Проценко Ніна Федорівна, викладач правових дисциплін, спеціаліст вищої категорії Унавчально-методичному посібнику висвітлюються комплексно питання про закон
| Вид материала | Закон |
- Маляренко Світлана Олексіївна, спеціаліст вищої категорії, «старший учитель». «Нестандартні, 102.6kb.
- В. М. Захарова Використання інтерактивних методів навчання на урок, 682.45kb.
- Заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель математики вищої категорії,, 1763.48kb.
- Програма для вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації за спеціальністю, 2244.39kb.
- Вданій роботі подано методичні рекомендації, щодо використання методу проектів у курсі, 231.92kb.
- Програма вступного іспиту на базі освітньо-професійної програми підготовки молодшого, 194.52kb.
- Кияниця Ніна Віталіївна викладач української мови та літератури вищої категорії Тема,, 153.54kb.
- Довідка про підсумки проведення міських предметних олімпіад, 318.23kb.
- Формування ужиткових компетенцій при викладанні хімії Ряшина С.І., викладач вищої категорії,, 2216.75kb.
- Узгоджено: затверджую, 594.17kb.
ЗРАЗКИ ВІДПОВІДЕЙ
1с. Поняття «відомий раб» і «Спартак» не можна ототожнювати, оскільки перше поняття є загальним, а друге одиничним.
2а. Запитання «На які види поділяються іменники?» змушує того, хто відповідає на це запитання, порушувати закон тотожності. Оскільки тут не вказано основу поділу За цієї ситуації доводиться лише здогадуватися, які види іменників має на увазі автор запитання.
Зв. Відповідаючи «Я українець» на запитання «Ви громадянин якої держави?», тим самим порушують закон тотожності, оскільки це відповідь на інше запитання. Національна ознака людини не свідчить про те, громадянином якої держави вона є.
4а. В цьому міркуванні порушено закон тотожності, оскільки поняття «те, чого я не маю» двозначне: перше значення — «те, що я мав, а зараз не маю»; друге — «те, "чого я не мав і зараз не маю» В цьому міркуванні у засновку поняття «те, чого я не маю» береться в першому значенні, а у висновку — в другому.
5а. Кожному відомо, що обидва ці судження істинні.
Проте визначити їх логічну (істиннісну) залежність формально-логічними засобами неможливо, оскільки це частковозаперечне (О) і частковостверджувальне (І) судження. Якщо одне з них (підконтрарних суджень) хибне, то друге істинне. Якщо ж одне з них істинне, то про друге нічого визначеного сказати не можна (тобто воно може бути як істинним, так і хибним). Та оскільки в задачі запитується «Чи можуть бути одночасно істинними ці судження (О, І)?», то слід відповісти: «Можуть, бувають одночасно істинними». Проте ця відповідь стосується не конкретних за змістом суджень, а саме суджень О та І.
6а. З перелічених суджень не можуть бути одночасно істинними перше (А) і друге (Е), перше (А) і четверте (О), друге (Е) і третє (І). А і Е не можуть бути одночасно істинними, оскільки вони протилежні, а А і О, Е і І — бо вони суперечні.
8г. Ці судження є одночасно істинними, хоча на перший погляд здається, ніби в одному з них щось стверджується, а в другому те саме заперечується. Насправді ж в одному з них ідеться про одні таємничі явища природи, а в другому про інші.
11а. Тут порушено закон достатньої підстави, бо оцінка ставиться за знання (іноді ще й за вміння і навички).
Загальна характеристика законів логіки висловлювань (запитання і завдання)
1. Як можна визначити закон природи, нормативний закон, логічний закон?
2. Що є спільного у:
• природних і логічних законів;
• нормативних і логічних законів.
3. Як визначається логічний закон у сучасній логіці?
4. Чим відрізняються і що є спільного у логічного закону, логічного протиріччя, виконуваної формули?
5. Якою повинна бути формула, щоб її можна було охарактеризувати як:
• завжди істинну;
• завжди хибну;
• істинну або хибну?
6. У чому полягає сутність методу таблиць істинності? Як можна визначити вид формули за його допомогою?
7. Використовуючи таблиці істинності для логічних сполучників, визначте логічні значення наведених формул, припускаючи, що р — істинне:
• рV р; • р~р;
• рр; •-(р->р);
• р->р; • ~(р V ~р);
• р<->р; • ~(р ~р); .
• рV ~р; • р -> ~~р.
8. Нехай формули р, q, r, s мають відповідно такі значення: «істина», «хиба», «хиба», «істина». Не складаючи повних таблиць істинності, визначте логічні значення наведених формул:
• (рVq)r; • р->(r->s);
• r -> (s р); • (р-> ~р) <-> ~р.
9. Визначте логічні значення наведених виразів:
• р->( і-> р); • (р V q) і;
• ~(р х,); • (і -> х) <-> Р, де «і» — істина, а «х» — хиба.
11. Нехай р — висловлювання «9 — парне число» і q — висловлювання «9 — непарне число». Визначте значення істинності таких висловлювань:
• р -> q; • ~(р -> q); • ~q-> ~р.
• р <-> ~q; • ~(р<->q);
• ~р -> q; • ~(~р<->q)
10. Чи порушуються закони логіки висловлювань (закон тотожності, закон протиріччя, закон виключеного третього) у таких міркуваннях:
• Одного разу, коли стояла спекотлива погода, Насреддін, повернувшись додому, попросив дружину: «Принеси-но мені миску кислого молока! Нема нічого кращого та приємнішого для шлунка у таку спеку!»
Дружина відповіла: «Миску? У нас навіть ложки кислого молока нема вдома!»
На це ефенді відповів: «Ну й гаразд, ну й добре, що немає! кисле молоко шкідливе для людини!»
«Дивна ти людина, — сказала дружина, — то у тебе кисле молоко є корисним, то шкідливим? Яка ж твоя думка правильна?»
Ефенді відповів: «Якщо воно є вдома, тоді правильна перша, а якщо немає, тоді правильна друга!»;
• Неможливо з'їсти яйце натщесерце: відкусивши один раз, вже будеш їсти його не натщесерце;
• Вершник не може зійти з коня. Якщо він зійде з коня, тоді це вже буде не вершник. Отже, не вершник, а піший зійшов з коня;
• До мудреця прийшов селянин похилого віку і сказав: «Я посперечався зі своїм сусідом». Селянин виклав суть суперечки і запитав: «Хто правий?»
Мудрець відповів: «Ти правий!»
Через деякий час до мудреця прийшов другий із тих, хто сперечався. Він також розповів про суперечку і запитав: «Хто правий?»
Мудрець відповів: «Ти правий!»
«Як же так, — запитала дружина мудреця, — перший правий, і другий правий?»
«І ти права, дружино!» — відповів їй мудрець;
• У 1907 році кадетська фракція в Думі з питання про ставлення до уряду постановила: не виражати йому ні довіру, ні недовіру. Причому, якщо буде винесена резолюція довіри уряду, тоді голосувати проти неї, а якщо буде винесена резолюція недовіри уряду, тоді голосувати проти неї;
• Одного разу падишах спитав Бірбала: «Скажи мені, Бірбале, скільки залишиться, якщо від дванадцяти відняти чотири?»
«Нічого не залишиться», — відповів Бірбал.
«Як це нічого?» — здивувався падишах.
«А так, — відповів Бірбал, — якщо від дванадцяти місяців відняти чотири пори року, то що ж залишиться? Нічого!» (Поучительные истории о падишахе Акбаре и его советнике Бирбале);
• Карати злочинців — зло? — Так. Карати не злочинців — зло? — Так;
• Один вчений поскаржився відомому лікарю, що він хворіє артритом. «Ваша мати хворіла артритом?» — запитав лікар. «Ні, ніколи», — відповів учений. «А батько?» — знову запитав лікар «Також не хворів!» — сказав учений. «Немає у вас артриту», — заявив лікар і, попрощавшись з пацієнтом, пішов без подальших пояснень;
• Говорять, одного разу він (Стільпон) так спитав про Афіну Фідія: «Чи правда Афіна, дочка Зевса, — це бог?» Йому відповіли: «Правда». — «Але ж ця Афіна створена не Зевсом, а Фідієм!» Погодилися також і з цим. — «Отже, вона не є богом». За це його притягли до суду Ареопага; він не відпирався, а стверджував, що його міркування є правильними: Афіна, дійсно, не бог, а богиня, тому що вона жіночої статі. Проте судді наказали йому негайно залишити місто (Диоген Лазртский. О жизни, ученнях и изречениях знаменитих философов);
• Не били, а тільки колотили;
• Це не він помер, а смерть його прийшла;
• Не вкрав, а тільки взяв;
• На питання, чому він, Періандр Корінфський, залишається тираном, він відповів: «Бо небезпечне і зречення, небезпечне і скинення»;
• Коли Солон оплакував сина, хтось йому сказав: «Це ж марно!» — «Тому і плачу, що марно»;
• «Той, хто пливе на кораблі, не знаходиться ні серед живих, ні серед мертвих» (Біант із Прієни);
• «У ті ж самі води ми занурюємося і не занурюємося, існуємо і не існуємо» (Геракліт із Ефеса);
• Одного разу актор, який виконував епізодичну роль слуги, бажаючи хоч як-небудь збільшити свій текст, сказав:
— Сеньйор, німий з'явився... і хоче з вами побалакати. Надаючи партнеру можливість виправити помилку, інший актор відповів:
— А ви упевнені, що він німий?
— В усякому разі, він сам так говорить...;
• Марк Твен розповідав про бесіду з репортером, який прийшов взяти у нього інтерв'ю.
— Чи є у вас брат?
— Так, ми його звали Білл. Бідолашний Білл! - Так він помер?
— Ми ніколи не змогли дізнатися про це. Глибока таємниця ширяє над цією справою. Ми були — померлий і я — двома близнюками і, будучи двома тижнями від народження, купалися в одних ночвах. Один із нас втонув у них, але ніколи не могли дізнатися, котрий. Одні гадають, що Білл, інші — що я.
— Дивно, але ви, що ви про це думаєте?
— Слухайте, я відкрию вам таємницю, яку ще не розповідав нікому. Один із нас двох мав особливий знак на лівій руці, і це був я. Так от та дитина, що втонула...
11. При розгляді кримінальних справ у суді закон вимагає, щоб предмет судового розгляду був заздалегідь визначений. Це правило в Кримінально-процесуальному кодексі України виражається так: «Розгляд справи у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише за тим обвинуваченням, за яким їх віддано до суду» (Стаття 275 КПК «Межі судового розгляду»).
Вимога якого закону логіки виражається у цьому правилі?
12. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України суд при встановленні вироку повинен вирішити перш за все такі питання, що відносяться до злочину: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину; чи винний підсудний у вчиненні цього злочину; чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин... (Стаття 324 КПК «Питання, що вирішуються судом при встановленні вироку»).
Застосування якого логічного закону найбільш яскраво виражається під час відповіді суду на ці запитання?
13. На який закон логіки висловлювань спираються адвокати у таких міркуваннях:
• «Ви пам'ятаєте, що Семенов на питання, чи визнає він себе винним, відповів: «Гроші отримав і віддав їх Любомудрову, у цьому каюсь, але у мене й гадки не було сприяти йому у розкраданні».
У цих простих словах, у яких нема ніяких хитрощів, міститься зміст, який має серйозне правове значення. «І гадки не було» — це означає мовою права — «не було умислу» (В. О. Россельс. Судебньїе защитительньїе речи);
• «Чим виразніше виявляється намір Бердникова до того, щоб Туркіна покинула завод, тим менше залишається підстав звинуватити його в примушуванні її до співжиття, використо-иуючи службову залежність цієї жінки.
Адже якщо вона залишить завод, тоді зникне її службова залежність. Бердников губить єдиний спосіб впливу на неї.
Визнавши, що Бердников виживав Туркіну з заводу, — а не визнати це неможливо — прокурор розуміє, що це означає, що Бердников свідомо позбавляв себе засобу до примушування» (И.С. Киселев. Речь по делу Бердникова // Судебньїе речи адвокатов).
14. Про який закон логіки йдеться в наведених текстах:
• У казці О.М. Толстого «Золотий ключик, або Пригоди Бу-ратіно» народний лікар Богомол робить висновок після огляду Буратіно:
«Одне з двох: або пацієнт живий, або він помер. Якщо він живий — він залишиться жити або не залишиться жити. Якщо він мертвий — його можна оживити або не можна оживити»;
• У комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» є такий діалог:
Пан Журден. ...А зараз я повинен відкрити вам таємницю. Я закоханий в одну великосвітську даму, і я хотів би, щоб ви допомогли мені написати їй записку, яку я маю намір упустити до її ніг.
Учитель філософії. Звичайно, ви хочете написати їй вірші?
Пан Журден. Ні, ні, тільки не вірші.
Учитель філософії. Ви віддаєте перевагу прозі?
Пан Журден. Ні, я не хочу ні віршів, ні прози.
Учитель філософії. Так не можна: або те, або інше.
Пан Журден. Чому?
Учитель філософії. Бо, пане, ми можемо викладати свої думки не інакше, як віршами або прозою.
Пан Журден. Не інакше як прозою або віршами?
Учитель філософії. Не інакше, пане. Усе, що не є прозою, то вірші, а що не є віршами — проза;
• У відомій казці Л. Керролла «Аліса у Задзеркаллі» Білий лицар має намір заспівати Алісі «дуже, дуже гарну пісню».
«— Коли я її співаю, усі ридають... або...
— Або що? — запитала Аліса, не розуміючи, чому Лицар раптово зупинився.
— Або... не ридають...»
15. Спробуйте відповісти на запитання, яке наводив свого часу відомий німецький філософ Гегель, іронічно аналізуючи закон виключеного третього.
«Дух є зеленим або не зеленим. Яке з цих тверджень є істинним?»
16. Поліція затримала чотирьох гангстерів, які підозрюються у крадіжці автомобіля: Анрі, Луї, Жоржа й Тома. На допиті вони дали такі свідчення:
Анрі: «Це був Луї». Луї: «Це зробив Том». Жорж: «Це не я».
Том: «Луї говорить неправду, коли стверджує, що це був я». Додаткове розслідування показало, що правду сказав тільки один із них. Хто вкрав машину?
17. На одних зборах обирали голову й секретаря. Пропозиція, щоб Володимира вибрали головою, а Сергія — секретарем, не пройшла. Тоді хтось із присутніх запропонував обрати Володимира головою. Хтось інший запротестував, посилаючись на те, що не можна вдруге вносити пропозицію, якщо вона вже була відхилена. Однак керуючий зборами не прислухався до цієї аргументації і поставив пропозицію про обрання головою Володимира на голосування.
Пропозиція отримала більшість голосів. Виникає питання: чи логічно поводили себе збори і хто був правий: особа, яка керувала зборами, чи її опонент? Який закон логіки для розв'язання цього питання необхідно застосувати?
• «Людина на відміну від тварин живе, спираючись на свої зусилля, і той, хто не спирається на свої зусилля, не живе» (Мо-цзи);
• «Якщо люди дурні, то їх легко примусити до тяжкої праці, а якщо не дурні, то примусити нелегко» (Шан Ян);
• «Якщо біль нестерпний, то він нетривалий, а якщо тривалий, то він не є нестерпним» (Епікур);
• «Все дійсне — розумне, все розумне — дійсне» (Гегель).
18. Використовуючи закон подвійного заперечення, спростіть висловлювання:
«Не є правим той, хто не погоджується із спростуванням твердження, що на цей раз необачно було б наполягати на тому, що цей злочин вчинив не Н.».
Розділ 7 УМОВИВІД.
БЕЗПОСЕРЕДНІ УМОВИВОДИ
7.1. Загальна характеристика умовиводів
Завдяки умовиводам продукують так зване вивідне знання. Залежно від того, як рухаються знання в умовиводах — від більш загального до менш загального, від одиничного до часткового чи й загального, від знань певного ступеня загальності до знань такого ж ступеня загальності, — вони (умовиводи) поділяються на дедуктивні, індуктивні і традуктивні. Різновидом останніх є аналогія.
За ступенем обґрунтованості висновку умовиводи поділяються на достовірні (необхідні) і ймовірні (правдоподібні). Висновки перших є необхідно істинними (за умови істинності засновків і правильності зв'язку між ними), а висновки других — імовірно істинними, навіть за умови істинності засновків.
Залежно від кількості засновків, що входять до складу умовиводів, останні поділяють на безпосередні (до складу яких входить лише один засновок) та опосередко-вані (які містять у собі два і більше засновків).
Умовиводом називається форма мислення, за допомогою якої з одного або кількох суджень виводиться нове судження, котре містить у собі нове знання.
Наприклад, коли з двох суджень: 1) "Кожен обвинувачуваний має право на захист" і 2) "Петренко — обвинувачуваний" виводиться третє судження "Петренко має право на захист", ми робимо умовивід.
Термін "умовивід" вживається у подвійному значенні. Під "умовиводом" розуміють і розумовий процес виведення нового знання із суджень, і саме нове судження як наслідок розумової операції.
Умовивід за своєю структурою складніший, ніж поняття та судження, форма мислення. Поняття і судження входять до складу умовиводу як його елементи.
Будь-який умовивід складається із засновків і висновку. Засновки — це судження, із яких виводиться нове знання. Висновок— судження, виведене із засновків. Наприклад, візьмемо умовивід: "Будь-який злочин суспільно небезпечний", "Крадіжка є злочин". Отже, крадіжка суспільно небезпечна.
У цьому умовиводі перші два судження є засновками, а третє судження, яке стоїть після слова "отже", — висновок.
Умовивід — це логічний засіб здобування нового знання. У процесі умовиводу здійснюється перехід від відомого до невідомого. Об'єктивною підставою умовиводу є зв'язок і взаємозалежність предметів і явищ дійсності. Якби навколишній світ складався з нагромаджених не пов'язаних між собою випадкових предметів і явищ, то від знання одних предметів не можна було б перейти до знання інших і, отже, умовивід як форма мислення був би неможливим. Але оскільки предмети і явища об'єктивної дійсності взаємопов'язані, підпорядковані певним законам, то існує не тільки можливість, а й необхідність пізнання одних предметів на підставі знання інших.
Це не означає, звичайно, що нове знання можна вивести із сполучення будь-яких суджень. Умовиводом є не будь-яке сполучення, а тільки таке, у якому між судженнями існує логічний зв'язок, котрий відображає взаємозв'язок предметів і явищ самої дійсності. Якщо ж предмети дійсності не пов'язані між собою, то й судження, що відображають ці предмети, логічно будуть не пов'язаними, і тому вивести із них якесь нове знання, тобто побудувати умовивід, не можна. Наприклад, із таких двох суджень: "Будь-який злочин є діяння суспільно небезпечне", "Усі дерева є рослини" — не можна зробити ніякого висновку тому, що ці судження відображають об'єкти різних предметних областей, логічно не пов'язані. Отже, сполучення цих суджень не є умовиводом.
У будь-якому умовиводі слід розрізняти три види знань:
1. Вихідне знання те, з якого виводиться нове знання — воно міститься в засновках умовиводу.
2. Висновкове знання — міститься у висновку.
3. Обґрунтовуюче знання — знання, котре пояснює правомірність висновку із засновків. Обґрунтовуюче знання міститься в аксіомах і правилах умовиводів, воно не входить до складу умовиводу у вигляді окремого судження, а складає логічну підставу висновків, дає відповідь на запитання про те, чому висновок, здобутий з тих чи інших суджень, є правомірним і неодмінним.
За допомогою умовиводів здобувають знання опосередковані, або висновкові.
Знання бувають безпосередні та опосередковані (висновкові).
Безпосередніми називаються знання, здобуті за допомогою безпосереднього сприймання предметів або явищ. Наприклад, "Ця стіна біла"; "На замку, яким замикали магазин, наявні сліди злому" і т. д.
В істинності (або хибності) цих суджень ми переконуємося за допомогою живого споглядання предметів, не вдаючись до логічних доказів і міркувань. Щоб визнати, наприклад, судження "Ця стіна біла" істинним або хибним, досить поглянути на цю стіну.
Безпосередні знання становлять незначну частину всіх наших знань. Основними знаннями є знання опосередковані.
Опосередкованими (висновковими) знаннями називаються знання, які ми виводимо з наявних, раніше здобутих знань. Наприклад, знання про виникнення життя на Землі, про походження людини, земних материків, гір, морів, про причини війн, сутність права тощо є знаннями опосередкованими, вони виведені із інших істинних знань.
У кримінальному судочинстві пізнання також в основному є опосередкованим. Зумовлено це тим, що злочин, предмет судового розслідування, є факт минулого стосовно моменту його розслідування і судового розгляду, і, отже, безпосереднє спостереження слідчим і судом даної події не може мати місця. Для пізнання істини в кримінальній справі існує лише один шлях: установлення фактів — слідів злочину і на їхній підставі відновлення злочинної події в цілому. Звідси вирішальна роль належить умовиводам у судовому дослідженні.
Висновок в умовиводі може бути або істинним, або хибним. Для того щоб висновок умовиводу був істинним, необхідно дотримуватися таких двох умов.
1. Засновки, з яких роблять висновок, мають бути істинними.
2. Умовивід має бути логічно правильним. Недотримання однієї з цих умов призводить до того, що висновок із засновків стає хибним. Розгляньмо це на прикладі:
Будь-які купівля-продаж пов'язані з переходом права власності.
Дарування не є купівля-продаж.
Отже, дарування не пов'язане з переходом права власності.
Цей умовивід побудований логічно правильно, але висновок хибний.
Отже, у процесі здобуття логічних висновків необхідно стежити за тим, щоб засновки були істинними, і за тим, щоб дотримувалися правила того умовиводу, у формі якого робиться даний висновок.
Умовиводи бувають різних видів. За кількістю засновків умовиводи поділяються на безпосередні та опосередковані.
Безпосереднім називається такий умовивід, у якому висновок робиться з однієї посилки.
Опосередкованим називається такий умовивід, у якому висновок робиться з двох і більше засновків.
За спрямованістю процесу міркування опосередковані умовиводи поділяються на дедуктивні та індуктивні.
У дедуктивних умовиводах висновок іде від знання більшого ступеня спільності до знання меншого ступеня спільності. Так, у дедуктивному умовиводі:
Усі громадяни країни мають дотримуватися законів цієї країни.
Петренко — громадянин цієї країни.
Отже, Петренко зобов'язаний дотримуватися її законів —висновок іде від знання про клас — усіх громадян країни, до знання про окремого представника цього класу — Петренка.
В індуктивних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.
Приклад індукції:
Шпигунство здійснюється навмисно.
Диверсія здійснюється навмисно.
Шкідництво здійснюється навмисно.
Шпигунство, диверсія, шкідництво — особливо небезпечні державні злочини.
Отже, всі особливо небезпечні державні злочини здійснюються навмисно.