Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
- Співавтор авторської програми для допрофільних та профільних класів "Історія запорозького, 114.22kb.
- Програма природознавство для 5-6 класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної, 612.6kb.
- Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з біології, 40.79kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 1900.03kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 3471.91kb.
- Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи, 3794.9kb.
- Навчальна програма для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 586.62kb.
- Програма спецкурсу «Мережеві технології, 509.33kb.
- Програма для учнів 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка, 162.74kb.
- Робочий навчальний план верхньодніпровської середньої загальноосвітньої школи, 114.11kb.
Змістова структура теми
Засоби навчання. Матеріальні засоби навчання та їх призначення. Ідеальні засоби навчання та їх призначення. Зв'язок між матеріальними та ідеальними засобами навчання.
Елементи змісту
6.1. Засіб навчання – матеріальний або ідеальний об'єкт – посередник між учителем та учнями або між учнем і навколишнім середовищем (природним, соціальним), який сприяє засвоєнню знань і формуванню досвіду пізнавальної та практичної діяльності.
6.2. Класифікація засобів навчання: За формою пред'явлення засоби навчання можна поділити на групи: вербальні (словесні); друковані; наочні (у тому числі – символічні) посібники; фізичні тіла та хімічні речовини; моделі; технічне приладдя, інструменти; предмети природи – колекції; гербарії; технічні засоби навчання тощо.
Відповідно до видів об'єктів-посередників у пізнавальній діяльності поділяють на зв'язані між собою матеріальні та ідеальні засоби навчання.
Таблиця 9. Засоби навчання
| Вид навчального засобу | Призначення навчального засобу |
| Матеріальні засоби: підручники, навчальні посібники, таблиці, моделі, макети, технічні засоби, лабораторне обладнання Ідеальні засоби: Розумові дії та засоби їх вираження: мова, письмо, витвори мистецтва, системи символів і знаків, міміка, жести | збудження інтересу та уваги, організація практичних дій і засвоєння навчального матеріалу Сприяння спілкуванню та розумінню навчального матеріалу, організація мислення тощо |
6.3. Матеріальні та ідеальні засоби зв'язані між собою: матеріальний засіб завжди несе в собі певну ідею, а ідеальні засоби набувають предметного характеру за допомогою конкретних матеріальних засобів (матеріалізація ідеальних засобів). Матеріальні та ідеальні засоби доповнюють один одного, часто використовуються разом і обмінюються ролями.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Що таке засоби навчання, для чого вони використовуються? 2. Як зв'язані між собою матеріальні та ідеальні засоби навчання? З. Наведіть приклади з власного досвіду використання комп'ютера в цілях навчання. 4. У чому полягає відмінність засобів навчання від методів навчання. 5. Наведіть приклади, коли засіб навчання виконує роль методу або прийому навчання. 6. Чи можуть методи і прийоми навчання служити засобами навчання? Аргументуйте свою відповідь. 7. Охарактеризуйте конкретні засоби навчання, що вказані в таблиці 9.
Тема 7. Співвідношення навчання й інтелектуального розвитку як педагогічна проблема. Значення навчання у розвитку особистості
Змістова структура теми
Різні погляди на співвідношення навчання й інтелектуального розвитку. Теорія навчання в «зоні найближчого розвитку» (Л.С.Виготський). Дидактична система принципів навчання Л.В.Занкова. Роль навчання в розвитку особистості. Розробка ідеї розвивального навчання в працях Г.С.Костюка, Д.Б.Ельконіна, В.В. Давидова.
Елементи змісту
7.1. У педагогічній теорії співіснували й досі втілюються в практику різні погляди на співвідношення навчання і розумового розвитку учня. Розглянемо найбільш поширені із них.
Перший погляд. Розвиток та навчання – два різних процеси. Розвиток – це природний процес, що здійснюється за внутрішніми, притаманними йому законами, природна реалізація закладеної з самого початку програми становлення дитини як людського організму. Навчання ж – це суто зовнішній процес, що не бере участі в процесах природного розвитку дитини, хоча й враховує його хід і досягнення. Згідно з цією точкою зору, навчання можна починати лише у випадку, коли необхідні для навчання психічні функції дитини (пам'ять, увага, мислення, здібності) та достатній досвід розумової діяльності на даний момент уже сформувалися. Інакше кажучи, навчання йде вслід за розвитком. На цій ідеї засновано розподіл вивчення різних навчальних дисциплін за роками навчання. Наприклад, елементи математичного аналізу учні вивчають у старших класах тощо.
Другий погляд. Навчання і розвиток здійснюються паралельно, тобто так, що кожен крок у навчанні відповідний кожному кроку в розвитку (як і кожному нашому кроку відповідає крок відкинутої нами тіні). Питання про те, що є передумовою – навчання розвитку чи розвиток навчанню, навіть не ставиться. Дитина навчається, отже, вона й розвивається, адже розвиток це й є навчання. Звідси висновок, який, до речі, визнається багатьма вчителями – потрібно вчити, а розвиток здійсниться сам по собі, одночасно з навчанням.
Третій погляд. Існують обидва процеси: розвиток як природний процес і розвиток як навчання. Таким чином, третій погляд намагається поєднати перші два. На практиці це зустрічається тоді, коли вчителі в процес навчання виділяють на розвиток спеціальний час і вводять так звані розвивальні вправи – завдання підвищеної трудності, задачі – головоломки тощо.
7.2. Ідея провідної ролі навчання для інтелектуального розвитку належить Льву Семеновичу Виготському (1899 – 1934), який показав, що ці три погляди є обмеженими й однобічними. Він запропонував свою концепцію співвідношення навчання й розвитку, котра зараз вважається загальноприйнятою й проливає світло на сутність відомих педагогічних напрямів – педагогіки співробітництва та розвивального навчання.
Основні положення цієї концепції:
1. Процеси навчання й розвитку не співпадають за темпами проходження і за термінами появи результатів.
2. Для розуміння співвідношення навчання й розвитку мають значення два поняття: «рівень актуального розвитку» (РАР) «зона найближчого розвитку» (ЗНР).
РАР відображає те, що дитина знає і вміє робити самостійно сьогодні. Засобом для виявлення РАР служать завдання, які дитина може розв'язувати самостійно, без зовнішньої допомоги.
ЗНР відображає те, що дитина може зробити за допомогою дорослого або іншої особи, наприклад, свого ровесника, але більш розвиненого. Таким чином, ЗНР – це завтрашній день дитини, оскільки те, що сьогодні вона робить із допомогою, завтра вона буде робити самостійно.
З. Зона найближчого розвитку має більше значення для динаміки інтелектуального розвитку та успішності навчання, ніж актуальний рівень розвитку. Навчання, яке орієнтується на вже пройдені та завершені етапи розвитку, з точки зору загального розвитку є недійовим.
4. Педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день розвитку дитини, і тому навчання лише тоді добре, коли воно випереджає розвиток, тобто орієнтоване на зону найближчого розвитку.
5. Навчання, що орієнтує учня на діяльність у зоні його найближчого розвитку, реалізується у співробітництві з учителем або товаришами з класу. У співпраці і співробітництві дитина виявляє себе більш сильнішою й розумнішою, ніж коли вона працює самостійно.
7.3. Одна з важливих задач дидактики полягає в розробці системи принципів, правил і вимог, які б забезпечували максимальну ефективність навчання для розвитку дитини, причому не лише інтелектуального, але й загального, особистісного.
На думку відомого педагога, учня і послідовника Л.С.Виготського, Леоніда Володимировича Занкова (1901 – 1970), виховна функція навчання реалізується не стільки зовнішнім пов'язуванням навчання з вихованням, скільки особливою організацією навчального процесу, завдяки якій у дітей формуються мотиви учіння, і тому вони вчаться не заради оцінок, а із внутрішнього прагнення до знань, одержують насолоду від напруженої навчальної праці, охоче йдуть до нового, а саме учіння стає цікавим і захоплюючим процесом колективного пізнання. Розроблені Л.В.Занковим дидактичні принципи:
Принцип навчання на високому рівні труднощів, який вимагає, щоб пізнавальна діяльність учнів здійснювалась у подоланні проблемних перешкод.
Принцип провідної ролі теоретичних знань, який вимагає, щоб засвоєння навчального матеріалу та формування вмінь та навичок здійснювались на основі глибокого усвідомлення понять, відношень і залежностей.
Принцип просування вперед швидкими темпами, який нічого не має спільного із поспіхом і розв'язуванням якнайбільшої кількості вправ і задач і вимагає здійснення перших двох принципів без втрати часу на одноманітне й численне повторення пройденого матеріалу.
Принцип усвідомлення учнями процесу учіння, суть якого в проникненні школяра в процеси учіння, у сутність засобів діяльності, які він використовує.
Принцип розвитку всіх і кожного вимагає, щоб навчальний процес був спрямованим на розвиток усіх учнів і, перш за все, найбільш слабких.
Усі перелічені принципи пов'язані між собою, діють в єдності і тому утворюють систему.
7.4. Проблеми виховання й інтелектуального розвитку дітей у навчанні є невід'ємною частиною більш широкої проблеми розвитку особистості. Як підкреслював видатний український психолог і педагог Григорій Силович Костюк (1899 – 1982), навчання повинно бути націлене головним чином на розвиток особистості, а не на просте накопичення знань, а виховання не може зводитися лише до результатів впливу на дитину з боку дорослих. На його думку, справжнє мистецтво виховання є там, де воно спирається на саморух, ініціативу, самостійність і творчість особистості.
Як вважав Г.С.Костюк, розвивальному характеру навчання сприяють: а) відбір навчального матеріалу, який має суттєве значення для розвитку учнів; б) активні методи викладання, які приводять у рух розумові сили учнів; в) діяльність школярів, оскільки все, що залишається поза самостійною діяльністю учнів, нічого не дає для їх розвитку; г) викладання, що створює мотиви учіння; г) послідовність у навчанні; д) застосування набутих учнями знань у практичній діяльності. На думку Г.С.Костюка, навчання є важливим засобом виховання.
7.5. При традиційному навчанні головна увага педагога направлена не на процес навчальної діяльності дитини, а на її результат, яким є засвоєння визначеної суми знань і фактів. Розвивальне навчання, на відмінність від традиційного, виходить з того, що методи, прийоми, форми, засоби викладання спрямовані не тільки на засвоєння знань (умінь і навичок), але й на інтенсивний всебічний розвиток особистості учня, оволодіння ним способами здобування знань, розвиток його творчої активності. Головне завдання розвивального навчання полягає в тому, щоб не тільки забезпечити засвоєння дитиною наукових знань, які потребує суспільство, але й домогтися, щоб на кожному уроці учень оволодівав, а потім з наростаючим ступенем самостійності використовував способи здобуття знань. Розвивальне навчання – це таке навчання, при якому учень оволодіває самою навчальною діяльністю (І.С.Якиманська).
7.6. Дослідження психологів показали, що навчання буде випереджувати розвиток дитини (тобто здійснюватися в «зоні найближчого розвитку»), якщо підвищити теоретичний рівень засвоюваних знань. Експериментальне навчання, проведене під керівництвом академіків Д.Б.Ельконіна й В.В. Давидова, показало, що вже молодші школярі мають більше можливостей щодо засвоєння теоретичного матеріалу, ніж раніше вважалось. Вони вже в стані діяти не тільки за принципом індукції (від часткового до загального), але й дедуктивним шляхом (від загальної закономірності - до часткових, конкретних фактів). Це положення було покладено в основу методик розвивального навчання не тільки в початкових, але й у старших класах школи.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1) Які погляди на співвідношення навчання й розвитку вам відомі? 2) У чому полягає концепція співвідношення навчання й розвитку Л.С.Виготського? 3) Розкрийте зміст понять «рівень актуального розвитку» і «зона найближчого розвитку» 4) Як виявляються ці рівні в навчанні? 5) Що означає «навчання в зоні найближчого розвитку»? 6) Відомо, що традиційне навчання сприяє інтелектуальному й особистісному розвитку дитини. Тоді як пояснити існування педагогічного напряму «розвивальне навчання»? 7) Поясність змістовний смисл дидактичних принципів розвивального навчання. 8) Які теорії розвивального навчання вам відомі?
Тема 8. Інноваційні педагогічні технології навчання
Змістова структура теми
Поняття технології. Педагогічні технології. Особливості педагогічних технологій. Їх відмінність від технології організації технічних процесів. Традиції та інновації в педагогічній діяльності. Позитивне значення традицій. Соціальні потреби в інноваціях. Співвідношення та взаємодія традиційного та інноваційного у педагогічному процесі. Інноваційні освітні системи і технології навчання.
Елементи змісту
8.1. Технологія (гр. techne мистецтво, майстерність + logos слово, поняття, вчення). У факультативному курсі з основ педагогіки для школярів доцільно не розглядати численні варіанти визначень понять «технологія» та «педагогічна технологія». Досить обмежитися простими роз'ясненнями. Термін «технологія» прийшов у педагогіку із теорії і практики виробничих процесів, де він означає спосіб перетворення сировини в потрібну продукцію. Цей же термін використовується для позначення детального опису цього процесу. У цьому значенні технологія включає в собі завдання технічного процесу, характеристику вихідних матеріалів або сировини, умов або режиму (температури, тиску, вологості та ін.), технічних устроїв, обладнання, інструментарію послідовності операцій і процедур, засобів контролю і діагностики (проміжної і кінцевої). Опис має бути таким, що користуючись ним, можна було б відтворити даний процес в іншому місці і в інший час, якщо будуть усунуті всі фактори, які можуть порушити запланований хід процесу.
Під технологією мають на увазі також науку, що розробляє і вдосконалює способи та матеріальне забезпечення виробництва.
8.2. Застосовуючи термін «технологія» в педагогіці («педагогічна технологія», «технологія навчання», «технологія виховання», «освітня технологія»), слід ураховувати, що учасниками педагогічного процесу є люди, на дії і вчинки яких впливає багато факторів – зовнішніх (соціальних) і внутрішніх (психологічних), які не можна усунути так, як це робиться в технічному процесі. Саме цей людський фактор не дозволяє також зробити педагогічний процес строго логічним і визначеним. Не завжди можна одержати і запланований результат. Цілі педагогічного процесу – це очікуваний результат. Тому, коли говорять про «педагогічну» технологію, мають на увазі технологію організації процесу, а не технологію одержання бажаного «продукту». Так можна розробити технологію організації навчання (виховання), але не одержати очікувану продукцію – у повній мірі навчених (вихованих) дітей. Але різні організації педагогічного процесу приводять до різних результатів і не завжди відповідають потребам суспільства. У даному випадку використовуються терміни: «ефективна (або не досить ефективна) технологія», «застаріла технологія», «традиційна технологія», «нова (або інноваційна) технологія» тощо.
8.2. Традиційне (лат. tradition – передача) – укорінене, те, що перевірене часом і слугує усталеним потребам суспільства, культури, закладу та ін. Традиційними можуть бути: досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Інноваційне (лат. innovatio – оновлення, зміна) – те, що у відношенні до традиційного, є новим. При цьому, під новим розуміється вперше відкрите, створене або зроблене, сформоване недавно замість попереднього. Це – нові думки, ідеї, реформи, процеси, підходи, методи, технології тощо. Інноваційне виникає в глибинах традиційного як відповідь на нові потреби розвитку суспільства й культури. Це ядро існуючої культури.
8.3. Між традиційним та інноваційним існує діалектичний зв'язок: традиційне й інноваційне в будь-якій культурі впливає одне на одного й утворює єдність, взаємовплив і боротьбу суперечностей. Традиції слугують зберіганню існуючої культури, а інновації її розвитку. Хоча традиційне й інноваційне є опонентами у відношенні одного до іншого, для «нормального» суспільства характерне терпиме і поважливе відношення як до традицій, так і до інновацій: без минулого немає ані теперішнього, ані майбутнього. В історії традицій завжди були періоди часу, коли вони були інноваціями. Отже, сьогоденні інновації можуть відмерти або перетворитися на традиції, які з часом поступляться місцем перед інноваціями. У цьому полягає діалектика будь-якого розвитку.
8.4. Педагогічні інновації. Традиційне навчання й виховання реалізується в сучасному з опорою на минуле. Інноваційні виховання та навчання здійснюються сьогодні з орієнтацією на майбутнє. Інновації народжуються в постійному пошуку ефективних технологій виховання й навчання, які максимально відповідають вимогам суспільства і способу їх впровадження в сучасну педагогічну дійсність. Сутність педагогічних інновацій – уведення нового в цілі, зміст, форми й методи навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя та учня, вихованця; в організацію управління педагогічним процесом. Інновації є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів та цілих колективів. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники, використовує нові прийоми та способи педагогічної діяльності, створює власний проект педагогічної діяльності.
8.5. Інноваційні тенденції в освіті. Виникнення інновацій – історичний процес. Уся історія педагогіки й освіти – це історія інновацій, спрямованих на відмовлення від формалізму, шаблону, рутини, одноманітності, казенщини та всього, що стримує розвиток дитини. Відомі інноваційні системи ХХ ст.: «Трудові школи» у Німеччині, Швейцарії, Австрії, Франції); трудова колонія ім. Дзержинського та комуна ім. Горького, що були створені А.С.Макаренком (Україна); трудові школи С.Т.Шацького та П.П.Блонського в Росії; школи «вільного виховання»: Лейпцизька та Яснополянська (Л.М.Толстой); «Школа життя та через життя» (Бельгія); «Школа дії» Дж. Дьюї (США); Вальдорфська школа Р. Штайнера (Німеччина); «метод проектів» У.Кілпатрик (США); «Відкриті школи» у Великій Британії та ін.
Серед ідей, які прагнули реалізувати ці інноваційні системи, були такі, що не втратили актуальності й для сьогодення: вільний розвиток дітей; практична та професійна підготовка, виховання й навчання працею; природне виховання; самостійна діяльність, урахування інтересів дітей, всебічний духовний розвиток, право вільного вибору, відмовлення від утисків класно-урочної системи тощо.
У 80 рр. ХХ ст. інноваційні тенденції в освіті набувають поширення в зв'язку з демократичною перебудовою суспільства та державного устрою на території колишнього Радянського Союзу. Дослідницькою та практичною діяльністю педагогів-новаторів цього часу Ш.О.Амонашвілі, І.П.Волкова, М.П.Гузика, О.А.Захаренка, Є.М.Ілліна, С.М.Лисенкової, М.М.Палтишева, В.Ф.Шаталова, М.П.Щетиніна та ін. утверджуються засади гуманістичного напряму, відомого під назвою Педагогіки співробітництва. Проголошуються інноваційні ідеї гуманістичної спрямованості: учень (вихованець) – унікальна особистість, рівноправний з учителем суб'єкт педагогічного процесу; мета освітнього процесу – становлення особистості; відносини між педагогом-учителем та учнем (вихованцем) є співробітництвом у досягненні спільної мети; кожна дитина талановита; рушійною силою навчання є успіх, і тому не має бути примушення. Таким чином, цими ідеями є головний принцип особистісно орієнтованого навчання – принцип суб'єктності учня (вихованця) в педагогічному процесі.
8.5. Інноваційні технології навчання.
Центроване на учневі навчання за Карлом Роджерсом (США). К.Роджерс вважав, що учень – це унікальна особистість, яка прагне до самореалізації й самовизначення власної долі. Звідси слідує основний принцип педагогічної системи Роджерса: освітній процес, зокрема навчання, має бути центрованим на цілях учня як суб'єкта педагогічного процесу. Це означає: педагог повинен розуміти й сприймати внутрішній світ учня щиро демонструвати довіру до нього, розуміння й увагу до проявів його особистості. Ці вимоги реалізуються у діалозі, у якому зіставляються й осмислюються різні точки зору, виробляються власні позиції. Докорінно змінюються ролі учасників навчального процесу: учень – не слухач і виконавець настанов учителя, а активний учасник діалогу, а вчитель у цьому діалозі виступає як колега учнів, фасилітатор (англ. facilitate – полегшувати, допомагати, сприяти) – той, хто полегшує, сприяє, заохочує, і посередник між учнями й культурою.
Освітня система Марії Монтессорі (Італія, 1870 – 1952). Творча діяльність Марії Монтессорі в основному охоплює сферу дошкільного виховання, але багато її ідей мають невмируще значення для шкільної освіти. Педагогіка Монтессорі заснована на вірі в природу дитини, відмові від будь-якого авторитарного тиску на людину, що формується, орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості. Звідси слідують вимоги до виховання: воно має відповідати прагненню дитини до свободи та спонтанності, індивідуальним та обумовленим її віковим особливостям. Розглядаючи навчання як засіб виховання, Монтессорі не визнавала класно-урочну систему й єдині для всіх навчальні програми, що заважають дітям просуватися в розвитку за своїм індивідуальним темпом і реалізовувати власні інтереси. Основне завдання школи за Монтессорі – створювання умов для саморозвитку учня. Основне в методиці Монтессорі спеціально розроблений матеріал, що ураховує особливості даного періоду розвитку дитини і з яким дитина працює самостійно. Роль учителя при цьому – організація цієї роботи та керівництво нею. Він нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно. Так дитина вчиться незалежності й умінню відповідати за свої дії. За таких умов зникає примушування дітей до дисципліни, яка є не передумовою плідної діяльності, а її наслідком. На місце офіційної оцінки, яка традиційно йде від учителя, заступає самооцінювання.
Отже, педагогічна система Марії Монтессорі, як і система Карла Роджерса, є класичною моделлю організації особистісно орієнтованого освітнього процесу.
Вітчизняні інноваційні технології навчання У сучасній Україні до найбільш поширених технологій відносяться інноваційні технології: інтерактивного навчання (О.Пометун, Л.Пироженко); навчання на основі збільшення навчального матеріалу (П.Ерднієв, Б.П. Ерднієв); розвивального навчання (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов); проектні технології навчання (К.Баханов, В.Гузєєв, І.Єрмаков, О.Пєхота); особистісно орієнтованого навчання (І.Якиманська, О.Савченко, С.Подмазін); модульного навчання (А.В.Фурман) та ін. Детальні відомості про різновиди існуючих технологій навчання та виховання, світоглядні засади, принципи створення, методичні особливості та їх класифікацію можна дістати із ґрунтовних джерел, які зазначені в списку літератури, який є в кінці даного посібника.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1) Розкрийте зміст поняття «технологія». 2) Розкрийте зміст поняття «педагогічна технологія». 3) У чому полягає відмінність педагогічної технології від технічної технології? 4) Що таке інновація? 5) Які технології навчання вважаються інноваційними? 6) З'ясуйте зміст понять «традиційне» й «інноваційне». 7) У чому полягає соціальне значення традицій та інновацій? 8) Які інноваційні технології навчання вам відомі?
Повторювально-узагальнююче заняття
Розділ четвертий: РОЗВИТОК І ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ