Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності

Вид материала

Содержание

Чинники впливу на ризики взаємовідносин промислового підприємства з контролюючими органами
Вдосконалення механізму державного регулювання розвитку трудового потенціалу
Державне регулювання підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 19

ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА РИЗИКИ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА З КОНТРОЛЮЮЧИМИ ОРГАНАМИ

Для підприємства взаємовідносини з контролюючими органами (Державною податковою адміністрацією України, Державною контрольно-ревізійною службою тощо) носять примусовий характер, однак рівень ризиків цих взаємовідносин залежить все ж таки від обох сторін.

Десятнюк О.М. [1] серед основних чинників, що сприяють існуванню податкових ризиків, виділяє недоліки соціально-економічного (скорочення обсягів виробництва; нерівномірність податкового навантаження; високий рівень інфляції тощо), організаційно-управлінського (неефективність системи адміністрування податків; недостатній рівень юридичної та економічної підготовки значної кількості працівників податкових органів; неузгодженість дій контролюючих органів тощо) та нормативно-правового (наявність громіздкого та нестабільного податкового законодавства з низкою суперечливих моментів тощо) характеру. Зокрема вона [2] зазначає, що на зростання податкових ризиків суттєво впливає занадто високий рівень корумпованості в державних контролюючих органах та недостатній рівень податкової культури в них. Крім того серед цих чинників варто зазначити відсутність в більшості урядів країни довгострокового бачення і стратегії розвитку податкової системи України, і часте орієнтування на короткострокові цілі для досягнення тимчасових потрібних їм результатів. Тимченко О. М. [3] вважає, що на повноту і вчасність сплати податків відповідним платником суттєво впливають як внутрішні (економічні інтереси платника, рівень задоволення його потреб, традиції та ментальність тощо), так і зовнішні (контроль з боку держави та податкова культура працівників контролюючих органів, пов’язаність податкової інформації одного платника з іншими тощо) фактори. Крім того він погоджується з тим, що на зростання податкових ризиків має вплив справедливість державних витрат, а також довіра до влади загалом.

Диба М.І. зазначає, що податкові ризики виникають внаслідок неправильного адміністрування та збирання податків і зборів державними органами влади [4]. Проте необхідно пам’ятати про другу сторону цих ризиків – виникають внаслідок бажання платників податку ухилитись від їх сплати в тій чи іншій мірі або уникнути відповідальності за порушення. Чорний М. [5] акцентує на існуванні критеріїв, які враховує ДПАУ для оцінювання податкових ризиків при складанні планів перевірок, зокрема: нижчий за середній по галузі чи виду діяльності показник рівня податкового навантаження; випередження темпів росту витрат над доходами від реалізації продукції, робіт, послуг; декларування збиткової діяльності впродовж декількох податкових періодів; неподання платником пояснень на вимогу податкового органу; часта зміна місця знаходження підприємства і відповідні перереєстрації тощо.

Одним з найважливіших показників, який характеризує ризики взаємовідносин промислового підприємства з контролюючими органами є рівень невиконання суб’єктами своїх обов’язків та норм чинного законодавства (

та

) в процесі діяльності (для групи суб’єктів взаємовідносин „контролюючі органи” встановимо

).

Рівень невиконання обов’язків та норм чинного законодавства, що може зумовити ускладнення взаємовідносин з ініціативи промислового підприємства (

), пропонуємо визначати за допомогою запропонованої нами факторної моделі:

, (1)

де

– сума донарахованих контролюючими органами промисловому підприємству податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені неправомірність яких після оскарження з боку підприємства визнали безпосередньо контролюючі органи чи відповідний суд, тис.грн.;

– сума донарахованих контролюючими органами промисловому підприємству податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені щодо неправомірності яких підприємство виставило оскарження безпосередньо до контролюючих органів чи через відповідний суд, тис.грн.;

– сума донарахованих контролюючими органами промисловому підприємству податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені щодо неправомірності яких у підприємства є вагомі обґрунтовані докази, тис.грн.;

– загальна сума нарахованих та донарахованих промисловим підприємством та контролюючими органами податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені по них, тис.грн.;

– конкретний суб’єкт взаємовідносин;

– питома вага податків, штрафів та пені донарахованих контролюючими органами, які визнано неправомірними в контролюючих органах чи в суді після подання оскарження підприємством у загальній сумі донарахованих контролюючими органами податків, штрафів та пені промисловому підприємству щодо яких підприємство направило оскарження в контролюючі органи чи в суд, в частках одиниці;

– питома вага податків, штрафів та пені донарахованих контролюючими органами щодо яких підприємство направило оскарження в контролюючі органи чи в суд у загальній сумі донарахованих контролюючими органами податків, штрафів та пені щодо неправомірності яких у підприємства є вагомі обґрунтовані докази, в частках одиниці;

– питома вага податків, штрафів та пені донарахованих контролюючими органами щодо неправомірності яких у промисловому підприємства є обґрунтовані докази у загальній сумі податків, штрафів та пені нарахованих промисловому підприємству, в частках одиниці.

Рівень невиконання обов’язків та норм чинного законодавства, що може зумовити ускладнення взаємовідносин з ініціативи органів ДПАУ (

), пропонуємо визначати за допомогою запропонованої нами факторної моделі:

(2)

де

– сума податків, зборів і обов’язкових платежів від сплати яких промислове підприємство навмисно ухилилось з точки зору контролюючих органів, а також сума штрафів і пені нарахованих при виявленні цих порушень, тис.грн.;

– сума донарахованих промисловим підприємством та контролюючими органами сум податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені по них внаслідок виявлення будь-яких навмисних порушень в оподаткуванні, податковому обліку та податковій звітності, тис.грн.;

– загальна сума донарахованих промисловим підприємством та контролюючими органами сум податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів і пені по них внаслідок виявлення навмисних та ненавмисних порушень в оподаткуванні, податковому обліку та податковій звітності, тис.грн.;

– питома вага сум ухилення від сплати податків, зборів і обов’язкових платежів та нарахованих в зв’язку з цим контролюючими органами штрафів і пені у сумі донарахованих промисловим підприємством та контролюючими органами податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів та пені внаслідок виявлення здійснених будь-яких навмисних порушень в оподаткуванні, податковому обліку та податковій звітності, в частках одиниці;

– питома вага сум податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів та пені донарахованих промисловим підприємством і контролюючими органами внаслідок виявлення здійсненних навмисних та ненавмисних порушень в оподаткуванні, податковому обліку і податковій звітності у загальній сумі податків, зборів і обов’язкових платежів, штрафів та пені нарахованих та донарахованих промисловому підприємству, в частках одиниці.

Крім того, в процесі аналізу ризиків взаємовідносин з контролюючими органами, необхідно враховувати окремі кількісні (кількість перевірок, за результатами яких не виявлено помилок та порушень у підприємства; кількість позапланових перевірок, кількість судових позовів за результатами перевірок (в тому числі задоволених судом на користь підприємства) тощо) і якісні (ділова репутація підприємства і його керівництва, статус підприємства як платника податку в межах регіону чи країни тощо) показники.

Отже, врахування в процесі діяльності підприємства чинників, які впливають на ризики взаємовідносин з контролюючими органами, дасть змогу мінімізувати негативні наслідки від проведених перевірок та зменшити їх кількість в перспективі.

Список використаних джерел:

1. Десятнюк О. Джерела податкових ризиків та теоретико-методологічний інструментарій їх дослідження / О. Десятнюк // Вісник ТНЕУ. – 2009. – № 1. – С. 81–95;

2. Десятнюк О. М. Упорядкованість роботи з податковими ризиками в процесі адміністрування податків / О. М. Десятнюк // Галицький економічний вісник. – 2009. – №1. – С. 109–117;

3. Тимченко О. М. Дуалізм інтересів платників податків як суб’єктів податкового боргу / О.М. Тимченко // Фінанси України. – 2009. – № 11. – С. 53–62;

4. Диба М.І. Суть та види фінансових ризиків у системі ризик-менеджменту підприємства / М.І. Диба // Вісник НУ „Львівська політехніка” „Менеджмент та підприємництво: етапи становлення та проблеми розвитку”. – 2008. – № 635. – С.22-28;

5. Чорний М. Аналіз податкових ризиків при відборі платників для проведення документальних перевірок / М. Чорний // Актуальні питання теорії та практики економічного аналізу. – 2008. – № 2. – С.142–143.

Шевченко Інна Юріївна

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

м. Харків

ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Функціонування трудового потенціалу в Україні відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві. Економічні та соціальні чинники стали передумовою появи таких проблем як зниження природної основи відтворення трудового потенціалу, безробіття, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів. Тоді як саме трудовий потенціал є державним, стратегічно важливим ресурсом, рівень розвитку якого значний мірі визначає рівень національної конкурентоспроможності. Зрозуміло, що в таких умовах державне регулювання розвитку трудового потенціалу отримує особливу актуальність.

В 2010 році до розгляду Верховної Ради було прийнято проект «Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження та розвитку трудового потенціалу України в період до 2017 року» (далі – Програма), метою якої є створення правових, економічних, соціальних і організаційних засад щодо збереження трудового потенціалу України, його відтворення та розвитку, спрямованих на створення умов для:

поліпшення природної бази формування робочої сили;
отримання професійно-технічної та вищої освіти, професійних послуг з підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації відповідно до суспільних потреб;
запобігання масовому безробіттю;
поліпшення охорони праці, зниження ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві;
забезпечення соціального захисту працюючого і непрацюючого населення;
посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати;
забезпечення зростання реальних доходів населення;
забезпечення захисту прав і гарантій громадян у сфері соціально-трудових відносин.

На даний момент саме ця Програма є основним нормативно-правовим актом, що характеризує механізм державного регулювання розвитку трудового потенціалу України.

Розглянемо деякі з основних положень даної Програми.

Так, у сфері поліпшення природної бази пропонується забезпечення розширеного відтворення населення і збільшення тривалості його активного трудового періоду шляхом:

забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку сім'ї та її членів, найповнішої реалізації сім'єю своїх функцій, заохочення сімей, особливо молодих, мати дітей;
поліпшення стану здоров'я населення і зниження його смертності, особливо в працездатному віці;
створення умов для забезпечення загальнодоступної, своєчасної та якісної медичної допомоги для всіх верств населення;\
запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

У сфері розвитку освітньої бази пропонується забезпечити всебічний розвиток інтелектуальних, духовних та фізичних здібностей особистості, забезпечення ринку праці висококваліфікованою робочою силою шляхом:

забезпечення доступної та безоплатної повної загальної середньої освіти у державних та комунальних навчальних закладах і надання можливостей отримання якісних знань в системі недержавних навчальних закладів;
сприяння професійному самовизначенню та ефективній адаптації молоді до умов ринкової економіки;
посилення орієнтації системи професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів відповідно до потреб регіонального ринку праці;
створення умов для забезпечення доступності професійно-технічної та вищої освіти для всіх верств населення шляхом підготовки робітників і спеціалістів за державним замовленням.

У сфері зайнятості пропонується створення матеріально-технічних і соціально-економічних передумов для продуктивної зайнятості населення шляхом:

оцінки загальної потреби в робочих місцях в економіці регіону формування ринку професій;
визначення і забезпечення підтримки регіональних та галузевих пріоритетів, що стимулюють процес створення нових, додаткових та збереження наявних високопродуктивних робочих місць;
створення робочих місць на базі широкого розвитку малого і середнього бізнесу, самозайнятості за умов формування дійового інвестиційного і фінансового механізму;
максимальної легалізації нерегламентованої зайнятості за рахунок створення малих підприємств аналогічного профілю діяльності за умови вжиття необхідних економічних, організаційних і законодавчих заходів;
впровадження механізму стимулювання створення робочих місць для окремих соціально-демографічних груп населення;
зниження рівня та тривалості безробіття шляхом реалізації заходів активної політики зайнятості, зокрема через громадські роботи;
реформування системи соціального захисту безробітних через запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
підвищення територіальної мобільності населення з метою перерозподілу робочої сили між трудонедостатніми та трудонадлишковими районами регіону;
створення правових і соціально-економічних засад щодо регулювання зовнішніх трудових міграцій громадян України, а також контролювання впливу імміграційних процесів на регіональний ринок праці.

У сфері політики доходів пропонується посилення відтворювальної, стимулюючої та регулюючої функцій заробітної плати та підвищення трудових доходів шляхом:

посилення контролю за додержанням законодавства про оплату праці;
забезпечення залежності розмірів заробітної плати від складності виконуваних робіт, кваліфікації та професійного досвіду працівника, його особистого внеску в кінцевий результат роботи;
посилення державних гарантій в оплаті праці шляхом поетапного наближення розміру мінімальної заробітної плати до величини вартості межі малозабезпеченості;
подальший розвиток ринкових механізмів регулювання оплати праці і підвищення ролі колективних договорів та угод на всіх рівнях соціального партнерства в забезпеченні мінімальних гарантій оплати праці.

У сфері охорони праці пропонується зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кількості робочих місць із шкідливими та важкими умовами праці шляхом:

виведення з експлуатації будівель та споруд, що перебувають в аварійному стані, зменшення кількості робочих місць з небезпечними, шкідливими та несприятливими умовами праці;
стимулювання інвестування використання екологічно чистих технологій та створення безпечних умов праці;
створення та впровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиняють втрату працездатності;
створення системи навчання з питань охорони праці для працівників підприємств, установ та організацій всіх форм власності [1].

Як бачимо, розглянута Програма не містить конкретних вказівок до їх виконання у короткостроковій перспективі, вона відображає лише основний вектор державної політики в сфері регулювання розвитку трудового потенціалу.

Проте на рівні держави створення такої Програми, яка б містила конкретні загальнодержавні заходи є практично неможливим, адже умови функціонування і рівень розвитку трудового потенціалу в Україні значно різниться по регіонах.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, автором пропонується розробка на рівні кожного регіону власної Програми (у відповідності з загальнодержавною), яка б містила в собі конкретні заходи, що направлені на забезпечення розвитку трудового потенціалу даного регіону, та мають бути здійснені в конкретні строки, виходячи з особливостей функціонування трудового потенціалу регіону (демографічна ситуація в регіоні, співвідношенню попиту та пропозиції на регіональному ринці праці, пріоритети економічного розвитку регіону тощо).

Розробка подібних Програм, на думку автора, має стати обов’язковою частиною механізму державного регулювання розвитку трудового потенціалу України, що зробить даний механізм більш ефективним.

Література:

Проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми збереження і розвитку трудового потенціалу України на період до 2017 року» - матеріали ссылка скрыта

Циферова Наталя Геннадіївна

Донецький державний університет управління, м. Донецьк

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств є стратегічною проблемою. Без забезпечення конкурентоспроможності та стійкості конкурентних переваг сільськогосподарських підприємств і продовольчих товарів на регіональних і міжнародних ринках не можливо досягти сталого розвитку аграрного сектору. Конкуренція розкриває потенціал суб’єкта аграрного ринку й виконує важливу функцію постійного рушія розвитку сільськогосподарського виробництва. [2, с.104].

Питання підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств досить актуальне. Науковці висловлюють думки, що з розвитком економічних відносин виникла потреба формування методики визначення конкурентоспроможності продукції, в тому числі й агропромислових товарів.

Отже: конкуренція виступає важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму, стає економічною основою, яка потребує чіткого регулювання з боку держави, що мусить відображатися в чинному законодавстві; під конкурентоспроможністю сільськогосподарської продукції слід розуміти комплекс основних властивостей, що відрізняють її від товару-аналога, а частина продукції сільськогосподарських підприємств, враховуючи її якісні властивості, належить до ринку монополістичної конкуренції, що дає можливість застосовувати маркетингові дослідження, регулювати політику ціноутворення і стимулювати збут продукції; наявність конкуренції в сільськогосподарських підприємствах можлива лише при наявності існування потужних ринків збуту [1, с. 86].

Створення, впровадження і широке розповсюдження нових товарів, послуг, технологічних процесів стають ключовими факторами росту обсягів виробництва, зайнятості, інвестицій, зовнішньо тривалого обороту, поліпшення якості продукції, економія трудових і матеріальних витрат, удосконалення організації виробництва й підвищення його ефективності. Усе це формує конкурентоспроможність підприємства і виробництва ним продукції на внутрішньому і світовому ринках [3, с. 70].

Основним важелем забезпечення конкурентоспроможності продукції є ефективність господарської діяльності. З метою реальної оцінки стану аграрного сектору міністерством спільно з науковцями здійснена оцінка конкурентоспроможності вітчизняних сільськогосподарських підприємств.

Результати досліджень показують наявність трьох груп продукції за рівнем конкурентоспроможності [4, с. 12]:

група конкурентоспроможної продукції (насіння соняшнику та продукти його переробки, продовольче та фуражне зерно й продукти його переробки, насіння ріпаку і сої продукти їх переробки);

група продукції перспективної конкурентоспроможності (м'ясо птиці, овочі, яйця, молоко та молокопродукти, картопля, мед);

група продукції з низькою перспективою створення конкурентоспроможності (яловичина, цукор, льон, фрукти).

На конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції може вплинуть низка факторів (рис.1), які поділяються на внутрішні і зовнішні [3, с. 69].

Конкурентоспроможність галузі є багатогранним поняттям яке характеризує її спроможність конкурувати на внутрішніх та зовнішніх ринках і вимірюється ступенем присутності на них вітчизняної продукції. Два основних взаємозв’язаних чинники, що визначають конкурентоспроможність – це собівартість виробництва та ціни реалізації, що значною мірою визначаються якістю сільськогосподарської продукції та продовольства.

Рис. 1 Фактори, що впливають на конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції

Державне регулювання здійснюється через цінову та кредитно-податкову політику, яка ефективна лише тоді, коли ціни на аграрну продукцію забезпечать необхідні темпи розширеного відтворення виробництва і одержання максимального прибутку на вкладений капітал. Цінову політику в аграрній сфері необхідно здійснювати на основі вільного ціноутворення в поєднанні з елементами державного регулювання цінового рівня. Цінова політика на продукцію має ґрунтуватися, насамперед, на концепції паритету, суть якої полягає в тому, що співвідношення цін, за якими селяни продають свою продукцію, до цін, за якими вони купують матеріально-технічні ресурси, повинно забезпечити необхідне розширене виробництво. Для реалізації цієї концепції необхідний закон України, щодо використання мінімальних цін на сільськогосподарську продукцію. Щоб запобігти різкому підвищенню роздрібних цін і, відповідно, зменшити звуження ринку, слід скасувати податок на додану вартість та ввести державні дотації на аграрну продукцію, на першому етапі як мінімум до 30-35% від обсягу реалізації.

Удосконалення державного регулювання підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств потребує розробки:

- правових основ та вдосконалення законодавства стосовно конкурентоспроможності продукції;

- стандартів її виробництва і збуту;

- методології та методик досліджень конкурентоспроможності;

- нових інформаційних технологій;

- сучасних видів машин та обладнання й прогнозування потреб у них;

- моделей побудови ринкових об’єктів, їх спеціалізації і розміщення як складової частини планів соціально-економічного розвитку;

- створення науково обґрунтованих моделей підприємств та забезпечення оперативного переходу до міжнародних систем класифікації та кодування.

Підвищення конкурентоспроможності продукції сільськогосподарських підприємств не можливе без державної підтримки, отже, для успішного збуту виробниками сільськогосподарської продукції необхідно, пер за все, на державному рівні створити умови для розвитку біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, а особливо укладенню ф’ючерсних і форвардних контрактів, створенню дієздатних оптових ринків сільськогосподарської продукції та інтенсифікації процесу інформаційного забезпечення діяльності сільськогосподарських підприємств.

Список використаних джерел

Бабенко А.Г. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / А.Г. Бабенко // Економіка АПК. - 2008. - № 5. С. 85–88.
Битик А.Г. Теоретичний аналіз проблеми конкурентоспроможності / А.Г. Бидик // Інноваційна економіка. - 2007. - №2. - С. 103-109.
Вітков М.С Інновації як умова підвищення аграрного сектору / М.С. Вітков // Економіка АПК. - 2006. - №7. - С. 68-72.
Супіханов Б.К. Про підвищення конкурентоздатності аграрного виробництва в сучасних умовах / Б.К. Супіханов // Економіка АПК. - 2008. - №5. - С. 11-15.

Управління

міжнародною конкурентоспроможністю країн та регіонів в епоху глобалізації

Бутук Александр Ильич

Одесский национальный политехнический университет, г. Одесса

E-mail: butuk@ukr.net

Blog

Содержание