Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності
| Вид материала | Документы |
- Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
- Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
- Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
- Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
- Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
- Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
- Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.
ПЛАНУВАННЯ ДОДАТКОВОЇ ПОТРЕБИ У РОБІТНИЧИХ КАДРАХ ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ РЕГІОНУ: МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ
Вступ. Розбалансованість попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці головним чином спричинена відсутністю об’єктивних прогнозів майбутньої нестачі кадрів за окремими професіями і спеціальностями, а відтак й можливості вчасно забезпечити вакантні робочі місця кваліфікованими кадрами.
Наразі вітчизняні промислові підприємства законодавчо не зобов’язані планувати додаткову потребу у кадрах дефіцитних професій, зокрема таких, як робітничі, обмежуючись несистематичним і несистемним поданням до органів державної статистики планових вакансій, кількість яких подекуди не відповідає оперативним потребам підприємств. Тоді як планування додаткової потреби у кадрах робітничих професій за потенційними напрямками вибуття працівників здатне у повній мірі убезпечити підприємство від незапланованих витрат на пошук і підбір персоналу, вчасно прореагувати на зміну внутрішніх та зовнішні факторів господарської діяльності, що вкрай важливо для забезпечення конкурентоспроможності персоналу і підприємства в цілому.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. До питань прогнозування загальної та додаткової потреби у кадрах робітничих професій у своїх наукових дослідженнях зверталися такі вчені, як В. А. Савченко, Л. Г. Єфремов, Л. О. Карбовська, С. Л. Зарецька, Л. С. Чижова та ін., які визначали зміст та структуру загальної і додаткової потреби у робітничих кадрах, особливості використання балансових розрахунків додаткової потреби у кадрах в умовах ринкової економіки, аналізували зарубіжні моделі прогнозування потреби приватних компаній у кадрах та можливості їх модифікації для використання під час прогнозування зміни кількості вакансій та додаткової потреби промислових підприємств у кадрах робітничих професій в межах національного та регіональних ринків праці. Група американських експертів (Д. Бренемен, К. Кларк, Л. Лехт) ототожнювали результати прогнозів з передбаченнями, а Ч. Фалк стверджував, що екстраполяційний метод, який застосовується для здійснення подібних прогнозів, буде ефективним за умови дотримання певних припущень та при відсутності значних змін в кон’юнктурі ринку праці [1, с. 164–165].
Результати. Система балансових розрахунків потреби у робочій силі, якою послуговувалися за часів командно-адміністративної економіки і від якої відмовилися при переході до ринку, окрім загальної потреби у кадрах робітничих професій, передбачала визначення їх додаткової потреби.
В економічній науці сьогодні відомі спроби привернути увагу органів державної статистики, керівників підприємств та навчальних закладів до використання системи балансових розрахунків додаткової потреби у кадрах, особливо з тих професій, що є дефіцитними на національному та регіональних ринках праці.
В цілому, додаткова потреба в робітничих кадрах представляє собою суму додаткових потреб на приріст чисельності, заміну плановому вибуттю та відшкодування втрат від плинності кадрів. Додаткову потребу на приріст чисельності робітничих кадрів слід обчислювати як різницю між чисельністю персоналу на кінець і початок року. Відтак, якщо чисельність робітників тієї чи іншої професії на кінець року менша за їх чисельність на початок року, це свідчить про скорочення чисельності робітників з даної професії. При цьому чисельність робітників окремих професій може збільшуватися за рахунок зміни чисельності робітників неперспективних професій.
Додаткова потреба в робітничих кадрах на заміну плановому вибуттю визначається виходячи з аналізу вікового складу робітників з кожної професії, звітних даних підприємств по руху кадрів із запланованих причин та інших показників. До планового вибуття включаються природні втрати (у зв’язку з виходом на пенсію за віком або за станом здоров’я, смертю працівників); вибуття на навчання з відривом від виробництва, у зв’язку з призовом до армії, закінченням строку трудового договору тощо. Розрахунок додаткової потреби на відшкодування втрат від плинності персоналу проводиться на підставі матеріалів первинного обліку працівників за останні роки. При цьому обов’язково враховується результативність впровадження заходів, спрямованих на стабілізацію виробничих колективів [2, с. 66–67].
Важливим для відновлення використання системи балансових розрахунків додаткової потреби у робітничих кадрах в межах національного та регіональних ринків праці є досвід провідних країн світу. Основними цілями розробки прогнозів, що переслідують закордонні фахівці, є визначення чисельності кадрів тих професій, яких необхідно підготувати в межах освітньої системи для задоволення потреб економіки, подолання диспропорцій на ринку праці між попитом на кадри та їх пропозицією. Найбільшу цінність у цьому сенсі становлять довгострокові прогнози, оскільки скоригована відповідно до вимог робочих місць підготовка кадрів хоча й вимагає тривалого періоду часу, проте закладає підмурок для розвитку конкурентоспроможності людських ресурсів і економіки в цілому.
В США для складання прогнозів попиту на кадри та їх пропозиції використовують різні види моделювання, перелік, основні риси та відмінності яких подано у таблиці 1.
З метою прогнозування потреби у кадрах в професійному розрізі в США використовують матрицю „галузь-професія” розмірністю 201 галузь на 420 професій, скоригованою за професійно-кваліфікаційною структурою зайнятих в усіх галузях економіки. Зокрема, прогноз професійно-кваліфікаційної структури робочої сили й додаткової потреби у кадрах в країні передбачає [2, с. 156]:
– прогнозування величини ВНП, виходячи із прогнозу чисельності економічно активного населення з урахуванням демографічного чинника й рівня економічної активності населення;
– розподіл ВНП за категоріями „кінцеве споживання” і „продукція галузей економіки”‚ необхідна для задоволення попиту;
– макроекономічний прогноз економічного зростання з урахуванням чинників, що його визначають, включаючи показники зайнятості й продуктивності праці;
– прогноз розвитку виробництва за 200 галузями економіки з виокремленням 20 галузей, в яких зайнятість зростає або знижується найбільш суттєво;
– прогноз професійного складу зайнятих, що співвідноситься з прогнозом розподілу зайнятих за великими галузями; розподіл зайнятих за групами професій з докладним аналізом чисельності зайнятих та перспектив попиту на робочу силу; загальна додаткова потреба в робочій силі з урахуванням економічного зростання та вибуття кадрів; розподіл зайнятих за рівнем освіти, який необхідний для набуття тієї чи іншої професії або спеціальності;
– агрегування даних про прогнозовану професійну структуру в кожній галузі для отримання прогнозу професійної структури економіки в цілому. На основі прогнозу потреби економіки в різних професійних групах та кількості осіб‚ що вибувають зі складу робочої сили чи даної професійної групи, одержується прогноз кількості вакантних місць за різними професійними групами.
Серед головних факторів, які знижують точність і практичне значення прогнозів попиту і пропозиції кадрів в США можна відзначити зміни в державній політиці по відношенню до окремих галузей‚ недостатнє визначення та врахування особливостей ринку праці‚ а також мотиваційних факторів, які впливають на випускників навчальних закладів під час вибору ними професії і сфери діяльності, недосконалість даних, на основі яких складались прогнози.
Таблиця 1
Моделі прогнозів попиту і пропозиції кадрів в США
| Назва моделі | Економічний зміст моделі | Недоліки моделі |
| З „фіксованим коефіцієнтом” | Прогнозований попит на кадри з боку секторів зайнятості вважається функцією передбачуваних змін продукції та продуктивності праці в ньому. Прогноз пропозиції кадрів ґрунтується на минулих та поточних тенденціях вибору освіти і професії особами‚ які вступають на ринок праці. | Не враховується процес заміщення однієї робочої професії на іншу‚ ігнорується вплив заробітної плати на вибір професії, взаємодія між різними економічними факторами. |
| „Ринкова” | Заробітна плата осіб певної професії (по відношенню до заробітної плати осіб альтернативних професій) є головним фактором‚ що діє на попит та пропозицію цих кадрів. | Не приймає до уваги те‚ що економіка країни не є чисто „ринковою”, а ринкові фактори – тільки частина складного комплексу факторів, на основі якого приймаються рішення про вибір професії. |
| „Часткового”, або „прямого” прогнозування | Заснована на використанні статистичних даних, де увага зосереджується на окремому секторі економіки, окремій галузі чи професії, і включає опитування роботодавців з метою виявлення їх думки щодо майбутньої потреби у кадрах; використанні методу екстраполяції для здійснення прогнозів, аналізі факторів, які визначають зміну потреби економіки в кадрах, прогнозі їх змін в майбутньому та впливу цих змін на потребу в кадрах. | Результати прогнозування, заснованого на опитуваннях підприємців, не є об’єктивними та використовуються тільки для формування уявлення про тенденції зміни попиту і пропозиції на кадри певних професій лише окремої галузі або регіону, але не економіки загалом. Екстраполяція тенденцій змін чисельності персоналу не враховує впливу на попит в кадрах макроекономічних факторів. |
| „Цільова” | Включає аналіз економічних та соціальних факторів, які визначають зміни потреби економіки у кадрах, прогноз цих змін в майбутньому та їх вплив на потребу у кадрах за професіями. | Складна і працемістка. |
Висновки та перспективи подальших досліджень. У зв’язку з існуванням диспропорцій на ринку праці актуалізується необхідність застосування дієвих методів прогнозування під час розрахунку планових потреб у дефіцитних кадрах. Однак, для ефективного забезпечення промислових підприємств регіону робітничими кадрами, крім планування загальної потреби у кадрах, слід розраховувати їх додаткову потребу. При цьому важливо оцінювати усі можливі методики здійснення даних прогнозів, враховуючи досягнення інших країн. Таким чином, у перспективі подальші дослідження мають зводитися до економічного обґрунтування використання зарубіжних моделей прогнозів додаткової потреби у кадрах робітничих професій.
Література
1. Карбовська Л. О. Прогнози зайнятості та підготовки фахівців в США / Л. О. Карбовська // Наука й економіка. – 2009. – №4 (16). Т. 2. – С. 161–166.
2. Савченко В. А. Розвиток персоналу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2008. – 512 с.
Трещов Мирослав Миколайович
Дніпропетровський державний аграрний університет
РЕГІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АГРАРНОЇ ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ
Актуальність теми.
Сучасний стан розвитку економіки України свідчить про те, що економічні реформи, спрямовані на розвиток аграрних підприємств, поки що не досягли бажаних результатів. Цей факт підтверджується відсутністю стабільності основних показників виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств та низьким рівнем конкурентоспроможності на внутрішніх і зовнішніх ринках як власне підприємств та їх продукції, так і регіонів і держави в цілому.
За умови, що в експортному потенціалі нашої держави значне місце посідає сільськогосподарська продукція та продовольчі товари, конкурентоспроможність аграрної галузі економіки значною мірою визначає конкурентоспроможність України на світовому ринку. І саме на регіональному рівні можливе визначення ефективної стратегії розвитку конкурентоспроможності аграрних підприємств.
Питанням конкуренції та конкурентоспроможності присвячені праці закордонних та вітчизняних вчених (А.Сміта, Г.Азоєва, М.Портера, Р.Фатхутдінова, Д.Юданова, А.Гайдуцького, І.Должанського, Ю.Лупенка, П.Макаренка, М.Маліка, О.Могильного, Б.Пасхавера, П.Саблука та інших). Усіма ними зроблений значний внесок в розробку базових проблем конкурентоспроможності та прийняття оптимальних управлінських рішень.
Проте на поточний момент не повною мірою вивченим залишається питання впливу регіонів на рівень конкурентоспроможності аграрних підприємств.
Постановка задачі. Метою дослідження є розвиток теоретико-методичних основ визначення ефективного механізму впливу регіональної економічної політики на підвищення рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств.
Виклад основного матеріалу.
Регіон як суб’єкт економічної діяльності відіграє ключову роль у підвищенні конкурентоспроможності аграрної галузі економіки та соціально-економічної результативності економічної політики держави, адже в українських реаліях саме на регіональному рівні краще виокремлюються усі проблемні аспекти та можуть бути прийняті більш ефективні управлінські рішення. Місце і роль регіону в системі економічних зв’язків держави визначаються специфічними особливостями соціально-економічного розвитку самого регіону. Тому в сучасних умовах виникає необхідність визначення саме ефективної регіональної стратегії управління конкурентоспроможністю аграрної галузі економіки.
Світовий досвід свідчить про об’єктивну необхідність взаємодії економічних методів регіонального регулювання всіх економічних процесів, у тому числі і підвищення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання, та ринкових механізмів, адже сучасна економіка є змішаною системою, в якій елементи державного контролю переплітаються з елементами дії ринку на організацію виробництва і споживання. Тому економічна роль регіонів в забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняних аграрних підприємств настільки значна, що потребує самостійного дослідження.
Стратегія розвитку аграрної галузі економіки, як будь якої іншої, повинна передбачати активне використання як методів прямого державного регулювання, так і непрямого (економічного) регулювання. При цьому мова йде не про використання директивних методів управління, а про використання сукупності методів регулювання, що створюють основи для досягнення поставлених стратегічних цілей і вирішення тих питань, які, виходячи з економічної доцільності і національної економічної безпеки, не можна ефективно вирішувати лише з використанням методів ринкового саморегулювання.
Проведемо тепер аналіз регіональних аспектів управління конкурентоспроможністю аграрної галузі економіки на прикладі Дніпропетровської області.
Загалом стосовно конкурентоспроможності Дніпропетровської області слід зазначити, що конкурентоспроможність області обмежена низкою бар’єрів, при цьому продуктивність та статки регіону вищі, ніж в цілому по Україні, проте значно поступаються співставним країнам і регіонам Східної Європи та СНД. Крім того зростання конкурентоспроможності в Дніпропетровській області обмежується порівняно з високим рівнем зносу основних засобів і низьким рівнем інвестиційної активності.
Розглядаючи аграрну галузь економіки регіону стає зрозумілим, що область має в своєму розпорядженні цілий ряд активів, на базі яких можна підвищувати його конкурентоспроможність на національному та міжнародному рівні, а саме:
- в Дніпропетровській області сприятливий помірно-континентальний клімат з не надто спекотним сухим літом і м’якою зимою з невеликою кількістю опадів;
- в регіоні знаходиться 2,5 млн га сільськогосподарських земель, або близько 6 відсотків усіх сільгоспугідь України;
- область повністю забезпечена водними ресурсами завдяки наявності річки Дніпро, а також більше сотні штучних водойм;
- вигідне стратегічне розташування області у південно-східній частині країни поблизу ринків збуту;
- регіональна влада зацікавлена в розумінні і вирішенні проблем, що існують на рівні галузі.
Для використання ключових аграрних активів і розкриття потенціалу галузі необхідно подолати ряд бар’єрів, які можна об’єднати в п’ять груп.
По-перше, недостатній розвиток технологій, інфраструктури та інноваційної діяльності:
- застарілі технології;
- нестача сільськогосподарської техніки;
- низька якість транспортної інфраструктури;
- низький рівень розвитку сільської інфраструктури;
- застаріла система зрошення;
- недостатність наявних інновацій.
По-друге, неефективна структура власне галузі:
- недостатність велико-товарного виробництва;
- нерозвинене внутрішньогалузеве співробітництво;
- неефективна робота державних інституцій, які підтримують галузь.
По-третє, низька якість освіти і підготовки кадрів:
- невідповідність освітніх програм потребам бізнесу;
- нестача висококваліфікованого персоналу на усіх рівнях.
По-четверте, неефективне законодавство і механізми державного регулювання:
- наявність мораторію на продаж земель;
- відсутність єдиного земельного кадастру;
- неефективні механізми регулювання цін;
- високі адміністративні бар’єри.
По-п’яте, обмежений доступ до фінансування:
- непрозорий розподіл бюджетних субсидій;
- нестача інвестицій;
- обмежений доступ до банківського фінансування;
- нерозвиненість лізингових схем.
На фоні існуючих бар’єрів для підвищення рівня конкурентоспроможності виробництва зернових і соняшника на рівні області ключовим стратегічним напрямком є розвиток сучасної переробки для виробництва продукції з високою доданою вартістю.
Для підвищення рівня конкурентоспроможності виробництва овочів і фруктів доцільно створити холодильно-логістичний ланцюжок виробництва, зберігання і реалізації продукції.
Для підвищення рівня конкурентоспроможності птахівництва рекомендується підтримати експорт шляхом приведення якості продукції у відповідність з міжнародними стандартами і зниження адміністративного навантаження.
Стосовно скотарства, то підвищення його конкурентоспроможності перш за все залежить від інтеграції виробників молока до міжрегіональної мережі постачальників, що працюють з найбільшими компаніями.
При цьому фундаментальними діями на шляху підвищення рівня конкурентоспроможності аграрних підприємств на регіональному рівні слід визначити наступні:
- підвищення прозорості ринку землі;
- надання інституціональної підтримки виробникам з боку регіональної влади шляхом розширення функціоналу;
- створення умов для залучення інвестицій в цільові сегменти через регіональну агенцію із залучення інвестицій;
- залучення до галузі висококваліфікованих працівників шляхом модернізації освітніх програм.
Висновки.
Отже, можна стверджувати, що підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств багато в чому залежить від організаційних заходів, що вживаються на регіональному рівні як з боку власне суб’єктів господарювання, так і з боку регіональної влади.
Бачення ж розвитку аграрної галузі економіки Дніпропетровської області – це трансформація регіону в провідний агропромисловий центр України шляхом підвищення ефективності рослинництва, створення вертикально-інтегрованих скотарських комплексів, що спиратимуться на високоякісні селекційно-генетичні центри, запровадження сучасних методів провадження бізнес-діяльності в сільському господарстві; а також покращення бізнес-середовища, що сприятиме залученню інвестицій і розкриттю висококваліфікованого кадрового потенціалу.
Вдосконалення процесів менеджменту та маркетингу на підприємствах:
світовий та вітчизняний досвід
Астапова Галина Вікторівна
Національний Авіаційний Університет (м. Київ)
Костенко Ольга Костянтинівна
Донецький Національний Університет (м. Донецьк)
Моісеєнко Вячеслав Віталійович
Донецький Національний Технічний Університет (м. Донецьк)
e-mail: Galla7171@ mail.ru
УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ
ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
Обґрунтованість ухвалених рішень багато в чому залежить від інформації, на якій вони базуються, а ціна помилок постійно росте, оскільки ситуація в якій знаходиться підприємство постійно змінюється.
Сучасна науково-технічна революція вводить у вживання нове поняття – інформаційний вік. В даний час на зміну індустріальному суспільству приходить інформаційне суспільство, основою якого є інформаційні технології. У. Дайвард відзначає трьохстадійну модель формування інформаційного суспільства: становлення економічних галузей, створення і поширення інформаційних технологій; обхват інформаційними технологіями споживчого ринку [2].
В даний час формується четверта стадія моделі інформаційного суспільства: створення глобальної інформаційної мережі обміну даними.
Прогрес господарської діяльності, який пов'язаний з впровадженням інформаційних технологій, створює не лише рух вперед, але і певні проблеми, пов'язані з непередбаченими змінами економічної, соціальної і політичної сторін життю суспільства, в основі яких лежить руйнування тих, що існували раніше природних кордонів міжнародної взаємодії, обміну інформацією, товарами і послугами.
«Інформація (від латинського informatio - роз'яснення, виклад), спочатку - відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів, і так далі); з середини 20 століття загальнонаукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом ...».
Під управлінською інформацією розуміється сукупність відомостей про процеси, що протікають усередині фірми і її оточенні, які служать основою ухвалення управлінських рішень.
Таким чином, в сучасних трактуваннях інформація виступає як сукупність знань, відомостей і зв'язків між ними. Перетворення інформації у ресурс, разом з енергетичними, фінансовими і ін., що дозволяє визначити її як безпосередній продукт інтелектуальної діяльності найбільш кваліфікованої і творчо активної частини населення.
Інформація - це єдиний вид ресурсів, який не тільки не виснажується, але і збільшується, якісно удосконалюється і разом з тим сприяє найбільш раціональному і ефективному використанню решти всіх ресурсів, їх заощадженню, а у ряді випадків розширенню і створенню нових. Інформація також володіє властивістю самовіддзеркалення і здатністю екстракції знань з середовища для вирішення і реалізації завдань господарської діяльності і регулювання економічним розвитком підприємства.
Інформація є одним з видів ресурсів, необхідних як для процесу ухвалення рішень, так і для визначення стратегічних, тактичних і оперативних завдань. Інформаційні ресурси - це інтегральне поняття, що включає повну сукупність відомостей, що формуються в процесі життєдіяльності в цілому [3].
На світовому ринку інформації прийнято розрізняти наступні основні сектори, які також характерні і для України: сектор ділової інформації; сектор інформації для фахівців; сектор масової, споживчої інформації.
Підприємству потрібно інформаційне забезпечення зі всіх 3-х секторів, але успіх його діяльності визначається перш за все своєчасним використанням ділової інформації.
Під інформаційним забезпеченням підприємства розуміють процес задоволення потреб в інформації, що базується на застосуванні спеціальних засобів і методів її одержання, опрацювання, нагромадження і видачі в зручному для використання вигляді. Як і будь-яким ресурсом, інформаційними ресурсами необхідно управляти. Хоча методології з кількісної та якісної оцінки інформаційних ресурсів знаходяться в процесі формування, на рівні підприємства доцільно дослідити інформаційні потреби, планувати й управляти інформаційними ресурсами [4].
В свою чергу інформаційне забезпечення є основою для забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Досягнення конкурентоспроможності обумовлюється наявністю і можливістю використання того об'єму інформації, яка дозволяла б підприємству своєчасно реагувати на негативні зміни внутрішнього і зовнішнього середовища.
Ціллю системи інформаційного забезпечення є прийняття і підтримка обґрунтованих рішень щодо фінансової незалежності підприємств і покращення усіх показників діяльності, а також обмеження впливу політичних чинників на їх діяльність.
Інформація має бути надійною і достовірною, оскільки управлінські рішення, прийняті на основі недостовірної інформації є помилковими і можуть привести до значних втрат. Ця вимога забезпечується правильним вибором джерел інформації і показників формованих в процесі забезпечення фінансової незалежності підприємств. На практиці це досягається за рахунок використання методологічно правильної техніки здобуття даних, а також шляхом їх перевірки.
Безперервність збору і обробки інформації, повнота і регулярність здобуття даних передбачають систематичний вступ необхідного об'єму даних, а також необхідний рівень організації її збереження, що забезпечує інформаційну безпеку підприємства. Інформація відповідає вимогам повноти, якщо її вистачає для розуміння і прийняття на її основі управлінських рішень. Неповна інформація не лише сприяє не своєчасному ухваленню рішень, але і стає причиною не ефективних управлінських рішень.
Інформація має бути належним чином підготовлена для вживання, систематизована і структурована, що дасть можливість своєчасно і ефективно використовувати її для ухвалення управлінських рішень. Виконання цієї вимоги забезпечується за рахунок відповідної обробки і аналізу даних і надання їх в доступній формі, що легко читається, виключає дублювання, забезпечує багаторазове використання всього масиву інформації.
Своєчасність інформації передбачає, що вона зберігає свою актуальність на той час, коли стає доступною для її використання.
Вимоги до актуальності багато в чому визначаються функціонуванням підприємства в умовах невизначеності і пов'язаної з ним риски. Часовий період, протягом якого інформація є актуальною, залежить від природи рішень, що приймаються на її основі. Цей період не може побут бути меншим періоду, протягом якого управлінське рішення приймається. Це досягається постійною перевіркою ефективності внутрішньої і зовнішньої інформації.
Інформація має бути коштовною, відображати суть процесів, операцій, дій, враховувати існуючі законодавчі і нормативні обмеження. Цінність інформації залежить від об'єму і значущості вирішуваних на її основі завдань.
Інформація повинна задовольняти вельми важливій вимозі, а саме, порівнянності. Без виконання цієї вимоги подальша обробка інформації безглузда, оскільки не відображає реальний стан досліджуваного об'єкту. Порівнянність даних досягається за рахунок використання єдиної методологічної бази дослідження показників і їх реєстрації.
Методи проведення аналізу інформації з діяльності підприємства можна розділити на групу локальних методів і групу методів загально корпоративного аналізу.
До першої групи належать методи, що застосовуються для аналізу специфічних проблем стосовно якогось функціонального підрозділу підприємства, а до другої – такі аналітичні методи: порівняльний аналіз; логічний аналіз причинно-наслідкових взаємозв’язків подій і процесів; статистичні методи аналізу; різні види моделювання процесів і ситуацій; аналіз проектів.
Створення на підприємстві координаційного центру з питань управління системою інформаційного забезпечення, призначеного для вдосконалення взаємодії структурних підрозділів підприємства при вирішені управлінських питань, який дозволяє оптимізувати ступінь залучення працівників управлінського апарату до вирішення задач ефективного управління процесами інформаційного забезпечення фінансовій незалежності підприємств. Функціональна спеціалізація координаційного центру (етапи ухвалення рішення, відповідальні і їх дії) представлено в таблиці 1.
Управлінням підприємством є постійний циклічний процес ухвалення управлінських рішень. Жодне рішення не може прийматися автономно від інших. Наявність координаційного центру дозволяє значно підвищити ефективність і економічність цього процесу.
Таблиця.1
Функціональна спеціалізація координаційного центру [1]
| Етап ухвалення рішення | Відповідальний менеджер | Дії |
| 1.Прогнозування поведінки зовнішнього середовища | Економіст-аналітик | Моніторинг статистичний аналіз основних характеристик поведінки конкурентів, споживачів; підготовка пропозицій щодо зміні поведінки підприємства |
| 2. Прогнозування поведінки підприємства | Економіст-аналітик | Моніторинг і статистичний аналіз основних характеристик діяльності підприємства, підготовка пропозицій щодо зміні поведінки підприємства |
| 3. Формування мети, яку необхідно досягти | Головний менеджер | Визнання необхідності ухвалення конкретного рішення; узгодження стратегічних і тактичних цілей; виділення можливих ресурсів (фінансових, матеріальних, людських); встановлення обмежень (тимчасових, економічних, екологічних, соціальних) |
| 4. Вимір поточного і планованого кінцевого стану системи | Менеджер | Вибір контрольованих параметрів стану системи; розробка методики виміру системи; фіксація результатів виміру |
| 5. Цілеспрямований збір інформації, що впливає на ухвалення рішення | Менеджер-юрист | Формалізація цільової ситуації; виявлення безлічі систем, керівників підприємством в цій ситуації; класифікація цих систем по мірі їх прав відносно підприємства; пошук, придбання і переробка повчальних інформаційних потоків; пошук, придбання і переробка інформаційних потоків, що управляють |
| 6. Вироблення варіантів рішення | Економіст-аналітик | Логічне конструювання можливих варіантів; мозковий штурм для вироблення оригінальних варіантів |
| 7. Вибір критеріїв порівняння варіантів | Головний менеджер | Формулювання критеріїв (економічних, екологічних, технічних, соціальних, етичних); встановлення пріоритетів, критеріїв |
| 8. Порівняння варіантів | Економіст | Математичне моделювання; проведення експертної оцінки, приведення варіантів до єдиної бази |
| 9. Вибір по критеріях одного раціонального варіанту | Економіст | Додання вибраному варіанту статусу остаточного управлінського рішення |
| 10. Втілення в життя | Менеджер | Побудова дерева рішень для функціональних підрозділів; узгодження термінів виконання окремих етапів; розподіл ресурсів |
| 11. Оцінка результату досягнення мети | Менеджер | Оперативний контроль за ходом реалізації; своєчасне коректування управлінського рішення; перехід на початок циклу вироблення чергового рішення |
Всі етапи вироблення і ухвалення рішення виконуються коордінаційнім центром колегіально, проте, доцільно закріпити за окремими фахівцями відповідальність за ініціацію і оформлення кожного окремого етапу. Колегіальною може бути лише безвідповідальність, відповідальність має бути персональною.
Економічна, організаційна і соціально-політична складові компетентності команди менеджерів визначаються їх сукупним інформаційним потенціалом, тобто здатністю сприймати і адекватно реагувати на інформаційні продукти.
Література:
1. Автоматизированные информационные технологии в экономике. Под ред. Титаренко. М., 1998.
2. Гривківська О. В. Теоретичні підходи до визначення фінансового забезпечення діяльності підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2004. - № 2(33). – С. 12 - 15.
3. Нетяжук М.В. Економічні механізми в ринкових умовах // Актуальні проблеми. – 2004. - №3(34). – С. 18 - 22.
5. Коуз Р. Природа фирмы (1937); Проблема социальных издержек (1960) // Р. Коуз Фирма, рынок и право. – М., 1993.
Басаева Дзерасса Александровна
Одесский Государственный Экономический Университет, г. Одесса
e-mail: dzerassa.basaeva@gmail.com
БИЗНЕС ИДЕЯ. ОЦЕНИТЬ И ПРИМЕНИТЬ.
Все великое начинается с идеи! Но когда дело доходит до бизнеса – то любая идея несет за собой некоторые расходы, которые нередко довольно велики, следовательно, перед тем как вкладывать средства в какую-либо идею необходимо быть уверенным что она внедряема. Внедряемость – вот решающий аргумент при выборе идеи.
Идеи – по своей сути являются катализатором развития. Они могут вывести предприятие из так называемых «лузеров» в фавориты за короткий период времени. Как же научиться выбирать только лучшие? На первом этапе необходимо четко определится, на чем сфокусирована идея (сегменте, группе потребителей и т.п.). У успешной идеи, несомненно, должны быть свои свойства и критерии, благодаря которым её оценка становится возможной. Проанализировав статьи некоторых отечественных маркетологов, я решила выделить наиболее важные на мой взгляд.
Прежде всего – это конечно цель. И, должна заметить, что касается это не только идеи. В 95% случаев все, что мы делаем без конкретной цели обречено на неудачу. Остальные 5% - счастливые стечения обстоятельств. Цель должна быть четко поставлена и ясна, что бы идея максимально была направлена на её достижение.
Второе – это простота. Простота в смысле того, что идея не должна быть тяжелой для понимания. Тут даже нечего больше и добавить, просто нужно понимать, что если идея не понятна начальству\инвестору , то скорее всего что клиенты\партнеры так же не смогут её оценить.
Привлекательность. Для компании обычно ценится финансовая и производственная привлекательность (относительная дешевизна, простота внедрение, отсутствие дополнительных механизмов контроля и поддержки), для клиентов – финансовая, качественная и имиджевая (выгодность предложения, возможность сэкономить или получить дополнительные товары и услуги, получить продукт высокого качества с дополнительными возможностями).
Реализуемость. Плоха та идея, которая интересна, выгодна, привлекательна, но непонятно как реализуема.
Скорость реализации
Возможность измерить эффективность. Нужно продумать как можно будет измерить эффективность идеи если она будет реализована. Это поможет сравнить показатели и оценить результат.
Безопасность для продукта, бренда и компании в целом.
Это важное свойство идеи – она ни в коем случае не должна вредить имиджу продукта или компании. Так, например, если вдруг «Vertu» начнут изготовлять бюджетные телефоны для молодежи – это едва ли будет воспринято элитной аудиторией пользующейся продукцией.
На мой взгляд, это основные критерии. Но хотелось бы так же выделить одну наиболее распространенную ошибку в маркетинге. Заключается она в том, что владелец или руководитель бизнеса ориентируется в маркетинге на свои симпатии и антипатии. Иными словами, принимает позицию «Если мне это не нравится, то значит, работать оно не будет!». Как аргумент к критике данной ошибки, хотелось бы противопоставить отрывок из работы Дейла Корнеги, который писал: «Каждое лето я хожу удить рыбу на Мэйн. Лично я очень люблю землянику со сливками, однако обнаружил, что по каким-то странным причинам рыба предпочитает червей. Поэтому когда я ужу рыбу, я думаю не о том, что нравится мне, а о том, что любит рыба, и подвешиваю на крючок не землянику а червяка или кузнечика для рыбы…» «… Почему же не пользоваться этой логикой и в отношениях с людьми».
Существует множество способов оценки и отбора идеи. Главное помнить, что оценивать их важно и нужно. Лучше потратить пару часов на оценку идеи вместо того, чтобы потратить недели на устранение последствий.