Факультативний курс для учнів 10 11-х класів середньої загальноосвітньої школи Змістовий аспект
| Вид материала | Документы |
- Співавтор авторської програми для допрофільних та профільних класів "Історія запорозького, 114.22kb.
- Програма природознавство для 5-6 класів спеціальної загальноосвітньої школи інтенсивної, 612.6kb.
- Навчальні програми курсів за вибором та факультативів з біології, 40.79kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 1900.03kb.
- Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу, 3471.91kb.
- Програми для середньої загальноосвітньої школи 1-2 класи, 3794.9kb.
- Навчальна програма для 10 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, 586.62kb.
- Програма спецкурсу «Мережеві технології, 509.33kb.
- Програма для учнів 10 класів загальноосвітніх навчальних закладів Пояснювальна записка, 162.74kb.
- Робочий навчальний план верхньодніпровської середньої загальноосвітньої школи, 114.11kb.
Змістова структура теми
Рушійна сила як психологічне відчуття труднощів у розв'язанні навчальних завдань. Діалектична суперечність. Зовнішні і внутрішні суперечності в навчанні. Суперечності між навчальними завданнями та наявним рівнем знань, умінь та навичок як рушійна сила навчального процесу. Рушійна сила як обов'язковий чинник пізнавальної діяльності. Суперечності і проблемні ситуації. Сутність проблемного навчання.
Елементи змісту
2.1. Рушійна сила навчального процесу – це те, що спонукає його до здійснення й просування в розвитку. У філософії джерелом саморуху й розвитку об'єктивного світу та пізнання є діалектична суперечність між протилежними і несумісними сторонами і тенденціями предметів та явищ. Ці протилежності здаються самостійними, але ця самостійність відносна, оскільки протилежності залежать одна від одної, взаємно проникливі й разом утворюють єдність. Категорія суперечності виражає сутність одного із законів діалектики, який стверджує, що джерело саморуху й розвитку об'єкта знаходиться не поза ним, а в самому об'єкті й полягає в боротьбі та єдності протилежностей. Таким чином, для виявлення рушійних сил будь-якого процесу слід здійснити його аналітико-синтетичне дослідження: 1) представити його як систему відносно незалежних елементів: об'єктів, сторін, властивостей, тенденцій тощо; 2) визначити роль або функції кожного елемента; 3) дослідити характер впливу цих елементів одне на одного та на процес в цілому; 4) дослідити, у чому саме полягають суперечності між елементами; 5) знайти спосіб розв'язання знайдених суперечностей; 6) дослідити, як розв'язування тієї чи іншої суперечності впливає на процес у цілому.
2.2. Суперечності можуть бути зовнішніми й внутрішніми. Зовнішні суперечності – це суперечності між вимогами суспільства, держави й культури до освіти та можливостями освітнього процесу відповісти на ці вимоги: а) між потребою суспільства і держави у високій освіченості й культурі своїх громадян і реальним станом освіченості й культури молодого покоління; б) між потребою суспільства й держави в освітній системі, що відповідає світовим стандартам і реальному рівню розвитку існуючої системи; в) між вимогами сучасності до особистості й професійної компетентності вчителів-педагогів та їх реальною особистісною і професійною культурою тощо. Зовнішні суперечності є рушійною силою спільної діяльності держави, суспільства й закладів освіти, спрямованої на удосконалення окремих сторін освіти або реформування і перебудову всієї освітньої системи з метою приведення її у відповідність до потреб розвитку культури, суспільства і держави.
2.3. Внутрішні суперечності – це суперечності, що виникають між сторонами або елементами самого навчального процесу. Як було вже відзначено, до основних компонентів навчального процесу відносяться: учитель; учні; цілі або мета; зміст; завдання; спілкування; форми, методи й засоби навчання; результати. Відповідно, саме між цими компонентами і виникають, як свідчать дослідження, внутрішні суперечності навчального процесу: 1) між сучасними цілями навчання й можливостями традиційних методів, що використовуються; 2) між існуючими формами навчальної роботи та новими методами навчання; З) між новим змістом освіти й традиційними формами та методами навчання; 4) між вимогами вчителя й потребами, інтересами та мотивами учня; 5) між навчальними завданнями, з одного боку, та готовністю учнів щодо їх вирішення; 6) між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; 7) між розумінням матеріалу вчителем та учнями; 8) між теоретичними знаннями й уміннями використовувати їх на практиці; 9) між особистісною потребою учнів у спілкуванні й монологічним характером викладання.
2.4. Деякі з перелічених суперечностей мають соціально-психологічний характер. Це означає, що вони виникають на межі зіткнення вимог зовнішнього середовища й внутрішньої готовності людини позитивно відповісти на ці вимоги. Розглянемо як приклад суперечність між навчальними завданнями та готовністю учня щодо їх виконання. Так, одна сторона цієї суперечності, навчальне завдання, містить у собі соціальну вимогу. Друга сторона, готовність, має психологічний зміст: сформованість уявлень, понять, знань, потяг до навчання, мотивація дій ( див. наступну тему). Якщо в учня є потяг до навчання, але рівень знань і умінь недостатній, то суперечність, що була вище названа, є психологічною й виявляється у відчутті учнем труднощів при виконанні поставлених завдань. Це спонукає учня до пошуку способів розв'язання завдання. Але може бути й інше – в учня є знання й уміння, але немає бажання діяти (це часто може бути наслідком певного настрою учня). У даному випадку зазначена суперечність виявляється у відчутті учнем необхідності вольового зусилля і перемоги над власним станом.
Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.
2.5. Проблемні ситуації. Суперечності притаманні навчальному процесу і їх не можна усунути. Більш того, вони потрібні для організації активної пізнавальної діяльності учнів. Саме для цього вчитель штучно створює ситуації виникнення й загострення цих суперечностей. Такі ситуації в сучасній теорії проблемного навчання (у дидактиці) називаються проблемними. Формою представлення їх у навчальному процесі є пізнавальні завдання й запитання, які спонукають учня діяти на межі своїх можливостей, тобто у «зоні найближчого розвитку» (Л.С.Виготський). За означенням одного із авторів теорії проблемного навчання М.І.Махмутова, проблемна ситуація в навчанні – це інтелектуальне утруднення учня, що спонукає його шукати новий спосіб пояснення явища, факту або процесу дійсності у тому випадку, коли він не може цього зробити відомим способом. Дидактика пропонує різні активні способи створення проблемних ситуацій: підведення учнів до усвідомлення суперечності й пропонування самим знайти вирішення (цей спосіб використовував ще Сократ у своїх діалогах); запропонувати розглянути одне й те ж питання з різних точок зору пояснити одне й те ж явище, процес або факт з різних позицій, робити порівняння, узагальнення, висновки, робити припущення, формулювати гіпотези, перевіряти їх на практиці тощо.
Відомі методи здійснення проблемного навчання: евристична бесіда, діалог, дискусія, проблемний виклад, «мозкова атака», системний аналіз, спостереження, лабораторні й практичні роботи, науково-дослідна робота тощо.
Як показали численні дослідження, проблемне навчання викликає в учнів інтерес до навчання, потяг до навчально-пізнавальної діяльності, пробуджує їхні творчі нахили, виховує самостійність й активність, сприяє формуванню творчих здібностей і спроможності вирішувати майбутні життєві і професійні проблеми.
Питання для обговорення і самоконтролю
1) Що таке рушійна сила саморуху і розвитку системи? 2) Що таке діалектична суперечність? 3) Що розуміється під суперечностями процесу навчання? 4) У чому виявляються зовнішні і внутрішні суперечності процесу навчання? 5) У чому виявляється психологічна природа суперечностей навчання? 6) Чому суперечності називають рушійними силами процесу навчання? 7) Як використовуються суперечності для активізації навчання? 8) Що таке проблемна ситуація? У чому значення проблемних ситуацій у навчанні? 9) У чому полягає сутність проблемного навчання?
Тема 3. Мотиви навчання
Змістова структура теми
Поняття про мотиви (діяльності, спілкування, поведінки, вчинку). Мотиваційно-вольова сфера особистості. Мотиви навчання. Види мотивів пізнавальної діяльності. Поняття про мотивацію. Мотивація учіння. Стимули. Стимули навчання. Види стимулів навчання.
Елементи змісту
3.1. Мотив як психологічний термін означає те, що спонукає діяльність людини або те, заради чого вона здійснюється. Мотив – це внутрішнє, особистісне утворення, пов'язане із зовнішніми умовами. Мотиваційно-вольова сфера – найважливіша сторона особистості. Вона включає потреби, інтереси, переконання, установки, цінності та ідеали, які виступають у ролі мотивів. Первісна форма мотивів – речові предмети, що відповідають простішим матеріальним предметам. Пізніше мотивами стають предмети ідеальні, або «мотиви – цілі». Діяльність людини, звичайно, одночасно спонукають декілька мотивів, із яких один буває основним, провідним, а інші – допоміжними, підлеглими. Провідні мотиви надають діяльності суб'єктивного, особистісного сенсу. Так, якщо провідним мотивом є інтерес і нахил людини до виховної роботи з дітьми, то бажання оволодіти професією педагога – це вже мотив підлеглий.
3.2. Мотив навчання (фр. motif – рухаю) – внутрішнє спонукання особистості до пізнавальної діяльності; внутрішня рушійна сила навчальної діяльності. Від рівня сформованості мотивів багато в чому залежить успішність і результативність учіння.
3.3. Види мотивів пізнавальної діяльності: 1) соціальні – розуміння обов'язку перед суспільством, групою та окремими людьми; прагнення особистості до спілкування та самореалізацій і самоутвердження в суспільстві або соціальній групі; 2) спонукальні – прагнення виконати вимоги та поради батьків, учителів, товаришів та інших авторитетних для учня осіб; прагнення одержати задоволення від похвали, позитивної оцінки; 3) пізнавальні: інтерес до навчання, задоволення одержаними результатами навчальної діяльності; 4) кар'єрні – прагнення отримати професію й здійснити своє службове просування в певній сфері діяльності; 5) меркантильні – прагнення до матеріальної вигоди, на яку можна очікувати завдяки наявності документа про освіту.
3.4. З поняттям мотиву пов'язане поняття мотивації.
У психології мотивацією називають сам процес виникнення мотивів, що спонукають людину до дії, діяльності або вчинку. Від мотивації слід відрізняти мотивування, тобто висловлювання людини, за допомогою яких вона виправдовує свої дії або вчинки, посилаючись на внутрішні або зовнішні обставини. Іноді мотивування не співпадають з дійсними мотивами і навіть свідомо маскують їх.
Мотивація учіння – це процес виникнення в учня стійких мотивів, що визначають конкретну (наприклад, просте заучування або творчий пошук, або самостійна робота з книгою тощо) активну навчально-пізнавальну діяльність учня. Найгірший варіант – це відсутність усяких мотивів, і тоді не допомагають й примушування, які перетворюють навчальні заняття на муку для учнів і вчителів. Як вірно було колись сказано, можна легко привести коня до води, але ніяк не можна його примусити напитися, якщо він того сам не хоче.
3.5. Стимул (лат. stimulus – загострений прут або палиця, якими підганяли худобу) – зовнішнє спонукання до дії. У цьому значенні видна відмінність стимулу від мотиву, який є внутрішнім спонуканням. У людей стимули використовуються для актуалізації мотивів, з яких починається дія або діяльність. Відповідна логічна формула така: стимул ---- мотив ---- дія (діяльність). Якщо діяльність здійснюється без стимулу, вона породжується мотивом, тобто за формулою: мотив ----- (дія) діяльність. Як видно із порівняння обох формул, стимульована діяльність є вимушеною. Другий випадок є найбажанішим у навчанні, але часто внутрішньої мотивації недостатньо, і тоді стимулювання необхідне. Усвідомлений стимул перетворюється на мотив, тобто стає мотивом-стимулом.
Стимули в навчанні за спрямованістю дії поділяються на: 1) позитивні підкріплення: схвалення, позитивні оцінки або відмітки, призи, подарунки тощо; 2) негативні підкріплення: засудження, зауваження, негативні оцінки або відмітки, погрози. У гуманістичній психології й педагогіці стверджується велике стимулююче значення безумовної поваги й довіри до учня з боку вчителя. Безумовна повага – це повага до учня як особистості незалежно від результатів його вчення. Довіра до учня полягає в прилученні учня до активної участі в навчальному процесі, контролі й самоконтролі, обговоренні й оцінюванні його результатів, наданні учневі права на вибір способів дій або діяльності.
3.6. Фактори, які впливають на виникнення мотивів учіння: задоволення від своїх успіхів у навчанні; зміст, форми, методи й засоби навчання; особистість педагога, його культура, риси особистості та професійна майстерність; використання традиційних прийомів: зацікавлення змістом і незвичним викладом матеріалу, емоційність мови, використання прикладів, опір на власний досвід тощо.
Дослідження показали, що формуванню мотивів навчання сприяють: 1. Здоровий психологічний клімат у колективі, обумовлений взаємно поважливими відносинами між учителем та учнями, розумінням цілей сумісної діяльності, співробітницьким рухом до їх досягнення. Якщо ця умова є, то мотиви до навчання народжуються в учнів у процесі самої діяльності, й учитель рідко використовує часткові прийоми заохочування пізнавальної активності учнів. 2. Включення учнів до колективних та інтерактивних форм навчання. Якщо учні залучені до гри, до діалогу або дискусії, то захоплення спільною діяльністю й прагнення бути її активними учасниками народжуються в процесі самої діяльності й не потребують спеціальної підтримки з боку вчителя. 3. Інтерес до особистості учителя. Шкільна освітня практика показує, що діти вчаться більш охоче в тих учителів, які приваблюють їх своєю особистісною неординарністю, хоча й працюють за традиційними методами.
Запитання для обговорення та самоконтролю
1. Що таке мотив (вчинку, дії, діяльності тощо)? 2. У чому полягає психологічний зміст поняття мотивація? 3. У чому відмінність мотивації й мотивування? 4. Що таке стимул? Охарактеризуйте фактори, що впливають на виникнення мотивів учіння.
Тема 4. Методи навчання
Змістова структура теми
Поняття про метод. Словесні методи навчання: бесіда, розповідь, лекція, інструктаж. Робота з підручником як метод навчання. Наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Практичні методи: вправи, лабораторні роботи, практичні роботи, графічні роботи, дослідні роботи.
Елементи змісту
У філософії метод (гр. methodos – шлях дослідження або пізнання, теорія, учення) визначається як спосіб побудови й обґрунтування системи філософського знання; сукупність прийомів і операцій практичного й теоретичного пізнання дійсності.
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на досягнення результатів, визначених завданнями навчання. Метод залежить від цілей, завдань, змісту і форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливість їх практичної реалізації. Окремий крок методу, його послідовна дія називається прийомом. Методи й прийоми можуть поступатися місцями. Наприклад, якщо вчитель для засвоєння учнями матеріалу систематично прилучає їх до роботи з підручником, то робота з підручником є методом навчання. Якщо ж учитель застосовує інші методи (наприклад, лекцію або розповідь), але в їх структуру включає роботу з підручником, то робота з підручником виступає як прийом.
У теорії розроблені різні класифікації методів навчання, але найбільше значення мають класифікації, що тісно пов'язані з практикою навчання. Деякі з них подано в таблиці.
Таблиця 8. Методи навчання
| Групи методів навчання | Ознака класифікації | Групи, види і сутність методів |
| Методи організації навчально-пізнавальної діяльності | Джерело передачі та сприймання інформації Логікою передачі та сприймання інформації Рівень самостійності пізнавальної діяльності Міра керівництва навчальною роботою учнів | Словесні методи: пояснення, роз'яснення, розповідь, бесіда, лекція, інструктаж, дискусія, диспут тощо Наочні методи: демонстрація, ілюстрація, спостереження Практичні методи: досліди, вправи, лабораторні роботи, навчальна праця Робота з книгою: читання, вивчення, реферування, швидкий огляд тексту, цитування, складання плану, тезисів, конспекту Індуктивний метод: побудова умовиводів від окремого до загального Дедуктивний метод: побудова умовиводів від загального до окремого Метод проблемного викладу знань: учитель сам висуває проблему, розв'язує її й роз'яснює учням шлях розв'язання Частково-пошуковий (евристичний) метод: учитель висовує проблему і пропонує учням послідовність її вирішення; план вирішення проблеми реалізують учні Дослідницький метод: учитель разом з учнями формулює проблему, шляхи розв'язання якої потім досліджуються у співробітництві Навчальна робота під керівництвом учителя: класні твори, складання задач тощо Самостійна робота: домашня робота тощо |
| Методи стимулювання учіння | Інтерес Відповідальність та обов'язок | Пізнавальні ігри Навчальна дискусія Роз'яснення значущості учіння Пред'явлення навчальних вимог Заохочення |
| Методи контролю й самоконтролю | Засіб контролю | Усний контроль і самоконтроль Письмовий контроль і самоконтроль Лабораторний контроль і самоконтроль Машинний контроль Тестовий контроль |
При виборі методів навчання вчитель враховує: особливості змісту й методів науки, що вивчається; цілі й завдання навчання, навчальні можливості учнів; можливості вчителів; матеріально-технічне забезпечення школи, навчального кабінету тощо.
Тема 5. Форми організації навчання
Змістова структура теми
Поняття про форму організації навчання. Характеристика деяких форм організації навчання: індивідуальне навчання; індивідуально-групова форма навчання; класно-урочна форма навчання. Урок як основна форма організації навчання. Позаурочні форми навчання: семінарське заняття, практикуми, факультативні заняття, навчальна екскурсія, предметні гуртки, домашня навчальна робота учнів.
Елементи змісту
4.1. Форма (лат. forma – зовнішній вигляд, обрис) організації навчання (інакше: організаційна форма) – зовнішній вияв узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється в певному порядку та режимі.
4.2. Вибір форм організації навчання зумовлюється завданнями освіти й виховання, дидактичними цілями, особливостями змісту навчальних предметів та їх окремих розділів, методами навчання, кількісним складом, рівнем підготовки та віковими можливостями учнів.
Організаційні форми навчання не є сталим утворенням, вони змінюються і розвиваються разом із суспільним розвитком.
4.3. Урок – основна форма організації навчання. У сучасній дидактиці розроблені різні класифікації уроків. Але найбільш поширеною і зручною для застосування вчителем є класифікація уроків за дидактичною (навчальною) метою занять: 1) уроки засвоєння нових знань; 2) уроки засвоєння вмінь та навичок; 3) уроки застосування знань, умінь та навичок; 4) уроки узагальнення й систематизації знань; 5) уроки перевірки, оцінювання та корекції знань, умінь та навичок. Як бачимо, дидактична мета навчального заняття визначена вже в назві типу уроку.
4.4. На уроках кожного типу вчитель використовує різні форми навчальної роботи за ознакою кількості учнів, що беруть у ній участь: фронтальну, індивідуальну та групову форму роботи.
Фронтальна форма передбачає таку організацію навчальної роботи на певних етапах уроку, при якій усі учні під керівництвом учителя виконують спільне завдання.
Індивідуальна форма роботи передбачає самостійне виконання учнями однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями.
Групова форма роботи передбачає створення у межах одного класу невеличких (4 – 5 учнів) груп з метою оптимальної участі кожного члена групи і кожної окремої групи у вирішенні завдання, яке поставлене перед усім класом.
4.5. Окрім видів уроків, що визначені в наведеній класифікації, існують також нестандартні уроки, які організовуються для пробудження й утримання інтересу школярів до навчальної праці. До уроків цього типу відносяться: уроки-конференції, уроки-семінари, уроки-консультації; комп'ютерні заняття; уроки-конкурси, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки, факультативні та гурткові заняття тощо. Важливою формою навчальної роботи є домашні заняття учнів.
Запитання для обговорення та самоконтролю
1) Що таке форма навчання? 2) Чим обумовлюється вибір форм навчання? 3) Чому урок є основною формою організації процесу навчання? 4) Які форми організації пізнавальної діяльності учнів використовуються в школі? 5) Наведіть приклади індивідуальної навчальної роботи в школі. 6) Наведіть приклади групової навчальної роботи в школі. 7) Що мають на увазі під нестандартними уроками? Наведіть приклади таких уроків у вашій школі.