Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності

Вид материала

Документы

Содержание Регулювання товарообороту підприємств торгівлі Рис. 2. Схема регулювання торгівлі на регіональному та місцевому рівнях Механізм державного регулювання економіки у ході проведення бюджетної політики

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки, 3640.99kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3379.13kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
• Вища школа менеджменту кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр, 3659.85kb.

Вдосконалення механізмів державного регулювання економіки


Височин Ірина Володимирівна

Київський національний торговельно-економічний університет, Київ

for_irina@mail.ru


РЕГУЛЮВАННЯ ТОВАРООБОРОТУ ПІДПРИЄМСТВ ТОРГІВЛІ

НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ


Товарооборот є одним із головних результативних показників господарської діяльності підприємств торгівлі і важливим чинником забезпечення сталого економічного зростання країни в цілому. Сутність та роль товарообороту в економіці країни визначає концептуальні підходи до управління ним з метою забезпечення сталого розвитку економіки, посилення регулюючого впливу держави на сферу виробництва та інфраструктуру ринку, задоволення суспільних потреб і підвищення рівня життя населення.

Як визначила Н.В. Стасюк, мета управління товарооборотом може бути сформульована в залежності від ієрархічного рівня управління [1, с.17]. На рівні держави й регіону – це забезпечення збалансованості макроекономічних та соціально-економічних показників.

Обсяги, структура та динаміка товарообороту виступають не лише однією з першочергових характеристик стану внутрішньої торгівлі та індикатором необхідності запровадження змін, а й дозволяють оцінити результативність запланованих заходів з реалізації програми стратегічного розвитку торгівлі. Як визначили Т. Гайдук і О. Олендій [2, с.405], наявні проблеми розвитку торгівлі в Україні мають вирішуватися задля збільшення прискореними темпами товарообороту між резидентами національної економіки.

Усвідомлення соціальної значущості показників товарообороту і їх ролі на рівні держави дозволяє говорити про інституціональний характер управління товарооборотом підприємств торгівлі, маючи на увазі певну його регламентацію на основі встановлених норм правового регулювання.

У загальному вигляді система задач, які розв’язуються у сфері регулювання внутрішньої торгівлі України на різних рівнях ієрархії економіки, наведена на рис. 1.



Рис. 1. Система задач, які розв’язуються у сфері регулювання внутрішньої торгівлі України на різних рівнях ієрархії економіки


У теперішній час в Україні не створені передумови для ефективної взаємодії між державними та регіональними органами влади щодо регулювання внутрішньої торгівлі. Таким чином, констатуємо відсутність проміжного ієрархічного рівня - «державно-регіональний рівень», на якому повинні розв’язуватися наступні задачі: формування єдиної нормативно-правової бази регулювання внутрішньої торгівлі, визначення і погодження взаємних інтересів держави і регіонів у сфері регулювання внутрішньої торгівлі, визначення ступеня участі держави в розв’язанні регіональних проблем регулювання внутрішньої торгівлі та регіонів у розв’язанні державних.

Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність суб’єктів господарювання у торгівлі, не повинні допускати двоїстого контролю з боку державної та регіональної / місцевої влади, а також не повинні допускати ситуацій, за яких відсутнє чітке закріплення повноважень за будь-яким органом місцевої, регіональної або державної влади. Спільна законо- і нормотворча діяльність державних, регіональних та місцевих органів влади дозволить запобігти прийняттю дублюючих один одного актів, забезпечить оновлення регіональної нормативної бази регулювання внутрішньої торгівлі та неухильне дотримання норм державних законодавчих актів. Такого роду взаємодія сприятиме системності нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері внутрішньої торгівлі, та дозволить подолати надлишок правового регулювання.

Реалізація визначених на рис. 1 задач забезпечується відповідними органами державної, регіональної та місцевої влади. У ринкових умовах суттєва увага приділяється регіональним формам і методам управління, які мають базуватися на принципах Нового публічного управління, що отримало розповсюдження в західній теорії і практиці, починаючи з 70-х років ХХ століття. Концепція Нового публічного управління характеризується двома основними моментами: підвищенням самостійності нижніх щаблів ієрархії органів державної влади та зміщенням акцентів з власне побудови структури органів влади на її взаємовідносини із середовищем і об’єктами управлінського впливу.

У контексті цього доцільно оцінити ступінь участі регіональної та місцевої влади у регулюванні внутрішньої торгівлі в Україні в цілях розв’язання задач розвитку територій, задоволення потреб населення.

Функції органів з управління торгівлею на рівні області та міста наводила у своїй дисертаційній роботі Н.В. Стасюк [1, с.111-114]. Розвиваючи її напрацювання та з урахуванням розробок Л.О. Зосімової [3, с.14], визначимо місце товарообороту в алгоритмі процесів регулювання торговельної діяльності на регіональному та місцевому рівнях (рис. 2).

Регулювання на регіональному та місцевому рівнях повинно полягати у створенні умов для максимального доступу суб’єктів торговельного підприємництва до всіх видів ресурсів.

Можливий для використання у процесі управління розвитком торгівлі для найбільш повного задоволення потреб населення за визначених умов максимальний обсяг ресурсів являє собою поняття ресурсного потенціалу торгівлі. Система відносин об’єкта управління (торгівля) та суб’єкта управління (органи регіональної та місцевої влади) обмежує або навпаки розширює ресурсний потенціал торговельної сфери діяльності на регіональному та місцевому рівнях; підвищує або знижує її соціальний і економічний ефект; посилює або зменшує її вплив на рівень і якість життя населення області / міста.



Рис. 2. Схема регулювання торгівлі на регіональному та місцевому рівнях


Розвиток ресурсного потенціалу спрямований на досягнення максимальної привабливості торгівлі для споживачів завдяки більш повному задоволенню їх потреб. На думку Л.О. Зосімової, максимальний ресурсний потенціал може бути оцінений через співвідношення обсягу задіяних ресурсів до обсягу ресурсів наявних [3, с.13].

Децентралізація і рамкова свобода органів управління торгівлею на рівні областей та міст забезпечить максимальну орієнтацію на потреби суб’єктів торговельної діяльності, двосторонній комунікаційний характер зворотного зв’язку, формування чіткого механізму відповідальності органів влади за ухвалені рішення.

Виходячи із вище розглянутого, управління товарооборотом на макрорівні передбачає розгляд всієї сукупності підприємств торгівлі з метою оцінки загального макроекономічного значення показників товарообороту в контексті характеристики стану сфери товарного обігу.

Література

1. Стасюк Н.В. Організаційно-економічний механізм управління товарооборотом підприємств : дис ... канд. екон. наук: 08.00.04 / Стасюк Наталія Вікторівна. – Донецьк, 2008. – 167 с.
   
2. Гайдук Т. Особливості проведення аудиту бюджетних програм розвитку торгівлі / Т. Гайдук, О. Олендій // Економічний аналіз. – 2010. - Випуск 6. – С. 404-407.
   
3. Зосимова Л.А. Регулирование торговой деятельности на уровне муниципального образования с использованием ресурсного потенциала : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. экон. наук : спец. 08.00.05 «Экономика и управление народным хозяйством (экономика, организация и управление предприятиями, отраслями, комплексами: сфера услуг)» / Л.А. Зосимова. – М., 2011. – 21 с.
   

Джур Ольга Євгенівна

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Dzhur@i.ua


Вплив державної політики на систему факторів розвитку наукоємної продукції


Загальносвітовою тенденцією економічного розвитку є зростання ролі наукоємних виробництв на світовому ринку і їхній випереджальний ріст у структурі обробної промисловості, що характеризує процеси розвитку економіки провідних закордонних країн. Тому актуальним питанням є дослідження і розробка напрямків удосконалення стимулювання виробництва й експорту наукоємної продукції на основі системи зовнішніх і внутрішніх чинників на макро- та мікрорівні.

Поява наукоємних виробництв є результатом природної еволюції технологічного розвитку, коли підвищення витрат на науку й освіту вимагає створення в економіці замкнутого відтворювального контуру, що забезпечує віддачу витрачених коштів, у тому числі на розширення бази досліджень і розробок і поліпшення системи освіти. Прибутковість наукоємних виробництв на всіх етапах їхнього становлення вище, ніж у галузях з консервативним типом розвитку. Характерна риса самих великих і процвітаючих наукоємних виробництв - більша частина їхньої продукції призначена для задоволення потреб широких верств населення. Звідси й високі показники рентабельності (як відомо, у середньому у світовій економіці нормальним уважається рівень рентабельності до інвестиційного капіталу в розмірі 7-8%).

Відомості, що публікуються в газеті Financial Times про перші 50 топ-компаній світу, які мають рентабельність понад 15% до інвестиційного капіталу, показують, що вони в основному виробляють продукцію, що відповідає новітньому технологічному укладу (п'ятому або шостому по існуючій хронології). Розвиток експорту наукоємної продукції залежить від впливу взаємодіючих у системі чинників зовнішнього і внутрішнього характеру, ефективне управлення якими дає можливість впровадження успішної експортної політики у наукоємному секторі економіки. Розширення масштабів експортної діяльності й підвищення її ефективності можливі лише на основі зміни товарної структури експорту й удосконалювання конкурентних параметрів експортованої продукції.

Чинники впливу на дiяльнiсть експортера наукоємної продукції та ризики, якi пов'язанi з ними, можна виокремити в групи, наведені у таблиці 1.

Ринок науково-технічної продукції має власні закономірності розвитку, однак прийняття економічних рішень відбувається як під впливом ринку, так і держави. В усьому світі держава виділяє значні кошти на розвиток наукоємних галузей. Повноваження державного керування в цьому секторі можуть бути сформульовані наступним чином: 1) держава може втручатися з метою справедливого розподілу ресурсів у тих випадках, коли ринок виявляється нездатним зробити це; 2) держава може обмежити конкуренцію, з метою огородження фірми від інноваційних конкурентів, що скидають низькі технології; 3) держава повинна створювати економічне середовище, що сприяє успішному доведенню високих технологій і наукоємної продукції до комерційного успіху; 4) держава може робити замовлення на наукоємну продукцію і так само можуть функціонувати гранти, які виділяються на здійснення різного роду дослідження.

Таблиця 1- Чинники розвитку експорту наукоємної продукції

Групи факторів	Внутрішні фактори	Зовнішні фактори
Політичні	- фіскальні; - законодавчі; - організаційні	- нетарифне регулювання; - підтримка експортерів; - тарифне регулювання
Фінансово- економічні	- загальний стан економіки; - рівень безробіття; - інфляційні процеси; - доступність внутрішнього кредиту	- зміна цін на закордонну сировину; - рівень державного боргу; - фінансова стабільність національної валюти
Виробничо-технічні	- державний рівень розвитку галузі; - доступність сировини і матеріалів; - незалежність виробничого процесу	- світовий рівень розвитку галузей; - конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світових ринках; - сервіс та інжиніринг
Екологічні	- в рамках державних програм охорони навколишнього середовища	- в рамках світових програм охорони навколишнього середовища
Соціально-демографічні	вік, статус, споживчі смаки і потреби споживачів, рівень освіти, соціальна захищеність , привабливість наукоємних галузей з огляду місця роботи

Велика увага управлінню й регулюванню зовнішньоекономічних зв'язків приділяють: урядові органи, державний апарат, недержавні вітчизняні й міжнародні організації.

Основні риси стану й рівня розвитку сучасного високотехнологічного сектора України характеризуються наступними особливостями: 1) низька інноваційна активність промислового виробництва. Розробку й реалізацію інновацій в 2009 р. здійснювали всього 11,5% підприємств, тоді як у США - приблизно 30%; 2) внутрішній попит на продукцію високотехнологічного комплексу залишається низьким внаслідок високої конкурентоспроможності закордонних товарів; 3) більшість підприємств віддають перевагу закупівлі готового устаткування, а не використанню НДДКР для вдосконалення діючого виробництва; 4) не завершена корпоратизація, тобто формування великих науково-виробничих структур, економічно стійких, здатних до формування факторів саморозвитку й до здійснення всього відтворювального циклу; 5) підсилюється диспаритет у торгівлі високотехнологічною продукцією. Якщо в 2002 р. співвідношення експорту високотехнологічної продукції до її імпорту становило 0,53%, то в 2009 р. воно зменшилося до 0,23%. У країнах з низьким рівнем інвестиційно-інноваційного розвитку відповідне співвідношення становить 0,39%, із середнім - 0,78%, з високим - 1,04%; 6) орієнтація науково-технічних досліджень здійснюється без обліку ринкового попиту. Корпоративний сектор залишився без наукового забезпечення, порушений зв'язок між сучасними розробками й виробництвом; 7) вітчизняні експортери компенсують високу енергоємність низькою заробітною платою, невисокими соціальними видатками й заниженими екологічними вимогами; 8) низька платоспроможність стимулює виробництво низькоякісної продукції й послуг; 9) надмірне забруднення навколишнього середовища перешкоджає розгортанню багатьох сучасних технологій і викликає відплив умів, що прагнуть до високої якості життя. З огляду на проблеми взаємини бізнесу, держави й суспільства можна представити за допомогою рис. 1.


Інтереси працівників

Рис. 1. Зв'язок держави, бізнесу та суспільства у формуванні системи експорту наукоємної продукції


Реалізація заходів щодо впливу державної політики на систему факторів розвитку наукоємної продукції можна представити за допомогою таблиці 2.


Таблиця 2 - Вплив державної політики на систему факторів розвитку наукоємної продукції

Фактори впливу	Захід
Фінансово-економічні	накопичення фінансових ресурсів у новітніх галузях; контроль за конкуренцією на внутрішньому ринку; посилення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку
Соціально - демографічні	підвищення освіти адміністративного апарату; консолідація експертів та науковців
Технологічні	створення спеціалізованої наукоємної продукції
Політичні	міжнародна кооперація з країнами СНД; міжнародна кооперація з країнами, що стрімко розвиваються

Отже, реалізація державної політики передбачає розв’язання наступних питань: 1) посилення впливу платоспроможного попиту на розвиток внутрішнього ринку; 2) збільшення інвестиційних і фінансових ресурсів у нових системоутворюючих галузях вітчизняної промисловості для збільшення виробництва товарів кінцевого споживання й послуг на внутрішньому ринку; 3) підвищення ролі сумлінної конкуренції на внутрішньому ринку в стимулюванні виробництва нових зразків продукції; 4) базою нової інфраструктури в сфері наукоємних виробництв повинні стати сильні промислові корпоративні структури й супутні підприємства малого й середнього бізнесу; 5) використання світової практики активізації інноваційних процесів стосовно до різних економічних і політичних умов.


Захожай Костянтин Валерійович,

Національний авіаційний університет, м. Київ,

miluba@ukr.net


МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ У ХОДІ ПРОВЕДЕННЯ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ


Процес управління економікою держави загалом і бюджетною системою зокрема визначає систематичний вплив на певний бюджетний об’єкт з метою забезпечення функціонування Державного бюджету України для досягнення кінцевої мети – економічного зростання та підвищення добробуту населення на основі механізму взаємодії основних складових – доходів і видатків.

Бюджетними об’єктами називають державу, регіони, види діяльності, доходи, видатки, їх розподіл за галузями тощо у притаманних їм розподілах, а також комбінації розподілів відповідно до функцій управління. Дані об’єкти є керованими, а сукупність дій, спрямованих на підтримку або поліпшення їх функціонування відповідно до поставлених цілей, – управлінням бюджетною системою держави. Інформаційна взаємодія між керованими та керуючими системами здійснюється, головним чином, на базі результатів статистичного аналізу бюджетної системи в цілому і Державного бюджету України, зокрема. Мета функціонування в основному полягає в підтримці заданих параметрів розвитку, а саме відповідних інформаційних процесів – забезпечити ефективність управління заданим об’єктом згідно з поставленими цілями [2].

Відповідно до принципів стратегічного управління формулюється місія об’єкта управління, яка охоплює поняття, доручення, завдання і покликання. Метою Державного бюджету України є формування доходів та використання видатків держави на основі регулювання процесів, які визначають стан освіти, охорони здоров’я, оборони, житлово-комунального господарства, транспорту, зв’язку та інших галузей. Місія визначає стратегічні цілі (принципи) функціонування бюджетної системи, а саме: єдність; збалансованість; самостійність; повнота; обґрунтованість; ефективність; субсидіарність; цільове використання бюджетних коштів; справедливість; публічність та прозорість; відповідальність учасників бюджетного процесу.

Конкретизація цілей системи Державного бюджетування є необхідною умовою управління бюджетною системою України за результатами виконання Держбюджету. Оцінка результатів передбачає розподіл бюджетного показника на основні частини у взаємозв’язку з відповідними чинниками та засобами досягнення цілей; визначення впливу чинників на результати, а також порівняння результатів з відповідною базою, зокрема критеріями. На останньому ґрунтується зворотний зв’язок, який означає зворотний вплив результатів управління бюджетною системою на процес цього управління [3].

Оцінка результатів за цілями (критеріями) пов’язана з оцінкою використання ресурсів і в цілому – ефективності системи управління бюджетною системою. При цьому важливе місце посідає оцінка становища об’єкта управління бюджетною системою. На цій основі розробляються заходи, пов’язані з гнучким реагуванням на дію чинників внутрішнього та зовнішнього середовища для досягнення поставленої мети.

Розподіл системи на підсистеми дає змогу забезпечити системний підхід до управління у вигляді взаємодії окремих частин системи у певній цілісності для досягнення поставленої мети окремих підсистем, а на цій основі – мети системи в цілому і виконання місії.

Цілі управління в бюджетній системі можуть бути досягнуті виконанням певних функцій управління Державним та місцевими бюджетами, таких як формування, розподіл і використання.

Завдання управління бюджетною системою можна поділити на 2 класи: стратегічні та тактичні [2].

До стратегічних належать завдання, пов’язані з вибором структури зв’язків між підсистемами, плануванням доходів, напрямками видатків на наступний період, а також оцінкою результатів виконання Державного і місцевих бюджетів України.

До тактичних належать завдання реалізації планів і стратегій, що визначені стратегічними завданнями.

Науково обґрунтоване управління бюджетною системою передбачає:

• пізнання економічних законів і особливостей їх дії в даних конкретних умовах;
  
• використання прийомів і методів наукового аналізу на базі статистичної методології бюджетної статистики;
  
• використання прогресивних технічних засобів здобуття, перероблення й ефективного використання інформації;
  
• наявність кваліфікованих компетентних кадрів, спроможних на практиці використати всю новизну, що дає наука.
  

Необхідною умовою ефективного використання завдань управління бюджетною системою є наявність інформації про кількісну характеристику об’єктів управління Держбюджетом в поєднанні з якісним змістом, передусім – тенденціями розвитку під впливом чинників внутрішнього і зовнішнього середовища [2].

Вищенаведені твердження свідчать про те, що основні статистичні показники Державного бюджету України – доходи і видатки формуються і використовуються, зважаючи на сучасні тенденції економічного розвитку, коли тісніше переплітаються економічні, політичні, соціальні та інформаційні процеси, інтенсивніше взаємодіють освіта і наука, культура і побутова сфера.

У наші часи неможливо розглядати бюджетні процеси ізольовано від більш загальних екологічних, політичних, соціальних явищ, необхідно враховувати численні прямі та зворотні зв’язки. Це зумовлює необхідність використання системного підходу, який передбачає вивчення Державного бюджету України як єдиного цілого, дає можливість враховувати численні прямі та зворотні зв’язки, взаємодію між окремими структурними частинами, виявляти роль кожної з них у загальному процесі функціонування системи бюджетування і, навпаки, простежувати вплив бюджетної системи в цілому на окремі її складові [1].

Необхідною базою для цього є застосування статистичного аналізу бюджетних процесів, який має ґрунтуватися на принципах системного підходу, що створює умови оптимізації як структурних частин Державного бюджету, так і бюджетної системи в цілому. Тому використання апарату системного аналізу у процесі статистичного дослідження бюджетної системи є необхідною умовою обґрунтування управлінських рішень у сфері бюджетування.

У зв’язку з цим державі та суспільству необхідні спеціалісти-аналітики, статистики, експерти, радники і консультанти вищої економічної кваліфікації, що здатні ефективно працювати у сфері системи бюджетування:

• збирати статистичну інформацію щодо бюджетного розвитку на макро-, мезо- та мікрорівні, систематизувати та класифікувати її;
  
• розробляти та застосовувати методики оброблення, узагальнення й аналізу бюджетної інформації;
  
• творчо використовувати інформацію та результати статистичного аналізу системи бюджетування, робити на його основі узагальнення та висновки, обґрунтовувати управлінські рішення;
  
• оцінювати в реальному часі наслідки прийнятих управлінських рішень щодо процесів бюджетної системи;
  
• ефективно використовувати інформаційні бюджетні ресурси та новітні досягнення у галузі комп’ютерних технологій.
  

Отже, підводячи підсумки слід відмітити, що реалізація вищезазначених чинників забезпечується виконанням певних завдань статистичного дослідження Державного бюджету, диференційованих за функціями діяльності фахівців [1]. Так, відповідно до організаційно-методичної функції слід вирішувати такі завдання:

• розробку програмно-методичних й організаційних питань статистичного спостереження за бюджетною системою;
  
• організацію та здійснення відповідних статистичних бюджетних спостережень і моніторингу відповідно до потреб державного управління та суб’єктів суспільного відтворення;
  
• запровадження сучасних інформаційних технологій збирання, оброблення, аналізу і розповсюдження статистичної інформації щодо потреб управління бюджетною системою;
  
• послідовне вдосконалення методології статистичного бюджетного інформаційно-аналітичного забезпечення стратегічного управління Державним бюджетом України;
  
• розробку методичного забезпечення аналізу і прогнозування бюджетної діяльності на різних рівнях управління.
  

Контрольна функція державного бюджетування включає: здійснення перевірки виконання показників Державного бюджету України; забезпечення вірогідності, актуальності та своєчасності статистичної бюджетної інформації.

Аналітична функція Державного бюджетування передбачає виконання таких завдань: оцінювання ефективності та ризику діяльності бюджетних об’єктів управління; аналіз статистичних бюджетних показників у розподілі за галузями.

Проектна функція державного бюджетування складається з розробки інформаційного-статистичного забезпечення функцій планування та прогнозування бюджетних показників; на основі результатів статистичних досліджень бюджетної системи визначення можливостей виконання стратегічних завдань для підвищення ефективності економіки держави; за результатами статистичного аналізу Державного бюджету України розробку заходів та пропозицій щодо формування ефективних бюджетів на наступні періоди.

Список використаних джерел:

1. Бюджетне законодавство України: Зб. нормат. актів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.
   
2. Бюджетний менеджмент: Підручник / В.Федосов, В.Опарін, Л. Сафонова та ін.; За заг. ред. В.Федосова. – К.: КНЕУ, 2004. – 864 с.
   
3. Статистичне забезпечення управління економікою. Прикладна статистика з використанням аналітичних можливостей програмного середовища Microsoft Excel: Навч. посіб. / А.В.Головач, В.Б.Захожай, І.Г.Манцуров, Н.А. Головач. – К.: КНЕУ, 2006. – 328с.
   

Іванова Інесса Сергіївна

Науково-дослідний економічний інститут

Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, м. Київ