. ЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ

11.1. Теоретичні і практичні міркування

Уявлення щодо відмінності теоретичного способу мірку­вання від практичного сягає доби античності. У «Порівняль­них життєписах» Плутарха зустрічаємо оповідь про те, як Періклу, що тільки розпочинав боротьбу за владу в Афінах, принесли голову однорогого барана. Товариш Перікла — славетний філософ Анаксагор, намагався пояснити цей факт лише з чисто наукової точки зору. Він наголошував, що цей факт свідчить про наявність різних аномалій у тваринному світі.

Водночас, як свідчить Плутарх, це ж явище тлумачилось віщуном Лампоном зовсім інакше. Він вбачав у ньому зна­мення, пов'язане, начебто, з майбутньою перемогою партії Перікла в боротьбі між різними політичними угрупованнями в Афінах.

Міркування Анаксагора в наведеній ситуації можна ква­ліфікувати як теоретичні, оскільки основне завдання філо­софа полягає в обгрунтуванні самої можливості такого фе­номену, яким є однорогий баран. Водночас його пояснення грунтувалося на тогочасних знаннях.

Підхід віщуна Лампона до «проблеми однорогого барана» зовсім інший. У незвичайному явищі природи він вбачає якийсь важливий, з огляду на подальше життя Перікла, знак. Приписане значення (перемога партії Перікла) аж ніяк не пов'язувалося з теоретичними знаннями, воно ви­значалось контекстом практичної ситуації, а саме: одноро­гий баран — це знак, за допомогою якого можна пере­дбачити перебіг політичних подій. Саме тому міркування віщуна не є абстрактними вони цілковито підпорядковані певному дійсному стану справ.

З сучасної точки зору наведені два типи пояснень одного й того ж явища можна оцінити як теоретичний і прак­тичний підходи до вирішення проблеми, а міркування, які їм відповідають, — як теоретичні і практичні міркування.

Логіка визначає теоретичні міркування як такі, що пере­слідують мету обгрунтування знань. Засновки і висновки та­ких міркувань, а отже, і все теоретичне міркування в цілому,

можна оцінити як істинні або хибні на підставі їх відповід­ності чи невідповідності дійсному стану справ. Результатом таких міркувань є формування наукових положень. Не випа­дково Арістотель називав їх аподиктичними, або необхід­ними міркуваннями.

До теоретичних міркувань можна віднести приклад, що вже зустрічався раніше:

Усі люди смертні.

Сократ — людина.

Сократ є смертним.

Практичні міркування, на відміну від теоретичних, є не­науковими. Вони скеровані на обгрунтування діяльності лю­дини, її дій у різних ситуаціях.

Кожна людина намагається певним чином планувати свою діяльність: перш ніж здійснити який-небудь вчинок, вона розмірковує. Міркування, що передує дії, суттєво впли­ває на її успішність чи неуспішність. Не випадково згодом воно може бути визнаним раціональним або ірраціональ­ним, логічним або алогічним. Саме такий передбачуваний план поведінки людини в сучасній логіці трактується як практичне міркування.

Як кожне міркування практичний силогізм складається із засновків і висновку. Звичайно в ньому виділяють два за­сновки і один висновок.

Перший засновок практичного міркування пов'язаний із бажанням, наміром, метою суб'єкта дії, тому його іноді на­зивають «засновком цілі».

Другий засновок практичного міркування пов'язаний із знанням, вірою суб'єкта, з оцінкою його можливостей щось робити, тому він іноді називається «засновком віри (знання)».

Висновок практичного міркування пов'язаний з наміром суб'єкта певним чином діяти.

Із структури практичного міркування видно, що людина діє, бо щось хоче і може зробити. Із поєднання бажання і віри у свої сили випливає обов'язок дії.

Прикладом такого міркування може бути такий силогізм:

Сократ не бажає бути смертним.

Він знає, що для цього треба бути доброчесним.

Сократ повинен бути доброчесним.


11.2. Дія й практичне міркування. Поняття про логіку дії

Як видно з наведеного вище прикладу, практичне мір­кування — це таке міркування, висновком якого є сама дія їй намір щось зробити.

Як можна логічно експлікувати поняття «дія»? Яка струк-гура дії? Які види дії? Чим вони відрізняються поміж собою? На ці та інші питання відповідає логіка, яка отримала назву логіки дії.

Отже, логіка дії — це напрям сучасної логіки, де робить­ся спроба дати логічний аналіз поняттю «дія».

Перша сучасна праця, де аналізується дія з точки зору логіки, з'явилася у 1951 році¹, хоча аналіз понять, пов'яза­них з діями людини, привертав увагу логіків ще за часів ан­тичності й середньовіччя. Підстави виникнення сучасної логіки дії, перш за все, були сформовані розвитком деон-тичної логіки в першій половині XX ст.

Слід зазначити, що логіка дії — зовсім молода дисциплі­на, і на сьогоднішній день у ній ще не досягнено консен­сусу з багатьох питань. її теперішній стан можна представи­ти як сукупність різних підходів: деякі з них конкурують між собою, деякі — доповнюють один одного.


11.3. Поняття про дію. Зовнішні і внутрішні аспекти дії

У будь-якій дії можна виділити зовнішні і внутрішні ас­пекти. Перші пов'язані з фізичними діями людини (фізичні рухи, мускульна активність тощо). Другі — з її інтенціями, намірами людини діяти певним чином.

Для прикладу розглянемо таку дію: «Людина відкрива* вікно». Для того щоб це зробити, вона підходить до вікна, підіймає руку, натискає на ручку, відводить руку і т. ін. Все це — фізичні рухи, які фіксують зовнішній аспект такої дії як «відкривання вікна». Але існує ще і її внутрішній аспект: людина може відкривати вікно через спеку, якщо комусь стало погано або для того, щоб повідомити щось знайомому на вулиці і т. ін. Все це — наміри, якими керується людина в процесі певної дії.

При логічному аналізі поняття «дія» значна увага приді­ляється дослідженню саме внутрішнього аспекту. Як тільки людина сформулювала намір діяти певним чином, вона стас здатною до цієї дії. Власне дія починається не з фізичних рухів, а з моменту прийняття рішення, з моменту ' форму­лювання наміру.

Різницю між зовнішнім і внутрішнім аспектами дії іноді навіть використовують для розрізнення двох понять: «діяль ність» і «дія». Надалі мова буде вестися саме про останню.


11.4. Структура дії

У структурі дії можна виділити чотири основні компоненти:

1. Агент дії.

Дія завжди пов'язана з певним суб'єктом. Неможливе собі уявити дію без агента.

Поняття «агент» у філософії і логіці трактується дуже ши­роко. Це може бути окрема людина, група людей, ор­ганізація, держава і т. ін. Наприклад, на запитання «Хто вбив Пушкіна?» ми завжди відповідаємо конкретно, вказу­ючи на окрему людину: «Дантес».

Якщо ж ставиться запитання: «Хто розпочав другу світову війну?», то частіше за все можна отримати таку відповідь. «Німеччина». У цьому випадку агентом дії вже виступає не окрема людина, а ціла держава.

У логіці агент дії звичайно виражається за допомогою та­ких змінних: х, у, z...

2. Результат дії.

Будь-яку дію можна тлумачити як певну подію. Агент може приписувати собі як результат дії певну подію і навпа­ки — може заперечувати результат своєї дії, тобто певну подію. В зв'язку з цим під час аналізу дії виникає дуже важ­лива проблема — проблема приписування результату дії агентові. У праві ця проблема зводиться до вирішення пи­тання: чи потрібно карати людину? Чи є в її діях склад злочину?

Наприклад: «На вулиці х збиває у автомобілем». Після цього у вмирає. Медична експертиза констатує смерть від поранення. Виникає питання: що є результатом дії наїзду х на у. те, що у потрапляє під колеса автомобіля, або те, що він гине? Предметом судової справи може стати тільки останнє. Якщо результат дії х кваліфікується саме таким чином, тоді можна стверджувати, що х вбив у.

Як же вирішити проблему приписування результату дії її агенту? Із структури практичного міркування, за допомогою якого можна пояснити певну дію, випливає, що вирішення цього питання залежить від визначення для кожної конкре­тної ситуації таких двох основних чинників: знання і ба­жання агента дії. Людина може не очікувати певного резуль­тату (відповідно до своїх знань і бажань), тоді цей результат дії може бути і не приписаний її.

Таким чином, оцінювати дії іншої людини за їх результа­том завжди необхідно з урахуванням її знань і бажань.

Із вищенаведеного тепер можна визначити, що таке ре­зультат дії. Це певна зміна, яка фіксується в деякому кон­тексті і приписується деякому агенту. Схематично це можна зобразити таким чином:

3. Контекст.

Результат дії — це зміна, яка фіксується в певному кон­тексті. Контекст — це орієнтовний простір, у якому людина діє. При цьому необхідно враховувати, що контекст — це не просто зовнішня ситуація (місце, час, умови тощо), але й деякі фактори, що пов'язані з внутрішнім світом людини: її різні інтенціональні стани.

Так, людина може сумніватися в своїх діях, вірити в їхню правоту, турбуватися про їхні результати і т. ін. Взагалі інте­нціональні стани — це певні модуси, які можуть бути при­писані суб'єкту. їх загальну схему можна записати таким чином:

М(х_1;...,х_п, А₁,..., А_т), де М — це певний інтенціональний стан;

х₁, ..., х_п — суб'єкти, яким він може бути приписаний;

А₁, ..., А_т — висловлювання, які фіксують певний стан справ або якусь дію.

4. Інтенціональність.

Із усіх можливих інтенціональних станів, які можуть бути приписані людині, виділяють два найбільш важливих для характеристики дії. Це модуси «хоче» і «може».

Перший виражає мотивування дії суб'єкта. В природній мові він може виражатися також за допомогою інших слів: «бажаю», «вимагаю», «благаю» і т. ін. Формально його мож­на записати таким чином: Wх («х хоче»).

Другий модус виражає свободу дії суб'єкта. Причому цей модус фіксує факт можливості певної дії тільки з точки зору самого суб'єкта. Суб'єкт вважає, що може щось зробити сам тільки тоді, коли у нього є свобода вибору, тобто він може як діяти, так і не діяти. Схематично це можна зобразити так:




(1) х може залишити все так, як було.

(2) х може ~ С змінити на С.

Тепер можна точніше визначити, що означає такий модус як «можу».

Тобто: «х може С тоді і тільки тоді, коли він вірить, що він може залишити все як було або змінити ~ С на С».

Можлива й така ситуація, коли людина не має свободи вибору. Це трапляється тоді, коли:

1. Є відсутнім варіант бездіяльності:




У цьому випадку людину примушують діяти певним чи­ном (самозахист, дія під дулом пістолета і т. ін.).