Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
СодержаниеЦілісність, сутність І структура педагогічного процесу Елементи змісту 2.3. Педагогічний процес має структуру Умови виховання Запитання для обговорення і самоконтролю З.1. Філософія 3.4. Проблеми людини та Світу є центральними в різних філософських системах та вченнях і з часом переосмислюються Діалектичний матеріалізм 4.1 У розвитку педагогіки 4.2. Перші педагогічні теорії Таблиця 1. Педагогічна думка Давнього Сходу та Античного Світу Давній Схід Давня Греція Давній Рим Фома Аквінський Томас Мор Томазо Кампанела Франсуа Рабле Еразм Ротердамський Мішель Монтень ... 3 4 5 6 7 8 9 Тема 2. Педагогічний процес. Цілісність, сутність І структура педагогічного процесу Змістова структура теми Педагогічний процес та його сутність. Цілісний підхід до вирішення завдань виховання, навчання та освіти. Педагогічний процес як система. Основні компоненти педагогічного процесу: педагог, вихованець, зміст, форми і методи організації навчально-виховної роботи, умови, взаємодія із природним та соціальним середовищем. Педагогічна задача як основний елемент педагогічного процесу. Цілеспрямованість педагогічного процесу. Елементи змісту 2.1. Педагогічний процес був визначений (перша тема) як спеціально організована взаємодія педагогів та вихованців (учнів) з метою вирішення завдань освіти, виховання, навчання та розвитку особистості. Але доцільно дати й інше визначення. Справа у тому, що саме слово «процес» походить від латинського processus, що означає просування. У цьому розумінні педагогічний процес можна визначити як послідовну зміну організаційних дій щодо виховання. навчання та освіти людини, яка теж послідовно просувається в особистісному розвитку. 2.2. Цілісність педагогічного процесу полягає в тому, що виховання і навчання, які утворюють його структуру не функціонують у своїй окремості, що вони всі присутні в педагогічному процесі і у своїй сукупності діють як одне ціле. Відношення між цими компонентами мають діалектичний характер, який полягає в тому, що кожний із них виконує не тільки свою специфічну функцію, але й функції інших елементів. Так, наприклад, виховання не є лише «чистим» вихованням, бо воно містить у собі і навчання. У свою чергу навчання одночасно є і вихованням, бо результатом його є не тільки набуті знання та вміння, але й певні якості особистості. У процесі такого злитого в ціле навчання-виховання відбувається розвиток особистості, і тому йому притаманна розвиваюча функція. Взагалі, цілісність педагогічного процесу обумовлена генеральною освітньою метою – формуванням особистості як цілісного утворення, а також цілісністю історично обумовленого процесу трансляції із покоління в покоління людського культурного досвіду. І все ж таки, в сучасних курсах педагогіки виховання і навчання вивчаються відокремлено одне від одного. Це робиться для того, щоб для повного зрозуміння цілого краще зрозуміти його окремі сторони, які мають свою специфіку. 2.3. Педагогічний процес має структуру, основними компонентами якої є педагоги (вчителі), вихованці (учні), умови виховання (навчання). У структуру педагогічного процесу також входять такі його характеристики: цілі або мета, завдання, зміст, взаємодія та співробітництво педагогів і вихованців, методи, форми та результати навчально-виховної діяльності. Усі ці компоненти пов'язані між собою так, що зміни, які відбуваються з кожним із них, впливають на інші, і тому педагогічний процес в цілому є системою. Система (гр. systema складене із частин; сполучення) – упорядкована множина закономірно зв'язаних один з одним елементів (предметів, явищ, поглядів, знань тощо), що являє собою певну єдність, що функціонує як ціле утворення. Педагог (учитель, вихователь) – центральна і головна фігура педагогічного процесу, яка виконує в педагогічному процесі провідну роль. Саме він є безпосереднім організатором навчально-пізнавальної діяльності учнів і виховної роботи з ними. Але значення педагога (учителя) значно ширше цього. Він, перш за все, виступає перед дітьми як представник суспільства і культури, і уявлення дітей про соціальне оточення значно залежать від того, якою людиною є сам учитель. Саме тому вчитель має не тільки володіти предметними знаннями і бути майстром їх викладання, але він має також бути зразком всебічної освіченості, вихованості і культурності. Вихованець (учень) – друга центральна і головна фігура педагогічного процесу, без якої, як і без вихователя (учителя), педагогічний процес не має сенсу. Разом з педагогом вихованець утворює динамічну систему, у якій їх дії взаємопов'язані і взаємообумовлені у цілісній діяльності. Вплив цих діючих осіб педагогічного процесу один на одного має зворотний характер, і тому вони обидва – і вихователь (учитель), і вихованець (учень) – одночасно виступають у ролі суб'єкта і об'єкта педагогічного процесу. Педагогічний процес здійснюється в умовах, які можуть сприяти, або перешкоджати його успішному функціонуванню. Умови виховання (навчання) – це не тільки фізичне середовище, у якому протікає педагогічний процес (класна кімната, навчальний кабінет, спортивна зала, природа та ін.). До умов виховання (навчання) слід віднести також характер спілкування, психологічний клімат, «атмосферу» взаємоповаги, порозуміння та співробітництва, духовну та культурну орієнтацію освітнього закладу в цілому, матеріальне та технічне забезпечення тощо. Цілі або мета педагогічного процесу. Ці два слова – ціль і мета – часто використовуються як синоніми, але між ними є і деяка відмінність. Так, під ціллю процесу слід розуміти вказівку на бажаний результат навчально-виховної діяльності. Під метою ж розуміють те, до чого реально веде ця діяльність. Ці відтінки можна пояснити на прикладі. Кожний процес має мету, бо він до чогось веде. Але якщо процес організований неправильно, то він може привести до нічого. У даному випадку мета (прагнення) процесу не співпадає з ціллю. В іншому випадку, коли процес організований кваліфіковано і приводить до того, що планували його організатори, мета процесу і його ціль – одне і теж. Зміст педагогічного процесу розроблюється відповідно до цілей виховання, навчання й освіти з урахуванням вікових можливостей вихованців (учнів) і закладається в навчальних планах, програмах і підручниках, планах виховної роботи закладів освіти. Зміст навчально-виховної роботи реалізується за допомогою методів і форм організації навчання і виховання. До методів навчально-виховної роботи відносяться: пояснення, розповіді, лекції, робота з книгою, спостереження, лабораторні, практичні та дослідницькі роботи тощо. Методи роботи передбачають організацію активної роботи вихованців (учнів) щодо розв'язування навчально-пізнавальних завдань. Формами організації навчально-виховної роботи є уроки, факультативні заняття, семінари, практикуми, гурткові заняття, домашня самостійна робота тощо. Кінцевим компонентом педагогічного процесу є його результати, які виражаються в якісних показниках вихованості та освіченості і виявляються за допомогою спеціальних методів педагогічної діагностики: педагогічного спостереження, бесід, анкетування, зрізів досягнутого рівня засвоєння знань, умінь та навичок тощо. 2.4. Педагогічний процес не обмежується навчально-виховним закладом і виходить у сферу взаємодії із суспільним і природним середовищем, що є необхідною умовою підготовки молоді до майбутнього самостійного життя. Тому набувають значення добрі контакти з батьками учнів, громадськими та молодіжними організаціями, релігійними діячами. Взаємодія навчально-виховного закладу з природним оточенням відбувається в системі екологічного виховання. Запитання для обговорення і самоконтролю 1. Що таке педагогічний процес? Охарактеризуйте його основні компоненти. 2 У чому виявляється цілісність педагогічного процесу? 3. Чим обумовлений системний характер педагогічного процесу? 4. Розкрийте зміст і сутність кожного компоненту педагогічного процесу. 5. У чому полягає діалектика зв'язків між компонентами педагогічного процесу? Тема 3. Філософські основи педагогіки Змістова структура теми Філософія як наука про загальні закони розвитку природи, суспільства, мислення і загальна методологія наукового пізнання. Поняття про основні філософські напрями, які виступають у ролі методології педагогіки: екзистенціалізм, неотомізм, неопозитивізм, прагматизм, біхевіоризм, діалектичний матеріалізм та ін. Співіснування різних філософських ідей в основі педагогіки. Філософія гуманізму як сучасна методологія педагогіки. З.1. Філософія – велике створіння людини, результат її духовних зусиль для розуміння себе, оточуючого Світу, свого відношення до Світу, місця і призначення в ньому. Інакше кажучи, філософія звернена до вищих смислів людського буття, до питань, дати відповідь на які наука часто неспроможна. Деякі з цих питань мають загальний філософський характер. Наприклад, такі: що таке людина? Що таке людство? Для чого існують Людина і Людство? Яка вища мета їх розвитку? Але є питання, які може поставити кожна окрема людина. Це питання індивідуального, особистісного рівня: Хто Я? Хто Ми? Для чого існую Я? Який мій шлях у житті? Як моє Я співвідноситься із Ми? Чи можу я існувати без Ми, і що таке Ми без мого Я? І це також філософські питання. Кожного разу, коли ми замислюємося над ними, перетворюємося на філософів, кожний на своєму рівні. 3.2. Такі питання ставить не тільки філософія. Вони цікавлять і науку, і релігію. І кожна з них намагається їх розв'язати, опираючись або на смисли та знання, або на віру. І кожна у своїй сфері торкається глобальних проблем призначення і сенсу людського існування. У процесі і результаті осмислення цих проблем у людини формуються ті чи інші переконання, які часто бувають суперечливими. Найгірший варіант, коли ніяких переконань немає. 3.3. Філософія (від грецького phileo – люблю, sophia – мудрість; любов до мудрості) – особлива форма пізнання світу, наукова дисципліна, яка вироблює систему знань про фундаментальні принципи і основи людського буття, сутнісні характеристики відношення людини до природи, суспільства, духовного життя у всіх його виявленнях. Предмет філософії – це духовна діяльність людини, роздуми про сенс, цілі і форми цієї діяльності, про сутність самої людини і її відношення до Світу. Інакше кажучи, предмет філософії – людина у розмаїтті її відношень до Світу і до самої себе. Основне прагнення філософії – створити раціональними засобами узагальнену картину Світу і місця людини в ньому. Цього ж самого прагне і релігія. Але якщо релігійний світогляд дістає опору у вірі, то фундаментом філософії є науково-теоретичні методи дослідження дійсності, логіка і теорія пізнання (гносеологія). І все ж таки, філософія у своїх цілях і орієнтаціях відрізняється від науки, хоча й близька до неї у сфері методів і форм представлення своїх результатів. Так, якщо наука націлена на одержання знань про Світ, то філософія націлена на пошук нових світоглядних смислів та орієнтирів, що регулюють життєдіяльність людини в умовах безперервної зміни соціального світу. Разом із цим, висновки і узагальнення, що здобуті філософією, включаються в науку та культуру й беруть участь в утворенні нових ідей. 3.4. Проблеми людини та Світу є центральними в різних філософських системах та вченнях і з часом переосмислюються. Різноманіття філософських шкіл та напрямів, прагнення філософії до усвідомлення своїх власних передумов є важливою умовою її розвитку. Серед філософських ідей і концепцій, що співіснують у методологічній основі сучасної педагогіки, є такі: екзистенціалізм, прагматизм, неотомізм, неопозитивізм, біхевіоризм, гуманізм, діалектичний матеріалізм та ін. Екзистенціалізм (лат. exsistentia існування) – філософське вчення, у якому людина представлена як істота, що має духовну сутність. Його основні представники – М.О.Бердяєв, Л.І Шестов (Росія), М.Хайдегер, К.Ясперс (Німеччина), Ж.Сартр, А.Камю (Франція) та ін. Основне поняття екзистенціалізму – існування (екзистенція) – індивідуальне духовне буття людини. Переживаючи свою екзистенцію, людина пізнає світ. Основна ідея екзистенціалізму, що має значення для педагогіки, полягає в тому, що кожна людина є носієм власної духовності, і Світ є таким, яким його створює для себе людина, яка є єдиним архітектором власного життя і долі. Кожна особистість неповторна, унікальна. Особистість – це найвища й абсолютна цінність. Прагматизм (від грецького pragma діло, дія) – філософське вчення, що виникло на рубежі ХІХ – ХХ ст. Засновники прагматизму – Ч.Пірс, У.Джеймс (США) та ін. Основна ідея цього напряму полягає в тому, що філософія має бути загальним методом розв'язання тих проблем, що стоять перед людиною в різних життєвих ситуаціях, а не роздумами про основи буття. Як філософсько-педагогічний напрям прагматизм передбачає зближення виховання з життям та практичною діяльністю (Дж. Дьюї, США). Навчання та виховання нероздільні і здійснюються в процесі виконання конкретних практичних дій, коли діти не тільки пізнають світ, але й вчаться працювати та долати труднощі. Основне призначення школи, на думку прагматистів, полягає в підготовці дітей до життя. Неопозитивізм – філософська течія ХХ ст., яка спрямована на вирішення актуальних світоглядних проблем, що виникли як результат розвитку сучасної науки та науково-технічної революції. Як філософсько-педагогічний напрям, неопозитивізм вважає, що в умовах НТР домінуючу роль відіграє не світогляд, а наукові знання та вміння людей раціонально мислити, і тому основні завдання освіти – формування раціонально мислячої людини, розвиток творчої, інтелектуально розвиненої особистості, що усвідомлює гідність свого Я. Неотомізм – сучасний філософський напрям, який сягає своїм корінням учення католицького богослова Фоми Аквінського (Томаса Аквіната, ХІІ ст.), який з метою зміцнення впливу церкви на людей визнавав розум як засіб, необхідний для доведення релігійних догм. На думку неотомістів, завданням науки є вивчення матеріального світу, але наука не здатна збагнути сутності світу, бо вона визначена Богом, і тому лише наближеним до Бога «надрозумом» можна пізнати вищу істину. Педагогіка неотомізму критикує сучасний світ, у якому мають місце такі руйнівні явища, як злочинність, жорстокість, наркоманія, і вважає, що протидіяти їм може лише духовна природа людини, до якої і звернена релігія. І тому релігія відіграє провідну роль у вихованні підростаючого покоління. Тільки виховання загальнолюдських чеснот – доброти, гуманізму, чесності, любові, самопожертви та ін. – може ще врятувати цивілізацію, що прямує до самознищення. Біхевіоризм (лат. behavior поведінка) – провідний напрям в американській психології ХІХ – ХХ століття (Б.Ф.Скіннер та ін.), в основі якої лежить розуміння поведінки людей і тварин як сукупності реакцій на впливи стимули з боку зовнішнього середовища. Як вважають біхевіористи, позитивні стимули (похвала, нагорода та ін.), що багато разів повторюються, сприяють закріпленню певної поведінки, а негативні стимули (догана, осудження, покарання та ін.) спонукають людину не повторювати дану поведінку в майбутньому. Таким чином, поведінка людини майже цілком залежіть від характеру та сили зовнішніх стимулів. У педагогічному контексті це означає, що виховання є керованим процесом і потребує правильного підбору позитивних стимулів і обставин. Зокрема від використання схвалення або несхвалення вчинків людини залежіть і її моральне удосконалення. Гуманізм (лат. humanus людський, людяний) у широкому значенні – це історично змінювана система поглядів, яка визнає особистість, її право на свободу, щастя, розвиток і виявлення своїх здібностей вищими цінностями і критеріями оцінювання діяльності соціальних інститутів. У вузькому значенні – це культурний рух епохи Відродження. У філософії гуманізму принципи рівності, справедливості та людяності виступають як бажані норми відносин між людьми. У Національній доктрині розвитку освіти та Концепції середньої загальноосвітньої школи філософія гуманізму охарактеризована як головна методологічна основа освіти в Україні. Діалектичний матеріалізм – філософське вчення про найбільш загальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення. Визначні його представники – К.Маркс і Ф.Енгельс поширили матеріалізм на суспільство, обґрунтували роль суспільної практики в пізнанні, органічно поєднали матеріалізм і діалектику. У філософії діалектичного матеріалізму важливе місце займають закони діалектики: переходу кількісних змін в якісні, єдності й боротьби протилежностей, заперечення. З точки зору діалектико-матеріалістичної філософії, особистість є водночас об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. ЇЇ розвиток обумовлений зовнішніми обставинами і природною організацією людини. Провідну роль у розвитку особистості відіграє виховання. що є складним соціальним процесом, має історичний і класовий характер. Особистість проявляється і формується в діяльності. Запитання для обговорення і самоконтролю 1. Що таке філософія? 2. Чому філософію вважають методологічною основою різних наук і педагогіки зокрема? 3. Які ви знаєте філософські вчення, що слугують методологічною основою педагогіки? Охарактеризуйте кожне з них. 4. Чи може, на вашу думку, педагогіка обійтися без філософських уявлень? 5. Чи потрібні філософські знання педагогу-практику? Що ви самі думаєте з цього приводу? Тема 4. Історичні відомості з розвитку світової педагогіки Змістова структура теми Педагогіка давнього світу. Виховання в первісному суспільстві. Педагогіка Давнього Сходу. Виховання і навчання в Давній Греції і Давньому Римі. Розвиток школи, виховання і педагогічних ідей у Середньовічній Європі, в епоху Відродження та Реформації. Виникнення педагогіки як науки. Педагогічна система Я.А. Коменського. Розвиток педагогічної думки в Росії у ХVІІІ – ХІХ ст. Прогресивна педагогіка в Росії у ХХ ст. Елементи змісту 4.1 У розвитку педагогіки вчені виділяють два періоди. У перший, донауковий, період педагогічні знання накопичувалися у формі узагальнень і правил народної мудрості. Педагогічна думка народжувалася і протягом тисячоліть розвивалася в Стародавніх Грецькій, Східній та Середньовічній філософії і, як свідчить історія науки, довгий час не була відокремлена від загальних філософських знань. Ідеї освіти і виховання відображалися в релігійних догматах, ученнях про державу, законодавчих актах та літературних творах минулого. Другий період, науковий, пов'язаний із виділенням педагогічних ідей із системи філософських учень (початок ХVІІ ст.) і наступним оформленням їх як науки в працях чеського педагога Яна Амоса Коменського. 4.2. Перші педагогічні теорії зародилися на Давньому Сході, у Давній Греції і Давньому Римі як частина філософських учень Конфуція, Сократа, Платона, Аристотеля, Демокріта, Квінтіліана та інших давніх мислителів, ідеї яких створили великий вплив на європейську культуру. Навіть короткий виклад цих учень і пов'язаних з ними педагогічних ідей зайняв би багато сторінок зв'язного тексту, і тому ми їх представили за допомогою таблиць, які зорієнтують читача в роботі з літературою. У цих таблицях представлені далеко не всі мислителі минулого. При бажанні читач може їх доповнити за своїм баченням, розумінням та з урахуванням наявного матеріалу. Таблиця 1. Педагогічна думка Давнього Сходу та Античного Світу
4.3. Перехід від викладу своїх поглядів на виховання, навчання й освіту в працях видатних філософів та письменників до педагогіки як науки був пов'язаний з ім'ям великого чеського мислителя Яна Амоса Коменського. Педагогічна спадщина Коменського охоплює всі найважливіші аспекти педагогічної науки і, перш за все, проблеми навчання дітей у школі. Основні положення педагогічної системи Коменського та надбання деяких інших видатних зарубіжних педагогів ХVІ – ХХ ст. представлені в таблиці:
4.4. Дані про внесок російських учених у розвиток світової педагогічної науки представлені в таблиці: Таблиця 4. Розвиток педагогічної думки в Росії
Запитання для обговорення і самоконтролю 1. Часто народну педагогіку називають корінням і джерелом наукової педагогіки. Чому? 2. Які педагогічні ідеї, що розвивалися в складі філософських учень, вам відомі? 3. Як виникла наукова педагогіка? Дайте характеристику педагогічним поглядам Яна Амоса Коменського як засновника наукової педагогіки. 4. Які педагогічні ідеї філософів Давнього Сходу і Античного Світу здаються вам актуальними для нашого часу? 5. Що нового дала Середньовічна Європа та Епоха Відродження для розвитку педагогічної думки? 6. Охарактеризуйте внесок російських учених у розвиток педагогіки. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||