Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
- Співавтор авторської програми для допрофільних та профільних класів "Історія запорозького, 114.22kb.
- Програма природознавство для 5-6 класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної, 612.6kb.
- Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з біології, 40.79kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 1900.03kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 3471.91kb.
- Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи, 3794.9kb.
- Навчальна програма для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 586.62kb.
- Програма спецкурсу «Мережеві технології, 509.33kb.
- Програма для учнів 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка, 162.74kb.
- Робочий навчальний план верхньодніпровської середньої загальноосвітньої школи, 114.11kb.
Змістова структура теми
Діяльність. Основні особливості діяльності. Поняття про педагогічну діяльність. Сутність та структура педагогічної діяльності. Етапи здійснення педагогічної діяльності. Професіоналізм учителя-педагога. Професійна компетентність. Сукупність професійної компетентності та особистості вчителя-педагога як складова його професіоналізму. Вимоги до сучасного педагога-вчителя.
Елементи змісту
1.1. Слово «діяльність», уживане в повсякденній мові, означає роботу людини, яка систематично застосовує свої сили в певній сфері. Саме в такому значенні ми говоримо про діяльність лікаря, педагога (учителя), громадського працівника, бібліотекаря, управлінця тощо. Слово «систематично» виділяє із всього того, що роблять ці люди, те що характерно для їх професії. Те, що вони роблять епізодично і поза прямих професійних обов'язків, не є діяльністю. Так, праця на суботнику, чергування або поливання квітів у службовому приміщенні тощо – це не діяльності, а дії різної складності. Слово «діяльність» означає також міждисциплінарну категорію, яка використовується у філософії, соціології та психології для позначення цілеспрямованої перетворювальної взаємодії з об'єктами оточуючого середовища. Такому значенню відповідає й систематична професійна праця людей: лікар виліковує хвору людину, педагог перетворює педагогічний процес на такий, що максимально сприяє особистісному розвитку дитини, громадський діяч – існуючу суспільну організацію на більш досконалу тощо.
1.2. Діяльність має специфічні особливості, які відрізняють її від інших форм людської активності: а) систематичність (регулярність); б) системність; в) цілеспрямованість; г) усвідомленість; д) суспільно-історична обумовленість; є) творчий характер. Структурними елементами діяльності є мотиви або наміри; ціль, процес здійснення, який включає послідовність дій і операцій; засоби; результати.
1.3. Різновидом діяльності є педагогічна діяльність. У найширшому значенні – це особливий вид соціальної діяльності, спрямованої на передачу від старших поколінь молодшим надбань людської культури й досвіду, створення умов для їхнього особистісного розвитку та підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. У більш конкретному значенні педагогічна діяльність – це діяльність, що полягає у вихованні та навчанні дітей. Так, наприклад, педагогічну діяльність можуть здійснювати батьки в сім'ї. У традиційному розумінні педагогічна діяльність – це професійна діяльність вихователів, учителів, викладачів навчальних закладів, їх керівників, організаторів педагогічного процесу, працівників та керівників освіти, тобто діяльність тих людей, професія яких пов'язана з вихованням, навчанням та освітою. Відповідно до цього визначаються види педагогічної діяльності: виховна, навчальна, організаційна, управлінська тощо.
1.4. Наукові дослідження виявили такі етапи здійснення педагогічної діяльності є: а) аналіз вихідної педагогічної ситуації – сукупності умов, у яких здійснюється педагогічний процес; б) визначення цілі – очікуваного результату педагогічного процесу; в) визначення педагогічної задачі як єдності педагогічної цілі та умов; г) урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів або вихованців; д) оцінка педагогом своїх особистісних і професійних можливостей щодо вирішення педагогічної задачі; є) планування вирішення поставленої мети; ж) здійснення педагогічної діяльності, яке може включати не тільки відомі підходи, але й творчість (про це йдеться на наступному занятті); з) аналіз результатів та постановка нових задач. У дійсності ці етапи не виступають у такій суворій послідовності. Деякі з них можуть пересікатися, мінятися місцями, співпадати або не бути присутніми. Важливою особливістю педагогічної діяльності є те, що її результати не бувають негайними, вони майже завжди відстрочені в часі. Буває й таке, що педагогічна діяльність не дає очікуваних результатів, що пояснюється тим, що педагогічний процес відбувається в умовах існування багатьох зовнішніх і внутрішніх впливів, які можуть суттєво деформувати педагогічний процес, ускладнювати педагогічну задачу й відхиляти її вирішення від наміченого плану. Прагнення педагога до негайного результату – помилковий і безперспективний шлях здійснення педагогічної діяльності.
1.5. Складовими професіоналізму педагога-вчителя є педагогічне мислення та професійний потенціал.
Педагогічне мислення вчителя: система світоглядних поглядів, переконань та ціннісних орієнтацій, соціальна позиція, оцінювальне відношення до світу, педагогічної дійсності, педагогічної діяльності, до учнів, власне розуміння цілей і мотивів педагогічної діяльності, ідеали.
Професійний потенціал учителя-педагога включає в собі всі можливості його як людини, особистості й спеціаліста, що дозволяють йому успішно здійснювати педагогічну діяльність.
1.6. Поняття «компетенція» (лат. сompetentia – відповідність, здібність) використовується у двох значеннях: 1) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; 2) володіння знаннями, досвід, обізнаність у певній галузі.
Компетентність – це досягнутий рівень системи наукових і технічних знань, інтелектуальних і практичних умінь та навичок людини, які дозволяють їй успішно здійснювати свою професійну діяльність.
Саме в цьому значенні вживається і поняття професійної компетентності вчителя-педагога, яка включає: психолого-педагогічні знання; розвинене педагогічне мислення; культуру мови; педагогічний такт; професійні уміння, педагогічну майстерність, педагогічну техніку. Але в сучасних умовах, коли гостро постають проблеми особистісного розвитку молодих людей і проголошується роль учителя-педагога як особистості в педагогічному процесі, набуває значення поєднання професійної компетенції вчителя-педагога з його особистістю. Професійний потенціал учителя – це сукупність його особистості й професійної компетентності.
1.6. Педагогічна діяльність – це основне призначення і сутність професійної праці педагога-вчителя. Вона ніколи не відокремлена від учня. Педагогічна діяльність – це взаємодія двох її суб'єктів: педагога та учнів. Навіть тоді, коли вчитель планує свою діяльність і при цьому учень відсутній фізично, він завжди присутній у свідомості вчителя, і в такому ідеальному внутрішньому плані завжди є учасником педагогічної діяльності.
Учитель – провідний суб'єкт педагогічної діяльності, посередник між культурою свого народу й людства та дітьми, і тому він має бути людиною своєї культури та культури людства. Учитель сповідує гуманістичні цінності і тому в його діяльності вимогливість і гуманність поєднуються з педагогічним тактом.
Педагогічний такт обумовлюється гуманістичною спрямованістю особистості педагога й виявляється в його здатності обирати такий спосіб поведінки та впливу на учня, при якому не принижується гідність ані учня, ані вчителя. У відносинах з дітьми вчитель має бути справедливим, добрим, але не добрягою.
Основне знаряддя вчителя – мова, через яку він передає учням моральні цінності та багатства національної й людської культури, і тому вчитель – це людина високої мовної культури.
Учитель має бути взірцем вихованості й моральної досконалості, носієм таких якостей, які він прагне виховати в дітей.
Учитель – це людина, яка вважає педагогічну діяльність своїм призначенням, місією. Педагогічне мислення вчителя та вся його діяльність мають бути заплідненими непідробленою повагою до дітей як суб'єктів педагогічної діяльності і його співробітників.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Розкрийте зміст поняття «діяльність». Яка різниця між діяльністю і роботою? Відповідь поясніть на прикладах. 2. Які вам відомі специфічні особливості та структурні компоненти діяльності? 3. Що таке педагогічна діяльність? 4. Назвіть основні етапи педагогічної діяльності. 4. Чим пояснюються відхилення в послідовності етапів педагогічної діяльності? 5. Розкрийте зміст понять: «педагогічне мислення», «професійний потенціал педагога-вчителя». 6. Розкрийте зміст понять «компетенція», «компетентність». 7. Що включає в собі педагогічна компетентність учителя-педагога? 8. Як ви розумієте вислів: «Професійний потенціал учителя – це сплав його особистості й професійної компетентності?» 9. У чому полягає гуманізм педагогічної діяльності?
Тема 2. Творчий характер педагогічної діяльності
Змістова структура теми
Творчість. Ознаки творчості. Творча діяльність. Характеристика творчості. Творчість і особистість. Творча особистість. Творчі професії. Творчий характер професії вчителя-педагога. Природа нестандартних ситуацій. Педагогічна творчість як розв'язування нестандартних педагогічних задач. Творчість як умова розвитку вчителя як професіонала. Рівні здійснення творчості у педагогічній роботі. Майстерність педагога. Педагогічне новаторство.
Елементи змісту
2.1. Творчість – це процес створення нових матеріальних і духовних цінностей. Основна ознака творчості – створення нового, оригінального. Усяку людську діяльність, яка створює щось нове, оригінальне, часто також називають творчістю, але краще вживати іншу назву – творча діяльність, маючи на увазі таку діяльність, у якій має місце творчість.
2.2. Творчість притаманна тільки людині, оскільки тільки людина може творити. Природа не творить, вона розвивається. Організм людини як природної істоти розвивається за законами природи, але людина свідомо втручається в цей розвиток, контролює, коригує і вдосконалює його, надає сама собі нової якості, перетворюється на особистість, а саме життя її стає життєтворчістю. У творчості полягає сенс людського життя, оскільки без творчості життя було б простим самовідтворенням.
2.3. Можна теоретично обґрунтувати й визначити очікуваний результат діяльності, сформулювати її ціль або мету, побудувати план або програму її здійснення, але неможливо запланувати й вивести із ідеї або концепції результат творчості. Результат творчості є унікальним продуктом творіння і виражає в собі особистість творця. Він не є результатом здійснення певного алгоритму або програми, і тому ніхто інший цей продукт не може відтворити, хоча б для нього і були створені такі ж самі початкові умови.
2.4. Унікальність і неповторність творчості не означає, що вона ізольована від усього зовнішнього, не зв'язана з ним. Навпаки, вона здійснюється під впливом певних соціально-історичних умов та існуючої культури, у якій живе й діє суб'єкт творчої діяльності.
2.5. Творчість може бути в будь-якій діяльності і в будь-якій справі.
2.6. Творчість завжди виключає догматизм. Вона не апелює до авторитетів і виходить за межі відомого й звичного, потребує свободи критики, дискусій, обміну думками, терпимості у розгляді альтернативних підходів до вирішення поставлених задач.
2.7. Поняття «особистість» і «творчість» нероздільні. Творчість – це якість людини і людства. Саме завдяки цій якості людина стає особистістю, і навпаки – саме в творчості виявляє себе особистість.
2.8. Коли ми називаємо якусь людину творчою особистістю, ми маємо на увазі, що ця людина має нахил і потяг до творчої діяльності, включена до цієї діяльності, не мириться з рутиною, уникає штампів і шаблонів у розв'язуванні життєвих, навіть суто побутових, і професійних проблем, виражає себе в пошуку нового й оригінального. Творча особистість характеризується високим ступенем самоорганізації, ініціативністю, наполегливістю, трудолюбством і працездатністю.
2.9. Творча професія – професія, яка вимагає творчості, творчого підходу до праці. Учитель-педагог, враховуючи загальну, ідеальну ціль педагогічного процесу, продумує проміжні реальні цілі, зміст, форми організації й методи її здійснення. Це, по своїй сутності, теоретична діяльність педагога, яка припускає, що кожна її запланована дія має обумовити наступну заплановану дію. Але реальний процес не протікає так гладко, оскільки він відбувається в умовах, коли на кожному кроці можуть діяти непередбачені фактори, що спонукають запланований заздалегідь процес відхилятися від лінії, що була намічена. Це можна пояснити за рядом причин, серед яких найважливішими є такі: а) кожний учень є особистістю і, як усяка особистість, прагне до незалежності, самостійності та самоорганізації; б) кожний учень є індивідуальністю із власними потребами, інтересами, захопленнями і намірами, і тому може протидіяти запланованим виховним діям; в) учні (вихованці) взаємодіють не лише з учителем (вихователем), але й між собою, впливаючи один на одного; г) педагогічний процес здійснюється в умовах безперервного впливу з боку соціального середовища і, взагалі, тієї культури, у якій живуть його учасники – учні, педагоги. Окрім цього, кожний учень має в своїй свідомості моральні установки від сім'ї, які можуть не збігатися з установками вчителя, вихователя. Такий перелік факторів, що роблять педагогічний процес нелінійним, можна продовжити.
2.10. Завдяки цим факторам у педагогічному процесі часто виникають нестандартні ситуації, що в поєднанні з цілями педагога утворюють нестандартну педагогічну задачу, яку не можна розв'язати за готовими методичними рецептами. Ця суперечність між нестандартністю педагогічної задачі й неможливістю її розв'язати відомими способами є рушійною силою, що породжує творчість. Таким чином, творчість педагога виявляється в його здатності знаходити нестандартні рішення задач, що виникають у нестандартних ситуаціях. В одних випадках педагог знаходить ці рішення, опираючись на відомі знання й існуючий досвід, які він перетворює (а перетворення – це вже творчість!) з урахуванням ситуації. В інших випадках він створює нову філософію педагогічної діяльності й розроблює засновану на ній принципово нову педагогічну практику, яка має суспільне та історичне значення. У цих випадках педагог виявляє себе як новатор.
2.11. Слід відрізняти поняття «майстер, майстерність» і «творчий працівник, творчість». Майстер – працівник, якому притаманна майстерність, тобто досконале володіння своєю професією, здобуте великим досвідом роботи. Майстер, як правило, і є творчим працівником. Але молодий учитель може бути творчою людиною, хоча він поки ще не майстер і таким стане лише в майбутньому. Творчість – це умова розвитку вчителя як професіонала. Дійсно, якщо б учитель кожного разу йшов проторованими шляхами, то в його професійному становленні не було б прогресу.
2.12. Педагогічна творчість, тобто творчість, яка здійснюється в педагогічній діяльності – це не є лише сфера спільної діяльності даного конкретного вчителя (педагога) і даного конкретного учня (вихованця), але й сфера діяльності всього колективу вчителів та учнів, які прагнуть єдиної цілі (А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський).
2.13. Труд учителя складний і багатогранний. У ньому є все – від монотонності й повсякденної рутини до сплесків непередбаченої творчості. Але вчитель, педагог – особистість, і саме тому він залишаться творцем навіть у самих буденних обставинах. Як показали психолого-педагогічні дослідження, творчість у роботі вчителя може виявлятися на таких рівнях:
Репродуктивний – учитель працює стереотипно, тобто в межах відомих методологічних засад, знань, методик та набутого раніше досвіду. Ігнорувати цей рівень або вважати його другорядним і тому принижувати його значення не можна. Більша частина роботи вчителя виконується саме на цьому рівні. Але тривале додержання цього рівня не сприяє професійному зростанню вчителя і часто веде до неспроможності його у вирішенні більш складних задач, що виникають у роботі. З часом виникає суперечність між суспільною потребою в більш високих результатах педагогічного процесу та неможливістю їх одержати усталеними способами. Прагнучи подолати цю суперечність, учитель починає щось змінювати у своїй діяльності. При цьому вчитель підіймається на наступний рівень.
Коригувальний – учитель, не змінюючи традиційних методологічних засад, вносить корективи в усталений досвід своєї роботи, удосконалює та модернізує його. Працюючи на цьому рівні, учитель ще працює і в руслі традиційних підходів до розв'язання педагогічних проблем. Він ще такий, як інші. Але з часом виникає протиріччя між усвідомленням учителем своїх більших можливостей і фактичною їх нереалізованістю. Виникає прагнення вчителя до створення свого особистого способу діяльності. Це прагнення мотивує його піднесення до наступного рівня.
Конструкторський – учитель, використовуючи існуючі методологічні засади, методики, знання та досвід роботи, розроблює власний спосіб вирішення педагогічної проблеми. На цьому рівні вчитель виявляє себе як активний шукач ефективних способів педагогічної діяльності, який ретельно осмислює існуючі методологічні засади та основані на них підходи до організації навчально-виховного процесу і конструює власну систему педагогічної роботи. Ця система є новою з точки зору досвіду даного вчителя або школи, де він працює, але не новою з точки зору історії. Учителя, який працює на цьому рівні, часто кваліфікують як творчого, передового, винахідливого. Саме з числа таких учителів народжуються і педагоги-новатори. Але це вже педагоги ще більш високого рівня творчості.
Новаторський – розробка принципово нових методологічних засад і побудованих на них нових, оригінальних і результативних способів вирішення педагогічних проблем. Як правило, новаторство народжується тоді, коли соціально значущий результат неможливо одержати при збереженні усталених методологічних засад і заснованої на них практичної діяльності. Сутність новаторської діяльності й полягає в зламі існуючої методологічної основи, створенні нової й розробці педагогічної системи на принципово нових засадах. Якщо новаторська діяльність перетворюється на дослідження, то вона здійснюється в послідовності наступних етапів: 1) постановка проблеми; 2) формулювання гіпотези щодо способу розв'язання проблеми; 3) розробка плану і програми експериментальної перевірки гіпотези; 4) створення методичного забезпечення експерименту; 5) практична перевірка гіпотези; 6) аналіз результатів експерименту; 7) розробка методичних рекомендацій щодо практичного застосування нової методичної системи.
Саме з другого рівня починається творчий учитель. Новаторство – вищий рівень діяльності творчого вчителя.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Що таке творчість? За якими ознаками визначається творчість? 2. Який зміст вкладається у поняття: «творча особистість», «творча професія»? 3. Які ви знаєте творчі професії? 4. Чому професія педагога є творчою професією? 5. У чому виявляється творчість педагога? 6. На яких рівнях творчості може здійснюватися педагогічна діяльність? 7. Якого педагога можна назвати новатором? 8. Назвіть і охарактеризуйте основні етапи дослідницької діяльності педагога.
Повторювально-узагальнююче заняття
СЛОВНИК
ВИХОВАННЯ – у широкому значенні – процес цілеспрямованого впливу на індивіда з боку інших людей, соціальних груп та суспільства з метою накопичення ним необхідного для життя суспільного досвіду і формування у нього певної системи цінностей; у такому значенні виховання поєднує в собі навчання, освіту й розвиток; у вузькому значенні – це цілеспрямований вплив на вихованців з метою формування в них певних, конкретних якостей, поглядів, переконань, потрібного відношення до людей та світу.
ВИКЛАДАННЯ – діяльність учителя в процесі навчання: організація та управління вчителем пізнавальною діяльністю учнів.
ГУМАНІСТИЧНА ПЕДАГОГІКА – система наукових теорій, яка утверджує право вихованця бути рівноправним учасником навчально-виховного процесу й розвиватися згідно зі своїми можливостями.
ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ – звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.
ДИДАКТИКА (греч. didaktikos повчаючий, didasko вивчаючий) – галузь педагогіки, яка спрямована на вивчення та розкриття теоретичних засад щодо організації процесу навчання (закономірностей, принципів, методів).
ЗАСІБ НАВЧАННЯ – матеріальний або ідеальний об'єкт – посередник між учителем і учнем, який використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності.
ЗНАННЯ – результати пізнання реального світу, представлені у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, гіпотез, теорій, концепцій, принципів, законів та закономірностей.
ІНДИВІД (лат. Individuum неділимий) – людина як представник людської спільноти, соціуму (групи, класу, нації тощо).
ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – сукупність зовнішніх та внутрішніх особливостей людини, що визначають її своєрідність, відмінність від інших людей.
КОЛЕКТИВ – соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети й мають органи самоврядування.
МЕТОДИ ВИХОВАННЯ – шляхи і способи діяльності вихователя й вихованців з метою досягнення виховних цілей.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ – шляхи і способи сумісної діяльності викладача та учнів, що забезпечує засвоєння учнями системи знань, набуття умінь та навичок, їх виховання і загальний розвиток.
МОТИВАЦІЙНА СФЕРА ОСОБИСТОСТІ – сукупність стійких мотивів, які утворюють певну ієрархію і обумовлюють спрямованість особистості.
МОТИВ – внутрішнє спонукання особистості до певної активності (діяльність, спілкування, поведінка), пов'язане із задоволенням тієї чи іншої потреби.
НАВИЧКА – уміння, що доведене до автоматизму, високого ступеня досконалості.
НАВЧАННЯ – спеціально організована, цілеспрямована й керована сумісна діяльність учителів та учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення навичок самоосвіти у відповідях з визначеними завданнями. НАРОДНА ПЕДАГОГІКА – заснована на менталітеті й культурі народу історично складена система педагогічних знань і досвіду народу, його домінуючих поглядів на мету, завдання, методи і засоби виховання та навчання.
НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – виховання дітей на культурно-історичному досвіді свого народу, його звичаях, традиціях та багатовіковій мудрості, духовності.
ОСВІТА – соціально-історичний, суспільно організований і нормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним досягнень розвитку культури. Відповідно до документів ЮНЕСКО освіта – це процес удосконалення здібностей та поведінки людини, завдяки якому вона досягає соціальної зрілості та особистісного становлення.
ОСВІТНІ ЦІЛІ – свідомо визначені очікувані результати, яких намагаються досягнути суспільство, країна, держава за допомогою системи освіти в цілому в поточному та найближчому майбутньому часі (1, С.71).
ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС – процес реалізації освітніх цілей.
ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ – спрямована на досягнення освітніх цілей діяльність педагогічних колективів та керівництва освітніх закладів, учнів та студентів, управлінських органів освіти, діячів педагогічної науки, суспільства та держави.
ПЕДАГОГІКА (греч. paidos дитина; ago веду; досл.: дітоводіння, дітоведення) – система наукових знань, на яких базується опис, аналіз, організація, проектування і прогнозування шляхів удосконалення педагогічного процесу, а також пошук ефективних педагогічних систем, спрямованих на розвиток особистості й життя людини в суспільстві. Сам термін «педагогіка» прийшов із Стародавньої Греції, де педагогом називали раба, який супроводжував дитину свого господаря до школи і ніс її навчальні речі. Після прийняття християнства на Русі слово «педагогіка» завдяки стародавнім книжникам, що знали грецьку мову, увійшло й у нашу мовну практику.
ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ – досконале володіння педагогом системою психолого-педагогічних знань, методів, прийомів, умінь та навичок, що сприяють здійсненню цілей педагогічного процесу.
ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНОЛОГІЯ (за матеріалами ЮНЕСКО) – системний метод створення, застосування процесу викладання й засвоєння знань з урахуванням технічних та людських ресурсів і їхньої взаємодії з метою оптимізації форм освіти.
ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ – професійне спілкування вчителя з учнями в навчально-виховній роботі, яке має певні функції і спрямоване на створення сприятливого клімату, психологічну оптимізацію навчальної діяльності та відносин між педагогом та учнями (за О.О.Леонтьєвим).
ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРОЦЕС – спеціально організована взаємодія педагогів та вихованців ( учнів) з метою вирішення завдань освіти, виховання, навчання та розвитку особистості.
ПЕРЕВИХОВАННЯ – виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості, що формувалися під впливом несприятливих умов виховання.
ПОЗИТИВНА Я-КОНЦЕПЦІЯ особистості – «Я-концепція», яка утверджує впевненість людини в собі, у своїх силах, у своєму життєвому потенціалі.
ПРИЙОМ (навчання, виховання) – складова частина, певна сторона методу. Прийом є елементом методу, дією, окремим кроком у реалізації методу.
ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ – керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання й визначають вимоги до змісту, організації та методів виховного впливу.
ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ (дидактичні принципи) – певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.
САМОВИХОВАННЯ – систематична й цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування ЇЇ позитивних якостей та подолання негативних.
САМОПІЗНАННЯ – процес відкриття себе, пізнання свого внутрішнього світу, сильних та слабких сторін своєї особистості.
СИСТЕМА – сукупність взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність і взаємодіють між собою.
СИСТЕМА ВИХОВАННЯ – сукупність взаємопов'язаних цілей та принципів організації виховного процесу, методів і прийомів їх поетапної реалізації в межах певної соціальної структури (сім'ї, школи, вузу, держави) та логіки виконання соціального замовлення (1, С. 58).
УМІННЯ – здатність людини цілеспрямовано й творчо використовувати свої знання в процесі практичної діяльності.
УЧІННЯ – власна навчальна діяльність учнів.
ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ (навчання, виховання) – зовнішня сторона організації навчального (виховного) процесу; зовнішнє втілення сумісної діяльності педагога (учителя, вихователя) та вихованців (учнів), що здійснюється в певному порядку.
«Я-КОНЦЕПЦІЯ» особистості – особистісна самооцінка, що будується на основі уявлень і знань людини про те, якою вона є.
ЛІТЕРАТУРА
1. БЕСПАЛЬКО В.П. Слагаемые педагогической технологи. – М.: Педагогика, 1989. – 192 с.
2.БОРДОВСКАЯ Н.В., РЕАН А.А. Педагогика: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2008. – 304 с.
3.ВОЛКОВА Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – 576 с.
4. ГУЗЕЕВ В.В. Образовательная технология от приёма до философии. – М.: Сентябрь, 1996. – 112 с.
5. ЕНЦИКЛОПЕДІЯ педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н. П. Наволокова. – Х.: Вид. група “Основа”, 2009. – 176 с.
6.ЄФРЕМОВ О.Ю. Педагогика: Краткий курс. – СПб.: Питер, 2009. – 256 с.
7.ЗАЙЧЕНКО І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: «Освіта України», «КНТ», 2008. – 528 с.
8.КОНЦЕПЦІЯ середньої загальноосвітньої школи України.
9.КУЗЬМІНСЬКИЙ А.І., ОМЕЛЯНЕНКО В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес. – 445 с.
10. ЛОЗОВА В.І., ТРОЦКО Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків: «ОВС», 2002. – 400 с.
11. ЛЮБАР О.О., СТЕЛЬМАХОВИЧ М.Г., ФЕДОРЕНКО Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. / За ред. О.О.Любара. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 450 с.
12. МЕДВІДЬ Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2003. – 335 с.
13. МАКАРЕНКО А.С. Книга для родителей. – К.: Рад. шк., 1987. –384 с.
14. МОЙСЕЮК Н.Є. Педагогіка: навчальний посібник. – Київ, 2003. – 615 с.
15. НАЦІОНАЛЬНА ДОКТРИНА розвитку освіти України в ХХІ столітті.
16. ПОДЛАСЫЙ И.П. Педагогика: Новый курс. В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – Кн.1 : Общие основы. Процесс обучения. – 576 с.
17. ПОДЛАСЫЙ И.П. Педагогика: Новый курс. В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – Кн.2: Процесс воспитания. – 256 с.
18. ПСИХОЛОГИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ / Под ред. В.В.Давыдова, А.В.Запорожца, Б.Ф.Ломова и др. – М.: Педагогика, 1983. – 448 с.
19.СЕЛЕВКО Г.К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. - 256 с.
20. СЛАСТЕНИН В.А., ИСАЕВ И.Ф., ШИЯНОВ Е.Н. Педагогика: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.А.Сластенина. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – 576 с.
21. СУХОМЛИНСКИЙ В.А. Сердце отдаю детям. Рождение гражданина. Письма к сыну. 2-е изд. – К.: Рад. шк.., 1987. – 544 с.
22.ФІЦУЛА М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: «Академвидав», 2006. – 560 с.
23. ФИЛОСОФСКИЙ ЭНЦИКЛОПЕДИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ. – Москва: «Советская энциклопедия», 1983.
24.ФУРМАН А. В. Модульно-развивающее обучение - система педагогических инноваций // Педагогика и психология. №3. - 1995. – С. 97-104.
ЛУГАНСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ
Б.Н. Порус
ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ
Факультативний курс для учнів 10 –11-х класів середньої загальноосвітньої школи
Методичні рекомендації: змістовий аспект
Луганськ-2011