Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
- Співавтор авторської програми для допрофільних та профільних класів "Історія запорозького, 114.22kb.
- Програма природознавство для 5-6 класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної, 612.6kb.
- Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з біології, 40.79kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 1900.03kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 3471.91kb.
- Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи, 3794.9kb.
- Навчальна програма для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 586.62kb.
- Програма спецкурсу «Мережеві технології, 509.33kb.
- Програма для учнів 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка, 162.74kb.
- Робочий навчальний план верхньодніпровської середньої загальноосвітньої школи, 114.11kb.
(морального, розумового, трудового, естетичного, фізичного та ін.)
Змістова структура теми
Виховання моральне, розумове, правове, екологічне, трудове, естетичне, фізичне та ін. Ознаки вихованості: любов до Батьківщини, інтернаціоналізм, повага до людей, гуманність, чесність, працелюбність, дисциплінованість, відповідальність, сміливість, сила волі, гідність, адекватне сприймання прекрасного, прагнення до фізичної досконалості та ін. Національне виховання. Основні шляхи громадянського виховання.
Елементи змісту
2.1. Складові цілісного виховного процесу. У педагогічній літературі часто йдеться про різні «види» виховання: розумове, патріотичне, громадянське, трудове, моральне, фізичне та ін. Але це зовсім не означає, що реальний процес являє собою сукупність або систему різноманітних виховань. Педагогічний процес – це цілісне утворення, що зорієнтоване на формування досконалої людини, і його найголовніше завдання полягає у створенні умов для всебічного й гармонійного розвитку людської особистості. І тому, коли в педагогіці йдеться про різні види виховання, то при цьому маються на увазі не автономні частини виховання, а певні сторони або аспекти виховної роботи. Теорія виховання об'єднує ці аспекти в групи за певними ознаками, наприклад, за напрямком і змістом роботи. Ці групи для зручності розгляду умовно називають складовими цілісного педагогічного або виховного процесу. Виховні завдання, що притаманні цим складовим, представлені в таблиці.
Таблиця 6. Складові виховання як цілісного процесу
| Складові виховання | Спрямованість та завдання складових виховання |
| Розумове (інтелектуальне) виховання | Розвиток пізнавальних інтересів та мотивів особистості, культури критичного та самостійного мислення, раціональної організації навчальної праці, формування в учнів системи наукових знань з основ наук і готовності до їх застосування; формування наукового світогляду |
| Фізичне виховання | Сприяння зміцненню здоров'я та повноцінному фізичному розвитку дитини, підвищенню розумової та фізичної працездатності, вихованню моральних якостей, гармонії тіла і духу, потреби в здоровому способі життя |
| Трудове виховання | Формування працелюбної особистості, її свідомого й мотивованого ставлення до праці, формування трудових умінь та фізичних навичок, умілого господарювання та підприємництва й розумової праці |
| Правове виховання | Виховання поваги до прав і свобод людини й громадянина, поваги до Конституції та законів і державних символів (Герба, Прапора, Гімну) України; засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права; виховання поваги до прав і свобод інших людей |
| Моральне виховання | Формування моральних понять, суджень, почуттів і переконань. Навичок і звичок поведінки, що відповідають суспільно визнаним культурним нормам |
| Естетичне виховання | Художньо-естетична освіченість молоді: формування естетичних знань, поглядів, смаків, почуттів та ідеалів; формування у вихованців (учнів) мотивів і прагнення до створення прекрасного в повсякденному житті |
| Громадянське виховання | Формування потреби та вміння жити в громадянському суспільстві; готовність до участі в розбудові громадянського суспільства в Україні, формування національних світоглядних ідей, поглядів і переконань, культури міжетнічних і міжнаціональних відносин; виховання шанобливого ставлення до національних святинь, мови, історії й культури всіх народів, що проживають в Україні; виховання громадянського обов'язку суспільством та країною |
| Екологічне виховання | Формування глобального екологічного мислення та розуміння необхідної гармонії людини з природою, готовності до екологічної діяльності; оволодіння знаннями про природу рідного краю; виховання відповідальності за природу як національну цінність та умови життя |
| Статеве виховання | Психосексуальна підготовка; формування готовності до здорових сімейних відносин і виконання сімейних обов'язків |
Усі складові виховання реалізуються в єдності, взаємному впливі та взаємодії, утворюючи цим самим єдність і цілісність виховання як системного соціального явища.
2.2. Національне виховання в Україні. Термін «національне виховання» використовується у двох значеннях. У першому значенні, Національне виховання – це система виховання, що прийнята й діє в даній конкретній країні. Саме таке значення мається на увазі, коли йдеться про національне виховання в Україні. У другому значенні, термін «національне виховання» означає аспект, сторону педагогічного процесу, або одну з його складових. У цьому випадку національне виховання – це виховання глибокого, духовно правильного й здорового націоналізму, який орієнтує людей на національні цінності як специфічний для даного народу вираз цінностей загальнолюдських. Таке виховання здійснюється на прикладах героїчної історії свого народу, Батьківщини, її культурної спадщини у складі історії розвитку людства.
2.3. Ціль національного виховання – людина, яка живе як людина культури і ментальності своєї нації, свого народу і водночас відчуває себе причетною до людства й світової культури, поважає людей інших національностей і визнає їх право жити за звичаями й традиціями свого народу. Це – людина, якій притаманні не лише любов до своєї Батьківщини, громадянськість, але й здоровий інтернаціоналізм, заснований на повазі до всіх людей світу, а також загальнолюдські чесноти: гуманізм, чесність, працелюбність, відповідальність, сміливість, гідність, почуття і розуміння прекрасного, прагнення до фізичної досконалості тощо. А це означає, що національне виховання є невід'ємною частиною цілісного педагогічного процесу. Національне виховання – це полікультурне виховання.
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Який зміст вкладається в поняття «складові педагогічного процесу»? 2. Які вам відомі складові педагогічного процесу? 3. Дайте коротку характеристику основних складових цілісного педагогічного процесу, відповідного їм змісту та методів виховної роботи. 4. Який зміст вкладається в поняття «національне виховання»? 5. У чому полягають цілі та завдання національного виховання в Україні? 6. В.А.Сухомлинський писав: «Умственное воспитание далеко не одно и то же, что приобретение знаний. Хотя оно невозможно без образования, как зеленый листок невозможен без солнечного луча, тем не менее воспитание ума так же нельзя отождествлять с образованием, как зеленый листок – с солнцем». Прокоментуйте ці слова видатного педагога.
Тема 3. Методи, форми та засоби виховання.
Комплексний підхід до виховання
Змістова структура теми
Виховання як взаємодія. Поняття про методи виховання. Спрямованість методів виховання на зміну відношення вихованця до суспільства, до самого себе, до діяльності й праці, до інших людей. Педагогічна вимога, привчання, приклад, заохочення, догана та інші методи виховання. Поняття про форми виховання. Виховна робота. Позакласна та позашкільна виховна робота. Класифікація методів виховання. Масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи. Поняття про технологію виховання. Взаємозв'язок школи, сім'Ї та громадськості у справі виховання.
Елементи змісту
3.1. Форма виховання – зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма – у якому вигляді проявляється. Форма і зміст виховання повинні відповідати одне одному. Зміст формується, а форма наповнюється змістом. Процес виховання гальмується, якщо такої відповідності немає. Зміст і форма визначають методи здійснення виховного процесу. Існують різні форми і методи організації виховного процесу, які слугують певному змісту виховання в певних умовах. Таким чином, провідна роль належіть змісту.
3.2. Методи виховання (від гр. methodos – шлях до чогось, спосіб здійснення) в школі – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на вдосконалення індивідуального потенціалу особистості (мотивів, здатностей, ціннісних орієнтацій, поведінкових стереотипів тощо).
Головним методом виховання в школі є навчання, оскільки на цю діяльність витрачається майже весь час шкільного життя і основна маса впливів на школяра відбувається саме на уроці. Якщо дотримуватися такої точки зору, то й урок є не лише формою навчання, а й організаційною формою виховання, а вчитель не є лише особа, яка навчає, але й особистість, яка виховує особистість.
3.3. Прийом виховання – частина загального методу, окрема дія (вплив). Одна і та ж дія (або сукупність дій) в одних умовах може бути методом, в інших – прийомом. Якщо, наприклад, вихователь прагне впливати на вихованців лише своїм словом і резонерськими розмовами, то це його метод. Якщо ж вихователь з метою впливу на вихованців організує певне культурне середовище, то використання такого середовища є методом, а попутні словесні засоби (розповіді, поради, настанови тощо) – прийоми.
3.4. Засоби виховання – матеріальний або ідеальний посередник між вихователем і вихованцем: книга, слово, гра, пізнання, праця . Універсальні засоби – діяльність і спілкування.
3.5. Класифікація методів виховання – побудована за певною ознакою система методів. Педагогічна наука пропонує різні класифікації методів виховання за різними ознаками. Для шкільної практики важливо взяти до уваги класифікацію методів виховання за джерелом виховного впливу: словесні (вимога, заохочення, розповідь, етична бесіда, роз'яснення, настанова, лекція, діалог, диспут, інструктаж тощо); практичні (навчальна або трудова суспільно корисна діяльність, виконання доручень, вправи, робота з книгою тощо); наочні (використання творів художнього мистецтва, відвідування виставок, екскурсії тощо). Найважливішим наочним методом виховання є зразок культурної поведінки, високої моральності, відношення до природи й до інших людей, до національних і загальнолюдських цінностей. Взагалі, суть виховання – в орієнтуванні на зразки. Так, оточуюче соціальне середовище має виховну силу лише тоді, коли вихованці знаходять в ньому привабливі для себе зразки.
Інша класифікація методів виховання за ознакою міри соціальності: індивідуальні (різні варіанти впливу вихователя на окремого вихованця) та колективні, наприклад, за А.С.Макаренком, виховання в колективі або через колектив).
3.6 . Технологія виховання – науково обґрунтована система методів, засобів та прийомів виховання, послідовність їх застосування у виховному процесі. Технологічність виховання – показник відхилення виховання від експромтів та інтуїтивних дій, представлення проекту виховного процесу.
Комплексний підхід до виховання – це стратегія й засіб реалізації цілісності педагогічного процесу, сутність якого в єдності цілей, завдань, змісту, методів і форм виховного впливу й взаємодії. Комплексний підхід означає: 1) використання в системі й єдності всіх складових виховного процесу; 2) поєднання виховання і навчання на шляху здійснення цілей педагогічного процесу; 3) орієнтування виховання на всебічний розвиток цілісної особистості, а не на формування в неї окремих якостей.
Запитання для обговорення та самоконтролю
1. Який зміст понять «форма», «метод», «прийом», «засіб виховання»? Наведіть свої приклади розумного вибору методів виховання. 2. Охарактеризуйте відомі вам класифікації методів виховання. 3. Чим відрізняються бесіда від розповіді? 4. У чому суть етичної бесіди, діалогу, диспуту? 5. Яке значення прикладу й зразка у вихованні? 6. Яку виховну роль відіграє культурне оточення? 7. Чим, на ваш погляд, відрізняється педагогічна (виховна, навчальна) технологія від технології організації виробничого процесу в промисловості? 8. У чому сутність комплексного підходу до виховання?
Тема 4. Поняття про колектив, його виховний вплив на особистість
Змістова структура теми
Сутність, ознаки, функції та структура колективу. Поняття колективності. Виховний колектив. Основні характеристики виховного колективу. Виховне значення колективу. Відносини між особистістю й колективом. Виховні функції колективу. Методи згуртування учнівського колективу. Органи учнівського самоврядування. Виховний вплив колективу. Колективні творчі справи. А.С.Макаренко про виховання в колективі й через колектив.
4.1. Однією з форм виховання є групова або колективна (лат. kollectivus – збірний) форма. Колектив – група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значущою спільною діяльністю. Колективність – якість людини, яка проявляється в її здатності до взаєморозуміння, взаємодії, прояві солідарності, взаємодопомоги, відповідальності. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців (учнів), яке має такі ознаки: загальна соціально значуща мета; спільна корисна діяльність; організована структура; органи самоуправління; морально-психологічна єдність та постійний розвиток. У цьому значенні часто вживається й така назва – виховний колектив.
Колектив – це динамічна соціальна система. У залежності від рівня розвитку розрізняють колектив, що формується й сформований “зрілий” колектив, тобто колектив з визначеними цілями, чіткою структурою стосунків і форм спільної діяльності, органами самоуправління.
Антиподом і першою сходинкою в процесі створення колективу є конгломерат – така група людей, які безпосередньо не знайомі й не поєднані спільною метою й діяльністю. Між конгломератом і колективом виникають різні види груп – асоціації, кооперації, автономії, корпорації тощо.
4.2. Основні характеристики виховного колективу такі: 1) він є не просто групою людей, а педагогічно організованою системою взаємовідносин; 2) у ньому органічно зв'язані індивідуальна та колективна діяльність; 3) він є середовищем ефективного педагогічного впливу; 4) він є школою колективної праці.
4.3. Виховне значення колективу полягає в створенні сприятливих умов для навчання, одержання розумового та практичного досвіду, вихованні поваги до людей, формуванні навичок поведінки в суспільстві, моральності естетичних ідеалів, розвитку мови тощо. Інакше кажучи, колектив має педагогічне значення, коли він відіграє роль засобу, а не мети виховання: колектив має існувати для особистості, а не особистість для колективу.
4.4. Відносини між особистістю і колективом багатогранні, але, як свідчать дослідження, можна виділити типові варіанти: 1) особистість цілком приймає цінності колективу й при цьому втрачає свою незалежність; 2) особистість співіснує із колективом, підкоряється його вимогам, зовні зберігаючи при цьому внутрішню незалежність; 3) особистість домінує над колективом, підкоряючи його привабливістю своїх цінностей; 4) особистість цілком знаходить у колективі умови для саморозвитку й самореалізації. З точки зору педагогіки, четвертий варіант є найбажанішим, але існуванням інших варіантів не слід нехтувати.
4.5. Усередині учнівського колективу взаємодія між дітьми здійснюються на інформаційному, діяльнісному та емоціональному рівнях. На інформаційному рівні відбувається обмін інформацією; на діяльнісному рівні розгортається співпраця дітей у різних видах діяльності; на емоціональному рівні виявляються переживання дітей, їхні емоційні відношення один до одного, народжуються мотиви спільної діяльності.
4.6. Узагальнюючи досвід створення й функціонування дитячих колективів у структурі учнівських, піонерських і комсомольських організацій у навчально-виховних закладах минулого, дидактика визначила основні виховні функції колективу: 1) залучення дітей до системи суспільних відносин та організація накопичення досвіду цих відносин; 2) організація й здійснення різноманітних видів суспільно значущої діяльності; З) формування моральної сутності особистості, її морального й естетичного ставлення до навколишнього світу і до самого себе; 4) формування колективізму як якості особистості; 5) здійснення педагогічного впливу на окрему особистість; 6) формування в дітей досвіду управлінської діяльності тощо.
| Питання для проблемної дискусії 1. Чи є актуальним створення колективу в епоху ринкових відносин? Можливі варіанти відповіді «так», «ні», обговорити й обґрунтувати. 2. Чи впливають ринкові відносини в суспільстві на виховні функції колективу? Можливі варіанти відповіді «так», «ні», обговорити й обґрунтувати. |
4.7. Як вважав А.С.Макаренко, законом згуртування колективу є прагнення до досягнення значущих суспільних цілей. Вони об’єднують колектив, підсилюють взаємну відповідальність, підвищують вимогливість колективу до кожного члена, створюють мажорний тон у колективі. Особливо важливим завданням, вважав А.С. Макаренко, є вибір мети. Практичну мету, яка здатна захопити й згуртувати вихованців, він називав перспективою. У практиці виховної роботи він розрізняв три види перспектив: близьку, середню й далеку. Ця система цілей визначала життя дитячого колективу, створеного А.С. Макаренком, і його постійний рух уперед.
4.8. До засобів згуртування учнівського колективу А.С.Макаренко відносив: формування й підтримку шкільних традицій, які на його думку, виховують в учнів почуття обов'язку, честі, гордості за колектив, його успіхи в навчанні та праці; принцип паралельної дії — вимога до вихованця ставитися не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного члена покладається на колектив і його самоврядування; організацію колективної діяльності, яка робить життя дитячого колективу цікавим, багатобарвним; громадську думку, формою вияву якої є загальні збори; учнівське самоврядування; продуману організацію дозвілля – відвідування театру, екскурсії, туристичні походи, шкільні свята, вечори відпочинку, художня самодіяльність тощо.
Методичні поради: 1. Обговорити існуючий досвід створення й розвитку колективу в класі або школі. 2. Охарактеризувати існуючий досвід самоврядування в класі, у школі. 3. Заслухати заздалегідь підготовлені повідомлення учнів: про досвід створення й розвитку виховного колективу в педагогічній діяльності А.С.Макаренка та В.О.Сухомлинського. Для цього рекомендувати учням ознайомитися з творами А.С.Макаренка («Педагогічна поема» та «Стяги на баштах») і В.О.Сухомлинського (Методика виховання колективу // Вибрані твори. В 5-ти т. Т.1. – К., 1976).
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. Розкрийте зміст поняття «колектив». 2. У чому полягає виховне значення колективу в школі? 3. У чому суть виховання в колективі й через колектив (За А.С.Макаренком)? 4. Розкрийте основні функції та шляхи становлення виховного колективу в школі (За А.С.Макаренком та В.О.Сухомлинським)? 5. Як відомо, нерідко поза школою існують неформальні об'єднання дітей та молоді. Чим вони відрізняються від колективу?
Тема 5. Гуманізм виховання у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського
Змістова структура теми
Ідеал гуманістичного виховання в педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського: орієнтація на щастя кожної дитини, добре ставлення до дітей, створення умов для індивідуального розвитку кожної особистості, виховання людяностІ, необхідність вживання у світ дитини та єдності духовного життя вихователів та вихованців. Основні педагогічні принципи: виховання без покарань, співробітництва дітей і дорослих, творчої праці і моральної свободи, свободи вибору вчинку та лінії поведінки, способу життя і відповідальності за свій вибір та ін. Значення педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського.
Елементи змісту
5.1. Василь Олександрович Сухомлинський (1918 – 1970) – видатний український педагог, кандидат педагогічних наук, член-кореспондент кількох педагогічних академій, Заслужений учитель України, З 1948 року – директор Павлиської середньої школи. В.О.Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, засновану на принципах гуманізму, на визнанні особистості дитини вищою цінністю, на яку повинні орієнтуватися процеси виховання і навчання, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців та учнів. Провідне місце в спадщині В.О.Сухомлинського займає ідея, що виховання гуманізму, людяності й доброчинності здійснюється через всебічний розвиток усіх можливостей особистості та творіння людям добра, а основне призначення шкільного виховання – допомогти дитині стати щасливою. Цій меті має слугувати колектив, у якому поєднані педагоги й діти на основі сердечності, задушевності, чуйності, взаємодопомоги та розуміння спільної цілі. У вихованні, як сімейному, так і шкільному, як стверджував В.О.Сухомлинський, усе важливе, і тут не можуть мати місце трафаретні, однакові для всіх дітей та умов життя методи й прийоми. Щира любов до дитини, велика повага до людської гідності – основні риси вихователя. Він радив педагогам і батькам учити дітей добру, любові й милосердю. Для цього треба, щоб діти постійно бачили зразки цих рис у поведінці тих, хто їх оточує. Саме в дитинстві, вважав В.О.Сухомлинський, людина здатна навчитися гуманізму й моралі, і, якщо цього не сталося, то далі людина доброю, сердечною й моральною ніколи не стане.
Найважливіші праці В.О.Сухомлинського: «Воспитание коллективизма у школьника» (1956), «Верьте в человека» (1960), «Праця і моральне виховання» (1962), «Воспитание личности в советской школе» (1965), «Моральні заповіді дитинства й юності» (1966), «Сердце отдаю детям» (1969; Державна премія України 1974 р.), «Павлышская средняя школа» (1969), «Жива вода криниці» (1970), «Народження громадянина» (1970) та ін.
5.2. Педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського – це невичерпна скарбниця ідей, що народилися в його великому педагогічному досвіді. Для опанування цими ідеями потрібна копітка робота з працями видатного педагога. Деякі думки В.О.Сухомлинського щодо виховання доцільно обговорити на навчальному занятті:
1. Існують два джерела виховання: перше – це те, що заздалегідь планує вихователь, виходячи із цілі виховання: моральні, трудові, творчі, громадсько-політичні взаємини в колективі; слово вихователя; передача молодому поколінню здобутих суспільних цінностей; друге – складні відносини, які оточують дитину, реальне середовище (люди, речі, явища), у якому вона живе й знаходить наочні уроки, що розкривають зміст моральних понять.
2. Гармонія цих двох джерел відбувається в душі вихованців тоді, коли вони не пасивні мешканці в середовищі, а самі створюють, перетворюють, оновлюють і вдосконалюють його відповідно до мети – давати радість і благо людям, суспільству.
3. Найцінніша доба для морального виховання – дитинство й отроцтво. Справжнім громадянином може стати тільки людина, яка саме в дитинстві та отроцтві пізнає від матері любов і людську гідність, чесність, непримиренність до зла і навчилась бути відданим сином, відданою дочкою своїх батьків.
4. Якщо маленькі діти пізнають моральність людських відносин через яскраві картинки, вчинки та поведінку дорослих, то підліток пізнає моральні цінності вже й в слові. Словесним вихованням не можна нехтувати. Отроцтво – це вік пізнання ідей, принципів та узагальнюючих істин, і тому для цього віку слово є могутнім засобом виховання. Але треба ураховувати, що для підлітка моральна сила слова не тільки в значенні, що стоїть за словом, але й у тім, як цей смисл поєднаний з поведінкою того, хто його вимовляє.
5. Виховання дітей і підлітків здійснюється лише тоді, коли є самовиховання. Тому справжня майстерність виховання полягає в умінні дати можливість вихованцю самому подумати про те, як себе виховувати, долати власні труднощі й пережити перемогу над самим собою.
6. У підлітковому та юнацькому віці важливу роль відіграє самоосвіта, сутність якої в комплектуванні власної бібліотеки, самостійному придбанні знань та обміну знаннями, думками та духовними цінностями з іншими людьми. Але, щоб була така робота, молода людина повинна відчувати потребу в самоосвіті.
7. Якщо перше народження людини – це її поява на світ, то друге народження людини – це поява не людини взагалі, а даної, конкретної особистості, людини – чоловіка чи жінки.
8. Моральне багатство особистості визначається єдністю думок, почуттів, переживань та діяльності.
| Обговорити! В.А.Сухомлинский. «Сердце отдаю детям» Воспитание – это прежде всего постоянное духовное общение учителя и ребенка. Настоящая духовная общность рождается там, где учитель надолго становится другом, единомышленником и товарищем ребенка в общем деле. Живое, непосредственное, повседневное общение с детьми – источник мыслей, педагогических открытий, радостей, печалей, разочарований, без которых немыслимо творчество в нашем труде. Воспитание – это прежде всего человековедение. Без знания ребенка – его умственного развития, мышления, интересов, увлечений, способностей, задатков, наклонностей – нет воспитания. В воспитании нет главного и второстепенного, как нет главного лепестка среди многих лепестков, создающих красоту цветка. В воспитании все главное – и урок, и развитие разносторонних интересов детей вне урока, и взаимоотношения воспитанников в коллективе. Одно из самых ценных качеств воспитателя – человечность, глубокая любовь к детям, любовь, в которой сочетается сердечная ласка с мудрой строгостью и требовательностью отца, матери. Добрые чувства, эмоциональная культура – это средоточие человечности. Если добрые чувства не воспитаны в детстве, их никогда не воспитаешь, потому что подлинно человеческое утверждается в душе одновременно с познанием первых и важнейших истин, одновременно с переживанием и чувствованием тончайших оттенков родного слова. В детстве человек должен пройти эмоциональную школу – школу воспитания добрых чувств. Ввести ребенка в сложный мир человеческих отношений – одна из важнейших задач воспитания… Школа сердечности, чуткости, отзывчивости, участливости – это дружба, товарищество, братство. |
Запитання для обговорення і самоконтролю
1. У книзі «Народження громадянина» В.О.Сухомлинський писав: «Становлення морального обличчя в роки отроцтва визначається головним чином ідеєю: моральним є все, що допомагає боротьбі за комунізм. Доносити до серця цю велику моральну й разом з тим політичну ідею – означає вводити підлітка у світ громадянського життя, давати йому громадянську радість служіння Вітчизні, суспільству» (Сухомлинський В.О.Вибрані твори в п'яти томах. – Т.3, 1977. – С.519). Прокоментуйте цю думку з точки зору сьогодення України. Адже сучасний бізнесмен своєю діяльністю аніяк не сприяє будівництву комунізму в Україні. Чи означає це, що діяльність бізнесмена є аморальною? Аргументуйте свою відповідь.