Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності

Вид материала

Документы

Содержание Жданова Ольга Сергіївна

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.

Жданова Ольга Сергіївна

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Луганськ,

zholga@ukr.net

Елементи маркетингової політики підприємства, які забезпечують його адаптивність до умов зовнішнього середовища

Маркетингова політика підприємства спрямована на забезпечення адаптивних властивостей підприємства, тобто властивостей пристосування до змінного зовнішнього оточення. Одним із головних завдань маркетингової політики є вивчення ринку і можливих дій на нього з метою створення умов для пристосування виробництва до вимог ринку. Поняття «пристосування» або «адаптація» є невід’ємним атрибутом маркетингової політики підприємства, її характерною, необхідною і істотною властивістю.

Маркетингову політику підприємства можна назвати системою, що пристосовується, або адаптивною системою, або системою автоматичного управління. Сутність цього положення полягає в тому, що така система зберігає працездатність в умовах непередбаченої зміни властивостей керованого об'єкту, мети управління або умов середовища за допомогою зміни алгоритмів свого функціонування або пошуку оптимальних станів. Крім того, можна віднести до маркетингової політики якість (властивість) самоналагоджувальної системи. Додання алгоритмам управління маркетинговою політикою властивостей самоналагоджування або адаптації істотно розширює можливості промислового підприємства по регулюванню різних ринкових процесів [1].

Маркетингова політика підприємств може включати багатоваріантні моделі адаптації і стандартизації. При цьому маркетингова політика повинна враховувати культурні, соціальні, політичні, технологічні, екологічні і юридичні обмеження, з якими підприємства можуть зіткнутися на різних ринках.

Маркетингова політика підприємства відіграє значну роль в організації його діяльності, оскільки саме вона враховує всі чинники, що впливають на промислове підприємство, рівень конкурентів, можливості споживачів, уміння виявити проблему, виконання маркетингових функцій, організацію контролю за результатами, направлена на взаємодію всіх елементів, що прияє самоорганізації промислового підприємства.

В цілому система планування діяльності промислового підприємства може бути описана інтегрованою моделлю механізму управління промисловим підприємством, яка пов’язує етапи стратегічної діяльності промислового підприємства на ринку із взаємодією їх з маркетинговою діяльністю та макросередовищем. У відповідності з моделлю стратегічне планування діяльності промислового підприємства тісно пов’язане із маркетинговим стратегічним плануванням. Аналогічно пов’язані та узгоджуються й кожні з п’яти основних етапів обох планувань. Особливого значення набувають кінцеві (п’яті етапи), які удосконалюють, уточнюють на корегують ці планування та один одного, а також, у разі потреби, впливають на розробку поточної політики підприємства та маркетингової політики виходу на ринок (треті етапи).

Наступним елементом структури механізму формування адаптивних властивостей промислового підприємства є комплексна модель механізму формування маркетингової політики промислового підприємства як спосіб реалізації адаптивного маркетингу. На момент вибору керівником маркетингової політики завжди є найбільш доцільний варіант, знайти який можна при збігу ряду наступних умов: розробники володіють достатнім об'ємом інформації (чинник повноти і достовірності інформації); розробники володіють ефективними технологіями стратегічного маркетингу; розробники мають певні особові якості (чинник сприйняття і інтерпретації інформації); розробники хочуть знайти і своєчасно прийняти цю «ідеальну» маркетингову політику (чинник збігу цілей промислового підприємства і цілей її співробітників, мотиваційний чинник).

В процесі побудови маркетингу і формування маркетингової політики підприємства необхідно враховувати їх особливості організаційної побудови і прояву на мікро-, макро- і мега- рівні. Значна кількість елементів, що включаються в дії на різних рівнях маркетингу і маркетингової політики взаємодіють різноспрямовано і мають різний ступінь зв'язків і впливу. Вивчення напряму впливу, тісноти зв'язків і рівня їх дії дозволять об'єктивно оцінити стан маркетингу і якість реалізації маркетингової політики. Вищезгадані особливості успішно можна врахувати, використовуючи модель маркетингової політики при взаємодії промислового підприємства з різним контактним середовищем (мікро-, макро- і мегасередовищем). Сутність моделі полягає у тому, що вона охоплює усі основні середовища, з якими напряму чи опосередковано взаємодіє промислове підприємство. Макросередовище представляє собою економічне, соціальне, культурне, природно-кліматичне, демографічне та науково-технічне середовище та державну політику. Воно опосередковано впливає на функціонування підприємства. Зовнішнє середовище підприємства складається з покупців, постачальників, конкурентів, державних структур, партнерів та громадськості, воно взаємодіє з макро- та внутрішнім середовищем. Внутрішнє середовище промислового підприємства – це саме виробництво та відділи: матеріально-технічного забезпечення, управління якістю, реалізації, кадрів, фінансовий та інноваційно-конструкторський.

Стратегія управління маркетинговою політикою є вибором і відстеженням напрямів поведінки підприємства на ринку з врахуванням специфіки поведінки споживачів і конкурентів. Процес реалізації маркетингової політики як елементу здійснення маркетингу підприємства має власну структуру і лад реалізації. Вони знаходять віддзеркалення в механізмі реалізації управління маркетинговою політикою, згідно якого стратегія управління маркетинговою політикою схильна до впливу відповідних чинників зовнішнього і внутрішнього середовища і включає етапи підготовки і реалізації маркетингової політики.

Важливим при розробці механізму формування адаптивних властивостей промислового підприємства є визначення етапів її реалізації і період часу, що минає з моменту її розробки до моменту істотного корегування, тобто появи нової маркетингової політики. Для цього рекомендується алгоритм розробки адаптивної маркетингової політики промислового підприємства.

Таким чином, структура механізму формування адаптивних властивостей промислового підприємства має наступний вигляд, рис. 1.



Аналіз структури маркетингової політики промислового підприємства показав відсутність жорсткого взаємозв’язку структури маркетингової політики з основними функціями управління, недостатню спрямованість елементів маркетингової політки підприємства на забезпечення адаптивності діяльності та відсутність серед елементів маркетингової політики підприємства засобів подолання конфлікту між інтересами зацікавлених сторін. Це потребує розробки принципового підходу до формування маркетингової політики промислового підприємства на основі комплексності. Пропонується удосконалити уявлення про взаємозв’язок між функціями маркетингової політики, її структурою і основними функціями загального управління підприємством шляхом виявлення сукупності прямих (розробка норм, їх вживання, контроль за їх дотриманням) та зворотних дій (залучення агентів до участі в маркетинговій політиці, артикуляція та агрегація інтересів), що відповідає рефлексивному типу управління маркетинговою політикою підприємства та є основою вирішення конфлікту між конкурентними інтересами зацікавлених сторін


Література

1. Keegan W.Y. Global Marketing management. 6^,h Ed., New Jersey, 1998.
   

Калюжний Валерій Вілінович

Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля, м. Луганськ

kvvkvvkvv@mail.ru


місце і роль інтелектуальної власністі

у інноваційній діяльності


Постановка проблеми. Ще кілька років тому більшість бізнесменів не відрізняли інтелектуальну власність від інновацій: що те, що інше нове, та й годі. Але сьогодні ситуація змінилася повністю на протилежну. Зі знанням справи, ті ж самі бізнесмени впевнено стверджують, що це різні речи, та, взагалі, як можна їх сплутувати, адже вони відносяться до різних видів людської діяльності.

Це, в принципі, так: кожне з зазначених понять має своє власне визначення. Інтелектуальна власність – це виключене право розпоряджуватися результатами своєї творчої діяльності, яке засвідчується патентами та свідоцтвами державного зразка. Тобто це творча діяльність особистостей. Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг [1]. Тобто це економічна діяльність бізнесменів та підприємців. Як то бачено, ці поняття дійсно різні, але, за суттю, за своєю природою, інтелектуальна та інноваційна діяльності нерозривно пов’язані між собою, оскільки обидві вказані сфери діяльності є складовими одного й того ж процесу, спрямованими на розвиток науково-технічного прогресу. Вони доповнюють одне іншого, та, взагалі, являють собою щільне переплетення двох видів діяльності.

Але відокремлене ставлення до інтелектуальної та інноваційної діяльності є, безумовне, помилкою, яка не тільки обмежує інноваційну діяльність підприємців, навіть, може привести до фатальних наслідків, через позбавлення права випускати інноваційну продукцію недобросовісними конкурентами, які можуть проста вкрасти чужу інтелектуальну власність, та захистити дійсного її творця буде досить тяжко. Отже, щоб не потрапити у халепу, треба розуміти не тільки зв'язок між цими науково-практичними категоріями, а також чітко уявляти собі роль і місце інтелектуальної власності у інноваційній діяльності.

Невирішена частина проблеми полягає в тому, що в літературі зовсім мало що сказано про зв'язок, місце і роль інтелектуальної власності у інноваційній діяльності, тим паче, якщо і є, то така інформація базується лише на емоціональних апріорних міркуваннях окремих фахівців без науково-обґрунтованого доведення та візуалізації ними точки зору, що ускладнює порозуміння в чому саме полягає цей зв'язок.

Мета роботи полягає у наданні обґрунтуваннях доказів про існування прямого об’єктивного, майже законного, зв’язку між інноваціями та інтелектуальною власністю, у визначенні місця та ролі останньої у інноваційній діяльності та їх спільне місце як складових інноваційної економіки.

Основні результати роботи. З одного боку, відповідно до ст. 1 Закону України «Про інноваційну діяльність», інновація – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери [1]. З іншого боку, інновація – це нові знання, що втілені у конкретні продукти, технології та послуги, які затребувані ринком [2].

Як бачено, обидві визначення поняття «інновація» не протиречать одно другому. Навпаки, доповнюють, підкреслюючи, що сам процес «новостворення» або «вдосконалення» продукції чи технологій спирається на творчу інтелектуальну діяльність людини, результатом якої є нові знання. Саме ці знання покладені у розробку нових продуктів та технологій, тобто у інновації, що підкреслює наявність прямого зв’язка між інтелектуальної та інноваційної діяльності. Далі більше. Відповідно до статей 1 та 14¹ Закону України «Про інноваційну діяльність» [1], інноваційний продукт – це результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам ст. 14¹ цього Закону, а саме: інноваційний продукт є результатом виконання інноваційного проекту і науково-дослідною і (або) дослідно-конструкторською розробкою нової технології (в тому числі – інформаційної) чи продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам: а) він є реалізацією (впровадженням) об’єкта інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнення тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) на інноваційний продукт чи одержані від власників цих об’єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об’єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту [1], що чітко вказує на вагому роль та високе місце інтелектуальної власності у складі інноваційного продукту. Патенти і свідоцтва – це ніщо інакше, як юридично закріплені права за творцем на результати його інтелектуальної діяльності. Інакше кажучи, якщо нові знання юридично закріплені за їхнім творцем, вони автоматично набувають статуту інтелектуальної власності. До цього більш немає що додати. І так все ясно, зв'язок має не проста законне підґрунтування, але Закон навіть й зобов’язує мати інтелектуальну власність у вигляді патентів та свідоцтв та інноваційний продукт.

Отже, все починається із запропонування комерційної ідеї організувати бізнес (підстава – маркетингові дослідження про попит на майбутню інноваційну продукцію). Потрібний інноватор (на відміну від звичайного винахідника, інноватор – це творча особа, яка здатна винаходити на замовлення). Уявив собі пропозицію, порозумівши що від нього треба, починається творча робота, результатом якої є нові знання. Тобто народжується новий інтелектуальний продукт, який, до чинного законодавства, є об’єктом авторського права.

Ці знання потрапляють до конструкторів, технологів, інженерів, дослідників, які вже своєю творчою працею нові знання втілюють у конкретну пропозицію, яка і є, за суттю, інновацією. Інновація, з’явившись «на папері» - це вже об’єкт промислової власності, наприклад, винахід чи корисна модель якщо являє собою нову конструкцію чи новий технологічний процес. Результати команди розробників – це їхня (разом з творцем) промислова власність.

Далі «паперова» інновація перетворюється у конкретну річ, яка має певні форми, а форма, з точки зору інтелектуальної власності, - це вже промисловий зразок, який захищається патентом. Потім інноваційний продукт, після досліджень споживчих властивостей та внесення відповідних вдосконалень, запускається у виробництво в серію, та саме так, перетворюється у інноваційну продукцію, яка потрапляє на товарний ринок, на якому її очікували споживачі (за результатами маркетингових досліджень, з яких, власно кажучи, все й розпочалося.

Патенти та свідоцтва потрапляють на ринок інтелектуальної власності, на якому відбуваються процеси розпорядження майновими правами патентовласників. Взаємодія між товарним ринком та ринком інтелектуальної власності полягає у захисту прав володарів патентів і свідоцтв від виготовлення без ліцензійного дозволу запатентованої інноваційної продукції.

Інновації (технічна документація) та інноваційний продукт (промисловий зразок) потрапляють на ринок інновацій, де вони купуються виробниками інноваційної продукції у якості новітніх технологій та нових видів товарів. Зв'язок товарного ринку з ринком інновацій полягає у захисту прав виробника від недобросовісних конкурентів, які намагаються налагодити випуск контрафактної продукції – підробок з порушенням майнових прав легального виробника.

На ринку знань перебувають різні фахівці у даній галузі та інноватори. Ось тут відбувається передача знань (ноу-хау), що їх зв’язує з ринком інновацій, з одного боку, а, з другого боку, вони пов’язані з ринком інтелектуальної власності через надбання майнових і немайнових прав на результати своєї розумової діяльності.

Процеси взаємодії вказаних ринків носять ітераційний характер, та всі разом є складовими ринку інтелектуального капіталу, на якому у якості товару виступає стабільний через постійний розвиток готовий бізнес зі всією своєю інфраструктурою. Така схема взаємодії перелічених ринків розвитку суспільства є наочним обґрунтуванням безпосередніх зв’язків між ними.

Тут згадано декілька схожих та близьких понять, проте різниця між ними проглядається під час взаємодії із зовнішнім середовищем, п’яв яким слід розуміти ринки, на яких кожний об’єкт виступає у якості самостійного товару. Це висловлювання пояснюється ілюстративне. За схемі зображені зв’язки як інновацій, інноваційного продукту та інноваційної продукції (це різні речі відповідно до статей 14 і 15 Закону [1] з інтелектуальною власністю так і зв'язок між ними через ринки на яких вони виступають у якості товару.



Висновки. 1) Інтелектуальна власність є невід’ємною складовою інноваційної діяльності. Її присутність у інноваційній продукції регламентована законодавством. 2) У інноваціях інтелектуальна власність посідає одно з центральних місць, оскільки є основою інноваційного продукту, та відіграє вирішальну роль під час захисту інноваційної продукції від шахрайства та недобросовісних конкурентів. 3) Встановлено, розкрито і доведено, що щільний зв'язок між ринками розвитку, а саме, ринками знань, інновацій, інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу існує, який візуально відображається у вигляді системної циклічної моделі вказаних складових сучасної інноваційної економіки.

Література:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року, № 10-ІV.

2. Калюжный В.В. Современные трактовки понятия "инновация" и его уточнение с использованием усовершенствованного метода системных триад дефиниций // Управління проектами та розвиток виробництва. Збірник наукових праць. Під ред. В.А.Рач. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2003. – № 1 (6). – С. 86 – 99.


Козловський Костянтин Вікторович

Інститут міжнародних відносин, Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Київ

застосування вітчизняними авіаційними підприємствами сучасних маркетингових механізмів із врахуванням динаміки попиту та ринкової кон’юнктури

Актуальність теми.Розвиток ринкових відносин в Україні обумовив процеси трансформації і реорганізації структури управління, формування і реалізації стратегічних рішень на галузевому рівні, у т.ч. авіаційної галузі. Складність структури авіаційного ринку, його масштаби та неоднорідність, неоднозначні результати імплементації державних програм за останні роки роблять очевидною необхідність вдосконалення системи управління авіаційними підприємствами, в тому числі, застосування сучасних маркетингових стратегій і механізмів їх реалізації. Такий підхід має бути одним з ключових аспектів державної політики підвищення ефективності і конкурентоспроможності національної авіаційної галузі.

Вітчизняний авіаринок характеризується позитивною динамікою. Основа зростання закладена завдяки міжнародним чартерним авіарейсам. Поряд з цим, спостерігається розширення присутності іноземних перевізників, що також свідчить про перспективність даного напрямку. Незважаючи на позитивні тенденції, галузь вимагає постійної модернізації. Для цього, вітчизняним компаніям необхідно безперервно підвищувати власну ефективність шляхом застосування сучасних маркетингових механізмів, модернізації парку повітряних суден, вжиття заходів, спрямованих на посилення повітряної безпеки, приділяти значну увагу підготовці висококваліфікованих кадрів. Поєднання вищезазначених факторів може розглядатись як інвестиції у майбутнє вітчизняної авіації та сприяє зростанню її продуктивності та посиленню конкурентних позицій на світовій арені.

Маркетингова діяльність є об’єктивною необхідністю орієнтації діяльності авіаційних підприємствта авіакомпаній на врахування ринкового попиту, потреб і вимог споживачів їх послуг. Так через несприятливу кон’юнктуру і низький попит від рейсів в Україну відмовилась німецька бюджетна авіакомпанія Germanwings, грунтуючи своє рішення економічними причинами. НапрямокКиїв-Кьольн не досягочікуваногорівнязавантаженості 80%, внаслідокчоголітак,якиййогообслуговував,було переведено на новийнапрямок Ганновер-Москва, якийкористуєтьсявищим попитом. Маркетинг як концепціяуправлінняпідприємствомпотребуєаналізууправлінськоїдіяльності на стратегічному, тактичному та оперативному.

На стратегічномурівніважливими є довгостроковіцілікомпанії. Визначаютьсяресурси, необхідні для досягненняцихцілей, до якихвідносятьсяфінансові й матеріальні. Обираєтьсястратегіядосягненняцілей. На тактичному рівнізагальніціліконкретизуються на більш короткий період. На їхосновіформулюютьсязавдання і залучаютьсянеобхідніресурси. На оперативному рівнівирішуютьсяпоточнізавдання, продиктованікон’юнктурою ринку. Завдання такого плану маютьвідповідатидовгостроковимстратегічнимцілямавіакомпанії. Якісноновийпідхід до оперуванняавіакомпанією, зумовленийсукупністювидівдіяльності в рамках маркетингу, полягає в тому, щоаналізплатоспроможногоринковогопопиту на послуги, потреб споживачівстає основою для виявленняновихможливостей у сферінаданняпослуг, їхінтенсифікації і підвищенняефективності. [4] Ефективний маркетинг дозволяєавіакомпанії бути успішною, оперативно реагуючи на ринкові потреби і загрози. Шляхом проведенняаналізудинамікипасажиропотоківвизначаютьсяекономічноперспективнінапрямки. Особливо важливимвиступає фактор часу – при інтенсивнихмаркетинговихдослідженняхавіакомпаніямаєможливістьвизначити та розпочатинаданняпослуг за маршрутами, якікористуютьсявисоким попитом у споживачівраніше за конкурентів, створюючичасовий лаг. Намаганняйогоподолатизісторониконкурентіввестимуть до додатковихвитратвнаслідокнедостатності часу на ретельнурозробкустратегії і послабленняїхринковихпозицій, як наслідок, в той час, як компанія з більшефективним маркетингом отримуватимедодатковіприбутки. Призначення маркетингу як функціїуправлінняполягає в забезпеченнідіяльностіавіакомпанії, виходячи з вивчення та урахуванняринковогопопиту, потреб і вимогпасажирів з метою максимізаціїприбутку. Головнимнапрямоммаркетинговоїдіяльності в межах авіакомпанії є вивченняпопитудляправильноїорієнтаціїдіяльностікомпанії на ринку. Підвивченнямпопитуслідрозуміти як виявленняприхованогопопиту на конкретніпослуги, так і йогоформування, прогнозуваннязмінйогонапрямківвумовахшвидкоїзмінюваностікон’юнктури ринку авіаперевезень. Важливемісцепосідаєоцінюваннявитрат на маркетинг, щовключаєдослідженняринків і споживачів, позиціонування, дослідженняконкурентів. При оцінцірівнянеобхіднихвитрат на маркетинг доцільнозастосовуватиметодианалогії. Для авіакомпаніївитрати на розробку та введення на ринок нового продукту розподіляютьсянаступним чином: на фундаментальнідослідженнявиділяється 3-6% витрат, на розробку – 7-18%, на підготовку продукту 40-60%, на організацію маркетингу (реклама, стимулювання) – 10-30%. Визначенняприйнятногорівнявитрат є складнимзавданням, враховуючиїх природу. Для різнихкомпаній і різнихтипівпослугзначенняможеколиватисьвід 2 до 15%. Якщоспівставлятимаркетинговівитрати з прибутками, то значеннядосягає 30-42% при стабільномуположенні на ринку і понад 45% при входженні на ринок.

Реалізація розроблених маркетингових заходів неможлива без фінансового планування маркетингу або складання бюджету – всі заплановані маркетингові заходи трансформуються в витрати з подальшою їх компенсацією з очікуваних грошових потоків. Бюджет маркетингу дозволяє правильно встановити пріоритети щодо розподілу ресурсів та встановити контрольні параметри реалізації маркетингових дій. [5]

Сучасний ринок вимагає від авіаційних підприємств постійного пошуку шляхів модифікації продукції, що випускається, відповідно до вимог замовників. Змінені можуть бути фізичні, функціональні та інші властивості продукції. У зв’язку з цим можна виділити варіювання та диференціацію виробництва. Варіювання передбачає заміну наявного виробу модифікованим шляхом вилучення старого виробу з виробничої програми і заміни новим, що краще відповідає новим потребам споживачів із збереженням попередніх фізичних властивостей. Якщо поряд із наявним виробом на ринок виводяться його модифікації, має місце диференціація продукції. Виробнича програма при цьому розширюється. При розробці підприємством нових виробів, направлених на нові цільові групи споживачів відбувається диверсифікація продукції. Існує декілька видів диверсифікації – вертикальна, тобто розширення виробництва за рахунок включення продукції, яка перебуває на попередній чи наступній фазі виробничого процесу; горизонтальна, тобто розширення виробничої програми без включення нової продукції, що пов’язана з нею предметно; латеральна, що передбачає включення у виробничу програму цілком нових виробів, призначених для нових ринків.

Політика просування товару вирішує питання про шлях просування продукції підприємства до споживачів. Вона включає всі види діяльності, необхідні для надання споживачу продукції в потрібній кількості і якості в потрібний час і в потрібному місці. При ухваленні рішення на користь визначеного шляху збуту мається на увазі довгострокове використання цього каналу. Саме рішення може бути прийняте тільки в координації з іншими інструментами маркетингу. [4]

Висновки:Планування маркетингу має на меті встановлення максимально можливої планомірності маркетингової діяльності підприємства. Кон’юнктура ринку піддається постійним коливанням, і точно спрогнозувати її неможливо. Успішна діяльність підприємства має базуватись на глибокому вивченні і розумінні ринку. З цих причин маркетингова діяльність є об’єктивною необхідністю за умов інтеграції національних авіаційних підприємств у світовий конкурентний простір. В сучасних умовах розвитку світової економіки, які характеризуються суттєвим загостренням міжнародної конкурентної боротьби, більш складними і диверсифікованими стають як технологічні, так і організаційні моделі виробництва. Завдяки інтернаціоналізації світової економіки, розширенню міжнародної торгівлі, більш динамічному й масовому переміщенню капіталів і робочої сили значно актуалізуються міжнародні аспекти маркетингу. Важливим є визнання універсального характеру зазначених процесів, а отже застосування маркетингових механізмів можна розглядати як встановлення підприємством дієвого зворотного зв’язку між попитом і пропозицією на мезорівні та гарантію того, що виготовлена продукція, пройшовши всі етапи виробничого процесу, буде користуватись попитом на цільовому ринку.

Список використаних джерел:

1. Гальчинський А.С. Нова модель економічного розвитку України (у контексті глобалізації) // Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.: Либідь, 2002. – С. 30-45.
   
2. Грушак З.М. Підвищенняконкурентоспроможності авіакомпаній України на міжнародному ринку // Економіка. Фінанси. Право :Проблемніпитання: коментарі та поради. Інформаційно-аналітичнийбюлетень. / АФ «Аналітик»; Академіямуніципальногоуправління. – Київ, 2007. – № 2. – С. 10-13.
   
3. Костромина Е.В. Экономика авиакомпаний в условиях рынка. – М.: НОУ, ВКШ, «Авиабизнес», 2002. – 304с. , с.44
   
4. Менеджмент зовнішньоекономічноїдіяльності: Підручник/ М45 За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання, 2005. – 493 с.
   
5. Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. Випуск 23. (за заг. ред. Проф. Єханурова Ю.І., Шегди А.В.) – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. – с 98.
   

Корж Тетяна Іванівна, аспірант

Міжнародний науково-технічний університет ім. Юрія Бугая,

м. Київ