Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
- Співавтор авторської програми для допрофільних та профільних класів "Історія запорозького, 114.22kb.
- Програма природознавство для 5-6 класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної, 612.6kb.
- Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з біології, 40.79kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 1900.03kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 3471.91kb.
- Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи, 3794.9kb.
- Навчальна програма для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 586.62kb.
- Програма спецкурсу «Мережеві технології, 509.33kb.
- Програма для учнів 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка, 162.74kb.
- Робочий навчальний план верхньодніпровської середньої загальноосвітньої школи, 114.11kb.
Змістова структура теми
Моральне, розумове, трудове, естетичне й фізичне виховання в сім'ї. Елементи змісту сімейного виховання: любов до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу, піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя, повага до людей, шанобливе ставлення до традицій, до свого родоводу, історії народу. Фактори, від яких залежить ефективність сімейного виховання: авторитет сім'Ї, подружня вірність, любов до дітей, особистий зразок та відповідальність батьків, їхній інтерес до діяльності дітей та ін. А.С.Макаренко про батьківський авторитет. Види справжнього та фальшивого авторитету. Виховна роль членів сім'ї старшого покоління.
Елементи змісту
6.1. Соціальна сутність сім'ї. Сім'я є однією з початкових історичних форм соціальної спільності людей і людських відносин, важливий осередок суспільства, мала група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю буття, взаємною моральною відповідальністю і взаємною допомогою. Члени сім'ї, як правило, мешкають під одним дахом і ведуть спільне сумісне господарство. Сутність сім'ї обумовлює її виховне значення: саме в сім'Ї розпочинається передача дітям культурного досвіду, формування в них норм життя в суспільстві, підготовка до самостійної життєдіяльності.
Цілі й засоби сімейного виховання обумовлені суспільно-економічним ладом, рівнем розвитку культури й залежать від ідеології, моралі та характеру людських відносин того соціального прошарку, до якого належить сім'я.
6.2. У сім'Ї мають місце всі складові виховання: розумове, фізичне, трудове, естетичне, моральне та ін., ефективність яких залежіть від вихованості батьків, їх морального й громадянського обличчя, взаємної поваги, відношення до дітей, ставлення до природи, до праці, естетичних нахилів тощо.
6.3. Головним методом сімейного виховання є створення нормального домашнього укладу та здорового способу життя, існування й дотримання всіма членами сім'ї культурних традицій. Головними засобами сімейного виховання є зразки колективізму, порядності, взаємної поваги й любові, правдивості й чесності, відповідальності, відношення до речей як результату людської праці, відповідального ставлення до своїх обов'язків, любові до природи, естетичного смаку, узагалі – відношення до культури.
Головний напрям сімейного виховання в період перебування дитини в дитячому садку та в школі – постійна координація зусиль батьків з діяльністю навчально-виховного закладу, допомога дітям у навчанні й раціональному використанні вільного часу.
| ОБГОВОРИТИ! Думки А.С.Макаренка про сімейне виховання Виховати дитину правильно й нормально набагато легше, ніж перевиховати. Перевиховання вимагає більше сил й знань, більше терпіння. Батьки повинні намагатися виховувати так, щоб потім нічого не потрібно було переробляти. Сім'я – це колектив рівноправних людей, але функції їх розділені: у цьому колективі є вихователі й вихованці. У великій сім'ї є більша ймовірність, що дитина не виросте егоїстом, бо на кожному кроці, навіть у грі, вона звикає жити в колективі. Не можна відокремлювати сімейні справи від суспільних. Діти мають бачити суспільне та громадянське обличчя своїх батьків. Батьківська поведінка має бути зразком для дітей. Тому батьківська вимога до себе, Їх контроль за кожним своїм кроком, повага до своєї родини – перший і найголовніший метод виховання. Погано виховані батьки не можуть виховати особистість. Виховні дії батьків мають бути відвертими. Парникове виховання, ізоляція дітей від оточення ні до чого доброго не приводить. Треба припускати різне оточення для дітей. Але ніколи не можна їх випускати з виду. Суть виховної роботи в сім'ї – не в розмовах з дитиною, а в прямій дії на неї, в організації самої сім'ї, особистого і суспільного життя батьків, життя дитини. У вихованні немає дрібниць. Дрібниці діють регулярно, щоденно, кожну годину, з них складається все життя. Батьки повинні мати чітку ціль і програму виховання своїх дітей. |
А.С.Макаренко про батьківський авторитет
Як вважав А.С.Макаренко, суспільна природа батьківського авторитету обумовлена тим, що батьки відповідальні перед суспільством за виховання дітей як майбутніх громадян своєї країни. Але сімейне виховання відноситься до того віку дитини, коли неможливі ніякі логічні доведення суспільних прав батьків щодо дітей. Між тим, без авторитету немає й вихователя. Але сутність авторитету й полягає в тому, що він не вимагає доведення і його приймають як абсолютну позитивну якість старшого, як його силу і цінність, яка вбачається простим дитячим оком. І батьки, якщо вони бажають виховувати дітей, повинні мати авторитет. Як відмічає А.С. Макаренко, батьківський авторитет може бути фальшивим і справжнім. Він наводить багато прикладів фальшивого авторитету: авторитет придушення, авторитет відстані, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет любові, авторитет дружби, авторитет підкупу.
Деякі відомості про фальшивий авторитет та його негативні наслідки зведені в таблицю:
Таблиця 7. Види фальшивого авторитету за А.С.Макаренком
| Вид фальшивого авторитету | Ознаки фальшивого авторитету | Негативні наслідки |
| Авторитет придушення | Різноманітні прояви батьківського терору і деспотизму в сім'ї | Відчуження дітей від авторитарних батьків; проява дитячої двоєдушності, нещирості, боягузтва й жорстокості, нахилу до помсти за втрачене дитинство |
| Авторитет відстані | Начальницький тон у відносинах батьків із дітьми, дотримання дистанції | Сухість характеру дітей та деякі наслідки авторитету придушення |
| Авторитет чванства | Підкреслення й перебільшування батьками своїх заслуг, бундючне ставлення до людей, зарозумілість | Хвастливість, гордовитість, пишання заслугами своїх батьків у колі одноліток |
| Авторитет педантизму | Представлення своїх батьківських настанов як останньої інстанції, бюрократизм у відношенні до інших | Скритність, мовчазність та замкнутість дітей |
| Авторитет резонерства | Нескінченні в'їдливі повчання, відсутність жартівливого тону в розмові з дітьми, демонстрування непогрішимості, неповага до власного життя дитини, її внутрішнього світу | Відношення дітей до батьків як до занудливих людей; втрата батьками свого авторитету |
| Авторитет любові | Повсякчасне демонстрування батьками своєї любові до дітей, надмірні ласки та визнання в любові, сентименти; упевненість батьків, що дитина все повинна робити заради любові до них | Егоїзм, лицедійство, нещирість, цинічний розрахунок у відносинах з людьми |
| Авторитет доброти | Показна поступливість, м'якість, доброта батьків, виконання ними ролі «доброго янгола»; уникання конфліктів | Домінування дітей над батьками, капризність |
| Авторитет дружби | Перевищення меж дружніх відношень батьків з дітьми | Прагнення дітей до виховання своїх батьків, відсутність поваги до батьків з боку дітей |
| Авторитет підкупу | Завойовування слухняності подарунками й обіцянками | Показна слухняність, підлабузництво, нещирість дітей |
А.С.Макаренко відмічає, що різновидів фальшивого авторитету існує багато. Але бувають і такі небажані за своїми негативними наслідками випадки, коли батько й мати або зовсім не думають про свій авторитет, або дотримуються різних видів авторитету, або зовсім не звертають на дітей уваги, дбаючи про свій власний спокій.
На думку А.С.Макаренка, фальшивому авторитету протистоїть справжній авторитет, який обумовлюється життям і працею батьків, їх громадянським обличчям і непоказовою поведінкою, розумністю, щирістю, відповідальністю й вимогливістю до себе й своїх обов'язків у сім'ї. Утвердженню такого авторитету слугують інтерес батьків до життя дітей та участь у їхніх справах, уміннях надати їм потрібну пораду й допомогу.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1) У чому полягає соціальна сутність сім'ї?; 2) У чому полягає виховне значення сім'ї? 3) Охарактеризуйте основні складові сімейного виховання. 4) У чому полягає основний напрям сімейного виховання? 5) Охарактеризуйте основні методи і засоби сімейного виховання. 6) У чому полягають погляди А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського на сімейне виховання? 7) Прокоментуйте основі думки А.С.Макаренка про батьківський авторитет. 8) Що таке фальшивий батьківський авторитет? Охарактеризуйте основні види фальшивого батьківського авторитету.
Тема 7. Полікультурне виховання
Змістова структура теми
Врахування у вихованні культурних і виховних інтересів різних національних та етнічних меншин. Адаптація людини до різних цінностей в умовах існування множини різнорідних культур. Відмовлення від культурно-освітньої монополії у відношенні до інших націй та народів. Орієнтування на діалог культур.
Елементи змісту
7.1. Необхідність полікультурного виховання обумовлена національною, етнічною та культурною неоднорідністю суспільства і держави, потребами демократизації виховання, навчання й суспільних відносин.
Кожна національна культура сягає своїми коріннями в глибини історичного процесу її формування. Цей процес у кожної культури має свої особливості, і тому кожна національна культура неповторна й унікальна. І все ж таки, при всій унікальності різних культур у них є й щось спільне: те, що характерно для людського життя й розвитку людства, а також те, що кожна культура вбирала в себе і перетворювала при взаємодії з іншими культурами. По суті, уся історія людської культури може бути представлена як результат взаємодії різних народів, що сповідували свою власну специфічну систему цінностей. Саме тому прилучення молоді до скарбниці національної культури має поєднуватися із прилученням її до світової культури.
Полікультурне виховання – це один із важливих факторів збереження гуманних цінностей людства.
7.2. Сутність полікультурного виховання. Полікультурне виховання – виховання, спрямоване на оволодіння особистості системою національних і культурних цінностей, формування у неї заснованого на розумінні поважливого відношення до інших культур а їх носіїв, здатності до міжкультурної взаємодії. Як відзначено в документах Міжнародної комісії з освіти ЮНЕСКО (1997), виховання та навчання повинні сприяти тому, щоб з одного боку, людина усвідомлювала своє коріння і тим самим могла визначати своє місце в сучасному світі, а з другого, – прищеплювала їй повагу до інших культур. Таким чином, головне завдання полікультурного виховання має дві сторони: засвоєння підростаючим поколінням культурних скарбів власного народу й виховання поваги до культурних цінностей інших народів і національностей.
7.3. Полікультурне виховання передбачає:
1) врахування культурних інтересів різних національних і етнічних меншин;
2) адаптацію людини до різних цінностей в умовах співіснування різних культур;
3) взаємодію між людьми з різними традиціями;
4) орієнтацію на діалог культур;
5) відмовлення від культурно-освітньої монополії у відношенні до інших націй і народів; визнання їх культурної ідентичності. Таке виховання орієнтоване на розвиток у кожної людини почуття належності до людської спільноти при збереженні особливостей національної самосвідомості.
7.4. При обговоренні проблем виховання, навчання й освіти поняття «діалог культур» має більш широке значення, ніж розмова двох осіб. У широкому значенні, діалог – це протиставлення різних способів розуміння природних і соціальних явищ, різних підходів до вивчення історичних етапів розвитку різних культур, які не просто слідують одна за одною й відмовляються від досягнень своїх попередниць, а водночас присутні в будь-який момент історичного часу. Саме тому, різні культури водночас присутні і в самому діалозі, як одному із багатьох способів розв'язання обговорюваної проблеми. У сучасній педагогіці концепція «діалогу культур» (В.С. Біблер) лежить в основі інноваційної освітньої системи «Школа діалогу культур», у якій під «освіченою людиною» мається на увазі людина культури, що вмістила в собі досягнення різних культур, а не просто людина, яка багато чого знає.
| Обговорити! Національна доктрина розвитку освіти в Україні ІІІ. Національний характер освіти і національне виховання 4. Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності. Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній самоідентифікації, розвитку культури українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями. 5. Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та вміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. 6. Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування в дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури. Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання. 7. Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей та молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності, спрямованої на процвітання України. |
Запитання для обговорення та самоконтролю
1) У чому полягає сутність полікультурного виховання? 2) Як ви розумієте, що полікультурне виховання – це один із важливих факторів збереження гуманних цінностей людства. 3) У чому полягають основні завдання полікультурного виховання? 4) У чому полягає орієнтація виховання, навчання і освіти на «діалог» культур? 5) З'ясуйте зміст основної концептуальної ідеї інноваційної освітньої системи «Діалог культур». 6) У чому полягає національний характер освіти і національне виховання?
Повторно-узагальнююче заняття
Розділ третій: НАВЧАННЯ ЯК ГОЛОВНИЙ ШЛЯХ ДО ОСВІТИ
Тема 1. Процес навчання. Особливості процесу навчання
Змістова структура теми
Дидактика як теорія навчання і галузь педагогіки. Історичні відомості про виникнення дидактики як наукової галузі педагогіки. Об'єкт і предмет дидактики. Основні завдання дидактики. Наукове й прикладне значення дидактики. Основні компоненти навчального процесу і зв'язок між ними. Дидактична система. Основні функції навчання. Виховне значення навчання. Навчання як засіб здійснення освітнього процесу.
Елементи змісту
1.1. Дидактика (від гр. didacticos – той, хто повчає; didasko – той, хто вивчає) – педагогічна наука про навчання і освіту та їх вплив на розвиток особистості. Термін «дидактика» вперше використав німецький педагог В. Ратке, який назвав свій курс лекцій «дидактикою» або «мистецтвом викладання». Визнаним родоначальником дидактики як науки є великий чеський педагог-мислитель Ян Амос Коменський, який у своєму творі «Велика дидактика» характеризував дидактику як «універсальне мистецтво навчання всього і всіх, і при тому вчити з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю, вчити ґрунтовно, не поверхнево, не для форми, а наближаючи учнів до істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благочестю». Сьогоденна дидактика, маючи в центрі уваги особистість, прагне дати науково обґрунтовану відповідь на питання: «які знання має засвоювати дитина?», «що являє собою дитина в навчанні?», «для чого потрібно навчати?», «як треба навчати?», «як має вчитися дитина?». З точки зору сучасної дидактики, процес навчання розглядається як педагогічний процес, націлений на всебічний розвиток молодого покоління шляхом навчання й освіти.
1.2. Об'єктом сучасної дидактики є особистість учня й учителя та їх взаємодія в навчальному процесі; саме під таким кутом зору дидактика розглядає проблеми організації навчального й освітнього процесів та його впливу на розвиток особистості.
Предмет дидактики – взаємопов'язана діяльність учителя та учня в процесі навчання, проблеми організації навчання й освіти як чинних факторів розвитку особистості.
1.3 . Основні завдання дидактики – обґрунтування змісту, організаційних форм і методів сумісної діяльності вчителя й учнів у навчанні; дослідження закономірностей і пояснення процесу навчання, умов його реалізації й підвищення ефективності; розробка й обґрунтування нових систем і технологій навчання, що максимально відповідають потребам особистості й суспільства.
1.4. Наукове і прикладне значення дидактики полягає в тому, що вона вивчає реальні процеси навчання, виявляє факти й закономірні зв'язки між різними сторонами навчання, розкриває їхню сутність, тенденції і перспективи розвитку. Теоретичні знання, що виробляє дидактика, мають значення для удосконалення практики навчання відповідно до потреб особистості й суспільства.
1.5. Основні компоненти процесу навчання: цілі процесу, його мета; зміст навчання; учитель; учні; викладання; навчальні завдання; учіння; методи організації процесу навчання; матеріальні засоби навчання; особистісні впливи учителя на учнів та учнів на вчителя; педагогічне спілкування, що зв'язує в цілісність викладання й учіння. Провідну роль відіграє мета процесу, оскільки від неї залежить характер і взаємодія всіх компонентів процесу як системи.
Кожний з цих компонентів має свою структуру. Наприклад, структурними компонентами викладання є : організація навчальної роботи та діяльності учнів; стимулювання пізнавальної активності учнів; поточний контроль та корекція. Структурні компоненти учіння мають психологічну природу: сприймання; осмислення, розуміння; узагальнення й систематизація; застосування.
У своїй сукупності і взаємодії компоненти навчального процесу утворюють систему. Дидактична система – це цілісна динамічна структура, що поєднує принципи, цілі, зміст освіти, процеси, форми, методи, засоби й навчання.
1.6. Основні функції навчання, на які традиційно вказує дидактика: навчальна, виховна й розвивальна.
Навчальна функція полягає в передаванні учням культурного досвіду людства, вираженого в знаннях та способах навчально-пізнавальної діяльності; створенні умов для засвоєння учнями цього досвіду.
Виховна функція полягає в тому, щоб за допомогою змісту, форм, методів, засобів навчання сприяти вихованню особистості.
Розвивальна функція полягає в тому, щоб сприяти розвитку інтелектуальних та особистісних якостей учнів.
Якщо на відміну від традицій розглядати навчання як засіб або різновид виховання, то відпадає доцільність виділяти такі окремі функції навчання як виховна й розвивальна, оскільки саме навчання є вихованням: усі компоненти навчального процесу для того й існують, щоб виховувати учнів і створювати умови для розвитку їх особистості.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Що таке дидактика? 2. Що становить об'єкт і предмет дидактики? 3. У чому полягають основні завдання дидактики? 4. Що таке дидактична система? 5. Що таке процес навчання? 6. Дайте характеристику основних компонентів процесу навчання. 7. Які основні функції здійснює навчання? 8. Яке ваше ставлення до погляду на навчання як на засіб або різновид виховання?