В сучасному суспільстві

Вид материала

Документы

Содержание 2.3. Соціологічні дослідження способу життя

Подобный материал:

• Вступ, 873.29kb.
• Ьше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти,, 37.46kb.
• 1. Предмет, задачі та значення психології в сучасному суспільстві, 61.14kb.
• Програма вибіркового курсу Дисципліни, 133.18kb.
• Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 127.58kb.
• Соби масової інформації відіграють в сучасному суспільстві, а також завдяки особливостям, 204.57kb.
• Перелік запропонованих тем рефератів, 17.55kb.
• Курсова робота роль І місце, 340.76kb.
• Розділ: Політологія Політологія як наука, 211.88kb.
• Ю. Й. Тулашвілі к. т. н., доцент, 83.67kb.

2.3. Соціологічні дослідження способу життя

Поняття "спосіб життя" тісно пов’язано з поняттям "засоби виробництва". Спосіб життя, як і засоби виробництва, визначається з одного боку, практичним відношеннямлюдей до природи, рівнем технічної озброєності, продуктивності їх праці, станом продуктивних сил, а також характером споживання, з іншого боку, характером виробничих відносин, економічним станом суспільства, котрий є основою всієї системи суспільних відносин.

Діяльність людей невідокремлена від умов, в яких вона існує, та від потреб і від духовних її мотивів. Духовні мотиви безпосередньо являються причиною дій, відображають існуючі матеріальні умови і виникаючі на їх підґрунті потреби змінити їх. Виходить, що спосіб життя неможливо відділити від об’єктивних потреб і їх відображення у пам’яті людей, від почуття і дум, які безпосередньо спонукають людину до дій, визначають цілі діяльності та їх характер.

По-перше, спосіб життя – це сукупність основних форм життєдіяльності в їх залежності від умов та визначених цими умовами людських потреб. По-друге, спосіб життя не обмежується сферою виробництва і характеризує не тільки трудову діяльність людей, але й головні риси побуту, культури, політичного життя, моралі. В понятті способу життя синтезуються всі суттєві риси діяльності людей. Отже спосіб життя можливо визначити як сукупність (систему) суттєвих рис, які характеризують діяльність людей, класів, соціальних груп в історично означених соціальних умовах.

Спосіб життя тісно пов’язаний з людською працею. Не існує людського буття без системної і повсякденної праці. Праця відрізняється по своєму характеру та змісту. Зміст праці – це Ії соціально-технологічна характеристика, котра враховує розміщення продуктивної діяльності по галузям, види виконаних операцій праці і інше. Слід додати, що зміст праці – це є процес функціональної діяльності робітника у будь які галузі матеріального виробництва. Науково-технічний прогрес міцно впливає на зміну професійної діяльності робітника, що означає зміну його способу життя, характеру праці.

Категорія "характер праці" відображає суспільно-економічну особливість праці, закріплення робітників за різними видами їхдіяльності (фізичний – розумовий, сільськогосподарській – індустріальний, простий – складний, творчій – нетворчій і.ін.).

Соціологія способу життя вивчає не тільки соціально-технологічні та соціально-економічні основи праці, але й її суспільні форми, умови, та характер (колективний та індустріальний), матеріальні та моральні стимули, задоволеність працею, шляхи та форми поступового прямування суспільства до найбільш гуманних, творчих видів діяльності.

Специфіка соціології як науки знаходить свій прояв у соціології способу життя у тому, що вона вивчає не тільки об’єктивні характеристики праці, але і відношення робітників до її характеру, змісту, умовах. Це відношення знаходить свій прояв в таких показниках: задоволеність працею, рівнем цієї задоволеності. Треба диференціювати цей загальний показник, підкреслюючи відношення суб’єкта до своєї спеціальності (професії) як до конкретного виду трудової діяльності та відношенню до праці як до конкретного виду діяльності в даних умовах.

Наукове дослідження способу життя неможливе, коли ми не знаємо методики конкретних соціологічних досліджень проблем праці, яка включає в себе два взаємопов’язані підходи: вивчення сукупності об’єктивних та суб’єктивних факторів праці, позиції особистості, мотивів Ії поведінки. Бачення (за допомогою анкетного опитування) містятьнаступні розділи: а) особисті характеристики реципієнта; б) рівень задоволення працею, професією; в) мотиви вибору спеціальності та праці; г) вплив умов праці, на задоволенням роботою; д) вплив факторів формування особистості, обставин її життєвої та професійної діяльності на відношення до роботи;
є) мотиви відношення до праці як способу життєдіяльності.

Вивчення умов праці людей не відокремлено від вивчення колективів праці, у яких ця діяльність існує. Колектив – це така сукупність людей, яка об’єднана сумісною діяльністю і де функціонує свій специфічний спосіб життя. Яке об’єктивно характеризується відношеннями взаємної відповідальності та взаємної допомоги. Соціологія вивчає відношення, які складаються у колективах в конкретних умовах, форми організації праці, їх структуру та функції. Робітничий колектив в умовах цивілізованого суспільства має ті риси, які притаманні усьому суспільству. Сучасні колективи включають в себе соціально різні групи працівників розумової, фізичної, організаційної та виконавчої праці.

Робітничий колектив являє собою клітину суспільної структури, яка залишиться і після знищення класових та суспільних відмінностей. На сучасному етапі розвитку відносин у колективах ми не можемо розглядати не усвідомлюючи того, що існують різні соціальні групи, класи. У кожному колективі є люди які відносяться до різних верств населення країни. Це явище свідчіть про те, що суб’єкти трудових відносин стратифіковані як по горизонталі так і по вертикалі.

Коли ми ведемо розмову про спосіб життя людей, то слід враховувати и ті обставини, що спосіб життя людей тісно пов’язаний з побутом громадян.

У соціологічних дослідженнях побуту суттєве місце відводиться вивченню його матеріальної основи, оскільки у побутові діяльності безпосереднім чином люди задовольняють свої матеріальні та духовні потреби. З другого боку, розвиток суспільного виробництва дозволяє все більше виходить за межі сім’їта дому для задоволення різних потреб, котрі раніше задовольнялись у приватному господарстві.

Духовна сторона життя людей є складовою частиною його матеріальної сторони. Елементи духовної культури органічно вмонтовані у самий процес споживання матеріальних благ.

Однак у сфері побуту існують такі формі праці які передбачають задоволення духовних потреб людини, суспільства. Сюди можемо віднести виховання дітей в дитячих садочках, самовиховання, культивування звичаїв та традицій, музикальне виховання та інше.

Показниками задоволення духовних потреб стають кошти, які витрачаються на освіту, культурні заходи з бюджету родини, держави. Суттєвим показником способу життя є структура вільного часу особистості і розмір коштів, які є у людини на реалізацію своїх різноманітних потреб у вільний час.

У соціологічних дослідженнях способу життя родини як малої соціальної групи, акцент робиться на вивченні її внутрішньої структури, характеру розподілу обов’язків, головування, взаємозв’язки між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми інакше кажучи на вивченні суспільно-психологічних відносин у родині. Вивчаючі сім’ю як соціальний інститут особливу увагу приділяють характеристиці її функцій, відношення до соціальних установ та ціннісних орієнтацій,вирішенню таких завдань, котрі лежать на родині як особистому соціальному осередку суспільства. Це потребує комплексного вивчення родини як малої групи та як соціального інституту, функціонування та розвитку якого передбачається законодавством, системою правових, моральних норм та традицій.

Необхідно відрізняти з методологічної точки зору поняття" родини" як первинної групи та широким загалом рідних, друзів як "вторинними", що дозволяє глибоко зрозуміти та конкретно оцінити характер та зміст родинних відносин.

Соціологічні дослідження основних тенденцій зміни сім’ї у суспільстві дозволили встановити процес стабілізації внутрішніх сімейних відносин як у місті так і на селі. Середній розмір родини в Україні сьогодні нараховує два – три чоловіка. Народжуваність та число дітей прямо залежить від того працюють чи ні чоловік та жінка, мають вони свій дім, квартиру, є кому доглядати за немовлятами чи ні та інше.

Освіта займає один із головних факторів способу життя людини та суспільства. Вона є найважливішим інститутом сучасного суспільства та цивілізації. Зрозуміло, що усі досягнення людства, культура, наука, рівень науково-технічного прогресу прямо залежать від рівня освіти.

Освіта як соціокультурний заклад, Ії розвиток, функціонування, структура, спосіб організації, динаміка, вивчається через взаємодію з іншими соціальної структури сфери освіти. Ії взаємодії з іншими соціальними та суспільними інститутами та сферою життя людини.

Досягти оптимального стану освіти – це першочергова проблема соціології освіти. Конче, необхідна освіта як суттєва форма способу життя людей, у соціальному бутті, по-перше, необхідний підготовчий етап опанування культурою, залучення людини до практичної діяльності. По-друге, функції освіти проявляються розробцісуб’єктом механізмів культурної діяльності, яка базується на здобутках культури того чи іншого соціуму. Навчання не зводиться лише до пізнання, хоча воно має головне значення.

По-третє, освіта передбачає засвоєння практичних навичок, але не всіх, а таких що відповідають загальнолюдським цінностям. Різкі зміни у способі життя, в соціальному середовищі, яке формує особистість, вже саміпо собі заважають передавати досвід, освіту старших поколінь молодшим.

Спосіб життя – це не тільки наявність системи освіти, та комплексного виховання нової особистості, але це і реальні кроки з опанування всесвітніми досягненнями у галузях науки та культури, техніки та новітніх технологій.

Таким чином, по-перше, спосіб життя охоплює усі напрямки суспільної діяльності. Характер матеріального виробництва благ життя, конкретно-історичні виробничі відносини, які лежать в основі життєдіяльності суспільства, його способу буття.

По-друге, спосіб життя дуже залежить від того, які конкретно-історичні відносини панують у конкретні часи існування людей. Це відносини рабського, феодального, капіталістичного, чи соціалістичного ладу.

По-третє, спосіб життя залежить від суб’єктивного фактору. Це і організація дошкільного виховання, навчання дітей у школі та у вищих закладах освіти. Рівень професіоналізму вчителів, викладачів вузів, рівень заробітної платні, наявність укомплектованих бібліотек, учбових приміщень та інше. Все це має не аби яке значення для покращення способу життя у конкретному суспільстві.

По-четверте, сам спосіб життя, зрозуміло, залежить і від особистостей, які керують суспільством, розробляють конституційні закони, та правові норми, якими вимушені керуватись громадяни держави. Ми маємо надію на те, що політична реформа, яку запропонувала Верховна Рада України, буде мати позитивні результати. Вона не тільки відрегулює політичні стосунки між Радою та Президентом країни, але і підвищить рівень демократичних стосунків у суспільстві, що само по собі покращить спосіб буття в країні.

По-п’яте, формування ціннісних орієнтацій та установок є важливою складовою покращення способу буття, оскільки виникають умови гармонічного виховання та освіти особистості. Сюди слід додати й загальну організацію дозвілля молоді, котра відповідала б соціально значним цілям та задачам.