Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності

Вид материала

Содержание

Роль кластерів в підвищенні конкурентоспроможності регіонів
Проблемы повышения конкурентоспособности виноградарско-винодельческой продукции украины

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 19

ВПЛИВ МІЖПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ КООПЕРАЦІЇ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ (ТСЕС) РІЗНИХ РІВНІВ (ВІД МІКРО- ДО МАКРОРІВНЯ) В ПЕРІОД ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА ОЧІКУВАНЬ ДРУГОЇ ХВИЛІ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Вплив різноманітних, характерних для посткризового періоду, зовнішніх загроз, закладених в середовищі функціонування вітчизняних підприємств та тиск на них власних внутрішніх проблем обумовлює пошук ефективних організаційно-економічних механізмів вирішення внутрішніх проблем та протидії зовнішнім загрозам, зокрема і передусім на основі логіки кооперування та завдяки виникнення при цьому синергетичного ефекту.

До конкретних загроз із сторони сучасного ринкового середовища та питань (проблем) забезпечення ефективного функціонування та розвитку як окремих підприємств, так і їх об’єднань, а також регіональних господарських систем їх локалізації в умовах глобалізації та посткризового періоду належать:

♦ в світлі потенційних загроз для вітчизняного бізнесу із боку посткризового та глобалізованого ринкового середовища – це насамперед такі проблеми як: зниження ринкового попиту та зменшення ємкості внутрішнього ринку; надмірна залежність вітчизняних підприємств від зовнішніх ринків; монополізація ринку крупними, глобальними «гравцями»; нестабільність фінансового ринку тощо;

♦ в межах ринкового аспекту діяльності – це насамперед такі питання як: забезпечення належного (високого) рівня конкурентоспроможності та посилення ринкових позицій; уникнення залежності від обмеженого кола постачальників та покупців; налагодження ефективного маркетингу;

♦ в межах аспекту організації ефективної системи виробництва (щодо підвищення ефективності виробничих бізнес-процесів) – це питання пов’язані із потребою: оновлення та підвищення ефективності використання основних виробничих фондів; підвищення продуктивності праці; диверсифікації продукції; підвищення ефективності виробничого менеджменту; мінімізації енерговитрат (енергоощадності);

♦ в межах аспекту організації інвестиційного процесу (щодо підвищення ефективності інвестиційних бізнес-процесів) – це можуть бути питання пов’язані із підвищенням ефективності інвестиційного менеджменту, що знаходитиме своє втілення у: недопущенні перевитрат інвестиційних ресурсів; забезпеченні запланованих обсягів прибутку від реалізованих проектів; мінімізації тривалості будівельно-монтажних робіт ;

♦ в межах фінансового аспекту (щодо організації ефективних фінансової діяльності та менеджменту) – це питання пов’язані із: формуванням ефективної фінансової стратегії; оптимізацією структури активів (щодо ліквідності активів); мінімізацією частки позичкового капіталу та частки короткострокових джерел залучення позикового капіталу, дебіторської заборгованістю, вартості позичкового капіталу, рівнів фінансових ризиків;

♦ в межах аспекту організації ефективної системи управління бізнесом – це питання пов’язані із: покращенням орієнтації в кон’юнктурі ринку; підвищенням ефективності фінансового менеджменту; зниженням рівнів комерційного ризику; покращенням управління витратами виробництва; забезпеченням гнучкості в управлінні; недопущенням інерційності розвитку підприємств; організацією якісної системи бухгалтерського обліку та звітності.

Цільовою моделлю мінімізації негативного впливу зазначених загроз ринкового середовища та ефективного вирішення вказаних проблем функціонування та розвитку вітчизняних господарюючих суб’єктів, моделлю організації раціонального господарювання як на рівні окремих підприємств, так і на рівні територіальних господарських систем їх дислокації може і повинно слугувати кооперування окремих підприємств в межах територій їх концентрованого скупчення в різноманітні інтегровані (але не за корпоративним принципом) бізнес-системи, в так звані кластери.

У кластерах, як формі міжпідприємницької кооперації, закладені можливості для уникнення ризиків зазначених зовнішніх загроз глобалізації та посткризового періоду, для забезпечення конкурентних переваг і формування та реалізації потенціалу сталого розвитку у певних сферах та галузях економіки як самих підприємств, так і територій їх локалізації. В основу цієї цільової моделі організації раціонального господарювання закладено використання ефекту синергії від широкого впровадження принципу кооперування (вертикального та горизонтального, функціонального та галузевого тощо) діяльності в межах локальних територіальних (просторових) економічних систем в формі кластерних організаційно-правових утворень різних типів. Кластери нами приймаються як дієвий, малозатратний організаційно-економічний інструмент забезпечення координації зусиль, взаємодії та спільної роботи підприємств в функціональному та територіальному аспектах їх діяльності.

За логікою синергетичного ефекту, кооперування підприємств у кластери (групи) різного виду чи конфігурації (вертикальні (функціональні), горизонтальні, регіональні тощо – кожен тип кластерів має свою специфіку функціонування та способів взаємодії структурних елементів (учасників)) надає цим підприємствам, а також сформованим ними інтегрованим бізнес-системам, і у підсумку регіональним та національним економічним системам їх локалізації додаткові можливості (закладені у сфері кооперування, координації зусиль та організації спільної діяльності) для уникнення чи зменшення ризиків потенційних загроз та використання потенційних можливостей динамічного ринкового середовища, для розвитку та реалізації їх конкурентних переваг у певних сферах та галузях економіки, для досягнення якісно нових конкурентних переваг і можливостей сталого розвитку, для вирішення багатьох як стратегічних, такі тактичних питань (проблем) їх функціонування та розвитку в посткризовий період.

Основними аргументами, які дають підстави вважати сучасну форму реалізації кооперативного принципу організації господарської діяльності (як в територіальному, так і в функціональному аспектах цієї міжпідприємницької взаємодії) – кластерні об’єднання, – одним із найсуттєвіших елементів господарського механізму сучасної ефективної ринкової економіки, що забезпечує можливості для вирішення вказаних вище питань (проблем) та уникнення загроз післякризового періоду для соціально-економічного розвитку як окремих підприємств, так і цілих регіонів та країн їх дислокації, є те що:

♦ закладений в кластери принцип концентрації конкурентів, їх покупців та постачальників сприяє зростанню ефективної спеціалізації виробництва;

♦ окремі бізнес-суб’єкти найбільш динамічно розвиваються саме в межах кластера взаємопов’язаних підприємств;

♦ розвиток в межах кластера взаємопов’язаних підприємств окремих його бізнес-суб’єктів є поштовхом для активізації розвитку підприємств-постачальників, підприємства-споживачів та галузей сфери послуг у складі кластера: необхідність задоволення потреб, що постійно зростають, стимулюватиме формування у кластері нових підприємств з виробництва, розповсюдження та реалізації профільної продукції;

♦ кластерна форма співпраці (кооперування) стимулює інновації, інноваційний процес та створення нових форм знань. Участь в діяльності кластерного об’єднання наукового сектору та синтез науково-технічної і підприємницької діяльності сприяє появі науково-технічного синергізму, який проявляється у збільшенні інноваційної складової діяльності підприємств, в об’єднанні їх наукових потенціалів, в прискоренні генерації та практичному застосуванні продуктових, технологічних та управлінських інновацій;

♦ перетинання діяльності різних кластерів в межах регіону, сприяє появі нових знань та стимулює виникнення підприємств нових видів бізнесу;

♦ кластерний формат організації бізнесу дозволяє вести конструктивний діалог між представниками підприємницького середовища та державної і місцевої влади;

♦ кластери надають можливість різноманітним підприємствам сфери малого і середнього бізнесу долучатися до них для надання учасникам різноманітних спеціалізованих фінансових, бухгалтерських, аудиторських, маркетингових тощо послуг;

♦ кластерна модель організації бізнес-систем на засадах кооперації та інтеграції в промислово розвинутих країнах, сприяє досягненню кращого взаєморозуміння та взаємодії з лідерами світового бізнесу.

Ключовим моментом для створення в регіоні інтегрованих бізнес-систем кластерного типу є те, що більшість виробництв мають бути технологічно замкнуті на свій регіон. Це відбуватиметься на основі поглиблення поділу праці і вузької спеціалізації окремих виробництв, з одного боку, та їх цільового кооперування (як технологічної та маркетингової взаємодії) щодо виготовлення та реалізації на ринку кінцевої продукції (із високою доданою вартістю) на яку існують адекватний попит і ринки збуту, з іншого боку, що у підсумку забезпечує в регіоні створення додаткових робочих місць, ефективне використання ресурсів, зростання продуктивності виробництва тощо. До речі, найкраще на регіональному рівні замикаються технологічні цикли легкої, харчової, будівельної (у т. ч. виробництво будматеріалів), деревообробної промисловості, деяких галузей хімічної промисловості і значно гірше − майже усіх галузей машинобудування.

Відтак, найбільш перспективними напрямами формування кластерів в регіонах України сьогодні, враховуючи специфіку та рівень розвитку їх продуктивних сил, можна вважати: агропромислові та харчові (кластери молоко- та м’ясопереробного спрямування, виробництва консервної (овочево-фруктової), олійної та зернової продукції, цукровий та кондитерський кластери, виноробні тощо); будівельні; легкої промисловості (текстильно-швейні, взуттєві); машинобудівні, у т. ч. транспортного машинобудування, енергомашинобудівний; металургійні; приладобудування та високотехнологічні; інформаційно-інноваційні; транспортно-логістичні; авіабудівний; суднобудівний; туристично-рекреаційні; медичні та фармацевтичні.

При ідентифікації кластерів у регіонах ми застосували результати як кількісного (за коефіцієнтом просторової локалізації, тобто фактором зайнятості чи точніше фактором концентрації підприємств певної галузі, і шляхом вимірювання сили взаємодії між галузями (підприємствами регіональних галузей чи їх сегментів) в кластері за моделлю ″витрати-випуск″ та мережуванням, і за показником економічної значущості галузі в регіоні), так і якісного (шляхом визначення основних компетенцій кластерів та важливих якісних зв’язків та стратегічних партнерів у різних мережах) аналізу.

Наші висновки обумовлені також і досвідом світової практики розвитку та функціонування кластерної моделі просторової економіки різних рівнів, який засвідчує, що найбільш успішними є кластери, які створювалися шляхом зміцнення існуючої структури економіки та переорієнтації її занепадаючого сектору, а не ті, що створювалися з нуля.

Лещук Віктор Пилипович

Буснюк Світлана Володимирівна

Луцький національний технічний університет, м.Луцьк

e-mail: sveta-didyh@mail.ru

РОЛЬ КЛАСТЕРІВ В ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ

Актуальність теми дослідження зумовлена станом української економіки, рівнем конкурентоспроможності національного продукту на міжнародному ринку та необхідністю пошуку нових, інноваційних рішень для покращення економічного та соціального рівня життя населення. Пріорітетом державної політики повинна стати розробка стратегії підвищення конкурентоспроможності регіонів та перехід економіки на інноваційний рівень розвитку. В сучасних умовах зростання попиту та жорсткої конкуреції кожна країна максимально акумулює власні сили для зміцнення та покращення власних конкурентних переваг шляхом оптимального використання наявних матеріальних та нематеріальних ресурсів.

В першу чергу, національна конкурентоспроможність визначається здатністю вітчизняних компаній виробляти товари і послуги, що мають попит на світовому ринках. Безсумнівним залишається і той факт, що високий рівень конкурентоспроможності країни формується в регіонах, а це:

- стабільний розвиток регіону, зростання валового регіонального продукту;

- зростання іноземних інвестицій;

- високий рівень життя населення, достойне медичне та соціальне обслуговування, підвищення рівня зайнятості регіону, зростання кількості робочих місць;

- товари і послуги регіональних виробників конкурентоздатні на міжрегіональому та світовому ринках;

- активна розробка та впровадження інноваційних, наукових та енергозберігаючих технологій;

- прискорення інноваційного розвитку регіону;

- підвищення ефективності та раціональне використання наявних ресурсів регіону;

- екологізація наявного виробництва.

Однією з наступальних стратегій розвитку регіону, яка успішно функціонує у світі є стратегія кластеризації. Кластерні утворення - це принципово нова організаційна форма інтеграції, територіально-галузеві добровільні об‘єднання, що дають компаніям очікуваний фінансовий ефект, а державі сталий економічний розвиток. Кластери – ключовий компонент стратегій соціально-економічного розвитку багатьох розвинених країн. Головна ідея кластеризації – об‘єднатися, щоб стати економічно сильнішими, мати потужний науково-технічний, виробничий та економічний потенціал, випускати конкурентоздатну продукцію. Цей процес відрізняється від традиційних програм економічного і соціального розвитку тим, що головне значення у структурі набуває органічний взаємозв’язок корпоративних утворень різних сфер діяльності з державними і науковими установами. Кластерні об’єднання, як показує світовий досвід функціонування таких інтеграційних структур, є однією з найефективніших форм організації сучасних інноваційних процесів, адже успіх економіки залежить, в основному, від локальної концентрації спеціалізованих галузей. Цілісні комплекси, що входять у галузевий кластер, завдяки спільній технічній кооперації значно скорочують власні затрати, спільно функціонуючи забезпечують розвиток власного потенціалу і конкурентоспроможності. Кластер будучи структурою абсолютно добровільною (це одна із ключових ознак даного інтеграційного об’єднання) включає в себе фінансові, навчальні, наукові установи, громадські організації, виробничі інститути, які спільно працюючи, в той же час і конкурують між собою. Чіткі, координовані дії усіх без виключення учасників кластеру дозволяють досягати заданих цілей швидше, при цьому така співпраця дозволяє максимально знизити можливі втрати і ризики.

Вперше проаналізував кластер, як перспективний засіб зміцнення конкурентних позицій М.Портер у праці «Конкурентні переваги націй». Саме аналіз Портера про підвищення конкурентоспроможності і ефективності роботи шляхом створення кластера привернув увагу аналітиків та політиків до концепції промислового кластера.

Стосовно трактування самого поняття «кластер» слід відмітити, що всі вони схожі між собою і тим чи іншим способом перефразовують визначення М.Портера, який пояснює цю організаційну форму так: «Кластер – це сконцентровані за географічним принципом групи взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм споріднених галузей, а також пов’язаних з діяльністю організацій, що конкурують між собою,але при цьому ведуть спільну роботу» [1, с.256].

Питання формування кластерних утворень в контексті розвитку української економіки почали досліджуватися відносно недавно такими вченими як В.Базилевич, І.Бураковський, М.Войнаренко, Б.Губський, Я.Жаліло, Б.Кваснюк, Д.Лук’яненко, С.Мочерний, С.Соколенко, М.Тимчук, А.Філіпенко та іншими.

Сьогодні, залишається відкритими багато теоретичних питань щодо сутності самої економічної категорії «кластер», недостатньо розкрито критерії і чинники ефективного функціонування таких структур, не існує чіткої, апробованої схеми формування кластерного об’єднання. Тому цей процес в контексті розвитку і об’єктивних умов, що складаються в економіці нашої держави має більше питань ніж відповідей.

Процес кластеризації для нашої держави може стати одним із ефективних шляхів виходу із складної економічної ситуації та покращити рівень конкурентоспроможності на міжнародному ринку.

Отже, формування регіональних галузевих кластерів є важливим і об’єктивно зумовленим процесом, формою реалізації якого є специфічна взаємодія суб’єктів господарювання, і як результат – підвищення конкурентних переваг і покращення економічних показників в порівнянні з окремо функціонуючими одиницями.

Список використаних джерел

1. Портер М.Е. Конкуренція – Москва: Видавничий дім «Вільямс», 2005. – 608 с.

Подгорная Джонетта Николаевна, доцент кафедры менеджмента природоохранной деятельности, к.э.н.

Царенко Жанна Александровна, аспирант

Одесский государственный экологический университет г. Одесса

ПРОБЛЕМЫ ПОВЫШЕНИЯ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ВИНОГРАДАРСКО-ВИНОДЕЛЬЧЕСКОЙ ПРОДУКЦИИ УКРАИНЫ

В рыночных условиях хозяйствования повышение конкурентоспособности продукции является ключевой проблемой, поскольку ее уровень определяет успех или неудачу в деятельности предприятий. Высокая конкурентоспособность продукции, работ (услуг) предопределяет рост экспорта, что способствует повышению уровня жизни населения.

Конкурентоспособность продукции формируется в процессе деятельности конкретного экономического субъекта хозяйствования, осуществляемой с помощью выполнения управленческих, организационных, производственных и сбытовых функций. Немаловажную роль в повышении конкурентоспособности страны, региона, отрасли, конкретных предприятий и конкретных видов продукции играет государство, его налоговая, кредитно-финансовая и мотивационная политика.

Потенциальная конкурентоспособность виноградарско-винодельческого подкомплекса, определяемая основными факторами: благоприятные природные условия, многовековые традиции, квалификационная рабочая сила, спрос на внутреннем рынке, - не реализуется в полной мере из-за неэффективного управления на всех уровнях иерархии, устаревших инфраструктуры и технологий.

Автор теории институтов и институциональных изменений американский ученый Дуглас Норт делает вывод, что крупные институциональные изменения проходят медленно, так как институты являются результатом исторических перемен, формирующих индивидуальное поведение. Вторым значительным выводом этого ученого является приоритетность эффективного управления и организации даже по сравнению с научно-техническим прогрессом. Именно в этом кроется ответ на извечный вопрос, почему одни страны богатые, а другие бедные.

Для того, чтобы улучшить материально-техническую базу, обновить технологии, необходимы инвестиции. Создание институциональных условий в равной степени относится и к повышению инвестиционной привлекательности. В нашем обществе необходимо формировать доверие инвестора.

Рассмотрим проблемы повышения конкурентоспособности и инвестиционной привлекательности виноградарско-винодельческого подкомплекса нашей страны.

Южные области Украины, Автономная республика Крым и Закарпатье характеризуются благоприятными природно-климатическими условиями для производства винограда и высококачественных вин. Однако, как свидетельствуют факты, природные ресурсы этих регионов используются неэффективно. За последнее полстолетие неуклонно снижаются площади и производство винограда столовых и технических сортов.

От уровня развития виноградарства во многом зависит состояние экономики хозяйств региона, занятости сельского населения и насыщение внутреннего рынка страны свежим виноградом, соком, вином.

Данные характеризующие динамику площадей виноградных насаждений можно проследить на рис. 1. Максимальные площади виноградников в нашей стране были в начале 60-х годов. Начиная с 1965 года намечается спад площадей виноградников, который не прекращается до настоящего времени. Однако причины сокращения площадей диаметрально противоположны. В 60-е годы произошел необоснованный рост площадей виноградников (почти в 4 раза) без учета экологических и социальных факторов, что и вызвало их сокращение, а в настоящее время – недостает капиталовложений для закладки новых насаждений. Если в период бурного развития виноградарства капиталовложения для государственных предприятий преимущественно выделялись из бюджета за счет налога с оборота, то в настоящее время изымаемый акцизный сбор с винодельческих предприятий даже частично не возвращается виноградарям и виноделам. Источником уплаты акцизного сбора является недополученная прибыль виноградарями, так как закупочные цены на виноград неоправданно низкие.

Рис. 1 Динамика площадей виноградников в Украине

Несмотря на высокий спрос на столовый виноград, за последние годы усилилась тенденция сокращения площадей столовых сортов. Так, по сравнению с 1990г. площадь столовых сортов в сельскохозяйственных предприятиях на конец 2008г. сократилась с 34,4 тыс. га до 10,2 тыс. га или почти в 3 раза. Сокращение предложения столового винограда собственного производства привело к росту импорта, за счет которого сейчас формируется около 65% объема предложения. По данным Госкомстата Украины импорт столового винограда увеличился с 7,4 тыс. т в 2000г. до 54,6 тыс. т. в 2008г., или более чем 7 раз.

В настоящее время площади виноградников Украины находятся на уровне 50-х годов прошлого столетия и составляют 91,3 тыс. га, кроме того, большая их часть – 51 тыс. га или 55,9% - это старые, изреженные и запущенные насаждения, которые нерентабельны и требуют немедленной реконструкции.

Одновременно с сокращением площадей виноградников уменьшились валовые сборы винограда и объемы его переработки. На рис. 2 показана динамика производства и переработки винограда в Украине, из которого видно, что до 1970 года в стране выращивалось и перерабатывалось до 1 млн тонн винограда. Довольно высокие объемы производства и переработки винограда, несмотря на сокращение площадей виноградников, сохранялись до 1991 года, благодаря достигнутому высокому уровню урожайности.

Рис. 2 Производство и переработка винограда в Украине

Увеличение производства вина не всегда соответствует объемам производства винограда. Так, в 2003 году произведено 500 тыс. тонн винограда и выпущено 19,7 млн дал вина, в 2002 году произведено 358 тыс. тонн, а выпуск вина составил 20,8 млн. дал.

В Украине выращивается свыше 90% винограда технических сортов, который должен направляться на переработку, т.е. использоваться как сырье для винодельческой промышленности. Однако в 2009 г. сельхозпредприятиям на переработку направлено всего 33,4% выращенного винограда, тогда как в 1991 г. винзаводами перерабатывалось 94% собственного сырья (рис. 3). По статистическим данным по другим каналам реализации продано 117,7 тыс. тонн винограда или 57%, при этом, что подразумевается под другими каналами неизвестно, в отчетах расшифровка отсутствует. На наш взгляд такое бесконтрольное использование сырья не что иное, как допускаемое теневое производство виноматериалов и вина с целью уклонения от уплаты прямых и непрямых налогов и в первую очередь акцизного сбора, который уплачивает производитель винопродукции.

Емкость рынка вина в Украине составляет примерно 15 млн. дал. Импорт вина в Украину несколько превышает экспорт, а в стоимостном выражении объем импорта и экспорта одинаковый примерно 18млн долларов. Основными экспортерами тихих вин в Украине остаются НП АО «Массандра» и Инкерманский завод марочных вин. Следует отметить, что вывозятся высококачественные вина, но цены за экспортный дал составляет 15,4 дол. (2008г.). Основными импортерами вина в Украине являются Молдова и Грузия. Самые дешевые молдавские вина, их стоимость составляет 9,6 дол. за 1дал, но среди них встречается больше всего подделок.

Рис. 3 Структура каналов реализации винограда по всем направлениям в Украине

Теневая экономика в винодельческом бизнесе способствует фальсификации вин, которая приобретает угрожающий характер. По оценкам экспертов на украинском рынке из каждых десяти бутылок вина пять-семь – подделка. Если среднестатистическая истина, возможно, ближе к уровню 40-50% фальсификата на рынке вина, то это уже катастрофа. Особенно широкое распространение в нашей стране получили так называемые порошковые вина. По этой причине снижается спрос на отечественную винопродукцию и все больше украинцев отдают предпочтение импортным винам. Составляющим элементом конкурентоспособности продукции выступает качество. Специалисты по качеству считают, что конкурентоспособность продукции на 70-80% зависит от ее качества.

Понятие качества тесно связано с категориями «потребительская стоимость» и «полезность». Фальсифицированные вина не только не полезны, но и вредны, поэтому современное виноделие Украины характеризуется низкой потребительской стоимостью и вообще теряет смысл их производство.

Оценка качества натуральных виноградных вин может осуществляться по категориям вин и по биохимическим и органолептическим показателям. Производство вин высшей категории качества (марочных и вин контролируемых наименований по происхождению) составляет немногим более 1%. Так, в 2008г. в Украине было переработано 318 тыс. т винограда и выработано 21,7 млн. дал виноматериалов, из них марочных для закладки на выдержку – 0,3 млн. дал, сухих виноматериалов - 1,8 млн. дал, конъячных – 0,7 млн дал, крепленых – 2,8 млн дал и др. Чем больше будет выпускаться вин высшей категории качества, тем выше будет их конкурентоспособность. Оценка качества вин на соответствие стандартам и подтверждение их доброкачественности должна проводиться государственными сертификационными органами, причем контроль должен быть повсеместным. К сожалению независимых сертификационных органов настолько мало, что выдача сертификатов осуществляется формально, что способствует проникновению на рынок фальсифицированной продукции и в результате потребитель оказывается не защищенным.

Нам представляется несколько направлений по преодолению негативных явлений в развитии виноградарско-винодельческого подкомплекса страны и повышения конкурентоспособности продукции, из них первоочередные:

1. Создать собственную сырьевую базу для обеспечения винодельческой промышленности виноградом высококачественных технических сортов. Срок окупаемости инвестиций в виноградарство составляет 10-15 лет и при нестабильной экономической и политической ситуации инвесторы неохотно вкладывают свой капитал на такой временной лаг. В соответствии с теорией Дж. М. Кейнса государство должно само стать инвестором в невыгодную, но необходимую для страны сферу деятельности [2]. Очень правильное решение правительства о направлении 1% сбора от продажи алкогольных напитков на развитие виноградарства. Это составляет около 100 млн. грн в год, если к этой сумме присоединить 200-300млн. грн из полученного акцизного сбора, то за 10 лет можно удвоить площади виноградников. Одновременно возникает спрос на посадочный материал, а это дополнительные рабочие места в аграрном секторе экономики южных областей Украины, АР Крым и Закарпатья.

2. Повышение качества вин зависит от качества сырья, поэтому научно-обоснованный выбор участков для закладки определенных сортов винограда будет способствовать этому. Российский ученый Ф.Ф. Давитая подчеркивал, что в вине, как в зеркале отражаются сорт и место его произрастания [3]. В результате исследований нами выделено 22 микрозоны качественного виноградарства и виноделия и рекомендована их сортовая специализация. Постепенный перевод марочного виноделия на производство вин контролируемых наименований по происхождению будет способствовать повышению конкурентоспособности украинских вин и эффективному использованию ампелоэкологических ресурсов страны.

3. Рекомендуемая интеграция в виноградарско-винодельческом подкомплексе должна идти по пути создания крупных корпораций, ассоциаций, объединяющих производителей сырья и винодельческие предприятия. Для реализации этого направления крупные промышленные предприятия могут выступать в роли интегратора.

4. Для преодоления монополизации винодельческих предприятий на рынке предприятий необходимо совершенствовать ценообразование на виноград технических сортов. Научно-исследовательским институтам целесообразно ежегодно разрабатывать дифференцированные цены по сортам и представлять на рассмотрение согласительной комиссии, состоящей из представителей сырьевиков, виноделов, торговли, науки, специалистов административных органов. Со стороны государства необходимо снизить ставки акцизного сбора на вина высшей категории качества, что позволит повысить закупочные цены на качественное сырье – виноград технических сортов. Такая мера позволит повысить экономическую мотивацию виноградарей, увеличить расходы на повышение квалификации работников, а также затраты на удобрения, защиту растений и др.

5. Создать всеобщую систему управления качеством, которая была бы составляющей общего менеджмента на всех уровнях управления. Особое внимание уделять контролю качества, как критически важной функции менеджмента. Система управления качеством должна базироваться на стандартизации и сертификации продукции, работ, услуг. На основе опыта стран ЕЭС создать межрегиональные лаборатории, осуществляющие контроль качества винопродукции и борьбу с фальсификацией.

Изучение зарубежного опыта регулирования рынка вина и применение его положительных элементов в Украине позволит защитить внутренний рынок от фальсификации и интервенции низкокачественных вин, а также повысить конкурентоспособность отечественных вин.

Список использованной литературы:

1. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М.: «НАЧАЛА», 1997.

2. Кейнс Дж.М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: «ЭКСМО», 2007.

3.Давитая Ф.Ф. Климатические зоны винограда СССР. – М.: 1948.

Ткачук Вячеслав Олександрович, аспірант

ДВНЗ „Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана”, м. Київ

Blog

Содержание