Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності

Вид материала

Документы

Содержание Использованные источники: Жукова М.А. «Менеджмент в туристическом бизнесе » М.:КРОНУС, 2006. Интернет публикации маркетологов и бизнес-консультантов СНГ, таких как Александр Левитас, Самвел Аветисян, разных лет. Іноваційні підходи та вдосконалення методів стимулювання збуту в системі маркетингу Підвищення інвестиційної конкурентоспроможності автотранспортних підприємств Трансакційні витрати як чинник конкурентоспроможності суб’єктів нових форм зайнятості Трансакційні витрати на ринку праці Организационные вопросы реализации политики корпоративной социальной ответственности на отечественных предприятиях Ефективне корпоративне управління акціонерним товариством як умова модернізації та розвитку підприємництва Теоретичні і практичні аспекти проблем формування і використання інформації в управлінні машинобудівним підприємством Управління конкурентоспроможністю підприємства: шляхи вдосконалення та вітчизняний досвід

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.

Использованные источники:

1. Жукова М.А. «Менеджмент в туристическом бизнесе » М.:КРОНУС, 2006.

2. В.М. Тарасевич; Г.Л. Багиев Маркетинг: Учебник для вузов. 3-е изд. , СПб., Питер, 2010

3. Дейл Карнеги «ссылка скрыта»

4. Интернет публикации маркетологов и бизнес-консультантов СНГ, таких как Александр Левитас, Самвел Аветисян, разных лет.

Беленко Екатерина Викторовна

Одесский национальный политехнический университет, г.Одессы

irinasmagliy@mail.ru


Интерактивные коммуникации промышленных предприятий


При принятии решений о покупке, потребители все чаще используют альтернативный и независимый источник информации —Интернет. Рынок в 21 веке переполнен товарами и услугами, которые удовлетворяют все более растущие разнообразные потребности. Появились новые формы и методы конкуренции, а также новые совершенные средства для коммуникаций с потребителем. Новые технологии оказывают заметное влияние на сбор, хранение, обработку и передачу информации от производителя к потребителю, и наоборот. В статье анализируются особенности осуществления коммуникаций промышленными предприятиями в Интернет.

Коммуникативная политика, проводимая в Интернет — это действия предприятия, направленные на планирование и осуществление взаимодействия со всеми субъектами маркетинговой системы на основе использования комплекса средств коммуникаций Интернет, обеспечивающих стабильное и эффективное формирование спроса и продвижение товаров и услуг на рынки с целью удовлетворения потребностей покупателей и получения прибыли.

Факторами, оказавшими наибольшее влияние на расширение коммуникативной деятельности в Интернет, являются:

— повсеместное внедрение компьютерных технологий, и распространение Интернет;

— автоматизация процедур взаимодействия с потребителями и последующего автоматического анализа и использования полученной информации;

— возможность персонализации процедур взаимодействия с клиентами;

— решение проблем дефицита времени потребителей и нехватки информации для принятия решения о покупке;

— возможность приобретения и оплаты товаров непосредственно через Интернет;

— традиционные коммуникации остаются более дорогим способом коммуникации.

Предприятия могут принимать и обрабатывать информацию от клиентов в режиме реального времени и автоматизировать процесс обработки информации, полученной через каналы Интернет (веб-сайт, электронную почту, форумы, гостевые книги и т.п.). Информация оперативно заносится в базу данных, обрабатывается, давая на выходе конкретный результат. Данная модель коммуникации может работать 24 часа в сутки, 365 дней в году.

Маркетинговые коммуникации в Интернет в зависимости от конечной цели могут быть разделены на два вида: коммуникации, связанные с разработкой, созданием, совершенствованием товара и коммуникации, связанные с продвижением товара.

Продвижение осуществляется с помощью механизма информирования, воздействия, убеждения и стимулирования покупателей, вовлечения их в процесс покупки, купли-продажи. Механизм продвижения приводится в действие с помощью комплекса инструментов, в состав которых входят: реклама, стимулирование сбыта, формирование общественного мнения.

В табл.1 представлены наиболее часто используемые инструменты маркетинговых коммуникаций в Интернет.

Таблица 1

Инструменты маркетинговых коммуникаций в Интернет

Реклама	Стимулирование сбыта	Связи с общественностью
Web-сайт компании	Конкурсы, игры, розыгрыши, лотереи	Публикации материалов на web-сайте компании
Баннерная, текстовая реклама и реклама, использующая возможности средств мультимедиа	Премии, призы и подарки	Публикации материалов и новостей в СМИ Интернета, на специализированных и тематических сайтах
Регистрация сайта в каталогах и индексация сайта поисковыми системами	Пробные образцы, демонстрационные версии	Проведение маркетинговых мероприятий с их активным освещением в Интернете
Реклама при помощи электронной почты	Купоны	Участие в конференциях
Реклама в списках рассылки, конференциях и на досках объявлений	Скидки	Спонсорство

Web-сайт предприятия обычно выступает центральным звеном коммуникативной политики, проводимой в Интернете. При наличии собственного сайта возрастает эффективность проводимых в Сети рекламных мероприятий, поскольку любая реклама может содержать ссылку на сайт компании, где пользователю станет доступно значительно большее количество информации, и он составит более полное мнение о предприятии и его предложении. Кроме того, информация о поведении посетителей на сайте может сразу же попадать в информационную систему предприятия и служить для более качественного их обслуживания. Таким образом, web-сайт требует наибольшего внимания со стороны маркетинговой службы предприятия.

С точки зрения маркетинга, web-сайт — это набор информационных блоков и инструментов для взаимодействия с одним или несколькими сегментами целевой аудитории. Какая информация будет представлена на нем, какие инструменты будут задействованы, как они будут взаимодействовать между собой — все это зависит от выбранной модели бизнеса, краткосрочных и долгосрочных задач, а также от типа сегментов целевой аудитории и возможности контактировать с ней тем, либо иным способом.

Модели использования Интернет в бизнесе можно разделить на две основных группы: модели поддержки существующего бизнеса (корпоративный портал, интранет, экстранет, торговые системы, система снабжения через интернет) и модели создания нового бизнеса в Интернете (виртуальный магазин, виртуальный банк, Интернет-аукционы, информационные услуги или контент-проекты, рекламная модель, беннерообменная сеть и рекламная баннерная сеть)

Следующим этапом после создания сайта является его продвижение в Интернет. Можно выделить следующие методы первоначального привлечения посетителей на сайт:

— регистрация сервера в поисковых системах;

— размещение ссылок в web-каталогах;

— размещение ссылок в «желтых страницах»;

— регистрация на тематических web-серверах;

— размещение ссылок на других серверах (на серверах партнеров по бизнесу, поставщиков, производителей и т.д.);

— размещение платной рекламы на серверах с целевой аудиторией;

— участие в телеконференциях и реклама в списках рассылки;

— указание координат сайта во всех видах рекламной продукции компании.

Важной задачей является удержание посетителей после их первоначального привлечения на web-сайт. Как показывает практика, удержание посетителей обычно обходится для компании значительно дешевле, чем привлечение новых.

Залогом лояльности пользователя к фирме и повторного посещения ее сайта в такой ситуации становится максимальное удовлетворение основной потребности пользователя, приведшей его на web-сайт. Для лучшего понимания потребностей и желаний аудитории сайта необходимо использовать инструменты, позволяющие получить устойчивую обратную связь с ними.

Инструменты организации обратной связи с аудиторией являются неотъемлемой составляющей современного web-сайта. Прежде всего, к ним относятся инструменты сбора информации (опросы посетителей, проведение анкетирования). Для этой цели на сайт помещаются вопросники, голосования, гостевые книги. Анкеты, особенно в случае обязательности их заполнения, позволяют получить информацию о посетителях.

Для улучшения взаимосвязи с клиентами на web-сервере могут быть организованы гостевая книга, форма для запроса определенной информации, форма для заказа товара, анкета. Одним из способов анализа интересов посетителей web-сервера является установка на нем внутренней поисковой системы, которая может позволить узнать не только то, какие страницы просматривали посетители, но и что именно они хотели на этих страницах обнаружить.

Выводы. Маркетинговые Интернет-коммуникации в зависимости от конечной цели влияния делятся на два вида: коммуникации, связанные с разработкой, созданием, совершенствованием товара, его поведением на рынке и связанные с продвижением товара. Разработка эффективных коммуникаций в Интернет содержит семь этапов: определение контактной аудитории, определение целей коммуникации, создание обращения, выбор каналов коммуникации, формирование общего бюджета на продвижение, принятие решения о средствах продвижения, оценка результатов продвижения.

Одним из главных элементов системы Интернет-маркетинга является web-сайт компании. Его создание включает четыре основных этапа: 1) определение целей создания сайта и разработка плана необходимых мероприятий; 2) реализация web-сайта, что требует решения таких вопросов как выбор места размещения сервера, выбор поставщика услуг Интернета, разработка дизайна сервера и его структуры, первоначальное информационное наполнение, вопросы совмещения с существующей бизнес-системой предприятия; 3) проведение комплекса мероприятий по привлечению посетителей на сервер; 4) подведение итогов на основе сравнения полученных результатов с запланированными по установленным ранее критериям.

Литература:

1. Фарад А., Лалак Д. Перспективность технологий поискового продвижения / А. Фарад, Д. Лалак // Маркетинг в Украине. 2007. – № 2. – С. 14 – 23.

2. ссылка скрыта

3. ссылка скрыта


Забарна Елеонора Миколаївна, Вивериця Катерина Павлівна

Одеський національний політехнічний університет, м. Одеса

crazybelka081288@rambler.ru


ІНОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЗБУТУ В СИСТЕМІ МАРКЕТИНГУ


Постійна зміна зовнішнього середовища стала атрибутом життєдіяльності організацій. У залежності від того, як організації реагують на постійні зміни, наскільки успішні пошуки персоналу, нових шляхів і засобів завоювання та утримання споживачів, залежить їхнє майбутнє, виживання і планомірний розвиток. Невід’ємним фактором успішного функціонування підприємства є його стратегія стимулювання збуту. Адже при правильній організації, стимулювання може принести підприємству навіть більший успіх ніж рекламні кампанії.

Сьогодні нікого не здивуєш пропозицією безкоштовної дегустації певного продукту, рекомендацією купити якийсь засіб, порадою відвідати важливу презентацію. Всюди кожного з нас переслідують так звані промоутери, які розповсюджують незрозумілого виду листівки чи буклети [1]. Ці тимчасові PR-щики, яких нині наймає багато рекламних агентств, являють собою звичайних студентів, або людей, які не мають навіть середньої освіти. Очевидно, що такі тимчасові співробітники рекламних компаній, якими зазвичай проводяться акції в магазині, не знайомі з тонкощами просування товарів. Отже, можна з упевненістю сказати, що нинішня система стимулювання збуту потребує значних змін та вдосконалення.

У ринкових умовах безперервне впровадження інновацій – єдиний спосіб підтримки високих темпів розвитку організації та її торгових марок. Для максимального використання можливостей, що відкриваються в зовнішньому середовищі, підприємствам потрібна постійна робота над новими продуктами, технологіями, відносинами з навколишнім світом. В сфері стимулювання збуту, прогресивні підприємства використовують такі новітні методи стимулювання, як стимулювання в мережі Інтернет, автопромоутери та віртуальні промоутери.

Стимулювання збуту в Інтернеті має ту ж мету, що і на фізичному ринку: короткострокове збільшення попиту на той чи інший товар. Спонукають до купівлі товару такі мотиви, як тимчасове зниження ціни на даний товар, можливість участі у розіграші призів, отримання безкоштовних подарунків і т. п. Особливістю Інтернету як каналу комунікації є те, що для інформування споживачів про дії компанії зі стимулювання збуту не потрібне використання ніяких інших засобів масової інформації. Оголошення про конкурс або лотереї, розміщуються тут же в мережі, використовуючи як сайт самої компанії, так і пов’язані з ним сайти партнерів, торгових майданчиків і т. п. Створено й успішно діють компанії, що займаються виключно тим, що пропонують в Інтернеті купони різних роздрібних магазинів і мереж. Зазвичай компанії використовують різні методи стимулювання збуту на своїй сторінці в Інтернеті, щоб утримати відвідувачів і перетворити їх на покупців.

Багато підприємців на практиці переконалися в тому, що автопроутер, який являє собою сучасне обладнання невеликого розміру легко справляється із залученням уваги покупців до товару. Автопромоутер – це цифрова система, яка встановлюється під прилавком біля товару, що просувається. Текст, який записується на мікросхему, розробляється досвідченим фахівцем, що дозволяє уникнути будь-яких неточностей [2].

Ще однією інноваційною розробкою є так званий віртуальний промоутер. Він являє собою відео-модель живої людини, виготовлену з використанням ряду інноваційних технологій. Віртуальний промоутер є відео-екраном довільної форми, який в точності повторює контури живої людини. Віртуальний промоутер викликає непідробний інтерес і, завдяки цьому, інформація моментально доходить до аудиторії. Незвичайність віртуального промоутера дозволяє йому викликати у глядачів сильні емоції і залишити в їхній свідомості яскравий образ того, про що розповідається у відео-ролику [3]. На українському ринку віртуальні промоутери новинка, але наші західні колеги вже кілька років користуються рекламними промоутерами.

Оскільки в нинішніх умовах значення стимулювання збуту з кожним роком зростає, то підприємствам, які планують успішну діяльність необхідно слідкувати за тенденціями та новинками у сфері стимулювання збуту. Вчасно та вдало введені інноваційні розробки в системі стимулювання збуту допомагають зменшити витрати, підвищити ефективність підприємства і звичайно максимізувати прибутки компанії, що є кінцевою метою кожного підприємства.

Література:

1. Аньшина В.М., Дагаєва А.А.. «Инновационный  менеджмент: концепции, многоуровневые стратегии и механизмы инновационного развития»: учеб. пособие / 3-е изд., Передел. - М.: Справа, 2007.

2. ссылка скрыта

3. ссылка скрыта


Власенко Дмитро Олександрович

Конотопський інститут Сумського державного университету,

м. Конотоп


ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПІДПРИЄМСТВ


Проблеми регулювання інвестиційної діяльності в Україні давно стали центром дискусії як у вітчизняній, так і у закордонній науці. Якщо раніше в наукових колах по даному напрямку мова в основному йшла про інвестиційні процеси на макро- та мезорівні, то зараз акцент зосереджений на мікрорівні, оскільки стає очевидним той факт, що без активізації економічних процесів на нижньому рівні економічної системи неможливо підсилити конкурентоспроможність і інвестиційну міць галузей, регіонів і держави в цілому. Державна стратегія інвестування спрямована в основному на створення реальних можливостей і умов для інвестування з боку держави, стимулювання інвестиційного ринку та активну участь у ньому.

Сутність регіональної інвестиційної політики полягає у забезпеченні інвестиційної безпеки, створенні та підтримці сприятливого інвестиційного клімату, підвищенні інвестиційної активності суб'єктів господарювання. Стратегічні пріоритети обласної інвестиційної політики визначаються її соціально-економічною політикою, але обмежені її інвестиційним потенціалом. Інвестиційна політика галузей і підприємств в основному орієнтована на досягнення їх інвестиційної спрможності та інвестиційної конкурентоздатності.

Інвестиційна спроможність – це стан економіки, менеджменту та фінансів підприємства, при якому сполучаються його інвестиційна привабливість і інвестиційна активність, які створюють потенційні можливості здійснювати фінансові або реальні інвестиції [3]. Інвестиційна спроможність характеризує інвестиційні можливості галузі (підприємства, організації), нереалізовані в поточному періоді з об'єктивних причин: внаслідок високого рівня інвестиційних ризиків у регіоні; економічної недоцільності витрат ресурсів; достатності і придатності основного виробничого капіталу; нагромадження ресурсів для перспективних проектів; відсутності грамотної інвестиційної стратегії; низького рівня кваліфікації менеджерів.

Інвестиційна конкурентоздатність виступає більш високим рівнем інвестиційної спроможності та дозволяє фінансувати нові інвестиційні проекти і виступати в якості їх менеджера.

Інвестиційна конкурентоздатність – це стан економіки, менеджменту та фінансів господарюючого суб'єкта, при якому він маючи інвестиційну привабливість та інвестиційну активність, забезпечує собі переваги на ринку інвестиційних ресурсів [3]. Інвестиційна спроможність підприємств автомобільного транспорту має загрози, що викликані нерозвиненістю їх внутрішньої інвестиційної активності. Це в першу чергу загрози, пов'язані з високою конкуренцією на ринку транспортних послуг; високим рівнем зносу основних виробничих фондів; нерозвиненістю та неефективним управлінням внутрішніми резервами інвестування; інфляційним знецінюванням дебіторської заборгованості; недоступністю зовнішніх джерел фінансування більшості автотранспортних підприємств.

Підвищення інвестиційної спроможності, а отже і конкурентоздатності стає головною проблемою для всіх підприємств автомобільного транспорту. Вони як сукупність інвестиційних характеристик визначають переваги передбачуваного об'єкта інвестування перед суперниками в межах ринку інвестиційних ресурсів. Хоча якщо розглядати проблеми із глибини неплатежів – усе спирається на первинне підвищення ефективності діяльності організацій і вихід із хронічної неплатоспроможності. При позитивному вирішенні цього завдання зростання інвестиційної привабливості автотранспортних підприємств (АТП) за умови активізації інвестиційних процесів на підприємствах буде підвищувати інвестиційну спроможність і конкурентоспроможність підприємства, галузі та інше. Але постає проблема пошуку потенційних інвесторів, які виведуть АТП із тривалої збитковості. У результаті виходить замкнене коло, розірвати яке допоможе тільки корінна перебудова методів господарювання на підприємстві та у галузі в цілому. Без розробки грамотної інвестиційної стратегії тут не обійтись, адже навіть володіючи інвестиційною спроможністю, підприємство не зможе досягтися інвестиційної конкурентоздатності.

Найбільш привабливими та перспективними для інвесторів в Украіні є конкурентоздатні галузі, продукція яких міцно займає ринкову нішу на місцевому ринку та має вихід на інші ринки, здатна конкурувати з імпортними аналогами, але з меншими витратами. Ці підприємства здатні гарантувати ефективну віддачу від інвестицій. На жаль підприємства автомобільного транспорту не відносяться до пріоритетних на інвестиційному ринку. У засобах масової інформації мова йде про поліпшення фінансової ситуації та регулюванні інвестиційних потоків на підприємствах залізничного, повітряного та трубопровідного транспорту. Звичайно тут має значення той факт, що з початком ринкових перетворень АТП з величезним рівнем зносу, низькою якістю управління та швидким зростанням цін на енергоресурси виявились нездатними швидко зреагувати на мінливі умови середовища. До того ж більшість пасажирських АТП на той час були на державному забезпеченні. Своєчасна незацікавленість на початку 90-х років проблемами автомобільного транспорту призвела до величезних збитків і цілковитому руйнуванню виробничо-технічної бази АТП. В таких умовах АТП були змушені виживати самостійно без надії на підтримку з боку держави та інвесторів [1,2].

Сьогодні значними обсягами інвестиційних вкладень можуть пишатись тільки автотранспортні підприємства у великих містах України. У регіонах же проблема підтримки автотранспортних підприємств залишається не вирішеною.

На нашу думку така ситуація є несправедливою та економічно не грамотною. За прогнозами уряду обсяги товарообігу та промислового виробництва з кожним роком хоч трохи, але будуть зростати. Як наслідок, послуги з перевезень будуть мати ще більший попит. А оскільки автомобільний транспорт є найбільш мобільним із усіх існуючих і здатний здійснювати доставку вантажів « від дверей до дверей», то відповідно саме обсяг автотранспортних перевезень вантажів буде зростати. Проблема тут скоріше полягає не у відсутності попиту на перевезення, а в тому, що на ринку автотранспортних послуг дуже велика конкуренція, зростає кількість транспортно-експедиційних компаній з величезною філіальною мережею по всій території України, які є найбільш конкурентоспроможними на ринку та не обтяжені боргами і зношеним рухомим складом. Існуючі вже багато десятиліть автотранспортні підприємства поки змушені боротись із хронічною збитковістю та неплатежами, високим рівнем зносу виробничо-технічної бази і постійною загрозою банкрутства. Виникає висока необхідність підтримки таких підприємств. Єдиним можливим виходом з такої ситуації є зовнішня допомога.

У таких умовах формування інвестиційної стратегії для автотранспортних підприємств стає єдиним виходом із стану неплатежів. Але не варто забувати про те, що інвестиційна стратегія не може розглядатись відокремлено від загальної стратегії економічного розвитку та інших функціональних стратегій, оскільки її ефективність обумовлена не тільки її власним впровадженням, але й тим, наскільки комплексно та органічно вона взаємозалежна з усіма іншими стратегіями підприємства. Взаємозв'язок інвестиційної стратегії із загальною стратегією економічного розвитку та іншими функціональними стратегіями обумовлений сукупним впливом фінансових, трудових, техніко-технологічних, ресурсних, управлінських елементів виробничо-господарської діяльності на розвиток підприємства. У сучасних умовах функціонування інвестиційна стратегія повинна стати одним з визначальних факторів успішного та ефективного розвитку підприємства [4].

Пошук науково обґрунтованого методологічного підходу до розробки інвестиційної стратегії для автотранспортних підприємств дозволить успішно працювати, надавати якісні послуги з перевезення, розширюючи ринок збуту. Як наслідок – підвищиться інвестиційна конкурентоздатність автотранспортних підприємств і шанси залучення інвестицій на ринку інвестиційних ресурсів.


Література:

1. Аболонин С. М. Конкурентоспособность транспортных услуг /

С. М. Аболонин. – М.: ИКЦ «Академкнига», 2004. – 172 с.

2. Бачурин А.А. Анализ производственно-хозяйственной деятельности автотранспортных организаций / А.А. Бачурин. – М.: Академия, 2004. – 320 с.

3. Лившиц В.Н., Виленский П.А., Смоляк С.А. Теория и практика оценки инвестиционных проектов в условиях переходной экономики / В.Н. Лившиц. – М.: Дело, 2000. – 360 с.

4. Шеремет В.В., Павлюченко В.М., Шапиро В.Д. Управление инвестициями: в 2-х т. / В.В. Шеремет. – М.: Высшая школа, 1998. – 520 с.


Глушач Анна Володимирiвна

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харкiв

ann.j.lo@mail.ru


ТРАНСАКЦІЙНІ ВИТРАТИ ЯК ЧИННИК КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СУБ’ЄКТІВ НОВИХ ФОРМ ЗАЙНЯТОСТІ

Основним чинником науково-технічних нововведень та вирішальною умовою ефективності функціонування підприємств є конкурентоспроможність людського ресурсу.

В Україні, як і у більшості країн світу, також відбувається глибинна трансформація зайнятості, а саме - модифікація традиційних і виникнення абсолютно нових її форм, серед яких лізинг персоналу, дистанційна зайнятість, нестандартні графіки робочого часу тощо. Нової якості набуває гнучкість ринку праці у різноманітних її формах та проявах [1].

Повноцінне вивчення ринку праці в Україні і системи заходів, що направлені на його розвиток, неможливі без застосування принципових положень і категорій теорії трансакційних витрат. Це пов’язано також і з особливостями вітчизняного ринку праці, які обумовлені структурою трансакційних витрат, що склалася [2].

Трансформація економічних відносин активізує тенденцію до зростання трансакційних витрат, рівень яких у світовій практиці нерідко сягає половини вартості кінцевої продукції [3]

Ця тенденція характерна і для сфери зайнятості, тому вибраний напрямок дослідження причин і динаміки трансакційних витрат суб’єктів трудових відносин в умовах трансформації зайнятості є надзвичайно актуальним. Він дозволить розробити заходи, які сприятимуть зниженню трансакційних витрат в цій сфері, і зрештою, збільшить конкурентоспроможність суб’єктів ринку праці.

Трансакційні витрати на ринку праці це витрати, що виникають між його суб’єктами (підприємцями, найнятими робітниками та суспільними інститутами, у тому числі і державою) з приводу передачі прав власності на результати праці.

Трансакційні витрати перш за все пов'язані з витратами на отримання інформації щодо обміну, а саме: про вакансії, умови праці, розмір трудової винагороди тощо, і складаються з витрат часу і ресурсів, необхідних для ведення пошуку, а також з можливих майбутніх втрат, пов'язаних з неповнотою і недосконалістю (асиметричністю) інформації вітчизняного ринку праці.

Однією з проблем, що пов'язана з неповнотою і асиметричністю інформації на ринку праці, є проблема вимірювання інформації. Особливо вона актуальна на доконтрактному етапі взаємодії між робітником і роботодавцем – коли відбувається оцінка важливих характеристик потенційного працівника. Витрати, що виникають при цьому є трансакційними витратами вимірювання і включають затрати на організацію, технічне забеспечення та здійснення процедури оцінювання та втрати від неефективності системи контролю і помилок вимірювання.

Складання трудових угод між суб’єктами ринку праці потребує відповідного юридичного оформлення, що пов’язано зі значними трансакційними витратами - витратами на укладання угод. Вони складаються з витрат часу на проведення переговорів щодо умов контракту та витрат на оформлення особистої справи і договору.

Крім того, при укладанні трудових угод сторони не застраховані від опортуністичної поведінки контрагентів, які можуть не виконати або виконати неналежним чином пункти, прописані в угоді, в результаті чого інша сторона може понести значні витрати.

Ці трансакційні витрати є витратами опортуністичної поведінки., що проявляється у робітника у вигляді ухилення, порушення термінів, обсягів або якості роботи, та шантажу у формі загрози звільнення , а у роботодавця- недоплатою винагороди за труд робітника (за умов «усної» або віртуальної угоди), некомпенсування його витрат на перепідготовку або засвоєння нової профессії тощо.

Прагнення знизити витрати, пов’язані з опортуністичною поведінкою, є причиною виникнення трансакційних витрат специфікації і захисту прав власності, серед яких витрати підприємства на грамотне юридичне оформлення трудового договору; на забеспечення контролю за виконанням посадових інструкцій; на підтримку в колективі консенсусної ідеології, корпоративних правил поведінки і етичних норм, а токож втрати через погано оформлені і ненадійно захищені угоди.

Розглянуті трансакційні витрати суб’єктів ринку праці тим більше зростають в умовах нетипових форм зайнятості, розширення масштабів яких, є проявленням глобальної тенденція, що має глибокі соціальні, економічні, політичні та технологічні коріння [4].

До нетипових форм зайнятості відносять: зайнятість на умовах неповного робочого часу; зайнятість на умовах строкових трудових договорів; тимчасову, непостійну зайнятість, у тому числі запозичену працю; вторинну зайнятість; дистанційну зайнятість; зайнятість на основі договорів цивільно-правового характеру; неформальну зайнятість, у тому числі самозайнятість; нереєстровану зайнятість у формальному секторі [1].

Зростання масштабів використання тимчасової зайнятості обумовлене прагненням працедавців знизити трансакційні витрати, пов’язані з наймом. При цьому економляться значні суми, які несе організація і в процесі співпраці (премії, витрати на навчання і підвищення кваліфікації), і у зв'язку із закінченням трудових відносин (компенсаційні виплати, судові витрати врегулювання конфліктів при звільненнях тощо).

З іншого боку, трансакційні витрати «тимчасових» робітників, навпаки, значно вищі від витрат працюючих за постійним трудовим договором, що пояснюється відстністю гарантій зайнятості, соціального забеспечення, обмеженим доступом до програм професійного розвитку і кар’єрного зростання тощо. Позитивною рисою тимчасової зайнятості слід вважати тільки потенційну можливість перспективного робітника отримати постійну роботу.

Останнім часом суттєво зросла частка дистанційної зайнятості, до переваг якої з точки зору економії на трансакційних витратах слід віднести: економію часу і транспортних витрат, гнучкий графік роботи, нові перспективи для людей з обмеженими можливостями, забеспечення засобів існування для тих громадян, які не можуть знайти традиційного місця роботи, а також ефективний спосіб зниження рівня безробіття. Для роботодавця застосування такої форми зайнятості дає суттєву економію на оренді приміщень та організації робочого місця.

Характер відносин між суб'єктами ринку праці при дистанційній зайнятості, а отже і рівень їх трансакційних витрат, залежить від способу оформлення відносин між ними. Наприклад, при використанні усної або «віртуальної» угоди взаємодія між ними відбувається в неправовому полі, тому працедавець має суттєву економію витрат на оформленні і розірванні трудового договору, веденні кадрової і бухгалтерської документації, витрат, пов'язаних зі сплатою податків і соціальних зборів, але разом з тим, у обох зростає ризик витрат від опортуністичної поведінки протележної сторони і, як наслідок, - витрат специфікації і захисту прав власності.

Ще одним різновидом нетипової зайнятості є так звана запозичена праця, при якій здійснюється передача працівника в розпорядження іншому роботодавцю через посередника-спеціалізованої комерційної фірми (частіше всього приватного агентства зайнятості). У зарубіжній та вітчизняній практиці використовують кілька видів (схем) застосування запозиченої праці, а саме: лізинг персоналу, аутстафінг, аутсорсинг, аутплейсмент.

Ці форми праці мають певні переваги перед традиційними, бо забеспечують значну економію на трансакційних витратах, в тому числі і за рахунок оптимального перерозподілу цих витрат між учасниками трудових угод. При цьому роботодавець економить на організації робочого місця, на соціальних виплатах та судових витратах при звільненні працівника, економить на пошуках або підготовці кваліфікованого персоналу, уникає простоїв тощо.

Недоліком використання такої форми зайнятості є одночасне скорочення роботодавцем штатних працівників з мотиву компенсувати суттєві суми комісійної винагороди агенству, ризик опортуністичної поведінки працівника, який, згідно трудового законодавства може вимагати визнання між ним і роботодавцем трудових відносин зі всіма її перевагами для робітника (збільшення заробітної плати, надбавки, соці­альне забезпечення, пільги ) тощо [5].

Крім того, при застосуванні таких форм зайнятості є загроза дискримінації і порушення трудових прав найманих працівників, скорочення гарантій їх соціального захисту у порівнянні зі штатними працівниками, посилення експлуатації, що викликає певні застереження щодо правомірності та доцільності їх поширення в Україні [1].

Але, не зважаючи на всі застереження, використання нетрадиційних форм зайнятості в Україні продовжує поширюватися і зупинити цей процесс як складову транформаційних процесів в економіці неможливо. Тому, з метою їх врегулювання, першочерго- вим завданням повинно стати створення відповідної нормативно-правової бази, що дозволило б значно скоротити трансакційні витрати всіх суб’єктів трудових відносин і, відовідно, підвищити конкурентоспроможність і ефективність їх взаємодії на ринку праці.

Література:

1.Колот А. Трансформація інституту зайнятості як складова глобальних змін у соціально-трудовій сфері /А. Колот//Україна: аспекти праці.-2009.-№8.-С.3-14.

2. Шимченко Л.А., Ринок праці в Україні: проблеми та складнощі реформуання [Электронный ресурс].- режим доступа: /ссылка скрыта/

3. Гречко А.В. Теоретічні засади впливу трансакційних витрат на мікросередовище.- Матеріали IX Міжнародної науково- практичної конференції 24 листопада 2010 року «Розвіток підприємництва як чинник зростання національної економіки». - Київ: ІВЦ Видавництво «Політехніка», 2010. - 262 с.

4.Нестандартна зайнятість в російській економіці / під ред В.Е. Гимпельсона і Р.І. Капелюшникова.-М.: Видавничий будинок ГУ ВШЕ.2006.-с.386

5. Кваскова І. Оренда персоналу / І.Краскова //Юридична газета.-2010.- № 31-32.-С.11 [Электронный ресурс].- режим доступа: ссылка скрыта

Горохова Татьяна Вадимовна

Государственное высшее учебное заведение «Приазовский государственный технический университет», г.Мариуполь


ОРГАНИЗАЦИОННЫЕ ВОПРОСЫ РЕАЛИЗАЦИИ ПОЛИТИКИ КОРПОРАТИВНОЙ СОЦИАЛЬНОЙ ОТВЕТСТВЕННОСТИ НА ОТЕЧЕСТВЕННЫХ ПРЕДПРИЯТИЯХ


Многие прогрессивные руководители предприятий и научные исследователи в настоящее время рассматривают корпоративную социальную ответственность (КСО) как эффективный и достаточно сильный стратегический инструмент, который позволяет ориентировать все подразделения, а также отдельных сотрудников на достижение общих целей. В настоящее время в процессе ведения бизнеса важную роль стали играть требования по усилению экологической и социальной ответственности, предъявляемые предприятиям со стороны партнеров и финансовых учреждений (этические принципы инвестирования).[1] Необходимо отметить, что КСО оказывает значительное влияние на эффективность деятельности как в сфере прямых отношений между деловыми партнерами, так и в процессе соблюдения законодательных актов и при применении международных стандартов и норм.

Специфические особенности металлургической и машиностроительной промышленности требуют дополнительного внимания к заботе о сотрудниках, окружающей среде, развитию региона-присутствия и т.д. Поэтому в своей деятельности организациям необходимо придерживаться принципов социальной ответственности.

Стоит отметить, что с одной стороны, большинство отечественных предприятий негативно относится к росту затрат на КСО. С другой стороны, в данное время несоответствие определенным стандартам не позволит им удерживать позиции на международных рынках и выходить на новые. Поэтому при проведении политики корпоративной ответственности необходимо привести ее основные принципы в соответствие с такими вопросами, как повышение производительности труда, снижение издержек производства, сокращение текучести кадров, обеспечение доступности выхода на новые рынки, а также повышение ценности бренда и торговой марки.

Сложность и проблематичность управления корпоративной ответственностью обусловлена разнохарактерностью интересов основных общественных институтов (бизнес, государство, общество). Данный аспект обуславливает внутреннюю конфликтность их взаимодействий. [2] Исходя из вышеизложенного, стоит отметить, что необходима концепция, которая привела к согласованности разнонаправленные векторы интересов этих участников в условиях

совместного функционирования в социальной среде. При отсутствии должного внимания к укреплению и сбалансированию взаимосвязей данных элементов, то появляется вероятность возникновения негативных аспектов противостояния внутри государства.

С учетом важности развития КСО в восточных регионах Европы, особенно в процессе евроинтеграции, необходимо решение ряда организационных вопросов. Так, представляется целесообразным создание в Украине координационного органа по КСО, который на основе систематизации положительного опыта международных организаций предоставлял бы необходимую поддержку предприятиям по ведению деятельности с учетом принципов КСО, повышая при этом конкурентоспособность и эффективность функционирования на мировом рынке.

По нашему мнению, к основным функциям данного координационного органа относятся:

-проведение анализа показателей деятельности предприятий. Например, анализ производственного процесса, разработка стратегических направлений деятельности с учетом принципов КСО, оценка качественных и количественных показателей КСО, влияющих на деятельность предприятия и эффективного его функционирования;

-консультирование и подготовка предприятий к принятию международного стандарта ISO 26000:2010 «Руководство по социальной ответственности».[4] Данный международный стандарт был подготовлен с использованием подхода, основанного на участии экспертов, представляющих различные заинтересованные стороны из более, чем 90 стран и 40 международных или региональных организаций, вовлеченных в различные аспекты социальной ответственности. Международный Стандарт ISO 26000 представляет руководство по принципам, лежащим в основе социальной ответственности, основным темам и проблемам, касающимся социальной ответственности, и способам интеграции социально ответственного поведения в стратегии, системы, практики и процессы организации. Каждой организации рекомендуется повысить уровень своей социальной ответственности, применяя данный Международный Стандарт, в том числе принимая во внимание ожидания заинтересованных сторон, соблюдая законодательство, а также согласуясь с международными нормами поведения;

- повышение уровня информационности по вопросам КСО. Проведение обучения специалистов в области корпоративной ответственности с учетом местных особенностей функционирования организаций; популяризация принципов КСО с помощью создания web-сайтов, различных форумов, публикация документов, касающихся КСО, и другое;

- взаимодействие с ВУЗами по вопросам КСО, предоставление материалов при написании научных работ, проведении исследований политики корпоративной ответственности и т.д.;

- осуществление координационных действий совместно с местными и государственными органами власти, т.е. предоставление рекомендаций по решению проблем организациям государственного сектора, связанных с внедрением КСО, а также приведение в соответствие с принципами социальной ответственности национальных, региональных программ развития и т.д.;

- составление рейтингов компаний, внедряющих КСО, а также разработка и выдача специальных сертификатов предприятиям, применяющих в своей деятельности принципы КСО.

Таким образом, успешное функционирование и развитие страны зависит от взаимодействия государства, общества и бизнеса. Если

интересы одного из секторов доминируют над другими, возникает

неэффективный тип общественного устройства. Именно в целях

полноценного взаимодействия всех секторов необходимо создание единого координационного органа, принимая во внимание, что предприятия должны соответствовать предъявляемым мировым требованиям в рамках КСО. Данная тенденция развития института экономики в рамках изложенной проблемы способствует повышению конкурентоспособности предприятия, учитывая основополагающий принцип сотрудничества с квалифицированными местными консультантами по вопросам корпоративной социальной ответственности.


Список литературы

1. Hopkins M. The Planetary Bargain: Corporate Social Responsibility Matters.- Earthscan Publications Ltd. – 252 p.
   
2. Валитов Ш.М., Мальгин В.А. Взаимодействие власти и бизнеса: сущность, новые формы и тенденции, социальная ответственность. М.: Экономика, 2009., 208 с.
   
3. Перегудов С.П. Корпорации, общество, государство: эволюция отношений. – М.: Наука, 2003. – 352 с.
   
4. ofollow" href=" " onclick="return false">ссылка скрыта
   

Дергачова Лілія Володимирівна

Сумський державний університет, м.Суми

l.i._@bk.ru


ЕФЕКТИВНЕ КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ЯК УМОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ТА РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА


Ефективність корпоративного управління – індикатор успішності роботи компаній та розвитку корпоративного сектору економіки, невідˊємна умова забезпечення ефективності та складова модернізації акціонерних товариств (надалі - АТ).

В Принципах корпоративного управління зазначається, що товариство не може розраховувати на довіру інвесторів та надходження зовнішнього фінансування, якщо воно не вживає заходів щодо запровадження ефективного корпоративного управління [1].

Виходячи з цього, зазначимо, що ефективне корпоративне управління передбачає:

- належний захист прав інвесторів (необхідна наявність дієвих механізмів забезпечення прав та реалізації інтересів);

- надійні механізми управління та контролю (відшліфовані практикою способи взаємодії виконавчого та контролюючого органів АТ);

- відкритість та прозорість у своїй діяльності (сприяння формуванню довіри до підприємства на основі реальної можливості отримувати об’єктивну інформацію щодо АТ, фундаментальних принципів його діяльності, успішності на ринку та перспектив розвитку та розширення) [1].

Звернемо увагу на те, що єдиної системи корпоративного управління не існує. Специфіка систем залежить від конкретних економічних, соціальних, політичних умов. Але існують загальновизнані принципи, якими можуть послуговуватись товариства.

Корпоративне управління необхідно розглядати комплексно, виходячи із специфіки суспільства та значної кількості факторів, що потенційно здатні впливати на ефективність здійснення даного управління. Одним з таких факторів є модернізація системи управління акціонерними товариствами з урахуванням міжнародного досвіду.

Зокрема, таке вдосконалення в Україні може бути досягнуто шляхом імплементації Міжнародних принципів корпоративного управління ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку), що отримали всесвітнє визнання як стрижень ефективного корпоративного управління; активно застосовуються урядами, контролюючими органами, інвесторами, корпораціями та акціонерними товариствами як в країнах-членах ОЕСР, так і в інших країнах світу. Принципи були схвалені на Форумі з економічної стабільності як один із 12 основних стандартів здорової фінансової системи [4].

До основних прав акціонерів, згідно Принципів, налеать права на: надійні методи реєстрації власності; передачу акцій; регулярне та своєчасне отримання необхідної інформації про товариство; участь та голосування на загальних зборах акціонерів; участь у виборах ради; частку в прибутку товариства.

Як свідчить аналіз чинного законодавства України, не всі норми відповідають зазначеним стандартам. Д. Баюра пропонує низку заходів, спрямованих на вдосконалення корпоративного управління в Україні, серед яких: впровадження внутрішніх систем корпоративного управління; удосконалення організаційно-управлінської структури акціонерних товариств; формування системи корпоративного контролю [2, c.216].

Для створення в компанії ефективної системи корпоративного управління необхідно визначити процедури функціонування організації на таких рівнях, як збори акціонерів, рада директорів, вищий менеджмент [3].

Отже, вважаємо, що необхідним для підвищення якісних показників здійснення управління акціонерним товариством є:

- чітка та прозора регламентація виключної та можливість наявності суміжної компетенції корпоративних органів АТ, виходячи лише з об’єктивних потреб, заради недопущення зловживань та створення перешкод у діяльності даних структур на користь реалізації інтересів третіх осіб, що суперечать програмним цілям АТ та інтересам його інвесторів;

- забезпечення якісної взаємодії загальних зборів, наглядової ради та ревізійної комісії АТ, струнка система контролю та підзвітності;

- створення реальних гарантій забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних (з огляду на важливість значних капіталовкладень у вітчизняні АТ, підвищення конкурентноспроможності підприємств на світовому ринку), що будуть спрямовані на модернізацію товариств, підвищення їх продуктивності, і, відповідно, на поліпшення економічної ситуації в Україні, формування довіри до стабільності та впевненості в позитивній динаміці розвитку компаній;

- сприяння зростанню інтересу до товариств, що ґрунтується на здійсненні популяризації діяльності АТ через їх відкритість, доступ до повної та всебічної інформації про них, загальний стан справ – прибутковості товариства, динаміки його розвитку, рівня стабільності та стійкості щодо кризових явищ і т.п., але із врахуванням потреби у конфіденційності певних даних.


Література:

1. Рішення ДКЦПФР від 24.01.2008 N 52 «Про схвалення проекту нової редакції Принципів корпоративного управління України, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11.12.2003 N 571».

2. Баюра Д. О. Система корпоративного управління в Україні: стан та перспективи розвитку. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009.

3. Л. Пєтухов. Світовий досвід організації ефективної системи корпоративного управління/ Україна фінансова [Електронний ресурс] – Режим доступу: ссылка скрыта.

4. Організація економічного співробітництва та розвитку (OECP) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.

УДК: 338

Ємчук Л.В., аспірант

Хмельницький національний університет, місто Хмельницький


ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ В УПРАВЛІННІ МАШИНОБУДІВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ


Незважаючи на складну економічну і політичну ситуацію, Україна вступила в епоху розвитку науки, що не може не позначитись на управлінні машинобудівним підприємством. Виникає проблема оцінки якості інформації, удосконалення методів її обробки і використання. Неякісна і несвоєчасна інформація призводить до невизначеності в системі управління підприємством, прийнятті необгрунтованих управлінських рішень, створює передумови для неефективної організації процесів постачання сировини, виробництва і збуту продукції та втрати підприємством значної суми доходів.

Врегулювання окремих аспектів інформаційного забезпечення суб’єктів господарювання та використання ними інформації здійснюється Конституцією України, Законами України «Про інформацію», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронний цифровий підпис», «Про доступ до публічної інформації», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про інформаційні агентства», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», «Про національну програму інформатизації», «Про зв’язок», «Про обов’язковий примірник документів» та рядом інших. Термін «інформація» означає повідомлення, пояснення у вигляді сукупності даних. Законом України «Про інформацію» визначено, що інформація – це будь-які відомості або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Науковцями дається своє визначення інформації в різних наукових галузях. У літературних джерелах по теорії інформаційних систем обробки даних інформація ототожнюється з будь-якими відомостями (даними), які необхідно обробляти і використовувати: інформація являє собою сукупність відомостей про факти, об’єкти, події та ідеї, які в даному контексті мають цілком певне значення, її можна створювати, передавати, зберігати, шукати, приймати, розмножувати, обробляти, знищувати. Економічна кібернетика, для якої інформація є основою досліджень, і також основним поняттям, розглядає інформацію як взаємозв’язок між повідомленнями і їх одержувачами. Різні трактування економічної інформації відображують її незмінну сутність і взаємозв’язок із наукою, економікою та управлінням народним господарством, що визначає властиві їй особливості. Інформація надходить на підприємство як із зовнішніх, так і внутрішніх джерел, до яких слід віднести офіційні видання, розпорядчі і інструктивні документи державних органів влади і організацій, звіти, що містять відкриту офіційну інформацію; неофіційні джерела, що містять достовірну інформацію; внутрішню інформацію у вигляді розпоряджень, наказів, результатів контролю та фінансових звітів, що стосується всіх аспектів діяльності підприємства.

В практичній діяльності підприємства одним із основних джерел інформації виступає бухгалтерський облік, який є важливою складовою системи управління підприємством. Облік, як інформаційна модель, повинен відображати господарські операції, що призводять до змін в активах і пасивах підприємства, та господарські процеси, і надавати інформацію у вигляді їх оцінки, яка б дозволяла приймати ефективні управлінські рішення. Проте слід зауважити, що спеціалісти з обліку на практиці виконують свої облікові функції без врахування потреб менеджерів в інформації, а це знижує ефективність діяльності як облікового апарату, так і управлінського персоналу всіх структурних підрозділів підприємства. Тому запровадження провідних методик інформаційного забезпечення вимагає розробки засобів щодо адаптації облікових систем до специфіки організації менеджменту промислового підприємства. Створення інформаційної системи управління виробничо-господарською діяльністю підприємства передбачає встановлення характеру та технології взаємозв’язків між структурними підрозділами, визначення регламентів діяльності складових елементів підприємства, оптимізацію інформаційних потоків. Для одержання необхідної інформації можуть застосовуватися різні методи і прийоми, які повинні забезпечити якісні ознаки інформації, що включають забезпечення потреб користувачів, своєчасність збору і правильність обробки інформації. Вирішення окреслених нами проблем інформаційного забезпечення менеджменту підприємства можливе, в першу чергу, за умов створення автоматизованих систем обробки економічної інформації. Такі системи повинні об’єднувати автоматизовані робочі місця на основі інтегрованості програмних продуктів, враховувати рівні управління підприємства та їх потребу в інформації у відповідності до обсягів управлінської роботи, а також забезпечувати зміну параметрів об’єкту управління, характеристик його стану і інформаційний зв’язок між рівнями управління промисловим підприємством. При цьому необхідна комплексна автоматизація облікових робіт, оскільки автоматизація лише окремих ділянок обліку не дозволить систематизувати дані обліку для проведення відповідних розрахунків в системі менеджменту при прийнятті управлінських рішень у визначений термін. При такій організації обробки економічної інформації комп’ютерні технології виступають основною складовою менеджменту підприємства, так як вони виконують функцію інформаційного забезпечення формування та реалізації управлінських рішень.

Таким чином, на сьогоднішній день існує потреба побудови нової системи інформаційного забезпечення підприємства, яка б ставила у відповідність результативну інформацію обліку, аналізу і контролю потребам менеджменту підприємства. Такі підходи до побудови інформаційної системи підприємства сприятимуть раціональному використанню всіх матеріальних ресурсів, збільшенню доходів та ефективній організації менеджменту підприємства.


Жарких Віолета Едуардівна

Одеський державний економічний університет, м. Одеса

e-mail: violettik91@mail.ru


УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА: ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД


На сьогоднішній день проблема управління конкурентоспроможністю підприємства стає дедалі актуальнішою, адже вона зумовлена складністю самого підприємства як об'єкта управління, наявністю залежності конкурентоспроможності підприємства від умов зовнішнього середовища.Саме за допомогою управління конкурентоспроможністю продукції підприємства забезпечують власну економічну безпеку, виживають у складному і швидко мінливому середовищі, та мають передумови до ефективного функціонування у майбутньому.

Управління конкурентоспроможністю підприємства – це аспекти виконання загальних функцій управління, які визначають політику у сфері створення і реалізації конкурентоспроможних товарів, цілі і відповідальність у даній сфері діяльності, що реалізуються за допомогою таких засобів, як планування конкурентоспроможності, оперативне управління нею, її забезпечення й підвищення в рамках певної системи конкурентоспроможності[4; 131].

Забезпечення конкурентоспроможності підприємства слід розглядати на трьох рівнях. На оперативному рівні основним показником конкурентоспроможності підприємства виступає інтегральний показник конкурентоспроможності продукції. На тактичному рівні конкурентоспроможність підприємства забезпечується його загальним фінансово-господарським станом та характеризується комплексним показником його стану. На стратегічному рівні конкурентоспроможність підприємства характеризується інвестиційною привабливістю, критерієм якої виступає зростання вартості бізнесу[5].

В основі організації системи стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємства покладено такі етапи:

- стратегічний моніторинг або збір конкурентно-важливої інформації. Вона повинна відображати суперечливість економічного середовища, альтернативних тенденцій, протиріччя системи економічних інтересів ділових партнерів та конкурентів;

- розробка управлінських дій, зорієнтованих на зовнішнє середовище. Етап передбачає збір якомога ширшої інформації про зовнішнє середовище, оцінку фактичного стану зовнішнього середовища та його стратегічний аналіз або прогнозування на довгострокову перспективу. При цьому відбувається відхід від традиційного математичного чи імітаційного моделювання, експертних оцінок;

- третій етап пов’язаний з орієнтацією на внутрішні можливості підприємства. Якщо дослідження зовнішнього середовища базується на системному підході, то вивчення внутрішніх можливостей – на методі ситуаційного аналізу. Мета ситуаційного аналізу – на основі урахування слабких та сильних сторін підприємства – сформувати концепцію конкурентоспроможної ділової стратегії, зорієнтованої на зовнішнє оточення. На цьому етапі необхідно дати інтегральну оцінку фактичного стану підприємства (його фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних ресурсів);

- з урахуванням результатів зовнішніх та внутрішніх досліджень розробити систему дій, зорієнтованих на конкретну ринкову ситуацію у певному конкурентному оточенні підприємства. В залежності від характеру ринкового середовища перевага може бути віддана або діловій , або товарній, або маркетинговій стратегії [1;214].

Управління конкурентоспроможністю підприємства доцільно розподілити на окремі сфери. Основними сферами підвищення конкурентоспроможності виступають:

- управління інноваціями та технологіями;

- процес виробництва;

- використання інформації;

- управління людськими ресурсами;

- управління змінами тощо.

У сфері технологій вагомі резерви підвищення конкурентоспроможності охоплюють: виключення дублювання в дослідженнях з метою уникнення зайвих витрат, усталене фінансування державного замовлення на дослідження та реалізацію національних цільових програм, спільні роботи з зарубіжними інвесторами та фірмами. Запровадження інновацій сприяє досягненню ринкових конкурентних переваг завдяки випередженню конкурентів у часі.

Перспективними напрямками підвищення конкурентоспроможності у виробництві є: вдосконалення використання обладнання, матеріалів та енергії, а також організації процесу виробництва, покращення якості та своєчасності отримання інформації усіма ланками виробничого процесу.

Активізація людського фактору у підвищенні конкурентоспроможності супроводжується зміною системи організаційних цінностей і правил поведінки загалом і покращенням ставлення до виконуваної роботи окремих працівників зокрема. Кадри є вкрай важливим капіталом підприємства, а їх навчання як короткотерміновий систематичний процес, спрямований на вдосконалення умінь та навичок і призначений для вирішення завдань конкурентоспроможності, сприяє у тому числі зниженню соціальної напруженості, покращенню внутрішньоорганізаційного клімату.

Стосовно національної економіки, вітчизняні підприємства у своїй перева4жній більшості не мають досвіду роботи в розвинутомуринковому середовищі. Результати вивчення конкурентного середовища на міжнародних ринках засвідчує, що в розвинутих кранах формуються надійні стабільні відносини між виробниками та споживачами. Формування конкурентних переваг товаровиробників України на зарубіжних ринках потребує глибокихтеоретичнихдослідженьтарозробки інноваційнихпідходівдоуправлінняконкурентоспроможністю підприємств. Практика господарювання передових підприємствпідтверджує, що досягти успіху в агресивному конкурентному середовищі, особливо в умовах кризовихшоків та інфляційних процесів, можливо за умови формування та впровадження інноваційної моделі управління конкурентоспроможністю підприємств.[2; 7]

Інноваційна модель управління конкурентоспроможністюпідприємства повинна формуватись, враховуючисучаснітенденції економічного розвитку, орієнтуватися не тільки на запити споживачів, але на гармонізацію природних,економічних ісоціальних пріоритетів розвитку людства.

Отже, інноваційна модель управління конкурентоспроможністюпідприємства - це управління з урахуванням професіоналізму тасвідомості персоналу, умов, середовища та факторів діяльності. Для побудовитакої моделінеобхідні підготовлені згідно з вимогами світового менеджменту кадри, здатні розвивати реалізовувати ідеї креативного менеджменту, управляти безперервнимрозвитком персоналу як джерелом конкурентних переваг; створити систему інноваційного управління персоналом, яка була б зосереджена на ставленні до персоналу як до ресурсу інвестиційних пріоритетів та поєднанні функціонального та стратегічного підходів у побудові системи управління персоналом.[2; 8]

Таким чином, розвиток системи управління конкурентоспроможністю підприємств доцільно здійснювати в рамках глобальної тенденціїінтелектуалізаціїта підвищення якостіуправління, зосередивши увагу на побудовіінноваційної моделі управління.Оцінка конкурентоспроможності підприємства повинна базуватися на комплексному,багатовимірному підході до цього складного явища і враховувати як внутрішнє, так ізовнішнє середовище, рівень фінансової стійкості підприємства і реальне становищепідприємств конкурентів. Підприємство може бути визнане конкурентоспроможним нарегіональному, вітчизняному чи світовому ринку за умов досягнення високої якостіпродукції, оптимальних цін, інновацій у виробництві.

Список використаної літератури

1. Градов А. П. Економічна стратегія фірми. – М.: Вита-Пресс, 2002. – 287 с.
   
2. Губенко В. І. КонкурентоспроможністьпідприємствУкраїни на міжнародних ринках : проблемиуправління та ефективність// ВісникБiлоцеркiвського державного аграрного унiверситету: збірникнауковихпраць. – 2009. – №61. – с. 5–9
   
3. Клименко С. М., Омельяненко Т. В., Барабась Д. О., Дуброва О. С.,Вакуленко А. В.Управлінняконкурентоспроможністюпідприємства: Навчальнийпосібник. – К.: КНЕУ, 2006. - 527 с.
   
4. Кузьмін О. Є. Управління міжнародною конкурентоспроможністю підприємства : навч. посібник [для студ. спец. «Міжнародна економіка»] / О. Є. Кузьмін, Н. І. Горбаль. - Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 304 с.
   
5. Мазілкіна, О. І., Паничкина Г. Г. Основи управління конкурентоспроможністю: електронний ресурс // c/b/176422/read